Зрозуміло, що за цей час я перезнайомився практично з усіма бодай трохи помітними інженерами людських душ – з кимсь очно, з кимсь заочно, та знав поіменно не тільки столичних, але багатьох регіональних журналістів. Але до 14 липня 2025 року я ніколи не чув про існування такої «видатної журналістки» як Катерина Коберник, яка, як тепер з’ясувалось, на гроші Коломойського та, одночасно, з щедрот дідуся Сороса, редагує мало кому відоме інтернет-видання «Бабель». Про це повідомляє АНТИРЕЙД з посиланням на «Хроніки Українських Йолопів».

Я знав хто така Іванна Коберник (навіть якось разом з Іванною та Віталієм Портніковим брав участь у передачі радіо «Свобода»), але про існування Катерини Коберник не здогадувався. Уявляєте, що це за нікчемна мандавошка, якщо про її існування не знала людина, яка пропрацювала в журналістиці понад три десятки років?

Так ось, про цю мандавошку (перепрошую, про цю нікчемну мандавошку) я вперше довідався напередодні обрання слідчим суддею Печерського районного суду Києва запобіжного заходу моєму, так би мовити, бойовому побратиму Шабуніну, який півтора року, з 25 лютого 2022 року по 2 листопада 2023 року, фіктивно рахувався на військовій службі в моїй 241 окремій бригаді ТрО (точніше – у 207 окремому батальйоні ТрО 241 окремої бригади ТрО), але жодного разу в своєму підрозділі не з’явися, обов’язків військової служби не виконував, військову присягу не складав, курс базової загальновійськової підготовки не проходив і, взагалі, проживав удома в той час, як його батальйон знаходився в зоні бойових дій.

Підписуйтесь на наш Канал у Telegram та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook, щоб бути в курсі найважливіших подій.

Втім, це не заважало Шабуніну шахрайським шляхом щомісяця отримувати на свою банківську картку грошове забезпечення солдата (23 тисяч грн) та додаткову винагороду за виконання бойових/спеціальних завдань (30 тисяч грн), а за квітень 2022 року – навіть «бойові» в розмірі 100 тисяч грн на місяць за, начебто, участь у боях по звільненню Київської області. Ба більш того, колишній командир батальйону підполковник Юшко продав… перепрошую, подарував солдату Шабуніну довідку форми №6 про безпосередню участь у бойових діях, необхідну для отримання посвідчення ветерана війни – учасника бойових дій.

Таких мертвих душ у 207 окремому батальйоні ТрО 241 окремої бригади ТрО було понад 20 осіб, зокрема, разом з Шабуніним фіктивно рахувався на службі призваний за мобілізацією «активіст» Шерембей, тричі засуджений за квартирні крадіжки, який також купив… перепрошую, отримав у Юшка довідку про безпосередню участь у бойових діях і також жодного разу за півтора року не з’явився в своєму підрозділі. Довідавшись про це, я домігся реєстрації низки кримінальних проваджень стосовно Шабуніна, Шерембея та їхнього командира Юшка.

Цей процес розтягнувся надовго – з грудня 2023 року й до вересня 2025 року. Зрозуміло, що вносити мої повідомлення про злочин у Єдиний реєстр досудових розслідувань у Територіальному управлінні Державного бюро розслідувань у м.Києві відмовлялись, тому кожного разу доводилось звертатись зі скаргою до суду, за що я вдячний адвокатові Ростиславу Кравцю, який погодився безкоштовно представляти в судах справжнього учасника бойових дій, доки я був на фронті.

Але навіть після реєстрації кримінальних проваджень ніякі слідчі дії не проводились – бо заборонив Офіс Президента. Не допомагали ані мої скарги в суд на слідчого, ані скарги в Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію прокурорів на процесуального керівника.

Більш того: одного разу, коли процесуальний керівник спробував був дати вказівки слідчому, трапилась істерика в тодішнього заступника генерального прокурора Антона Войтенка, який, посилаючись на Вищі Інстанції (себто на заступника керівника Офісу Президента Олега Татарова), верещав, що закатає прокурора в асфальт. І це не дивно, бо Шабунін своїм ротом обслуговував найбрудніші корупційні оборудки попсуй-міністра Умєрова (власне, за це Шабуніну й давали можливість фіктивно «служити»).

Тим не менш, за півтора року цю справу мені таки вдалось зрушити з місця й Шабунін з Юшком опинились на лаві підсудних.

