За словами Кравця, ліквідація військової юстиції, яка колись функціонувала як спеціалізована судова система, призвела до правового вакууму, тоді як інші спеціальні суди — наприклад, антикорупційні — були створені. Він вважає це суперечливим підходом. 

«Питання в тому, що не працює і відсутня у нас фактично військова юстиція… У нас її ліквідували, при цьому створили спеціальні суди антикорупційні. Те саме протирічить Конституції», — зазначив адвокат.

«Щодня дзвонять СЗЧ-ники»: Проблема повернення військових

Кравець наголошує, що до нього ледь не щодня звертаються військові, які хочуть повернутися до служби, але не можуть цього зробити через незакриті кримінальні провадження.

За його словами, щоб військовослужбовець міг відновити службу або звільнитися за законними підставами, зокрема через народження третьої дитини, необхідно спершу закрити провадження у справі СЗЧ.

Юрист також розповів, що багато військових, які пішли в СЗЧ через втому, конфлікти з командирами або відсутність відпустки, уже повернулися й служать в інших частинах. Проте їхні справи залишаються нерозв’язаними.

Що буде із сотнями тисяч СЗЧ після завершення війни?

Юрист припускає, що після завершення повномасштабної війни державі доведеться ухвалювати системні рішення щодо осіб, які опинилися в статусі СЗЧ:

«Судити 400 тисяч осіб — фізично нереально. Я думаю, буде якась амністія або інший механізм».

Він уточнив, що в Кримінальному кодексі питання самовільного залишення частини регулюється статтею 407, дезертирства — статтею 408, а також існує стаття 409, що охоплює інші пов’язані правопорушення.

Джерело: komersant.ua

АО «Кравець І Партнери»

🇺🇦✌️Важлива та перевірена інформація від адвоката ⤵️

⚡️Приєднуйтесь до каналу https://t.me/rkravetsUA

АО «Кравець І Партнери»

Для того аби в повній мірі охарактеризувати правову природу дистанційної роботи – необхідно навести визначення вказаним поняттям надомної та дистанційної роботи та провести їхню порівняльну характеристику.

Так, відповідно до приписів ст. 60-1 Кодексу законів про працю (далі – КЗпП) надомна робота – це форма організації праці, за якої робота виконується працівником за місцем його проживання або в інших визначених ним приміщеннях, що характеризуються наявністю закріпленої зони, технічних засобів (основних виробничих і невиробничих фондів, інструменту, приладів, інвентарю) або їх сукупності, необхідних для виробництва продукції, надання послуг, виконання робіт або функцій, передбачених установчими документами, але поза виробничими чи робочими приміщеннями роботодавця.

Згідно з положеннями ст. 60-2 КЗпП дистанційна робота – це форма організації праці, за якої робота виконується працівником поза робочими приміщеннями чи територією роботодавця, в будь-якому місці за вибором працівника та з використанням інформаційно-комунікаційних технологій.

З аналізу зазначених положень вбачається, як дистанційна, так і надомна робота передбачають можливість працівника виконувати свої трудові обовʼязки поза робочим місцем.

Тим не менш, принципова відмінність між вказаними формами організації праці полягає в тому, що при надомній роботі за місцем проживання або іншим приміщенням місце роботи такого працівника є фіксованим, що свідчить про те, що під час робочого часу працівник повинен виконувати свої трудові обовʼязки виключно у визначеному між роботодавцем та працівником місці. В той час як при дистанційній роботі – як такого фіксованого місця немає, що вказує на те, що працівник вправі виконувати свої трудові обовʼязки в будь-якому місці.

Ще однією відмінністю між надомною та дистанційною формами організації праці є те, що при надомній роботі працівник зобовʼязаний дотримуватись правил внутрішнього розпорядку підприємства, тобто виконувати свою роботу протягом робочого часу, який встановлюється на відповідному підприємстві. Водночас при дистанційній – працівник вправі виконувати свою роботу в будь-який час. При тому, тривалість робочого дня не може перевищувати законодавчо встановлений норматив – 8 годин на день та, відповідно, 40 годин на тиждень.

Що ж до оформлення трудових відносин між роботодавцем та працівником при наявності наміру у останнього виконувати покладені на нього трудові обовʼязки застосовуючи при цьому дистанційний формат роботи на постійній основі, то для цього необхідно із роботодавцем укласти трудовий договір про дистанційну роботу.

Так, на виконання вимог ч. 2 ст. 60-2 КЗпП, закріплено типову форму трудового договору про дистанційну роботу, яка виступає певним законодавчим орієнтиром того, який вигляд та зміст має мати такий вид трудового договору.

Тим не менш, трудовий договір про дистанційну роботу це, перш за все домовленість, а тому працівник та роботодавець вправі прописати будь-які умови, які вважають за потрібне, головне, щоб у ньому було чітко визначено його істотні умови.

Крім того варто наголосити і на тому, що єдиним обмеженням в оформленні трудового договору про дистанційну роботу є специфіка самої роботи, на якій працівник перебуває. Тобто, якщо виконання працівником своїх трудових обовʼязків в дистанційному форматі є неможливим, то і укладення такого договору є неможливим.

Варто звернути увагу і на забезпечення працівника, який працює в дистанційному форматі належними умовами праці.

За загальним правилом, якщо умови договору не врегульовують питання забезпечення працівника необхідними для виконання ним своїх обов’язків обладнанням, програмно-технічними засобами, засобами захисту інформації та іншими засобами, то такий обовʼязок покладається на роботодавця.

Якщо ж працівник самостійно забезпечує себе усім необхідним обладнанням, програмно-технічними засобами та іншим необхідним засобами для праці, то останній має право на компенсацію витрат, які були ним понесені за умови, що порядок, умови та строки такої компенсації були зазначені в договорі. 

Порядок укладання трудового договору про дистанційну роботу є досить простим, позаяк для цього необхідно виконати лише дві умови: 1) виконання працівником своїх трудових обовʼязків є можливим в дистанційному форматі; 2) письмове звернення такого працівника із пропозицією укласти такий договір із обґрунтуванням необхідності переведення останнього на дистанційний формат роботи.

За виконання таких вимог, між роботодавцем та працівником узгоджуються умови трудового договору про дистанційну роботу та, відповідно, такий договір підписується між сторонами.

Також, варто звернути увагу і не те, що інколи “ініціативна” про укладення трудового договору про дистанційну роботу може піти і від роботодавця.

