Суддя-доповідач у справі – Галина Юровська.

Згідно з частиною першою статті 233 Кодексу “працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті”.

Автор клопотання стверджував, що законодавець, “обмеживши право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати строком у три місяці, не надавши при цьому працівникові гарантій розгляду судом питання про поновлення строку на звернення до суду, знизив рівень доступу до суду осіб, які є суб’єктами звернення із заявою про стягнення заборгованості із заробітної плати, чим допустив звуження змісту й обсягу існуючих конституційних прав працівників на звернення до суду з позовом про стягнення належної їм заробітної плати без обмеження будь-яким строком та обмежив їхнє право на судовий захист у тому обсязі, як його гарантовано частиною першою статті 55 Конституції України, чим знівельовано можливість ефективної реалізації права особи на судовий захист”.

Дослідивши питання, порушені в конституційному поданні, Суд виснував, що оспорюваний припис Кодексу в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат є таким, що не відповідає Конституції України.

Суд зазначив, що законодавець наділений дискрецією у визначенні строків звернення працівника до суду у трудових спорах і може встановлювати різні строки для різних категорій таких спорів з урахуванням характеру спірних правовідносин, правової природи вимог, тривалості або регулярності порушення, способу його виявлення, обсягу і складності доказування, тощо. Законодавець має також враховувати надзвичайний характер правового режиму воєнного стану та пов’язані з ним об’єктивні перешкоди у доступі до правосуддя.

Хоча установлення часового обмеження для реалізації визначеного законом права особи є питанням розсуду законодавця, однак, лише за умови, що таке обмеження не порушує сутності права, установлене з легітимною метою та його досягають домірними засобами, воно є справедливим та об’єктивно виправданим, – йдеться у Рішенні.

Аналіз чинного трудового законодавства дає Суду підстави стверджувати, що законодавець пов’язав строк звернення до суду лише з актами, якими оформлюють припинення трудових відносин, та не врахував специфіки правовідносин, що тривають. Так, працівник, перебуваючи у трудових відносинах, у випадку систематичної невиплати винагороди чи періодичних затримок виплати має подавати позови кожних три місяці, щоб не втратити право на судовий захист.

Таке законодавче регулювання не враховує балансу інтересів сторін у трудових правовідносинах, суперечить принципу рівності та спричиняє юридичну невизначеність, яка позбавляє працівника ефективного захисту гарантованого Конституцією України права на своєчасне одержання винагороди за працю.

Отже, Суд наголосив, що установлення тримісячного строку звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суперечить Конституції України, оскільки призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України, порушує гарантії своєчасного одержання винагороди за працю та позбавляє працівника реальної можливості ефективно реалізувати право на судовий захист, що суперечить частині першій статті 8, частині сьомій статті 43, частині першій статті 55 Конституції України.

Суд постановив, що частина перша статті 233 Кодексу, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Судом цього Рішення.

Джерело: ccu.gov.ua

АО «Кравець І Партнери»

Моделі економічного бронювання

За повідомленнями нардепів, розглядаються такі дві моделі економічного бронювання від мобілізації. Одна з них – отримання громадянином заробітної плати у розмірі від 35 тис. грн, відповідно, сплата податків з неї.

Над іншою ще працюють, проте вже розглядають варіант сплати додаткового військового збору за кожну заброньовану особу, незалежно від посади, заробітної плати чи інших критерій, пояснив очільник Комітету Верховної Ради з питань економічного розвитку Дмитро Наталуха. Йдеться про військовий збір у розмірі 20 тис. грн щомісяця.

Чому виникли дискусії

За словами Дмитра Наталухи, перша модель, коли людина отримуватиме зарплату від 35 тис. грн, ймовірно, не розповсюджуватиметься на фізичних осіб-підприємців (ФОП) та стосуватиметься лише найманих працівників.

Так український уряд хоче спонукати підприємства платити більше коштів до державного бюджету. Посадовці зазначають, що частина з них платить зарплати “в конверті”, уникаючи офіційної сплати податків, з яких потім фінансується армія.

Народний депутат України Олексій Гончаренко зазначив, що у Кабінеті міністрів планують привʼязати бронювання від мобілізації до рівня заробітної плати.

