Суддя-доповідач у справі – Олег Первомайський. 

Стаття 615 Кодексу визначає особливий режим кримінального провадження в умовах воєнного стану. Згідно з частиною п’ятою статті 615 Кодексу „у разі неможливості проведення підготовчого судового засідання обраний слідчим суддею, керівником органу прокуратури під час досудового розслідування запобіжний захід у вигляді тримання під вартою вважається продовженим до вирішення відповідного питання у підготовчому судовому засіданні, але не більше ніж на два місяці“.

На думку автора клопотання, оспорюваний припис Кодексу, зокрема, призводить до втрати ефективного судового контролю та можливості ув’язнення особи без дослідження обґрунтованості обвинувачення та ризиків, передбачених Кодексом, дає змогу ухвалювати невмотивовані судові рішення.

Дослідивши питання, порушені в конституційній скарзі, Суд виснував, що частина п’ята статті 615 Кодексу не відповідає Конституції України.

Суд ухвалив, що припис Кодексу, визнаний неконституційним, утрачає чинність через три місяці з дня ухвалення цього Рішення.

Крім того, Суд наголосив на необхідності приведення Верховною Радою України нормативного регулювання, установленого частиною пʼятою статті 615 Кодексу, що визнана неконституційною, у відповідність до Конституції України та цього Рішення.

Текст Рішення та його резюме будуть оприлюднені на офіційному вебсайті Конституційного Суду України 2 квітня ц.р.

Джерело: ccu.gov.ua

АО «Кравець І Партнери»

Деталі рішення розповів адвокат Ростислав Кравець. 

“Не дивлячись на очевидні порушення та підробку ухвал, апеляційний суд все залишив в силі”, — додав правозахисник.

Він також розповів, що сам Вячеслав Богуслаєв, коли отримав право надати слово, попросив суддів не користуватись телефонним правом і прийняти рішення відповідно до Закону. Адвокат додає, що підсудного не доставили у залу суду через відповідне рішення суддів Соломʼянського районного суду міста Києва, а вислухали за допомогою мобільного звʼязку.

“До речі, судді апеляції також проігнорували істотні порушення процесуального Закону про які нещодавно писав Верховний суд, а саме не повідомлення, ні адвокатів, ні обвинуваченого, ні прокурорів про розгляд ухвали про виправлення описки, яке є обов’язковим”, — додає Ростислав Кравець.

Він також висловлює підозру, що деякі судді Київського апеляційного суду можуть нібито подати у відставку, коли з’явиться рішення ЄСПЛ (Європейський суд з прав людини), в якому можуть бути встановлені грубі порушення прав людини і незаконне тримання під вартою.

За словами адвоката, з цього приводу вже у ДБР зареєстровано кримінальне провадження за ст. 366 КК України, а також вирішується і реєстрація кримінального провадження у НАБУ за ст. 364 КК України щодо суддів Солом’янського районного суду міста Києва Педенко Ади Михайлівни, Сергієнко Ганни Леонідівни, Кравченко Ярослави Володимирівни.

“Замість розгляду кримінальної справи в розумні строки як сторона обвинувачення, так і судді максимально затягують її розгляд розуміючи, як на мене, повну відсутність доказів пред’явленого обвинувачення”, — додає сторона захисту Богуслаєва.

За його словами, засідання 31 березня було знято, хоча призначалось завчасно і під час минулого засідання головуюча Педенко А.М. запевнила, що Кравченко Я.В. відкличуть з відпустки і суд обов’язково відбудеться, але цього не сталось.

Джерело: telegraf.com.ua

АО «Кравець І Партнери»

Я вважаю, що це рішення підтримує фінансових спекулянтів, і ми детально розглянемо, як воно може стосуватися звернення стягнення на іпотеку. Крім того я розповім, як не дивлячись на це рішення, захищати права дітей та запобігати позбавленню їх житла. Запрошую до обговорення цього рішення та поділитися вашими думками.

📱Щоб дізнатись більше корисної інформації, не забудьте підписатись на канал. Слідкуйте за новинами та підтримуйте Україну💙💛.

