Про це в коментарі i-ua.tv заявив адвокат Ростислав Кравець. 

«Ситуація з АРМА в черговий раз доводить бездіяльність антикорупційний органів. Адже з дій АРМА виходить, що її було створено для того, щоб знищувати економіку країни, а також легалізувати вкрадене майно. АРМА в черговий раз доводить, що вона за безцінь продає активи і жодного зиску для держави від її існування немає. Тож історія з Льовочкіним в черговий раз довела, хто насправді керує АРМА — люди, що зацікавлені у легалізації майна. Адже тому ж тоді за безцінь продаються активи, які коштують мільйони», — каже Р. Кравець.

За його словами, на сьогодні жодного з керівників АРМА не було притягнуто до кримінального відповідальності за подібні дії.

«Адже всі зацікавлені в цих схемах. Вважаю, що вони всі мають від цього зиск. Все це керується з самого верху правоохоронними органами, які мають від цього додатковий зиск. По-іншому пояснити їх бездіяльність не можна. Бо як можна не бачити втрату мільйонів? Тому в цій історії є велика кількість питань», — зазначає адвокат.

Він підкреслив, що працівники АРМА, за перевищення повноважень, тобто продаж С. Льовочкіну 460 га землі в Карпатах по 2 тисячі грн за сотку, мають отримати підозри за нанесення шкоди державі.

«Можливо там є шахрайські дії та умисне нанесення шкоди державі. Тому було б бажання у правоохоронців займатися цим питанням. А з огляду на те, що цим ніхто не хоче займатися, можна зробити висновок, що вони всі від цього мають сенс та зиск», — резюмує Р. Кравець.

Нагадаємо, що 8 січня 2026 року Агентство розшуку та менеджменту активів (АРМА) продало 460 га землі на полонині Боржава (Закарпатська область) за 89,5 млн грн. Про це відомо з результатів аукціонів.

Зазначені землі було розділено на три лоти, за якими одночасно провели три аукціони.

Оскільки торги відбувались у формі «голандського аукціону» (починаються із стартової ціни, яка поступово знижується поки хтось перший не погодиться придбати актив), а в кожному з аукціонів брав участь лише один претендент, продаж відбувся фактично за мінімальноможливими цінами.

Так ділянку площею 26,7366 га за 5,4 млн грн (стартова ціна 10,4 млн грн) придбав Андрій Вінграновський. Він же став власником 199,1488 га заплативши 39,1 млн грн при початковій ціні 75,2 млн грн. Ділянку площею 234,77 га за 45 млн грн (стартова 88,2 млн грн) придбав Власюк Ігор.

Таким чином середня вартість однієї сотки придбаної на аукціоні землі становить близько 2 тис. грн.

За даними Оpendatabot Вінграновський є власником ТОВ «Омбрі Інвестмент», яка входить в «корпоративну групу родини Льовочкіних». Він також є чоловіком Юлії Льовочкіної.

Власюк є засновником ТОВ «Боржава Есет», кінцевим бенефіціарним власником якої є Вінграновський.

У серпні 2025 року видання Bihus опублікувало матеріал в якому йшлось про те, що Сергій Льовочкін планує будівництво гірськолижного курорту «Боржава».

Довідка

Сергій Льовочкін — ексголова Адміністрації президента Януковича, народний депутат та один із лідерів фракції ОПЗЖ.

ОПЗЖ — «Опозиційна платформа — За життя», проросійська партія в Україні, заборонена після початку повномасштабного вторгнення.

Джерело: i-ua.tv

АО «Кравець І Партнери»

За його словами, процес може пришвидшитися через економічні фактори та інтереси сторін, залучених у війну. 

Кравець висловив припущення, що найближчими тижнями можуть з’явитися перші реалістичні сигнали щодо перспектив мирних переговорів:

«Я думаю, що дуже-дуже скоро… можливо, тиждень-два, і ми почуємо вже конкретні строки».

За його словами, частина гравців на міжнародній арені зацікавлена у завершенні війни через економічні ризики та втрату вигоди:

«Дуже багато питань пов’язано з економічними аспектами цієї війни… всі намагаються на цьому заробити. І це почало тим, хто за цим стоїть, заважати».

Про наміри Кремля та нерозуміння Заходу

Кравець наголосив, що позиція росії є відмінною, адже її керівництво, за його словами, не враховує економічну логіку:

«Для нього економіка взагалі не має значення. В нього імперські інтереси — захопити Україну».