За твердженням нардепа, обговорення моделі, яка дійсно працюватиме, ще триває. Але розглядалися варіанти бронювати:

• людей, які отримують зарплату від 35 тис. грн;
• громадян, які сплачують ПДФО у розмірі понад 6,3 тис. грн та/або ЄСВ більше ніж 7,7 тис. грн.

За його словами, подібне рішення вже обговорювали місяць тому, але його розкритикували. Гончаренко вважає, що за цією логікою чиновники та багатії не мають ризикувати життям. Це породило дискусії в суспільстві.

Виникає ще більше питань

Очільник Адвокатського об’єднання Кравець і партнери адвокат Ростислав Кравець у коментарі Фактам ICTV заявив, що тему економічного бронювання від мобілізації вже піднімали в суспільстві. Однак цю ініціативу не було сприйнято.

– Насправді це пряме порушення норм Конституції України, а саме статті, яка передбачає рівність всіх громадян перед законом, незалежно від майнового стану та іншого. Я вважаю, що в такому вигляді не можна виносити цю пропозицію ні в парламент, ні ставити на голосування в уряді та ухвалювати як постанову Кабінету міністрів. З одного боку, це буде прямим порушенням, а з іншого, це стане певним підривом репутації державної влади та фактично поділом українців на якісь сорти, – вважає адвокат.

Він звернув увагу, що необхідність цих працівників для галузі національної економіки не вирішується під час бронювання залежно від рівня заробітної плати. Навпаки, це породжує більше питань щодо справедливості.

– Вирішується суто отримання державою податків без надання відповідної аргументації. Наприклад, не зможе бути заброньована особа, яка виробляє хлібну продукцію та отримує менше коштів, ніж співробітник маркетингової компанії, який постачає цей хліб до магазинів, де отримує значно більшу заробітну плату, – зазначив Ростислав Кравець.

Водночас він розповів, що на практиці велика кількість підприємств забезпечують роботою невеликі міста. Якщо там мобілізувати кількох людей, то понад сотні громадян можуть фактично залишитися без роботи.

– Щоб забезпечити діяльність національної економіки та надходження коштів, потрібно брати на себе відповідальність керівникам військових адміністрацій і самостійно визначати підприємства, які потрібні для роботи в певному регіоні. На практиці існує велика кількість підприємств, які забезпечують роботою невеликі міста. Якщо там мобілізувати одну чи двох осіб, то без роботи можуть залишитися 300-400 людей. На жаль, про це ніхто не говорить, намагаючись лише в загальному вигляді когось звільнити від мобілізації за сплатою податків. Це неправильно, – переконаний Ростислав Кравець.

Чи доцільно економічно

Економіст, інвестиційний банкір Сергій Фурса заявив Фактам ICTV, що держава завжди буде зацікавленою в тому, щоб людина, яка платить більше податків, з меншою ймовірністю опинилася на фронті.

– Це економічно доцільно, раціонально та ефективно з боку держави, яка потребує значного фінансування для ведення війни.

Зацікавлення в тому, що чим більше людина платить податків, тим менша ймовірність, що така людина опиниться на фронті, та навпаки. Держава завжди обиратиме між тими, хто служить, та частиною людей, які залишаються поза фронтом. Та людина, яка більше сплачує податків, приносить більше користі армії, – вважає Сергій Фурса.

Суспільне обурення

Керівник Центру військово-правових досліджень Олександр Мусієнко у коментарі Фактам ICTV заявив, що бронювання має відбуватися за сферами, а не сплатою податків, інакше це погіршить внутрішню ситуацію в Україні через суспільне обурення.

– Треба пам’ятати, що згідно з українською Конституцією, всі рівні в правах і обов’язках. Звичайно, є перелік, коли не можуть виконувати певні обов’язки. Зокрема, це стосується мобілізації, оскільки є перелік, встановлений законом, коли стан здоров’я не дозволяє бути мобілізованим, – нагадав він.

На його думку, бронювання потрібно, коли людина задіяна в певних галузях, де вона має виконувати суспільно-важливі функції, щоб забезпечити функціонування критичної інфраструктури, правоохоронних органів та інших важливих об’єктів.

