Велика палата 10 березня 2026 року ухвалила Рішення № 2-р/2026 за конституційним поданням Верховного Суду. 

Автор клопотання звернувся до Конституційного Суду України щодо перевірки на відповідність частині першій статті 8, частинам першій, другій статті 55, статті 129-1 Конституції України частини другої статті 3, підпункту 5 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України „Про судовий збір“ від 8 липня 2011 року № 3674–VІ зі змінами (далі – Закон) в частині справляння судового збору „за подання до адміністративного суду апеляційної і касаційної скарги на ухвали суду“, постановлені у порядку статей 382, 383 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – Кодекс).

Частиною другою статті 3 Закону визначено перелік заяв, за подання яких судовий збір не справляють. Підпунктом 5 пункту 3 частини другої статті 4 Закону передбачено, що ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання до адміністративного суду апеляційної і касаційної скарги на ухвалу суду, заяви про приєднання до апеляційної чи касаційної скарги на ухвалу суду, – 1 прожитковий мінімум для працездатних осіб.

У конституційному поданні Верховний Суд навів аргументи щодо невідповідності Конституції України оспорюваних приписів Закону. Зокрема, Верховний Суд обґрунтовує свою правову позицію тим, що виконання судового рішення є невід’ємною стадією правосуддя, а тому покладення на особу додаткового фінансового тягаря у вигляді судового збору за вчинення процесуальних дій, спрямованих на реалізацію такого рішення, не узгоджується з приписами Конституції України, зокрема її статей 8, 55, 129-1.

Автор клопотання зазначає, що оспорювані приписи Закону у взаємозв’язку з іншими нормами процесуального законодавства можуть створювати ситуацію, за якої право на звернення до суду або на виконання судового рішення фактично залежить від майнового стану особи, що, на переконання Верховного Суду, суперечить принципам верховенства права, рівності перед законом і судом та доступу до правосуддя.

Дослідивши конституційне подання та долучені до нього матеріали, Конституційний Суд України ухвалив Рішення, яким визнав неконституційними частину другу статті 3, підпункт 5 пункту 3 частини другої статті 4 Закону в тім, що вони уможливлюють справляння судового збору „за подання апеляційної скарги і касаційної скарги на ухвали суду“, постановлені в порядку статей 382, 383 Кодексу.

Зокрема, у Рішенні вказано, що оспорюваними приписами Закону встановлено необґрунтоване втручання у право особи на доступ до суду. Обов’язок сплати судового збору „за подання апеляційної скарги і касаційної скарги на ухвали суду“, постановлені в порядку статей 382, 383 Кодексу, не можна вважати справедливим елементом механізму контролю за виконанням судового рішення, що є невіддільним складником права на доступ до суду, оскільки особа, яка сплатила судовий збір за подання до суду позовної заяви та домоглася ухвалення на свою користь обов’язкового судового рішення, повинна додатково (повторно) сплатити судовий збір за здійснення судового контролю за виконанням судового рішення.

Конституційний Суд України наголошує, що держава не може покладати на особу додатковий фінансовий тягар за свій обов’язок щодо забезпечення виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Отже, частина друга статті 3, підпункт 5 пункту 3 частини другої статті 4 Закону, визнані неконституційними, утрачають чинність із дня ухвалення цього Рішення.

Суддя-доповідач у справі – Оксана Грищук.

▪️Рішення та його резюме будуть оприлюднені на офіційному вебсайті Суду 11 березня 2026 року.

Джерело: supreme.court.gov.ua

АО «Кравець І Партнери»

Заявник просив Суд перевірити на відповідність Конституції України частину другу статті 3, підпункт 9 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України “Про судовий збір” від 8 липня 2011 року № 3674–VI зі змінами (далі – Закон).

Зазначеними приписами Закону встановлено обов’язок стягувача у виконавчому провадженні сплачувати судовий збір за подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи виконавчої служби за зверненням з апеляційною чи касаційною скаргою на ухвалу судді, постановлену за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця.

Автор клопотання наголошував, що застосування в остаточному судовому рішенні в його справі приписів Закону, що їх він оспорює, порушує його право на судовий захист та на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових і службових осіб (частини перша, друга статті 55 Конституції України) та не забезпечує виконання державою судового рішення й контролю за його виконанням (стаття 129-1 Основного Закону України).

Розв’язуючи питання порушені в конституційній скарзі, Конституційний Суд України визнав частину другу статті 3, підпункт 9 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України “Про судовий збір” від 8 липня 2011 року № 3674–VI зі змінами такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), в тім, що вони уможливлюють справляння судового збору при поданні апеляційної і касаційної скарги на ухвалу суду, постановлену за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до Цивільного процесуального кодексу України.

