Експерти відповідають однозначно: тарифи будуть й надалі приводитися до ринкових значень. Щодо субсидіювання державою для населення частини витрат на тарифи, то це питання зараз лишається відкритим, хоча воно теж дуже важливе. 

Навіть більше: керуючий партнер адвокатської компанії «Кравець і партнери» адвокат Ростислав Кравець зазначив для Finance.ua, що на вимогу партнерів для вступу до ЄС (що без перебільшення є негативним фактором для населення, яке дуже обідніє після завершення війни. — Ред.), може відбуватися масове примусове стягнення боргів за житлово-комунальні послуги.

Як бачимо, є такий негатив для споживачів за позитивного сценарію для України, тобто вступу до ЄС.

Єдине, що може додати «гарного» настрою у цьому сенсі громадянам України, які накопичили за роки війни чималі борги за комуналку: їх може все ж таки реструктурують або частково спишуть. Але таке можна лише припускати.
Проте негатив у будь-якому випадку перевищує позитив: після війни, коли скасують мораторій на зростання цін на комуналку та газ, вони неодмінно поповзуть вгору. Це буде дуже тяжкий удар для населення за будь-якого сценарію — позитивного чи негативного.

Джерело: finance.ua

АО «Кравець І Партнери»

🔸ст. 34 ЗУ Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань – https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/755-15#n795

🔸ст. 37 ЗУ Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень – https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1952-15#n389

🇺🇦✌️Важлива та перевірена інформація від адвоката ⤵️

⚡️Приєднуйтесь до каналу https://t.me/rkravetsUA

🙏Буду вдячний за ⚡️зарядження каналу💙💛

АО «Кравець І Партнери»

Про це в коментарі i-ua.tv заявив адвокат Ростислав Кравець.

«Всі ці реформи в галузі права — катастрофа для України. Ми бачимо, що один з найбільших ВНЗ — Одеську юридичну академію намагаються знищити, приєднавши її до значно меншого ВНЗ. А що стосується реформи юридичної освіти, то її важко оцінювати. Адже її проводить особа, яка не має жодного уявлення про юриспруденцію та правозастосування. Адже вона має досі віддалені теоретичні знання і немає можливості застосовувати їх на практиці. Тим більше, що сама реформа юридичної освіти на сьогодні не є необхідною. Це абсолютно не потрібно робити», — каже Р. Кравець.

Йому сумно дивитися, що боксер Олександр Усик захистив дисертацію та отримав науковий ступінь доктора філософії у галузі «право».

«Не заперечую його досягнення у правовій науці. Вважаю, що не існує такої науки, як право. Це моє бачення, яке поділяють деякі судді та науковці. Об’єктивно вважаю, що Усику не потрібно було здобувати науковий ступінь у галузі „право“. Адже, якщо людина займається науковою та вона повинна робити дослідження. В нас же зараз наукові ступені перетворили на статус, який повинен щось давати. Тому науковий ступінь мають отримувати особи, які мають дійсно займатися наукою. А не просто отримувати ступень за ради ступеня. До речі, в Україні велика кількість докторів наук до яких є питання. Зокрема, пан Михайло Жернаков, професійний активіст та борець з корупцією. Думаю, що Усик на голову його вище. Об’єктивно, якби Усик пішов у напрямку фізкультури, то це можна було б зрозуміти. Однак до чого тут право? У нас президент також з юридичною освітою. Але що це нам дає? У нас за останні 5 років навіть сформувалася окрема Криворізька школа права», — зазначає адвокат.

За його словами, особи, які не мають відношення до науки, але хочуть здобувати науковий ступінь. Мають розуміти, що таким чином підривають довіру не тільки до себе, а до всієї галузі.

«Все це призводить до втрати незалежності та суверенітету. Адже таким чином країною керують інші люди. Є навіть така книга „Автостопом по галактиках“, де сказано, що президенти не керують країнами, вони потрібні, щоб відвертати увагу. А те, що Україна багато років перебуває під зовнішнім управлінням, вже навіть ніхто не ховає. І на жаль, це відбувається через славнозвісні реформи. За що винні мають понести відповідальність», — резюмує Р. Кравець.

Нагадаємо, що Боксер Олександр Усик захистив дисертацію в Харківському національному університеті внутрішніх справ та здобув науковий ступінь доктора філософії у галузі «право».

Джерело: i-ua.tv

АО «Кравець І Партнери»

Про це в коментарі i-ua.tv заявив адвокат Ростислав Кравець.

«Те, що пишуть ЗМІ про реформування ТЦК дуже далекі від дійсності, тому що жодних програм або дій, щодо реформування сьогодні проголошено не було. Те, що намагаються проводити реформування — свідчить, що „реформують все завжди“ на папері. Насправді ж навіть заяви міністра Мінцифри, про те, що мобілізовані українці зможуть обирати собі професії, дуже мало спільного має з реальністю. Адже намагання вибірковими шляхами підійти до питання мобілізації військового обліку насправді доброго нічого не зробить. До цього потрібно підходити системо. Має бути належна мобілізація для того, щоб забезпечити не тільки права і свободи громадян, а і належний рівень робити національної економіки. А у нас просто мобілізують людей без розуміння: хто це, куди та навіщо їх мобілізують та за яким фаховим рівнем. Все це шкодить не тільки ЗСУ, а і національній економіці», — каже Р. Кравець.

На його думку, питання не в реформі ТЦК, а в належному виконанні своїх обов’язків ТЦК.

«Все це давно прописано у всіх нормативних актах ще за часів радянського союзу. Їх просто не дотримуються, а реформуванням просто хочуть прикрити повну некомпетентність», — резюмує Р. Кравець.

Нагадаємо, що Міністерство оборони розробило концепцію реформи ТЦК.

Джерело: i-ua.tv

АО «Кравець І Партнери»

Але ж що ж таке це право інтелектуальної власності?

Цивільний кодекс України дає визначення що це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об’єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом. Простими словами це право власності на літературні та художні твори, комп’ютерні програми, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, наукові відкриття, торговельні марки (знаки для товарів і послуг) та багато іншого.

Право власності включає  в себе право користуватись, право забороняти користуватись об’єктом та право дозволяти використовувати об’єкт (наприклад, це можуть бути картини, фото, малюнки)

Однак, інколи бувають випадки коли такі права хтось порушує, користується об’єктом без дозволу, інколи навіть влаштовуючи бізнес та заробляючи на цьому (це використання магазином фото, друк фото чи малюнку на одягу, чашках чи магнітах).

В законодавстві передбачено три види відповідальності за порушення у сфері інтелектуальної власності: цивільна, адміністративна та кримінальна.

До цивільної відповідальності відноситься застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню права інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів; вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених у цивільний оборот з порушенням права інтелектуальної власності;  знищення таких товарів;  відшкодування збитків за неправомірне використання об’єкта права інтелектуальної власності.

В Кодексі України про адміністративні правопорушення передбачена стаття 51-2 за незаконне використання об’єкта права інтелектуальної власності (літературного чи художнього твору, їх виконання, фонограми, передачі організації мовлення, комп’ютерної програми, бази даних, наукового відкриття, винаходу, корисної моделі, промислового зразка, знака для товарів і послуг, топографії інтегральної мікросхеми, раціоналізаторської пропозиції, сорту рослин тощо), привласнення авторства на такий об’єкт або інше умисне порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності, що охороняється законом. Санкція передбачає накладення штрафу від десяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією незаконно виготовленої продукції та обладнання і матеріалів, які призначені для її виготовлення.