Кравець нагадав, що цього тижня минають чергові роковини підписання Будапештського меморандуму, і поставив під сумнів ефективність нових міжнародних гарантій безпеки, які обговорюють західні партнери України:

«Нам знову говорять, що будуть гарантувати. У мене пропозиція: продемонструйте, як це буде… покажіть усім, як виглядають реальні гарантії».

Адвокат зазначив, що Україні вже одного разу обіцяли безпеку в обмін на ядерне роззброєння, однак ці гарантії не спрацювали.

Джерело: komersant.ua

АО «Кравець І Партнери»

Ексголова ДСА Олексій Сальніков уперше після набрання вироком законної сили публічно розповідає свою версію подій: про фальсифікації НАБУ, роль «агента-провокатора» Гончара, тиск на ДСА, лобізм у судовій системі та можливе втручання в авторозподіл справ у ВАКС. У великому інтерв’ю «Судово-юридичній газеті» він називає причини, які, на його думку, призвели до кримінального переслідування, та пояснює, чому вважає вирок політично мотивованим. 

Олексію, почніть з головного. Вас засудили за вчинення корупційного злочину – зловживання впливом. Чи Ви погоджуєтесь із вироком? І чому Ви вирішили дати інтерв’ю лише зараз?

Від самого початку кримінального переслідування я не визнавав себе винним. Вважав і вважаю справу проти мене замовною та сфальсифікованою. Мені шкода, що НАБУ було використано для досягнення суто приватних інтересів.

Зараз вирок щодо мене набрав законної сили. Тепер настав час, коли я можу розказати всю правду.

Розкажіть детальніше. В чому замовний характер справи?

Є декілька основних і декілька другорядних причин того, що відбулося.

На мою думку, перша основна причина – це бажання деяких впливових людей у судовій системі повернути собі владу, яку вони втратили після обрання головою Верховного Суду Всеволода Князєва. Для цього також будо необхідно і змістити мене з посади голови ДСА.

Були використані тісні дружні звʼязки цих людей з наразі вже колишнім керівництвом НАБУ. Саме ці впливові колишні керівники НАБУ організували ряд провокаторів, зокрема таких собі Олексія Гончара та Кирила Горбурова, з метою фабрикації кримінальної справи в першу чергу для Князєва, а в другу чергу – для мене.

Другою ймовірною причиною стало бажання так званих «грантових кіл» посилити свій вплив на судову систему взагалі та взяти до рук розподіл фінансів в ДСА. Для цього було необхідно взяти під контроль ДСА і Вищу раду правосуддя, які безпосередньо займалися цими питаннями. Але за умови слабкого номінального голови ВРП Григорія Усика для встановлення контролю над судовою системою, в тому числі над розподілом фінансів, необхідно було прибрати людей, що здійснювали реальне керівництво судовою системою – голову ВС Князєва та Голову ДСА.

В цьому і співпали інтереси і першої групи впливу і другої. Результат відомий. Перша група (хоч і тимчасово) повернула собі владу; а грантові організації отримали контроль над ВРП і розподілом коштів в судовій системі. Членів ВРП «потягали» на допити в НАБУ, і тепер, наскільки я розумію, фактичне керівництво ВРП здійснює як раз один із членів – колишній представник грантових кіл.

А щодо другорядних причин?

Як на мене, детективами НАБУ не просто так була обрана саме адміністративна справа для вчинення провокації. Адже було бажання передати хабар суддям Касаційного адміністративного суду. В подальшому планувалося «розкачати» цю ситуацію і взяти під контроль адміністративну юстицію – ті суди, що розглядають позови проти Президента, Верховної Ради, Кабінету Міністрів тощо. Це дає контроль і над цими органами. Це мало стати додатковим аргументом для створення нових адміністративних судів, куди б відібрали суддів за участі міжнародних експертів. Ми розуміємо, про що йде мова.

На мою думку НАБУ керують приватні особи, які не є громадянами України, метою яких є встановлення контролю над прийняттям політичних рішень, та взяття під контроль органів влади, для чого потрібна саме адмінюстиція.

НАБУ працюють по схемі: спочатку дискредитують якийсь орган, фабрикують фейкову справу, а потім захоплюють контроль за цим органом шляхом проведення «прозорого» конкурсу на посаду з залученням їх експертів.

Доречі, в США, якщо громадянин США діє в інтересах інших країн, то він вважається іноземним агентом що тягне за собою позбавлення волі до 5 років.

