Система терцентрів комплектування (ТЦК) і соцпідтримки винна в тому, що Держреєстр військовозобов’язаних не наповнювали п’ять років із моменту ухвалення відповідного закону. Тому відкриття Державним бюро розслідувань (ДБР) проваджень на представників ТЦК за статтею 425 КК України “Недбале ставлення до військової служби” цілком обгрунтоване.

Про це “Телеграфу” розповів відомий адвокат Ростислав Кравець. Він пояснив, чому ДБР намагається притягти деяких керівників ТЦК до відповідальності за невиконання плану мобілізації.

– Закон про Єдиний державний реєстр військовозобов’язаних, призовників, резервістів прийнятий у 2017-му році. Чому з 2017-го року нічого не наповнювалося? Це недбале ставлення до військової служби? Тільки в кінці 2022-го, в 2023-му почали з реєстром щось робити. При цьому перекладати відповідальність на громадян України, що це громадянин України винен в тому, що він не оновив свої дані. При цьому, доступ до всіх реєстрів у ТЦК є. Береш будь-який ТЦК, і як тільки у когось в “Резерв +” вискакує ситуація, що він потребує уточнення даних… Все. Можна керівника ТЦК і весь ТЦК притягати до відповідальності, – каже юрист.

За його словами, для уточнення даних ТЦК мають всю потрібну інформацію і доступ до всіх реєстрів. При цьому Ростислав Кравець запевняє, що юристи можуть захищати і представників ТЦК.

– Але треба ж розуміти, за що його притягнули до відповідальності. За те, що він мобілізував особу, яка має відстрочку і держава понесла збитки? Наприклад, багатодітний батько. Він дав всі документи, заяву на відстрочку, ті сказали, що нам твоя заява до одного місця і ми тебе мобілізуємо. Він приходить в частину, подає заяву і через три-чотири місяці звільняється з військової частини по тим самим документам.

За ці місяці особа отримала заробітну плату, додаткову нагороду, навчання, її годували три рази. Хто за це буде нести відповідальність? А там суми дуже значні: на кожну таку особу по півмільйона гривень, а то і по мільйону гривень витрачено. Почекайте… Щоб просто керівник ТЦК поставив собі “галку”, що він когось мобілізував, держава втратила мільйон гривень? – каже Ростислав Кравець.

Джерело: telegraf.com.ua

АО «Кравець І Партнери»

 Із зростанням кількості випадків притягнення до відповідальності за  вчинення домашнього насильства – зростає кількість судових справ та формується судова практика.

Кримінальний кодекс передбачає відповідальність за домашнє насильство, тобто умисне систематичне вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах, що призводить до фізичних або психологічних страждань, розладів здоров’я, втрати працездатності, емоційної залежності або погіршення якості життя потерпілої особи.

Об’єктивну сторону кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК України, становлять діяння, що виражаються в систематичному насильстві у формах фізичного, психологічного та економічного насильства. Сексуальне насильство виходить за межі цих форм і за наявності підстав кваліфікується за відповідними статтями КК України (постанова ККС ВС від 25 лютого 2021 року у справі № 583/3295/19 (провадження № 51-6189км20).

Відповідно до п. 1 ч. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство – діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім’ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Для того, щоб обґрунтувати наявність домашнього насильства у конкретному випадку, сторона обвинувачення має довести обставини, які свідчать, що потерпіла від інкримінованого злочину особа є водночас і жертвою домашнього насильства.

Це не виключає того, що докази існування ситуації домашнього насильства можуть міститися і в самих обставинах злочину, які доводять, що певний випадок насильства є проявом поведінки, характерної для домашнього насильства.

Докази того, що інкримінований злочин пов`язаний з домашнім насильством, мають бути надані стороною обвинувачення, аби сторона захисту отримала можливість їх спростувати.