Неоподатковуваний мінімум доходів громадян  це грошова сума розміром у 17 гривень, встановлена пунктом 5 підрозділу 1 розділу XX Податкового кодексу України, яка застосовується при посиланнях на неоподаткований мінімум доходів громадян в законах або інших нормативно-правових актах, за винятком норм адміністративного та кримінального законодавства у частині кваліфікації злочинів або правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної підпунктом 169.1.1 пункту 169.1 статті 169 розділу IV ПКУ для відповідного року.

Підпунктом 169.1.1 статті 169 визначено, що податкова соціальна пільга дорівнює 50 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленому законом на 1 січня звітного податкового року, — для будь-якого платника податку.

Тобто, адміністративна відповідальність передбачена КУпАП становить від 170 грн. до  3400 грн. з конфіскацією продукції.

Крім того, в КУпАП передбачена окремо відповідальність за порушення законодавства, що регулює виробництво, експорт, імпорт дисків для лазерних систем зчитування, експорт, імпорт обладнання чи сировини для їх виробництва ( штраф від 340 грн. до 3400 грн.)

Кримінальна відповідальність передбачена ст. 176 КК України за порушення авторського права і суміжних прав.

Незаконне відтворення, розповсюдження творів науки, літератури і мистецтва, комп’ютерних програм і баз даних, а так само незаконне відтворення, розповсюдження виконань, фонограм, відеограм і програм мовлення, їх незаконне тиражування та розповсюдження на аудіо- та відеокасетах, дискетах, інших носіях інформації, камкординг, кардшейрінг або інше умисне порушення авторського права і суміжних прав, а також фінансування таких дій, якщо це завдало матеріальної шкоди у значному розмірі.

Тобто, кримінальна відповідальність настає лише за умови завдання значної шкоди 24 810  грн. (матеріальна шкода вважається завданою в значному розмірі, якщо її розмір у двадцять (20 * на 1240,50 = 24 810  грн.) і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, у великому розмірі – якщо її розмір у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а завданою в особливо великому розмірі – якщо її розмір у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян).

Отже, якщо завдано шкоду у розмірі більше ніж 24 810 грн. настає  кримінальна відповідальність. Це може бути штраф, виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк.

Крім того, постраждалий може звернутися  за захистом своїх прав та інтересів до Антимонопольного комітету України на підставі норм Закону України «Про захист від несумлінної конкуренції», яка може потягнути за собою накладання штрафу у розмірі до п’ять відсотків доходу (прибутку) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) підприємства за останній звітний рік, який передував року, в якому накладається штраф.

В статті ми розібрали види відповідальності, які умови її настання та негативні наслідки.

Ірина Коваленко, адвокат, АО Кравець і партнери

АО «Кравец и Партнеры»

Криптоіндустрія потребує розумних та раціональних законодавчих правил, оскільки, за  відсутності чітких правил біржові платформи не поспішали працювати з українським ринком, а інвестори не відчували себе захищеними.

Згідно з даними Global Crypto Adoption Index-2021, складеного компанією Chainalysis, Україна посідає четверте місце серед країн світу за обсягом торгівлі криптовалютами. Загалом крипторинок в Україні став популярним напрямом інвестицій, а в умовах війни в Україні – ще й потужним інструментом боротьби з російською агресією: з моменту окупації відомі блокчейн-компанії не просто долучилися до фандрейзингу, а й направили безповоротну фінансову допомогу напряму користувачам України. Крім того, криптовалюта активно використовується волонтерами, як способом оплати, дає можливість швидше та дешевше оплатити гуманітарну допомогу та спеціальну амуніцію.

Не дивлячись на таку популярність, питання регулювання операцій із криптовалютами в Україні довго залишалося невизначеним. Підписання Закону України «Про віртуальні активи» 15 березня Президентом України стало важливим кроком до визначення правового статусу й детінізації ринку криптовалют. Однак, Закон набере чинності лише з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо особливостей оподаткування операцій з віртуальними активами». Мінцифри активно працює над Змінами до Податкового та Цивільного кодексів, щоб забезпечити повноцінний запуск ринку віртуальних активів та набрання Законом чинності

Відповідно до Закону,  віртуальні активи – нематеріальне благо, що є об’єктом цивільних прав, має вартість та виражене сукупністю даних в електронній формі. Для порівняння в Законі «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення»  віртуальний актив – цифрове вираження вартості, яким можна торгувати у цифровому форматі або переказувати і яке може використовуватися для платіжних або інвестиційних цілей.

Закон «Про віртуальні активи»  визначає, що віртуальні активи можуть бути предметом судового розгляду, однак не є засобом платежу на території України та не можуть бути предметом обміну на майно (товари), роботи (послуги), на відміну від визначення віртуального активу в Законі « Про запобігання та протидію легалізації (відмивання) доходів..» де в самому визначенні віртуального активу вказано можливість використання для платіжних цілей.

Право власності на віртуальний актив набувається за фактом створення віртуального активу, вчинення та виконання правочину щодо віртуального активу, на підставі норм закону або рішення суду і засвідчується володінням ключа такого віртуального активу, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті. Однак, володіння ключем (набір технічних засобів, реалізованих у системі забезпечення обороту віртуальних активів, що надають змогу контролювати віртуальний актив) такого віртуального активу не гарантує право власності. Винятки передбачені Законом: 1) ключ віртуального активу або віртуальний актив знаходиться на зберіганні у третьої особи відповідно до умов правочину між зберігачем та власником цього віртуального активу; 2) віртуальний актив передано на зберігання будь-якій особі відповідно до закону або рішення суду, що набрало законної сили; 3) ключ до віртуального активу набуто особою неправомірно.

Стаття 23 Закону передбачає відповідальність постачальників послуг, пов’язаних з оборотом віртуальних активів. Слід звернути увагу, що відповідальність стосується лише штрафів, не передбачається ні адміністративної, ні кримінальної відповідальності і зміни до відповідних кодексів теж не передбачені, що робить можливим зловживання з боку постачальників послуг.

В цілому, Закон «Про віртуальні активи» є правильним  напрямком створити основу правового регулювання криптоіндустрії та показати намір сприяння розвитку віртуальних активів, запроваджує нові можливості для розвитку економіки України, поповнення державного бюджету з податків в майбутньому, появи нових гравців на ринку послуг, хоч і потребує доповнень та доопрацювання.

Ірина Коваленко, адвокат, АО Кравець і партнери

АО «Кравец и Партнеры»

Тому я вирішив все одно скласти такий перелік за власною версією.

З огляду на той дисбаланс, який відбувається в Україні й в першу чергу у нормотворчій діяльності завдяки непродуманим рішенням, чи рішенням за допомогою яких намагаються за певних обставин обійти та ігнорувати Закони та Конституцію України, правова визначеність та передбачуваність у правозастосуванні практично зникли.

