Бажаєте бути в курсі важливих змін в законодавстві України? Підписуйтесь на канал і запрошуйте друзів:
https://bit.ly/2G12dHy

🇺🇦✌️Важлива та перевірена інформація від адвоката ⤵️

➡️ Підписатись https://t.me/+Ug5cImH9DexxvTtU

АО «Кравец и Партнеры»

На щастя чи на жаль, Україна, будучи миролюбивою країною, чинним законодавством не регулювала питання припинення трудових відносин під час воєнного стану, тому, якщо коротко, то реалії сьогодення такі, що відповідь на питання як під час воєнного стану припинити трудові відносини, якщо підприємство зруйновано, нікому видати наказ та оформити звільнення – ніяк.

На даний час, в Україні було проголосовано за законопроект №7160 від 14.03.2022 року «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», однак можна констатувати як і інші пропозиції Третьякової Г.М. даний проект є поверхневим та недолугим і вносить ще більше проблем, ніж проста прогалина закону, яка могла б бути усунута аналогією права чи закону.

Отже, з огляду на те, що чинне законодавство не містить прямих норм для регулювання згаданих відносин, то відповідно має бути застосована аналогія права чи закону, але відразу слід зазначити, що аналогія можлива не в усіх випадках.

Дійсно патовою є ситуація, коли, наприклад найманий працівник працював у роботодавця, який був ФОПом і самостійно виконував функції директора/кадровика, але під час воєнного стану безвісти зник, в кращому випадку. За даних обставин жодна аналогія неможлива і державі все ж таки доведеться самостійно вводити нову процедуру фіксації припинення трудових відносин, наприклад, державною установою, яка мала б повноваження на внесення відповідних записів до трудової книжки.

Якщо ж розглянути питання звільнення з великого підприємства чи установи, то тут ситуація може бути дещо простішою, адже підприємство – це не лише будівля, це також штат працівників, який може працювати та здійснювати свої функції за межами робочого місця.

Так, у випадку, якщо підприємство зруйновано, то в такому випадку найбільш наближеною буде аналогія щодо застосування таких норм для припинення трудових відносин як – припинення трудових відносин за ініціативою працівника, припинення трудових відносин за угодою сторін або припинення трудових відносин за ініціативою роботодавця з підстав – п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП (змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації).

Що ж стосується оформлення заяви, наказу та трудової книжки, то в такому випадку знову ж таки можливі альтернативні способи, які прямо не заборонені законом. Наприклад, заяву на звільнення або наказ про звільнення можна підписати за допомогою електронного цифрового підпису та відправити через електронні засоби зв’язку, якщо ж електронний підпис відсутній, то можна сфотографувати рукописну заяву чи наказ та знову ж таки відправити на електронну пошту чи месенджер. При цьому роботодавцю можна попередньо видати розпорядження про те, що на період воєнного стану можливе використання електронних засобів зв’язку, а після направлення відповідних документів варто за кожним таким фактом складати акт, в якому вказувати який документ, кому, коли та яким способом було відправлено.

Що ж стосується видання трудової книжки, то знову ж таки варто електронним способом повідомити про те, що трудова книжка може бути відправлена поштовим зв’язком на вимогу працівника, якщо при цьому є така можливість, або може бути видана в обумовленому місці наручно, це зі свого боку може бути доказом того, що роботодавець вживав заходів для виконання своїх вимог в міру об’єктивних можливостей, які були в його розпорядженні.

При цьому слід зазначити, що недолугий законопроект Третякової Г.М. не містить навіть спроби врегулювати питання припинення трудового договору в частині фактичного оформлення відносин з припинення трудових відносин, так само як і не містить вирішення проблеми щодо припинення трудових відносин зі зниклим ФОПом, складається враження, що даний проект – це лише імітація діяльності для виправдання власного існування, адже жодних практичних механізмів вирішення дійсно проблемних питань трудових відносин даний проект не містить.

