Однак дуже часто у своїй практиці фахівці АО “Кравець і партнери” зустрічаються з досить неоднаковим підходом Верховного Суду під час вирішення питання про відкриття ним касаційного провадження, рішення про яке, в більшій мірі, залежить від того, хто саме звертається до суду з такою заявою.

Пропонуємо в цій публікації розглянути проблему вибіркового підходу Верховного Суду під час забезпечення учасникам судового процесу можливості реалізувати своє право на касацію, на прикладі декількох практичних “кейсів”.

1. Строки на касаційне оскарження не поширюються на тебе, якщо ти – народний депутат України від усіляких політичних партій

Так, наприклад у провадженні Верховного Суду перебуває судова справа № 361/3910/19 про захист честі, гідності та ділової репутації від образливих висловлювань народного депутата та голослівних публічних звинувачень ним іншої особи у вчиненні злочину з трибуни парламенту.

Так, наприклад, касаційна скарга народного депутата у цій справі надійшла до Верховного Суду 15.04.2021. Водночас, рішення попередніх інстанцій, які були предметом оскарження, датовані 26.09.2019 року та 01.07.2020 роком відповідно до інстанцій.

Попри це, суддя-доповідач Верховного Суду вважав за можливе та необхідне відкрити касаційне провадження у цій справі майже через рік після ухвалення та офіційного оприлюднення судових рішень в ЄДРСР.

Неодноразово заперечуючи проти такого відкриття касаційного провадження як сторона захисту, юристи АО “Кравець і партнери” неодноразово наголошували на тому, що раніше Верховний Суд у своїх правових висновках (з посиланням на практику ЄСПЛ) вказував на необхідність дотримуватися судами принципу правової визначеності, що передбачає повагу до принципу остаточності судових рішень – принципу res judicata.

Так, зокрема, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 року у справі № 1-13/2002 зазначала, що вищенаведені конвенційні принципи є одним із фундаментальних аспектів верховенства права.

Цей принцип передбачає, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного й обов’язкового рішення суду лише тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, а не для здійснення нового судового розгляду.

Як зазначає ЄСПЛ, відхід від принципу res judicata можливий лише тоді, коли такий відхід зумовлений особливими і непереборними обставинами. Конвенція не гарантує права на відновлення провадження або будь-які інші види засобів правового захисту, з використанням яких остаточні судові рішення можуть бути скасовані або переглянуті (більш детальні посилання на рішення ЄСПЛ доступні в тексті постанови Великої Палати Верховного Суду за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/74158440 ).

Крім цього, у рішенні ЄСПЛ від 03.04.2008 року у справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ зробив висновок про те, що у разі якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності.

ЄСПЛ у цій справі визнав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів. Однак, такі повноваження не є необмеженими, тому від судів вимагається вказувати підстави для поновлення строку. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності) (див., наприклад позицію Верховного Суду у справі № 910/33054/15 від 14.02.2018 року).

Тим не менше, незважаючи на усталену судову практику як Верховного Суду, так і ЄСПЛ, у наведеній для прикладу справі №361/3910/19 народному депутату все ж було поновлено строк на оскарження та відкрито касаційне провадження майже через рік після винесення та оприлюднення оскаржуваних судових рішень попередньої інстанції замість 30-ти допустимих днів для оскарження (ухвалу в цій справі див. за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/97903426 ).

Станом на сьогодні триває розгляд цієї справи по суті.

2. “Касаційні фільтри” не перевіряються, а наведені у касаційній скарзі підстави – підмінюються іншими, якщо ти – Державна податкова служба України

Ще однією із нещодавніх “несподіванок” у адвокатській практиці АО “Кравець і партнери” стало відкриття касаційного провадження в адміністративній справі № 640/8031/19 за касаційною скаргою ДПС, яка стосувалася спору щодо оподаткування прощеного боргу за кредитним договором як додаткового блага.

Так, не зважаючи на те, що суди попередніх інстанцій розглядали цю справу в порядку спрощеного, а не загального судового провадження, а отже для цієї категорії справ в ч. 5 ст. 328 КАС України передбачено посилені касаційні «фільтри» під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження, суддею-доповідачем Верховного Суду все ж було прийнято рішення про відкриття провадження у цій справі, незважаючи на те, що касаційна скарга податкової була мотивована лише ч. 4 ст. 328 КАС України, що апріорі не могло бути підставою для відкриття касаційного провадження у справі зазначеної категорії (спрощеного провадження).