Немало для цього зробила й Велика палата Верховного суду (без України), як і сам зареєстрований за підробленими документами Верховний суд (без України), завдяки відсутності досвіду у суддів, великими зарплатами, що не стимулюють суддів для роботи, нездоровими амбіціями та намаганням догодити іноземним агентам, посольствам та керівництву країни для збереження свого статусу, а не правової визначеності та дотримання Закону, на мій погляд.

Цей перелік, виключно моє бачення того, що відбувається і як впливають ці події у юридичній сфері на основоположні права та свободи громадян й майбутнє України.

1. Захоплення Конституційного суду України та штучна конституційна криза

Весь світ спостерігав, як посли країн Великої сімки тиснули на Президента України Зеленського та за допомогою своїх іноземних агентів імітували «праведний» гнів вулиці щодо скасування кримінальної відповідальності за декларування недостовірної чи неповної інформації.

Насправді за моїм переконанням, це жодним чином не впливає на рівень корупції, навіть підвищує її у правоохоронних органах та НАЗК. Крім того, наявність такої відповідальності для всіх громадян України, на яких тим чи іншим чином покладено виконання функцій держави, фактично робить можливим іноземним урядам через свої структури в Україні впливати на будь-кого у власних інтересах.

В чому полягає боротьба з корупцією у невнесенні заробітної плати, яку отримує особа від держави, чи невірне на думку перевіряючих внесення даних про нерухомість, що й так міститься у державному реєстрі і це 99, 9999% результатів таких перевірок.

Крім того, Конституційний суд України, як і ОАСК дуже заважають чинній владі не дотримуватись Закону та його ігнорувати, тому його захоплення, на мій погляд, є ні що інше, як узурпація влади. І ті два незаконно призначені судді, яких конституційний суд України відмовився допускати до роботи, тільки посилюють кризу, роблячи всі подальші рішення суду сумнівними та незаконними.

2. Залишення головою Верховного суду (без України) Данишевською судової системи та зменшення впливу господарської юрисдикції на правову визначеність

Це, на мій погляд, позитивна новина. Переважна більшість правозахисників, юристів, суддів та адвокатів здригалися і впадали у відчай після кожного рішення де доповідачем, чи особою, яка виготовлювала рішення, була голова на той час Верховного суду (без України) Валентина Данишевська.

Це і задоволення вимог, яких в позові не існувало, заборона подачі зустрічних позовів, позбавлення клієнтів банків можливості стягнути за прямою нормою законодавства боргу з власника банку, повне знищення інституту права власності в Україні й ще декілька не менш «яскравих» рішень. Всього за близько 4 років роботи вона прийняла близько 5 чи 6 рішень, але практично кожне з них може стати переможцем у такій собі юридичній «Золотій малині».

3. Припинення мораторію на виселення валютних позичальників

Це рішення Зеленського, на мій погляд, було прийнято в інтересах фінансових спекулянтів, надавши їм змогу викидати позичальників, що потерпіли від фінансової кризи та заробляти на цьому сотні мільйонів гривень прибутку.

З 2008 року, окрім мораторію, держава нічого не зробила, аби допомогти громадянам зберегти єдине житло та надати можливість погасити валютні кредити. Замість цього ці борги за безцінь продали фінкомпаніям, які свої прибутки виводять за кордон.

Таким чином, Зеленський не тільки дав змогу заробити на цих спекуляціях фінкомпаніям, а й позбавив вкладників банків можливості отримати свої кошти в збанкрутілих і знищених попередньою владою банках.

4. Незаконний початок продажу землі

Верховна рада, разом з Зеленським незаконно запустила продаж землі. Не треба плутати з ринком землі. Фактично, всупереч нормам Конституції України, дозволено продавати надра.

Особи, які зайнялись продажем землі, до цього нічого не придбавали, а отримали землю виключно для обробки, не маючи жодного права розпоряджатись природними багатствами, що належать всім громадянам України. Крім того, запобіжники, щодо продажу землі іноземцям, існують виключно на папері і в реальному житті жодним чином не працюють.

На практиці, це ставить під загрозу існування України. А розмови, про те, що нібито тільки приватна власність на землю, може дати можливість розвитку сільського господарства не мають під собою жодних обґрунтувань, окрім популістичних висловлювань найнятих іноземцями агентів.

5. Безпрецедентне за своєю незаконністю обмеження прав невакцинованих громадян

Кабінет міністрів України, разом з Міністерством охорони здоров’я та Верховною радою України, всупереч здоровому глузду та нормам Конституції України вирішили ставити медичні експерименти на громадянах України без дотримання їх прав та з повним зняттям відповідальності, з виробників вакцин та лікарів, що є безпрецедентним у світовій практиці.

Замість захисту прав громадян, закуплені за незрозумілими цінами вакцини, що не пройшли всі стадії досліджень, нав’язуються громадянам примусом під страхом втрати роботи та засобів для існування.

Сумнівне піклування про здоров’я громадян у країні де отримати безоплатну медичну допомогу та навіть безоплатно здати аналізи, після реформи громадянки США Уляни Супрун, практично неможливо, виглядає дуже підозріло.

Якщо і далі влада буде діяти в такому ключі, прикриваючись політичною доцільністю, не дотримуючись Законів та Конституції України, ігноруючи основоположні права громадян, все скінчиться, як для самої влади, так і для України та її громадян дуже швидко й погано.

Але все одно є надія, що це все пройде і ми всі разом вичистимо країну від іноземних агентів, повернемо землю у власність держави, яка буде її продавати на відкритих і прозорих аукціонах та контролювати її використання, відновимо незалежність Конституційного суду України та судової гілки влади, змусимо владу дотримуватись законодавства та захищати права й свободи громадян.

З Новим роком та вірою у відновлення.

Ростислав Кравець, адвокат, голова профспілки Українська незалежна фундація правників, член Керівної Ради Світового конгресу українських юристів, голова АО Кравець і партнери

АО «Кравец и Партнеры»

Стаття 10bis Паризької конвенції визначає: актом недобросовісної конкуренції вважається будь-який акт конкуренції, щ  суперечить чесним звичаям у промислових і торговельних справах.

Зокрема підлягають забороні:

1. всі дії, здатні яким би то не було способом викликати змішування відносно підприємства, продуктів чи промислової або торговельної діяльності конкурента;
2. неправильні ствердження при існуванні комерційної діяльності, що здатні дискредитувати підприємство, продукти чи промислову або торговельну діяльність конкурента;
3. вказівки чи ствердження, використання яких при здійсненні комерційної діяльності може ввести громадськість в оману щодо характеру, способу виготовлення, властивостей, придатності до застосування чи кількості товарів.

Частина 3 ст. 42 Конституції України гарантує: держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом.

Дана конституційна норма в подальшому знаходить своє відображення та конкретизується в національних нормативно-правових актах, зокрема, Цивільний кодекс України (ч. 5 ст. 13 ЦК України – не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція); Закон України «Про захист економічної конкуренції», Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції».

