Їхні справи, згідно з ухвалою Верховного Суду про зміну територіальної підсудності, передали на розгляд судам в інших регіонах України.

Теоретично це мали бути суди, найбільш близькі за прихильністю до тих, які опинилися в окупації, але на практиці це не завжди так. І нерідко виходить, що підсудний та свідки у справі перебувають за 300-400 км від суду, куди тепер мають прибути для свідчень.

До того ж, у ході бойових дій частину судів було зруйновано, частину матеріалів проваджень – втрачено, а судді не хочуть переймати на себе відповідальність за старі справи, що розглядалися іншими судами.

Крім того, далеко не на всіх звільнених теренах суди відновили роботу.

“Страна” розбиралася, як працюють суди на звільнених територіях та з якими складнощами при розгляді справ вони стикаються.

Проблеми логістики

Адвокат Євген Солодко розповідає “Страні” про конкретний приклад роботи одного із судів на звільненій території Харківської області – Куп’янського суду, чиї функції було передано суду у Новомосковську (Дніпропетровська область).

“Уявіть цю логістику. Поліція у Куп’янську затримала якогось злочинця, він сидить у Харківському СІЗО, а справу слухає суд у Новомосковську, слідчий суддя у Новомосковську, а апеляція – у Дніпрі. Як вам така географія?”, – каже Солодко.

Через плутанину з передачею справ та складною логістикою більшість засідань у справах на звільнених територіях вимушено проводять у режимі відеоконференцій. А враховуючи якість зв’язку та перебої з інтернетом, забезпечити якісний розгляд справ за таких умов дуже важко.

“Якщо ви не хочете, щоб ваш підзахисний катався по етапу, то судді просто ставлять тебе перед фактом – засідання пройде в режимі відеоконференції. Підзахисний може наполягти на тому, щоб особисто приїхати на засідання, але його повезуть під конвоєм в іншу область та безпеку шляху ніхто не гарантує. І ось, людина дає свідчення суду із СІЗО, дивлячись у монітор. Людський контакт відсутній повністю. Всі ж пам’ятають, що суд при ухваленні рішень керується у тому числі своїм внутрішнім переконанням. А яке враження про людину можна отримати, бачачи її лише через екран ноутбука?”, – розповідає Євген Солодко.

Частину справ втратили, частину не встигли передати

Після звільнення територій деякі суди почали відновлювати роботу, наприклад, у Херсоні.

Проте у Балаклії, Куп’янську та багатьох інших звільнених містах Харківської області суди так і не відновили роботу.

До того ж, багато приміщень судів отримали пошкодження під час бойових дій, були пограбовані, а деякі з них – повністю зруйновані. Частину матеріалів справ, які не встигли звідти вивезти, просто втрачено, і відновити матеріали проваджень у повному обсязі у низці випадків вже не вдасться.

“Звідти, де йшли активні військові дії, частину справ було передано на розгляд іншим судам. Але виникли проблеми: десь встигли передати справи, а десь ні. До того ж, не в усіх судах встигли вивезти справи, особливо на Херсонщині. Є процедура відновлення втраченого провадження. Що вдасться – відновлять, але велике питання – як це позначиться на об’єктивності розгляду справ”, – каже “Страні” адвокат Ростислав Кравець.

Судовий пінг-понг

Є й інша проблема: ті суди, які прийняли справи з окупованих територій, просто завалені роботою – вони зобов’язані продовжувати розглядати і свої провадження. На цьому ґрунті вже виникають скандали.

“Судам пачками скинули тисячі справ, а коли вони почали розбиратися, виявилося, що деякі провадження, включаючи кримінальні, розглядалися по десять років. Судді не хочуть брати на себе цю відповідальність, адже потім почнуться питання від ЄСПЛ, що вони затягували розгляд, хоча вони тут взагалі ні до чого”, – розповідає Ростислав Кравець.

Частина справ, переданих зі звільнених територій, суди розглянули та повертають назад – але проблема в тому, що ті суди вже не хочуть їх приймати, навіть якщо вони відновили роботу.

“Треба розуміти, що передавали ці справи найчастіше до судів, які самі є прифронтовими. У них своїх проблем достатньо: постійні повітряні тривоги, обстріли, відсутність світла, інтернету. У деяких судах лише дві години на день працює інтернет. Вони і свої справи до ладу розглянути не можуть, а тут ще тисячі справ їм скинули з інших судів.Тому, звісно, назрівають конфлікти. Нема фінансування, низькі зарплати у секретарів судів – люди звільняються. Справи передали до нових судів, частину справ суди їм повертають, а ті вже приймати ці справи назад не хочуть – мовляв, ми розпочнемо роботу з чистого аркуша”, – каже Ростислав Кравець.

