В Україні вже сформувалася послідовна судова практика, яка забороняє прирівнювати лізинг транспортних засобів до роялті. Попри це, Бюро економічної безпеки відкрило низку кримінальних проваджень проти українських авіакомпаній, які орендують повітряні судна у нерезидентів, намагаючись трактувати звичайні лізингові платежі як оплату за користування інтелектуальною власністю. Адвокат, партнер адвокатської компанії “Кравець і партнери” адвокат Ростислав Кравець в ексклюзивному коментарі УНН пояснив, що правоохоронці зобовʼязані враховувати судову практику під час своєї діяльності. 

Кримінальні справи БЕБ проти авіабізнесу

Слідчі Бюро економічної безпеки відкрили низку кримінальних проваджень, у яких фігурують майже всі українські компанії, які беруть повітряні судна в лізинг за кордоном у компаній-нерезидентів України. В Бюро переконані, що авіакомпанії мали б сплачувати в Україні роялті, тобто збір, який стягується за користування інтелектуальною власністю. При цьому абсолютно ігнорується той факт, що транспорт не є інтелектуальною власністю, а між Україною та низкою країн діють Конвенції щодо уникнення подвійного оподаткування. Відповідно до цих угод, українські компанії сплачують податки за лізинг в тих країнах, резидентами яких є компанії-лізингодавці. Від тиску БЕБ постраждали вже мінімум 5 авіакомпаній: МАУ, “Авіакомпанія Константа”, “Урга”, “Н3ОПЕРЕЙШІНС” та “Скайлайн”. Крім того, судові матеріали свідчать про аналогічні підходи й у інших галузях, додатковим збором намагаються обкласти залізничний транспорт, що перебуває у лізингу, і навіть сільськогосподарську техніку.

Важливо розуміти, що за понад 30 років законодавство щодо оподаткування лізингу в Україні не змінювалось і раніше воно не викликало запитань чи зауважень як з боку податкових, так з і з боку правоохоронних органів. Ситуація змінилась після того, як Державна податкова служба України 24 травня 2024 року випустила статтю з розʼясненнями щодо оподаткування лізингових операцій авіакомпаніями. Податківці вказують, що лізинг повітряних суден у компаній-нерезидентів необхідно оподатковувати як роялті. При цьому фіскали жонглюють статтями міжнародних конвенцій про уникнення подвійного оподаткування, стверджуючи, що за оренду літаків авіакомпанії повинні сплачувати збори як за використання інтелектуальної власності.

Такий підхід – це не просто помилкове трактування норм податкового права, як українського, так і міжнародного, а “податок на український прапор”, який робить українських авіаперевізників неконкурентними на глобальному ринку, вважає експерт у сферах транспорту та машинобудування, виконавчий директор Громадської спілки “Українська авіатранспортна Асоціація” Микола Щербина.

Чітка межа між роялті та лізингом транспорту в судовій практиці

Поки слідчі Бюро економічної безпеки намагаються прирівняти лізинг авіатранспорту до використання інтелектуальної власності і вказують, що за нього потрібно сплачувати роялті, в Україні вже сформувалася стала судова практика щодо цього питання.

У постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2025 року суд прямо зазначив: “Поняття “роялті” передбачає платежі за користування або право на використання об’єктів інтелектуальної власності…”. Судді зробили принциповий висновок: транспортні засоби, навіть якщо йдеться про складну техніку, не відповідають критеріям об’єктів права інтелектуальної власності.

Попри те, що податківці намагалися видати лізинг залізничного транспорту за користування інтелектуальною власністю, суд наголосив, що вагони не визнаються об’єктами інтелектуальної власності, а отже не можуть бути джерелом роялті.

Повітряні судна за своєю юридичною природою також є транспортними засобами. Літак не є патентом, як і не є авторським твором чи торговельною маркою, або ж програмним кодом, чи ноу-хау. Повітряне судно виконує транспортну функцію, так само як залізничний вагон, локомотив чи сільськогосподарська техніка виконують свої виробничі функції.