Частина 1 ст. 1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» визначає, що недобросовісною конкуренцією є будь-які дії у конкуренції, що суперечать торговим та іншим чесним звичаям у господарській діяльності. При цьому, невичерпний перелік дій, які визначаються як недобросовісна конкуренція вказуються у главах 2-4 цього Закону і до них відносять:

-неправомірне використання позначень;

-неправомірне використання товару іншого виробника;

-копіювання зовнішнього вигляду виробу;

-порівняльна реклама;

-дискредитація суб’єкта господарювання;

-схилення до бойкоту суб’єкта господарювання;

-схилення постачальника до дискримінації покупця (замовника);

-підкуп працівника, посадової особи постачальника;

-підкуп працівника, посадової особи покупця (замовника);

-досягнення неправомірних переваг у конкуренції;

-поширення інформації, що вводить в оману;

-неправомірне збирання комерційної таємниці;

-розголошення комерційної таємниці;

-схилення до розголошення комерційної таємниці;

-неправомірне використання комерційної таємниці.

Згідно Звіту Антимонопольного комітету України за 2019 рік, затвердженого розпорядженням АМКУ від 12.03.2020 р. №1-рп, органами Антимонопольного комітету України було припинено 168 порушень Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції». Із них – 40 порушень у вигляді недобросовісної конкуренції, стосовно яких Комітетом було прийнято рішення про накладення штрафних санкцій та 128 дій, що містили ознаки таких порушень, які було припинено відповідно до наданих органами Комітету рекомендацій суб’єктам.

Найбільш поширеними порушення у сфері недобросовісної конкуренції є порушення у вигляді неправомірного використання позначень (7% з 168 од. порушень) та поширення інформації, що вводить в оману (84% з 168 од. порушень).

В розрізі ринку, на якому виявлені та припинені порушення у сфері недобросовісної конкуренції, на перше місце виступає агропромисловий комплекс (59 порушень – 35%), на другому – ринок охорони здоров’я, лікарських та медичних засобів (48 порушень – 29%).

Отже, очевидним є, що значна кількість дій, які характеризуються як недобросовісна конкуренція, пов’язані з порушення прав на об’єкти інтелектуальної власності, таких як: знаки для товарів і послуг (торговельні марки), корисні моделі, винаходи, промислові зразки тощо.

Суб’єкти господарювання у своїй підприємницькій діяльності нерідко зіштовхуються з такою загрозою як неправомірні дії, які спрямовані на отримання певних переваг над конкурентом за рахунок його ділової репутації та інтелектуальної діяльності. Такі дії є порушенням законодавства у сфері захисту економічної конкуренції та захисту від недобросовісної конкуренції. Саме тому підприємці мають бути проінформовані про права щодо захисту від проявів недобросовісної конкуренції та застосовувати способи захисту своїх прав у даній сфері.

Зрозуміло, що представляючи інтереси свого клієнта, необхідно роз’яснити його права та які дії, ним можуть будуть вчинені для максимального захисту від випадків недобросовісної конкуренції.

Способи захисту прав у сфері недобросовісної конкуренції.

Для зручності умовно поділимо способи захисту прав від недобросовісної конкуренції на групи:

1. Дії, які застосовують суб’єкти господарювання з метою недопущення порушень з боку конкурентів чи їх мінімізація.
2. Адміністративний спосіб.
3. Судовий спосіб захисту прав.

До першої групи належить здійснення підприємцями антимонопольної діяльності, яка спрямована на дотримання та підтримку конкурентних відносин між суб’єктами господарювання. Формування добросовісних конкурентних відносин, які передбачають дотримання конкурентного законодавства, сприяє створенню цивілізованого, розвиненого ринку. Діяльність в рамках таких відносин спонукає підприємців постійно вдосконалювати якість продукції, впровадження новітній технологій виробництва, досягнення науки та техніки. Існування конкурентних відносин знижує потребу активного захисту від недобросовісної конкуренції.

Антимонопольна діяльність може включати в себе: обізнаність щодо правового регулювання захисту від недобросовісної конкуренції; знання своїх прав та порядку їх захисту в позасудовому та судовому порядку; налагодження стабільних ділових відносин з контрагентами.

Окремо, слід застосовувати на даному етапі і захист прав інтелектуальної власності: реєстрація знаку для товарів і послуг, реєстрація географічного зазначення, здійснення міжнародної реєстрації знаків для товарів і послуг. Використовуючи дані способи, суб’єкти господарювання будуть отримувати державний захист своїх прав у формі охоронних документів, наприклад, такого як свідоцтво на знак для товарів і послуг.

Звичайно потрібно пам’ятати про так званий «бюрократичний фактор», адже суб’єкту господарювання доведеться чекати певний час для засвідчення такого захисту і при цьому продовжувати свою діяльність.

Всі ці нюанси мають бути донесені до клієнта у доступній формі з обов’язковим роз’ясненням переваг, які отримуються в результаті вчинення таких дій. Наприклад, вчасне подання заявки на реєстрацію знаку для товарів і послуг та отримання свідоцтва дозволить отримати охоронний документ та можливість забороняти неправомірне використання позначення іншими недобросовісними конкурентами.

До другої групи відносимо звернення із заявами до Антимонопольного комітету України (далі – «АМКУ»).

Одним із напрямів діяльності АМКУ є здійснення державного контролю за проявами недобросовісної конкуренції, метою якого є забезпечення захисту інтересів учасників товарних ринків та споживачів від недобросовісної конкуренції.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», органи АМКУ мають право приймати рішення щодо порушення антимонопольного законодавства в межах визначеної законодавством компетенції:

визнання факту недобросовісної конкуренції;

припинення недобросовісної конкуренції;

офіційне спростування за рахунок порушника поширених ним неправдивих, неточних або неповних відомостей;

накладання штрафів;

закриття провадження у справі.

Так, особи, права яких порушені діями, визначеними Законом України «Про захист від недобросовісної конкуренції» як недобросовісна конкуренція, можуть протягом шести місяців з дня, коли вони дізнались або повинні були дізнатися про порушення своїх прав, звернутися до Антимонопольного комітету України, його територіальних відділень із заявою про захист своїх прав.

Особливості порядок розгляду таких заяв, справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, у тому числі про захист від недобросовісної конкуренції визначаються Правилами розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції (Правила розгляду справ), затвердженими розпорядженням АМКУ від 19 квітня 1994 р. №5 (далі – «Правила»).

Наприклад, особа є власником свідоцтва на знак для товарів і послуг, використовує даний знак для зазначеного у свідоцтві класу товарів та/або послуг на відповідному ринку. В той же час, інша особа, без дозволу правовласника використовує зазначений у даному свідоцтві знак або схожий з ним знак для такого ж класу товарів та/або послуг на тому ж самому ринку. В даній ситуації, правовласник з метою захисту виключних прав інтелектуальної власності може звернутися до антимонопольних органів з відповідною письмовою заявою.

При цьому, антиконкурентними діями в даному випадку будуть визнаватися неправомірне використання торговельної марки (знака для товарів і послуг) без дозволу (згоди) суб’єкта господарювання, який раніше почав використовувати їх або схожі на них позначення у господарській діяльності, що призвело чи може призвести до змішування з діяльністю цього суб’єкта господарювання. Дані дії охоплюються положеннями ч. 1 ст. 4 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції».

Частина 4 ст. 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» визначає: використанням знака визнається:

-нанесення його на будь-який товар, для якого знак зареєстровано, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов’язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням знака з метою пропонування для продажу, пропонування його для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення);

-застосування його під час пропонування та надання будь-якої послуги, для якої знак зареєстровано;

-застосування його в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет.

