Про це в коментарі i-ua.tv заявив адвокат Ростислав Кравець. 

” є-чек це в першу чергу неефективне використання коштів та надмірне навантаження на банківську систему та торгові мережі, які повинні закупати та встановлювати програмне забезпечення, замість того, щоб допомогати ЗСУ. Тому е- чек не допоможе захистити права споживачів, які були знищені завдяки нардепам. І під час війни є куди витрачати сотні мільярдів гривень, зокрема надавати їх ЗСУ, а не впроваджувати е-чек. Це просто відмивання коштів та не потрібна система, яка суттєво не покращить життя українців та не призведе до принципових змін у захисті прав споживачів”, — каже Р. Кравець.

За його словами, це аналогічно коли світло у світлофорах змінювали на смарагдовий.

Крім того, адвокат підкреслив, що є-чек не гарантує захист персональних даних українців. Вони можуть опинитися де завгодно і у кого завгодно.

«Адже за попередньої та чинної каденції депутатів фактично повністю знищена банківська таємниця», — резюмує Р. Кравець.

Нагадаємо, що Запуск «єЧека» запланований на 2026 рік і відбуватиметься поетапно як експериментальний проєкт. Насамперед сервіс тестуватимуть спільно з окремими торговельними мережами та банками.

У відомстві наголосили, що сервіс є добровільним: покупці зможуть обирати між паперовим чеком, електронним або отримувати обидва варіанти одночасно. Запровадження «єЧека» не змінює теперішніх вимог щодо використання РРО чи ПРРО.

Джерело: i-ua.tv

АО «Кравець І Партнери»

Головних нововведень є кілька. Про це пиша АНТИРЕЙД з посиланням на СТРАНУ.

По-перше, розширюються права споживачів. Можна, наприклад, вимагати знижки на товар, якщо у вас виникли претензії до його якості. Або отримати новий товар за гарантією, якщо терміни ремонту перевищують два тижні.

По-друге, держава включає “зелене світло” громадським організаціям, які беруться захищати права споживачів. Вони можуть проводити рейди і позиватися до недобросовісних продавців або постачальників послуг без сплати судового збору. А люди, окрім Держспоживслужби, можуть тепер скаржитися ще й на громадських осіб.

По-третє, “у справу” повертається Держспоживслужба. Це відомство працює і зараз, але кілька років тому його суттєво урізали у повноваженнях. Скажімо, позбавили доступу до контролю харчопрому. Тепер у Держспоживслужби знову з’являється доступ до їжі, і не лише.

Наприклад, за її сигналом можуть блокувати інтернет-маркетплейси, які останнім часом набули великої популярності серед любителів онлайн-шопінгу. У новому законі останньому загалом приділили багато уваги.

На перший погляд, усі ці нововведення мають покращити сервіс та захистити споживачів. Втім, як закон працюватиме на практиці — наразі незрозуміло.

“Багато нюансів та формулювань, які дозволяють трактувати норми нового закону двояко. Це означає, що з правами споживачів в Україні кардинально нічого не зміниться, а ось на бізнес посилиться тиск. У тому числі з боку якихось “громадських організацій”, які можуть просто шантажувати підприємців, адже контроль за ними не прописаний, а повноваження – дуже широкі”, – каже голова громадського об’єднання SAVEФОП Сергій Доротич.

Розбиралися, що змінюється в законодавстві захисту прав споживачів і що це означає для людей і бізнесу.

“Спростили” до неробочого стану

Законопроект №6134 про захист прав споживачів подали до Ради ще до війни – у жовтні 2021 року. Але тоді його розгляду так і не дійшло. У першому читанні документ проголосували лише восени минулого року, а ухвалили загалом 10 червня.

Проект з’явився у парламенті з подачі уряду. То своєю чергою розробило документ у рамках зобов’язань України щодо імплементації у вітчизняне законодавство європейських норм.

Як зазначено в пояснювальній записці, чинне законодавство не вписувалося до норм ЄС щодо захисту споживчих прав.

Зазначимо, що закон щодо захисту прав споживачів в Україні працює з 1991 року. Але його кілька разів переписували, причому переважно законодавство “спрощували”. Чому, до речі, активно сприяли різного роду лобісти.

