🔸ст. 23 ЗУ Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію – https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3543-12#n420

🔸Постанова КМУ від 6 травня 2025 р. № 519 Про внесення змін до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період – https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/519-2025-%D0%BF#Text

🔸ст. 268 СК. Обов’язок мачухи, вітчима утримувати падчерку, пасинка – https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#n1407

🔸ст. 1 ЗУ Про охорону дитинства. Багатодітна сім’я – https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2402-14#n8

🔸Рішення МОАС про протиправність відмови у відстрочки члену багатодітної родини де він не є батьком всіх дітей – https://forum.antiraid.com.ua/topic/15846-rishennja-moas-pro-protipravnist-vidmovi-u-vidstrochki-chlenu-bagatoditnoyi-rodini-de-vin-ne-je-batkom-vsih-ditej/

🇺🇦✌️Важлива та перевірена інформація від адвоката ⤵️

⚡️Приєднуйтесь до каналу https://t.me/rkravetsUA

🙏Буду вдячний за ⚡️зарядження каналу💙💛

АО «Кравець І Партнери»

Державне бюро розслідувань повідомило про підозру підполковнику, командирові однієї із військових частин у Чернівецькій області. Він доручив підлеглим сержанту і солдату, які мали б обороняти країну, зробити капітальний ремонт у будинку своєї родички. При цьому військові отримували всі виплати, включно із “бойовими” доплатами по 100 тисяч гривень. 

“Впродовж чотирьох місяців (червень-жовтень цього року) військовослужбовці офіційно вважались такими, що перебувають у районі ведення бойових дій на сході країни. Та щомісячно незаконно отримували грошове забезпечення і додаткові виплати”, — розповідає Юлія Шевченко, речниця Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону. 

Командира військової частини підозрюють у перевищенні влади, йому загрожує до 12 років позбавлення волі. А сержанта та солдата — в ухиленні від військової служби в умовах воєнного стану. А за це передбачено до 10 років в’язниці. 

Такі випадки, на жаль, непоодинокі. Нещодавно співробітники ДБР повідомили про підозру заступникові командира батальйону однієї з військових частин Одещини, який майже рік змушував підлеглих будувати для нього маєток під Одесою. На системних зловживаннях викрили й заступника командира військової частини на Львівщині, який до ремонтно-будівельних робіт на своїй двоповерховій віллі залучив сім військовослужбовців. 

— Ця “традиція” дісталася нам у спадок ще з радянської армії, коли командири залучали особовий склад до ремонту та будівництва своїх маєтків, — каже Дмитро Снєгирьов, військовий експерт, співголова ГІ “Права справа”. — Але нині, під час війни, таке неприпустиме. Це неприхована дискредитація українського війська. 

— У нашій армії є ще серйозніші зловживання, — додає Іван Ступак, експерт з безпекових питань, ексспівробітник СБУ. — Мені відомі випадки, коли командири вимагають гроші — 1500 гривень — із зарплати з кожного військовослужбовця. А якщо військовий не погоджується, йому ускладнюють життя. Наприклад, таке було на Київщині. Військових залякували, що коли вони поскаржаться на вимагання, то у кращому разі опиняться на передовій. 

— Відомо, що військовослужбовці, які будували маєтки своїм командирам, ще й отримували зарплату та бойові виплати. Як таке можливе? 

● Д. Снєгирьов: 

— Організувати таку схему без залучення поплічників — нереально. Зрозуміло, що є домовленості з людьми, які дотичні до фінансово-господарської діяльності військової частини. Думаю, певний відсоток грошей йде і нагору. 

Це відголоски загальної корупції, яка вразила державні інституції. І йдеться не лише про армію, а й про правоохоронну систему. Формується стереотип безкарності: що можна домовитися з корумпованими представниками правоохоронних органів і вони заплющать очі на фінансові зловживання. Треба лише поділитися. 

— Думаю, що багато людей сподівається, що війна все “спише” і ніхто й ні за що не понесе відповідальності, — каже Ростислав Кравець, голова ГО “Правова держава”. — Але так не буде. Бо рано чи пізно проводитимуться перевірки використання коштів і перебування військовослужбовців у зоні бойових дій. Думаю, у подальшому побачимо чимало таких кримінальних проваджень.

