• Російська окупаційна влада проводить на захоплених українських територіях «інвентаризацію» майна, господарі якого виїхали з окупації. Таке майно там називають «безхазяйним». Про початок цього процесу у серпні повідомляв Центр національного спротиву. Тоді, зокрема, йшлося про окуповану частину Херсонщини.
• За інформацією українського підпілля, спеціальні інспектори планували шукати як рухоме, так і нерухоме майно, де немає власників. Також окупаційна влада виявляє майно місцевих жителів, які залишилися в окупації, але не переоформлюють право власності за російським законодавством. Після виявлення такого майна російські окупаційні сили погрожують його «націоналізувати», тобто забрати у законних власників.
• Тим часом у Маріуполі окупаційна адміністрація опублікувала список нерухомості, яку вважала «безхазяйною» станом на 7 вересня цього року. Окупаційні чиновники пропонували маріупольцям, які знайшли свою адресу у списку, протягом 30 днів з моменту публікації звернутися до так званої адміністрації Приморського району міста. У разі неявки власника, погрожували передати об’єкти нерухомості до окупаційного міністерства будівництва й остаточно визнати їх «безхазяйними», після чого окупаційна влада зможе привласнити чуже майно.
• 15 вересня окупаційна адміністрація Маріуполя опублікувала додатковий список нерухомості. Цього разу у переліку було 6 приватних будинків. Більшість із них розташована у селищах Гнутове і Сартана.

Маріуполь: «можуть привласнити тисячі квартир»

Радник міського голови Маріуполя Петро Андрющенко у коментарі «Новинам Приазов’я» розповів, що російська окупаційна влада у цьому місті може привласнити тисячі квартир і будинків.

«Для того, щоб власники дізнались, що хтось там їх шукає, в нормальному суспільстві це має бути десь оприлюднено так, щоб ти мав до цього доступ. Вони (окупаційна влада – ред.) клеять або залишають певні повідомлення у дверях цих будинків або квартир. Враховуючи що людей немає в місті, хто і як про це має дізнатися? Це скоріше відповідь на питання, аніж питання саме по собі. Тому таких будинків багато», – зазначив він.

Правила, за якими можна підтвердити право власності на майно, постійно змінюються, каже посадовець. За його даними, спочатку в місті приймали довіреності, з якою люди приходили і засвідчували, що певна нерухомість належить конкретним господарям.

Потім підхід змінився і стали приймати довіреність виключно від громадян РФ громадянам Росії. А зараз вже потрібен особистий приїзд для засвідчення цього факту.

Дехто з маріупольців продав своє житло жителям Росії, які переїхали до окупованого міста, розповідає Андрющенко.

«Продають заради компенсації на території РФ або квартир на території РФ і вже фактів таких повно насправді. Попит є, росіяни купують, їм продають. Продавали принаймні, зараз попит падає, тому що кількість російських грошей, які мали б бути на це виділені, закінчилися, навіть у тих, хто на цих схемах сидить. Тому попит знижується», – каже радник мера.

З огляду на бойові дії і окупацію Росією частини південних територій України, редакція не може отримати офіційного підтвердження про деякі озвучені свідчення чи незалежно їх перевірити.

Херсонщина: «зрізають замки з помешкань»

Призначений Росією керувати окупованою частиною Херсонської області Володимир Сальдо 8 серпня у своєму телеграм-каналі повідомив, що місцеві окупаційні чиновники у взаємодії з так званим міністерством майнових та земельних відносин проведуть «інвентаризацію» рухомого та нерухомого майна. У такий спосіб окупаційна влада виявить та поставить на облік так звані «безхазяйні» та самозахоплені об’єкти.

Міський голова Скадовська Олександр Яковлєв розповів «Новинам Приазов’я», що у цьому місті вже зробили обхід всіх помешкань, і жодне з них не залишилося без уваги окупаційної адміністрації.

«Вони розклеювали таблички, що ми тут були, перевіряли, вас не виявили вдома, зверніться туди-то й туди. І якщо, дійсно, це помешкання було зайнято і люди там проживали, то вони з’являлися і в принципі там продовжували жити.