Так, відповідно до ч. 11 ст. 60-2 КЗпП, на час загрози поширення епідемії, пандемії, необхідності самоізоляції працівника у випадках, встановлених законодавством, та/або у разі виникнення загрози збройної агресії, надзвичайної ситуації техногенного, природного чи іншого характеру дистанційна робота може запроваджуватися наказом (розпорядженням) роботодавця без обов’язкового укладення трудового договору про дистанційну роботу в письмовій формі.

Тим не менш, в такому випадку за роботодавцем залишається обовʼязок ознайомити працівника з таким наказом протягом двох днів з дня його прийняття, але до запровадження дистанційної роботи.

Підсумовуючи все вищевикладене, законодавством України було запроваджено правове регулювання двох форм організації праці: надомної та дистанційної роботи. Хоча обидві форми передбачають можливість працівника виконувати трудові обов’язки поза робочим місцем, між ними є принципові відмінності: 1) при надомній роботі місце роботи працівника є фіксованим, тоді як при дистанційній роботі працівник може виконувати обов’язки в будь-якому місці; 2) під час надомної роботи працівник зобов’язаний дотримуватись правил внутрішнього розпорядку та робочого часу, тоді як при дистанційній роботі працівник може виконувати обов’язки в будь-який зручний для нього час.

Для переведення на дистанційну роботу на постійній основі необхідно укласти трудовий договір про дистанційну роботу, в якому мають бути визначені істотні умови.

Укладання трудового договору про дистанційну роботу можливе за умови, якщо виконання трудових обов’язків працівника в дистанційному форматі є можливим, та за письмовим зверненням працівника. Також, дистанційна робота може запроваджуватись наказом роботодавця під час загрози епідемії, пандемії чи надзвичайної ситуації без укладання договору.

Марія Країло,

юрист АО «Кравець і партнери»

+38-044-229-6950

АО «Кравець І Партнери»

Електронний кабінет призовника спростить відбір до війська за спеціальністю та зменшить помилки в призові. Про це повідомив начальник управління преси та інформації Міністерства оборони України Ілларіон Павлюк в ефірі телемарафону.

За його словами, цей механізм дозволить організувати систему так, щоб людина з певною спеціалізацією виконувала відповідні завдання у війську. Такий підхід зменшить кількість помилок у призові людей, які не повинні були бути призвані.

“Поява електронного кабінету – дуже зручний механізм для всіх. Тут треба розуміти, що якщо ми добилися ситуації, коли оновлення даних масове, тому що це можна зробити дома з комп’ютера, нам тоді значно простіше організувати систему, коли людина, яка має спеціалізацію механіка-водія, буде відповідні задачі виконувати у війську”, – пояснив Павлюк.

Начальник управління преси та інформації МО України наголосив, що це не означає миттєвого призову, оскільки кількість військовозобов’язаних перевищує потреби Збройних сил України.

“Просто цей процес стане значно якіснішим, значно більш зручним… Зараз іде війна і це обов’язок всіх, ми робимо все для того, щоб процес доєднання до війська був зручнішим, прозорішим, швидшим, якіснішим для війська”, – пояснив Павлюк.

Електронний реєстр призовників

Представник Дарницького ТЦК Володимир Новосядлий стверджує, що реєстр військовозобов’язаних та призовників, який був ухвалений Верховною Радою, спростить мобілізаційний процес. Він об’єднає всі бази для швидкого уточнення облікових даних.

“Можливо, в перспективі зменшить навантаження на самих військовозобов’язаних, тому що дозволить їм уточнити свої дані або отримати послугу в будь-якому територіальному центрі комплектування. Я “за” впровадження таких ініціатив”, – розповів начальник мобілізаційного відділення Дарницького районного у Києві ТЦК та СП Володимир Новосядлий в інтерв’ю “Вечірньому Києву“.

Новосядлий запевнив, що реєстр буде закритий, а доступ до нього матимуть лише уповноважені особи з необхідним захистом і персональними ключами.

“На сьогодні у кожного банку є реєстр клієнтів, надаються паспортні дані й так далі. Нічим не відрізняється цей реєстр”, – додав він.

Мобілізація в Україні

Нагадаємо, Кабінет міністрів подав до ВР нову версію законопроєкту про мобілізацію. Законопроєкт передбачає вдосконалення процедури військового обліку, зміну призовного віку, надання відпустки військовослужбовцям, звільнених з полону, і залучення місцевих органів до проведення мобілізації.

Також ТЦК розпочали оптимізацію роботи, тому громадяни більше не отримуватимуть зайві повістки. Заступник Міністра оборони Катерина Чорногоренко повідомила, що після прийняття відповідного законопроекту в Україні запрацює Електронний кабінет військовозобов’язаного для актуалізації даних. Військовозобов’язані матимуть окремий період для актуалізації своїх даних, які ТЦК використовуватимуть для повсякденної роботи. Зазначено, що верифікація даних в електронному реєстрі “ОБЕРІГ” вже пройшла, а Міноборони перевело паперову інформацію в цифровий формат.

Крім цього, адвокат Ростислав Кравець розкритикував електронний реєстр. Він стверджує, що реєстр може становити загрозу національній безпеці через можливість доступу до даних при кібератаках, оскільки реєстр міститиме вичерпну особисту інформацію громадян. Крім того, внесення таких об’ємних даних у реєстр без попередньої згоди громадян, за його словами, є неприйнятним.

ГЛАВРЕД

АО «Кравець І Партнери»

Державне бюро розслідувань повідомило про підозру підполковнику, командирові однієї із військових частин у Чернівецькій області. Він доручив підлеглим сержанту і солдату, які мали б обороняти країну, зробити капітальний ремонт у будинку своєї родички. При цьому військові отримували всі виплати, включно із “бойовими” доплатами по 100 тисяч гривень. 

“Впродовж чотирьох місяців (червень-жовтень цього року) військовослужбовці офіційно вважались такими, що перебувають у районі ведення бойових дій на сході країни. Та щомісячно незаконно отримували грошове забезпечення і додаткові виплати”, — розповідає Юлія Шевченко, речниця Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону. 

Командира військової частини підозрюють у перевищенні влади, йому загрожує до 12 років позбавлення волі. А сержанта та солдата — в ухиленні від військової служби в умовах воєнного стану. А за це передбачено до 10 років в’язниці. 