– Бронювання не може ґрунтуватися на тому, хто більше заплатив податків, а хто менше – той йде на війну. Це не можна, тому що ми отримуємо суспільне збурення в державі внаслідок реалізації цієї ідеї. Її не можна приймати за жодних обставин. Бронювання має базувати лише на сферах, де задіяна кожна конкретна людина. Жодного виключення щодо податків і платежів, тому що це погіршуватиме внутрішню ситуацію, – вважає він.

Олександр Мусієнко припустив, що подібну норму можуть запровадити, щоб знайти кошти на мобілізацію. Але тоді потрібно інакше вести комунікацію з суспільством, звернув увагу експерт.

– Тоді треба сказати, що запроваджується додатковий податок тим, хто не хоче бути мобілізованим, але готовий працювати та платити збори, утримувати інших мобілізованих, тому що державі потрібні кошти. Тоді можна про це говорити, тому що загалом така ініціатива буде негативно сприйнята суспільством, – переконаний Олександр Мусієнко.

ФАКТИ

АО «Кравець І Партнери»

🇺🇦✌️Важлива та перевірена інформація від адвоката ⤵️

⚡️Не забудьте приєднатись до телеграм каналу https://t.me/rkravetsUA

АО «Кравець І Партнери»

Крім того, Законом заборонено і примушування працівників до обслуговування у конкретній фінансовій установі. Про свої права Ви дізнаєтесь з цього відео.

🔸ст. 24 ЗУ Про оплату праці – https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/108/95-%D0%B2%D1%80#n126

🇺🇦✌️Важлива та перевірена інформація від адвоката ⤵️

⚡️Не забудьте приєднатись до телеграм каналу https://t.me/rkravetsUA

АО «Кравець І Партнери»

Бажаєте бути в курсі важливих змін в законодавстві України? Підписуйтесь на канал і запрошуйте друзів: https://bit.ly/2G12dHy

🇺🇦✌️Важлива та перевірена інформація від адвоката ⤵️

➡️ Підписатись https://t.me/+Ug5cImH9DexxvTtU

АО «Кравец и Партнеры»

Vesti.ua разобрались, за что конкретно намерены наказывать, и коснется ли это рядовых граждан, если, к примеру, в “кухонном разговоре” кто-то ненароком преступит букву закона.

За что и как накажут

Проект закона предусматривает наказание за такие высказывания, в которых публично отрицаются:

• вооруженная агрессия РФ против Украины;
• временная оккупация РФ нашей территории;
• попытки РФ “легализировать и легитимизировать” аннексию Крыма и ОРДЛО.

Последний пункт вовсе приравнивается к надругательству над “жертвами развязанной РФ агрессивной войны против Украины” и считается “унижением достоинства украинского народа”, и, как отмечается в проекте, “тянет установленные законом правовые последствия”.

Карать за высказывания будут гривней: штраф за отрицание агрессии РФ составит 17–34 тыс. грн, а для рецидивистов он увеличивается до 34–51 тыс. грн (через год срок “обнуляется” и снова действует старая сумма).

Любопытно, что под “публичным отрицанием” законодатели понимают обращение минимум к двум лицам (т. е. если кто-нибудь донесет на крамолу в высказываниях после беседы “на троих”, ответственность также наступит). В числе каналов распространения нехороших идей называют “в основном, но не исключительно” публикации в прессе, выступление по радио, на ТВ или в других СМИ. То же касается постов в соцсетях, плакатов и листовок, т. е. порицается и подчеркивается именно политический характер подобных высказываний.

“Правительство усиливает ответственность за отрицание агрессии для публичных лиц”, – уточнил в своем Telegram-канале премьер Денис Шмыгаль. Это очень важный момент: за отрицание и “легитимизацию” будут наказывать не всех подряд, а только тех, кто подходит под законодательное определение “национальные и иностранные публичные деятели”, “политически значимые лица” и “лица, уполномоченные на выполнение функций государства и местного самоуправления”, т. е. под “колпак” попадут все чиновники, народные депутаты, мэры и депутаты местных советов, политики без “прописки” в Верховной Раде.