— Це залежить від матеріалів, які вдасться зібрати досудовому слідству. Якщо хтось з фігурантів цієї схеми піде на угоду зі слідством і здасть усіх причетних, розповість, хто й за що був відповідальний, тоді шанси, що винні можуть опинитися за ґратами, досить великі. 

● Д. Снєгирьов: 

— Сумніваюся, що буде покарання. Ці справи можуть навіть не потрапити до суду або ж розваляться в суді. Адже ще раз повторюю — подібні зловживання неможливі без прикриття зверху. 

— Як викоренити в армії таке ганебне явище? 

● Д. Снєгирьов: 

— Особи, які займаються такими зловживаннями, найбільше бояться розголосу. Але нерідко можна почути, що не варто порушувати подібні теми, коли в нас війна, мовляв, не на часі. Та, на мою думку, мовчати не можна. Систему треба ламати. 

АО «Кравець І Партнери»

Бажаєте бути в курсі важливих змін в законодавстві України? Підписуйтесь на канал і запрошуйте друзів:
https://bit.ly/2G12dHy

🇺🇦✌️Важлива та перевірена інформація від адвоката ⤵️

➡️ Підписатись https://t.me/+Ug5cImH9DexxvTtU

АО «Кравец и Партнеры»

Однак, в практиці АО «Кравець і партнери», останнім часом, найчастіше, при звернені клієнта, зштовхуємося з ситуацією коли кредитори, а саме банки та фінансові компанії, фізичні особи що придбали борги звертаються до нотаріусів, які вчиняють виконавчі написи грубо порушуючи при цьому вимоги законодавства України.

Відповідно до ст. 18 Цивільного кодексу України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» (надалі — Закон) та іншими актами законодавства України (ч. 1 ст. 39 Закону). Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року №296/5 та зареєстрований у Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за №282/20595 (надалі – «Порядок»).

Вчинення нотаріусом виконавчого напису це нотаріальна дія (п. 19 ст. 34 Закону). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону та Глава 16 розділу ІІ Порядку.

Так, згідно зі статтею 87 Закону, для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року №1172 (надалі – «Перелік»).

Статтею 88 Закону визначені умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті, нотаріус вчиняє виконавчі написи:

— якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем;

— за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями — не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку).

Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 № 1172 (далі – Перелік).

При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку. При цьому цей Перелік не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі та Порядку.

26 листопада 2014 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів».

Зазначеною постановою були внесені зміни в розділ «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами» та доповнено новим розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин».

Тобто, нотаріус міг вчиняти виконавчі написи на кредитних договорах за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов’язаннями. Для одержання виконавчого напису кредитор мав би надати нотаріусу оригінал кредитного договору, засвідчену стягувачем виписку з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Однак, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі №826/20084/14 постанову Кабінету Міністрів України №662 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», зокрема, в частині доповнення Переліку новим розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» було визнано незаконною та нечинною.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року у справі №826/20084/14 постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року було залишено без змін.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року було відмовлено в задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року.

Тобто, на сьогоднішній день, редакція Переліку передбачає можливість вчинення виконавчого напису лише на підставі оригіналу нотаріально посвідченого договору.

Однак, не зважаючи на те, що судовим рішення були скасовані зміни до Переліку в частині вчинення виконавчого напису на кредитному договорі, нотаріуси продовжують вчиняти виконавчі написи на кредитних договорах, які нотаріально не посвідчені та не забезпечені іпотекою.

Разом з цим, це не єдине порушення, які вчиняють нотаріуси при вчиненні виконавчих написів.

Ще одним грубим порушенням з боку нотаріуса є вчинення виконавчого напису на борговому документі без дотримання вимог Закону щодо наявності безспірної заборгованості, а також з пропуском строків звернення.

Нерідко банком чи фінансовою компанією надаються нотаріусу документи, з яких неможливо встановити наявність безспірної заборгованості, оскільки, такі документи не відображають інформацію щодо здійснення боржником останньої оплати по кредиту, не вбачається яким саме чином нараховувались відсотки за користування кредитними коштами та не можливо встановити дійсний розмір заборгованості.