Такі випадки, на жаль, непоодинокі. Нещодавно співробітники ДБР повідомили про підозру заступникові командира батальйону однієї з військових частин Одещини, який майже рік змушував підлеглих будувати для нього маєток під Одесою. На системних зловживаннях викрили й заступника командира військової частини на Львівщині, який до ремонтно-будівельних робіт на своїй двоповерховій віллі залучив сім військовослужбовців. 

— Ця “традиція” дісталася нам у спадок ще з радянської армії, коли командири залучали особовий склад до ремонту та будівництва своїх маєтків, — каже Дмитро Снєгирьов, військовий експерт, співголова ГІ “Права справа”. — Але нині, під час війни, таке неприпустиме. Це неприхована дискредитація українського війська. 

— У нашій армії є ще серйозніші зловживання, — додає Іван Ступак, експерт з безпекових питань, ексспівробітник СБУ. — Мені відомі випадки, коли командири вимагають гроші — 1500 гривень — із зарплати з кожного військовослужбовця. А якщо військовий не погоджується, йому ускладнюють життя. Наприклад, таке було на Київщині. Військових залякували, що коли вони поскаржаться на вимагання, то у кращому разі опиняться на передовій. 

— Відомо, що військовослужбовці, які будували маєтки своїм командирам, ще й отримували зарплату та бойові виплати. Як таке можливе? 

● Д. Снєгирьов: 

— Організувати таку схему без залучення поплічників — нереально. Зрозуміло, що є домовленості з людьми, які дотичні до фінансово-господарської діяльності військової частини. Думаю, певний відсоток грошей йде і нагору. 

Це відголоски загальної корупції, яка вразила державні інституції. І йдеться не лише про армію, а й про правоохоронну систему. Формується стереотип безкарності: що можна домовитися з корумпованими представниками правоохоронних органів і вони заплющать очі на фінансові зловживання. Треба лише поділитися. 

— Думаю, що багато людей сподівається, що війна все “спише” і ніхто й ні за що не понесе відповідальності, — каже Ростислав Кравець, голова ГО “Правова держава”. — Але так не буде. Бо рано чи пізно проводитимуться перевірки використання коштів і перебування військовослужбовців у зоні бойових дій. Думаю, у подальшому побачимо чимало таких кримінальних проваджень.

— Це залежить від матеріалів, які вдасться зібрати досудовому слідству. Якщо хтось з фігурантів цієї схеми піде на угоду зі слідством і здасть усіх причетних, розповість, хто й за що був відповідальний, тоді шанси, що винні можуть опинитися за ґратами, досить великі. 

● Д. Снєгирьов: 

— Сумніваюся, що буде покарання. Ці справи можуть навіть не потрапити до суду або ж розваляться в суді. Адже ще раз повторюю — подібні зловживання неможливі без прикриття зверху. 

— Як викоренити в армії таке ганебне явище? 

● Д. Снєгирьов: 

— Особи, які займаються такими зловживаннями, найбільше бояться розголосу. Але нерідко можна почути, що не варто порушувати подібні теми, коли в нас війна, мовляв, не на часі. Та, на мою думку, мовчати не можна. Систему треба ламати. 

АО «Кравець І Партнери»

🔸Проект Закону №9566 від 07.08.2023 про внесення змін до Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” щодо розширення можливостей мобілізовувати громадян у військові підрозділи, а також для виконання робіт, що мають оборонний характер, забезпечують функціонування національної економіки в умовах воєнного стану – https://itd.rada.gov.ua/billInfo/Bills/Card/42455

🇺🇦✌️Важлива та перевірена інформація від адвоката ⤵️

⚡️Не забудьте приєднатись до телеграм каналу https://t.me/rkravetsUA

АО «Кравець І Партнери»

Досить часто виникають трудові спори між роботодавцем та працівником якого було звільнено відповідно до п.5 ч.1 ст. 40 КЗпП, а саме: розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця за нез’явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності.

Розберемо особливості даного випадку звільнення за п.5 ч.1 ст. 40 КЗпП та підстави для поновлення працівника на робочому місці за рішенням суду.

Перш за все, варто звернути увагу на те, що згідно п.1.ч.1.ст.5 ЗУ «Про судовий збір» позивачі звільняються від сплати судового збору в усіх судових інстанціях – у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Як показує  практика, зазвичай звільнені працівники звертаються до суду з позовними заявами про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди.

Звільнення за п.5 ч.1 ст. 40 КЗпП має бути за згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник (ст. 43 КЗпП).

Однак в окремих випадках допускається розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) передбачено ст. 43^-1 КЗпП, (ліквідації підприємства, установи, організації; незадовільного результату випробування, обумовленого при прийнятті на роботу; поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу; звільнення працівника, який не є членом первинної профспілкової організації, що діє на підприємстві, в установі, організації; звільнення з підприємства, установи, організації, де немає первинної профспілкової організації; звільнення керівника підприємства, установи, організації (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступників, головного бухгалтера підприємства, установи, організації, його заступників, а також працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України “Про державну службу”, керівних працівників, які обираються, затверджуються або призначаються на посади державними органами, органами місцевого самоврядування, а також громадськими організаціями та іншими об’єднаннями громадян; звільнення працівника, який вчинив за місцем роботи розкрадання (в тому числі дрібне) майна роботодавця, встановлене вироком суду, що набрав законної сили, чи постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу; призову або мобілізації під час особливого періоду роботодавця – фізичної особи; звільнення працівника у зв’язку з неможливістю забезпечення його роботою, визначеною трудовим договором, у зв’язку із знищенням (відсутністю) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій), що часто є комнем спотикання при поданні працівником даного позову.

Згідно ст. 263 ЦПК України законодавець, встановлюючи вимоги до законності та обґрунтованості судових рішень, зазначає, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд повинен враховувати висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Слід звернути увагу на нижче наведену судова практику при звільненні працівника за п.5 ч.1 ст. 40 КЗпП, де роботодавець має право звільнити працівника: без згоди профспілкового органу за відсутності обґрунтування профспілковим органом такої відмови, а не з мотивів її відмови; на день звільнення позивач був відсутній на роботі у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю більше чотирьох місяців підряд.