Знак визнається використаним, якщо його застосовано у формі зареєстрованого знака, а також у формі, що відрізняється від зареєстрованого знака лише окремими елементами, якщо це не змінює в цілому відмітності знака.

В той же час, задача представника заявника полягає у кваліфікованій підготовці такої заяви з урахуванням вимог чинного законодавства, зокрема, Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Заява про порушення законодавства в сфері недобросовісної конкуренції розглядається органами АМКУ протягом 30 календарних днів, а у разі потреби одержання додаткової інформації, яка не може бути надана заявником, строк розгляду заяви може бути подовжений державним уповноваженим, головою відділення на 60 календарних днів, про що письмово повідомляється заявнику (п. 19 Правил).

Згідно ст. 23 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» діяльність щодо виявлення, запобігання та припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції, в тому числі законодавства про захист від недобросовісної конкуренції, проводиться Антимонопольним комітетом України, його органами та посадовими особами з додержанням процесуальних засад, визначених законодавчими актами України про захист економічної конкуренції. Порядок розгляду Антимонопольним комітетом України та його територіальними відділеннями справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції повинен забезпечувати дотримання прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб і держави.

Відповідно до п. 14 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №15 від 26.12.2011 року «Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства», для кваліфікації дій суб’єктів господарювання як зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку, або як антиконкурентних узгоджених дій, або як недобросовісної конкуренції не є обов’язковим з’ясування настання наслідків у формі відповідно недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, ущемлення інтересів інших суб’єктів господарювання (конкурентів, покупців) чи споживачів, зокрема через заподіяння їм шкоди (збитків) або іншого реального порушення їх прав чи інтересів, чи настання інших відповідних наслідків. Достатнім є встановлення самого факту вчинення дій, визначених законом як зловживання монопольним (домінуючим) становищем (частина друга статті 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції»), або як антиконкурентні узгоджені дії (частина друга статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції»), або як недобросовісна конкуренція (статті 5, 7, 9, 11, 13 – 15 і 19 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції»), або можливості настання зазначених наслідків у зв’язку з відповідними діями таких суб’єктів господарювання (частина перша статей 6 і 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції», статті 4, 6, 8, 15 1, 16, 17 і 18 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції»).

Варто враховувати при підготовці заяви до АМКУ, що з огляду на положення конкурентного законодавства, для початку розгляду справи за ознаками порушення статті 4 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» необхідно встановити наявність (у сукупності) наступних ознак порушення:

1. Підтверджений документально факт використання чужого позначення у господарській діяльності.
2. Доведена першість заявника у використанні позначення у господарському обігу та здобуття ним репутації на певному ринку.
3. Відсутність дозволу особи, яка має право на використання позначення та право забороняти використання позначення іншими особами.
4. Можливість змішування товарів і діяльності порушника з товарами і діяльністю заявника (тобто, здійснення господарської діяльності на одному чи суміжному ринку на території України).

У разі невиявлення ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції державний уповноважений, голова відділення відмовляють у розгляді справи, про що письмово повідомляється заявнику (п. 20 Правил). На практиці, така відмова АМКУ оформлюється листом і не виражена у формі рішення. Тому, виникає питання оскарження такої відмови.

Частина 1 ст. 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» визначає: заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлено. Тобто, законодавець передбачає право особи оскаржити рішення органів АМКУ. Що ж робити, якщо Ви отримали відмову у розгляді справи за Вашою заявою про порушення антиконкурентного законодавства? Відповідь на це дає Верховний Суд у своїх постановах.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 р. у справі №910/23000/17 вказується наступний правовий висновок: «75. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що Комітет у межах цієї справи надав позивачу формальну відповідь про відмову в розгляді справи, яка ґрунтувалася на суперечливій та нерелевантній аргументації. Оскільки чинним законодавством майже не врегульовано процедури та критеріїв, за якими Комітет ухвалює рішення про відкриття чи відмову в розгляді справи, рішення Комітету про відмову має бути максимально вичерпним, ґрунтовним, повинне розкривати заявникові мотиви його ухваленння. Дискреційні повноваження не повинні використовуватися органом свавільно, а суд повинен мати можливість переглянути рішення, прийняті на підставі реалізації цих дискреційних повноважень, що є запобіжником щодо корупції та свавільних рішень в умовах максимально широкої дискреції державного органу.

76. Велика Палата Верховного Суду виходить із важливості дотримання принципу належного врядування та унеможливлення свавільного використання дискреційних повноважень, що Комітет має враховувати при ухваленні рішень, у тому числі на стадії вирішення питання щодо початку розгляду справи або відмови в її розгляді. Відповідно до частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. Водночас у цій справі пред`явлено позовну вимогу не про спонукання Комітету до відкриття справи за заявою, а про скасування рішення Комітету про відмову у розгляді справи. Такий спосіб захисту означатиме, що Комітет має повторно розглянути відповідну заяву й ухвалити законне й обґрунтоване рішення про початок розгляду справи або відмову в її розгляді.
77. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду відхиляє аргументи відповідача про те, що втручання будь-яких осіб у дискреційні повноваження Комітету, віднесені законом до його виключних функцій, а саме в питання щодо відкриття чи відмови у розгляді справи, є недопустимим.»

Таким чином, наразі судова практика надає право заявникам оскаржувати у судовому порядку відмову органів АМКУ, викладену у формі листа, розглядаючи її як «рішення про відмову у розгляді справи».

Також звертаю увагу, що згідно ч. 1 ст. 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» такі позови подаються до господарського суду.

Справи у спорах, що виникають з відносин, пов’язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції, в тому числі у спорах, пов’язаних з оскарженням рішень Антимонопольного комітету України, а також справи за заявами органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законом до їх компетенції, крім спорів, які віднесені до юрисдикції Вищого суду з питань інтелектуальної власності (п. 7 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України (далі – «ГПК України»). При цьому, п. 16 ч. 1 Розділу ХІ «Перехідні положення» ГПК України визначає, що до початку роботи Вищого суду з питань інтелектуальної власності справи щодо прав інтелектуальної власності розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, судами відповідно до правил юрисдикції (підвідомчості, підсудності), які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Таким чином, законодавством гарантується право оскаржити рішення органів АМКУ, прийняте за результатами розгляду справи про порушення конкурентного законодавства чи відмови у розгляді справи у судовому порядку, що і є третім способом захисту прав у сфері недобросовісної конкуренції. Порядок звернення до господарських судів щодо захисту своїх прав у сфері недобросовісної конкуренції регулюється Господарським процесуальним кодексом України.

Отже, на даній стадії, завдання представника підготувати позовну заяву з врахуванням вимог, встановлених чинним процесуальним законодавством з додаванням всіх необхідних доказів та належне представництво інтересів при розгляді справи в суді.

Підсумовуючи вищевикладене, необхідно зазначити, що запорукою здійснення будь-якої господарської діяльності є вжиття заходів державного захисту об’єктів інтелектуальної власності, знання своїх прав та активне їх відстоювання в процесі здійснення такої діяльності.