Тому спроби трактувати міжнародний авіаційний лізинг як використання інтелектуальної власності суперечать не лише міжнародній практиці та українському податковому законодавству, а й уже сформованим підходам українських судів.

Показово, що позиція щодо неможливості прирівнювання транспортного лізингу до роялті формується не одним окремим рішенням, а цілою серією судових рішень, прийнятих у різні роки різними інстанціями.

Наприклад, у 2025 році Восьмий апеляційний адміністративний суд встановив, що оренда сільськогосподарської техніки не може вважатися роялті. Аргументація суду була доволі прямою: серійна техніка не є об’єктом права інтелектуальної власності.

Ще раніше, у 2022 році П’ятий апеляційний адміністративний суд розглядав справу щодо оподаткування операцій з оренди залізничних платформ. Тоді контролюючі органи намагалися перекваліфікувати лізингові платежі у роялті та донарахувати податки.

Однак суд не підтримав такий підхід. Судді підтвердили базовий правовий принцип: оренда транспортного засобу є господарською операцією користування майном, а не передачею прав інтелектуальної власності.

Ще одним показовим кейсом став спір ТОВ “Рейл Лоджистік” проти Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків. Податкова намагалася донарахувати податок на доходи нерезидентів за операціями оперативного лізингу залізничних вагонів у нерезидентів, зокрема компаній з Естонії.

Суд у цій справі також став на бік бізнесу, наголосивши, що транспорт не є інтелектуальною власністю.

Ще раніше аналогічну позицію сформував Вищий адміністративний суд України.

Суд прямо наголошував: роялті стосується використання патентів, торговельних марок, ноу-хау, креслень, технологій та спеціалізованих інноваційних рішень. Натомість звичайні виробничі активи та транспортні засоби до таких категорій не належать.

Таким чином українські суди послідовно проводять чітку межу, що оренда транспорту, яким в тому числі є повітряні судна, це господарська операція, а ліцензійні платежі – це зовсім інша правова природа.

Міжнародні конвенції також спростовують підхід БЕБ

Окремо українські суди в своїх рішеннях вказують на необхідність застосування міжнародних конвенцій про уникнення подвійного оподаткування, підписаних Україною з низкою іноземних держав.

Саме ці міжнародні договори визначають, де і яким чином мають оподатковуватися доходи нерезидентів, зокрема й лізингодавців.

Українські суди наголошують, якщо доходи нерезидента виникають у межах орендних відносин і не є роялті, вони повинні оподатковуватись у країні податкового резидентства компанії-лізингодавця.

Водночас у своїх ухвалах суди нагадують, що міжнародні конвенції, ратифіковані Україною, мають пріоритет у застосуванні над національним податковим законодавством.

Слідчі зобов’язані враховувати позицію судів

Юрист Ростислав Кравець в коментарі УНН прямо вказує, що правоохоронні органи повинні враховувати попередню судову практику у питанні оподаткування лізингу транспорту.

Вони зобов’язані це робити – наголошує юрист. Водночас він критично оцінює сучасний стан правоохоронної системи. За його словами, після реформ останніх років слідчі отримали надмірну процесуальну автономію.

Слідчі фактично, маючи ніби незалежний статус, зловживають своїми правами – переконаний Ростислав Кравець.

На його думку, наслідком можуть ставати арешти рахунків, блокування роботи підприємств, зрив міжнародних контрактів та репутаційні втрати.

Якщо мова йде про юридичних осіб, то блокувати їм рахунки, підривати їм авторитет, зривати їм контракти, угоди мільйонні, і таким чином фактично домагатись того, щоб особи або давали хабарі, або визнавали свою провину і платили штрафи без реального, так би мовити, позбавлення волі. На жаль, це сучасна правоохоронна система, яка потребує негайного відновлення після усіх цих реформ іноземців – зазначив він.

Особливо небезпечним такий підхід є для авіаційної галузі. Адже українська цивільна авіація вже працює в надскладних умовах: закрите небо, утримання флоту за кордоном, висока вартість операційної діяльності та відсутність системної державної стратегії розвитку.

Додатковий податково-правовий тиск може створити ризики не лише для окремих компаній, а й для цілої галузі.