“Скажімо, із закону про захист прав споживачів викинули норми щодо споживчого кредитування. Їх перенесли до нового закону на цю тему. Але в результаті “дорогою” багато норм просто загубилися, і виходить, що “загальний” закон про захист прав споживачів захищав людей набагато більше, ніж профільний.Те ж саме по комісіях з ЖКГ.З свого часу ліквідували, і хто має визначати якість комунальних послуг – питання відкрите.Хоч, здавалося б, споживачів за законодавством повинні захищати від несумлінних комунальників.Так поступово чинне законодавство по Застосування захисту споживчих прав в Україні стало просто неробочим, те саме за Держспоживслужбою, спочатку її прибрали з контролю харчового ринку, потім взагалі зменшили кількість рейдів у рамках дерегуляції бізнесу.В останні кілька років вона фактично “неробоча”, – каже голова адвокатського об’єднання “Кравець та партнери” Ростислав Кравець.

У пояснювальній записці до законопроекту № 6134 також йдеться про “прогалини” у вітчизняному законодавстві.

Зокрема, в Україні донедавна практично не було врегульовано інтернет-торгівлю, що, як сказано в пояснювальній записці, нерідко призводить до нечесної конкуренції та масових порушень прав споживачів.

Наприклад, людям відверто брешуть щодо якості товару, умов доставки тощо. А придбана покупка нерідко кардинально відрізняється від того, що обіцяно на картинці.

Причому знайти таких продавців гарячими слідами Держспоживслужба часто не може.

Щоб вирішити цю проблему, у новому законі запровадили норми європейської директиви №2011/83/ЄС, прописавши саме поняття маркетплейсу та вимоги до торгових майданчиків.

Загалом у новому законі відбилося близько 10 європейських директив і регламентів, що стосуються сфери захисту прав споживачів.

Зупинимося на них докладніше.

Чи можна вимагати знижки та нову машину?

У новому законі – кілька важливих нововведень.

Перше – по інтернет торгівлі. У чинному законодавстві онлайн-торгівля загалом регулюється дуже слабко. Що законодавці вирішили виправити.

Прописано нові терміни та визначення маркетплейсів, прайс-агрегаторів, інтернет-майданчиків, а також вимоги до них.

Зокрема, торговців зобов’язали давати повну інформацію про товар та власну діяльність (найменування, адреса тощо). Якщо йдеться про маркетплейси чи агрегатори, то вони повинні будуть збирати дані по всіх торговцях, продукцію яких виставляють.

Передбачається, що це допоможе Держспоживслужбі оперативно знаходити недобросовісних продавців за скаргами споживачів (що зараз зробити не завжди просто, бо взагалі незрозуміло, де шукати торговців – є тільки інтернет-магазин або сторінка в соцмережах).

За порушення цієї вимоги за сигналом Держспоживслужби інтернет-майданчики можуть навіть блокувати (розблокування можливе протягом трьох днів після виправлення недоліків).

Також і інтернет-магазинам, і звичайним магазинам заборонили використовувати “нечесну практику” і застосовувати “агресивний маркетинг”. Йдеться про тиск на споживача та підштовхування його до оформлення договору або здійснення покупки, дзвінки або листи, візити додому, розповіді про неіснуючі “виграші” та “акції” тощо. У цих випадках покупка/договір можуть бути визнані недійсними, а продавця зобов’яжуть повернути людині гроші.

Друга зміна – з прав споживачів.

Наприклад, прописано, що можна вимагати у продавця знижку за товар, якість якого вас не влаштовує.

Щоправда, незрозуміло, як це працюватиме на практиці.

“Закон виписано розмито. Вказано, що я, як споживач, маю право попросити знижку. Але немає жодного слова про те, що покупець зобов’язаний її надати”, – каже Доротич.

Але сказано, що мені, як споживачеві, маємо надати знижку у певному розмірі, а написано, що я можу цю знижку попросити.

Ще одна зміна — якщо йдеться про товар на гарантії, то у разі, якщо ремонт займає більше 14 днів, вам повинні надати новий товар, такий самий чи аналогічний, “що є у продавця”.

Зазначимо, що за чинним законодавством правила інші — компанії мали створювати якийсь обмінний фонд і давати споживачеві на час ремонту товар на заміну. А за кожен день ремонту понад 14 днів платити пеню у розмірі 0,1% вартості товару.

Але на практиці ці норми працювали далеко не завжди. А бізнес на них активно скаржився. У результаті їх вирішили скасувати, посилаючись на те, що ці норми надто накладні для підприємців.