Крім цього, перевіривши вказані у скарзі ДПС підстави для касаційного оскарження, зовсім нескладно було з’ясувати, що дві наведені податковою постанови були сформульовані Верховним Судом за неподібних правовідносин, а висновки, викладені у них, жодним чином не були порушені судами попередніх інстанцій під час розгляду цієї справи.

Тобто навіть сама по собі норма п. 1 ч. 4 ст. 328 КАС України як підстава для відкриття касаційного провадження також не була дотримана ДПС.

І тим не менше, суддя-доповідач Верховного Суду відкрила касаційне провадження, але за цілком іншою підставою, про яку взагалі не йшлося в самій скарзі, а саме – на підставі пп. «а» п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Тобто, ані в ухвалі про відкриття касаційного провадження у цій справі, ані, тим більше, в самій касаційній скарзі, застосування цієї норми права абсолютно нічим не обґрунтоване. Очевидно, що така ухвала і не могла бути нічим обґрунтована, оскільки цю підставу не вказував та не обґрунтовував і сам скаржник (ухвалу можна знайти за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/102080601 ).

В цьому випадку у суду немає жодних перешкод для застосування механізму п. 5 ч. 1 ст. 339 КАС України, відповідно до якого Верховний Суд закриває провадження у випадку, якщо після відкриття касаційного провадження встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Однак, станом на сьогодні справа перебуває на розгляді Верховного Суду.

3. Можна по декілька разів намагатися відкрити касаційне провадження, не зважаючи на встановлені законом строки оскарження, якщо ти – Кабінет Міністрів України

Щодо третього “кейсу” зазначимо, що на розгляді Верховного Суду перебувало декілька касаційних скарг Кабінету Міністрів України в адміністративній справі № 640/14809/20.

Оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій набрали законної сили 28.09.2021 року, однак касаційні скарги, всупереч ст. 329 КАС України подавались Кабінетом Міністрів України по декілька разів, з пропуском встановленого 30-тиденного строку.

Кожного разу Верховний Суд надавав можливість Кабінету Міністрів України повторно звертатись з касаційними скаргами (див. ухвали за посиланнями: https://reyestr.court.gov.ua/Review/101079386; https://reyestr.court.gov.ua/Review/101899227; остання ухвала про повернення – від 11.01.2022 року за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/102493525 ).

При цьому, щоразу касаційні скарги КМУ перевірялись судом по суті (тобто на предмет дотримання скаржником вимог щодо “касаційних фільтрів”), однак жодного разу Верховним Судом не було сказано про те, що 30-денний строк на касаційне оскарження у цій справі уже давно минув.

Таким чином за умови більшої наполегливості, Кабінет Міністрів України міг би й надалі безперешкодно звертатись до Верховного Суду з касаційними скаргами, не зважаючи на обмежений законодавцем строк для касаційного оскарження, і не виключено, що такі скарги знову перевірялись би по суті та стали б підставою для відкриття касаційного провадження.

Отже, як ми бачимо з наведених прикладів з юридичної практики АО “Кравець і партнери”, право на касацію в Україні є доволі вибірковим.

Не завжди звичайний громадянин чи юридична особа зможе домогтися, принаймні, відкриття касаційного провадження, в той же час, як певним особам та суб’єктам владних повноважень можуть надаватись значні преференції у виді ігнорування касаційних фільтрів, строків для оскарження тощо.

Підсумовуючи зазначимо, що такий вибірковий підхід у праві на доступ до касаційного оскарження може заподіювати істотну шкоду менш захищеним учасникам процесу, оскільки з порушенням конвенційного принципу res judicata – поваги до остаточності рішень суду, особа може через декілька років з моменту набрання законної сили судовими рішеннями знову опинитись в стані правової невизначеності.

Застосування ж однакових підходів Верховним Судом під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження, не дивлячись на те, чи звертається з такою ініціативою звичайна людина, чи орган влади або ж посадова особа, безумовно, впливає на зменшення кількості подальших звернень громадян України за захистом до Європейського суду з прав людини.

Автор статті: Аліна Сидор, АО Кравець і партнери

АО «Кравец и Партнеры»

Украинские банки обязали отвечать за своих проворовавшихся работников. Рассматривая дело №6-1693ц16, Верховный суд встал на сторону пострадавшего вкладчика: постановил, что финучреждения обязаны выплатить весь украденный у человека депозит.