Тож спроби перекваліфікувати міжнародний транспортний лізинг у роялті виходять далеко за межі податкового спору. Зараз йдеться про принцип правової визначеності.

Якщо суди роками формують підхід, який підтверджує, що транспорт не є інтелектуальною власністю, а лізинг не є роялті, БЕБ повинен враховувати відповідні судові рішення. Інакше бізнес отримує сигнал, що навіть усталена судова практика і чинне законодавство не гарантують правової передбачуваності.

А це вже питання інвестиційного клімату, міжнародної репутації країни, довіри до держави як надійного партнера та економічної і національної безпеки.

Джерело: unn.ua

АО «Кравець І Партнери»

Предметом конституційного контролю у цій справі є приписи другого речення абзацу другого, абзацу третього частини першої статті 12, абзацу другого пункту 3 розділу „Прикінцеві положення“ Закону України „Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану“ від 15 березня 2022 року № 2136‒IX зі змінами (далі – Закон). 

У Законі визначено, що:

– “за рішенням роботодавця невикористані дні такої відпустки можуть надаватися без збереження заробітної плати“ (друге речення абзацу другого частини першої статті 12);
– “у період дії воєнного стану надання працівнику будь-якого виду відпустки (крім відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами, відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустки у зв’язку з усиновленням дитини) понад щорічну основну відпустку, передбачену абзацом першим цієї частини, за рішенням роботодавця може здійснюватися без збереження заробітної плати. Надання невикористаних днів такої відпустки переноситься на період після припинення або скасування воєнного стану. За рішенням роботодавця невикористані дні такої відпустки можуть надаватися без збереження заробітної плати“ (абзац третій частини першої статті 12);
– Закон діє у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України „Про правовий режим воєнного стану“, та втрачає чинність з дня припинення або скасування воєнного стану, крім:
„другого речення абзацу другого частини першої та третього речення абзацу третього частини першої статті 12 цього Закону, які втрачають чинність з моменту використання днів відпусток, які були перенесені на період після припинення або скасування воєнного стану“ (абзац другий пункту 3 розділу „Прикінцеві положення“).

Дослідивши питання, порушені в конституційному поданні, Суд наголосив, що на конституційному рівні закладено гуманістичну модель праці, фактично засновану на принципі балансу між працею і особистим життям (work-life balance), який є засадничою цінністю сучасного трудового права та фундаментом європейських міжнародних стандартів у сфері праці, зокрема й щодо права на відпочинок.

У Рішенні зазначено, що конституційне право на відпочинок, з одного боку, походить від конституційного права на працю та гарантує належну його реалізацію, з іншого – є надважливим автономним конституційним правом людини, яке має соціально-економічний характер, засноване на принципі балансу між працею і особистим життям і спрямоване на збереження та зміцнення фізичного та психічного здоров’я людини, дотримання інших її прав і свобод та гармонійний розвиток як такий, що, зрештою, доконечно сприяє забезпеченню добробуту людини та гідного рівня її життя.

Суд зауважив, що законодавець, унормовуючи умови здійснення конституційного права на відпочинок, має гарантувати мінімальну тривалість оплачуваної щорічної відпустки для всіх осіб, які працюють, і забезпечувати посилені мінімальні гарантії реалізації цього права, які охоплюють збільшену тривалість оплачуваного часу відпочинку для уразливих категорій осіб, зокрема дітей та осіб з інвалідністю, що сприяє забезпеченню принципів балансу між працею та відпочинком, рівності та недискримінації працівників, що набуває в умовах воєнного стану особливої ваги.

Обмеження конституційного права на відпочинок може бути запроваджене лише домірно, із визначенням чітких строків. У період дії воєнного стану держава має забезпечити принаймні мінімальні гарантії відпочинку для відновлення сил працівників, щоб повністю не позбавити їх відпочинку.

Проаналізувавши приписи другого речення абзацу другого, абзацу третього частини першої статті 12, абзацу другого пункту 3 розділу „Прикінцеві положення“ Закону, Суд виснував, що ці приписи зберігають сутність права на відпочинок, що полягає в гарантуванні кожному працівникові оплачуваної щорічної основної відпустки, тривалість якої становить 24 календарних дні, а також встановлюють потрібні заходи, які раціонально пов’язані з досягненням легітимної мети цих приписів Закону.