Але в нашому випадку, іноземні агенти ще й хизуються своїми впливовими зв’язками.

Це призводить до того, що посадових осіб нашої держави постійно шантажують правоохоронні органи, якими керують приватні особи іноземних держав, щоб вони діяли в їх інтересах, нехтуючи інтересами України.

Друга причина на мою думку – це необхідність усунення будь-якою метою мене від посади з метою взяття під контроль грантових коштів.

Доречі, з цього приводу за моєю заявою порушено кримінальне провадження в США.

Була розроблена ціла схема: мене усунули з посади, USAID вимагало термінового проведення конкурсу на посаду ДСА з пріоритетним правом голосу міжнародних експертів. На конкурс мав податися начальник одного з відділів ВАКСу. Всі «проплачені» грантові організації роблять замовні статті, що є тільки один можливий кандидат…

Але після мого звернення до США цей кандидат знявся з конкурсу.

Вважаю що саме через наявність порушеної в США кримінальної справи наші «так звані антикорупційні органи» намагаються терміново мене десь «сховати куди подалі» та повністю дискредитувати, щоб я не міг дати свідчення.

Під час роботи на посаді голови ДСА чи було лобіювання питань щодо цифровізації судової системи. В чому це виражалося?

Так здійснювалося лобіювання конкретної фірми, яка б отримала багатомільйонний контракт на аудит використання в України ЄСІТС. Це – підприємство ТОВ «Сівітта» – фактично як на мене пилосмок грантових коштів.

Головним амбасадором процесу цифровізаціі є пан Маселко. Я вважаю, він міг би більше розповісти про це.

Чи були прямі вимоги чи рекомендації щодо залучення саме цієї компанії?

Необхідно було провести аудит Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи України, але я наполягав, щоб для цього залучили одну з компаній зі світовим іменем: Ernst&Young, Deloitte, PWC, KPMG, Baker Tilly. Це не влаштовувало певних осіб. Тому необхідно було позбутися мене, як перешкоди для «правильного» укладання багатомільйонного контракту на аудит. Врешті решт аудит провели, залучивши ТОВ «Сівітта Україна».

На вашу думку, з чим був пов’язаний такий інтерес до конкретного виконавця? Йшли мова про якість послуг, чи и інші мотиви?

На моє переконання, ця компанія з’явилась не випадково. Вважаю, що світові компанії, які ми пропонували для аудиту, виконали б цю роботу якісніше, а можливо і дешевше.

Чи є у вас докази цього лобізму – документи, листування, свідки?

Наразі за кордоном відкриті кримінальні провадження, за якими відбуваються відповідні слідчі дії і є вірогідність, що мене залучатимуть у якості свідка. Крім того, надання зараз мною певної інформації може зашкодити досудовому розслідуванню, яке триває. Тому зараз ще не можу це коментувати. Але пізніше обов’язково поговоримо про це детальніше.

Якщо можна, розкажіть, у чому суть кримінальної справи, порушеної проти вас, і які конкретно звинувачення вам інкримінуються?

Я розкажу коротко. НАБУ після обшуку у мене транслювало всім ролики про те, що я хотів дати хабар суддям Верховного Суду. Згодом мене обвинувачували що я хотів вкрасти ці кошти. Через два роки ВАКС встановив що ні одного злочину ні іншого не існувало але для рятування НАБУ та САП вигадав новий неіснуючий злочин та засудив мене за зловживання впливом. Правда так і не встановили на кого та яким чином я збирався впливати.

Судом встановлено, що я ні до кого не звертався, нічого не вирішував. На матеріалах НСРД є записи де я декілька разів кажу агенту – Гончару що не можу йому нічим допомогти, але суд відмовив у їх дослідженні, як і у задоволенні 99% поданих захистом клопотань, що наводить на думку, що задля рятування іміджу антикорупційних органів вони здатні на все.

Навіть сам Гончар в суді каже що я не збирався вирішувати якісь справи і він не бачить в моїх діях жодного корупційного діянні. На його думку я ніби –то взяв кошти і не хотів їх повертати.

Я завжди казав що не визнаю себе винуватим у вчиненні будь-якого кримінального правопорушення. Вважаю, що справа проти мене повністю сфабрикована «вчорну».

Центральною фігурою у цій справі є так званий «агент НАБУ» на прізвище Гончар. Хто він такий? Яку роль він виконував у вашій справі?

Коли ми почали слухати справу у ВАКСі то дізнались що він громадян рф і знаходиться в міжнародному розшуку. Він намагався створити образ військово хоча на той час таким не був.