Тобто, фактично нотаріус з таких документів не може встановити чи дійсно боржником допущено прострочення платежів та чи дотримано кредитором (стягувачем) строки звернення за вчиненням виконавчого напису.

При цьому, слід зазначити, що нотаріус який дотримується вимог Закону та Порядку у разі якщо йому необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку).

Однак, нотаріус не зважаючи на вимоги Закону та Порядку, яких він має неухильно дотримуватися при вчиненні виконавчого напису, за відсутності достовірної та повної інформації щодо заборгованості боржника, все ж таки вчиняє виконавчий напис який в подальшому стає предметом судового розгляду.

Вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було не вирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Така правова позиція Великої Палати Верховного Суду викладена у постановах від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19), від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 (провадження № 14-278 гс18) та від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц (провадження № 14-557 цс 19).

Також, як показує досвід АО «Кравець і партнери» з приводу оскарження незаконно вчинених виконавчих написів нотаріусів, за вчиненням виконавчих написів звертаються більше фінансові компанії , аніж первісний кредитор – банк.

Така ситуація виникає через те, що нерідко банки пропустивши строк на звернення з вимогою до боржника відступають право вимоги на користь фінансових компаній, які в свою чергу і звертаються до нотаріусів, а ті вчиняють виконавчі написи «не звертаючи увагу» на пропущення кредитором строків звернення за вчиненням виконавчого напису .

Щодо строків звернення кредитора (стягувача) до нотаріуса для вчинення виконавчого напишу на борговому документі (ст. 88 Закону) цікавою є позиція Великої Палати Верховного Суду.

Як визначено в Законі нотаріус вчиняє виконавчі написи за умови, що з дня виникнення права вимоги до боржника минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями — не більше одного року.

У своїй постанові від 2 липня 2019 року Велика Палата Верховного Суду у справі № 916/3006/17 (провадження № 12-278гс18) зробила висновок, що строк для звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису безпосередньо пов’язаний із позовною давністю, встановленою Цивільним кодексом України. Таким чином, загальний строк для такого звернення становить три роки незалежно від суб’єктного складу сторін правовідносин, а якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено іншу позовну давність, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Однак, з таким рішенням Великої Палати Верховного Суду важко погодитися, оскільки, нотаріус перш за все керується в своїй діяльності Законом України «Про нотаріат», отже, оцінка його діяльності та законності його дій буде ґрунтуватись на Законі, а не на підставі постанови ВП ВС чи думці окремих суддів які плутають дотримання вимог Закону з власним бажанням його спотворити.

Цікавим є те, що з одного боку на сьогоднішній день є чинна редакція ст. 88 Закону в якій визначено, що строк на звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису у відносинах між підприємствами, установами та організаціями становить не більше одного року з моменту виникнення вимоги до боржника.

Однак, з іншого боку є позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 2 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 (провадження № 12-278гс18), що строк для звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису безпосередньо пов’язаний із позовною давністю, а отже, становить три роки незалежно від суб’єктного складу сторін.

Разом з цим, на розгляді Конституційного Суду України перебуває конституційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Укркава» щодо відповідності Конституції України(конституційності) положень частини першої статті 88 Закону України «Про нотаріат», який має прийняти остаточне рішення з даного питання.

Підводячи підсумок, акцентуємо увагу на тому, що вчинення виконавчого напису нотаріусом можливе лише на підставі нотаріально посвідченого договору, при наявності безспірності заборгованості перед стягувачем та дотримання ним строків звернення.

Порушення нотаріусом вказаних вимог є підставою визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню в судовому порядку.

Варто пам’ятати, що заміна в Конституції України Верховенства закону на Верховенства права не дає права не дотримуватися прямих норм існуючого Закону.

Адвокат АО Кравець і партнери

Катерина Валенко

Адвокат АО Кравець і партнери

Ростислав Кравець для Юридичної газети

Адвокатская компания Кравец и Партнеры