Водночас приписи другого речення абзацу другого частини першої статті 12 Закону не забезпечують у сфері праці та зайнятості для осіб віком до вісімнадцяти років та осіб з інвалідністю мінімальних гарантій права на відпочинок у вигляді щорічної основної відпустки, мінімальна тривалість якої більше 24 календарних днів, що порушує принципи рівності, домірності та людську гідність, нівелюючи сутність конституційного права на відпочинок.

Суд також вказав, що приписи абзацу другого пункту 3 розділу „Прикінцеві положення“ Закону не лише нівелюють вказані мінімальні гарантії права на відпочинок, оскільки пролонгують чинність приписів другого речення абзацу другого частини першої статті 12 Закону до моменту, поки працівники фактично не використають днів відпусток, які були перенесені на період після припинення або скасування воєнного стану в Україні, а й порушують принцип юридичної визначеності та засадничу вимогу чіткості строків обмежень прав і свобод в умовах воєнного стану.

Такі обмеження права на відпустку для кожного працівника відбуваються в різний час і залежать від використання днів відпусток та їх надання, що фактично індивідуалізує строк дії вказаних обмежень і ставить його у залежність від обставин реалізації права на відпустку, уможливлюючи довільність та неоднаковість перебігу такого строку для працівників. Тобто перебіг вказаного строку не відбувається для всіх працівників за універсальними правилами, що зумовлює непевність у тривалості зазначених обмежень права на відпочинок, їх фактичних та юридичних наслідків.

Ураховуючи зазначене, Суд визнав неконституційними приписи:

➖другого речення абзацу другого частини першої статті 12 Закону в тім, що вони не забезпечують надання особам віком до вісімнадцяти років та особам з інвалідністю оплачуваної щорічної основної відпустки, мінімальна тривалість якої більше 24 календарних днів;
➖абзацу другого пункту 3 розділу „Прикінцеві положення“ Закону.

Водночас Суд визнав такими, що відповідають Конституції України, приписи абзацу третього частини першої статті 12 Закону.

Приписи Закону, визнані неконституційними, утрачають чинність з дня ухвалення Судом цього Рішення.

Рішення буде оприлюднено на офіційному вебсайті Суду 20 травня ц.р.

Джерело: ccu.gov.ua

АО «Кравець І Партнери»

Бюро економічної безпеки (БЕБ) намагається сформувати нову практику, у якій класичні платежі за оренду транспорту українськими компаніями за кордоном намагаються перекваліфікувати у роялті. Така інтерпретація не лише суперечить базовим нормам права, створює ризики подвійного оподаткування, а й може призвести до втрати цілої авіаційної галузі, критично важливої у повоєнному відновленні України.

Бюро економічної безпеки розслідує низку кримінальних проваджень, у яких фігурують майже всі українські компанії, які беруть повітряні судна в лізинг за кордоном у компаній нерезидентів України. Слідчі переконані, що авіакомпанії мали б сплачувати в Україні роялті, тобто збір, який стягується за користування інтелектуальною власністю. При цьому абсолютно ігнорується той факт, що транспорт не є інтелектуальною власністю, а між Україною та низкою країн діють Конвенції щодо уникнення подвійного оподаткування. Відповідно до цих угод, українські компанії сплачують податки в тих країнах, резидентами яких є компанії-лізингодавці. Від тиску БЕБ постраждали вже мінімум 5 авіакомпаній: МАУ, “Авіакомпанія Константа”, “Урга”, “Н3ОПЕРЕЙШІНС” та “Скайлайн”. Окрім того, судові матеріали свідчать про аналогічні підходи й в інших галузях, додатковим збором намагаються обкласти залізничний транспорт, що перебуває у лізингу, і навіть сільськогосподарську техніку.