СТРАНА

АО «Кравець І Партнери»

Настільки великого тиску на суддів КСУ не дозволяв собі жоден президент України

Ростислав Кравець, адвокат, голова профспілки Українська незалежна фундація юристів, голова АТ “Кравець і партнери” зазначає:

“Треба бути об’єктивними. Говорити, що КСУ був незалежний всі 25 років, не можна. Кожен президент намагався на нього вплинути,  примусити до прийняття тих рішень, які були потрібні на той момент. Але такого, що відбувається зараз, не було ніколи. Настільки великого тиску на суддів КСУ не дозволяв собі жоден президент України. Щодо заяв наших т.зв. іноземних партнерів, я їх розцінюю як спробу захоплення влади і повного зовнішнього управління”.

На думку експерта, на сьогодні в законодавчому полі зовнішньому управлінню можуть протистояти тільки два суди — Окружний адміністративний суд м. Києва (ОАСК) і Конституційний Суд України.

“Останніми роками їх намагаються максимально дискредитувати. Причому цим займаються іноземці та органи, на мій погляд, їм підвідомчі, якими вони управляють, — зазначає Ростислав Кравець. — Крім того, у зв’язку з незаконним відстороненням двох суддів КСУ — голови суду Тупицького і судді Касмініна, будь-які рішення, які приймає КСУ, не можна вважати легітимними. Про це вже висловився Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ). Коли аналогічна реформа під оплески ЄС була проведена з Конституційним судом Польщі. Тепер ЄСПЛ вказує, що рішення, прийняті в такому складі Конституційним судом Польщі, не є законними”.

Щодо заяв Венеціанської комісії про необхідність проведення реформ — це політика подвійних, а то і потрійних стандартів, вважає експерт.

“В аналогічній ситуації з КС Молдови вони стверджують про неприпустимість втручання в його діяльність. Що ж стосується КС України, то на це заплющують очі і навіть вітають, — підкреслює Ростислав Кравець. — На сьогодні КСУ, на мій погляд, втратив свої функції і знаходиться в такому стані, коли начебто і розглядає справи, але всі рішення, які зараз приймає, без допуску двох суддів, на мій погляд, є нелегітимними”.

Основний Закон в Україні порушувався постійно, і одним з основних посібників у його порушенні незмінно ставав Конституційний суд

Експерт Українського інституту політики Данило Богатирьов, кажучи про Конституцію як таку і Конституційний суд як орган, відповідальний за її тлумачення, підкреслив, що Основний Закон в Україні порушувався постійно з моменту його прийняття в 1996 році.

“І одним з основних посібників у його порушенні незмінно ставав Конституційний суд, — акцентує Данило Богатирьов. — Задуманий як незалежний орган, який трактує Конституцію, де-факто, в умовах української політичної системи він стає інструментом в руках кожного президента із досягнення власних політичних завдань”.

На думку експерта, керована Верховна Рада штампує один антиконституційний закон за іншим, а керований Конституційний суд, в залежності від політичної кон’юнктури, визнає “відповідність” або “невідповідність” цих законів Конституції.

Коментарі

АО «Кравец и Партнеры»

Цього тижня у парламенті до розгляду готується закон про спецконфіскацію, який минулого тижня депутатам направив Кабмін. Баталії очікуються гарячі. «Батьківщина» і «Самопоміч», імовірно, виступлять проти законопроекту Мін’юсту. Радикали Олега Ляшка кажуть, що ще не визначилися: за словами глави банківського комітету Сергія Рибалка, там поки що не бачили документ, підготований урядом (його, втім, ще немає і на сайті Ради).

А тим часом прем’єр Володимир Гройсман вже заклав 1,5 млрд доларів Януковича з рахунків «Ощадбанку» до бюджету на 2017 рік. Чи не поспішив глава уряду? Чи не повторить він помилку свого попередника Арсенія Яценюка, який також запевняв, що кошти з «Ощадбанку» опиняться в бюджеті вже цього року.

Колега Гройсмана, міністр юстиції Павло Петренко, більш обережний у прогнозах. За його словами, навіть у випадку, якщо Верховна Рада зараз почне «дуже активно» працювати із законопроектом, закон може набути чинності на початку жовтня, після чого почнеться судова процедура спецконфіскації і судова тяганина може тривати роками.