🔸Звернення кредитора з позовом про визнання дитини такою, що втратила право користування іпотечним майном (через її реєстрацію без згоди іпотекодержателя), є належним та ефективним способом захисту його прав – ОП КЦС ВС – https://so.supreme.court.gov.ua/news/1997/zvernennia-kredytora-z-pozovom-pro-vyznannia-dytyny-takoiu-sh%D1%81ho-vtratyla-pravo-korystuvannia-ipotechnym-mainom-cherez-ii-reiestratsiiu-bez-zhody-ipotekoderzhatelia-ie-nalezhnym-ta-efektyvnym-sposobom-zakhystu-ioho-prav-%E2%80%93-op-ktss-vs

🔸Постанова ОП КЦС ВС від 2 лютого 2026 року у справі № 522/3747/22 (провадження № 61-16480сво24) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/133947141

🇺🇦✌️Важлива та перевірена інформація від адвоката ⤵️

⚡️Приєднуйтесь до каналу https://t.me/rkravetsUA

🙏Буду вдячний за ⚡️зарядження та підтримку каналу💙💛

АО «Кравець І Партнери»

📱Щоб дізнатись більше корисної інформації, не забудьте підписатись на канал. Слідкуйте за новинами та підтримуйте Україну💙💛.

🔸 Постанова ВП ВС про відсутність підстав для застосування ч.2 ст. 625 ЦК у разі спливу строку на пред’явлення виконавчого документа до виконання або відмові у поновленні цього строку – https://forum.antiraid.com.ua/topic/16338-postanova-vp-vs-pro-vidsutnist-pidstav-dlja-zastosuvannja-ch2-st-625-ck-u-razi-splivu-stroku-na-predjavlennja-vikonavchogo-dokumenta-do-vikonannja-abo-vidmovi-u-ponovlenni-cyogo-stroku/

🇺🇦✌️Важлива та перевірена інформація від адвоката ⤵️

⚡️Приєднуйтесь до каналу https://t.me/rkravetsUA

🙏Буду вдячний за ⚡️зарядження та підтримку каналу💙💛

АО «Кравець І Партнери»

Суддя-доповідач у справі – Сергій Різник.

📑 Оскаржуваними приписами Кодексу встановлено, що „суддя, який брав участь у кримінальному провадженні під час досудового розслідування, не має права брати участі у цьому ж провадженні в суді першої, апеляційної і касаційної інстанцій, крім випадків перегляду ним в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, яка була постановлена під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті“.

📝 Суб’єкт права на конституційну скаргу зазначив, що „суддя, який брав участь на досудовому розслідуванні вже не зможе бути об’єктивним під час судового розгляду кримінального провадження, оскільки в нього, ще на етапі досудового розслідування вже склалась певна суб’єктивна думка відносно особи щодо якої здійснюється кримінальне провадження“, тому, на думку Горобця А. В., частина перша статті 76 Кодексу суперечить принципу справедливого та безстороннього розгляду справи судом, а відповідно, і частині першій статті 55 Конституції України.

📍 Дослідивши питання, порушені в конституційній скарзі, Суд виснував, що частина перша статті 76 Кодексу відповідає Конституції України.

📝Текст Рішення та його резюме будуть оприлюднені на офіційному вебсайті Суду 5 березня 2026 року.

АО «Кравець І Партнери»

Про це пише АНТИРЕЙД з посиланням на телеграм-канал адвоката Ростислава Кравця.

З’ясувались дуже цікаві подробиці встановлення вчора застави Вячеславу Богуслаєву.

Як я вчора писав, суд оголосив в судовому засіданні про встановлення застави у розмірі 665 600 грн, а через хвилин 10 секретар судового засідання винесли відразу дві ухвали. Перша про заставу у 665 600 грн,, а другу про виправлення описки на підставі ч.1 ст. 379 КПК України і встановлення вже застави в розмірі 665 600 000 грн.

А от тепер трохи юриспруденції. Відповідно до ч.2 ст. 379 КПК України, на яку послався сам суд:

Питання про внесення виправлень суд вирішує в судовому засіданні. Учасники судового провадження повідомляються про дату, час і місце засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду питання про внесення виправлень.

Звичайно ніхто і нікого ні про ще не повідомляв. Більш того, дві бокові судді Сергієнко Г.Л. та Кравченко Я.В. відразу покинули не тільки залу судового засідання, а й приміщення суду на очах журналістів та адвокатів, що очікували разом з конвоєм на текст ухвали, та фізично не могли брати участь в прийняті цієї ухвали про виправлення описки.

Тобто головуюча суддя Педенко Ада Михайлівна не тільки ділилась з братом, який погрожував мені особисто, матеріалами досудового розслідування, а й підробила фактично ухвалу про виправлення описки і прийняла її одноособово.