Важливо зауважити, що за понад 30 років законодавство щодо оподаткування лізингу не змінювалось і раніше не викликало запитань чи зауважень як з боку податкових, так з і з боку правоохоронних органів. Тож обґрунтованих підстав для зміни трактування законодавства у слідчих Бюро економічної безпеки очевидно немає, а ситуація виглядає виключно як тиск на бізнес, який шкодить державі.

Транспортний засіб не об’єкт інтелектуальної власності

Ключова помилка, яка лежить в основі підходів слідчих Бюро економічної безпеки, – це змішування правової природи матеріальних об’єктів, якими є транспорт, і нематеріальних прав.

Відповідно до законодавства, транспортний засіб – це технічний пристрій, призначений для перевезення людей і вантажів. До цієї категорії належать, зокрема, автомобілі, залізничний рухомий склад, морські та річкові судна, а також повітряні судна, як от літаки та вертольоти. Вони є матеріальними об’єктами цивільного обороту, що можуть передаватися у власність або користування, зокрема й у лізинг.

Натомість інтелектуальна власність – це права на результати творчої діяльності: винаходи, корисні моделі, промислові зразки, торговельні марки, авторські твори тощо. Вона має нематеріальний характер і охороняє не сам фізичний об’єкт, а ідею, технічне рішення або форму вираження.

Як наголошують юристи, навіть якщо транспортний засіб створено внаслідок інтелектуальної діяльності, це не означає, що сам об’єкт стає інтелектуальною власністю.

“Тобто для того, щоб визнаватися інтелектуальною власністю, конкретний об’єкт має містити нове технічне рішення чи іншу інновацію, яка є відповідно захищеною у передбаченій законом формі, і за загальним правилом транспорт, а особливо той, що є результатом масового виробництва, не є та не може визнаватися таким об’єктом”, – пояснила в коментарі УНН юристка з питань інтелектуальної власності юридичної компанії “ЛОДЖІК” Аліна Пархута.

Лізинг і роялті – різна правова природа

Відповідно до українського податкового та міжнародного права, роялті – це платіж за користування або надання права користування об’єктами інтелектуальної власності. Ідеться про нематеріальні активи: технології, бренди, програмне забезпечення, патенти.

Натомість лізинг є формою майнових відносин, у межах яких одна сторона передає іншій право користування матеріальним обʼєктом, зокрема транспортним засобом, за грошову оплату.

Таким чином, платежі за лізинг літаків або іншого транспорту за своєю економічною суттю є платою за користування майном, а не за використання об’єктів інтелектуальної власності. Будь-яка спроба прирівняти їх до роялті є юридично некоректною, наголошують правники.
Міжнародні конвенції – пріоритет над національним правом

Окремого значення у цьому питанні набуває застосування міжнародних договорів. Україна є стороною близько сотні конвенцій про уникнення подвійного оподаткування, які прямо регулюють порядок оподаткування доходів від експлуатації транспортних засобів у міжнародному сполученні.

Оскільки через війну росії проти України небо над нашою державою закрите, то вся діяльність цивільної авіації наразі зосереджена за кордоном – там здійснюються авіаперевезення і обслуговування повітряних суден. Отже й прибутки генеруються за межами України і податки сплачуються теж в іноземних державах.

“Відповідно до Конституції України і процесуальних кодексів, ті зміни, які були внесені у 2018 році, у разі, якщо є відповідний закон, який регулює ті чи інші відносини, і є міжнародні акти, які ратифіковані Україною, то вони мають вищу силу, ніж внутрішнє законодавство України”, – пояснив в ексклюзивному коментарі УНН адвокат, партнер адвокатської компанії “Кравець і партнери” адвокат Ростислав Кравець.

Як правило, Конвенції щодо уникнення подвійного оподаткування передбачають, що доходи від експлуатації повітряних суден оподатковуються в країні резидентства компанії-лізингодавця. Саме тому кваліфікація лізингових платежів як роялті фактично нівелює дію цих міжнародних угод.

