🔸Постанова Київського апеляційного суду про встановлення факту розповсюдження брехні Дмитром Тузовим, Радіо Свобода та Українська правда – https://forum.antiraid.com.ua/topic/16380-postanova-kiyivskogo-apeljacijnogo-sudu-pro-vstanovlennja-faktu-rozpovsjudzhennja-brehni-dmitrom-tuzovim-radio-svoboda-ta-ukrayinska-pravda/

📱Щоб дізнатись більше корисної інформації, не забудьте підписатись на канал. Слідкуйте за новинами та підтримуйте Україну💙💛.

🇺🇦✌️Важлива та перевірена інформація від адвоката ⤵️

⚡️Приєднуйтесь до каналу https://t.me/rkravetsUA

🙏Буду вдячний за ⚡️зарядження та підтримку каналу💙💛

АО «Кравець І Партнери»

🔸Постанова КАС та ВП ВС про визнання недостовірною й такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію інформацію розповсюджену проектом «PROSUD», що належить ГО «Всеукраїнське об`єднання «Автомайдан» – https://forum.antiraid.com.ua/topic/14877-postanova-kas-pro-viznannja-nedostovirnoju-j-takoju-shho-porochit-chest-gidnist-ta-dilovu-reputaciju-informaciju-rozpovsjudzhenu-proektom-shho-nalezhit-go/#comment-245990

🇺🇦✌️Важлива та перевірена інформація від адвоката ⤵️

⚡️Приєднуйтесь до каналу https://t.me/rkravetsUA

АО «Кравець І Партнери»

Питання репутації і на сьогодні залишається актуальним та досить дискусійним, оскільки межує з оціночними поняттями, судженнями та суб’єктивним ставленням. На жаль, не існує єдиного уніфікованого поняття «ділової репутації».

В національній практиці під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов’язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб – підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин (п. 4 постанови Пленуму ВСУ від 27.02.2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності, честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»).

Що стосується міжнародної судової практики щодо захисту ділової репутації, то питання її захисту розглядаються з точки зору забезпечення права на приватне життя, яке гарантоване статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та його збалансування з правом на свободу вираження думок, захищеним статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція).

         Насправді якраз найбільш спірним моментом в питанні захисту ділової репутації є саме доведення порушення балансу між двома правами – право на репутацію та право на свободу слова.

Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ), розглядаючи справи про захист ділової репутації навів наступні вирішальні чинники, які необхідно брати до уваги під час врівноваження права на репутацію за статтею 8 Конвенції та свободи вираження поглядів за статтею 10 Конвенції: внесок до обговорення, що становить загальний інтерес; наскільки відомою є відповідна особа і яким є предмет повідомлення; попередня поведінка відповідної особи; зміст, форма і наслідки публікації; тяжкість накладеного покарання (ibid., §§ 108-113; Axel Springer AG проти Німеччини [ВП], §§ 89-95; Couderc і Hachette Filipacchi Associés проти Франції [ВП], §§ 90-93)[1].

В переважній більшості там, де було встановлено порушення саме право на приватне життя в розрізі ділової репутації основний акцент доказування полягав саме в настанні негативних наслідків, як то порушення нормального способу життя, привернення небажаної негативної уваги тощо, однак в кожній з цих справ було враховано і баланс інтересів, з точки зору того чи таке втручання в приватне життя було необхідне в громадянському суспільстві особливо що стосувалося публічних осіб чи діяльності, яка стосувалася всього населення та могла вплинути на нього.

Як встановив ЄСПЛ, для того, щоб була задіяна стаття 8 Конвенції, зазіхання на репутацію особи має досягти певного рівня серйозності і повинне бути здійснене у спосіб, що завдає шкоду реалізації особою свого права на повагу до приватного життя (Axel Springer AG проти Німеччини [ВП], § 83; Bédat проти Швейцарії [ВП], § 72; Medžlis Islamske Zajednice Brčko і Інші проти Боснії Герцеговіни [ВП], § 76).

В даному розрізі важливо наголосити, що докази серйозності втручання та настання шкоди мають бути подані та досліджені ще на національному рівні, перш ніж скаржитися до ЄСПЛ, оскільки, в протилежному випадку ЄСПЛ може прийти до висновку, що скаржник на національному рівні не дав можливості державі захисти порушене право, а ЄСПЛ розглядає лише ті справи, де саме держава не виконала захист від втручання в порушене право.

Що ж стосується самих доказів, то вони можуть бути доволі різноманітними, наприклад: хейтерські дописи, якими супроводжується та чи інша негативна інформація, принизливі особисті повідомлення чи погрози, які пов’язані з оприлюдненою інформацією, використання фото/відео в порівняння з іншим загальновизнаним негативним явищем та діяльністю, повідомлення контрагентів про припинення ділових стосунків через поширення інформації, висновок експерта про зниження рейтингу професійних послуг, конкурентності продукції після поширення інформації, позбавлення звання чи нагороди, результати опитування тощо.

Поруч з цим слід врахувати, що в практиці ЄСПЛ були і випадки, коли суд, не встановив порушення статті 8 Конвенції в частині відмови скаржнику у виплаті шкоди, завданої втручанням в ділову репутацію (справа Egill Einarsson проти Ісландії (№ 2)), вказавши на достатність захисту порушеного права зняттям поширеної негативної інформації.

З даної справи важливо врахувати, що доказуванню підлягає в тому числі і розмір завданої шкоди, особливо в тих випадках, де фактично мали місце збитки, а не лише моральні переживання, це в основному стосується якраз тих випадків, коли контрагенти відмовились від контрактів, коли особу позбавили звання, яке давало право на надбавки, коли особі відмовили в прийомі на роботу тощо. При цьому не достатньо підтвердити лише сам факт настання цих подій, варто додати хоча б приблизний розрахунок втрат, що звісно в подальшому збільшить шанси на належну сатисфакцію.

В даному розрізі необхідно ще раз зазначити про те, що всі ці докази перш за все мають бути до національних органів, які вирішують спір і в процесуальних документах має бути вказано на них, як на докази серйозності втручання та настання шкоди, адже лише після цього скаржник, звертаючись до ЄСПЛ, зможе довести, що саме держава не забезпечила йому належний захист порушених прав.

Аналізуючи практику ЄСПЛ щодо захисту ділової репутації, можна дійти висновку, що в переважній більшості, так як це стосується саме оціночних суджень та суб’єктивного ставлення, суд дійсно лише в критичних та серйозних ситуаціях встановлює порушення статті 8 Конвенції, що на думку автора, на жаль, не сприяє забезпеченню в демократичних суспільствах культури поведінки та спілкування, однак кожен в силах змінити світ на краще.

Адвокат Мартиненко Анна, АО «Кравець і Партнери»

[1] Довідник із застосування статті 8 Європейської конвенції з прав людини

АО «Кравец и Партнеры»