• Відповідно до п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу допускається лише за попередньою згодою профспілкового органу, окрім випадків, передбачених статтями 43 і 43-1 КЗпП.
• Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 18.04.2018 року в справі № 809/763/14 прийшов до наступних висновків: «Щодо доводів позивача про те, що її звільнення відбулося без погодження з боку профспілкової організації, що передбачено колективним договором, то суд погоджується з запереченнями відповідачів про те, що вказані обставини не мали значення при прийнятті наказу №371-кт від 14.11.2011 року, оскільки до спірних правовідносин переважне право має застосування норма закону, а саме абзац: 7 частини 1 стаття 43-1 КЗпП України, враховуючи, що на день звільнення Особа_2 займала керівну посаду – першого заступника начальника головного управління Держкомзему у Івано-Франківській області»

Враховуючи викладене, можна прийти до правомірного висновку, що погодження профспілкової організації під час звільнення позивача не вимагалося, оскільки позивач займав керівну посаду.

• так в своїй постанові від 25.01.2018 року № 569/18201/14-ц Верховний Суд в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив:

Між сторонами виникли правовідносини щодо розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до частини третьої статті 252 КЗпП України, частини третьої статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган профспілки), крім додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищестоящого виборного органу цієї профспілки (об’єднання профспілок).

Ці норми встановлюють додаткові гарантії для працівників, обраних до профспілкових органів, і застосовуються разом із загальними нормами.

Відповідно до частини сьомої статті 43 КЗпП України рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Частиною шостою статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» визначено, що рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору має бути обґрунтованим. У разі, якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у згоді на звільнення, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.

За змістом вищезазначених норм права суд, розглядаючи трудовий спір, повинен з’ясувати, чи містить рішення профспілкового комітету власне правове обґрунтування такої відмови. І лише у разі відсутності у рішенні правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення працівника власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації і таке звільнення є законним у разі дотримання інших передбачених законодавством вимог для звільнення.

Суд зобов’язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості, оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права.

Обґрунтованість рішення профспілкового органу повинна оцінюватись судом виходячи із загальних принципів права і засад цивільного судочинства (стаття 8 Конституції України, стаття 3 ЦК України).

Рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути аргументованим та містити посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника або посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав.

Висновок про обґрунтованість чи необґрунтованість рішення профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на звільнення працівника може бути зроблений судом лише після перевірки відповідності такого рішення нормам трудового законодавства, фактичних обставин і підстав звільнення працівника, його ділових і професійних якостей.

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що власник має право звільнити працівника без згоди профспілкового органу за відсутності обґрунтування профспілковим органом такої відмови, а не з мотивів її відмови.

• Так в своїй постанові № 608/2424/20 від 13.12.2022 року Верховний Суд у складі суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив:

«При виникненні спору між працівником і роботодавцем суд не вирішує питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників, а перевіряє наявність підстав для звільнення (чи відбувалося скорочення штату або чисельності працівників) та дотримання відповідної процедури»

«Згідно з позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 16 січня 2018 року у справі № 519/160/16-ц (провадження № 61-312св17), від 06 лютого 2018 року у справі № 696/985/15-ц (провадження № 61-1214св18), від 12 червня 2019 року у справі №297/868/18 (провадження № 61-393св19), від 28 квітня 2021 року у справі №373/2133/17 (провадження № 61-8393св20), суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність і правомірність скорочення штату та чисельності працівників. Право визначати чисельність і штат працівників належить винятково власнику або уповноваженому ним органу, суд зобов`язаний тільки з`ясувати наявність підстав для звільнення.»

«Частиною 6 статті 39 ЗУ “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” визначено, що рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору має бути обґрунтованим. У разі, якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у згоді на звільнення, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.»

«За змістом вищезазначених норм права суд, розглядаючи трудовий спір, повинен з`ясувати чи містить рішення профспілкового комітету власне правове обґрунтування відмови у звільненні працівника з підстав, вказаних у поданні роботодавця. І лише у разі відсутності у рішенні правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення працівника власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації і таке звільнення є законним у разі дотримання інших передбачених законодавством вимог для звільнення.»

«Суд зобов`язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості, оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права.»

«Рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути аргументованим та містити посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника або посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання договору з працівником є порушенням його законних прав.»

«Висновок про обґрунтованість або необґрунтованість рішення профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на звільнення працівника може бути зроблений судом лише після перевірки відповідності такого рішення нормам трудового законодавства, фактичних обставин і підстав звільнення працівника, його ділових та професійних якостей. Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що власник має право звільнити працівника без згоди профспілкового органу за відсутності обґрунтування профспілковим органом такої відмови, а не з мотивів відмови»

Таким чином, якщо судом не з’ясовано та не описано правове обґрунтування профспілкової організації щодо відмови в наданні згоди на звільнення Позивача, суд не оцінював висновок профспілкової організації на предмет наявності обґрунтованості такого висновку, що свою чергу породжує право власника на звільнення працівника, а лише констатував про наявність висновку профспілки про відмову в наданні згоди на звільнення та висновок профспілкової організації не містить посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника, лише мотив відмови то власник має право звільнити працівника без згоди профспілкового органу.

• Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі № 6-12110св15 від 17 червня 2015 року дійшла висновку:

«У той же час на порушення приписів ст. 303 ЦПК України апеляційний суд не врахував, що однією з умов звільнення на підставі п. 5 ч. 1 ст. 40 КЗпП України є відсутність працівника на роботі протягом чотирьох місяців підряд. Вихід працівника хоча б на один день перериває обчислення строку хвороби»

• Верховний суд розглядаючи аналогічну справу № 809/763/14 від 18.04.2018 року, прийшов до наступних висновків:

«Аналізуючи наведені норми трудового законодавства, зокрема п. 5 ч.1 ст. 40 КЗпП України, суд зазначає наступне. Застосування зазначеної норми передбачає одночасну наявність двох складових її диспозиції – як установленого нею проміжку часу, протягом якого працівник не з’явився на роботу, так і факту безперервної непрацездатності працівника упродовж зазначеного часу, відсутність хоча б однієї з них виключає можливості застосування згаданої норми як підстави звільнення з роботи. Таким чином, звільнення працівника на підставі вказаної норми можливе лише після закінчення строків, зазначених у цій нормі, та за умови, що працівник не став до роботи. Вихід працівника на роботу хоча б на один день перериває чотиримісячний строк, і надалі цей строк має обчислюватися спочатку. Звільнення за цим пунктом можливе, якщо працівник унаслідок тимчасової непрацездатності (не враховуючи відпустки по вагітності та пологам) відсутній на роботі понад чотири місяці поспіль або понад установлений законодавством більш тривалий строк, протягом якого за ним зберігається місце роботи (посада) за певних захворювань. Якщо працівник став до роботи, навіть якщо до цього хворів понад зазначені строки, його звільнення вважається незаконним.»