При желании можно считать “публичными деятелями” и экспертов: политологов, историков, журналистов. К примеру, в феврале 2020-го в эфире телеканала “НАШ” экс-депутат Рады Елена Бондаренко вступила в полемику с политологом Владимиром Фесенко, приведя в качестве аргумента тезис о том, что в ходе обмена удерживаемыми лицами меняют “одних украинцев на других” (подразумевая наличие украинского паспорта у тех, кого отдают на “ту” сторону в ходе обменов). Подобные высказывания запрещает новый закон.

Мэры против мэров

Ремарка Шмыгаля о “публичных лицах” неслучайна. Она касается конкретного политического деятеля, мэра Полтавы Александра Мамая, который на днях заявил в интервью, что на Донбассе “воюют США и Россия”, а российско-украинскую войну мэр именовал “братоубийственной”, что прямо противоречит идеологической конструкции, которую выстраивает власть. А больше всего эмоций вызвала следующая цитата:

“Общаясь с жителями нашего города, я все больше и больше убеждаюсь, и сам лично, и вижу позицию населения, что у нас сегодня происходят боевые действия, на нашей территории воюют две сверхдержавы — США и Россия. Жаль, что идет брат на брата”, – сказал Мамай.

Аналогичные слова о “братоубийственной войне” произнес в 2019-м тогдашний мэр Корсунь-Шевченковского (Черкасская обл.) Александр Гайдай. Особых красок инциденту придало то, что он сказал фразу на церемонии прощания с бойцом АТО. Спустя несколько дней мэр был вынужден принести извинения, и скандал утих.

Александру Мамаю повезло меньше: после выхода его интервью в эфир весь горсовет Полтавы показательно осудил высказывание, заявил об обращении в СБУ (там, впрочем, ответили: проверку по факту слов мэра проводить не будут, т. к. не видят в них фактов, что подпадают под уголовную ответственность). В конце концов включился проверенный временем механизм сайта “Миротворец”: Мамая попросту добавили в “базу данных” с формулировкой “повторение российских нарративов о братоубийственной войне” и “участие в пропагандистских мероприятиях РФ (страна-агрессор) против Украины”.

Между тем вовсе не факт, что Мамай или его коллега Александр Гайдай понесли бы ответственность даже согласно новому закону. По словам старшего партнера адвокатского бюро “Кравец и партнеры” Ростислава Кравца, вопрос именно “отрицания” чего-либо доказать юридически крайне сложно:

“Чтобы закон заработал, нужно четко определить, что именно подразумевается под отрицанием вооруженной агрессии, где проходит грань между отрицанием и сомнением, в каком виде должно быть отрицание, чтобы оно подпадало под уголовную ответственность, – говорит Кравец. – В свою очередь, ответчик парирует: “Я не отрицаю, вы неправильно поняли – это мое мнение, и оно субъективно”.

Схожего мнения придерживается и юрист Юрий Захарченко: “В каждом индивидуальном случае необходимо разбираться и устанавливать – сделал это человек умышленно, по неосторожности, хотел отрицать и делать это публично или случайно сделал перепост в Facebook, не особо читая текст сообщения, который перепостил. В каждом случае нужно разбираться и давать оценку – насколько человек был заинтересован в том, чтобы отрицание агрессии совершить“, – уточнил он.

ВЕСТИ

АО «Кравец и Партнеры»

Если видео будет для вас полезным, не забывайте поставить лайк, подписаться на канал и поделиться ссылкой со своими друзьями. А также присоединяйтесь к каналу Ростислава Кравца в Телеграм.

✔ Запись на консультацию: https://wa.me/380442296950 (сам номер телефона +380-44-229-6950) или по электронной почте info@knpartners.com.ua

АО «Кравец и Партнеры»

Если видео будет для вас полезным, не забывайте поставить лайк, подписаться на канал и поделиться ссылкой со своими друзьями. А также присоединяйтесь к каналу Ростислава Кравца в Телеграм.

✔ Запись на консультацию: https://wa.me/380442296950 (сам номер телефона +380-44-229-6950) или по электронной почте info@knpartners.com.ua

АО «Кравец и Партнеры»

Слід зазначити, що відповідно до п. 2 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 17.03.2020 установлено, що на період встановлення карантину або обмежувальних заходів, пов’язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) роботодавець може доручити працівникові, у тому числі державному службовцю, службовцю органу місцевого самоврядування, виконувати протягом певного періоду роботу, визначену трудовим договором, вдома, а також надавати працівнику, у тому числі державному службовцю, службовцю органу місцевого самоврядування, за його згодою відпустку.

