Відключення світла через ракетні удари агресорів по енергетичній інфраструктурі, що продовжуються в багатьох регіонах країни, порушили питання оплати праці працівників на час відсутності електроенергії.

“Щойно була у Новусі і поки мені різали сир, поговорила із жінкою (робітницею Новуса). А ми поговорили на дуже актуальну тему — відключення електрики. І знаєте, що? Дуже шокуючу інформацію сказала ця дама, що працівникам НЕ нараховують і не платять гроші за відсутності світла!!! NOVUS це нормально?”, — написала на своїй сторінці у Facebook блогер Софія Нікітіна.

“Телеграф” поцікавився у юристів, чи є законним з боку роботодавця не оплачувати час, який припадає на відключення електроенергії.

Може бути законно, але є один нюанс

Як розповів “Телеграфу” старший партнер в адвокатському об’єднанні “Кравець і партнери” Ростислав Кравець, загалом подібний крок з боку роботодавця може бути законним, але за дотримання однієї умови.

“Якщо роботодавець уклав зі своїми працівниками письмовий договір із нефіксованим робочим часом, що є вимогою пункту 6.2 статті 24 КЗпП України, не платити зарплату можна на абсолютно законних підставах”, — пояснив Кравець.

Керівник-керуючий партнер адвокатської фірми “Пакс” Дмитро Нестеченко наголосив, що на практиці це зробити непросто.

“Потрібно обов’язково укласти письмовий договір, до якого включити час, протягом якого працівник може не працювати і не перебувати на своєму робочому місці і цей час має припадати на період відключення світла. На практиці це зробити складно, коли саме не буде світла – роботодавець не знає. Куди простіше якщо йдеться про планові відключення, про які попереджають, тоді просто складається робочий графік з перервою на час планових відключень”, — пояснює співрозмовник “Телеграфа”.

Якщо ж із працівником не укладено письмового договору з нефіксованим робочим часом, а просто не нараховується та не виплачується зарплата за час відсутності електроенергії – це незаконно, констатує Дмитро Нестеченко.

Через ракетні удари окупантів в Україні відчувається дефіцит електроенергії, що веде до запровадження графіку планових відключень у Києві. Водночас киян заспокоюють, що 12-годинних відключень світла не планується.

Доповнено: після повідомлення “Телеграфа” компанія NOVUS пообіцяла розібратися із ситуацією та перевірити повідомлення.

ТЕЛЕГРАФ

АО «Кравец и Партнеры»

Поняття неповного робочого часу

Робочий час — це встановлений законом, колективним і трудовим договором період календарного часу, протягом якого працівник відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку та графіку роботи повинен знаходитися на своєму робочому місці й виконувати обумовлену трудову функцію.

Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом (ч. 2 ст. 45 Конституції України).

Законодавством України передбачено кілька видів робочого часу. Так, згідно із положеннями ч. 1 ст. 52 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України) для працівників установлюється п’ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. Це є нормальний робочий час, який у більшості випадків застосовується роботодавцями.

В той же час існують винятки з цього правила, як вже зазначалося, і одним із них є, зокрема, неповний робочий час.

Неповний робочий час згідно ч. 1 ст. 56 КЗпП України, є час, який може встановлюватися за угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом як при прийнятті на роботу, так і згодом. Це може бути неповний робочий день або неповний робочий тиждень.

Оплата праці в цих випадках провадиться пропорціонально відпрацьованому часу або залежно від виробітку.

Порядок застосування неповного робочого часу

При розгляді даного питання необхідно виділити кілька аспектів.

По-перше, як вже зазначалося вище, встановлення неповного робочого часу може бути здійснено як при прийнятті працівника на роботу, так і пізніше.

По-друге, ст. 56 КЗпП України, визначає, що застосування неповного робочого часу може відбуватися за рахунок скорочення тривалості робочого дня або робочого тижня, при цьому можливість одночасного їх скорочення не регулюється кодексом.

В той же час, у Міністерство праці і соціальної політики у своєму листі 29.03.2007 р. № 713/19/71-07 зазначає: неповний робочий час може встановлюватися шляхом зменшення тривалості щоденної роботи, кількості днів роботи протягом тижня чи одночасно шляхом зменшення і кількості годин роботи протягом дня, і кількості робочих днів протягом тижня. Роботодавець зобов’язаний на вимогу працівника, який має право на неповний робочий час, встановити таку тривалість робочого часу, про яку просить працівник.

По-третє, чинним законодавством України не передбачено скільки годин або днів допускається встановлювати при неповному робочому часі. Така тривалість повинна бути обов’язково відображена у відповідному наказі.

По-четверте, до працівників, які працюють в умовах неповної зайнятості не застосовуються положення ст. 53 КЗпП України – скорочення тривалості роботи на одну годину напередодні святкових і неробочих днів. Про це зазначається у листі Міністерства соціальної політики України від 28.08.2014 р. №395/13/116-14 «Про надання роз’яснення щодо тривалості робочого час»: для працiвникiв, якi працюють на умовах неповного робочого часу, ця норма не застосовується, тобто тривалiсть їх роботи напередоднi святкових і неробочих днiв не скорочується на одну годину.

По-п’яте, встановлення неповного робочого часу відбувається за згодою між роботодавцем та працівником. Проте, є випадки, коли запровадження неповного робочого часу є обов’язковим на прохання:

1. вагітної жінки;

2. жінки, яка має дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, в тому числі таку, що знаходиться під її опікуванням;

3. жінки, яка здійснює догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку;

4. батьків, які виховують дітей без матері (в тому числі в разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі);

5. опікунів (піклувальників);

6. одного з прийомних батьків, одного з батьків-вихователів;

7. жінки в період перебування у відпустці для догляду за дитиною. Це право також може бути використано батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною.

8. інвалідів, незалежно від групи інвалідності.

Слід також наголосити, що ч. 2 ст. 32 КЗпП України, передбачено можливість встановлення неповного робочого часу за ініціативи роботодавця, що не вимагає згоди працівника, а саме у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці. Про такі істотні зміни умов праці працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 КЗпП України.

В решті випадків, неповний робочий час може встановлюватися лише за взаємною згодою між працівником та роботодавцем, і є правом, а не обов’язком останнього.

Працівник своє прохання оформлює у вигляді заяви, яку подає на розгляд роботодавцю, який в разі згоди в свою чергу повинен видати наказ щодо встановлення неповного робочого часу.

Права та гарантії

Робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою жодних обмежень обсягу трудових прав працівників (ст. 56 КЗпП України).

Тобто, працівники, що трудяться на умовах неповного робочого часу, мають право на відпустку повної тривалості. Вони також мають право на соціальні виплати, зокрема, лікарняні, декретні, у звичайному порядку.

Враховуючи, що такі працівники, працюють неповний робочий день або неповний робочий тиждень, очевидним є і те, що оплата праці в цих випадках провадиться пропорціонально відпрацьованому часу або залежно від виробітку, і тому може бути меншою, ніж мінімальна заробітна плата, встановлена законодавством.

Юрист, Адвокатської компанії Кравець і партнери
Яна Бабенко для журналу Кадровик лайт

Адвокатская компания Кравец и Партнеры