У Рішенні Суд наголосив на значущості приписів частин першої, другої статті 55 Конституції України щодо права кожного захищати в судовому порядку свої права і свободи, що зазнають порушення або утиску внаслідок рішень, дій або бездіяльності суб’єктів владних повноважень, а також вказав, що приписи третього речення частини другої статті 3, статті 8, частин першої, другої статті 55 Основного Закону України зобов’язують державу запровадити на законодавчому рівні такий юридичний механізм реалізації права особи на судовий захист, який забезпечуватиме процесуальні можливості для реального захисту та поновлення порушених прав і свобод.

Суд вважає, що право на судовий захист, установлене частиною першою статті 55 Конституції України, слід розглядати у зв’язку з основними засадами судочинства, визначеними приписами частини другої статті 129 Конституції України, та з урахуванням права на справедливий суд (складником якого є обов’язок держави виконати судове рішення), ґарантованого статтею 6 Конвенції, як його тлумачить Європейський суд із прав людини.

Суд констатував, що має місце необґрунтоване втручання в право стягувача на доступ до суду, оскільки особі, яка сплатила судовий збір за подання до суду позовної заяви й отримала доступ до суду та домоглася ухвалення на її користь обов’язкового судового рішення, доводиться додатково (повторно) сплатити судовий збір за здійснення судового контролю за виконанням судового рішення.

Зазначене вказує на відсутність належних юридичних механізмів реалізації права на доступ до суду, а також свідчить про брак реального судового контролю на стадії виконання судового рішення, оскільки має місце ускладнення практичної реалізації особою її права на доступ до суду, що є порушенням конституційних засад судочинства та принципів цивільного процесуального права.

З огляду на наведене, ураховуючи те, що особа, оскаржуючи ухвалу суду першої інстанції, намагається насамперед усунути наслідки порушення її прав, спричинені невиконанням судового рішення, Суд вказав, що законодавець не діяв відповідно до принципів справедливості, розумності, пропорційності, забезпечення балансу між інтересами держави в стягненні судового збору та інтересами заявника щодо доступу до правосуддя.

Суд дійшов висновку, що частина друга статті 3, підпункт 9 пункту 1 частини другої статті 4 Закону є такими, що суперечать частині першій статті 8, частинам першій, другій статті 55, статті 129-1 Конституції України.

Визнані неконституційними в зазначеному аспекті приписи Закону, утрачають чинність через шість місяців із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Суддя-доповідач у цій справі – Галина Юровська. Текст Рішення буде оприлюднено на офіційному вебсайті Суду 14 травня 2024 року.

Джерело: ccu.gov.ua

АО «Кравець І Партнери»

Про це пише Резонанс із посиланням на відділ комунікацій КСУ та правового моніторингу.

За результатами перевірки оспорюваних положень Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), частину першу статті 37, частину першу статті 94, пункт 3 частини третьої статті 135 Закону України „Про судоустрій і статус суддів“ від 2 червня 2016 року № 1402–VIII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до Закону України „Про судоустрій і статус суддів“ та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16 жовтня 2019 року № 193–IX, пункти 4, 5, 6, 7, 9, 10 розділу ІІ „Прикінцеві та перехідні положення“ Закону України «Про внесення змін до Закону України „Про судоустрій і статус суддів“ та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16 жовтня 2019 року № 193–IX, частину третю статті 24, статтю 281, частину восьму статті 31, частину першу статті 42, частину третю статті 47, частину четверту статті 48 Закону України „Про Вищу раду правосуддя“ від 21 грудня 2016 року № 1798–VIII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до Закону України „Про судоустрій і статус суддів“ та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16 жовтня 2019 року № 193–IX.

Конституційний Суд України закрив провадження у справі в частині перевірки на відповідність Конституції України (конституційність)

частин другої, четвертої статті 24 Закону України „Про Вищу раду правосуддя“ від 21 грудня 2016 року № 1798–VIII.

Також на підставі частини першої статті 97 Закону України „Про Конституційний Суд України“ Конституційний Суд України встановив у рішенні порядок його виконання та рекомендував Верховній Раді України невідкладно привести положення законодавства України у відповідність.

«Надійшла інформація, що закон, який скорочує суддів Верховного суду (без України) до 100 чоловік, КСУ сьогодні визнав неконституційним. Залишається тоді питання, а що робити з касаційними фільтрами, які і були введені для зменшення навантаження на 100 суддів, які лишилися? І друге питання, а що робити взагалі з цим ВС, коли фактично і попередня судова реформа є неконституційною?» — написав у соцмережі адвокат Ростислав Кравець.

Адвокатская компания Кравец и Партнеры