Гончар по підробленим документам через суд отримав громадянство України. Він відбував покарання за шахрайство у великих розмірах в росії. Отримавши громадянство України, Гончар неоднаразово змінював прізвища (Гончар, Шевченко, Карпенко). Навіть був Торопом та Топором.

На момент скоєння злочину, він знаходився під домашнім цілодобовим арештом із засобом електронного контролю – електронним браслетом. Але він вільно пересувався по місту Києву та області без жодних обмежувальних заходів (що підтверджено білінгом його телефону та нашими зафіксованими зустрічами). Прокурор в судовому засіданні пояснює це співпрацею з правоохоронними органами.

Нами було зібрано докази що він постійно телефонує на територію рф.

Також, на мою думку він перебуває «на зарплаті» у НАБУ, так як він є заявником і в інших кримінальних провадженнях НАБУ.

Треба розуміти, що він, як агент НАБУ, знаходився під постійним зовнішнім контролем, протягом фіксування нашого з ним спілкування при кожній зустрічі він намагався підбурити мене до якихось неправомірних дій – допомогти йому з “вирішенням” різних питань, але будь – якої реакції з приводу цього від антикорупційних органів нема.

Сам прокурор в процесі визнав що Гончар постійно тиснув на мене.

Гончар в суді вказав, що він якимось чином вплинув на моє призначення, але яким чином мені не зрозуміло. Однак, постійно шантажував мене вказуючи на те, що я йому щось винен.

На мою думку він виконував роль агента – провокатора, основна мета якого була дестабілізація Верховного Суду і саме головне – дискредитація адміністративної юстиції та Великої палати Верховного Суду, взяття її під контроль.

Не випадково ж була вибрана зі всіх справ, які розглядав на той час Верховний Суд саме справа адміністративного провадження. При цьому, що цікаво, представники компанії в інтересах якої Гончар ніби – то діяв були шоковані коли з засобів масової інформації дізнались як використали цю справу для фабрикування кримінального провадження, оскільки Гончара вони не просили щось вирішувати і тим паче не були обізнані про його знайомство зі мною.

Куди ж поділись гроші?

Вони дійсно передавались, але на придбання авто для ЗСУ, що підтвердили і свідки допитані в суді, у тому числі і водій Гончара та його дружина, хоча Гончар все заперечував і не впізнавав свого водія.

Якщо дуже коротко, Гончар звернувся до мене та повідомив що вирішив мобілізуватись до ЗСУ і йому потрібен автомобіль. Він просив мене з цим допомогти і акцентував на тому, що якщо саме я його «подарую» (передам військовій частині), авто закріплять за ним і він зможе його використовувати і буде хоча б водієм, що вже для нього буде краще.

До речі, таку ж саму схему він використовував з Орловим, справа якого слухається у ВАКСі. Наші справи з паном Орловим зроблено повністю за одним сценарієм.

В подальшому автівка не була придбана, оскільки Гончар надавав нібито контакти військових частин, але по факту військових частин там не було. Мій секретар намагалась зв’язатись з військовою частиною, щоб все узгодити, але не додзвонилась, а на аватарці цього абонента була якась оголена дівчина. До того ж для мене було дуже дивно, що мобілізований Гончар вільно пересувається по Києву, сидить постійно в ресторанах та зустрічається зі мною. Тому я вирішив ці кошти повернути аби уникнути халепи та не допомагати йому.

Професійний шахрай – агент НАБУ, якого так піарить Бігус, скористався історією яка була розміщена в мережі інтернет щодо моєї постійної допомоги ЗСУ, він знав на скільки для мене ця тема болюча після загибелі у полоні рідного брата у 2014 році.

Доречі, наскільки мені наразі відомо Гончар жодного дня не перебував у військовій частині і взагалі на теперішній час, за нашою інформацією, не є військовим. Відповідно до білінгу його телефону військову службу він мужньо проходив виключно у ресторанах міста Києва та за місцем свого проживання у с. Підгірці.

Судом було встановлено що гроші вкрав сам Гончар, що категорично не хоче замічати прокурор САП. Зникли гроші платників податків з бюджету країни і нікому не цікаво куди вони поділись, нема цивільного позову, нема потерпілого, все кримінальне провадження з однією метою, сховати мене куди подалі.

Чому Ви вважаєте, що Ваша справа пов’язана зі справою Князева?