Однак, не завжди роботодавець йде на зустріч та вважає, що найкраще такого працівника звільнити, оскільки він не може прибувати до місця своєї роботи і під тиском звільняють таких працівників.

При цьому, ст. 36 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України) визначено виключний перелік підстав розірвання трудового договору.

Таким чином, підставами припинення трудового договору є:

1) угода сторін;

2) закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення;

3) призов або вступ працівника або власника — фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу;

4) розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45);

5) переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду;

6) відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв’язку із зміною істотних умов праці;

7) набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено (крім випадків звільнення від відбування покарання з випробуванням) до позбавлення волі або до іншого покарання, яке виключає можливість продовження даної роботи;

7-1) укладення трудового договору (контракту), всупереч вимогам Закону України «Про запобігання корупції», встановленим для осіб, які звільнилися або іншим чином припинили діяльність, пов’язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, протягом року з дня її припинення;

7-2) з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади»;

7-3) набрання законної сили рішенням суду про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави стосовно особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у передбачених статтею 290 Цивільного процесуального кодексу України випадках;

8) підстави, передбачені контрактом;

9) підстави, передбачені іншими законами.

Сергій Хребет

Разом з цим, Стаття 40 КЗпП України визначає розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Отже, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках:

1) змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників;

2) виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров’я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов’язків вимагає доступу до державної таємниці;

3) систематичного невиконання працівником без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення;

4) прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин;

5) нез’явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і родах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні. За працівниками, які втратили працездатність у зв’язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, місце роботи (посада) зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності;

6) поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу;

7) появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп’яніння;

8) вчинення за місцем роботи розкрадання (в тому числі дрібного) майна власника, встановленого вироком суду, що набрав законної сили, чи постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу;

10) призову або мобілізації власника — фізичної особи під час особливого періоду;

11) встановлення невідповідності працівника займаній посаді, на яку його прийнято, або виконуваній роботі протягом строку випробування.

Таким чином, вбачається, що працівник може бути звільнений тільки з підстав передбачених КЗпП України і така підстава, як звільнення під час карантину у Кодексі відсутня.

У свою чергу, що ж робити з п. п. 4, 5 ст. 40 КЗпП України, якими передбачено, що працівника може бути звільнено через систематичне невиконання працівником без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення; прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

То тут потрібно вказати, що законодавцем 30 березня 2020 року було ухвалено Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв’язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-2019)» № 540-IX.

Зазначеним Законом внесено зміни у низку нормативно-правових актів, в тому числі і у КЗпП України.

Таким чином, вказаним законом було запроваджено поняття гнучкого режиму робочого часу, а також дистанційної (надомної) роботи, які не тягнуть за собою змін в нормуванні, оплаті праці та не впливають на обсяг трудових прав працівників.

Отже, відповідно до ст. 60 КЗпП України за погодженням між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом для працівника може встановлюватися гнучкий режим робочого часу на визначений строк або безстроково як при прийнятті на роботу, так і згодом. На час загрози поширення епідемії, пандемії та/або на час загрози військового, техногенного, природного чи іншого характеру умова про дистанційну (надомну) роботу та гнучкий режим робочого часу може встановлюватися у наказі (розпорядженні) власника або уповноваженого ним органу без обов’язкового укладення у письмовій формі трудового договору про дистанційну (надомну) роботу.

При дистанційній (надомній) роботі працівники розподіляють робочий час на свій розсуд, на них не поширюються правила внутрішнього трудового розпорядку, якщо інше не передбачено у трудовому договорі. При цьому загальна тривалість робочого часу не може перевищувати норм, передбачених статтями 50 і 51 цього Кодексу.

Виконання дистанційної (надомної) роботи не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників.При цьому, якщо працівник і роботодавець письмово не домовились про інше, дистанційна (надомна) робота передбачає оплату праці в повному обсязі та в строки, визначені діючим трудовим договором.

