Критики законопроекту вже заявили, що фактично цим законом дозволили іноземним державам, міжнародним організаціям та інвесторам виплачувати українським посадовцям “доплати” в обмін на “здійснення окремих проєктів”. Мовляв, в усьому цивілізованому світі це називається корупцією та лобізмом. Чи погоджуєтеся ви з таким твердженням? Яку будуть наслідки від ухвалення цього законопроекту? Видання “Коментарі” з такими питаннями звернулося до експертів. 

Даний законопроект – це фактично державна зрада Голова профспілки Український незалежний фонд юристів, голова АТ “Кравець та партнери”, адвокат Ростислав Кравець зазначив, що, якщо говорити про даний законопроект, то він, звісно, підтримує вислови його критиків щодо того, що фактично це легалізація тих порушень, які на сьогоднішній день і так відбуваються.

“Ми бачимо вже наодноразово заяви керівників уряду, які почали заявлятися ще за часів Шмигаля. Він вже тоді разом з Федоровим повідомляв, що державний сектор фактично повністю фінансується за рахунок міжнародної технічної допомоги і всі державні установи фінансуються звідти ж, а всі гроші, які отримують з податків, направляються на Збройні сили України. Тобто на сьогодні це і так є вже насправді реальністю”, – прокоментував адвокат.

Що стосується безпосередньо самого законопроекту, то Ростислав Кравець вважає, що ним намагаються легалізувати оці порушення і фактично втручання іноземців, міжнародних інституцій, різних грантових фондів, які невідомо з якою метою в принципі існують.

“Тому що декларувати можна одні цілі, а насправді займатися зовсім іншими справами, що, до речі, ми вже бачимо. Тому це втручання в державне управління і фактична купівля державних службовців іноземними структурами. На сьогоднішній день, знову ж таки, на жаль, в Україні відсутні закони про лобізм, які існують в усіх розвинутих країнах, також відсутні закони про так званих іноземних агентів, які існують в США, Японії, Франції, Німеччині, які досить ретельно захищають власні інтереси цих країн від іноземного втручання. Наразі ж цим законом фактично буде легалізовано це втручання, як до цього було легалізовано виведення з-під будь-якого контролю так званих псевдогромадських організацій, які ними фінансуються, які втручаються фактично в ті ж обрання органів влади, в конкурсні комісії і так далі. Тому вважаю, що на сьогодні насправді цей закон, якщо без перебільшення сказати, це фактично державна зрада”, – зазначив експерт.

Ростислав Кравець наголошує, що парламент не мав би допустити прийняття такого законопроекту, якщо це дійсно український парламент, а не ті особи, які намагаються отримувати гроші від іноземців за виконання завдань, які перед ними будуть ставити іноземні держави. Про корупцію і підкуп тут не йдеться Доктор політичних наук, експерт Аналітичного центру “Об’єднана Україна” Ігор Петренко зазначив, що він би хотів почати свою оцінку з відповіді на головне запитання прямо: ні, з твердженням про “легалізацію корупції та лобізму” не можна погодитися. Воно ефектне, але побудоване на підміні понять. Щоб це показати, треба розкласти конструкцію закону на складові й подивитися, що в ній справді є, а чого немає.

“Перше – про що йдеться за змістом. Закон №10284, який Рада ухвалила 27 травня (за нього проголосували 234 депутати), запроваджує надбавку держслужбовцям і посадовцям місцевого самоврядування за додаткове навантаження, пов’язане з підготовкою заявок на гранти та реалізацією проєктів міжнародної технічної допомоги й транскордонного співробітництва. Розмір надбавки обмежено – не більше 50% середньої зарплати посадової особи. Виплачується вона з коштів самої міжнародної допомоги, грантів ЄС, урядів і муніципалітетів інших держав, окрім держави-агресора, що надходять до місцевих бюджетів. Це не “винагорода від іноземця в обмін на проєкт”, а оплата конкретної додаткової роботи в межах легального бюджетного механізму”, – зазначив Ігор Петренко.

Він продовжує, є ще другий момент, який розкриває, чому це не корупція у правовому сенсі.