Тобто, суд має врахувати ці складові як установленого проміжку часу, протягом якого працівник не з’являвся на роботі, так і факту безперервної непрацездатності працівника.

• Дана позиція також підтверджується Роз’ясненням Міністерства юстиції України від 01.02.2011 року про розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Кодекс законів про працю України є основним законодавчим актом, який регулює трудові відносини працівників.

Статтею 40 цього Кодексу визначені такі підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 40 Кодексу трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках нез’явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і родах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні. За працівниками, які втратили працездатність у зв’язку з  трудовим  каліцтвом або професійним захворюванням, місце роботи (посада) зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.

При цьому слід зазначити, що вихід на роботу хоча б на один день перериває цей строк. І надалі чотиримісячний строк повинен обчислюватися знову. Підсумовуватися періоди нез’явлення на роботу тривалістю менш як чотири місяці не можуть.

Вказане свідчить про те, що суд має врахувати той факт, що працівник був відсутній на робочому місці більше чотирьох місяців підряд внаслідок непрацездатності.

Отже підсумовуючи викладене та враховуючи практику ВС, щодо звільнення працівника за п.5 ч.1 ст. 40 КЗпП, розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця за нез’явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності може бути: за відсутності висновку профспілкової організації або якщо такий висновок про відмову не обґрунтовано; якщо погодження профспілкової організації під час звільнення позивача не вимагалося, оскільки позивач займав керівну посаду (як приклад); у разу відсутність працівника на роботі протягом чотирьох місяців підряд (враховуючи складові як установленого проміжку часу, протягом якого працівник не з’являвся на роботі, так і факту безперервної непрацездатності працівника).

Ігор Красовський, Адвокат Адвокатського об’єднання «КРАВЕЦЬ І ПАРТНЕРИ»                      

АО «Кравець І Партнери»

Зараз при працевлаштуванні в Україні чоловіки призовного віку мають надавати роботодавцям військово-облікові документи. Якщо ці документи не надати, то роботодавець може відмовити чоловіку у працевлаштуванні. Проте, чи можуть військовозобов’язаного звільнити з роботи через відсутність таких документів?

Про це сайту Pro Гроші розповів голова адвокатського обʼєднання “Кравець і партнери”, адвокат Ростислав Кравець, повідомляє АНТИРЕЙД.

Чи можуть звільнити чоловіка з роботи у разі відсутності військово-облікових документів?

За словами адвоката, чоловіки завжди мали надавати військово-облікові документи при працевлаштуванні, але в умовах війни цьому почали приділяти більше уваги.

Зараз дійсно роботодавці можуть відмовити працевлаштовувати особу без військово-облікових документів, згідно із чинним законодавством. Але тут виникає питання: “А чи можуть звільнити чоловіка у разі відсутності таких документів?”.

Теоретично це може існувати, як підстава для звільнення у зв’язку з тим, що під час працевлаштування особа не надала відповідних документів або, якщо людина працювала у компанії вже деякий час та досі не має військового квитка, приписного тощо. Але на мою думку, таке звільнення буде не зовсім законним.

РОСТИСЛАВ КРАВЕЦЬ

Голова профспілки “Українська незалежна фундація правників”, голова АО “Кравець і партнери”

Тобто, якщо чоловік влаштувався на роботу два роки тому, але досі не надав жодних військово-облікових документів, теоретично його можуть звільнити. Але він може оскаржити таке звільнення через суд.

Варто пам’ятати, що для цього встановлені певні терміни. Оскаржити наказ роботодавця потрібно протягом місяця з моменту звільнення, – каже адвокат.

Які військово-облікові документи потрібно надавати при працевлаштуванні?

Згідно з українським законодавством, чоловікам призовного віку потрібно стати на військовий облік та отримати відповідні документи, аби мати можливість офіційно працювати або навчатися. Загалом військово-облікові документи передбачені для трьох категорій громадян:

• для призовників — посвідчення про приписку до призовної дільниці;
• для військовозобов’язаних — військовий квиток чи тимчасове посвідчення;
• для резервістів — військовий квиток.

Чи може вплинути відсутність цих документів на одруження?

Насправді заяву від чоловіка у РАЦС можуть прийняти навіть у разі відсутності військово-облікового документа. Загалом ця процедура проходить таким чином:

• людина подає документи до відділу державної реєстрації актів цивільного стану;
• після цього РАЦС подає до районного ТЦК інформацію, що було зареєстровано шлюб чи розлучення.

Pro Гроші

АО «Кравець І Партнери»

Звертаючись до суду з таким позовом позивачу необхідно перш за все довести, що, по-перше, мали місце зобов’язання, по-друге, такі зобов’язання були порушені в частині оплати, по-третє, навести розрахунок боргу.

Звісно, якщо є наявний письмовий договір, то це набагато спрощує і судовий процес і власне полегшує процедуру стягнення боргу, однак як показує практика найбільше спорів виникає саме в тих випадках, коли фактичні зобов’язання було здійснено без укладення договору, наприклад, відбулась поставка товару без договору, за який звісно не було здійснено оплату.

В таких випадках варто пам’ятати, що відповідно до норм ст. ст. 202, 205 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого не встановлена обов’язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Згідно з частиною 1 статті 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Отже, якщо законодавством не передбачена спеціальна письмова чи нотаріальна форма, то навіть без договору можливе стягнення боргу, однак в такому випадку необхідно довести, що між сторонами все ж таки було здійснено господарську операцію і по факту було надано товар, роботи, послуги. Докази підтвердженням здійснення господарської операції можуть бути різноманітними, наприклад, для товару це може бути видаткова накладна, для робіт чи послуг – акт наданих виконаних послуг/робіт, акт передання майна в користування, а також в усіх випадках – електронна переписка, яка підтверджує як факт домовленості з приводу змісту зобов’язання, так і факт виконання зобов’язання сторонами.