Яна Бабенко, Адвокат

Адвокатського об’єднання «Кравець і партнери» для Юрист & Закон

АО «Кравец и Партнеры»

Під проблемами юридичного характеру у сфері аграрного бізнесу розуміються численні колізії у законодавстві України, які регулюють суспільні відносини у сфері земельного права.

Однак, найбільш поширеними спорами у сфері аграрного бізнесу, які частіше за все не врегульовуються мирним шляхом, а доходять до судового врегулювання спору, являються спори про визнання недійсними договорів оренди землі та спори про визнання недійсними розпоряджень органів владних повноважень про передачу в оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

Частіше за все сторонами судового розгляду справ про визнання недійсними договорів оренди землі та розпоряджень органів владних повноважень про передачу в оренду земельних ділянок є товариства та інші суб’єкти господарювання, які займаються аграрним бізнесом, а також органи виконавчої влади, які надають у користування землі сільськогосподарського призначення. Крім цього, часто у судовій практиці трапляються спори про визнання недійсним договорів оренди землі, які виникають між суб’єктами господарювання, у зв’язку з тим, що той чи інший суб’єкт мав переважне право на укладення з органом владних повноважень чи фізичною особою договорів оренди землі. Рідше в судовій практиці трапляються спори між суб’єктами господарювання та фізичними особами, які надають у користування свої земельні ділянки останнім з тих підстав, що фізичні особи в подальшому не бажають надавати землі в оренду або продовжувати дію договору оренди землі на інший строк.

Звичайно, для будь-якого суб’єкта господарювання у сфері аграрного бізнесу потрібний фахівець у даній галузі, який знає прогалини права, з якими в подальшому може зіткнутись та матиме змогу скласти договір оренди землі таким чином, щоб в подальшому уникнути наслідків визнання даного договору недійсним.

Для того, щоб не допустити помилок при укладенні договорів оренди земельних ділянок, як з боку суб’єктів господарювання, так і фізичних осіб, які вирішили надати в оренду останнім землю, яка належать їм на праві власності, для ведення аграрного бізнесу, пропоную коротко зупинитися на тих моментах, які можуть в подальшому призвести до визнання недійсними таких договорів в судовому порядку.

Спеціальним законом, який регулює суспільні відносини з приводу укладення договорів оренди земельних ділянок являється Закон України «Про оренду землі». Даним законом регулюється порядок укладення, розірвання та продовження договору оренди землі та визначені істотні умови договору (особливу увагу слід приділити визначенню орендної плати за землю з врахуванням індексації), без врахування положень яких або відсутність таких у договорі, може призвести до визнання його недійсним.

Коротко хочу зупинитися на ст. 33 Закону України «Про оренду землі», яке регулює порядок поновлення договору оренди землі, оскільки саме з поновленням договору оренди найчастіше і виникають проблеми.

Так, відповідно до вищезазначеної статті, по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов’язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов’язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.

Таким чином, законом чітко визначено, що саме орендар повинен повідомити орендодавця про бажання поновити договір оренди землі, не пізніше ніж за місяць до закінчення договору оренди земельної ділянки.

Часто у судовій практиці трапляються такі випадки, що орендарі, через свою необізнаність у нормах законодавства України, а саме, галузі аграрного права не повідомляють орендодавців про бажання продовжити договір оренди у встановлені строки, що призводить до подальшої передачі даної земельної ділянки іншому суб’єкту господарювання. Часто трапляється й таке, що строк договорів оренди закінчується у період визрівання насаджень, а суб’єкт господарювання не встигає зібрати урожай у зв’язку з тим, що договір оренди землі не був продовжений у зазначений строк.

Звертаю увагу також на те, що пропозиція продовження строку користування земельною ділянкою має бути складена орендарем у вигляді листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі та повинна бути обов’язково надіслана на адресу орендодавця разом з проектом додаткової угоди. Надіслання лише листа-повідомлення, без проекту додаткової угоди, не являється належним повідомленням орендодавця про бажання продовжити дію договору.

Також, часто у судовій практиці трапляються випадки, коли орендар бажав продовжити строк користування земельною ділянкою та повідомив про це орендодавця у визначений для цього строк, але не надіслав орендодавцю проекту додаткової угоди, що призвело до того, що після закінчення договору оренди, дана земельна ділянка орендодавцем була передана в оренду іншому товариству. Під час розгляду спору про визнання недійсним договору оренди землі, що був укладений між орендодавцям та новим орендарем, з приводу того, що старий орендар мав переважне право на укладення нового договору оренди, суди, як правило, приходять до висновку про те, що старий орендар не скористався своїм переважним правом на укладення договору оренди землі, оскільки не направив на адресу орендодавця проект додаткової угоди про продовження договору оренди, а тому, договір оренди, який був укладений між орендодавцям та новим орендарем, не визнається судом недійсним.

Варто також зазначити, що при поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору, переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін має розглянути надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевірити його на відповідність вимогам закону та узгодити з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, прийняти рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності) та укласти з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю має бути направлений лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

З іншого боку, у ст. 33 Закону України «Про оренду землі» зазначено про те, що у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із:

• власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності);

• уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).

Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов’язковому порядку.

Таким чином, дана норма законодавства являється суперечливою, оскільки з одного боку законодавець покладає обов’язок повідомлення про намір продовжити термін дії договору оренди землі саме на орендаря, а з іншого боку визначає обов’язок орендодавця повідомити орендаря про небажання в подальшому продовжити строк дії договору.

Саме з цього приводу виникає велика кількість судових спорів, які через такі колізії не мають однозначної судової практики.

Також варто звернути увагу на те, що при надсиланні листа-повідомлення про бажання продовжити дію договору оренди, потрібно перевірити можливого правонаступника, який на час направлення листа-повідомлення з проектом додаткової угоди може бути відмінним від первісного орендодавця, оскільки такий лист-повідомлення з проектом додаткової угоди має направлятися саме йому.

Так, у судовій практиці трапляється багато випадків, коли особа, яка бажає продовжити дію договору, направляє лист-повідомлення з проектом додаткової угоди суб’єкту владних повноважень, з яким укладався договір оренди землі (наприклад з Районною державною адміністрацією), однак, на час укладення додаткової угоди, повноваження про розпорядженню землями сільськогосподарського призначення перейшло до іншого органу владних повноважень (наприклад, до Головного управління Держземагенства). У даному випадку, якщо орендарю не було відомо про зміну орендодавця, у зв’язку з чим останній пропустив строки для продовження договору оренди з новим орендодавцем, орендодавець втратить першочергове право на укладення договору оренди на новий строк.

Крім цього, варто знати й про те, що відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі можуть також бути оскаржені в суді.

Тому, при укладенні договорів оренди землі, раджу ретельно вивчити та зазначити у майбутньому договорі всі істотні умови договору оренди землі, які визначені у Законі України «Про оренду землі» та які відрізняються від стандартних істотних умов договору, які визначені у Цивільному кодексі України, щоб в подальшому уникнути судових спорів з питань визнання недійсними даних договорів.

Але, все ж таки, якщо вирішення питання про визнання недійсними договорів оренди землі або визнання недійсними розпоряджень органу владних повноважень про надання в оренду земельних ділянок в судовому порядку є неминучим, при зверненні з позовом до суду, раджу звернути особливу увагу підсудності та підвідомчості даної категорії справ.