Знову ж таки, поки що не зовсім зрозуміло, як нововведення працюватимуть на практиці. Якщо йдеться про дрібну побутову техніку, то її заміна (у випадках, якщо ремонт неможливий або занадто складний) практикується і зараз. Але чи стануть, наприклад, автосалони видавати нові машини, якщо ремонт за гарантією затягнеться більше ніж на два тижні – не факт.

“Зараз великі проблеми з поставками запчастин, є черги на обслуговування, тому дуже часто ремонт триває більше 14 днів. А що потім робити з його відремонтованою машиною. Якщо будуть ставити питання таким чином, то у дилерів “в наявності” взагалі не буде машин – усі розпишуть на замовлення клієнтів”, – говорить менеджер одного зі столичних автосалонів.

“Жахуватимуть бізнес”

Третя новація — щодо громадських організацій у сфері захисту прав споживачів.

Їм зараз включають “зелене світло”. Прописано, що громадські організації можуть проводити незалежні експертизи, рейди та розслідування, визначати розміри відшкодування збитків, подавати до судів за скаргою конкретного споживача чи від себе. При цьому їх було повністю звільнено від сплати судового збору.

У новому законі прописано також створення спеціальних комісій із позасудового вирішення спорів (за гарантією, заміною товару тощо). Такі розгляди, як очікується, будуть швидшими, ніж через суд. Але предметом спору можуть бути лише покупки до 50 тисяч гривень за рештою – лише через суди.

По суті, передбачається, що громадські організації багато в чому дублюватимуть функції Держспоживслужби (яка встигає далеко не скрізь).

Що, з одного боку, на руку споживачам (адже, як показує практика, досягти реакції на свою скаргу у Держспоживслужбі не так просто).

Але з іншого боку, як каже Кравець, може з’явитися нова схема. “Так звані активісти просто “кошмарять” бізнес під гаслом захисту споживачів. Завжди можна знайти неправильну інструкцію або “обман споживача”, — зазначає Кравець.

Такі ж побоювання висловив і Доротич, який сам репрезентує громадський рух. “Прописані широкі повноваження для громадських організацій. Але не прописані вимоги до них (скажімо, за звітністю) і методи контролю. Це загрожує масовою появою різного роду контор “Роги та копита”, які шантажуватимуть бізнес”, — вважає Доротич.

Чи не найпроблемнішими у новому законі називає норми щодо громадських працівників і президент Ліги виробників харчової продукції Геннадій Кузнєцов. Зокрема, у тексті окремо виписані повноваження якогось Союзу громадських організацій споживачів, які мають об’єднати всіх активістів у справі боротьби з нечесними продавцями. Така організація вже є. За даними YouControl, її зареєстровано наприкінці минулого року (тобто вже після того, як законопроект пройшов перше читання). “Складається враження, що ця організація створена спеціально під новий закон. Викликає питання, чому в законі йде пряме посилання до конкретного об’єднання”, – говорить Кузнєцов.

Головою нового об’єднання є В’ячеслав Биковець. На ринку його знають як давнього соратника екс-прем’єр-міністра Юрія Єханурова, він уже очолює Спілку підприємців малих, середніх та приватизованих підприємств України, а також є засновником кількох компаній та ФОПів.

Доротич також звертає увагу на деякі “дивні” норми закону. Наприклад, на те, що в кожному магазині, незалежно від розмірів, має бути туалет із загальним доступом. На практиці дотриматися цієї вимоги зможуть далеко не всі (у тому числі з технічних причин).

Четверте нововведення – щодо Держспоживслужби. Їй розширюють сферу діяльності, повертаючи у сегмент продуктів харчування. Також контролери зможуть ініціювати блокування інтернет-майданчиків, до роботи яких є питання.

Як це позначиться на якості товарів та послуг, поки що незрозуміло. З одного боку, перевірок має стати більше. Але, як свідчить практика, який завжди це дає ефект. Наприклад, зараз перевірки паливного ринку для Держспоживслужби відкриті. Водночас експерти заявляють про різке збільшення обсягів неякісного палива. Виходить, що на цей процес контролери не дуже впливають.

“Держспоживслужба зараз практично до нас не ходить, в основному поліція та податкова”, – каже власник мережі АЗС Prime Дмитро Леушкін.

Загалом, за словами голови секретаріату Ради підприємців при Кабміні Андрія Забловського, у підсумкову версію закону внесли багато поправок, які згладили найскандальніші норми. Зокрема, вдалося в кілька разів збити розмір штрафів за порушення законодавства з прав споживача (для юросіб – 17 тисяч гривень, для ФОП – 3400 гривень).

