Це підтвердив Європейський суд з прав людини у справі «Вихор проти України» (заява №36618/14). Рішення від 22.01.2026 оприлюднено на офіційному сайті ЄСПЛ.

У травні 2013 року проти адвоката розпочали кримінальне провадження через те, що він нібито підбурював клієнта передати гроші, які, за версією обвинувачення, «вимагали» судові та поліцейські органи за сприятливе вирішення кримінальної справи.

Слідчий суддя двома ухвалами дозволив застосувати до адвоката негласні слідчі (розшукові) дії. Йшлося про прослуховування двох його мобільних телефонів, а також про аудіо- та відеоконтроль. Суддя зазначив, що є достатні підстави вважати, що під час НСРД може бути отримана інформація, яка матиме істотне значення для запобігання, раннього виявлення та припинення кримінальних правопорушень. Також він повторив аргумент поліції, що отримати цю інформацію іншим способом неможливо.

Адвокат дізнався, що ключові докази у його справі були здобуті саме внаслідок цих негласних заходів. У матеріалах обвинувачення містилися розшифровки його телефонних розмов і запис зустрічі з колишнім клієнтом, зроблений правоохоронними органами на підставі дозволів суду. Копії цих дозволів були долучені до матеріалів провадження.

Адвокат неодноразово подавав різні кримінальні, дисциплінарні та цивільні скарги, заперечуючи законність і пропорційність застосованих до нього негласних заходів. У цих зверненнях він, зокрема, наполягав, що дозволи були надані без належної оцінки підстав, а втручання зачіпало конфіденційність його приватного спілкування.

Він також намагався оскаржити самі дозволи, однак Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ відмовився розглядати його скарги, вказавши, що такі ухвали слідчого судді оскарженню не підлягають.

Тоді він подав заяву до Європейського суду з прав людини, зокрема стверджуючи, що НСРД, застосовані до нього (перехоплення мобільних комунікацій та візуальне, аудіо- і відеоспостереження у публічних місцях) порушили його право на повагу до приватного життя.

Суд у Страсбурзі відхилив доводи представника України про те, що заявник не вичерпав національних засобів юридичного захисту, та констатував, що оскаржувані дії становили втручання у права, захищені статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Оцінюючи обставини справи крізь призму своїх підходів до заходів спостереження, ЄСПЛ звернув увагу насамперед на зміст ухвал слідчого судді, якими санкціонували негласні дії. Євросуд зазначив, що ці ухвали були сформульовані розпливчасто: без конкретики щодо обставин кримінального провадження і фактично зводилися до загального твердження про можливу «істотну значущість» інформації для розслідування та повторення позиції поліції про неможливість отримати її іншим способом.

Окремо Суд підкреслив, що в тексті ухвал немає жодних ознак того, що слідчий суддя застосував критерій «необхідності в демократичному суспільстві» або перевірив пропорційність втручання з огляду на легітимну мету. У цьому контексті ЄСПЛ прямо врахував, що заявник був практикуючим адвокатом (такі комунікації забезпечуються підвищеними стандартами конфіденційності – прим. ред.).

За таких умов ЄСПЛ дійшов висновку, що процедура надання дозволу в цій справі не забезпечила ефективних гарантій того, що спостереження справді було необхідним і пропорційним.

Крім того, Суд констатував відсутність доступного судового контролю post factum щодо законності або необхідності застосованих негласних заходів.

З огляду на це все, ЄСПЛ визнав, що втручання у право заявника на повагу до приватного життя і кореспонденції не було «згідно із законом», констатував порушення статті 8 Конвенції та присудив заявнику 4800 євро як відшкодування моральної шкоди,

Нагадаємо, відповідно до ч. 2 ст. 8 Конвенції органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Джерело: unba.org.ua

АО «Кравець І Партнери»

В нем напомнила, что в связи с изменениями в Налоговый кодекс (закон №71-VІІІ), которые Верховная Рада приняла в конце декабря 2014 г., в Украине с 1 января 2015 г. вводится 20%-ный налог с доходов по депозитам. То есть с процентной ставки, начисленной банком по вкладу человека (а также 1,5% военного сбора). Соответствующая норма содержится в пп.167.5.1 Кодекса.

В тоже время авторы закона №71-VІІІ не убрали из него старую норму — пп.170.4.1. Вероятно по недосмотру. Именно этой статьей Налогового кодекса впервые было введено налогообложение депозитов населения в Украине с 1 августа 2014 г. И ставку установили на уровне 15% дохода. Напомним, что уплачивали ее сами банки: они являются налоговыми агентами и автоматически (без заполнения каких-либо деклараций или отчетов людьми) перечисляли 15% от депозитного заработка граждан в госбюджет.

К слову, перечисляли немало: согласно статистике НБУ, на 1 декабря 2014 г. на счетах украинских банков население держало 417,2 млрд. грн. — приблизительно 50/50 гривны и валюты. Если учесть, что, по данным того же Нацбанка, средняя ставка по вкладам в нацвалюте составляла 20,1% и 8,9% в валюте, то совокупно в госбюджет за год должно поступить порядка 18,1 млрд. грн.

Это приблизительный расчет при условии сохранении размера общего депозитного портфеля населения в банках (при условии его несокращения), и по ставке в 15%. Если поднять ее до 20%, как предполагается в законопроекте №71-VІІІ, то госбюджет должен получить больше — 24,2 млрд. грн.

Главный вопрос для банкиров на сегодня: по какой ставке им облагать налогом доходы от депозитов? По новой версии Налогового Кодекса — 20% или старой (которую не изменили, скорее всего, по недосмотру) — по 15%. На этот вопрос должны ответить в Минфине и Государственной фискальной службе. А лучше — законодатели. Ведь противоречие в Налоговом кодексе налицо, и если банкиры начнут применять более высокую ставку, каждый вкладчик в стране сможет подать на них в суд за переплаченные в госбюджет 5%.

Так как любые ошибки и просчеты в действующем законодательстве принято трактовать в пользу населения, юристы настаивают на уплате более низкой ставки до внесения соответствующих изменений в Налоговый Кодекс. «На мой взгляд, справедливо будет применение 15%-ной ставки, т.к. в ней четко указано о налогообложении вкладов», — прокомментировал «Вестям» ситуацию старший партнер адвокатской компании «Кравец и Партнеры» Ростислав Кравец.

Правда, он же отметил, что увильнуть от налообложения депозитов в целом не удастся. «Платить все равно придется. С другой стороны, если учесть, что любые изменения в налоговое законодательство должны производиться за полгода до начала бюджетного года, то все что внесено в налоговое законодательство вообще не должно действовать. Однако в связи с отсутствием независимой судебной системы на эту прямую норму закона не стоит сильно рассчитывать», — резюмировал он.

Елена Лысенко, Вести

Адвокатская компания Кравец и Партнеры