Так, аналізуючи судову практику розгляду такої категорії справ, як визнання договорів оренди землі недійсними або визнання недійсними розпоряджень органу владних повноважень про надання в оренду земельних ділянок, виявлено, що позивачами часто порушується принцип підвідомчості даної категорії справ, на що не звертають уваги суди перших інстанцій. Водночас, коли розгляд даної категорії справ доходить до Верховного Суду України, виявляється, що дана категорія справ не підвідомча тому чи іншому суду, що призводить до багаторічних судових тяганин.

Тому, для того, щоб наперед правильно подати до суду позовну заяву необхідно знати, що при оскарженні договору оренди земельної ділянки, який був укладений із суб’єктом владних повноважень або визнання недійсними розпоряджень органу владних повноважень про надання в оренду земельних ділянок, даний спір має приватно-правовий, а не публічно правовий характер.

Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства, компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб’єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб’єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень у разі прийняття суб’єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації), оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки, а також правомірності надання іншій особі дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення цієї земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне.

Чернюк Анастасія Анатоліївна
юрист, Адвокатське об’єднання «Кравець і Партнери» для Юридичної газети

Адвокатская компания Кравец и Партнеры

З іншого боку, медичний працівник в силу свого знання та вміння покликаний запобігати або полегшувати страждання людини також не зовсім обізнаний з правовими механізмами регулювання своєї діяльності.

Існування державних закладів охорони здоров’я та поява приватних медичних клінік і кабінетів вимагає від їх керівників і лікарів гарного знання сучасних правових механізмів регулювання своєї діяльності. Але без відповідної освіти нелегко правильно зорієнтуватись у безлічі законів, підзаконних нормативно-правових актів та інструкцій.

Медичне право являється галуззю права, що формується, яка є сукупністю правових норм, які регулюють суспільні відносини, пов’язані з реалізацією прав громадян на здоров’я, зокрема, відносини між громадянином і лікувально-профілактичною установою, між пацієнтом і медичним працівником у сфері надання медичної допомоги, а також їх прав, обов’язків та відповідальності у зв’язку з проведенням діагностичних, лікувальних і санітарно-гігієнічних заходів.

Медичне право також регулює інші правовідносини, що тісно пов’язані з охороною здоров’я.

До охорони здоров’я відносяться суспільні відносини, що складаються в процесі реалізації прав громадян на охорону здоров’я, а саме:

• при наданні медичної допомоги;

• при організації лікувально-діагностичного процесу;

• при проведенні медико-профілактичних та санітарно-протиепідеміологічних заходів.

До відносин, що тісно пов’язані з охороною здоров’я, відносяться наступні:

• по організації та управлінню системою охорони здоров’я;

• по організації обов’язкового і добровільного медичного страхування;

• по проведенню ліцензування і акредитації медичних установ;

• з експертизи якості медичної допомоги.

Правове регулювання медичного права в України здійснює зокрема:

• Конституція України.

• Міжнародні нормативно-правові акти (Декларації, Конвенції, Пакти, Резолюції, Судові рішення Європейського суду з прав людини, ратифіковані ВРУ Міжнародні нормативно-правові акти, що видаються Всесвітніми організаціями, які спеціалізуються в галузі охорони здоров’я: Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ), Всесвітня асоціація медичного права (ВАМП), Всесвітня медична асоціація (ВМА), Всесвітня психіатрична асоціація (ВПА) тощо) відповідно принципу пріоритету міжнародного права.

• Закони України:

• Кодифіковані (Цивільний кодекс України, Цивільно-процесуальний кодекс України, Кодекс України про адміністративні правопорушення, Сімейний кодекс України, Кодекс законів про працю України, Податковий кодекс України, Господарський кодекс України, Господарський процесуальний кодекс України, Кримінальний кодекс України, Кримінально-процесуальний кодекс України, Кримінально-виконавчий кодекс України).

• Міжгалузеві закони (Закон України «Про захист права споживачів», Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» тощо).

• Галузеве законодавство («Основи законодавства України про охорону здоров’я» та інші галузеві закони).

• Укази Президента України.

• Постанови Кабінету Міністрів України.

• Цільові та Міжгалузеві комплексні програми.

• Судова практика.

• Підзаконні нормативно-правові акти (Накази, Інструкції, Листи).

Не часто фахівці у галузі права можуть надавати якісні юридичні послуги у сфері медичного права через надзвичайно великий обіг в охороні здоров’я України нормативно-правових документів, що регулюють суспільні відносини у цій сфері, оскільки, більшу частину нормативного масиву системи охорони здоров’я становлять підзаконні акти, що свідчить про слабкість, невизначеність і, що найгірше, нестабільність правового стану галузі, яку ці нормативно-правові акти регламентують. Тому, наявність великої кількості розпорядчих урядових, галузевих та відомчих документів у сфері охорони здоров’я України призводить до того, що дані документи нерідко дублюють чи суперечать один одному, ускладнюють їх застосування і, як результат, не сприяють поступальному розвиткові системи охорони здоров’я, а ще й спричиняють негативні наслідки, гальмуючи й стримуючи її розвиток Тому, на шляху створення якісної нормативно-правової бази в галузі охорони здоров’я України виникає чимало перешкод і труднощів, серед яких основними є такі:

• недостатньо виражена державна політика у сфері охорони здоров’я громадян, у тому числі її законодавчого забезпечення;

• відсутність науково обґрунтованої стратегії законодавчої діяльності у сфері охорони здоров’я;

• низька законотворча активність суб’єктів законодавчої ініціативи;

• складність проходження законопроектів про охорону здоров’я у Верховній Раді Україні;

• відсутність спеціалістів, які б мали необхідний обсяг знань як у сфері юриспруденції, так і в медицині;

• неконсолідованість діяльності представників правової і медичної науки;

• недостатнє використання позитивного досвіду в регулюванні охорони здоров’я за кордоном;

• правова база охорони здоров’я є дуже нечіткою, нерідко зустрічаються законодавчі колізії і ситуації, коли норми різних актів, що регламентують тією чи іншою мірою охорону здоров’я, суперечать один одному;

• надмірна розпорошеність норм, що стосується охорони здоров’я, по всьому чинному українському законодавству.

Однак, на сучасному ринку юридичних послуг все частіше зустрічаються юридичні компанії, які спеціалізуються у сфері надання юридичних послуг в медичному праві, Фахівцями у сфері надання юридичних послуг в медичному праві являються зокрема особи, які мають юридичну та медичну освіту.

Найрозповсюдженішими юридичними послугами в медичному праві на сьогоднішній день являються:

1. Правова допомога в організації та управлінні системою охорони здоров’я в медичних закладах. До спектру таких послуг зокрема належать:

• надання усних та письмових юридичних консультацій в сфері медичного, фармацевтичного права;

• надання консультацій персоналу медичного закладу;

• юридичний супровід отримання ліцензії на медичну практику, її переоформлення, отримання копій та дублікатів ліцензії;

• юридичний супровід акредитації медичного закладу;

• ведення кадрового діловодства медичного закладу, легалізація працевлаштування іноземців;

• складання проектів локальних актів медичного закладу;

• розробка договорів про надання медичних послуг;

• врегулювання конфліктних ситуацій з пацієнтами, їх родичами;

• представництво інтересів медичного закладу під час проведення перевірок контролюючими органами;

• представництво інтересів медичного закладу у суді.