Крім того, всупереч ч.3 тієї самої ст. 379 КПК України ухвалу суду про внесення виправлень у судове рішення чи відмову у внесенні виправлень може бути оскаржено. Але в самій ухвалі суддя, що на мою думку підробила судове рішення, зазначила, що ця ухвала не оскаржується.

Зараз, стороні захисту окрім чергової заяви про відвід головуючій у цій справі, нічого не залишається як подати заяву до правоохоронних органів про підробку судового рішення Педенко Адою Михайлівною. Чи захочуть бокові судді стати співучасниками цього злочину ми скоро дізнаємось.

Українське політичне правосуддя у всій красі.

І наостанок можу сказати, що фактично, відповідно до норм ч.1 ст. 400 КПК України, наразі сума застави для Вячеслава Богуслаєва встановлена в розмірі 665 600 грн, бо ухвала про виправлення описки не набрала законної сили і оскаржується, але НБУ забороняє внесення і цієї суми.

АО «Кравець І Партнери»

Про це пише АНТИРЕЙД з посиланням на телеграм канал адвоката Ростислава Кравця.

Досі жодних доказів вини суду не надано. Все ґрунтується виключно на вигадках з анонімних джерел без доказів і без авторів у інтернеті.

У звіті Моніторингової місії IAC ISHR за 16 грудня 2025 року, зазначено прямо:

Свідок також навів перелік двигунів, які вироблялися на АТ «Мотор Січ», зазначивши, що займався опрацюванням переліку деталей, строками їх виготовлення та виконував виключно паперову роботу. Він повідомив, що АТ «Мотор Січ» співпрацювало з низкою підприємств на території РФ до моменту закінчення дозволів на таку співпрацю. Водночас свідок зазначив, що йому нічого не відомо про зовнішньоекономічну діяльність АТ «Мотор Січ», оскільки він не мав до неї жодного відношення.

Після постановки низки запитань захисник повідомив, що більше не має питань до даного свідка, оскільки з огляду на специфіку його роботи йому не можуть бути відомі обставини, пов’язані з кримінальним обвинуваченням. Захисник також наголосив, що сторона обвинувачення систематично заявляє клопотання про виклик свідків, яким об’єктивно не можуть бути відомі обставини, що мають значення для доведення кримінального обвинувачення.

З огляду на викладене, експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що допит свідка, який за характером своїх посадових обов’язків не був залучений до ухвалення управлінських рішень, не мав відношення до зовнішньоекономічної діяльності підприємства та не володіє відомостями щодо обставин інкримінованого кримінального правопорушення, може мати вкрай обмежену доказову цінність для цілей обґрунтування обвинувачення. Залучення таких свідків, з урахуванням предмета обвинувачення, викликає сумніви щодо сприяння встановленню фактичних обставин справи та не може саме по собі виправдовувати тривале продовження судового розгляду.

Особливе занепокоєння викликає те, що у межах даного кримінального провадження спостерігачами IAC ISHR неодноразово фіксувалися випадки виклику та допиту свідків подібного характеру, а також ситуації, коли свідки сторони обвинувачення не з’являлися до суду без поважних причин. При цьому саме факт недопиту таких свідків використовується стороною обвинувачення як аргумент на користь необхідності подальшого тримання обвинуваченого під вартою. Для об’єктивного спостерігача така процесуальна практика може виглядати як формальне або навмисно затягнуте доказування, яке не має безпосереднього зв’язку з реальними потребами встановлення істини у справі.

…

Обґрунтування подальшого позбавлення свободи посиланням на недопит свідків, які фактично не володіють релевантною інформацією або систематично не з’являються до суду, не може вважатися сумісним із позитивними зобов’язаннями держави щодо захисту життя, здоров’я та людської гідності особи, яка перебуває під вартою.

‼️Щодо надмірного та невиправданого тримання під вартою експерти прямо зазначили:

Крім того, ЄСПЛ неодноразово підкреслював, що саме національні суди несуть першочергову відповідальність за те, щоб досудове тримання під вартою не перевищувало розумного строку, а кожен період такого тримання — незалежно від його тривалості — був переконливо та належним чином обґрунтований. З огляду на це, тягар доведення наявності підстав для подальшого позбавлення свободи не може бути перекладений на обвинуваченого, а суд зобов’язаний щоразу здійснювати реальну, а не формальну перевірку відповідних підстав, з урахуванням особистих обставин особи та можливості застосування альтернативних заходів (Tiron v. Romania, п. 39; Maassen v. the Netherlands, п. 62; Selahattin Demirtaş v. Turkey, пп. 265, 272).