“Корупція – це неправомірна вигода за дію чи бездіяльність у власних інтересах того, хто платить. Тут немає жодного з елементів складу: гроші йдуть не приватному вигодонабувачу в обмін на рішення, а працівникові за обсяг роботи; джерело – не анонімний “інвестор”, а програми МТД із власними процедурами звітності; виплата проходить через бюджет, а не “в конверті”. Те саме стосується закиду про лобізм: лобізм – це вплив на ухвалення рішень в інтересах замовника, а підготовка грантової заявки громади на ремонт школи чи водогону жодного “замовника-бенефіціара” не має. Порівняння “в усьому цивілізованому світі це корупція” якраз неточне навпаки: у країнах ЄС оплата проєктних менеджерів і грант-менеджерів за рахунок самих проєктів (technical assistance budget lines) – стандартна, рутинна практика. Третє – і тут я буду чесним щодо ризиків, бо об’єктивність вимагає не лише захищати закон. Реальна проблема цього механізму не в корупції за визначенням, а в адмініструванні. Ключові запитання, від яких залежить усе: хто і за якими критеріями визначає розмір надбавки конкретній особі; як уникнути ситуації, коли надбавку “малюють” за фіктивне навантаження; чи буде прозорий публічний облік, хто скільки отримав і за який проєкт. Якщо ці запобіжники пропишуть у підзаконних актах слабко – простір для зловживань справді з’явиться, але це проблема якості імплементації, а не корупційна природа самої норми. Закон набирає чинності через три місяці після опублікування – цей час і треба використати для нормальних правил гри”, – зазначив співрозмовник порталу “Коментарі”.

За його словами, є ще й четверта складова – навіщо це взагалі потрібно. Проблема, яку закон вирішує, цілком реальна: громади хронічно недоосвоюють доступні їм європейські гроші, бо в штаті немає людей, які вміють писати заявки англійською й вести проєктний менеджмент за стандартами донорів. Кваліфікований грант-менеджер на ринку коштує дорожче за ставку посадовця, тож такі люди йдуть у приватний сектор або міжнародні організації. Надбавка – інструмент, щоб утримати й залучити цих фахівців у державний і муніципальний сектор. Для країни, яка входить у фазу масштабного відновлення значною мірою на зовнішні кошти, спроможність освоювати ці кошти – питання не комфорту, а виживання економіки.

“Що з цього випливає для України – конкретно. Перше: ефект закону цілком може бути позитивним, але він на 90% залежить від підзаконної бази. До набрання чинності уряд має ухвалити порядок нарахування надбавки з трьома обов’язковими елементами – об’єктивні критерії навантаження, прив’язка до реального результату проєкту, публічний реєстр виплат. Без цього хороша за задумом норма перетвориться на те, у чому її вже звинувачують критики. Друге: громадянському суспільству й журналістам варто не “ховати” тему під ярлик “корупція ще до запуску”, а взяти механізм під предметний моніторинг після старту – відстежувати співвідношення “сума надбавок чи обсяг реально залучених грантів” по конкретних громадах. Саме цей показник, а не ідеологічні етикетки, покаже, працює закон на освоєння допомоги чи на роздування фонду оплати праці. І це той рідкісний випадок, коли запобігти зловживанням можна не забороною інструмента, а якісним контролем за його застосуванням”, – констатував експерт.

Джерело: society.comments.ua

АО «Кравець І Партнери»

Бажаєте бути в курсі важливих змін в законодавстві України? Підписуйтесь на канал і запрошуйте друзів:
https://bit.ly/2G12dHy

🇺🇦✌️Важлива та перевірена інформація від адвоката ⤵️

➡️ Підписатись https://t.me/+Ug5cImH9DexxvTtU

АО «Кравец и Партнеры»

Так, з моменту прийняття чергового Закону України «Про судоустрій та статус суддів» №1402-VIIІ від 02.06.2016 року, що набрав чинності 30.09.2016 року, реформатори розпочали процес із створення нового Верховного Суду та проведення добору суддів до нього.

Численна кількість недоліків та зухвалих випадків маніпулювання недописаними положеннями про проведення конкурсу, які розпочалися ще на етапі вирішення питання про подальший допуск кандидатів на підставі сумарної кількості отриманих балів за іспит, що поставило в нерівні умови кандидатів, яких було відсіяно після складання тестів, а продовжилося в подальшому на етапі оцінювання доброчесності, де на підставі висновку недооргану – Громадської ради доброчесності, то в складі 4, то в пленарному складі ВККС України вершило долю доброчесних, судячи з їх рішень, за правилами гри в «Чапаєва», не зупинило ні реформаторів, ні гранітоїдів.