До речі, на обвинуваченого Юшка можна подитивись ось на цьому відео. Оскільки колишньому командиру 207 окремого батальйону ТрО (а нині – заступникові командира 162 окремої механізованої бригади) підполковнику Юшку обраний запобіжний захід у вигляді застави, Віктор Васильович за давньою звичкою ганяє п’яним за кермом свого автомобіля. 8 грудня 2025 року обвинувачений Юшко знову був зупинений поліцією в м.Фастів у вигляді, що ображає людську гідність, а відео з колишнім командиром Шабуніна широко розійшлось у соціальних мережах.

Полюбуйтесь на цю п’яну мерзоту, яка 8 грудня 2025 року, упившись до втрати людської подоби, знову сіла за кермо автомобіля. Це – підполковник Юшко Віктор Васильович, колишній командир 207 окремого батальйону ТрО (військова частина А7376), якого зараз судять разом з колишнім солдатом цього батальйону Шабуніним:

19 лютого 2025 року військовослужбовець, призваний за мобілізацією, Шабунін після трьох років фіктивної «служби» у Києві був несподівано для нього «висланий» зі столиці та призначений командиром відділення польового механізованого хлібозаводу продовольчого складу 218 об’єднаного центру забезпечення Сил логістики ЗСУ (військова частина А1361) у м.Харків. А наступного дня слідчий Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, повідомив про підозру в зловживанні службовим становищем колишньому командиру 207 окремого батальйону ТрО підполковнику Віктору Юшку.

Підписуйтесь на наш Канал у Telegram та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook, щоб бути в курсі найважливіших подій.

Хлібопекарним виробництвом Шабунін завідував недовго: 10 липня 2025 року він був переміщений на посаду головного сержанта взводу забезпечення 43 окремої механізованої бригади (військова частина А4698) з місцем дислокації в с.Коробчиному Чугуївського району Харківської області. Наступного дня Шабуніну було повідомлено про підозру в ухиленні від військової служби (у подальшому Шабунін ще й отримав підозру в шахрайстві).

На цій історичній фотографії зафіксований процес вручення Шабуніну письмового повідомлення про підозру. Найбільше мені сподобався антикорупційний календар, який прикрашав оселю нашого сонечка.

І тоді 14 липня 2025 року на арені з’явилась «видатна журналістка» К.Коберник, про існування якої я раніше не знав. Вона провела ціле «розслідування», у ході якого встановила, що заявник у «справі Шабуніна» – зовсім не старший сержант Збройних Сил України (на момент написання цих рядків – вже колишній: за два місяці до врученню Шабуніну підозри я був звільнений у відставку в зв’язку з досягненням граничного віку після 3 років 2 місяців і 5 днів служби в тих місцях, про які К.Коберник, хіба, читала в зведеннях Генштабу) Володимир Бойко, а «проросійський блогер» Володимир Бойко, найнятий ледь не особисто Путіним, який виконує політичне завдання по переслідуванню так званих «борців з корупцією». 14 липня 2025 року К.Коберник написала про це в своєму «Бабелі», а з 17 липня почала розганяти брехню в соцмережах.

Прочитавши цю срань, опубліковану К.Коберник (ставлю крізь її ініціал, щоби ніхто не подумав, що я маю на увазі Іванну Коберник) на Фейсбуці та в її осоружному виданні «Бабель», я, звісно, поцікавився в знайомих журналістів: а хто це така? На що обізнані люди мені розповіли, що К.Коберник – це медіа-шалава, яка в 2009-2014 роках дописувала в російських виданнях, але була змушена залишити журналістську роботу через профнепридатність і пішла працювати адміністратором до олігарха Ігоря Коломойського. Упродовж 2014-2019 років К.Коберник була заступницею департаменту новин у належній Коломойському телерадіокомпанії «1+1» і займалась тим, що вела табель обліку робочого часу для видачі зарплатні «у конвертах». А також керувала сайтом ТСН.ua, на якому технічні працівники розміщували нарізки телевізійних передач.

Показавши себе вправним адміністратором, «видатна журналістка» вирішила очолити якийсь самостійний медіа-проєкт і випросила в Коломойського грошей на сайт «theБабель», власником якого був Ігор Валерійович, а шеф-редактором – К.Коберник, що продовжувала працювати на «плюсах».

З щедрот Коломойського 10 травня 2018 року було зареєстровано Товариство з обмеженою відповідальність «Бабель», код ЄДРПОУ 42125532, з розміром статутного фонду 200 000,00 грн. У засновники ТОВ «Бабель» увійшли два представники редакції, що мали по 25% – Гліб Гусєв і Катерина Коберник, та два представники Коломойського – Олександр Ткаченко (генеральний директор телерадіокомпанії «1+1» і майбутній міністр культури) та Ярослав Пахольчук (виконавчий директор телерадіокомпанії «1+1»).