Необхідною умовою визнання судом злочину таким, що пов`язаний з домашнім насильством, є відображенням цієї обставини у формулюванні обвинувачення з встановленням органом досудового розслідування відповідних фактичних обставин. (Правова позиція Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду згідно з Постановою від 17 червня 2021 року у справі № 717/764/20 Кримінальна юрисдикція)

Щодо необхідної умови визнання судом злочину таким, що пов`язаний з домашнім насильством

В даній статті розглядаються справи тільки кримінального судочинства. Адміністративні правопорушення тут не досліджуються, хоча  слід зазначити, що вони розглядаються судом,  який вирішує питання щодо притягнення винуватця до кримінальної відповідальності як епізоди систематичності і їх приймає до уваги.

Так, щодо доведення систематичності домашнього насильства Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду виклав Правову позицію в  Постанові від 28 лютого 2023 року у справі № 725/4683/20. Суд не погодився з підходом апеляційного суду, який зводився до того, що кримінальне провадження за статтею 126-1 КК може бути розпочате лише після того, як за попередні епізоди домашнього насильства особа була не менш ніж двічі притягнута до відповідальності за статтею 173-2 КУпАП.  «…Домашнє насильство майже ніколи не становить собою окремий епізод, а зазвичай охоплює кумулятивне та взаємопов`язане фізичне, психологічне, сексуальне, емоційне, вербальне та фінансове насильство щодо близького члена сім`ї чи партнера, наслідки якого виходять за межі обставин окремого епізоду. Повторення послідовних епізодів насильства в особистих стосунках становить собою особливий контекст і динаміку домашнього насильства. Воно становить собою триваюче правопорушення, що характеризується продовжуваним зразком поведінки, в якому кожен окремий інцидент є цеглиною більш загального зразку поведінки.

Для доведення систематичності домашнього насильства важливими є сам факт і обставини вчинення окремих його епізодів. Правові наслідки, які настали чи не настали для кривдника за цими окремими епізодами, а також час, коли такі наслідки настали, не є обставинами, які можуть впливати на доведеність цих епізодів.

Мета адміністративного покарання і інших адміністративних заходів держави полягає в негайному реагуванні на окремий випадок домашнього насильства, який сам по собі не становить кримінального правопорушення, з метою своєчасно та ефективно запобігти подальшій ескалації насильства та захистити жертву.

Для доведення систематичності домашнього насильства важливими є сам факт і обставини вчинення окремих його епізодів. Правові наслідки, які настали чи не настали для кривдника за цими окремими епізодами, а також час, коли такі наслідки настали, не є обставинами, які можуть впливати на доведеність цих епізодів.

Суд вже зазначав, що домашнє насильство може доводитися будь-якими доказами, допустимими у кримінальному провадженні, і закон не містить вимоги доведення його спеціально визначеними засобами доказування( Постанова від 14 червня 2022 року, справа № 585/3184/20). Серед іншого, суд може прийняти до уваги адміністративні протоколи поліції, обмежувальні приписи, рішення суду в справі про адміністративне правопорушення (Постанови від 25 лютого 2021 року, справа № 583/3295/19; від 14 червня 2022 року, справа № 585/3184/20), які оцінюються ним у сукупності з іншими доказами, наданими сторонами.…»

Отже, підсумовуючи  вище зазначене, слід наголосити на тому, що в судовій практиці склалось чітке розуміння  об’єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК України, а саме домашнього насильства.

Ірина Коваленко

Адвокат, керівник кримінальної практики АО «Кравець і партнери»

+380-44-229-6950

АО «Кравець І Партнери»

При цьому протягом усієї кампанії з амністії капіталів влада обіцяла: ті, хто “засвітить” кошти та заплатить відсоток державі, зможуть далі жити спокійно, а от відмовникам варто готуватися до складних часів.

Але тепер виходить зворотна ситуація: громадян, які повірили державі та вирішили почати жити “по-білому”, “пустили ланцюжком”. А ті, хто нічого не декларував і не платив, навпаки, не мають проблем – принаймні поки що.

“Такий результат кампанії з амністії капіталів багато юристів прогнозували ще на етапі ухвалення закону про легалізацію коштів. Він виписаний таким чином, що не дає жодних гарантій “амністованим”. Мало того, виходить, вони фактично самі визнали, що багато років не сплачували податки. І показали всі свої гроші та майно, і тепер правоохоронці навіть знають адреси, до кого йти в першу чергу, коментує — адвокат Ростислав Кравець.