Агент НАБУ у моїй справі – Олексій Гончар у судовому засіданні пояснив, що його головною метою було бажання надати хабар Голові Верховного Суду по справі Полтавського ГЗК, але Голова ВС відмовляв йому у зустрічах.

На матеріалах НСРД у моїй справи зафіксовано як агент НАБУ намагався підібратись до Князева з метою «втулити» йому хабар по цій справі.

Але ВАКС не досліджує ці матеріали посилаючись на те, що там «побутові розмови».

90% всіх розмов на матеріалах НРСД стосуються того, що Гончар з’ясовує в мене, як йому підібратись до Княвева. Потім він зазначає, що необхідно звернутися за допомогою до нотаріуса Горбурова, який врешті і стає заявником у справі Князева.

Всі ці засідання були закриті для ефіру, тож сховані від громадськості. Але я та мої захисники з радістю поділимось всіма записами з суспільством.

Чому Ви кажете про фальсифікацію справи?

Ось наприклад, стороною захисту було встановлено, що навіть протоколи допиту Гончара у справі є підробкою, оскільки він в цей час знаходився у іншому місці, що встановлено білінгом його телефону, але і тут суд знайшов виправдання найчеснішому органу досудового розслідування.

Як ви можете оцінити роботу ВАКСу?

Мені відразу на думку спала фраза пані Михайленко що мені ще пощастило що справу розглядає не російський суд, там би нас взагалі не слухали. Цікаве порівняння, оскільки тут приблизно така ж сама ситуація: у 99% клопотань сторони захисту нам відмовили, будь – яке клопотання прокурора беззаперечно задовольняється, мені заборонили в судовому засіданні навіть радитись з захисником, докази досліджуються тільки в об’ємі потрібному прокурору. Я багато читав про те що ВАКС не можна взагалі називати судом, але не хотів в це вірити, думав що ми живемо у правовій державі. Але те що я побачив це шок. Навіть засідання позакривали, щоб ніхто це не бачив. «Інспанський сором».

Окрім кримінального тиску, чи зазнавали ви інших форм впливу на себе як на голову ДСА? З боку представників влади, громадськості, окремих осіб?

Повноцінна робота ДСА України неможлива без тісної плідної взаємодії з усіма органами влади, тому дуже важливо знаходити нейтральний баланс. Треба також розуміти вплив Вищої ради правосуддя, члени якої навіть між собою не завжди знаходять порозуміння, Ради суддів України, міжнародних організацій, які функціонують за грантові кошти.

Чи був пов’язаний цей тиск із вимогами щодо ліквідації Окружного адміністративного суду Києва (ОАСК)? Як саме він намагався вплинути на це рішення?

На мене здійснювався постійно тиск щодо проведення термінової роботи щодо ліквідації ОАСКу.

Ліквідація ОАСКу – це політичне питання. І тут питання не в Голові ОАСКу або його суддях, тут питання щодо встановлення на мою думку контролю над цією юстицією. Щоб це питання довести до кінця, треба було звинуватити конкретних суддів задля його ліквідації, але тут питання набагато глибше, чим те, що на поверхні.

Чи вважаєте ви, що вимоги щодо ліквідації ОАСК були обґрунтованими з точки зору правосуддя, чи це був політичний тиск під виглядом «реформи»?

Для формування негативного образу ОАСКу було витрачено дуже багато коштів платників податків інших держав. Створення нового суду потребує додаткових фінансових затрат в країні, яка воює. Я не чув, щоб десь була позитивна практика щоб під час війни повністю ліквідувати якусь установу мотивуючи тим, що не подобаються її працівники.

Давайте повернемося до Вашої справи. В суді Ви заявили про порушення авторозподілу у Вищому антикорупційному суді. Поясніть читачам, це означає?

Журналіст Дмитро Гордон та адвокат Ростислав Кравець опублікували аналіз, з якого вбачається що мало місце втручання в автоматизований розподіл моєї кримінальної справи. Ми подали в Апеляційній палаті ВАКСу заяву щодо втручання в авторозподіл, просили запросити фахівця ДСА для перевірки, але нам було відмовлено.

Ще перебуваючи на посаді голови ДСА я отримував звернення щодо втручання в авторозподіл у ВАКСі.

Але як тільки мною порушувалось питання про проведення перевірки ситуації з авторозподілом справ у ВАКСі, одразу на мою адресу надходили наполегливі сигнали від керівництва ВАКС нічого не робити і не «лізти» з натяком на негативні наслідки для мене.