Технічне створення сайту «theБабель» було доручено ТОВ «Ідейл» (код ЄРДРПОУ 39361616), зареєстрованому в м.Луцьк у будинку №30 на проспекті Перемоги, яке раніше для телерадіокомпанії «1+1» створило сайт ТСН.ua. Чому «плюси» залучили для створення своїх сайтів провінційну компанію здогадатись нескладно. Власником ТОВ «Ідейл» є Вадим Михайлович Махомед 1981 року народження, який у дитинстві мешкав у Луцьку в будинку №1 по бульвару Дружби Народів. А виконавчий директор телерадіокомпанії «1+1» Ярослав Пахольчук, усе того ж 1981 року народження, проживав на відстані кількох будинків від Вадима Махомеда, по все тому ж бульвару Дружби Народів у Луцьку в будинку №8А, і вчився з Махомедом у одному класі середньої школи.

Директором ТОВ «Бабель» був призначений Дмитро Новак, який має таке ж відношення до журналістики, як і К.Коберник, зокрема з 2016 року він займається торгівлею автомобілями та є власником Приватного підприємства «АйДжі» (код ЄДРПОУ 40434891) – запам’ятаймо назву цього підприємства, вона нам ще знадобиться. Втім, люди, які мають ділові контакти з п.Новаком, кілька разів записували його номер телефону як «Укргаздобича» і один раз – «від Ткаченка».

І знову дивовижний збіг: своє дитинство Дмитро Володимирович Новак, який також народився в 1981 році, провів у Луцьку в тому самому будинку №8А, у якому проживав майбутній директор телерадіокомпанії «1+1» Ярослав Валерійович Пахольчук.

Як нескладно здогадатись, і розробник сайту «theБабель» Вадим Махомед, і директор ТОВ «Бабель» Дмитро Новак були однокласниками довіреної особи й медіа-менеджера Коломойського Ярослава Пахольчука, з яким проживали на одній вулиці, а у випадку Новака – навіть у одному будинку.

20 травня 2019 року відбулось те, що Коломойський назвав «нашою з Аваковим спільною перемогою» – у кабінет Президента України на вулиці Банковій в’їхав артист розмовного жанру, повністю зобов’язаний своєю політичною кар’єрою Коломойському й телерадіокомпанії «1+1». У зв’язку з обранням Олександра Ткаченка народним депутатом України його частка в ТОВ «Бабель» перейшла в серпні 2019-го Пахольчуку, який став одноосібним представником Коломойського.

Але в тому ж таки серпні 2019 року в нашої героїні трапилась неприємність: К.Коберник, яка ніколи в житті не мала відношення до справжньої журналістики, прийняла за чисту монету розіграш, вчинений заступником керівника Офісу президента Кирилом Тимошенком. Тимошенко жартома надіслав у кілька видань з орбіти Коломойського заяву тодішнього глави держави Андрія Богдана (адвокат Коломойського, якого Ігор Валерійович призначив регентом при неосудному монарху) про звільнення з посади керівника Офісу Президента. Заява була без дати (згідно з українськими традиціями, такі заяви чиновники пишуть при призначенні на посаду), але К.Коберник не тільки здуру цю заяву опублікувала, але ще й оприлюднила джерело інформації. А коли Тимошенко спробував був спростувати свою причетність до розіграшу, К.Коберник опублікувала своє з ним листування.

Після цього Тимошенко, цілком природно, зажадав від Коломойського «прибрати цю ідіотку» і олігарху нічого не залишалось, як звільнити К.Коберник з телерадіокомпанії «1+1» та офіційно відхреститись від ТОВ «Бабель», припинивши фінансування цієї медіа-помийки, про що К.Коберник розповіла волелюбному українському народові 27 грудня 2019 року на своїй фейсбук-сторінці.

Нехай читацьку громадськість не дивує, що К.Коберник публічно послуговується російською мовою й при цьому називає «проросійським блогером» людину, яка в 1989 році стала одним із засновників Донецького осередку Товариства української мови та в 1990-му – Донецької обласної організації Народного руху України, усе своє життя відстоювала незалежність нашої держави, займалась військово-патріотичним вихованням молоді та розвитком військово-прикладних видів спорту, а з перших днів повномасштабного вторгнення добровольцем пішла на фронт. Це у них – у підстилок Коломойського – так прийнято.