Зовсім цинічно виглядають запропоновані проектом новації, які фактично позбавляють будь-яких виплат від роботодавця осіб, які були вимушено перемішені/евакуйовані чи втратили працездатність через поранення, адже проектом пропонується в таких випадках укладати договори з іншими особами та призупиняти діючі трудові договори, при цьому в додачу до позбавлення права на виплату проект нічого не говорить про те, що робити в тому випадку, коли особа повернеться з евакуації чи лікування, що призведе до масових невдоволень та зубожіння і так постраждалого населення.

Ще однією абстрактною та такою, що призведе лише до проблем та розбрату є пропозиція в проекті, що стосується оплати, яка звучить так «у разі неможливості виплати заробітної плати через воєнні дії виплата заробітної плати може бути призупинена, до моменту відновлення можливості підприємства здійснювати основну діяльність» – і тут черговий раз проявляється непрофесіоналізм та поверхневість, тих, хто готував даний проект. По-перше, хто, як та якими документами підтверджує неможливість виплати, по-друге, як встановити конкретну дату моменту можливості відновлення діяльності, по-третє, які причини не здійснювати виплати, якщо в результаті здійснення неосновного виду діяльності отримується дохід. З даної пропозиції складається враження, що Третьякова Г.М. готувала цю норму під конкретні підприємства, які в такий спосіб зможуть уникнути тривалий час обов’язку з виплати заробітної плати, навіть після завершення воєнного стану.

Отже, як зазначалося раніше, прийняти законопроект жодним чином не покращить та не вирішить низку проблемних питань у сфері трудових відносин, а навпаки – поглибить кризу та спричинить низку невдоволення серед працюючого населення, тому варто було б його заветувати та доручити практичним фахівцям розробити дієві механізми врегулювання відносин, а не витрачати дорогоцінний час на імітацію діяльності деякими особами.

Роботодавцям же і працівникам, за даних умов, необхідно навчитися шукати компроміс і в першу чергу подумати про позасудове вирішення питань, а судові процеси залишити на мирний час, адже юристам теж треба робота (жарт).

Дуже сподіваємось, що у Президента вистачить часу на хоча б на поверхневий аналіз цього чергового третяковського «шедевру» та він застосує право вето, щоб не нашкодити громадянам України та не позбавити їх єдиного джерела доходів під час воєнного стану.

Адвокати Анна Мартиненко, Ростислав Кравець, АО Кравець і партнери

АО «Кравец и Партнеры»

Цей важливий документ, який народжувався за участі Президента України Володимира Зеленського, називають законом про незаконне збагачення.

Кого судимо та саджаємо

Нагадаємо, що 26 лютого Конституційний суд визнав неконституційною статтю Кримінального кодексу України, яка передбачає покарання за незаконне збагачення посадовців. На думку суддів КС, наявна редакція статті 368-2 Кримінального кодексу України порушує статті 8, 62 та 63 Конституції.

3 червня Президент України подав проєкт закону №10358 щодо цивільної конфіскації корупційних активів високопосадовців та відновлення кримінальної відповідальності за незаконне збагачення. Саме цей документ тоді стали обговорювати і змінювати протягом кількох місяців. Нарешті його ухвалили, і він набув чинності.

«Урядовий кур’єр» намагався всебічно дослідити норми закону, його позитивні й негативні моменти і як документ вплине на діяльність підприємців і фізичних осіб.

Головне в законі — те, що особу, «яка є уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування», має активи, вартість яких більш ніж на 6500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян перевищує її законні доходи, карають позбавленням волі від 5 до 10 років. Її також позбавляють права обіймати певні посади чи займатися «певною діяльністю строком до трьох років».

Документ вводить механізм так званої цивільної конфіскації майна. Цю практику застосовуватимуть тоді, коли сумнівні доходи чиновника визначаються більшими, ніж його законні доходи (зар­платня, надбавки, премії, доходи від акцій тощо), починаючи з мільйона гривень.

Що таке активи?

