На відміну від туристів, які привозять з Єгипту позитивні емоції, сувеніри та червономорську засмагу, Катерина Кудіна, жителька Запоріжжя, повернулася звідти з нервовим зривом, пише Юліана Скібіцька у №35 журналу Корреспондент від 4 вересня 2015 року. І добре, що взагалі повернулася: Кудіній насилу вдалося вирватися на батьківщину, після того як вона пропрацювала місяць аніматором в одному з єгипетських готелів без платні і вихідних. Визволити відібраний роботодавцем паспорт Кудіна змогла лише завдяки посвідченню журналіста-міжнародника – менеджер аніматорської компанії злякався скандалу.

Історія цієї українки далеко не одинична. Співвітчизники, які вирушають на роботу в цивілізований з вигляду туристичний рай Єгипту, часто потрапляють у справжнє рабство до трудових шахраїв.

Наймачі відбирають у новоприбулих документи під наївним приводом – щоб ті не втратили їх у чужій країні. А за фактом просто беруть у заручники. Потім ідуть 14-16-годинні робочі дні на спеці з одним вихідним на тиждень, а то й зовсім без нього

Спочатку наймачі відбирають у новоприбулих документи під наївним приводом – щоб ті не втратили їх у чужій країні. А за фактом просто беруть у заручники. Потім ідуть 14-16-годинні робочі дні на спеці з одним вихідним на тиждень, а то й зовсім без нього. А після закінчення роботи аніматори, офіціанти та бармени ризикують бути виставленими менеджером з готелю без зарплати і паспорта.

Прагнення отримати хоч якусь роботу навіть за невелику зарплату – $ 300-500 – позбавляє здобувачів пильності. Працювати в готелях Єгипту, Туреччини та інших східних країн мріє багато українців, однак вони рідко цікавляться репутацією майбутнього роботодавця, який приваблює високими доходами і можливістю все літо пробути за кордоном на морі.

Співвітчизники потрапляють у групу ризику, оскільки економічна криза і безробіття істотно знижують привабливість України як майданчика для найму персоналу, вважає Тетяна Пашкіна, контент-експерт порталу rabota.ua. Інші країни готові брати українців на непрестижні посади, і вони найчастіше стають жертвами роботодавців-шахраїв, яких особливо багато у східних країнах.

Найлегшою здобиччю для любителів використовувати рабську працю стають переселенці з окупованих територій, які не змогли влаштуватися в Україні і поїхали на пошуки кращої долі за кордон. Через те що роботу такі люди шукають поспіхом, вони частіше потрапляють у трудову експлуатацію.

«Незважаючи на те що вже стільки сказано про шахраїв за кордоном, люди все одно потрапляють на вудку в надії, що їм повезе», – нарікає Руслана Березовська, керівник експертно-аналітичного центру компанії HeadHanter.

Тьма єгипетська

Усі історії людей, які потрапили в трудове рабство в Єгипті, починаються однаково – спочатку вони приїжджають на відпочинок і знайомляться зі співвітчизниками, які вже працювали або працюють у місцевих готелях. Саме таким шляхом знайшла роботу Олена Кравцова з Дніпропетровська.

За рекомендацією знайомих Кравцова списалася по інтернету з шеф-аніматором одного з готелів в Хургаді, Алексом. За відгуками, він шанобливо ставився до спiвробiтникiв і ніколи нікого не «кидав». Поспілкувавшись з ним у соцмережі, Кравцова і її подруга настільки йому довірилися, що без жодного контракту та гарантій вирушили на берег Червоного моря в готель з романтичною назвою Coral Sun Beach.

Перший тиждень робота кипіла – нові співробітниці танцювали і готували шоу, а керівництво здавалося привітним і уважним. Але вже на другому тижні Алекс став чіплятися до роботи аніматорів і розширювати список обов’язків.

«Усі номери [анімації] потрібно було запам’ятати з першого разу, – згадує Кравцова. – Якщо ми хоч трохи «лажали», ввечері нам влаштовували жорсткий розбір польотів. А крики він списував на свою запальність: мовляв, східні чоловіки всі такі».

Після однієї з таких «планьорок» Кравцова злягла з нервовим зривом і перший вечір не вийшла на вечерю.