Але свою улюбленицю Ігор Валерійович напризволяще не кинув: наприкінці 2019 року Пахольчук, щоби не дратувати Офіс Президента, вийшов з числа засновників ТОВ «Бабель», а його частка в березні 2020 року була оформлена на підставних осіб, які представляли інтереси все того ж Коломойського.

Що стосується К.Коберник, то вона поміняла назву сайту з «theБабель» на просто «Бабель» (пояснити цю назву може, хіба, досвідчений психіатр або сексопатолог), стала директором ТОВ «Бабель» замість Новака й оголосила, що тепер буде брати гроші лише в урядової американської агенції USAID та належного дідусю Соросу Міжнародного фонду «Відродження». Але, насправді, К.Коберник як смоктала в Коломойського, так і смокче донині за обидві щоки.

Новим засновником «Бабеля», якому від Пахольчука повністю перейшла частка Коломойського, стала словацька компанія «АйДжі», назва якої збігається з назвою українського приватного підприємства, що належить Дмитру Новаку. А наступного 2021 року цій словацькій компанії перейшла й частка Гусєва. Таким чином, «словаки» отримали 75% статутного фонду «Бабеля».

Підписуйтесь на наш Канал у Telegram та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook, щоб бути в курсі найважливіших подій.

Закономірне запитання – для чого словацькій фірми знадобилось мало кому відоме українське інтернет-видання «Бабель», яке очолює подруга скандального олігарха? Утримувати інтернет-видання, навіть таке паплюжне як «Бабель», коштує чималих грошей. Навіщо автодилерам з іншої країни витрачати кровно зароблені євро на якусь там К.Коберник, яка має таке ж відношення до журналістики, як нафталін до виробництва тістечок?

Відповідь очевидна й не містить жодних несподіванок. Власниками словацької компанії «АйДжі» в рівних частках є вже знайомі нам: попередній директор ТОВ «Бабель» Дмитро Новак, який проживав у Луцьку в одному будинку з топ-менеджером Коломойського Ярославом Пахольчуком та разом з ним ходив у один клас середньої школи,

розробник сайту «Бабеля» й, за сумісництвом, колишній однокласник Пахольчука Вадим Махомед, та їхні давні партнери з Луцька Сергій Мостенець і Дмитро Мельник.

Зокрема Новак, Махомед і Мостанець з давніх-давен були партнерами в словацькій компанії DiMel, s. r. o.

Решта 25% належить директору ТОВ «Бабель» К.Коберник.

Як розповіла на своїй Фейсбук-сторінці ця любителька великої мови Коломойського та Авакова, «Бабель» купили підприємці, які, бачте, «читали» це провідне видання та дізнались про закриття від спільних знайомих. При тому частка цих «читачів» мала б зменшитись. Насправді вона зросла з 50% до 75%, а, крім «читачів», бенефіціарами також стали друзі дитинства топ-менеджера Коломойського.

Будь-яке господарське товариство створюється з метою отримання прибутку, а частки засновників у статутному фонді, власне, і означають, у якій пропорції цей прибуток буде ділитись. Але який прибуток може приносити сайт, наповнений брехнею, наклепами на учасників бойових дій та оспівуванням шахраїв та ухилянтів від військової служби на кшталт того ж Шабуніна? Невже «словацькі» підприємці спокусились на гроші, які К.Коберник отримує за розміщення примітивної заказухи?

Відповідь очевидна: ніяких прибутків від діяльності ТОВ «Бабель» колишній директор ТОВ «Бабель» Новак не отримує та отримувати не може, тим більше, що розцінки «Бабеля» за публікацію джинси є мінімальними з огляду на репутацію цього, з дозволу сказати, видання. Новак виконує ту ж функцію, яку виконував і раніше, коли офіційно очолював ТОВ «Бабель» – він представляє реального власника «Бабеля» і передає гроші від Пахольчука (себто, від Коломойського) на утримання дружного колективу цього взірця чесної та непідкупної української журналістики.

А оскільки К.Коберник не подобається, коли її називають медіа-шалавою та натякають на особливі відносини з Ігорем Валерійовичем, вона 10 лютого 2023 року зареєструвала ще й громадську організацію «Бабель» (код ЄДРПОУ 45061440), на рахунок якої отримує за допомогою все того ж Шабуніна гроші від іноземних грантодавців «на розвиток вільної журналістики».

Але гранти, ясна річ, не можуть забезпечити безбідне життя К.Коберник, а гроші, отримувані від Коломойського, треба якось легалізувати. І тут К.Коберник згадала, звідкіля ввійшов в ужиток вислів «відмивання грошей».