Нагадаю, головуюча в цій справі – суддя Солом’янського районного суду міста Києва Педенко Ада Михайлівна.

На жаль в Україні, наразі, та сама Вища рада правосуддя куди подані десятки скарг розглядає в першу чергу скарги активістів від яких залежить кар’єрний ріст дисциплінарних інспекторів, родичів та друзів членів ВРП й скарг пов’язаних з провокаціями незалежного від України НАБУ, замість розгляду таких кричущих випадків за якими Україні прийдеться не тільки сплачувати компенсації, а й тривалий час доводити всьому світу про дотримання прав людини.

Сподіваюсь ситуація зміниться і судді почнуть не тільки на семінарах розповідати про права людини і рішення ЄСПЛ, а й на практиці їх дотримуватись.

АО «Кравець І Партнери»

Суддя-доповідач у справі – Галина Юровська.

Згідно з частиною першою статті 233 Кодексу “працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті”.

Автор клопотання стверджував, що законодавець, “обмеживши право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати строком у три місяці, не надавши при цьому працівникові гарантій розгляду судом питання про поновлення строку на звернення до суду, знизив рівень доступу до суду осіб, які є суб’єктами звернення із заявою про стягнення заборгованості із заробітної плати, чим допустив звуження змісту й обсягу існуючих конституційних прав працівників на звернення до суду з позовом про стягнення належної їм заробітної плати без обмеження будь-яким строком та обмежив їхнє право на судовий захист у тому обсязі, як його гарантовано частиною першою статті 55 Конституції України, чим знівельовано можливість ефективної реалізації права особи на судовий захист”.

Дослідивши питання, порушені в конституційному поданні, Суд виснував, що оспорюваний припис Кодексу в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат є таким, що не відповідає Конституції України.

Суд зазначив, що законодавець наділений дискрецією у визначенні строків звернення працівника до суду у трудових спорах і може встановлювати різні строки для різних категорій таких спорів з урахуванням характеру спірних правовідносин, правової природи вимог, тривалості або регулярності порушення, способу його виявлення, обсягу і складності доказування, тощо. Законодавець має також враховувати надзвичайний характер правового режиму воєнного стану та пов’язані з ним об’єктивні перешкоди у доступі до правосуддя.

Хоча установлення часового обмеження для реалізації визначеного законом права особи є питанням розсуду законодавця, однак, лише за умови, що таке обмеження не порушує сутності права, установлене з легітимною метою та його досягають домірними засобами, воно є справедливим та об’єктивно виправданим, – йдеться у Рішенні.

Аналіз чинного трудового законодавства дає Суду підстави стверджувати, що законодавець пов’язав строк звернення до суду лише з актами, якими оформлюють припинення трудових відносин, та не врахував специфіки правовідносин, що тривають. Так, працівник, перебуваючи у трудових відносинах, у випадку систематичної невиплати винагороди чи періодичних затримок виплати має подавати позови кожних три місяці, щоб не втратити право на судовий захист.

Таке законодавче регулювання не враховує балансу інтересів сторін у трудових правовідносинах, суперечить принципу рівності та спричиняє юридичну невизначеність, яка позбавляє працівника ефективного захисту гарантованого Конституцією України права на своєчасне одержання винагороди за працю.

Отже, Суд наголосив, що установлення тримісячного строку звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суперечить Конституції України, оскільки призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України, порушує гарантії своєчасного одержання винагороди за працю та позбавляє працівника реальної можливості ефективно реалізувати право на судовий захист, що суперечить частині першій статті 8, частині сьомій статті 43, частині першій статті 55 Конституції України.

Суд постановив, що частина перша статті 233 Кодексу, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Судом цього Рішення.

Джерело: ccu.gov.ua

АО «Кравець І Партнери»

Нечіткість визначення окремими приписами абзацу першого частини третьої статті 23 Закону відповідних випадків представництва прокурором інтересів держави в суді та підстав його звернення до суду не забезпечує юридичної визначеності для інших суб’єктів владних повноважень та заінтересованих учасників суспільних відносин та створює суттєві ризики, реальну загрозу порушення основних засад судочинства, закріплених
пунктами 1, 3 частини другої статті 129 Конституції України, ще на стадії звернення прокурора до суду та істотно ускладнює реалізацію учасниками процесу конституційного права на судовий захист. 

З огляду на зазначене Суд дійшов висновку, що окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв’язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб’єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, суперечать також статті 55, пунктам 1, 3 частини другої статті 129 Конституції України.