Якщо ніхто не з’являвся в якийсь термін, вони (окупаційна влада – ред.) потім приходили, зрізали замки з цих помешкань і вважали, що вони ними розпоряджаються. Відповідно заселяли туди тих, кого вважали за потрібним. Це були і переселенці з правого берега та інші прибульці з Росії, які отримали це житло для проживання», – каже міський голова.

«Угоди укладаються, житло купується»

Яковлєв розповів, що міська влада Скадовська веде реєстр житла, яке привласнили окупаційні адміністрації.

Зокрема у людей приймають заяви, в яких вони повідомляють про захоплення свого житла, коли це сталося, хто його захопив, та хто там проживає. Цю інформацію передають потім до правоохоронних органів. За словами Яковлєва, запитів на відібране окупантами майно вже понад 600 по громаді.

Деякі місцеві жителі продають своє житло у Скадовську, каже він. Але для цього його потрібно перереєструвати за російським законодавством.

«Для того, щоб такі угоди укладалися, треба відповідно пройти певний етап реєстрації. Тобто отримати російський паспорт, зареєструвати житло і тоді він зможе його продати. Угоди укладаються, житло купується. Напевно, люди можуть іти на такі кроки, коли вважають, що вони не можуть зберегти своє майно і тому вони отримують гроші хоча б в таких умовах», – пояснив посадовець.

«Повертаються, щоб вберегти майно»

• На окупованій частині Запорізької області також триває процес із привласнення житла місцевих жителів, які виїхали з окупації. Міський голова Мелітополя Іван Федоров 14 жовтня у своєму телеграм-каналі повідомив, що у Токмаку жителі, які співпрацюють з окупаційними чиновниками, показують їм пусті квартири для заселення.
• В Енергодарі обшукують квартири практично в кожному під’їзді. Під виглядом пошуку зброї виламують двері, стверджує Федоров. Також, за його словами, у селах Бердянського району окупаційна влада виявляє так зване «нічийне» майно, щоб передати його російським військовим.

Селищний голова Кирилівки Іван Малєєв розповів «Новинам Приазовʼя», що російські окупаційні сили почали привласнювати майно місцевих жителів ще рік тому.

«Те майно, звідки люди повиїжджали, звісно, що туди заселяються окупанти. У нас же не місто, а селище невеличке, тому люди друг друга знають. Я думаю, колаборанти давно розповіли і зробили для себе такий реєстр, по якому сьогодні це майно переходить у власність інших людей. Небагато людей повертаються, але є такі випадки. Повертаються, щоб вберегти своє майно», – сказав він.

До окупації у селищі працювали близько 500 баз відпочинку. Об’єкти, власники яких не пішли на співпрацю з окупаційною владою, або розкрадені, або там вже працює російський бізнес, розповів голова Кирилівки. Також на базах відпочинку розміщуються російські військові.

«А от приватний сектор, там скоріш за все проживають цивільні або може перевдягнені в цивільних, тому що ми таких випадків не спостерігали, щоб там військові заїжджали», – повідомив голова

«Нікчемні угоди»

Адвокат Ростислав Кравець прокоментував «Новинам Приазовʼя» питання правомірності купівлі/продажу житла на окупованих територіях. Він зазначив, що така угода є дійсною лише, якщо вона укладена на підконтрольній Україні території відповідно до українського законодавства. У випадку, якщо угода оформлена за російським законодавством, вона нікчемна, каже адвокат.

«Жодних підстав вважати зміну правовласності там немає. І після того, як Україна і я сподіваюся, що це станеться найближчим часом, звільнить ці території, відповідно всі ці угоди, які вчинялися за законодавством якихось незрозумілих республік, цих незаконних утворень, вони всі є нікчемними. І люди можуть не перейматися, що у разі якщо у них відбирають майно, якось переоформлюють, здійснюють угоди купівлі/продажу, що вони втрачають право власності. Це не так, в Україні цього не буде», – зазначив Кравець.

Адвокат радить подбати завчасно про документи, які засвідчують право власності на житло, яке залишилося в окупації.