«Когда наши банки сталкиваются со случаями краж депозитов людей в своих отделениях, они всеми силами пытаются улизнуть от выплаты компенсации, настаивая в судах, что тот или иной проворовавшийся работник не имел полномочий на подписание от имени банка депозитного договора. Но после нового постановления ВСУ они больше не смогут пользоваться этой лазейкой. Верховный суд постановил: если у банка с его работником есть заключенный трудовой договор, он обязан отвечать за него перед вкладчиками. Если этот банкир украл у людей деньги — банк обязан все возместить: и сумму депозита, и проценты, предусмотренные договором», — объяснил UBR.ua старший партнер адвокатской компании «Кравец и партнеры» Ростислав Кравец.

По словам юристов, чаще всего жертвами банкиров-мошенники становятся не компании, а именно население.

«Это вкладчики-физлица. Самый незащищенный тип клиентов банка, поскольку операции по внесению денег на депозит или даже по изъятию денег со счета зачастую осуществляются не самими вкладчиками, а доверенными лицами — членами семьи, родственниками, друзьями без соблюдения правил представительства – то есть без доверенности. Такие операции оформляются квитанциями за подписью физлица. Это способствует тому, что кассиры не всегда добросовестно подходят к установлению личности вкладчика, особенно, когда вкладчик — VIP-клиент или знакомый», — отметил в разговоре с UBR.ua управляющий партнер ЮФ «Неоклеус и Довбенко» Андрей Довбенко.

По его словам, такого рода упрощенными порядками чаще всего и пользуются жулики. Прежде всего потому, что люди оказываются неготовыми к тому, что под вывеской банка их может облапошить работник банка.

«Приходя в банковское учреждение, мы однозначно уверены, что в высоких кабинетах сидят уполномоченные люди, зная, что на работу в банк не попадешь просто так, как минимум любой пройдет проверку на отсутствие судимости за корыстные преступления. Потребитель банковской услуги не может нести ответственность за добросовестную работу банкира. Для этого существуют руководители, отдел кадров, служба безопасности», — подчеркнула UBR.ua юрист юридической фирмы «Астерс» Вольга Шейко.

По словам юристов, обворованным вкладчикам впоследствии сложнее всего доказать такие моменты:

• у должностного лица финучреждения, с которым клиент заключает договор, на момент такого заключения были необходимые полномочия;
• деньги в финучреждение были внесены вкладчиком или уполномоченным лицом;
• лицо-кассир в момент финансовых операций находился в трудовых отношениях с финучреждением;
• деньги вкладчика подлежали внесению на конкретный счет клиента;
• в случае с депозитами — доказывание того факта, что деньги снимались лицом, которое не является клиентом.

Правоведы продолжают давать вкладчикам старый совет — максимально пристально проверять, подписываемые депозитные договоры. И вычитывать все доверенности на пользование деньгами, если они выписываются.

«Но, если деньги из банка уже украли, необходимо сразу же заявлять об этом в правоохранительные органы, добиваться открытия уголовного производства и его расследования, и параллельно вести судебные процессы против банка и его сотрудника о взыскании украденных средств», — сказал UBR.ua управляющий партнер адвокатского объединения «Suprema Lex» Мороз Виктор.

К сожалению украинцам приходится все чаще прибегать к помощи силовиков. Слишком уж часто они в последние годы сталкиваются с нечистыми на руку финансистами.

«Уголовных дел в отношении проворовавшихся банкиров меньше не становится. Причем, в самых разных банках: как проблемных, где уже работает временная администрация, так и нормально функционирующих. Очень много случаев краж и судебных споров с потерпевшими в Приватбанке, где, похоже, серьезные проблемы в кадровой политике и из рук вон плохое отношение к клиентам. Еще такие истории фиксировались в Укрсоцбанке, Райффайзен Банке Аваль, Имэксбанке и банке «Хрещатик». Банки очень редко идут на компромисс и улаживают конфликты в досудебном порядке. Чаще всего судятся с людьми, чтобы не отдавать им деньги. Причем, судятся очень долго — по 11-15 лет», — подчеркнул Ростислав Кравец.

Елена Лысенко, UBR

Адвокатская компания Кравец и Партнеры