Ухвала Верховного суду у справі справа № 757/172/16-ц опублікована в Єдиному державному реєстрі судових рішень, про що повідомив старший партнер Адвокатської компанії «Кравець і партнери» Ростислав Кравець.

В ухвалі зокрема зазначено:

«У деяких наведених судових рішеннях, суд касаційної інстанції вважав, що на власників істотної участі банку та/або їх керівників може бути покладена відповідальність лише за наявності в сукупності певних умов, які разом утворюють склад цивільного правопорушення, а саме: наявність шкоди, протиправної поведінки, причинного зв’язку між поведінкою і шкодою, вини.

Разом із тим, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалах від 25 вересня 2017 року, справа 753/10904/16-ц, та від 04 жовтня 2017 року, справа № 761/25478/15-ц,  зазначив лише про той факт, що вкладнику гарантована сума вкладу виплачена і вкладник, згідно Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не позбавлений права отримати згідно із чергою решту коштів. При цьому суд касаційної інстанції взагалі не вважав за необхідне досліджувати вину власника істотної участі банку.

Крім того, спростовуючи доводи касаційної скарги щодо непорушності права власності та дотримання всіх складових принципу верховенства права  при вирішенні спорів, пов’язаних з власністю особи, Вищий господарський суд України у постанові від 07 червня 2017 року, справа №910/15296/16, вказав, що надання необґрунтованих переваг одному з кредиторів банку за рахунок стягнення заборгованості з одного з акціонерів банку, вина якого у настанні неплатоспроможності банку не доведена, свідчило б про порушення принципу  верховенства права.

У справі, яка переглядається, як на підставу доведеності вини ОСОБА_3, власника істотної участі в банку, ОСОБА_1 посилається на те, що  судовими рішеннями, ухваленими у порядку адміністративного судочинства, якими ОСОБА_7 відмовлено в задоволенні позову до Національного банку України, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору — публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра», про визнання дій та бездіяльності протиправними, стягнення моральної шкоди, встановлено, що саме власники істотної участі не вжили дієвих і своєчасних заходів з фінансової підтримки банку для приведення його діяльності у відповідність до вимог законодавства України.

Так, даним судовим рішенням  установлено, що «протягом липня 2014 року банк не дотримувався нормативу миттєвої ліквідності (Н4), значення якого не перевищувало 17,46% (нормативне значення не менше ніж 20%). Станом на 05 серпня 2014 року норматив миттєвої ліквідності (Н4) становив лише 7,37%. Банк порушував вимоги Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої постановою правління Національного банку України від 28 серпня 2011 року №368, у частині недотримання нормативу миттєвої ліквідності (Н4), починаючи з 20 березня 2014 року та не усунув це порушення».

У матеріалах справи також наявна ухвала Печерського районного суду м. Києва від 16 грудня 2015 року, у якій йдеться про кримінальне провадження, розпочате за фактом заволодіння колишніми службовими особами спільно з власниками та керівниками банку державними коштами Національного банку України в особливо великому розмірі.

Разом із тим, у постанові Правління Національного банку України від 06 лютого 2015 року «Про віднесення публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до категорій неплатоспроможних» основна причина віднесення ПАТ «КБ «Надра» до категорії неплатоспроможних зазначено — недокапіталізація банку відповідно до вимог стрес-тестування та неприведення діяльності у відповідність до вимог законодавства України.

Національний банк зазначив, що віднесення ПАТ «КБ «Надра» до категорії неплатоспроможних стало наслідком його нежиттєздатності ще з часу введення тимчасової адміністрації у 2009 році, призначення якої було викликано, зокрема, ризиковою діяльністю попереднього менеджменту на чолі з ОСОБА_8, який не забезпечив якісного управління банком та фактично довів його до банкрутства. Однак зусилля та заходи, що в подальшому вживалися менеджментом ПАТ «КБ «Надра» для покращення його діяльності та функціонування відповідно до встановлених нормативів, виявилися недостатніми в умовах фінансово-економічної кризи.

Ураховуючи, що положенням частини шостої статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» не урегульовано питання, у який саме спосіб має бути доведена вина власника істотної участі в банку у віднесенні банку до категорії неплатоспроможних та зважаючи на те, що суди касаційної інстанції при вирішенні аналогічних справ доходять різних висновків, які впливають на єдність судової практики, колегія суддів вважає, що вирішення цього правового питання, з урахуванням наведених вище правових висновків судів касаційної інстанції у подібних правовідносинах, містить виключну правову проблему для забезпечення сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

При цьому однакове застосування закону забезпечує загальнообов’язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдине застосування законів поліпшує громадське прийняття справедливості та правосуддя, а також довіру  до відправлення правосуддя.

Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень, особливо судами вищих інстанцій, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.

А, отже, правовою проблемою є загальне визначення підстав, меж, принципів відповідальності власника істотної участі в банку, зокрема, відповідальності за бездіяльність та її наслідки (частина четверта статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність») або дії та їх наслідки (частина п’ята статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність»), тягар доведення вини тощо.«

АНТИРЕЙД

Адвокатская компания Кравец и Партнеры

Как сообщил первый заместитель главы Фонда госимущества Дмитрий Парфененко, в последнее время увеличивается интерес со стороны иностранных компаний к аренде украинских объектов. Так что, это оперативный ответ ФГИ на пожелания нерезидентов и спрос на рынке.
 
Насколько выгодна такая инициатива ФГИ для страны, в эфире радиостанции Голос Столицы прокомментировал старший партнер адвокатской компании «Кравец и партнеры» Ростислав Кравец.
 
Тобто до цього іноземцям не дозволялося орендувати українське державне майно?
 