«Головний кухар прийшов дізнатися, чи все зі мною гаразд, а потім приніс мені вечерю нагору. Я так відвикла від людяності, що навіть розплакалася», – згадує вона.

Після закінчення двох місяців роботи на африканській спеці з правом зануритися в море у єдиний вихідний, а то й взагалі без нього, Кравцова з подругою вирішили зажадати належні їм гроші, $ 500 за місяць, і виїхати. Коли вони звернулися зі своїми претензіями до адміністрації Coral Sun Beach, з’ясувалося, що згідно з їхнім неофіційним договором з Алексом перші два місяці аніматори повинні були відпрацювати безкоштовно, про що керівник просто «забув» попередити, і до того ж їхня зарплата становить тепер не обіцяні раніше $ 500, а вже $ 300.

Втім, менеджери готелю умовили українок залишитися ще на місяць, пообіцявши все владнати і виплатити платню. Відпрацювавши ще й цей термін, але так нічого і не отримавши, Кравцова з подругою остаточно вирішили летіти чартером в Україну. Насилу визволивши свої паспорти лише перед самим вильотом, вони змогли повернутися додому.

На відміну від них, Кудіна в курортному пеклі витримала лише місяць. У сумлінності роботодавця вона засумнівалася вже під час першої зустрічі, коли шеф-аніматор відвів її в ресторан готелю і кинув там з речами до вечора. Розібратися з поселенням Кудіної допомогли колеги-співвітчизники, які приїхали вранці цього самого дня і вже влаштувалися.

Неприємні сюрпризи на цьому не закінчилися. The Three Corners Hotel виявився не п’ятизірковим, як обіцяв менеджер, а чотирьох. Кудіній довелося приступити до роботи «з коліс» – без репетицій номерів і підготовки. Кожен робочий день починався о десятій ранку і закінчувався о другій-третій ночі. Пару коротких перерв на день доводилося використовувати не на відпочинок від спеки, а на репетиції.

При цьому, як пояснив українці негласні правила роботи шеф-аніматор, новенькі працюють без вихідних і, якщо ввечері його підопічні не зібрали потрібну кількість людей на дискотеку, після роботи вони не можуть вийти з готелю на прогулянку.

Остаточно ілюзії Кудіної та її колег по нещастю розвіялися, коли одна з аніматорів отримала травму – туристка, наступивши їй шпилькою на великий палець ноги, зірвала ніготь. Через запалення піднялася температура, але медичної допомоги вона не отримала, а на наступний день змушена була вийти на роботу. Лише ввечері менеджер відвіз потерпілу до лікарні, де їй зробили перев’язку, а потім повідомив, що вартість проїзду та медичних послуг буде вирахувана з її зарплати.

«Я дуже боялася, що мені не віддадуть паспорт, – розповідає Кудіна. – Коли менеджер дізнався, що я звільняюся, він відразу став кричати: «Збирай шмотки і вали з готелю!». Я дістала посвідчення журналіста і сказала: «Спасибі вам за хорошу тему для матеріалу». Вони злякалися».

Перед від’їздом паспорти дівчатам повернули, але гроші так і не віддали. Кудіна визнає: винна сама, що поїхала співпрацювати з неперевіреною компанією. При цьому її зовсім не дивує, що більшість аніматорів навіть за таких умов залишаються там працювати.

«Вони знайомляться з арабами, крутять з ними, їздять на обов’язкові вечірні дискотеки для туристів і там чіпляють мужиків, – пояснює Кудіна. – Для них це головне, і їх усе влаштовує».

Резюме роботодавця

Робота за кордоном часто нагадує гру в лотерею, кажуть експерти. Влаштуватися офіційно через великі компанії для українців не так уже й просто через велику конкуренцію, і багато хто надає перевагу нелегальному шляху.

Солідні агентства, що спеціалізуються на працевлаштуванні українців у країнах Близького Сходу, працюють переважно з перевіреними партнерами, але відзначають, що останнім часом кількість шахраїв збільшилася. Як правило, це компанії-одноденки, які не розбираються в специфіці курортного бізнесу і не мають достатнього бюджету для забезпечення фінансових зобов’язань перед найманими працівниками.