Що розуміють під активами, які так часто згадують у новому законі? Документ регламентує, що це грошові кошти, а також ті, які перебувають на банківських рахунках чи на зберіганні в цих та інших фінустановах. Крім готівкових та безготівкових грошей, до активів додають майно, майнові права, нематеріальні активи, зокрема у криптовалюті, а також роботи чи послуги на виконання функцій держави.

Як видно, закон ставить великі й чіткі перепони для скоєння правопорушення держслужбовцем або працівником органів місцевого самоврядування.

Представляючи ще законопроєкт до другого читання, голова Антикорупційного комітету Верховної Ради Анастасія Красносельська зазначала, що всім звичайним людям зрозуміло: ситуація, коли суддя чи прокурор, який має порівняно невелику зарплатню, живе в будинку на п’ять поверхів з тенісним кортом і двома басейнами, не нормальна. Звісно, що це індикатор незаконних корупційних дій.

Нагадаємо, що раніше у законопроєкті, який було винесено на розгляд Верховної Ради, регламентовано відповідальність за незаконне збагачення за рахунок активів, вартість яких має перевищувати 12 тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (приблизно 204 тисячі гривень). До ухвалення законопроєкту в цілому цю суму було скорочено майже вдвічі. Як вважає чимало юристів, зменшення порогової суми — правильний крок, адже закон буде чинним щодо значно більшого кола таких злочинців, які обіймають високі державні посади.

Зворотної дороги немає

Юристи надавали різні коментарі щодо існування чи неіснування так званої зворотної сили цього важливого закону: одні казали, що він її регламентує, інші — що ні.

«Урядовий кур’єр» отримав офіційну відповідь з цього питання адвоката юридичної фірми «Ілляшев та партнери» Дениса Ненова, який стверджує, що закон не матиме зворотної сили ні в частині положень про кримінальну відповідальність за незаконне збагачення (стаття 368-5 КК), ні в частині положень Цивільного процесуального кодексу України: «Конституція і Кримінальний кодекс України передбачають, що закон про кримінальну відповідальність, який встановлює злочинність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної дії. Закон щодо конфіскації активів шляхом доповнен­ня КК статтею 368-5 («Незаконне збагачення») створив новий склад кримінального правопорушення, встановивши злочинність діяння, у зв’язку з чим він не поширюватиметься на дії чиновників щодо набуття активів до дня набрання чинності законом щодо конфіскації активів».

Отже, за розкрадання державного майна, великі хабарі, які навіть пів року тому брали посадовці, цей закон не передбачає жодного покарання. Воно наставатиме лише відтоді, коли він набув чинності. Прикро, адже це стосується доволі серйозних проваджень, які відкривають НАБУ та Спеціалізована антикорупційна прокуратура (САП).

Проте Денис Ненов зазначає, що в разі правопорушень високопосадовців державних та комунальних інституцій, які вони скоїли, приміром, у травні 2019 року, можна застосовувати інші законодавчі акти. Їх також чимало, тож якщо є велике бажання і воля, можна притягнути до кримінальної відповідальності й таких осіб.

Чомусь більшість юристів не хочуть голосно казати про недоліки закону. Але адвокат Ростислав Кравець вважає, що мінусів у цьому документі чимало. Одним із них він називає те, як суд оцінюватиме доказову базу. Р. Кравець упевнений, що у справах про визнан­ня збагачення незаконним шляхом Феміда ухвалюватиме рішення відповідно до того, яка сторона була більш переконливою, а не до факту отримання такого збагачення. Тобто у судовий процес вводиться оціночне судження.

Звісно, якщо це так, то оціночні моменти — не що інше, як упереджене ставлення певної категорії юристів (суддів, прокурорів тощо) до конкретної справи і конкретних вчинків посадових осіб.

Президент громадського об’єд­нання «Фінансова грамота України» Михайло Стрельников вважає, що цей закон суто азійський і аж ніяк не європейський.

«Пороговість розкрадань за сумами на кшталт: ти вкрав на 5 тисяч неоподатковуваних мінімумів, тому не відповідаєш за цим законом. А якщо вкрав більш як поріг, то відповідатимеш. Це не Європа, до якої ми так складно йдемо.