“Питання оподаткування авіаційного лізингу – це не абстрактна академічна дискусія. Авіаційний парк України майже повністю знаходиться за кордоном. Усі українські авіакомпанії – МАУ, SkyUp, “Роза Вітрів” та інші – орендують повітряні судна через лізингові структури, часто зареєстровані у юрисдикціях з розгалуженою мережею КПО (конвенцій про уникнення подвійного оподаткування – ред.): Кіпр, Ірландія, Велика Британія. Якщо Україна систематично оподатковуватиме лізингові платежі, кваліфікуючи їх як роялті, – це означає зростання операційних витрат авіакомпаній. У підсумку – або дорожчають квитки для пасажирів, або авіакомпанії зазнають збитків, або ж іноземні лізингодавці відмовляються від співпраці з українськими партнерами на стандартних умовах. Жоден з цих варіантів не є прийнятним для країни, яка прагне відновити авіаційну мобільність після війни”, – зазначила керуючий партнер LAW GUIDE, експерт з міжнародного податкового планування, M&A, структурування бізнесу та захисту активів Олена Кузнечікова.

Окрім того, варто враховувати сучасні інструменти міжнародного податкового регулювання, зокрема Multilateral Instrument (MLI) та положення Модельної конвенції ОЕСР, які уточнюють підходи до визначення джерела доходу та розподілу податкових прав між державами.

Подвійне оподаткування як системний ризик

Практичним наслідком перекваліфікації лізингу в роялті у справах, які розслідує БЕБ, стає подвійне оподаткування. Доходи, які вже оподатковуються за кордоном, у юрисдикціях, де зареєстровані лізингодавці або здійснюється діяльність, додатково обкладаються податками в Україні. Що цікаво, така система діє тільки щодо українських компаній, то їх зараз фактично змушують платити таку собі націнку на прапор, чим позбавляють конкурентоспроможності на міжнародному ринку.

Як зазначають юристи, за умови належного застосування конвенцій цього не повинно відбуватися. Однак у випадку ігнорування міжнародних норм українські компанії опиняються у ситуації, коли один і той самий дохід обкладається податком двічі.

“Питання оподаткування лізингових платежів, що сплачуються на користь нерезидентів, прямо врегульоване пп. 141.4.1 ПКУ і до останнього часу мало відносно сталу практику застосування. Якщо з державою нерезидента укладено міжнародний договір про уникнення подвійного оподаткування, то в багатьох випадках щодо оренди рухомого майна застосовувалася стаття про прибутки від підприємницької діяльності, а отже за відсутності постійного представництва нерезидента в Україні оподаткування в Україні не здійснювалося”, – пояснила в коментарі УНН керуюча партнерка Аудиторської компанії “Капітал Плюс”, членкиня Громадської ради при Міністерстві фінансів Тетяна Шевцова.

Руйнівні наслідки

Авіаційна галузь є одним із найбільш чутливих секторів в умовах війни. Українські авіакомпанії не мають можливості працювати в Україні, а також фактично не мають альтернативи лізингу, адже це глобальна практика швидкого і більш дешевого формування флоту.

Якщо БЕБ усе ж вдасться відстояти позицію щодо перекваліфікації лізингових платежів у роялті попри міжнародне право та українське законодавство, це призведе до руйнівних наслідків для економіки. При чому постраждають усі сектори, де компанії використовують транспорт у лізинг – авіаційна галузь, залізничний транспорт, а також агропромисловий комплекс.

Зростання операційних витрат компаній, зниження конкурентоспроможності на міжнародному ринку, ризик розірвання контрактів із іноземними лізингодавцями, скорочення валютної виручки, яку генерує авіаційна галузь, і це, за словами експертів, тільки початок.

У ширшому контексті це формує негативний сигнал для іноземних інвесторів щодо передбачуваності податкової політики України та бʼє по іміджу нашої держави як надійного партнера.

Джерело: unn.ua

АО «Кравець І Партнери»

🔸Наказ МО від 14.08.2008 № 402 Про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України – https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1109-08#Text

🔸Постанова ВС-КЦС про відсутність повноважень суду встановлювати факт непридатності до військової служби – https://forum.antiraid.com.ua/topic/15293-postanova-vs-kcs-pro-vidsutnist-povnovazhen-sudu-vstanovljuvati-fakt-nepridatnosti-do-vijskovoyi-sluzhbi/

📱Щоб дізнатись більше корисної інформації, не забудьте підписатись на канал. Слідкуйте за новинами та підтримуйте Україну💙💛.