При цьому вони заманюють аніматорів високими за вітчизняними мірками зарплатами, відсутністю вимог з фізичної підготовки та володіння іноземною мовою, пояснює Олександра Хаджинова, керуючий директор компанії Aventura Guide – HR Consultants & Recruitment.

«Такі компанії не тільки не виконують свої обіцянки, але й не дозволяють працівнику розірвати контракт (якщо він взагалі був укладений) і полетіти додому», – каже експерт.

Зважаючи на кількість звернень до міжнародної правозахисної організації Ла Страда, найчастіше співвітчизники потрапляють у трудове рабство в Росії, Польщі та Чехії – країнах з найбільшим потоком трудових мігрантів з України. Приміром, у РФ гастарбайтерів експлуатують більше в будівельній сфері. Лідерство Росії пояснюється просто: поїхати туди для українців найпростіше – не потрібна віза і немає проблем з мовою. Однак ЄС майже не відстає від РФ.

«Нещодавно дзвонила дівчина, яка в Польщі влаштувалася на роботу офіціанткою, – розповідає Марина Легенька, голова юридичного департаменту Ла Стради. – На місці її ще змусили виконувати роботу прибиральниці, робочий день становив 14-16 годин на добу. А заплатили тільки частину зарплати – 30%».

У країнах Азії та Африки ймовірність потрапити в кабалу виростає за рахунок недосконалості місцевого законодавства. Якщо в Європі умови прийому іноземних співробітників суворо регулюються, то в Єгипті, Туреччині або ОАЕ влада дивиться на це крізь пальці.

Оцінити тіньову частку ринку найму співробітників у курортній індустрії експерти не беруться. За словами Березовської, здобувачі виходять на «каламутні» компанії, як правило, самостійно. Це й використовують шахраї: наймаючи людей нелегально, вони можуть не виконувати свої зобов’язання.

У разі обману шансів отримати гроші і компенсувати збиток практично немає, попереджають юристи. Але якщо роботодавець загрожує свободі співробітника або утримує його документи, вони радять одразу звертатися в українське консульство.

«Там повинні захищати українських громадян, – упевнений Ростислав Кравець, старший партнер адвокатської контори Кравець і партнери. – Але при цьому всі витрати щодо суду позивачеві доведеться брати на себе».

Краще убезпечити себе від таких інцидентів на етапі пошуку роботи – хоча б мінімально цікавитися історією компанії. Навіть якщо про наймача немає негативних відгуків, але він на ринку новачок, то з ним краще не зв’язуватися

Тому краще убезпечити себе від таких інцидентів на етапі пошуку роботи – хоча б мінімально цікавитися історією компанії. Навіть якщо про наймача немає негативних відгуків, але він на ринку новачок, то з ним краще не зв’язуватися. Навіть відомі агентства і перевірені сайти з працевлаштування не гарантують, що роботодавець виявиться порядним, – шахраям вдається обдурити і їх. Важливо також ретельно вивчити умови праці та контракт.

«Ми всім радимо, щоб хоча б один примірник контракту був російською або українською мовою, – каже Легенька. – Так люди зможуть точно зрозуміти, що їх чекає».

Але часом українці з власної недбалості обмежуються прочитанням опису вакансії і вирішують, що умови скрізь однакові, хоча часто це не так. Здобувачі стикаються з неприємними сюрпризами, вже приїхавши на місце. Причому ненормований робочий день і проживання за власний рахунок – найшкідливіші з них.

Співвітчизники, обпалившись на досвіді роботи з шахраями, тепер їхати працювати за кордон не квапляться. Кравцова шлях у східні країни в ролі найманого працівника для себе закрила остаточно, влаштувавшись в українське турагентство.

А Кудіна хоч і не виключає, що в майбутньому знову спробує працевлаштуватися за кордоном, але в Єгипет більше ні ногою.

«Офіційно в Єгипті можна влаштуватися тільки через великі компанії. І все одно невідомо, як до тебе будуть ставитися, – міркує вона. – На кожному кроці хочуть обдурити, ніхто нічого не підкаже і не допоможе. Думаю, навіть просто відпочивати я там не захочу».

Корреспондент.net

Адвокатская компания Кравец и Партнеры