09 листопада 2017 року країну сколихнула новина про внесення даних до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про створення органу державної влади – Верховного Суду за кодом №41721784 з місцезнаходженням: м. Київ, вул. П. Орлика, 8.

Варто відразу звернути увагу, що в розділі дані про розпорядчий акт, на підставі якого створено юридичну особу відомості відсутні.

В той же час, відповідно до ст. 19 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» №1402-VIIІ від 02.06.2016 року суд утворюється і ліквідовується законом. Проект закону про утворення чи ліквідацію суду вносить до Верховної Ради України Президент України після консультацій з Вищою радою правосуддя.

Станом на 10.11.2017 року згідно офіційного сайту Верховної Ради України не зареєстровано жодного законопроекту про утворення Верховного Суду:

Крім того, відповідно до ст. 147 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» №1402-VIIІ від 02.06.2016 року для здійснення дій щодо реєстрації новоутвореного суду як юридичної особи та представництва такого суду як органу державної влади у зносинах з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами Державна судова адміністрація України приймає рішення про призначення тимчасово виконуючого обов’язки керівника апарату новоутвореного суду.

На офіційному сайт Державної судової адміністрації станом на 10.11.2017 року будь-яка інформація з приводу прийняття рішення про призначення тимчасово виконуючого обов’язки керівника апарату новоутвореного суду відсутня.

Отже, цілком очевидно, що новий Верховний Суд і закон – це несумісні речі і, мабуть, доброчесні судді даного органу мали б відмовитися від роботи в установі, яка створена не на підставі закону, адже статус доброчесного суддя повинен підтримувати протягом усього періоду, а не лише на етапі відбору на посаду. Однак це стане відомо лише в найближчому майбутньому.

Щодо ж роботи створеного в такому порядку суду слід зазначити, що будь-яке рішення, яке буде ним прийняте відразу буде незаконним, а державу Україну можна буде з легкістю притягнути до відповідальності в Європейському суді з прав людини.

Практикою Європейського суду з прав людини встановлено, що у контексті принципу верховенства права, важливої частини Конвенції, Суд розглядає «суд» як такий, що завжди має бути заснований на законних підставах, оскільки у протилежному випадку, він не буде володіти легітимністю, що є необхідною ознакою для розгляду справ у демократичному суспільстві (Lavents v. Latvia §81). Фраза «заснований на законних підставах» означає не лише законні підстави для існування «суду», а також відповідність суду специфічним правилам, що регламентують його діяльність (Sokurenko and Strygun v. Ukraine §24). «Закон» у значенні статті 6 § 1, таким чином, включає не лише законодавство стосовно заснування і компетенції судових органів, а також будь-яке інше положення національного законодавства, яке, у разі його порушення, спричинило б незаконну участь одного чи більше суддів у розгляді справи (DMD Group, A.S. v. Slovakia §59). Завданням принципу «заснованості на законних підставах » у статті 6 § 1 є забезпечення незалежності судової системи від дискреційного права представника виконавчої влади і її регулювання законами уряду (Savino and Others v. Italy §94).

Судячи з усіх обставин і фактів, що мають місце під час проведення судової реформи в Україні її завданням є саме абсолютний розвал судової влади з метою узурпації влади та процвітання свавілля, необмеженого відповідальністю. І чим довше це замовчувати, тим міцніше затягнеться ярмо, зірвати яке буде ще важче ніж заявити зараз про свої права на створення суду згідно з законом.

Про узурпацію влади в країні свідчить і ініціативи щодо обрання губернаторів виключно Президентом України, а також відібрання у колективів судів права на обрання голів цих судів. Говорити про непрофесіоналізм і некомпетентність осіб що саме таким чином реформують державну владу в Україні вже дуже легковажно, а не помічати це, на мій погляд, є вже злочином.

Адвокат Адвокатської компанії Кравець і партнери

Анна Мартиненко

Адвокат, старший партнер Адвокатської компанії Кравець і партнери

Ростислав Кравець

Адвокатская компания Кравец и Партнеры