2. Захист прав пацієнтів, зокрема:

• правовий аналіз договірної та медичної документації при організації лікувально-діагностичного процесу;

• організація незалежної судово-медичної експертизи, формулювання питань для судово-медичної експертизи;

• захист прав і законних інтересів: представництво інтересів пацієнта в претензійних спорах (підготовка претензії, проведення переговорів з керівництвом лікувального закладу);

• представництво інтересів пацієнта в судах всіх інстанцій та юрисдикцій при заподіянні шкоди здоров’ю, не якісному наданні медичних послуг тощо;

• стягнення компенсації за неправильний діагноз та неправильне лікування при наданні медичної допомоги;

• стягнення компенсації та притягнення до відповідальності за порушення лікарської таємниці (розголошення діагнозу);

• стягнення з медичних установ матеріальної і моральної (немайнової) шкоди при заподіянні шкоди здоров’ю пацієнта;

• представництво інтересів потерпілого на стадії порушення кримінальної справи, попередньому слідстві, кримінальному судочинстві.

3. Захист прав медичних працівників:

• організація обов’язкового і добровільного медичного страхування;

• експертиза якості медичної допомоги та надання відповідного правового висновку;

• ліцензування медичної діяльності та акредитація медичних установ тощо.

• юридичний супровід поставки лікарських засобів та медичної техніки, включаючи розробку договорів;

• легалізація професійної і трудової діяльності в Україні іноземних спеціалістів з медичною освітою та інші.

• юридичний супровід клінічних випробувань.

4. Реєстрація і захист об’єктів інтелектуальної власності у сфері медицини.

Серед менш поширених та порівняно нових юридичних послуг, які надаються у сфері медичного права на даний час спостерігаються зокрема послуги із правового супроводу сурогатного материнства, юридичний супровід у сфері допоміжної репродукції людини та юридичний супровід міжнародного медичного туризму.

Хотілося б більш детально зупинитися на таких основних видах юридичних послуг, як правова допомога в організації та управлінні системою охорони здоров’я в медичних закладах та захист прав пацієнта.

Стосовно правової допомоги в організації та управлінні системою охорони здоров’я в медичних закладах зазначу наступне.

На сьогоднішній день стрімкі різного роду трансформації в суспільстві відображають зростаючу реальну потребу фахівця в правових знаннях. Щоб «не розгубитися» в подібних умовах, бути юридично грамотним, лікарю необхідний той обсяг правових знань, який допоможе йому адекватно займатися своєю професійною діяльністю. Знання своїх прав, обов’язків, відповідальності, законодавче забезпечення гарантій своєї професійної діяльності, питання медичного страхування – все це повинно бути в полі правового бачення лікаря. Це допоможе уникнути правопорушень, захистити від різного роду посягань, захистити свої честь і гідність, не тільки високопрофесійно, але і юридично грамотно вибудовувати відносини в системі «лікар-пацієнт».

Для ефективної роботи медичного закладу керівнику часто потрібна юридична допомога. Під час ліцензування медичної практики, акредитації, написання локальних нормативних актів, вирішення конфліктних ситуацій з пацієнтами та всередині трудового колективу керівник виконує ряд обов’язків юриста. В кращому випадку у нього є знайомий юристконсульт, який безкоштовно його проконсультує. Але ще краще – штатний юрист в медичному закладі, який буде виконувати всю юридичну роботу.

В бюджетній сфері питання наявності посади юристконсульта в штатному розкладі регулюється Наказом МОЗ № 33 від 23.02.2000 р. «Про штатні нормативи та типові штати закладів охорони здоров’я». Так, 1 посада юристконсульта вводиться у будинках дитини на 100 і більше місць, в багатопрофільних лікувальних закладах, які мають амбулатоно-поліклінічний підрозділ на 500 і більше ліжок, у наркологічному і психоневрологічному диспансерах республіканського (АР Крим), обласного, міського з (населенням понад 800 тис. чол.) підпорядкування тощо.

В приватному секторі медицини багато невеликих закладів, яким наймати власного юриста економічно невигідно. До того ж такий юрист в основному буде виконувати свої обов’язки разово, а не на постійній основі. А заробітну плату, податки та соціальні внески за найманого працівника платити доведеться. Крім цього – забезпечити робочим місцем.

На противагу цьому існує юридичний аутсорсинг, тобто співпраця на цивільно-правових засадах з приватнопрактикуючими юристами або юридичними компаніями. В останній час саме таке абонентське юридичне обслуговування набуває популярності, особливо в приватній медичній практиці. Керівник медичного закладу, підписавши договір про надання юридичних послуг, має постійний зв’язок з фахівцем в сфері права.

Перелік послуг, які будуть надаватися, визначається за згодою сторін – медичним закладом та юристом/юридичною компанією.

В який спосіб доцільніше забезпечувати юридичний супровід діяльності медичного закладу – кожен заклад вирішує самостійно. Головне при виборі юриста – звертати увагу на його досвід роботи в сфері медичного права.

Більш складна ситуація спостерігається у наданні юридичних послуг у сфері захисту прав пацієнта. За роки державної незалежності України спостерігаються значні зрушення у процесі захисту прав пацієнтів. Водночас, рівень захищеності прав людини у сфері надання медичних послуг залишається досить низьким, що є наслідком кількох чинників, зокрема, недоліки правового регулювання та низька обізнаність пацієнтів щодо своїх прав. Загалом правами пацієнта називають специфічні права, похідні від загальних цивільних, політичних, економічних, соціальних та культурних прав людини, що регулюються при отриманні медичної допомоги, та пов’язаних з нею послуг, або у зв’язку з будь- яким медичним впливом, що здійснюється стосовно людини. Нажаль, однією з найрозповсюдженіших проблем пацієнців, які звертаються за юридичною допомогою є медична (лікарська) помилка, яка являється однією з найважливіших проблем медичного права.

Проаналізувавши ринок юридичних послуг в медичному праві, спостерігається значна тенденція зростання юридичних послуг саме у сфері захисту прав медичних та фармацевтичних установ. Що стосується професійного захисту прав пацієнтів, питання стоїть відкритим.

На підставі вищевикладеного можна зробити висновок, що на даний час зростає необхідність підготовки фахівців-практиків, які володітимуть і медичними, і юридичними знаннями. Оскільки «різноплановий» юрист не може в повній мірі врахувати всі нюанси медичної сфери, в свою чергу, лікар, який навіть володіє певним обсягом правової бази, в силу поглиблення в область професійних питань, які вимагають великої віддачі сил і енергії, не завжди в змозі оцінити ризики, пов’язані з виниклими правовідносинами з пацієнтом. Однак, є всі підстави вважати, що така галузь права, як медична, яка в даний час знаходиться в періоді становлення, буде мати більше кваліфікованих юристів.

Чернюк Анастасія
юрист, Адвокатська компанія «Кравець і Партнери»

Адвокатская компания Кравец и Партнеры