При цьому, варто звернути увагу на практику КГС ВС з приводу використання як доказу укладення договорів та їх виконання електронної переписки, зокрема у постанові від 15.07.2022 у справі №914/1003/21 суд зазначив: «…На відміну від електронного документа, електронний доказ – це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Таким чином, повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою, є електронним доказом…Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, в якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 Господарського процесуального кодексу України), який, в свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 Господарського процесуального кодексу України)…Сам лист електронної пошти є таким, що містить відомості про факт відправлення повідомлення із відповідної електронної адреси, час відправлення, адресатів листа – осіб, до відома яких було доведено таке повідомлення тощо. У випадку, якщо позивач подає позов у паперовій формі, то електронний лист може бути наданий суду у вигляді відповідної роздруківки…» Крім того КГС ВС у постанові від 03.08.2022 року по справі №910/5408/21 також вказав на те, що: «…поняття електронного документа та електронного доказу не є тотожними, оскільки поняття електронного доказу є значно ширшим, та, окрім власне електронних документів, оформлених відповідно до статей 5, 6 Закону «Про електронні документи та електронний документообіг», на які посилався суд апеляційної інстанції, включає в себе будь-яку інформацію в цифровій формі, що має значення для розгляду справи, в тому числі повідомлення, відправлені електронною поштою або іншими засобами електронного зв`язку…Електронні повідомлення (електронна пошта) є типовим прикладом електронних доказів, оскільки вони походять з електронного пристрою (комп`ютера або пристрою, схожого на комп`ютер) і містять відповідні метадані…»

Отже, все частіше судова практика стала більш лояльною щодо використання електронної переписки в будь-якій формі і навіть без електронного цифрового підпису, з одного боку це нібито прогресивний крок, але з іншого – якщо суд братиме до увагу, наприклад, переписку через різні месенджери без метаданих, то в такому випадку постає досить слушне питання з приводу ідентифікації осіб переписувачів та їх повноваження щодо висловлення в таких переписках дійсної волі сторін. Інша справа, коли в договорах визначені контактні телефони чи електронні адреси, або коли переписка ведеться з верифікованих профілів, чи з телефонного номера за контрактом, однак коли переписка ведеться за довільними електронними адресами чи номерами телефонів, то звісно в суді варто наголошувати саме на отримання вимоги достовірності доказів та дійсного підтвердження авторства та ідентифікації осіб переписувачів.

З приводу способів підтвердженням реальності здійсненої господарської операції, з якої виник борг, то варто також згадати про постанову КГС ВС від 03.06.2022 року у справі №922/2115/19, де було зроблено такі висновки: «…Якщо сторона заперечує факт передачі товару за договором поставки за податковими накладними, але одночасно реєструє податкові накладні на придбання товарів від постачальника та формує як покупець податковий кредит за фактом поставки товару на підставі спірних видаткових накладних, і жодним чином не пояснює свої дії та правову підставу виникнення в платника права на податковий кредит з ПДВ за цими накладними, то така поведінка сторони не є добросовісною та розумною. У такому випадку дії сторони з реєстрації податкових накладних засвідчують волю до настання відповідних правових наслідків, тому податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (постачальником) на постачання послуг на користь другої сторони (покупця), може бути допустимим доказом факту прийняття товару від контрагента на визначену суму, якщо покупець вчинив юридично значимі дії, зокрема, відобразив податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не убачає підстав для відступу від висновку колегії суддів Касаційного господарського у складі Верховного Суду, викладеного у пункті 44 постанови від 28.08.2020 зі справи № 922/2081/19 як такого, що пов`язаний з встановленими обставинами у конкретній справі (про те, що податкові декларації підтверджують лише порядок оподаткування господарської операції, оскільки сам факт вчинення оподаткування не свідчить про наявність господарської операції), але вважає за доцільне його конкретизувати: податкова накладна (в залежності від фактичних обставин певної справи) може бути допустимим доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним, якщо сторона, яка заперечує факт поставки вчинила юридично значимі дії: зареєструвала податкову накладну; сформувала податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом тощо, оскільки підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є факт лише реального (фактичного) здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності…»

Важливо, що саме цією постановою Верховний Суд визнав, що податкова накладна та використаний за нею податковий кредит може бути належним доказом підтвердження господарської операції. При цьому варто звернути увагу, що обравши таку стратегію доказування, варто врахувати, що достатнім доказом буде не лише податкова накладна, а й допустима відповідь ДПС України про те, що інша сторона скористалась правом податкового кредиту за такою податковою накладною. В той же час, відомості податкової звітності є таємницею та охороняються законом, тому в таких справах спочатку необхідно отримати відмову ДПС України про надання інформації, а потім через суд клопотати про витребування такої інформації варто це робити відразу на етапі подання позову. Слід застерегти, що навіть якщо іншій стороні і відомі відомості про те, що було використано право податкового кредиту, однак навіть подання таких доказів може містити ризик дотримання принципу допустимості доказу, в тій частині, що доказ має бути отриманий у спосіб передбачений законом, а законом якраз і передбачений захист таємницею, тому її розкриття має відбуватися або за згодою сторони, або на вимогу суду.

Таким чином, довівши факт наявності зобов’язання та здійснення за ним господарської операції особа може вимагати здійснення оплати при цьому у формі не лише суми основного боргу (вартості товару, робіт, послуг), а й просити застосувати ст. 625 ЦК України, яка передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі №910/4590/19 (провадження №12-189гс19) зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3% річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (п. 43 постанови). Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 13.11.2019 року №922/3095/18, від 18.03.2020 року у справі №902/417/18.

Таким чином, підсумовуючи варто зазначити, що стягнення проблемної заборгованості з оплати товарів, робіт та послуг цілком навіть можливий, однак слід пам’ятати, що менше проблем буде все ж таки, коли сторонами буде укладено договір, де будуть чітко визначені умови по оплаті та застосування відповідальності, якщо ж такого договору не має або він містить лише загальні положення, то варто якомога більше вести письмової переписки, бо усні розмови неможливо подати до суду як доказ, а також варто мати гарного юриста чи договір на правниче обслуговування аби все ж таки запобігти проблемам завчасно, а не вирішувати їх в суді.

Анна Мартиненко

Адвокат АО «Кравець і Партнери»

АО «Кравец и Партнеры»

Mind проаналізував тренди, які сформувались у вітчизняному банкінгу протягом 2022 року та які впливатимуть на його роботу в найближчому майбутньому. 