У 30-х роках минулого століття американський мафіозі Аль Капоне мав величезні прибутки від нелегальної торгівлі спиртним, але не міг ці гроші витратити на, наприклад, придбання нерухомості чи інші операції, які перебували під контролем поліції та податкової служби. І тоді Аль Капоне створив величезну мережу пралень з низькими цінами, які працювали цілодобово. Через касу цих пралень у нічний час вносились готівкою гроші, отримані злочинним шляхом, які після сплати податків становили легальний дохід власника мережі. Маючи такий приклад, К.Коберник розмістила на сайті «Бабеля» оголошення про збір грошей на підтримку, так би мовити, вільної журналістики.

Закономірне запитання: а з якою метою, у такому разі, до складу засновників ТОВ «Бабель» увійшли так звані словацькі підприємці, якщо вони не дають грошей на існування цього проєкту і директорка їхньої фірми змушена жебракувати?

Зрозуміло, що ніхто з читачів платити цій медіа-помийці не буде, сенс збору грошей «на підтримку вільної журналістики» – це примітивна легалізація коштів, отриманих від Коломойського, а сайт «Бабель» виконує для К.Коберник ту ж роль, що й нічні пральні для Аль Капоне.

Щоправда, у 2023 році ГО «Бабель», маючи одного співробітника, отримала лише 1 млн. 315 тис грн «безповоротної фінансової допомоги на здійснення статутної діяльності», але в 2024 році – вже 8 млн. 335 тис грн.

А ще й Новак передає від Коломойського «на булавки». Жити можна.

Громадська організація «Бабель», він імені якої К.Коберник збирає гроші, має чотирьох засновників – саму Катерину Василівну, співробітницю ТОВ «Бабель» Марину Колесниченко, співробітницю ТОВ «Бабель» Галину Гордієнко і такого собі Попова Євгена Андрійовича, який, напевно, є уособленням чесної та непідкупної української журналістики. Принаймні, цей Попов не заперечував, коли К.Коберник називала учасника бойових дій проросійським блогером і людиною Медведчука, найнятою для дискредитації Шабуніна.

Напевно, присутність Попова, що контролює гроші, які К.Коберник кладе на рахунок під виглядом безповоротної фінансової допомоги від «читачів», виявилась обтяжливою для Катерини Василівни, і вона (точніше – все та ж сама співробітниця ТОВ «Бабель» Галина Гордієнко, яка очолює ГО «Бабель») 15 травня 2025 року зареєструвала ще одну псевдо-громадську організацію – ГО «Бабель медіа фундейшн» (код ЄДРПОУ 45691937) за тією ж самою адресою на Старонавдоницькій вулиці в Києві, за якою зареєстровані ТОВ «Бабель» і ГО «Бабель». Тож слід очікувати, що тепер саме на рахунок цієї ГОшки надходитимуть кошти для утримання медіа-проєкту Коломойського-Пахольчука.

От тільки цікаво – а чи знають правоохоронні органи США, що дідусь Сорос видає гранти інтернет-виданню, яке фактично належить Ігорю Коломойському через підставних осіб? І чи входять ті суми, які К.Коберник отримує від Ігоря Валерійовича, у ліміт видатків, встановлений для олігарха Високим судом Лондона?

Не менш цікавою є також та обставина, що «ПриватБанк», який розшукує активи підсанкційного Коломойського по всьому світу, не бачить, що коїться під носом.

Ну і, головне: відмивання коштів особи, яка перебуває під санкціями, це злочин з точки зору українського законодавства. Тож не здивуюсь, якщо К.Коберник пройде шляхом Шабуніна – від наклепів у Фейсбуці до лави підсудних.

Джерело: volodymyrboyko.wordpress.com

АО «Кравець І Партнери»

Велика палата 10 березня 2026 року ухвалила Рішення № 2-р/2026 за конституційним поданням Верховного Суду. 

Автор клопотання звернувся до Конституційного Суду України щодо перевірки на відповідність частині першій статті 8, частинам першій, другій статті 55, статті 129-1 Конституції України частини другої статті 3, підпункту 5 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України „Про судовий збір“ від 8 липня 2011 року № 3674–VІ зі змінами (далі – Закон) в частині справляння судового збору „за подання до адміністративного суду апеляційної і касаційної скарги на ухвали суду“, постановлені у порядку статей 382, 383 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – Кодекс).

Частиною другою статті 3 Закону визначено перелік заяв, за подання яких судовий збір не справляють. Підпунктом 5 пункту 3 частини другої статті 4 Закону передбачено, що ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання до адміністративного суду апеляційної і касаційної скарги на ухвалу суду, заяви про приєднання до апеляційної чи касаційної скарги на ухвалу суду, – 1 прожитковий мінімум для працездатних осіб.