При цьому, очевидно, бізнес все одно побоюється, що новий закон може стати ще однією проблемою. “Незрозуміло, навіщо взагалі змінювати споживче законодавство у війну. Щоб ще більше ускладнити життя підприємцям?” — бідкається Доротич.

Щодо споживачів, то не факт, що їхні права захищатимуть краще.

“Частина формулювань взагалі не зістикується з нормами Цивільного кодексу та іншими законодавчими актами, багато норм розмиті і допускають неоднозначні трактування”, – каже Кравець.

На цю ж проблему звертають увагу і на висновки щодо законопроекту Головного юридичного управління Ради. Зокрема, у частині третій статті другої прописано, що норми цього закону, що регулюють відносини у сфері енергетики та комунальних послуг, застосовуються з урахуванням особливостей, визначених законами “Про ЖКГ”, “Про ринок електроенергії”, “Про ринок природного газу”, ” Про ринок теплопостачання та ін. Це формулювання дозволяє суб’єкту самому вирішувати – чи застосовується в даному випадку той чи інший законодавчий акт, – зазначили у Головному юридичному управлінні.

Кравець додав, що за тією ж комуналкою профільні закони прописані таким чином, що по суті не залишають споживачеві можливості довести неналежну якість послуг та отримати компенсацію.

АО «Кравець І Партнери»

Основним нормативно-правовим актом, що регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів, є прийнятий 12 травня 1991 року Закон України «Про захист прав споживачів».

Норми чинного законодавства на перший погляд є чіткими та зрозумілими рівно до тих пір, поки не постане питання захисту порушеного права в суді, тут особлива увага вже приділяється судовій практиці з того чи іншого питання, адже практикуючі юристи та адвокати досить часто зустрічають у своїй діяльність різного роду процесуальні «нюанси».

ЗУ «Про захист прав споживачів» чітко визначає:

• Захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом.

Частина 5 статті 28 Цивільного Процесуального Кодексу України (далі – ЦПК України) визначає, що позови про захист прав споживачів можуть пред’являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.

Тобто зрозуміло, що споживач має, так би мовити, привілею з питання вибору підсудності.

Далі, стаття 8 Закону України «Про захист прав споживачів» нібито чітко та послідовно визначає послідовність дій споживача у разі придбання ним товару неналежної якості, однак судова практика тут йшла у розріз і була не однозначною.

Частина 3 статті 8 ЗУ «Про захист прав споживачів» вимоги споживача, пред’являються на вибір споживача продавцеві за місцем купівлі товару, виробникові або підприємству, що задовольняє ці вимоги за місцезнаходженням споживача.

Таким чином бачимо, що Законодавець наділяє споживача правом самостійно обрати до кого він буде пред’являти свої вимоги.

Що ж відбувається на практиці.

Як приклад розглянемо постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду по справі №199/6062/15-ц від 24 липня 2019 року, де предметом розгляду було усунення недоліків товару або заміну неякісного товару на новий.

Позивач зазначав, що придбав мобільний телефон, який припинив працювати. Він звернувся до сервісного центру з вимогою про гарантійне обслуговування мобільного телефону, проте йому було відмовлено у проведенні гарантійного ремонту, а також проведенні експертизи продукції. Крім того, у примусовому порядку та без його згоди телефон було оформлено на оплатний ремонт, який був визначений у два дні, проте до теперішнього часу телефон йому не повернуто, чим порушенні його права як споживача послуг.

У даній справі цікавою є позиція апеляційного суду, який, на мою думку, здійснив поверхневий розгляд справи, що призвело до помилкової відмови у задоволені позову з підстави начебто неналежного відповідача по справі.

Оскільки у даній справі також наявне неналежне сервісне обслуговування то і Відповідачем по даній справі було обрано сам сервісний центр та офіційний представник виробника в Україні, в той чай, як позиція суду стосувалась того, що відповідач є неналежним, адже ним є не магазин, де останній придбав свій гаджет.

«Враховуючи те, що споживач має право вибору, до кого пред’являти вимогу, висновок апеляційного суду про те, що позов пред’явлено до неналежного відповідача є неправильним.