Потім, ще надходили офіційні листи від голови ВАКСу що втручання в аторозподіл не було і дисциплінарні провадження щодо працівників ВАКСу не відкривались

Тому я вважаю, що потрібно провести комплексну перевірку по усім фактам за якими були заяви з боку осіб справи яких розглядали у ВАКСі.

Якщо все добре, то це дозволить показати відкритість ВАКСу та об’єктивність розгляду.

ДСА проводить перевірки авторозподілу у всіх судах України. ВАКС – єдиний суд, де нам провести перевірку не давали змоги, тому що це закрита організація.

Аналізуючи зараз всі обставини після публікацій щодо можливого втручання в авторозподіл щодо моєї справи та згадуючи ситуації з закриттям дисциплінарних проваджень на цю тему коли я ще перебував на посаді голови ДСА для мене дуже дивно чому Михайленко не заявила самовідвід від розгляду моєї справи.

Що цікаво, саме Голова ВАКС Михайленко була головуючим у колегії суддів ВАКС у справі щодо мене.

Думаю що все це дуже дивно виглядає для стороннього спостерігача, оскільки саме вона і перебувала зі мною в «комунікації» щодо закриття тих дисциплінарних проваджень

Які наслідки несанкціонованого авторозподілу? Як це впливає на незалежність судового процесу та об’єктивність рішень?

По-перше, наслідком є притягнення до кримінальної відповідальності осіб, які брали у цьому участь. Крім того, є необхідним встановити мотиви таких дій;

По-друге, це тягне за собою визнання такого розгляду справ як таких, що розглянуті неуповноваженим судом, що є підставою для скасування прийнятих рішень;

По-третє, не можна говорити про неупередженість розгляду цих справ в принципі та довіри до відповідних судових інституцій з боку суспільства.

Озираючись на весь цей досвід – кримінальну справу, тиск, системні порушення – який головний висновок ви для себе зробили щодо стану судової влади в Україні?

Вважаю, що відбувається фактичне знищення судової системи та заміна її на іншу, але чи зможе ця система викликати довіру людей – відкрите питання.

Стосовно моєї кримінальної справи, хочу ще раз підкреслити: мені наполегливо натякали на підписання угоди, за це обіцяли не садити за грати, але мені необхідно було публічно зізнатися у скоєнні тяжких злочинів, яких я не вчиняв. Тоді б це виглядало як чергова перемога у боротьбі з корупцією, а по факту – засудження невинної людини та взяття під контроль роботи важливого державного органу через “агентів змін”.

Ще раз акцентую увагу на тому, що жодної справи я не вирішував у будь-якому суді, шахрайських дій не вчиняв, ні до кого ні з якими пропозиціями не звертався, а кошти, які передбачалися для придбання автомобіля для ЗСУ, були вкрадені самим агентом НАБУ Гончарем і це встановлено судом, хоча це зовсім нікому не цікаво, навіть НАБУ, які на цю провокацію виділили кошти платників податків України.

Не вчиняючи жодного кримінального правопорушення я у рекордні строки від ВАКС та АП ВАКС отримав 3 роки позбавлення волі. Громадські активісти святкують перемогу і чекають наступних траншів на боротьбу з корупцією та перезавантаження судової системи України, а замовники цього злочину намагаються взяти під контроль судову владу. На жаль, саме так виглядає приклад класичної реформи, яка втілюється в Україні.

Не зважаючи на вирок, який виніс ВАКС та засилала його Апеляційна палата , я заявляю , що не визнавав та не визнаю себе винуватим у висунутому мені обвинуваченні і ми будемо це доводити далі, якщо потрібно то і у Європейському суді з прав людини.

Хто, на вашу думку, є головною перешкодою для справжніх судових реформ сьогодні?

Ми бачимо, що на сьогодні всі судові реформи відбуваються за рахунок громадських активістів, які не мають певного досвіду, але мають кошти та вплив. Громадськість використовують як меч, та не завжди на користь суспільству.

Які ваші подальші кроки? Ви будете боротися за відновлення справедливості у своїй справі? Чи звертались ви до ЄСПЛ з будь-яких питань щодо свої справи?

Система, яка протидіє проти мене, має не тільки мільярдні ресурси, а й великі людські, ЗМІ та інше.

