При цьому нічого подібного не відбувається до міжнародного злочинця Путіна. Чому так відбувається? Чи не можна сказати, що, враховуючи те, що відбувається, “міжнародне право” перетворилося на фікцію? Видання “Коментарі” розбиралося у цій темі, забравши думки експертів.

Ніхто вже не дивиться на угоди, які були ратифіковані Голова профспілки Український незалежний фонд юристів, голова АТ “Кравець та партнери”, адвокат Ростислав Кравець так прокоментував ситуацію:

“Що стосується міжнародного права, то, на жаль, можна констатувати, що, ще починаючи з 14-го року, а, якщо бути відвертим, то, фактично, з часів ще Холодної війни, тобто часів Нюрнберзького процесу, міжнародне право використовується виключно у тих випадках, коли це зручно безпосередньо країні з економічної чи з політичної точки зору. І ніхто не дивиться на ті угоди, які були ратифіковані парламентами чи іншими законодавчими органами країни, підписані і повинні виконуватись”.

Ростислав Кравець говорить, добре видно, що сталося із Будапештським меморандумом, що призвело до фактичної окупації частини території України.

“Ми бачимо, що і наразі питання, які стосуються надання Україні гарантій безпеки фактично викладаються виключно тільки на папері і під собою не мають жодних важелів того, щоб ці гарантії виконувались. Тому що, якщо, наприклад, сьогодні запропонувати всім цим країнам-гарантам, які готові виступити такими, надати приклад цієї гарантії – чи то будуть відповідні бомбові удари, відкриття інших фронтів, не важливо, і таким чином продемонструвати, що реальні гарантії можуть бути, то тоді ми побачимо справжність намірів партнерів. А інакше це все залишається виключно тільки чорнилом на папері, якого ніхто дотримуватися і виконувати не буде”, – резюмував експерт.

Головна проблема “міжнародного права” — вибірковість Політолог, викладач Київського національного університету (КНУ) імені Тараса Шевченка, експерт з міжнародної політики Петро Олещук говорить, що наразі справді є запитання на які не має зрозумілих відповідей.

“Хтось може пояснити, чому затримання диктатора у власній резиденції – це “остаточна руйнація”, а відмова від затримання іншого диктатора, щодо якого є ордер міжнародного суду за підозрою у воєнних злочинах, з боку держави, яка ратифікувала “Римський статут”, не є такою “руйнацією”?”, – задається питанням політолог.

Він продовжує, також незрозуміло, чому викрадення одного диктатора – це “руйнація міжнародного права”, а викрадення тисяч дітей з метою зміни національної ідентичності та “перевиховання” — ні.

“Чому обстріли ракетами Каракаса один раз — це “руйнація міжнародного права”, а обстріли Києва 4 роки — ні. Головна проблема “міжнародного права” — вибірковість. А вибірковість передбачає відсутність будь-якого права. Не можна “вбити” те, чого ніколи не існувало. “Міжнародне право” — це фікція, яка десятиліттями використовувалася “великими державами” для обгрунтування порушення суверенітету “малих держав”. Поки перелік останніх обмежувався “якимись Українами”, всіх все влаштовувало”, – зазначив експерт.

Джерело: society.comments.ua

АО «Кравець І Партнери»

Не забудьте приєднатись до телеграм каналу https://t.me/rkravetsUA

АО «Кравець І Партнери»