1. Масові проблеми з обслуговуванням кредитів усіх рівнів

Починаючи з ІІІ кварталу банки почали показувати зростання кредитної заборгованості. Цей тренд став очевидним лише зараз, оскільки щодо фізичних осіб до кінця ІІ кварталу діяли кредитні канікули.  Складна, а іноді критична ситуація для більшості підприємств також унеможливлює своєчасне погашення боргів юрособами.

Як відзначає фінансовий аналітик Олена Домуз, значне погіршення якості кредитів відбулося саме у ІІІ кварталі 2022 року. Непрацюючі активи банків за дев’ять місяців зросли у корпоративному секторі кредитування на майже 30 млрд грн. Станом на жовтень їх питома вага складала 37,54%, тоді як на початок року – 36,10% від всіх виданих кредитів.

«Тенденцією поточного року є погіршення якості кредитного портфеля банків, особливо в регіонах, що потерпають від зовнішньої агресії через руйнування і пошкодження активів позичальників чи унеможливлення їхньої операційної діяльності», – каже Олександр Печерицин, директор департаменту аналітичних досліджень Райффайзен Банку.

За його словами, поточний рівень безнадійних кредитів менший за максимум у 56%, що спостерігався впродовж минулої банківської кризи у 2014-2015 роках. У той же час банки мають вищі рівні капіталізації і надійності. «Це дозволяє доволі оптимістично оцінювати шанси сектору на стабілізацію і відновлення у найближчому майбутньому», – вважає Печерицин.

Нові кредити, особливо на інвестиційні проєкти, українські банки майже не видають. Цей тренд сформувався в попередні роки, але повномасштабна війна посилила його. «На теперішній час працюють в основному кредитні програми під урядові гарантії та короткострокові споживчі кредити фізичних осіб», – розповідає фінансовий аналітик Анатолій Дробязко.

З ним погоджується  і фінансовий експерт Даніїл Монін: «Війна у 2022 році лише посилила тенденції останніх років. Кредитування реального сектора майже не працювало, крім державної програми «5-7-9», яку фінансує держбюджет».

Серед об’єктивних  причин скорочення кредитування – проблематичність оцінки якості бізнесу та клієнтів. Як раніше писав Mind, з 24 лютого 2022 року нові поліси міжнародного страхування від воєнних ризиків для України не продаються.

«Банкам складно оцінити якість клієнтів, тому у своїй основній діяльності – фінансуванні економіки – банки знаходяться у замороженому стані. Є багато втрат, наслідки яких поки що неможливо осягнути. Ми як аудитор зараз оцінюємо стан клієнтів, ідентифікуємо їх втрати від військових дій  з метою реструктуризації боргів та створення рекавері-плану», – каже Олександр Почкун, засновник і керуючий партнер компанії Baker Tilly в Україні.

Активи українських банків з 1 січня по 1 листопада 2022 року збільшилися – з 2 трлн грн до 2,227 трлн грн. Але ця позитивна динаміка перестає такою бути, якщо провести корекцію на рівень девальвації, в ході якої    гривня подешевшала по відношенню до долара США з 27,27 грн/$ до 36,56 грн/$ .

Анатолій Дробязко зазначає, що юрособи мінімізують – там, де це можливо – і кошти на рахунках, і кредитну заборгованість. Причина не лише у війні та зупинці кредитування. Але і в застосуванні  норм нового закону «Про Фонд гарантування», через що значно скоротилися обсяги міжбанківських зустрічних кредитних операцій і кредитування під заставу депозиту юридичних та фізичних осіб.

«Якщо є зустрічні однорідні активи, депозит є заставою за кредитом. Проте тепер при введенні тимчасової адміністрації у банк депозит у вкладника-юрособи поставлять у сьому чергу задоволення (на яку нечасто вистачає активів). А за кредитом юрособа лишиться винною із всіма юридичними наслідками», – пояснює поведінку бізнесу Дробязко.

За його словами, зменшення кредитного портфеля логічне і пов’язане з тим, що якісний кредитний портфель погашається, а обсяги нового кредитування в 2022 році не можуть компенсувати зменшення діючого портфеля. Крім того, після збільшення до 25% ставки рефінансування НБУ банком було прийнято рішення погасити всі кредити рефінансування за рахунок вільних коштів та погашених ОВДП.

«У корпоративному бізнесі ми маємо рівень обслуговування кредитів на рівні 85-90%. Кредити погашаються, нові практично не видаються, тому активи скорочуються. Але під час кризових ситуацій в економіці скорочення активів через повернення кредитів – це радше добрі вісті, аніж погані», –  додає Роман Шпек, голова Наглядової ради Альфа Банку Україна.

Топ-5 банків за скороченням активів, млрд грн /$ млрд

Топ-5 банків за збільшенням активів, млрд грн/$ млрд

«Зростання активів зумовлене міграцією, коли клієнти з різних причин переходять до інших банків. Також, зростання активів можуть показувати установи, через які проходять державні інтервенції, кредити за програмою «5-7-9», чи виплати військовим», – пояснює Олександр Почкун.

Пройшовши майже безболісно локдауни COVID-19, банки підтвердили свою суперздатність до виживання протягом усіх місяців війни. «Головна тенденція банківського сектору – це те, що він вистояв в умовах початку бойових дій і зміг зберегти відносну стабільність впродовж цього року», –  вважає Олександр Печерицин з Райффайзен банку.

Ще один чинник, який дозволив вистояти – оперативне реагування Нацбанком на нові ризики з початку війни – додаткові регуляторні обмеження, надання  своєчасного фінансування для підтримки ліквідності банківської системи, тощо.

Банківські установи поки що оцінюють збитки, проте очевидно: багато з них потребуватимуть докапіталізації. Держава гарантовано підтримає чотири державні банки: ПриватБанк, Ощадбанк, Укрексімбанк, Укргазбанк. Міністерство фінансів України вже обережно заявляло про можливу необхідність докапіталізації декількох державних банків.

За словами Романа Шпека, у Альфа Банку Україна сформовано понад 3,8 млрд грн резервів за кредитами, які не обслуговуються. «Десь зруйновано підприємства – і більше не існує застави, десь актуальний фінансовий стан позичальника не дає можливості обслуговувати кредити. Ми в цьому не унікальні. Вся країна має такі проблеми», – каже Роман Шпек. За його словами, попередньо банк бачить потребу в резервах до кінця наступного року розміром $ 600-700 млн.