«Власник може прийти до суду, назвати себе стороною процесу і судитися за це майно скільки завгодно років», – зазначив міністр.

Петренко пояснив механізм конфіскації. «Якщо не з’являється ця офшорна компанія і її представники в суді, суд у рамках окремого провадження перевіряє докази і списує гроші в бюджет. Якщо хтось з’являється і каже: «Ми – власники», тоді вони повинні довести, яким чином вони легально отримали 300 мільйонів. Як може офшорна компанія з директором на Кіпрі або з литовським двірником провести операцію і отримати легально 300 мільйонів?» – пояснив він.

Отже, не перший погляд, усе зрозуміло. Якщо закон ухвалять, то офшорні компанії, власники заарештованих в «Ощадбанку» активів будуть змушені доводити, звідки у них взялися мільйони і мільярди. Якщо не доведуть легальність – за рішенням суду кошти може бути передано до бюджету. Причому скасувати рішення української Феміди в міжнародних судах буде дуже складно: такого роду спецконфіскація – світова практика.

Але є одна проблема, про яку в уряді поки що не дуже хочуть говорити. Як пояснює секретар Комітету ВР з нацбезпеки і оборони Іван Винник, один з авторів чергового «спецконфіскаційного» законопроекту №4890 (планувалося, що документ розглянуть влітку, але цього не сталося), спецконфіскація спрямована виключно на активи осіб, «уповноважених виконувати функції держави, накопичені з невідомих джерел за період перебування на державній службі».

Простіше кажучи, конфіскувати до бюджету можна не будь-які активи, чию легальність походження не підтверджено, а лише активи чиновників, суддів і т.д.! І це логічно, бо інакше могла б постраждати половина працюючого населення країни, яка з тих чи інших причин змушена працювати в «тіньовому секторі» економіки. Як стверджують у ДФС, з дев’яти мільйонів українців, які працюють офіційно, п’ять отримують мінімальну зарплату. Зрозуміло, що переважна більшість цих людей отримують доплату «в конверті».

«Законопроектом пропонується застосування інституту виключно до майна, яке виявлено під час розслідування корупційних злочинів відносно особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування», – йдеться у пояснювальній записці.

У разі подання позову до номінального власника активів прокурор має довести, що підозрюваний у кримінальній справі фактичний власник може прямо чи опосередковано розпоряджатися цими коштами. І саме в цьому причина, чому шанси конфіскувати активи Януковича в «Ощадбанку» наразі абсолютно примарні. Справа в тому, що Генпрокуратура вже два роки не може знайти докази, які б підтверджували, що офшорні компанії (власники заморожених вкладів) належать оточенню Януковича (екс-главі НБУ Сергію Арбузову). Поки що це тільки припущення. Сам Арбузов свою причетність до компаній категорично заперечує.

Нещодавно генпрокурор Юрій Луценко злітав на Кіпр, щоб попросити допомоги у тамтешньої влади. «Півтора мільярда доларів Арбузова перебувають в Україні, але ми не можемо їх забрати в бюджет, доки не дізнаємося, що офшори, за якими значаться ці гроші, не пов’язані з ним особисто», – пояснив Луценко. Генпрокурор додав, що відповідь на запит про офшорні фірми має надати міністерство юстиції Кіпру.

Тим часом юрист Ростислав Кравець називає дії генпрокурора піаром. «Краще було б підготувати документи, що підтверджують незаконність походження вказаних коштів та переказ їх на рахунки, підконтрольні Арбузову. А також надати документи, які б пояснювали, чому виникли такі підозри. У разі, якщо таку інформацію не буде надано, кіпрська сторона може не розкрити бенефіціарів, а також не відкрити кримінальне провадження», – вважає адвокат.

Такої ж думки дотримується й екс-міністр закордонних справ Костянтин Грищенко. За його словами, європейці, як правило, надають правову допомогу, якщо йдеться про відмивання корупційних доходів. Але в даному випадку відповідь кіпріотів може бути й негативною. Крім того, власники компаній можуть бути підставними людьми. Що тоді?

За словами юристів-міжнародників, якщо Генпрокуратура не проведе розслідування і не надасть доказів, активи Януковича в «Ощадбанку» формально вважатимуться приватною іноземною інвестицією у цінні папери Мінфіну. Прокуратура повинна буде обґрунтувати, чому власники цих активів – бенефіціари кіпрських компаній – є лише номінальними, а не фактичними власниками. Інакше за такою ж схемою можна буде бездоказово конфіскувати активи будь-якого іноземного інвестора, що одразу могло б спровокувати паніку серед власників українських цінних паперів.