Не дивлячись на все це, я продовжу доводити свою невинуватість та боротись за встановлення справедливості в суді, в тому числі в Європейському суді з прав людини, хоча мені сумно навіть від самого формулювання “Сальніков проти України”. Тому що майже все своє свідоме життя я віддав державній службі в цій країні. Тож, сподіваюсь, що наша судова система спроможна розібратися з цією справою та винести законне справедливе рішення без політичного впливу та тиску заінтересованих осіб, керуючись верховенством права, а не політичною доцільністю або необхідністю висвітлення в ЗМІ великих досягнень антикорупційних інституцій.

Джерело: sud.ua

АО «Кравець І Партнери»

Чи вважаються наразі такі дії законними та що робити людині, яка отримала повістку онлайн – Фактам ICTV розповів голова Адвокатського об’єднання Кравець і партнери адвокат Ростислав Кравець.

Чи можуть вручати повістки онлайн

На сьогодні законодавством не передбачено вручення повісток онлайн, запевняє юрист.

– Тому чутки щодо вручення повісток онлайн є виключно маніпуляцією та намаганням підвищити градус напруги у суспільстві. Жодного нормативного акту, який би передбачав вручення повістки онлайн не існує на сьогодні в Україні, – додає він.

Крім того, запровадження такої системи у майбутньому вимагатиме великого вливання коштів, що, на думку юриста, є нерентабельним.

Прийшла повістка онлайн: що робити

Хоч зараз ще не ввели можливість вручати повістки онлайн, є випадки, коли ТЦК пише смс чи запрошує до військкомату телефоном. Проте це не зобов’язує людину з’являтися до відповідної установи.

– Вручення повісток онлайн не те, що незаконно, вони (ТЦК, – Ред.) можуть це робити, але це не несе за собою жодних наслідків для людини, тобто це не є підтвердженням отримання особою повістки. Як діяти людині у випадку, якщо вона отримала повістку онлайн, залежить лише від неї. Вона може піти виконувати свій обовязок, а може просто не помітити повістку і все, – пояснює Кравець.

АО «Кравець І Партнери»

Яскравим прикладом цього може слугувати «блискавична» робота Верховної Ради України з розгляду проекту Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності Генеральної прокуратури України під №4645 та прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності Генеральної прокуратури України» №1355-VІІІ від 12.05.2016 року.

Так, за 2 робочі дні Верховна Рада України (далі – ВРУ) встигла зареєструвати законопроект, надати його на дослідження відповідним комітетам, ознайомити народних депутатів, розглянути та прийняти в одне засідання, не зважаючи при цьому на вимоги, визначені Регламентом Верховної Ради України, та відверто ігноруючи їх під егідою «невідкладності» та чергової «благородної» мети.

Що ж робити тим, хто не згоден терпіти таке знущання над собою і не готовий допускати свавілля державних органів, бо сьогодні законопроект, який тебе не стосується, а завтра – смертна кара всіх, хто заявив про свої права.

Здавалося б суд – найефективніший та гарантований захисник прав людини, однак не все так просто.

Адміністративні суди приходять до висновку, що відповідно до ч. 2 ст. 1 Регламенту ВРУ саме цей Регламент визначає законодавчу процедуру, процедуру розгляду інших питань, віднесених до повноважень ВРУ, та порядок здійснення контрольних функцій ВРУ. Саме згідно з нормами Регламенту Верховної Ради України створені нею з числа народних депутатів України комітети ВРУ, обрані нею Голова ВРУ та його заступники, народні депутати України в порядку і строки, визначені Регламентом Верховної Ради України, реалізують дії з розгляду законопроектів, які за змістом, способами, прийомами, цілепокладанням і юридичною природою є проявами (вираженням, властивостями) функції законотворення. Такі дії ВРУ не є (не можуть бути) управлінськими, а тому не підпадають під контроль суду адміністративної юрисдикції.

Наслідком таких висновків адміністративних судів є відмова або у відкритті провадження або у задоволенні позовної заяви.

В той же час Конституційний Суд України зазначає, що відповідно до ст. 150, ч. 1 ст. 152 Конституції України неконституційним може бути визнаний лише той правовий акт Верховної Ради України, у процесі прийняття чи схвалення якого або набрання ним чинності було порушено процедурні вимоги, що встановлюються Конституцією України, а не іншими правовими актами, зокрема законом про Регламент Верховної Ради України. У випадку, коли стверджується про недотримання Верховною Радою України вимог статей Регламенту Верховної Ради України, то фактично ставиться питання щодо перевірки законності процедури розгляду та ухвалення Закону, що не належить до повноважень та підвідомчості Конституційного Суду України (рішення Конституційного Суду України від 12 липня 2000 року №9-рп/2000, ухвали Конституційного Суду України від 25 січня 2001 року №1-уп/2001, від 16 вересня 2014 року №79-у/2014, від 08.07.2015 №29-у/2015, від 17.09.2015 року №41-у/2015).