Пам’ятаю ситуацію, пов’язану з колишнім мером Праги. Це було 2002 року. Тоді приводом для скандалу, відставки мера і порушення кримінальної справи проти посадовця стало оприлюднення незаконного надання ним на свої потреби суми з місцевої скарбниці, яка становила лише тисячу євро. А в Україні підраховуємо пороги і суми занадто великі», — переконаний Михайло Стрельников.

На його думку, будь-яку корупційну дію державного чи комунального чиновника (не важливо, на яку суму) слід жорстко карати. Інакше корупції не подолаємо ніколи. Надто такими законами.

Можливо, він має рацію. Тож у будь-якому разі цей важливий і для держави, яка потопає у корупційних діяннях, і для пересічних українців, які хочуть справедливого покарання для казнокрадів і хабарників, документ уже чинний. Чи розпочнеться нарешті судочинство та виконання покарань для таких осіб принаймні через пів року, побачимо.

Олег Громов, УК

Адвокатская компания Кравец и Партнеры

До останнього часу одним з найпопулярніших способів використання грошей був саме останній варіант – розміщення в банку (ще й відсотки непогані обіцяють), але не все так сталося, як гадалось.

Банк – неплатоспроможний і на арені з’являється Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі – Фонд). По закону Фонд має захисти права й інтереси вкладників та кредиторів банку, а сам банк вивести з ринку.

Ст. 39 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» надає можливість Фонду обрати один з п’яти способів виведення неплатоспроможного банку з ринку, однак «найцікавішим» виявився четвертий — створення та продаж інвестору перехідного банку з передачею йому активів і зобов’язань неплатоспроможного банку і подальшою ліквідацією неплатоспроможного банку.

Відповідно до п. 8 ч. 4 ст. 12 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» до повноважень виконавчої дирекції фонду у сфері регуляторної діяльності відноситься в тому числі й погодження умов відчуження активів і зобов’язань від неплатоспроможного банку на користь приймаючого банку, умови продажу неплатоспроможного банку інвестору або створення перехідного банку і його продажу інвестору.

Крім того, згідно ст. 39 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у плані врегулювання на підставі оцінки фінансового і майнового стану банку визначаються заходи щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку в один із таких способів, в тому числі й шляхом створення та продажу інвестору перехідного банку з передачею йому активів і зобов’язань неплатоспроможного банку і подальшою ліквідацією неплатоспроможного банку.

Фокус перший полягає в тому, що законодавством не передбачено ні обов’язку опублікувати, ні права ознайомитися з текстом плану врегулювання. Мало того, Фонд вживає будь-яких заходів на виконання плану врегулювання без повідомлення та отримання згоди учасників, боржників, кредиторів (вкладників) банку (ч. 6 ст. 39 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»). Тобто, вкладники/кредитори банку повністю позбавлені можливості не лише контролювати, а навіть знати що відбувається з банком, як його збираються виводити з ринку, та як в такому випадку захистити свої права.

Згідно п. 4 ч. 2 ст. 39 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» одним із способів виведення неплатоспроможного банку з ринку є створення та продажу інвестору перехідного банку з передачею йому активів і зобов’язань неплатоспроможного банку і подальшою ліквідацією неплатоспроможного банку.

Тобто, спочатку мають створити перехідний банк, потім передати його активи та зобов’язання неплатоспроможного банку, а сам неплатоспроможний банк потім ліквідувати, однак не все так просто.

Відповідно до ч. 16 ст. 42 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» утворення перехідного банку здійснюється з метою:

– реалізації способу виведення неплатоспроможного банку з ринку, передбаченого пунктом 5 частини другої статті 39 цього Закону, на строк не більше ніж на три місяці;

– утворення перехідного банку як приймаючого банку з метою реалізації способу виведення неплатоспроможного банку з ринку, передбаченого пунктами 2 та 3 частини другої статті 39 цього Закону, на строк не більше ніж на один рік з можливістю продовження строку до одного року.