Розбиралися, як амністія капіталів запустила маховик кримінальних переслідувань декларантів.

Мільйони гривень замість мільярда доларів

Кампанія з амністії капіталів проходила в Україні з 1 вересня 2021 року по 1 березня 2023 року. Її ініціатором став президент Володимир Зеленський , анонсувавши як “унікальну можливість” для громадян легалізувати все своє майно: показати гроші та активи, сплатити з них податки за пільговою ставкою та “спати спокійно”. А голова профільного парламентського комітету Данило Гетьманцев заявляв, що участь у податковій амністії дозволить уникнути складнощів під час перевірки законності походження коштів у майбутньому.

Пізніше Рада ухвалила спеціальний закон з цієї теми №1539-IX. У ньому прописано, що будь-який громадянин може подати спеціальну декларацію, в якій потрібно вказати доходи та активи, з яких свого часу не було сплачено податків. У такій декларації можна було згадувати валютні заощадження, нерухомість, авто, літаки, яхти, мистецтва, антикваріат, ювелірні вироби, частку в капіталі компаній, корпоративні права, цінні папери. Також прописувалися ставки пільгового податкового збору: 2,25% для тих, хто вже в ході кампанії набував державних ОВДП, 5% для фізосіб, які задекларували валютні цінності та активи на території України, 9% – на майно та активи за кордоном. Для тих, хто платив збір, не відразу, а трьома рівними частинами податкові ставки були вищими – 3%, 6% і 11,5% відповідно.

Спочатку передбачалося, що кампанія з амністії капіталів завершиться до 1 вересня 2022 року (тобто триватиме рік), але через війну її продовжили ще на півроку.

Однак очікуваного ефекту вона все одно не дала. Як писав у своєму телеграм-каналі голова профільного податкового комітету Ради Данило Гетьманцев, “станом на 1 березня 2023 року подано 845 декларацій, загальна сума задекларованих активів – 8,82 млрд гривень. Загальна сума зедекларованого збору – 547,5 млн гривень”. 

Тобто бюджет отримав лише трохи більше півмільярда гривень податків, хоча спочатку прем’єр-міністр Денис Шмигаль чекав “хоч би мільярдів”, а на етапі підготовки законопроекту про амністію говорили, що під легалізацію піде майно на 20 млрд доларів, а бюджет отримає близько мільярда доларів .

За даними Гетьманцева, під кінець кампанії – за два тижні до закінчення – люди активізувалися, задекларували майна одразу на 2,6 млрд, тобто внесли майже третину обсягів, “засвічених” за півтора роки. І “багато хто не встиг скористатися унікальною можливістю”.

Сам Гетьманцев пояснював фактичний провал кампанії з амністії капіталів кількома чинниками.

По-перше, війною.

По-друге, “своєрідну конкуренцію амністії склав пільговий режим оподаткування єдиним податком за ставкою 2%” (його запровадили на початку повномасштабного вторгнення Росії, але вже скасували).

Але були й інші чинники, що пояснюють провал кампанії.

Ще на етапі обговорення законопроекту про податкову амністію та бізнесмени, і багато юристів розмірковували про підводні камені: не сталося б так, що люди, які повірять державі та заплатять податки, зроблять собі лише гірше та потраплять у поле зору правоохоронців.

“Законопроект був виписаний таким чином, що фактично не давав жодних гарантій декларантам. Він дозволяв задекларувати активи та заплатити податки. Але не гарантував, що в майбутньому цими коштами не виникне жодних питань. Хоча до проекту подавалася безліч поправок, у підсумковій версії розпливчасті формулювання збереглися”, – каже Кравець.

Почасти цим він і пояснює обережність багатьох громадян, які воліли нічого не декларувати та не сплачувати податки. І, як показує практика, чуття їх не підвело.

Фактично явка з повинною

Буквально за кілька місяців після закінчення кампанії з амністії капіталів до українців, які заповнили декларації та сплатили податки, почали приходити правоохоронці.