Він нагадав, що якщо це майно було переоформлено після 2012 року, воно повинно бути в реєстрах України. В іншому випадку бажано, щоб були якісь правоустановчі документи: договору купівлі/продажу, свідоцтво на спадщину, на підставі яких особа набула права власності для того, щоб надалі швидше можна було відновити право власності на це майно.

Радіо Свобода

АО «Кравець І Партнери»

«Україні задля реінтеграції окупованих територій потрібно буде розробити законодавчу базу про амністію та колабораціонізм», – зазначається на Facebook-сторінці міністерства внутрішніх справ.

Закон про амністію повинен стосуватися абсолютно всіх, крім тих, у кого на руках кров, хто вбивав наших солдатів, брав участь у репресіях проти мирного населення. На них амністія не поширюється, вони в очах нашої держави – злочинці і повинні понести законне покарання,
– йдеться у повідомленні.

Аваков вважає, що «закон про колаборантів» визначить статус кожної людини, що живе на окупованих територіях. «Щось на кшталт закону де Голля, який був ухвалений у 1946 році у Франції. Це стосується звичайної людини, змушеної жити й працювати на окупованих територіях. Суть дуже проста: нам треба визначити, який рівень згоди. Чи є ступінь твоєї співпраці з окупаційною владою критичним, чи в тебе були такі обставини, що ти не заслуговуєш осуду, а в низці випадків, незважаючи на дії, заслуговуєш громадського пробачення», – наголосив міністр.

Голова МВС Арсен Аваков переконаний, що парламент підтримає його ініціативу і вдарить по колаборантах. Це «щось на кшталт закону де Голля, який був ухвалений у 1946 році у Франції», – запевняє він

Загалом законопроект №7425, про який говорить Аваков (офіційна назва – «Про захист української державності від проявів колабораціонізму») перебуває у Верховній Раді з кінця минулого року. Розглянемо його основні положення.

Про що говорить закон?

«Наразі особи, причетні до колабораціонізму, продовжують займати або претендувати на високі посади в державі, що є неприпустимим. Крім того, під час врегулювання конфлікту багатьом таким особам буде надана амністія, до них буде застосоване законодавство щодо недопущення переслідування та покарання осіб – учасників подій на тимчасово окупованій території України.

Немає сумнівів, що колабораціонізм має бути засуджений, а певні права колабораціоністів обмежені з метою захисту національних інтересів України, забезпечення миру, безпеки і демократичного розвитку держави. Крім того, таке рішення Верховної Ради України сприятиме суспільній злагоді, вирішенню зазначеного питання у правових рамках та уникненню самосудів. Держава не має права відмежовуватися від вирішення цієї суспільної проблеми, – йдеться в пояснювальній записці до законопроекту.

А в його «тілі» дається визначення поняття «колаборант».

Це – «особа, яка співпрацювала чи співпрацює з ворогом при здійсненні ним агресивних дій, розгортанні збройного конфлікту проти України; сприяла чи сприяє у здійсненні такої агресії або розгортанні конфлікту; надавала або надає ворогу допомогу під час підготовки та проведення такої агресії, при розгортанні збройного конфлікту».

Кожен потенційний колаборант, зауважується в тексті далі, має пройти спеціальну перевірку, аби бути очищеним від підозр. Щоправда, до того моменту, поки не доведене зворотного, людина не вважається посіпакою ворога – таким чином, законопроект забезпечує дію принципу презумпції невинуватості. Та й загалом, подібна перевірка знадобиться тільки в тому випадку, якщо особа претендує на певні посади.

«В обов’язкових випадках перевірка щодо колабораціонізму має бути проведена:

1) перед призначенням особи на посаду державної служби або служби в органах місцевого самоврядування;

2) перед ухваленням рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді;

3) після реєстрації особи для участі у виборах до органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

4) перед призначенням особою рядового і начальницького складу правоохоронних органів та працівником інших органів, яким присвоюються спеціальні звання, військовослужбовцем Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до закону;

5) після вступу особи на іншу посаду, пов’язану з виконанням функцій держави чи місцевого самоврядування;

6) перед затвердженням складу комісій, робочих груп, інших органів, що утворюються при органах державної влади чи місцевого самоуправління;

7) при призначенні на роботу до об’єкта, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави;

8) при проведенні перевірки громадян у зв’язку з їхнім допуском до державної таємниці», – говорить частина 3-тя статті 11-тої згаданого законопроекту.