— Так, обмеження стосувалося саме безпосередньо державного майна, яке не мало передаватися компаніям — нерезидентам в оренду. І я вважаю, що це абсолютно доцільно. І саме така норма існує в більшості країн, які захищають свій внутрішній ринок, а також захищають своє майно, яке знаходиться в державній власності тим чи іншим способом.
 
Яка мета цієї заборони?
 
— По-перше, оренда передбачає певне використання майна. Тобто певний режим використання майна, а також певне його утримання. Якщо, наприклад, нерезидент неналежним чином використовує, Фонд держмайна не буде моніторити і щоденно перевіряти, яким саме чином використовується те чи інше майно. І звичайно, після закінчення оренди, наприклад, несплати нерезидентом коштів чи знищення цього майна, чи нанесення іншої шкоди, прийдеться судитися в міжнародних судах, стягувати ці кошти, шукати того іноземця невідомо де. І фактично таким чином держава може втратити просто мільярди гривень у разі, якщо буде передаватися майно в оренду іноземцям.

Ви вважаєте, що вітчизняний орендар більш відповідальний?
 
— Звичайно. У вітчизняного орендаря є певні  активи в Україні. Тобто це ж не компанія, яка вчора зареєструвалася. А що є у іноземців? Так, є активи, які знаходяться в Англії, Німеччині, десь на якихось Багамських островах. Що потрібно буде зробити українським юристам, тим же представникам Мін’юсту, представникам Фонду державного майна, щоб стягнути всі ці кошти, всі ці збитки. Це, ви розумієте, втрати і кількість тих судів, для того, щоб стягнути кошти, стягнути ту нанесену шкоду цими іноземними компаніями. І тим більше, ми ж прекрасно розуміємо, як будуть сплачуватися податки. Тобто це не тільки можливість втратити майно і неналежне його використання, а держава може втратити мільйонні податки, які будуть поступати в казну іноземних країн замість того, щоб сплачуватися в Україні. Тобто іноземці, звичайно, тут не будуть показувати прибуток, а всі ці компанії сплачують, вони є резидентами інших країн податковими, і будуть сплачувати податки там. Тому я вважаю, що це взагалі є якась така диверсія на рівні держави щодо передачі в оренду іноземцям державного майна.
 
У такому випадку, навіщо тоді Фонд держмайна ухвалює таке рішення? 
 
— Потрібно задати це питання тим особам у Фонді держмайна, які ініціюють ці зміни. Тому що всі ці розповіді про те, що іноземці різко так зацікавилися державним майном в Україні, де є дуже велика інфляція, де є дуже великий рівень корупції, де не працюють суди, де йде війна — ми прекрасно розуміємо, що це абсурд. Стільки моментів стосовно взагалі правового регулювання майна в Україні, і тут іноземці різко якимось чином зацікавилися цим майном, в мене виникає підозра, що це не іноземці, а саме наші громадяни, які за допомогою іноземних компаній, іноземних юрисдикцій таким чином намагаються отримати надприбутки і не сплачувати податки в Україні.
 
Які державні підприємства в першу чергу опиняються під загрозою?
 
— Безпосередньо в нас ж є дуже велика проблема наразі. Я так розумію, що це один з кроків виходу із цієї ситуації зі спецконфіскацією. Навіть створили ціле агентство, яке буде утримувати відповідне майно. То, я так вважаю, що це одна з таких ланок цього ланцюга, який намагаються певним чином відбирати майно у минулих власників чи державних службовців, які не можуть довести його легальність, і передавати через Фонд державного майна в оренду безпосередньо вже іноземним компаніям. А що стосується, які галузі, в більшості — це в енергетиці, є в хімічній промисловості ще залишилися державні підприємства. Є державні підприємства, які мають дуже великі земельні фонди. То я вважаю, що на це в першу чергу і буде націлена оця оренда і передача майна в оренду як цілісних майнових комплексів.
 
Чи є якісь юридичні механізми, які Фонд держмайна може застосувати, аби убезпечити підприємства від вже названих вами ризиків?
 
— Звичайно. Ми можемо назвати безліч таких критеріїв, однак в разі, якщо вони не будуть виконуватися, то ми нічого не отримаємо, будемо шукати потім крайніх якихось осіб, якихось юристів, які узгодили ці договори оренди і які щось там підробили, як це відбувається зараз в більшості таких аналогічних справах, коли мова йде про розкрадання майна, коли фактично перекладається вся відповідальність на якогось службовця, який щось недогледів, хоча насправді він отримував чіткі вказівки, з ким потрібно і як укладати відповідні договори. Тому, я вважаю, що всі ці механізми фактично в Україні не будуть працювати. І в зв’язку з цим навіть якщо б вони працювали, я вважаю, що передача іноземним компаніям, саме нерезидентам в оренду державного майна є неприпустимою. Це є підривом фактично економічної незалежності і фінансової стабільності в Україні.

Чи вам не здається, що є якась вірогідність через цю ініціативу зриву приватизації?
 
— Це також може бути — зрив приватизації. Однак я вважаю, що на сьогоднішній день приватизація в Україні фактично не може бути. Тому що насправді в зв’язку з тими великими ризиками, які існують сьогодні в Україні, реальні ціни на ті об’єкти нерухомості, усі майнові комплекси отримати сьогодні неможливо. І краще їх використовувати самим, і налагодити на них отримання державою прибутку, ніж шукати осіб, яким за безцінь продати ці об’єкти. Тому я вважаю, що тут питання стосовно приватизації і ті плани приватизації, які не перший рік вже зриваються, то про це мова навіть і не йде. І я вважаю, що на це навіть і зазіхати не потрібно, на цю приватизацію.

Голос Столицы

Адвокатская компания Кравец и Партнеры