Експерт Василь Невмержицький вважає, що наступний рік стане випробуванням для невеликих фінустанов. «Це питання до моделі бізнесу банків та до акціонерів – чи будуть вони готові підтримувати свої банки», –  констатує Невмержицький.

Весь рік банки намагаються покращувати якість активів і в деяких випадках домоглися значних успіхів. «Якість активів у нас найвища – понад 90% становлять залишки на рахунку в НБУ, депозитні сертифікати НБУ та ОВДП з погашенням у січні-лютому 2023 року», – зазначає власник банку «Фамільний» Михайло Комісарук.

Володимир Пономарьов, директор департаменту ризик-менеджменту Укргазбанку розповідає, що в  активах та зобов’язаннях банку є значна частка валютної складової, відповідно девальвація на понад 25% призвела до зростання валюти балансу. «Водночас, із початку активної фази війни банк активно здійснював кредитування підприємств критичної інфраструктури та сільгоспвиробників, а також фінансування критичного імпорту, що призвело до зростання кредитного портфеля», – ділиться він.

«У нас є валюта в активах у межах дозволеної довгої позиції. На початку лютого ми повернули субборг близько 49 млн грн в гривневому еквіваленті. Зробили його через непотрібність, оскільки заробили достатньо, щоб виконувати вимоги щодо регулятивного капіталу без субборгу. І, відповідно, потреба у платних ресурсах для виконання нормативів відпала. І до лютого, і після розмір  активів у нас був стабільний або  зростав», – зазначає Михайло Комісарук.

І додає, що зменшення внаслідок повернення субборгу на 49 млн скоротилося на 3/4 за рахунок приросту активів. «І це не переоцінка валюти, якою у нас в активах приблизно на 7 млн грн в еквіваленті. Це приріст гривневих активів за рахунок прибутку та коштів клієнтів», – говорить він.

Те, що для банківської системи не до кінця зробила епідемія COVID-19, закінчила повномасштабна війна. Усі без винятку установи доопрацювали свої мобільні та інтернет-застосунки, були вирішені всі питання з електронно-цифровими підписами, роботою частини державних сервісів онлайн тощо.

Енергетичні проблеми лише підсилюють цей тренд. «З причин безпеки діяльність банків досить сильно змістилась у сегмент онлайн-банкінгу для всіх груп клієнтів», – каже Олександр Печерицин.

Майже всі найбільші гравці забезпечили безпеку транзакцій через роботу з дата-центрами, які мають запасні потужності за кордоном.

Попит на банківські послуги поступово відновлюється. Проте їх прибутковість для фінустанов суттєво знижується.

«Чистий комісійний дохід за перші дев’ять місяців 2022 року скоротився на 16% у порівнянні із зростанням на 28% за аналогічний період минулого року. Клієнти поступово відновлюють попит на банківські послуги, але обсяги комісійних операцій ще набагато нижчі, ніж довоєнні», – каже директор ТОВ «ПроФін консалтинг» Вадим Березовик.

Ростислав Кравець, старший партнер адвокатської компанії «Кравець та партнери»,  пояснює: скорочення пропозиції банківських послуг компенсується збільшенням вартості обслуговування. «Це робиться через введення нових непотрібних послуг, якими клієнт фактично не користується. Але завдяки так званому розширенню пакета з доступом до нових послуг буде збільшено розмір обслуговування. Це стосується і карткових рахунків, і юридичних, і фізичних осіб», – каже Кравець.

«Є величезна кількість транзакцій фізичних осіб з України за кордон, причому здебільшого у форматі відтоку грошей. Гроші з України йдуть на підтримку людей, які перебувають за кордоном», – погоджується  Олександр Почкун. Нагадаємо: за даними ООН з України від 24 лютого виїхали майже 12 млн громадян, з них майже 7 млн осіб пройшли реєстрацію в Європі.

ТОП банків за комісійними доходами, млрд грн

Фінмоніторинг підвищує свої вимоги до банків. На практиці це означає, що установи дуже прискіпливо вивчають кожну транзакцію, чим дратують бізнес. «Є випадки, коли банки блокують транзакції, які підприємці здійснювали роками. Мотивують це підозрою у фінансуванні тероризму та відмиванні грошей, і вимагають додаткові документи», – каже Ростислав Кравець.

За його словами, у деяких випадках це робиться для того, щоб утримати ліквідність фінустанов, тому що вимоги додаткових документів та довідок дозволяють зберігати гроші на рахунках. «Я вважаю, що певні вимоги фінмону не мають нічого спільного з тією метою, з якою вони запроваджуються. В Україні за 30 років не було жодної транзакції з фінансування тероризму чи зброї масового знищення», – каже Ростислав Кравець.

На 1 січня 2022 року майже всі банки отримали прибуток, який загалом по системі складав 77,5 млрд грн. Збитки показували п’ять установ. Це Альпарі Банк (-6 млн грн), Український банк реконструкції та розвитку (-28 млн грн), Юнекс Банк (-50 млн грн), БТА (-32 млн грн), Правекс Банк (-266 млн грн). Зауважимо, що останній входить до значної міжнародної групи Intesa Sanpaolo, яка належить до 30 найбільших банків світу.

Основним джерелом прибутку для банків стали цінні папери – депозитні сертифікати НБУ. «Ми бачимо рекордні обсяги розміщення коштів у депозитні сертифікати Національного банку», – каже Вадим Березовик.

За словами Даніїла Моніна, основна стратегія банків у війну – вкладати всі доступні кошти в депозитні сертифікати НБУ, які дають прибутковість 23% річних і не вимагають резервів. У результаті обсяг депозитних сертифікатів, випущених НБУ, досяг рекордних розмірів у 325 млрд грн. Експерти попереджають, що це дуже ризикова стратегія – проте на сьогодні вона дає банкам прибутки.

Доходи та прибуток/збиток банків, на 1 листопада 2022 року

Заміть висновку: довіра до банків залишається високою

Добра новина – це фактично незначне скорочення коштів фізичних осіб на рахунках громадян. У національній валюті цей показник взагалі зріс. Причина, зокрема, у виплатах військовим та їх родинам.

Так, кошти українців на рахунках банків збільшилися з 727 млрд грн на початок 2022 року до 869 млрд грн на 1 листопада. У доларах цей показник зменшився з $ 26,6 млрд на 1 січня до $ 23,8 млрд на 1 листопада.

ТОП-5 банків за коштами фізичних осіб, млрд грн /$ млрд

Mind 

АО «Кравец и Партнеры»