🇺🇦✌️Важлива та перевірена інформація від адвоката ⤵️

⚡️Приєднуйтесь до каналу https://t.me/rkravetsUA

🙏Буду вдячний за ⚡️зарядження та підтримку каналу💙💛

АО «Кравець І Партнери»

Суддя-доповідач у справі – Олег Первомайський. 

Стаття 615 Кодексу визначає особливий режим кримінального провадження в умовах воєнного стану. Згідно з частиною п’ятою статті 615 Кодексу „у разі неможливості проведення підготовчого судового засідання обраний слідчим суддею, керівником органу прокуратури під час досудового розслідування запобіжний захід у вигляді тримання під вартою вважається продовженим до вирішення відповідного питання у підготовчому судовому засіданні, але не більше ніж на два місяці“.

На думку автора клопотання, оспорюваний припис Кодексу, зокрема, призводить до втрати ефективного судового контролю та можливості ув’язнення особи без дослідження обґрунтованості обвинувачення та ризиків, передбачених Кодексом, дає змогу ухвалювати невмотивовані судові рішення.

Дослідивши питання, порушені в конституційній скарзі, Суд виснував, що частина п’ята статті 615 Кодексу не відповідає Конституції України.

Суд ухвалив, що припис Кодексу, визнаний неконституційним, утрачає чинність через три місяці з дня ухвалення цього Рішення.

Крім того, Суд наголосив на необхідності приведення Верховною Радою України нормативного регулювання, установленого частиною пʼятою статті 615 Кодексу, що визнана неконституційною, у відповідність до Конституції України та цього Рішення.

Текст Рішення та його резюме будуть оприлюднені на офіційному вебсайті Конституційного Суду України 2 квітня ц.р.

Джерело: ccu.gov.ua

АО «Кравець І Партнери»

Згідно пункту 5 частини першої статті 46 Закону № 1556 однією з підстав для відрахування здобувача вищої освіти є „порушення умов договору (контракту), укладеного між закладом вищої освіти та особою, яка навчається, або фізичною (юридичною) особою, яка оплачує таке навчання“. 

На думку автора клопотання, застосування оспорюваного припису Закону № 1556 у його справі призвело до порушення гарантованого частиною другою статті 58 Конституції України права „не бути притягнутим до відповідальності за діяння, що не визнається законом як правопорушення“.

Дослідивши конституційне подання та долучені до нього матеріали, Конституційний Суд України ухвалив Рішення, яким визнав конституційним пункт 5 частини першої статті 46 Закону № 1556, однак, при цьому вказав, що Київський апеляційний суд у постанові від 3 жовтня 2023 року у справі Падєріна В.О. неправильно класифікував відповідальність, застосовану до нього, як дисциплінарну та, відповідно, невірно оцінив підставу для відрахування, передбачену пунктом 5 частини першої статті 46 Закону № 1556.

Конституційний Суд України виснував, що „передбачена пунктом 5 частини першої статті 46 Закону № 1556 відповідальність у формі відрахування за порушення умов договору (контракту) пов’язана з невиконанням цивільно-правових зобов’язань, що виникають внаслідок укладення договору (контракту)“.

Окрім цього, Суд вказав, що „законодавець може деталізувати порядок реалізації конституційного права на вищу освіту також і в спосіб визначення вимог щодо виконання освітньої програми та індивідуального навчального плану, включно з дотриманням правил академічної доброчесності, однак деталізація такого порядку не може прагнути надмірного розширення згаданих вимог, не обумовлених метою досягнення визначених для відповідного рівня вищої освіти результатів навчання, оскільки це може бути використано як підстава для відрахування здобувача освіти“.

Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим, остаточним та таким, що не може бути оскаржено.

Судді-доповідачі у справі – Юрій Барабаш, Оксана Грищук.

📝 До цього Рішення є Окрема думка судді Конституційного Суду України Петра Філюка, яка буде оприлюднена на офіційному вебсайті Суду у встановлені законодавством строки.