Крім того, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що вимоги до сервісного центру, по суті, стосувалися того, що вона прийняла на ремонт телефон і не повертає його, тобто не стосувався прав, які має споживач, згідно зі статтею 8 Закону України «Про захист прав споживачів».

Колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції не вирішив спір по суті, не виконав вказівки суду касаційної інстанції, а самоусунувся від вирішення спору.

У зв`язку з наведеним оскаржуване рішення апеляційного суду не можна вважати законним й обґрунтованим.»

Отже, на прикладі даної справи бачимо, «різноманітні» підходи суду, що вирішення справи і трактування, здавалося б, очевидних норм чинного законодавства.

• Споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов’язані з порушенням їх прав.

Так би мовити «битва» норми чинного законодавства щодо звільнення споживачів від сплати судового збору та судова практика, що це стосується споживачів лише при зверненні до суду першої інстанції, була тривалою та неодноразово змінювалась.

У 2017 році Верховний Суд України у постановах від 06.09.17 у справі № 6-185цс17 та від 11.10.17 у справі № 6-916цс17 приходить до висновків, що споживач, право якого порушене і який у зв’язку з цим подає позов, відповідно до статті 22 Закону України від 12.05.1991 № 1023-XII «Про захист прав споживачів», звільняється від сплати судового збору за подання саме позовної заяви до суду першої інстанції, та має обов’язок щодо сплати судового збору при вчинені відповідних дій у всіх інших судових інстанціях та у Верховному Суді України.

Такі висновки викликали масу обурення зі сторони практиків та теоретиків.

21 березня 2018 року Велика Палата Верховного Суду відступила від установленої практики Верховного Суду України та зазначила, що порушені права можуть захищатись як у суді першої інстанції (при пред’явленні позову), так і на наступних стадіях цивільного процесу.

Саме з завдяки постанові Великої Палати Верховного Суду по справі №761/24881/16-ц від 21 березня 2018 року, було змінено установлено судову практику та звільнено споживачів від обов’язку сплачувати судовий збір на всіх стадіях цивільного процесу. 

• При задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відносини щодо відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), регулюються Законом України «Про захист прав споживачів».

Захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом. При задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди (частини перша, друга статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Досить довго судова практика сформована з данного питання була наступною: «Відповідно до положень статей 4, 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі мають право на відшкодування моральної шкоди тільки в разі її заподіяння небезпечною для життя і здоров’я людей продукцією у випадках, передбачених законом.»

Саме такої практики притримувались суди, розглядаючи справи за позовами споживачів на захист своїх прав в частині стягнення моральної шкоди, незважаючи на внесені зміни у 2011 році до Закону, судова практика лишалась незмінною.

Постановою Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду по справі №490/8831/15-ц від 26.09.2018 року стягнувши з відповідача 1 500 грн на відшкодування моральної шкоди, Верховний Суд наголосив, що відповідно до п. 5 ч. 1  споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону.

І хоч вищевказана постанова Верховного Суду не містить чіткого висновку про відступлення від вже раніше складеної судової практики, однак, її підтримує у Верховний Суд у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10.04.2019 року по справі №360/723/16-ц, який визнав, що порушення прав споживача призвели до необхідності застосування додаткових зусиль для організації свого побуту та професійної діяльності, тобто була завдана моральна шкода у вигляді душевних страждань у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї, що дає їй право на відшкодування такої шкоди та додатково у своїх висновках підкреслив, що Верховний Суд у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відсутність підстав для відступу від правової позиції, висловленої у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2018 року у справі № 490/8831/15-ц.

Додатково заслуговує на увагу постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 року по справі №331/5054/15-ц, де суд встановив, що нездійснення передачі товару та не повернення його сплаченої вартості /попередньої оплати є підставою для стягнення таких коштів з урахуванням індексу інфляції та 3% річних.

Дана справа є цікавою в розумінні того, що між позивачем та ТОВ «Ельдорадо» існували господарсько-правові відносини вже більше трьох років, а сам позивач є фізичною особо-підприємцем.

Однак, судами було встановлено, що Позивач придбав товар як споживач, а не на виконання договору укладеного між сторонами, де останній виcтупав як фізична особа-підприємець.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що наявність статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи-підприємця така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах (див. висновки, сформульовані у постановах від 14 березня 2018 року у справі № 2-7615/10, від 5 червня 2018 року по справі №522/7909/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 216/181/16-ц).