Дана норма сформульована таким чином, що можна дійти логічного висновку, що 4 спосіб виведення неплатоспроможного банку з ринку, тобто створення та продаж перехідного банку, не є самостійним способом, а лише способом реалізації 2, 3, та 5 способів.

Фокус другий – під час реалізації 5 способу не відбувається передачі активів та зобов’язань неплатоспроможного банку, а спосіб 2 і 3 не передбачає продаж інвестору, в той час, коли 4 спосіб передбачає і передачу активів та зобов’язань неплатоспроможного банку і продаж інвестору перехідного банку. Тобто, існує явна умисна неузгодженість норм, що взагалі грубо йде в розріз з принципом верховенства права, який передбачає обов’язковість формулювання норм законодавства таким чином, щоб вони були зрозумілі в першу чергу тим, кому вони адресовані, в даній ситуації – вкладникам та кредиторам, а не надавали Фонду можливість маніпулювати невизначеністю.

Крім того, працівниками Фонду в одному з судових засідань дано роз’яснення, що створення перехідного банку на підставі п. 1 ч. 16 та на підставі п. 2 ч. 16 ст. 42 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» — це дві різні процедури, де в першому випадку перехідний банк не є приймаючим.

Тут захований третій фокус. Якщо банк не є приймаючим, то на нього не поширюється дія ч. 9 ст. 40 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», де передбачено, що Фонд зобов’язаний повідомити боржників і кредиторів про передачу активів і зобов’язань приймаючому банку шляхом розміщення узагальненої інформації на офіційних сайтах Фонду, неплатоспроможного банку, приймаючого банку. Тобто Фонд не зобов’язаний повідомляти вкладників та кредиторів які та в якому об’ємі активи та зобов’язання передаються на перехідний банк, тобто вкладники та кредитори навіть не знатимуть до кого їм пред’являти свої вимоги – до неплатоспроможного банку чи вже до перехідного.

Відповідно до ч. 14 ст. 42 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд подає Національному банку України пропозицію про ліквідацію неплатоспроможного банку не пізніше дня, наступного за днем передачі активів та зобов’язань перехідному банку.

Як відомо, під час ліквідації неплатоспроможного банку, уповноважена особа здійснює задоволення вимог кредиторів в черговості, передбаченій ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», саме за рахунок грошових коштів, отриманих від реалізації майна неплатоспроможного банку, що залишилося після передання активів та зобов’язань до перехідного банку.

Четвертий фокус полягає в тому, що вкладники та кредитори на момент ліквідації неплатоспроможного банку не можуть знати який об’єм майна залишився у неплатоспроможного банку після передання його активів та зобов’язань до перехідного банку, а таке незнання має свої наслідком неможливість вплинути на надмірне виведення активів, за рахунок яких можна було б розраховувати на задоволення своїх вимог.

Окрім маніпуляцій з перехідним банком, Фонд надалі продовжує зловживати неточностями закону, що має свій прояв також у самостійному позасудовому порядку визнання договір банківського вкладу нікчемними, не зважаючи на те, що у вкладників є наявними як договір, так і квитанції про внесення грошових коштів, як цього вимагає законодавство та судова практика.

Недолугість закону та надмірна самовпевненість Фонду призводить до того, що Фонд, забуваючи своє основне призначення – підвищення довіри вкладників до банківської системи, поступово та стабільно знищує її.

Як не дивно політика діяльності Фонду дуже схожа на поведінку Національного банку України, який заплющує очі на порушення та неточності фінансової звітності, дозволяючи таким чином власникам банків вивести активи, а потім за допомогою Фонду вже через новий банк отримати їх назад.

В результаті всіх цих фокусів висновок напрошується один – жодна копійка в українському банку на сьогоднішній день не гарантується Фондом, правила можуть змінюватися в будь-який момент і як наслідок ніхто нічого в результаті діяльності Фонду не отримає, в тому числі і держава.

Анна Мартиненко
Юрист, Адвокатська компанія «Кравець і Партнери»

Адвокатская компания Кравец и Партнеры