Відразу кілька бізнесменів розповіли “Країні”, що вони пройшли процедуру амністії та заплатили відсоток, але тепер до них постали питання у Бюро економічної безпеки. БЕБ почало розслідувати законність походження “амністованих” коштів, суди виписують ордери на обшуки, люди чекають на підозри і почуваються обдуреними.

Гетьманців на запитання, як таке може бути, відповів, що “здивований” і про подібні прецеденти не чув. Нібито до нього з подібними скаргами ніхто не звертався. І закликав скаржитися йому особисто, аби розбиратися з кожним випадком.

Юристи, з яким ми поспілкувалися, кажуть, що проблема все ж таки є, і називають її “очікуваною”.

“Що сталося під час кампанії з амністії капіталів? Фактично ті, хто пройшов процедуру, по-перше, показали все своє майно (яке без цього не факт, що знайшли б), по-друге, визнали, що роками ухилялися від сплати податків. Це фактично явка з повинною.Закон про амністію гарантує таким людям звільнення від штрафів та пені за несплату податків у попередні періоди.І це все.В свою чергу БЕБ може порушити питання про законність походження вже амністованих коштів та почати копати у цьому напрямку, приходити з обшуками, вилученням документів, залучати в рамках розслідування інших осіб – наприклад, якщо у декларації фігурувала частка у бізнесі, то керівництво компанії та бухгалтера. Таким особам може загрожувати стаття 212 КК, яка передбачає серйозні штрафи та навіть конфіскацію майна”, – пояснив Кравець. .

Втім, пункт 6 статті 212 КК свідчить, що ухилення від податків не вважається навмисним, якщо активи були зазначені у декларації та пройшли процедуру амністії, але лише в тих випадках, якщо такі діяння (ухилення від податків) здійснювалися до 1 січня 2021 року та були пов’язані з придбанням (створенням) об’єкта декларування.

Тобто в рамках кампанії, що розпочалася 1 вересня 2021 року, кошти, на які декларант потім купував майно, “прощали” лише до 1 січня цього року. А якщо сліди коштів, з яких не було сплачено податки, виявлять пізніше, виходить, до декларанта вже можуть виникнути питання.

Наприклад, ті, хто декларував нерухомість чи автомобілі у лютому цього року, незадовго до закінчення кампанії, тепер мають бути готовими відзвітувати щодо грошей, на які все це купили.

“Можуть запитати про джерела походження коштів, особливо “свіжих” активів, і донарахувати податки, якщо вони свого часу не були сплачені, але вже не за пільговою, а за повною ставкою. Думаю, кількість подібних справ лише зростатиме, тому що вони досить прості для БЕБ, адже вже є навіть адреси, куди потрібно йти, крім того, якщо люди вже самі зізналися, що роками не платили податки, може виникнути резонне питання, а що і де вони порушили, тож таких громадян можуть пустити по колу. різноманітних перевірок”, – каже Кравець.

Він також додав, що не радить українцям, до яких тепер приходять правоохоронці, незважаючи на амністію капіталів, намагатися “вирішувати питання”.

Зрозуміло, що багато хто почне шукати зв’язки, пропонувати гроші, щоб уникнути розглядів. дуже слабка, багато процесуальних порушень)”, – каже Кравець.

“Проводячи одноразове (спеціальне) декларування активів, держава надала декларантам гарантії та звільнення від відповідальності за певні порушення законодавства, зокрема щодо несплати податків. Так, на відомості спецдекларацій та документи, що додаються до них, поширюється спеціальний режим конфіденційності та доступу до них, а за розголошення останніх до винних застосовується юридична відповідальність За загальним правилом дані декларації не можуть бути використані як докази у кримінальних, цивільних та адміністративних справах, тому випадки використання відомостей спецдекларацій не тільки підривають довіру до держави, а й викликають питання щодо можливого порушення режиму конфіденційності. і притягнення осіб до відповідальності, також можна порушувати питання допустимості доказів та інших відомостей, отриманих на підставі згаданих документів, у межах кримінальних проваджень, разом із цим слід згадати практику Європейського суду з прав людини, яку також підтримала Велика Палата Верховного Суду та сформувала правові висновки. з урахуванням доктрини “плодів отруєного дерева” (“fruit of the poisonous tree”): “якщо джерело доказів неналежне, то всі докази, отримані за його допомогою, будуть такими ж”, – каже “Країні” Іван Маринюк, керівник практики податкового права юридичної фірми “Ілляшев та Партнери”. 

