Звертаючись до суду з таким позовом позивачу необхідно перш за все довести, що, по-перше, мали місце зобов’язання, по-друге, такі зобов’язання були порушені в частині оплати, по-третє, навести розрахунок боргу.

Звісно, якщо є наявний письмовий договір, то це набагато спрощує і судовий процес і власне полегшує процедуру стягнення боргу, однак як показує практика найбільше спорів виникає саме в тих випадках, коли фактичні зобов’язання було здійснено без укладення договору, наприклад, відбулась поставка товару без договору, за який звісно не було здійснено оплату.

В таких випадках варто пам’ятати, що відповідно до норм ст. ст. 202, 205 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого не встановлена обов’язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Згідно з частиною 1 статті 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Отже, якщо законодавством не передбачена спеціальна письмова чи нотаріальна форма, то навіть без договору можливе стягнення боргу, однак в такому випадку необхідно довести, що між сторонами все ж таки було здійснено господарську операцію і по факту було надано товар, роботи, послуги. Докази підтвердженням здійснення господарської операції можуть бути різноманітними, наприклад, для товару це може бути видаткова накладна, для робіт чи послуг – акт наданих виконаних послуг/робіт, акт передання майна в користування, а також в усіх випадках – електронна переписка, яка підтверджує як факт домовленості з приводу змісту зобов’язання, так і факт виконання зобов’язання сторонами.

При цьому, варто звернути увагу на практику КГС ВС з приводу використання як доказу укладення договорів та їх виконання електронної переписки, зокрема у постанові від 15.07.2022 у справі №914/1003/21 суд зазначив: «…На відміну від електронного документа, електронний доказ – це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Таким чином, повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою, є електронним доказом…Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, в якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 Господарського процесуального кодексу України), який, в свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 Господарського процесуального кодексу України)…Сам лист електронної пошти є таким, що містить відомості про факт відправлення повідомлення із відповідної електронної адреси, час відправлення, адресатів листа – осіб, до відома яких було доведено таке повідомлення тощо. У випадку, якщо позивач подає позов у паперовій формі, то електронний лист може бути наданий суду у вигляді відповідної роздруківки…» Крім того КГС ВС у постанові від 03.08.2022 року по справі №910/5408/21 також вказав на те, що: «…поняття електронного документа та електронного доказу не є тотожними, оскільки поняття електронного доказу є значно ширшим, та, окрім власне електронних документів, оформлених відповідно до статей 5, 6 Закону «Про електронні документи та електронний документообіг», на які посилався суд апеляційної інстанції, включає в себе будь-яку інформацію в цифровій формі, що має значення для розгляду справи, в тому числі повідомлення, відправлені електронною поштою або іншими засобами електронного зв`язку…Електронні повідомлення (електронна пошта) є типовим прикладом електронних доказів, оскільки вони походять з електронного пристрою (комп`ютера або пристрою, схожого на комп`ютер) і містять відповідні метадані…»

Отже, все частіше судова практика стала більш лояльною щодо використання електронної переписки в будь-якій формі і навіть без електронного цифрового підпису, з одного боку це нібито прогресивний крок, але з іншого – якщо суд братиме до увагу, наприклад, переписку через різні месенджери без метаданих, то в такому випадку постає досить слушне питання з приводу ідентифікації осіб переписувачів та їх повноваження щодо висловлення в таких переписках дійсної волі сторін. Інша справа, коли в договорах визначені контактні телефони чи електронні адреси, або коли переписка ведеться з верифікованих профілів, чи з телефонного номера за контрактом, однак коли переписка ведеться за довільними електронними адресами чи номерами телефонів, то звісно в суді варто наголошувати саме на отримання вимоги достовірності доказів та дійсного підтвердження авторства та ідентифікації осіб переписувачів.

З приводу способів підтвердженням реальності здійсненої господарської операції, з якої виник борг, то варто також згадати про постанову КГС ВС від 03.06.2022 року у справі №922/2115/19, де було зроблено такі висновки: «…Якщо сторона заперечує факт передачі товару за договором поставки за податковими накладними, але одночасно реєструє податкові накладні на придбання товарів від постачальника та формує як покупець податковий кредит за фактом поставки товару на підставі спірних видаткових накладних, і жодним чином не пояснює свої дії та правову підставу виникнення в платника права на податковий кредит з ПДВ за цими накладними, то така поведінка сторони не є добросовісною та розумною. У такому випадку дії сторони з реєстрації податкових накладних засвідчують волю до настання відповідних правових наслідків, тому податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (постачальником) на постачання послуг на користь другої сторони (покупця), може бути допустимим доказом факту прийняття товару від контрагента на визначену суму, якщо покупець вчинив юридично значимі дії, зокрема, відобразив податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не убачає підстав для відступу від висновку колегії суддів Касаційного господарського у складі Верховного Суду, викладеного у пункті 44 постанови від 28.08.2020 зі справи № 922/2081/19 як такого, що пов`язаний з встановленими обставинами у конкретній справі (про те, що податкові декларації підтверджують лише порядок оподаткування господарської операції, оскільки сам факт вчинення оподаткування не свідчить про наявність господарської операції), але вважає за доцільне його конкретизувати: податкова накладна (в залежності від фактичних обставин певної справи) може бути допустимим доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним, якщо сторона, яка заперечує факт поставки вчинила юридично значимі дії: зареєструвала податкову накладну; сформувала податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом тощо, оскільки підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є факт лише реального (фактичного) здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності…»

Важливо, що саме цією постановою Верховний Суд визнав, що податкова накладна та використаний за нею податковий кредит може бути належним доказом підтвердження господарської операції. При цьому варто звернути увагу, що обравши таку стратегію доказування, варто врахувати, що достатнім доказом буде не лише податкова накладна, а й допустима відповідь ДПС України про те, що інша сторона скористалась правом податкового кредиту за такою податковою накладною. В той же час, відомості податкової звітності є таємницею та охороняються законом, тому в таких справах спочатку необхідно отримати відмову ДПС України про надання інформації, а потім через суд клопотати про витребування такої інформації варто це робити відразу на етапі подання позову. Слід застерегти, що навіть якщо іншій стороні і відомі відомості про те, що було використано право податкового кредиту, однак навіть подання таких доказів може містити ризик дотримання принципу допустимості доказу, в тій частині, що доказ має бути отриманий у спосіб передбачений законом, а законом якраз і передбачений захист таємницею, тому її розкриття має відбуватися або за згодою сторони, або на вимогу суду.

Таким чином, довівши факт наявності зобов’язання та здійснення за ним господарської операції особа може вимагати здійснення оплати при цьому у формі не лише суми основного боргу (вартості товару, робіт, послуг), а й просити застосувати ст. 625 ЦК України, яка передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі №910/4590/19 (провадження №12-189гс19) зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3% річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (п. 43 постанови). Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 13.11.2019 року №922/3095/18, від 18.03.2020 року у справі №902/417/18.

Таким чином, підсумовуючи варто зазначити, що стягнення проблемної заборгованості з оплати товарів, робіт та послуг цілком навіть можливий, однак слід пам’ятати, що менше проблем буде все ж таки, коли сторонами буде укладено договір, де будуть чітко визначені умови по оплаті та застосування відповідальності, якщо ж такого договору не має або він містить лише загальні положення, то варто якомога більше вести письмової переписки, бо усні розмови неможливо подати до суду як доказ, а також варто мати гарного юриста чи договір на правниче обслуговування аби все ж таки запобігти проблемам завчасно, а не вирішувати їх в суді.

Анна Мартиненко

Адвокат АО «Кравець і Партнери»

АО «Кравец и Партнеры»