Резюме рішення: https://cutt.ly/xtYpxBn0
РІШЕННЯ: https://ccu.gov.ua/sites/default/files/docs/2_r_1_2026.pdf

Джерело: ccu.gov.ua

АО «Кравець І Партнери»

Також до огляду включена практика ВС-КЦС, ВС-ККС щодо провокації злочину та досить дискусійне рішення КСУ щодо повноважень судів апеляційної інстанції й багато іншого.

📱Щоб дізнатись більше корисної інформації, не забудьте підписатись на канал. Слідкуйте за новинами та підтримуйте Україну💙💛.

🔸Текстовый вариант обзора со ссылками на все решения – https://antiraid.com.ua/articles/oglyad-praktyky-vs-vid-rostyslava-kravtsya-shho-opublikovana-z-28-lyutogo-po-06-bereznya-2026-roku/

🇺🇦✌️Важлива та перевірена інформація від адвоката ⤵️

⚡️Приєднуйтесь до каналу https://t.me/rkravetsUA

🙏Буду вдячний за ⚡️зарядження та підтримку каналу💙💛

АО «Кравець І Партнери»

Суддя-доповідач у справі – Сергій Різник.

📑 Оскаржуваними приписами Кодексу встановлено, що „суддя, який брав участь у кримінальному провадженні під час досудового розслідування, не має права брати участі у цьому ж провадженні в суді першої, апеляційної і касаційної інстанцій, крім випадків перегляду ним в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, яка була постановлена під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті“.

📝 Суб’єкт права на конституційну скаргу зазначив, що „суддя, який брав участь на досудовому розслідуванні вже не зможе бути об’єктивним під час судового розгляду кримінального провадження, оскільки в нього, ще на етапі досудового розслідування вже склалась певна суб’єктивна думка відносно особи щодо якої здійснюється кримінальне провадження“, тому, на думку Горобця А. В., частина перша статті 76 Кодексу суперечить принципу справедливого та безстороннього розгляду справи судом, а відповідно, і частині першій статті 55 Конституції України.

📍 Дослідивши питання, порушені в конституційній скарзі, Суд виснував, що частина перша статті 76 Кодексу відповідає Конституції України.

📝Текст Рішення та його резюме будуть оприлюднені на офіційному вебсайті Суду 5 березня 2026 року.

АО «Кравець І Партнери»

📱Щоб дізнатись більше корисної інформації, не забудьте підписатись на канал. Слідкуйте за новинами та підтримуйте Україну💙💛.

🔸Постанова 7ААС про визнання протиправним розшуку ТЦК та зобов’язання вилучити відповідні записи з реєстру – https://forum.antiraid.com.ua/topic/16304-postanova-7aas-pro-viznannja-protipravnim-rozshuku-tck-ta-zobovjazannja-viluchiti-vidpovidni-zapisi-z-rejestru/

🇺🇦✌️Важлива та перевірена інформація від адвоката ⤵️

⚡️Приєднуйтесь до каналу https://t.me/rkravetsUA

🙏Буду вдячний за ⭐️ зарядження та підтримку каналу💙💛

АО «Кравець І Партнери»

До огляду увійшли позиції щодо можливості та суб’єктів оскарження окремої ухвали суду, компенсації за постійну зміну правових позицій випадковими людьми, компенсації за відібрання незаконно отриманих безкоштовно земельних ділянок, оскарження ППР та дію закону у часі й багато іншого.

📱Щоб дізнатись більше корисної інформації, не забудьте підписатись на канал. Слідкуйте за новинами та підтримуйте Україну💙💛.

🔸Текстовый вариант обзора со ссылками на все решения – https://antiraid.com.ua/articles/oglyad-praktyky-vs-vid-rostyslava-kravtsya-shho-opublikovana-z-31-sichnya-po-06-lyutogo-2026-roku/

🇺🇦✌️Важлива та перевірена інформація від адвоката ⤵️

⚡️Приєднуйтесь до каналу https://t.me/rkravetsUA

🙏Буду вдячний за ⭐️ зарядження та підтримку каналу💙💛

АО «Кравець І Партнери»