СТРАНА

АО «Кравець І Партнери»

Кримінальним кодексом України визначено, що геноцид є кримінально караним діянням та утворює індивідуальний склад злочину. Фактично кримінальне законодавство дає визначення поняття геноциду як дії, за вчинення яких особи можуть понести покарання.

Зокрема, частина 1 статті 442 Кримінального кодексу України тлумачить геноцид як діяння, умисно вчинене з метою повного або часткового знищення будь-якої національної, етнічної, расової чи релігійної групи шляхом позбавлення життя членів такої групи чи заподіяння їм тяжких тілесних ушкоджень, створення для групи життєвих умов, розрахованих на повне чи часткове її фізичне знищення, скорочення дітонародження чи запобігання йому в такій групі або шляхом насильницької передачі дітей з однієї групи в іншу.

Вчинення такої категорії суспільно небезпечних дій обов’язково здійснюється з мотивів явної нетерпимості (національної, етнічної, расової, релігійної). При цьому законодавець передбачає відповідальність, у тому числі, й за публічні заклики до геноциду, за виготовлення матеріалів, які закликають до геноциду з метою їх розповсюдження, а також за розповсюдження матеріалів, які закликають до геноциду (ч. 2 ст. 442 Кримінального кодексу України).

Визначення поняттю «геноцид» надає також і міжнародне законодавство. Так, у статті 2 Конвенції про запобігання злочинові геноциду і покарання за нього від 12 січня 1951 року вказано, що геноцидом є будь-які з наступних дій, здійснюваних з наміром повністю або частково знищити національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку: вбивство членів цієї групи; нанесення тяжких тілесних або психічних ушкоджень членам такої групи; навмисне створення членам групи життєвих умов, які розраховані на повне або часткове знищення групи; дії, розраховані на унеможливлення народження дітей в середовищі групи; насильницька передача дітей цієї групи іншій групі.

Звичайно, розслідування такого виду злочину як геноцид та притягнення винних за його вчинення є надзвичайно актуальним процесом, що потребує спеціальних знань та умінь. На службових осіб, які в рамках кримінального провадження збирають докази, виявляють осіб, причетних до скоєння злочину, а також проводять інші дії, направлені на встановлення об’єктивної істини у справі, покладається величезний тягар відповідальності у вигляді доказування.

Процес розслідування кримінальних проваджень – це поетапний механізм збору, фіксації та використання доказів уповноваженою на те службовою особою. Розслідування проводиться слідчим, процесуальне керівництво провадженням здійснює прокурор, а оперативні співробітники допомагають виконувати доручення в рамках розслідування.

Вчинення таких дій здійснюється з однією метою – швидко, всебічно та повно дослідити обставини справи і прийняти законне рішення.

Розслідування тяжких резонансних справ перебуває на контролі органу досудового розслідування, в якому воно проводиться, та Міністерства внутрішніх справ України, тому завжди знаходиться під пильною увагою не тільки керівництва підрозділу, а й громадськості, засобів масової інформації тощо. На слідчого, прокурора одночасно покладається найвищий ступінь відповідальності за розслідування, а кожна їх дія перебуває під наглядом.

Геноцид безспірно належить до категорії злочинів, за розслідуванням яких стежить вся країна. Вказане діяння є злочином проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку. Злочин має численну кількість потерпілих осіб, права та законні інтереси яких були порушені та підлягають поновленню.

Загальновідомим є факт, що відкрита російська експансія супроводжується вчиненням загарбниками злочинів агресії, воєнних злочинів, а також злочинів геноциду та злочинів проти людяності.