Тому, буде доцільно написати заяву роботодавцю із проханням перевести вас на надомну роботу та ознайомитись із відповідним наказом (розпорядженням) про встановлення дистанційної роботи працівникам.

Слід зазначити, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» надано право піти у відпустку без збереження заробітної плати певним категоріям громадян, як приклад, для осіб, які мають дітей віком до 14 років. Термін перебування у такій відпустці не включається до загального терміну, встановленого законодавством, і може бути продовжений на такий період, на який буде запроваджено режим карантину. У разі наявності у працівника невикористаних днів щорічної відпустки, за його бажанням та за згодою роботодавця, можуть бути надані щорічна основна або додаткова відпустки, а також інші оплачувані відпустки, передбачені законодавством.

Тому, в будь-якому разі слід домовитись із роботодавцем щодо можливості дистанційної (надомної) роботи, що не позбавить вас можливості заробляти собі на життя і залишатися при роботі.

Зверніть увагу, що п. 4, 5 ст. 40 КЗпП України передбачено звільнення через систематичне невиконання працівником обов’язків, а також прогул (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Хоч КЗпП України і не визначає поважні причини невиконання обов’язків працівником та його прогулу, однак якщо це не залежить від волі працівника, зокрема введення карантинних заходів щодо пересування громадян тощо, то у разі неможливості належного виконання посадових обов’язків, а також прибуття до місця своєї роботи працівником, то вказані причини можуть бути визнано поважними.

Що стосується зменшення заробітної плати під час карантину, то тут слід зазначити, що відповідно до ч. 1, 3 ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Забороняється будь-яке зниження розмірів оплати праці залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об’єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання.

Ст. 22 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що суб’єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Як вже зазначалось вище, ст. 60 КЗпП України передбачено, що дистанційна (надомна) робота передбачає оплату праці в повному обсязі та в строки, визначені діючим трудовим договором, якщо працівник і роботодавець письмово не домовились про інше.

Таким чином, в односторонньому порядку роботодавець не має права зменшувати заробітну плату працівнику.

Отже, як звільнення працівника так і зменшення заробітної плати не може відбуватись в порушення КЗпП України та Закону України «Про оплату праці», тому в будь-якому разі краще звернутись до роботодавця письмово щодо можливості виконання роботи дистанційно, для того щоб у разі відмови ви мали право офіційно захистити свої порушені трудові права та законні інтереси, адже якщо цього не зробити доведення порушених прав буде фактично не можливе без доказів.

Якщо ж так сталося, що ваші трудові права було порушене, радимо не затягувати і звернутися до кваліфікованого юриста, оскільки відповідно до ст. 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору можна звернутися в тримісячний строк з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення — в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Хоча цей строк і подовжено на час дії карантину, однак зволікати з захистом своїх прав не варто.

Тому, бережіть себе і будьте обачливі адже звернення до органів судової влади завжди забирає багато сил, коштів і здоров’я.

Автор консультації: Сергій Хребет

Юрист, АО Кравець і партнери для Протокола

Адвокатская компания Кравец и Партнеры

«Насправді там чітко вказано, що винаймач площі звільняється від сплати оренди у випадку, коли буде доведено, що він не може використовувати її під час карантину. Але це поняття дуже широке і тут можуть виникати колізії. Так, приміром, закритий офісний центр чи кінотеатр, які не можуть використовуватися орендарем, бо це заборонено владою робити саме під час карантину, справді звільняються від сплати за користування площею. А, приміром, будь-який склад, яким дозволено користуватися, не може бути звільнено — він спокійнісінько працює, довозити на роботу своїх людей така компанія може», — зазначає «Урядовому кур’єру» старший партнер юридичної фірми «Кравець та партнери» Ростислав Кравець.

За його словами, є вже десятки випадків, коли орендар та орендодавець в кожному окремому випадку вирішували ці питання тихо та спокійно. Приміром, у столичному «Дрім-Тауні». Як вважає Кравець, у випадку, коли орендар не хоче сплачувати орендну платню, орендодавець може звернутися до суду. Це ж саме може зробити й орендар.

Олег ГРОМОВ, «Урядовий кур’єр»

Адвокатская компания Кравец и Партнеры