Водночас, проаналізувавши приписи абзаців першого, другого, третього частини четвертої статті 23 Закону в їх системному зв’язку та у взаємозв’язку з іншими приписами Закону та інших законів України Суд, зокрема, зазначив, що цими приписами встановлено низку гарантій належної реалізації функції прокуратури щодо представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, визначених законом.

Дослідивши питання, порушені в конституційній скарзі, Суд визнав такими, що відповідають Конституції України, абзаци перший, другий, третій частини четвертої статті 23 Закону.

Водночас Суд визнав неконституційними окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв’язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб’єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

Установивши невідповідність Конституції України окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону, Суд відтермінував утрату ними чинності. Так, у Рішенні встановлено, що вони втрачають чинність із 1 січня 2027 року.

Суд також постановив, що дія Рішення не поширюється на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону та продовжують існувати після втрати ними чинності.

Обираючи такий підхід, Суд врахував передусім, що в період дії воєнного стану в Україні вагомою є потреба усебічно забезпечити захист інтересів держави Україна та стабільність конституційного правопорядку, й виходив із того, що неперервність виконання прокуратурою визначених Конституцією України функцій є важливою передумовою належного функціонування держави в умовах воєнного стану.

Рішення ➡️ https://ccu.gov.ua/dokument/6-rii2025

У справі за конституційною скаргою ТОВ „Рейнір Бізнес Груп“ Суд ухвалив Рішення (резюме Рішення)

Другий сенат Конституційного Суду України 3 грудня 2025 року на пленарному засіданні ухвалив Рішення у справі за конституційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю „Рейнір Бізнес Груп“ (далі – Товариство).

▪️Товариство звернулося до Суду з клопотанням перевірити на відповідність статті 131-1 Конституції України приписи абзацу першого частини третьої, абзаців першого, другого, третього частини четвертої статті 23 Закону України „Про прокуратуру“ від 14 жовтня 2014 року № 1697–VII зі змінами (далі – Закон).

▪️Відповідно до статті 23 Закону „прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб’єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу“ (абзац перший частини третьої).

▪️Згідно з частиною четвертою статті 23 Закону „наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

▪️Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

▪️Прокурор зобов’язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб’єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб’єктом владних повноважень“ (абзаци перший, другий, третій).

Розв’язуючи порушені в конституційній скарзі питання, Конституційний Суд України виходив із того, що внаслідок унесення змін до Конституції України Законом України „Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)“ від 2 червня 2016 року № 1401–VIII відбулося звуження конституційної функції прокуратури, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, порівняно з тією, яка була визначена в пункті 2 частини першої статті 121 Конституції України до конституційної реформи 2016 року. Таке звуження полягає, зокрема, у встановленні ознаки виключності для випадків здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді, що їх має бути визначено в законі.

Суд констатував, що словосполучення „у виключних випадках“, яке міститься в пункті 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, вказує на його обмежувальний характер. Він не наділяє прокуратуру універсальними повноваженнями щодо представництва інтересів держави в суді та не встановлює для неї загальної чи альтернативної компетенції, а стосується представництва інтересів держави в суді лише у виняткових, нетипових за своєю юридичною природою обставинах.

Відповідно й припис „у виключних випадках і в порядку, що визначені законом“, який міститься в пункті 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, серед іншого, означає, що хоча законодавець і має дискрецію щодо унормування в законах України випадків і порядку здійснення представництва прокуратурою інтересів держави в суді, однак обов’язковим є те, щоб такі випадки не лише установлювалися законом, а й були об’єктивно винятковими, чітко обмеженими, зведеними до мінімально необхідних, обумовленими особливими обставинами та сприймалися стороннім спостерігачем не як загальні правила, а саме як винятки.

Для того, щоб ці випадки не порушували конституційних меж відповідної функції прокуратури, їх перелік має бути чітким та вичерпним, а критерії/ознаки їх установлення прокурором та умови й порядок реалізації його повноважень у судовому провадженні мають бути детально внормовані законом.
Юридичне регулювання представництва прокурором інтересів держави в суді має чітко закріплювати його допоміжний (субсидіарний) характер, а також забезпечувати, щоб прокуратура, виконуючи цю функцію, не здійснювала функцій інших суб’єктів владних повноважень без наявності об’єктивних підстав.