Наслідком таких висновків Конституційного Суду України є відмова у відкритті провадження.

Отже, судами штучно створений правовий вакуум, в якому фактично неможливо оскаржити протиправні діяння пов’язані з грубим ігноруванням законодавчо визначеної процедури прийняття законів Верховною Радою України.

В даному випадку саме судами штучно створено ситуацію щодо власне спору про визначення юрисдикції розгляду даної категорії справ та не надано жодних роз’яснень подальшої реалізації права на судовий захист.

Оцінюючи вагомість висновків адміністративних судів та Конституційного Суду України варто нагадати, що виключно до компетенції Конституційного Суду України віднесено право тлумачення законодавства, тобто цілком очевидним є, що у разі наявності конституційного подання щодо тлумачення норм визначення юрисдикції суддів для вирішення питання щодо дотримання ВРУ Регламенту ВРУ під час розгляду законопроекту – Конституційний Суд України, зважаючи на свою практику, вкаже на загальну юрисдикцію та підсудність адміністративних судів.

Поруч з цим варто звернути увагу на рішення Конституційного Суду України у справі №15-рп/2002 від 09.07.2002 року, де було зазначено таке:

«Із змісту частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції на всі правовідносини, що виникають у державі, випливає, що кожен із суб’єктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням. Суб’єктами таких правовідносин можуть бути громадяни, іноземці, особи без громадянства, юридичні особи та інші суб’єкти цих правовідносин.

Право на судовий захист передбачено й іншими статтями Конституції України. Так, відповідно до статті 8 Конституції України звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України, норми якої мають пряму дію та найвищу юридичну силу, гарантується. Тобто можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб’єктом правовідносин інших засобів правового захисту.

З урахуванням викладеного положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами».

Додатково варто зазначити про наступне.

Відповідно до ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв’язку з здійсненням суб’єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв’язку з публічним формуванням суб’єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

В той же час за визначенням у ст. 3 КАС України суб’єкт владних повноважень — орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб’єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

При цьому поняття «владних управлінських функцій» в самому КАС України не міститься, однак в п. 3 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів» №8 від 20.05.2013 року зазначено, що для цілей і завдань адміністративного судочинства владну управлінську функцію необхідно розуміти як діяльність усіх суб’єктів владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань.

Серед основних завдань ВРУ є в тому числі регулювання суспільних відносин шляхом прийняття законів, у відповідності до визначеної процедури.

В даному випадку описана позиція судів призводить до ігнорування верховенства права в країні та дозволяє необмежене самоправство органів державної влади від якого особа не може захиститися навіть в судовому порядку.

Таким чином, завдання судів щодо захисту прав, свобод та інтересів людини перетворюється в захист держави від людини.

Відповідно до ст. 3 Конституції України держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Ст. 6 Конституції України визначає, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Ст. 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведені вище конституційні норми встановлюють прямий обов’язок органів державної влади дотримуватися вимог законодавства, в той же час народ як єдине джерело влади в України має кореспондуюче право вимагати від органів державної влади діяти у відповідності до законодавства України.

В даному випадку цинічне порушення законодавчо визначеної процедури прийняття законів порушує право особи на належне управління державними справами органами державної влади, яким було ввірене таке управління.

З огляду на це варто вказати на практику Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ), де було зроблено наступні висновки:

«Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, то державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява №33202/96, «Онер’їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява №48939/99, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява №21151/04, «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява №10373/05). Зокрема, на державні органи покладено обов’язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява №55555/08, «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява №36900/03) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах (див. зазначені вище рішення у справах «Онер’їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy).

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов’язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74)»

Резюмуючи вищеописане, варто лише нагадати про кількісне співвідношення посадовців та народу, і, що джерело влади все таки народ, який має право як наділяти, так і позбавляти, незалежно від того, який тиск чи шантаж на суддів здійснюють ті, хто при владі. Відсутність такої можливості або її відверте ігноруваня призводить до узурпації влади і чергових “революцій”.

Анна Мартиненко
Адвокат, Адвокатська компанія “Кравець і партнери”

Ростислав Кравець
Адвокат, старший партнер
Адвокатська компанія “Кравець і партнери”

Адвокатская компания Кравец и Партнеры