Зазначені злочини у більшості випадків зафіксовані, задокументовані та внесені до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань. За даними Офісу Генерального прокурора, станом на серпень 2023 року зареєстровано близько 89 000 таких злочинів.

Але така кількість зареєстрованих кримінальних проваджень – це не лише формальне внесення даних у Реєстр, адже кожен злочин ретельно фіксують і розслідують правоохоронні органи. Водночас робота слідчого неможлива без судового контролю, оскільки більшість слідчих дій має бути санкціонована судом.

Саме тому з перших днів повномасштабної агресії перед судами також постало важливе й відповідальне завдання – забезпечити, щоб доказова база була належним чином зафіксована і могла бути використана.

Окрім того, слід вказати, що набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо особливостей обчислення строків досудового розслідування в умовах воєнного стану» від 23 серпня 2023 року №3341-IX.

Даним законом було внесено зміни до статті 615 Кримінального процесуального кодексу України, що встановлює особливий режим кримінального провадження в умовах воєнного стану, і якими коректується первинне нормативне регулювання питання обчислення під час дії воєнного стану строків досудового розслідування у кримінальних провадженнях, в яких жодній особі не було повідомлено про підозру на дату введення воєнного стану.

Зокрема, у кримінальних провадженнях, в яких з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР та на дату введення в Україні воєнного стану жодній особі не повідомлено про підозру, строк від дати введення воєнного стану до дати його припинення чи скасування не включається до загальних строків, передбачених частиною другою статті 219 Кримінального процесуального кодексу України.

Також, у кримінальних провадженнях, в яких відомості про кримінальне правопорушення внесено до ЄРДР або винесена постанова про початок досудового розслідування у порядку, встановленому статтею 615 Кримінального процесуального кодексу України, від дати введення воєнного стану і до дати його припинення чи скасування строк досудового розслідування до дня повідомлення особі про підозру становить 30 місяців. Дана норма не стосується злочинів, передбачених статтями 437-439, ч. 1 ст. 442 Кримінального кодексу України.

Ключовими є зміни, внесені до ч. 2 статті 219 Кримінального процесуального кодексу України, відповідно до яких строк досудового розслідування, з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР або винесення постанови про початок досудового розслідування у порядку, встановленому статтею 615 Кримінального процесуального кодексу України, до дня повідомлення особі про підозру не обчислюється у кримінальних провадженнях щодо злочинів, передбачених статтями 437-439 Кримінального кодексу України (планування, підготовка, розв’язування та ведення агресивної війни, порушення законів та звичаїв війни, застосування зброї масового знищення) чи ч. 1 статті 442 Кримінального кодексу України (геноцид). Так само не обчислюється загальний строк досудового розслідування й при об’єднанні кримінальних проваджень у порядку, передбаченому статтею 217 КПК, якщо досудове розслідування хоча б в одному з них здійснюється за ознаками злочину, передбаченого статями 437-439 чи частиною першою статті 442 Кримінального кодексу України.

Враховуючи викладене, питання притягнення до відповідальності воєнних злочинців однозначно є важливим та дійсно потребувало актуальних змін у відповідності до ситуації, що склалась. Зважаючи на складність цих розслідувань та важливість збору доказів для їх передачі до судових інстанцій як України, так і міжнародних, що може зайняти необмежену кількість часу, виключення обмежень щодо строків досудового розслідування до повідомлення особі про підозру є важливим кроком.

Адвокат, Інна Цесельська

АО Кравець і партнери

АО «Кравець І Партнери»

🔸Закон №3342-IX від 23.08.2023 про внесення змін до Кримінального, Кримінального процесуального кодексів України та інших законодавчих актів України щодо удосконалення видів кримінальних покарань в умовах воєнного стану – https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3342-IX#Text

🔸Проект цього Закону №9185 від 05.04.2023 – https://itd.rada.gov.ua/billInfo/Bills/Card/41692

🇺🇦✌️Важлива та перевірена інформація від адвоката ⤵️

⚡️Не забудьте приєднатись до телеграм каналу https://t.me/rkravetsUA?boost

АО «Кравець І Партнери»