Суд наголосив, що законодавче регулювання має унеможливлювати свавілля прокурора в питаннях представництва інтересів держави в суді, його безпідставне втручання в діяльність інших суб’єктів владних повноважень та законну діяльність учасників правовідносин, а також будь-яку регламентацію таких дій прокурора лише підзаконними актами, зокрема наказами Генерального прокурора, оскільки це призведе до порушення конституційного балансу повноважень між органами державної влади та створить ризик необґрунтованого втручання в права і свободи різних суб’єктів, у повноваження органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

У Рішенні зазначається, що участь прокурора в судових провадженнях поза сферою кримінального права не має ставити під сумнів реалізацію конституційного права на судовий захист, гарантованого статтею 55 Основного Закону України, для суб’єктів, прав та інтересів яких це стосується, а також дотримання основних засад судочинства, що їх визначено, зокрема, пунктами 1, 3 частини другої статті 129 Конституції України.

Вирішуючи питання про відповідність Конституції України абзацу першого частини третьої статті 23 Закону в частині „прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави“, Суд виходив із того, що об’єктивно неможливо вичерпно визначити в Законі зміст поняття „інтереси держави“ без ризику істотного зниження ефективності здійснення відповідної функції прокуратури, з покладеного на прокурора обов’язку доводити підстави для представництва, а також із того, що здійснення представництва прокурором порушених чи загрожених інтересів держави можливе лише після підтвердження судом наявності підстав для цього. З огляду на зазначене Суд дійшов висновку, що абзац перший частини третьої статті 23 Закону у відповідному аспекті не суперечить Конституції України.

Водночас Суд наголосив, що законодавець має обов’язок та не позбавлений можливості конкретизувати перелік випадків представництва прокурором інтересів держави в суді, зокрема вказавши на критерії/ознаки їх установлення, для визначення меж дискреції прокурора та суду без шкоди для ефективності виконання прокуратурою покладеної на неї функції.

Невизначення в Законі меж дискреції для прокурора і суду, які розв’язують питання про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, має наслідком можливість керуватися цим органам фактично лише власним суб’єктивним розумінням того, що означає „не здійснює“ або „неналежним чином здійснює“. Це вказує на те, що дискреція прокурора та суду, яка випливає зі змісту відповідних приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону, є такою, що її межі не визначені Законом чітко і зрозуміло. Унаслідок цього винятковий процесуальний інструмент прокуратури перетворено на універсальний механізм представництва інтересів держави в суді, чим розширено зміст відповідної конституційної функції прокуратури.

Отже, окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв’язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб’єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, суперечать статтям 6, 8, пункту 3 частини першої статті 131-1 Основного Закону України.

Суд також вказав, що припис пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України має розглядатися у взаємозв’язку, зокрема, з приписами статті 55 Конституції України.

Джерело: ccu.gov.ua

АО «Кравець І Партнери»

Однак, акцентує на тому, що приписи, якими встановлено випадки обов’язкового доведення вини контролюючими органами, не поширюються на оспорюваний припис Кодексу.

З огляду на наведене, Суд уважає, що аналіз тих приписів Кодексу, зміст яких стосується виконання Верховною Радою України конституційного обов’язку щодо втілення в законодавчому регулюванні конституційних гарантій, передбачених частиною другою статті 61 та статтею 62 Основного Закону України, не охоплено предметом конституційного контролю у цій справі.

У зв’язку з цим, поважаючи принцип поділу державної влади, Суд дійшов висновку, що у цій справі немає підстав для виходу за межі предмета конституційного контролю, зокрема щодо приписів Кодексу, якими встановлено порядок притягнення платників податків до юридичної відповідальності. Суд також наголошує, що законодавче регулювання відповідних питань має відповідати Конституції України та юридичним позиціям Суду, викладеним у цьому Рішенні.

🔸 Отже, Суд виснував, що оспорювані приписи Кодексу є таким, що не суперечить частині першій статті 8, частинам першій, четвертій статті 41, частині першій статті 42 Конституції України. Однак, у тих випадках, коли йдеться про санкції, які по суті прирівняні до кримінальних покарань, законодавче регулювання має забезпечити платнику податків дотримання конституційних принципів індивідуалізації юридичної відповідальності та презумпції невинуватості, передбачених статтями 61, 62 Основного Закону України.

📝 Резюме Рішення: https://cutt.ly/VtyeMDKo
📑Рішення № 5-р(ІІ)/2025: https://ccu.gov.ua/sites/default/files/docs/5_r_2_2025.pdf

Джерело: ccu.gov.ua

АО «Кравець І Партнери»