Цікаво, що першою про «абсолютно законне інвестування в Україну» заговорила два місяці тому глава Національного банку Валерія Гонтарева. Минулого тижня «від імені інвестбанкірів» цю позицію обґрунтував керуючий групою британських інвестиційних фондів East Prospect Fund і European Litigation Fund Володимир Бобильов. Експерт опублікував на сайті «Цензор» свій перший і єдиний блог, в якому розповів про невинуватість фінансового брокера (компанії ICU Валерії Гонтаревої), котрий брав участь у придбанні ОВДП для офшорних компаній Арбузова у 2013 році. Ніхто не намагається стверджувати, що автор готував свій текст з подачі Нацбанку. Проте не можна заперечити той факт, що тезисно стаття Бобильова є відображенням позиції Валерії Гонтаревої.

Експерт звертає увагу на те, що якби щодо арбузівських компаній-нерезидентів та їхніх бенефіціарів були підозри у відмиванні грошей, то «їхні рахунки було б заблоковано іноземним банком або контролюючими організаціями країн, в яких їх було відкрито, ще в момент спроби переказу коштів в Україну». Бобильов акцентує увагу, що до нерезидентів, яких Генпрокуратура чомусь пов’язує з Арбузовим, з точки зору міжнародного права не було претензій не тільки в 2013 році, а й сьогодні.

«Чи є згадані компанії-нерезиденти в списках FATF зараз? Чи є судове рішення, яке доводить, що ці нерезиденти пов’язані з оточенням Януковича? Наскільки я розумію, цих компаній і зараз у списках FATF немає. Як немає і судових рішень щодо членів «сім’ї», – пояснює експерт.

У підсумку Володимир Бобильов робить висновок про необґрунтованість претензій на адресу «сімейних» фінансистів, які «роблять дуже складну і часом невидиму роботу із залучення капіталу до країни».

Цікаво, але інвестбанкір, який став на захист Гонтаревої, не звернув уваги на один факт. У 2014 році Генпрокуратура попросила у суду дозволу на арешт рахунків численних нібито арбузівських компаній через те, що ці фірми «можуть бути пов’язані з легалізацією (відмиванням) незаконно отриманих доходів». Про це прямо сказано в рішенні Печерського суду, датованому 24 червня 2014 року. Цей документ – єдине, що стримує кіпрських власників ОВДП від того, щоб зняти свої кошти з рахунків в «Ощадбанку». Але якщо інвестбанкіри, які «співчувають» Гонтаревій, зуміють оскаржити факт відмивання коштів, то тоді вже ніщо не завадить замороженим активам знову опинитися на Кіпрі.

Ростислав Кравець вважає, що свідчення учасників «схем» з грошима Януковича могли б кардинально розв’язати проблему. «Але, я думаю, вона (Гонтарева) ніколи не дасть такі свідчення. Адже вони були б підставою для притягнення її до кримінальної відповідальності», – наголосив юрист. Тому, хоч як дивно, але зараз інтереси власників $ 1,5 млрд, арештованих в «Ощадбанку», і Валерії Гонтаревої збігаються: обидві сторони зацікавлені в тому, щоб формально дії кіпріотів і далі вважатися законними. В іншому випадку господарі фірм втратять свої півтора мільярда, а Гонтарева зазнає репутаційних втрат, і не лише їх…

Але як у такому разі конфіскувати активи? З доказів у Генпрокуратури є лише історія дворічної давнини про 117 млн грн, які Арбузов нібито розікрав на своєму банківському телебаченні. Причому ця історія так і не дійшла до суду.

Як уряд планує вирулювати з цього становища – загадка. Показовою тут є історія з латвійськими $ 50 млн, які нібито також належали Арбузову і були конфісковані до бюджету балтійської країни. Україна намагається забрати ці гроші. А тим часом Арбузов, за його словами, вже має офіційну довідку, що вкладів у латвійських банках у нього… немає. Чи вдасться українській делегації переконати латвійських партнерів у протилежному?

Поки що зрозуміло лише одне. Без Гонтаревої у Луценка не буде доказів про зв’язок активів в «Ощадбанку» з Арбузовим. Без доведеного зв’язку ці кошти просто не підпадуть під закон про спецконфіскацію. Кого зроблять крайнім у цій ситуації – залишається лише здогадуватися.

Інна Михайлівська, для «Главкома»

Адвокатская компания Кравец и Партнеры