У конституційному поданні Верховний Суд навів аргументи щодо невідповідності Конституції України оспорюваних приписів Закону. Зокрема, Верховний Суд обґрунтовує свою правову позицію тим, що виконання судового рішення є невід’ємною стадією правосуддя, а тому покладення на особу додаткового фінансового тягаря у вигляді судового збору за вчинення процесуальних дій, спрямованих на реалізацію такого рішення, не узгоджується з приписами Конституції України, зокрема її статей 8, 55, 129-1.

Автор клопотання зазначає, що оспорювані приписи Закону у взаємозв’язку з іншими нормами процесуального законодавства можуть створювати ситуацію, за якої право на звернення до суду або на виконання судового рішення фактично залежить від майнового стану особи, що, на переконання Верховного Суду, суперечить принципам верховенства права, рівності перед законом і судом та доступу до правосуддя.

Дослідивши конституційне подання та долучені до нього матеріали, Конституційний Суд України ухвалив Рішення, яким визнав неконституційними частину другу статті 3, підпункт 5 пункту 3 частини другої статті 4 Закону в тім, що вони уможливлюють справляння судового збору „за подання апеляційної скарги і касаційної скарги на ухвали суду“, постановлені в порядку статей 382, 383 Кодексу.

Зокрема, у Рішенні вказано, що оспорюваними приписами Закону встановлено необґрунтоване втручання у право особи на доступ до суду. Обов’язок сплати судового збору „за подання апеляційної скарги і касаційної скарги на ухвали суду“, постановлені в порядку статей 382, 383 Кодексу, не можна вважати справедливим елементом механізму контролю за виконанням судового рішення, що є невіддільним складником права на доступ до суду, оскільки особа, яка сплатила судовий збір за подання до суду позовної заяви та домоглася ухвалення на свою користь обов’язкового судового рішення, повинна додатково (повторно) сплатити судовий збір за здійснення судового контролю за виконанням судового рішення.

Конституційний Суд України наголошує, що держава не може покладати на особу додатковий фінансовий тягар за свій обов’язок щодо забезпечення виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Отже, частина друга статті 3, підпункт 5 пункту 3 частини другої статті 4 Закону, визнані неконституційними, утрачають чинність із дня ухвалення цього Рішення.

Суддя-доповідач у справі – Оксана Грищук.

▪️Рішення та його резюме будуть оприлюднені на офіційному вебсайті Суду 11 березня 2026 року.

Джерело: supreme.court.gov.ua

АО «Кравець І Партнери»

Для України звичною стала практика, коли норми закону спершу приймаються, а потім нівелюються. Але коли реформа за реформою обирають взірців доброчесності, а їх «святість» порушує будь-які закони, логіка побудови карткового будиночку ламається вщент. 

Методика нехтування

В Національній асоціації адвокатів України відбувся круглий стіл «Проблемні питання формування конкурсної комісії з відбору членів ВККС: виклики чи блокування?».

Відкриваючи захід, голова НААУ, РАУ Лідія Ізовітова зазначила, що проблема не є новою і бере початок з 2019 року, коли фактично «обнулили» одну із ключових інституцій суддівського врядування – Вищу кваліфікаційну комісію суддів. «Якщо подивитись на історичний контекст цієї проблеми, то вона, певною мірою, полягає у боротьбі за державний суверенітет. Ми, як інституція, втратили безпосередність обрання на з’їзді членів ВККС», — додала Л.Ізовітова

Голова НААУ нагадала, що у 2019 році Верховна Рада ухвалила закон «Про внесення змін до закону «Про судоустрій та статус суддів» та деяких законів щодо діяльності органів суддівського врядування». Конституційний Суд, в свою чергу, навіть визнавав деякі положення цього закону неконституційними.

Протягом 2019—2022 років ВККС не працювала, утворився вакуум. В 2021 році була внесена Пропозиція Президента про відновлення діяльності ВККС. На розвиток цієї ініціативи 14 народних депутатів, членів Комітету ВР з питань правової політики, внесли законопроект щодо відновлення роботи ВККС.

Не без змін і дискусій, але закон зрештою було прийнято. Модель формування раніше діючі ВККС була повністю змінена. Закон встановив формування конкурсної комісії з відбору членів ВККС, яка за результатами конкурсу має відібрати та рекомендувати Вищій раді правосуддя кандидатів на призначення членами ВККС. Перший склад конкурсної комісії строком на два роки формувався за участі міжнародних експертів. Після закінчення 2-х річного терміну повноважень, який обчислюється з дня початку її діяльності, конкурсну комісію формують — Рада суддів України, Рада прокурорів, Рада адвокатів України і Президія Академії правових наук.