Відносини щодо захисту прав позивача передбачають більш просте підтвердження самих правовідносин – не потрібні навіть первинні документи – достатньо фіскального чеку, квитанцій тощо (Постанова ВП ВС від 15.05.2019 року по справі №331/5054/15-ц):

43. У пункті 7 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що договір — це усний чи письмовий правочин між споживачем і продавцем (виконавцем) про якість, терміни, ціну та інші умови, за яких реалізується продукція. Підтвердження вчинення усного правочину оформляється квитанцією, товарним чи касовим чеком, квитком, талоном або іншими документами.

44. Суди першої й апеляційної інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи фіскальних чеків та інших документів встановили, що у сторін виникли зобов`язальні правовідносини: позивач оплатив вартість товару готівкою, а відповідач товар позивачеві не передав.

45. Суди оцінили електронні накладні відповідача на внутрішнє переміщення товарів, вказавши, що ці документи не відповідають вимогам законодавства щодо форми їх складення, оскільки у них відсутня інформація, передбачена у наказі Міністерства статистики України від 21 червня 1996 року № 1193 «Про затвердження типових форм первинних облікових документів з обліку сировини та матеріалів». Зазначені накладні про переміщення товарів із основного складу на проміжний склад (кросс-док), а далі з проміжного складу (кросс-доку) на склад магазинів не підтвердили факт передання товару позивачеві. Суди встановили відсутність первинних документів, на підставі яких цей факт можна би було встановити.

Вбачається, що захист прав споживачів має ряд тонкощів, які вимагають чіткої стратегії та тактики захисту, адже навіть чітко визначені норми чинного законодавства неодноразово були піддані різним підходам їх трактування, що відображено у судовій практиці.

Карина Василевська

адвокат, Адвокатське об`єднання Кравець і партнери для Юрист&Закон

АО «Кравец и Партнеры»

Лектор виокремив таке законодавство, яке регулює захист прав споживачів: Закон України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року №1023-XII, рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011, Закон України «Про захист прав покупців сільськогосподарських машин» від 5 червня 2003 року №900-IV, Закон України «Про споживче кредитування» від 15 листопада 2016 року №1734-VIII, а також Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав споживачів фінансових послуг» №1085-1.

Вельми цікавою виявилася судова практика щодо стягнення з авіакомпаній. Спікер звернувся до відомого кейсу однієї авіакомпанії. Так, скасовуючи рішення місцевого суду в частині відмови в задоволенні позову про стягнення компенсації за відмову у перевезенні пасажирів і задовольняючи позовні вимоги в цій частині, апеляційний суд порахував, що з вини перевізника ПрАТ «Авіакомпанія «МАУ» пасажири втратили можливість «стикування» з рейсом перевізника «Emirates Airline», який анулював їм бронювання на зворотний рейс, про що ПрАТ «Авіакомпанія «МАУ» пасажирів не повідомила. Тому виключається солідарна відповідальність за компенсацію за відмову в перевезенні. Про це ПрАТ «Авіакомпанія «МАУ» було відомо, що пасажири втрачають «стикування» і зворотне бронювання, а тому товариство мало можливість проінформувати про це як пасажирів, так і агента «Emirates Airline», однак цього зроблено не було.

Доказів того, що це не було зроблено з технічних причин, немає. Тому, як встановив апеляційний суд, позивачі мають право на передбачену статтею 104 Податкового кодексу України компенсацію, яка підлягає стягненню з ПрАТ «Авіакомпанія «МАУ» (рішення Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року №761/18 854/14-ц).

Спікер також звернувся до судової практики щодо можливості визнання кредитного договору недійсним. Умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: по-перше, порушення принципу добросовісності (пункт 6 частини 1 статті 3, частина 3 статті 509 Цивільного кодексу України); по-друге, заподіяння суттєвого дисбалансу договірних прав та обов’язків сторін; по-третє, заподіяння шкоди споживачеві.

Визнаючи договір недійсним у цілому з підстави несправедливості його окремих умов, суд не встановив, чи змінює визнання окремим пунктом договору суть правовідносин сторін та істотних умов договору, а також не оцінив інших умов договору в контексті наявності всіх складових щодо існуючих між сторонами правовідносин (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 1 листопада 2017 року №6-2864цс16).

Закінчуючи доповідь, пан Кравець зазначив, що, незважаючи на не надто позитивну судову практику, себе треба поважати і не боятися захищати свої права.

LHS

Адвокатская компания Кравец и Партнеры