Оскільки повноваження першого складу конкурсної комісії завершились 1.06.2025, тож з цього дня мав розпочатися старт формування конкурсної комісії у новому складі іншими суб’єктами формування.

Законодавець, переконана Л.Ізовітова, свідомо передбачив, що перший склад з участю міжнародних експертів виконає свою місію з формування оновленої ВККС, передає досвід, а потім українські суб’єкти формування будуть відбирати членів конкурсної комісії для обрання членів ВККС самостійно. Це буде принциповим кроком до відновлення державного суверенітету України в судовій сфері.

Це вже історія, наш законодавець, допустивши міжнародних експертів до формування судової гілки влади на короткий перехідний період, а надалі спрямовував свої дії на відновлення власного суверенітету, оскільки формування конкурсної комісії мало здійснюватися виключно національними суб’єктами.

Між тим, швидко промайнули два роки, і 1 червня закінчились повноваження у першого складу конкурсної комісії. Відповідно до вимог закону, як тільки закінчились повноваження у членів конкурсної комісії, протягом 5 днів ВРП повинна зробити відповідне повідомлення в «Голосі України», направити повідомлення формуючим суб’єктам і розмістити повідомлення на сайті, що формується новий склад КК. У свою чергу, суб’єкти формування протягом 20 днів з моменту отримання повідомлення мають надати своїх кандидатів до складу комісії. Через 5 днів ВРП має сформувати із цих кандидатів нову конкурсну комісії.

«Ми призначили Раду адвокатів України на 6—7 червня, очікуючи, що до 6 червня отримаємо таке повідомлення. Однак жодного повідомлення дотепер не отримали. 13 червня я направила голові ВРП лист з проханням повідомити про причини такої затримки. 17 червня розгляд цього питання пропонувалось включити до проєкту порядку денного, але цього не трапилося, до порядку денного не включили. Жодного рішення ВРП з цього приводу не приймала», — розповіла Л.Ізовітова.

Згодом у НААУ отримали лист за підписом заступника голови ВРП про те, що обговорюється питання з приводу того, аби розробити відповідну методику. Однак законом жодна методика не передбачена, а всі строки — сплинули.

Голова НААУ зазначила, що 18 червня у ВР був зареєстрований законопроект про вдосконалення процедури конкурсу на посади в судовій владі, мається на увазі конкурсних процедур. Законопроєктом передбачено продовження повноважень конкурсної комісії за участі міжнародних експертів.

Утім, вочевидь, що конкурсна комісія за участю міжнародним експертів завершила свою роботу 1 червня. А законопроєкт про продовження її діяльності подано майже через 3 тижні. А тому відсутні жодні передумови, аби у такий спосіб подовжити повноваження першого складу КК.

Умаслити іноземців

Своє бачення проблеми, що склалась, висловив і адвокат Ростислав Кравець. Спікер розповів, що він звернувся до РАУ, а також всіх суб’єктів, які формують склад комісії, яка повинна добирати членів ВККС, щодо необхідності обговорення цього питання.

«Питання буксує за пропозицією члена ВРП Романа Маселко, який, як відомо, пов’язаний з різними грантовими організаціями, в які входять і депутати — автори згаданої законодавчої ініціативи. Складається жахливе і загрозливе для національної безпеки питання щодо впливу іноземців на формування органів державної влади в Україні», — обурився Р.Кравець.

За словами адвоката, пояснити участь іноземців у першому складі конкурсної комісії можна тим, що народні обранці таким чином вирішили отримати допомогу і досвід. «Хоча, як бачимо за результатами, нічого нового нам ці іноземні експерти не продемонстрували. Якщо законом чітко передбачена ситуація, яка встановлює строки, то жодних підстав для відкладення немає. А ВРП чомусь вирішила переступити закон і погодитись на пропозицію одного із членів ВРП почекати. Чого почекати? Незрозуміло. Почекати, поки ВР прийме закон і дозволить іноземцям знову формувати склад конкурсної комісії? Наразі є закон, який потрібно виконувати», — наголосив Р.Кравець.

Та ще більше адвоката вразила позиція Ради прокурорів, які надіслали відповідь, що вони не бачать жодних проблем, як і не бачать себе в цьому процесі. За словами спікера, сьогодні йдеться про те, що ВРП як конституційний орган порушує закон і при цьому настільки зухвало це робить.

Також адвокат розповів, що у ВР є пропозиція прийняти норми щодо відкликання членів ВРП, бо наразі зробити це неможливо. Р.Кравець зазначив, що існують численні рішення від Великої палати ВС, якими встановлено порушення членами ВРП власного закону, а саме, коли притягають суддів за те, що суддя діяв так, як прямо в законі написано. Це, на його думку, говорить або про умисні дії або про низький професійний рівень членів ВРП.

Також Р.Кравець нагадав, що вирішальне право голосу стосовно призначення членів ВРП застережене за іноземними експертами до 14 липня 2027 року. «Дивно, що люди, які не знають українських законів, не знають української мови, намагаються оцінювати чиюсь доброчесність. З іншого боку, ми взагалі нічого не знаємо про цих міжнародних експертів», — додав Р.Кравець.

В свою чергу спікер НААУ Олексій Шевчук зазначив, що, оскільки проходив етичну раду і відповідну процедуру, може підтвердити той факт, що міжнародні експерти не володіють українським законодавством, не володіють процедурними регламентними моментами щодо обрання членів і не володіють фаховою базою, щоб оцінювати кандидатів на ті чи інші посади. Більше того, матеріали міжнародним експертам готує секретаріат ЕР, який формується за грантові кошти і всі подання достеменно перевіряються представниками грантового корпусу — як то Р.Маселко та Віталій Шабунін, перед тим, як вони подаються усім без виключення міжнародним експертам.

***

Відтак, складається враження, що коли приймався чинний закон, представникам грантових організацій майбутнє здавалось настільки далеким, що всі рішення у ньому мали прийматись колись «потім» і «самі собою». Але, майбутнє настало вже, а втрачати міцні зв’язки з іноземцями так не хочеться, що доводиться вигадувати нові казки про українську меншовартість, тотальну недоброчесність громадян України та уявні «методички» щодо формування незалежних органів.

Джерело: zib.com.ua

АО «Кравець І Партнери»

Другий сенат Конституційного Суду України на пленарному засіданні розглянув справу та ухвалив Рішення у справі за конституційною скаргою Панченка Богдана Миколайовича щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 9 частини першої статті 51, підпункту 1 пункту 5-1 розділу ХІІІ „Перехідні положення“ Закону України „Про прокуратуру“ від 14 жовтня 2014 року № 1697–VІІ зі змінами (далі – Закон № 1697).

За пунктом 9 частини першої статті 51 Закону № 1697 прокурора звільняють з посади у разі, зокрема, „ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури“.

Згідно з підпунктом 1 пункту 5-1 розділу ХІІІ „Перехідні положення“ Закону № 1697: „1) прокурорами місцевих прокуратур призначаються: а) особи, які не мають досвіду роботи в органах прокуратури, – за умови успішного проходження ними тестування та подальшого стажування строком до одного року.

На таких осіб поширюються вимоги частин першої та п’ятої статті 27 цього Закону, крім вимоги щодо наявності стажу роботи в галузі права; б) особи, які мають досвід прокурорської діяльності, проте на день набрання чинності цим Законом не працюють в органах прокуратури, – за умови успішного проходження ними тестування; в) прокурори, які на день набрання чинності цим Законом працюють у міських, районних, міжрайонних, районних у містах прокуратурах, – за умови успішного проходження ними тестування. Проведення тестування, стажування здійснюється в порядку, затвердженому Генеральним прокурором України“.

Цим Рішенням Конституційний Суд України ухвалив:

Визнати таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), підпункт „в“ підпункту 1 пункту 5-1 розділу ХІІІ „Перехідні положення“ Закону України „Про прокуратуру“ від 14 жовтня 2014 року № 1697–VІІ зі змінами. 

Визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), пункт 9 частини першої статті 51 Закону України „Про прокуратуру“ від 14 жовтня 2014 року № 1697–VІІ зі змінами та відтермінувати втрату його чинності  на шість місяців із дня ухвалення цього Рішення.  

Закрити конституційне провадження у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) підпунктів „а“, „б“ та абзацу п’ятого підпункту 1 пункту 5-1 розділу ХІІІ „Перехідні положення“ Закону України „Про прокуратуру“ від 14 жовтня 2014 року № 1697–VІІ зі змінами на підставі пункту 4 статті 62 Закону України „Про Конституційний Суд України“ – неприйнятність конституційної скарги.   Суддя доповідач у справі – Олег Первомайський. Текст Рішення та його резюме будуть оприлюднені на офіційному вебсайті Суду 19 грудня ц.р.

АО «Кравець І Партнери»

Телеканал ZIK

Адвокатская компания Кравец и Партнеры