Подібна перевірка може бути проведена лише один раз, а здійснює її спеціальна комісія у кількості 50 представників, склад якої затверджує Президент України. Особу, яку перевіряють, ставлять про це до відома – при цьому їй гарантують право на захист. А ініціювати «слідство» може як сама персона, яка претендує на певну посаду, так і комісія або ж третя особа.

У разі надання висновків комісія опиратиметься на докази, а джерелами доказів, у свою чергу, вважатимуться «пояснення учасників процесу перевірки; документи; пояснення свідків; висновки або пояснення експертів; пояснення або консультації спеціалістів; інформація, розміщена в мережі Інтернет; інформація, отримана Комісією за результатом надіслання запитів до фізичних, юридичних осіб, об’єднань громадян, суб’єктів владних повноважень та інші джерела інформації, не заборонені законом».

Виявлених у результаті перевірки колаборантів обмежуватимуть у можливостях, що матиме вираження, зокрема, у забороні займати посади, які були перераховані вище. Таке обмеження триватиме терміном до 15 років.

Проект закону «Про захист української державності від проявів колабораціонізму» передбачає адміністративні обмеження для осіб, визнаних колаборантами

Тим часом «колаборацією вважається:

1) організація масових заходів політичного характеру (мітинги, демонстрації, пікетування, страйки), в рамках співробітництва з ворогом (…);

2) неодноразове розміщення для загального перегляду у соціально орієнтованому ресурсі мережі Інтернет закликів до підтримки дій ворога у здійсненні ним агресивних дій (…);

3) працевлаштування на політичні та адміністративні посади в органах, самопроголошених чи створених ворогом (…);

4) участь у військових діях, збройному конфлікті на боці ворога, зокрема для забезпечення підтримки органів, самопроголошених чи створених ворогом (…);

5) проведення заходів щодо пошуку та вербування інших осіб з метою забезпечення здійснення агресивних дій, розгортання збройного конфлікту (…);

6) передача матеріальних та нематеріальних ресурсів регулярним військам ворога, радникам, інструкторам і найманцям (…);

7) заклики, проведення агітації серед вихованців, учнів, студентів (…) та інших осіб незалежно від форм їхнього навчання і типів навчальних закладів з метою забезпечення підтримки агресивних дій ворога, розгортання збройного конфлікту проти України;

8) здійснення публічних закликів до підтримки дій ворога у здійсненні ним збройної агресії або збройного конфлікту проти України (…) з використанням засобів масової інформації;

9) організація та участь у проведенні інформаційних компаній, направлених на забезпечення підтримки ворога при здійсненні ним збройної агресії або збройного конфлікту проти України (…)».

Згідно із законопроектом про колаборацію, організація масових заходів на підтримку ворога обернеться для учасників демонстрацій забороною займати певні посади – вже після відновлення в регіоні української влади

Нарешті, слід зауважити, що «від відповідальності за колаборацію звільнятимуться ті, хто діяв:

1) за наслідком застосування фізичного примусу до особи або членів її родини, що підтверджується належними доказами;

2) у зв’язку з погрозою вбивством або застосуванням насильства, якщо були реальні підстави побоюватися здійснення таких погроз та при наявності належних доказів;

3) з метою усунення загрозливої небезпеки, якщо вона в даній обстановці не могла бути усунена іншими засобами і якщо заподіяна шкода є рівнозначною або менш значною, ніж шкода відвернена (крайня необхідність), що підтверджено належними доказами».

Додамо насамкінець, що наразі доля зацитованого законопроекту невизначена, його статус позначено як «одержаний Верховною Радою». Чи пришвидшить його розгляд лобізм Авакова – покаже час, але вже зараз низка експертів відзначають у тексті законопроекту приховану небезпеку чи проблему, й навіть не одну.

Підводні камені

По-перше, говориться про те, що ухвалення подібного закону йтиме врозріз з мінськими домовленостями, яким він суперечить. Якщо Україна не бажає виходу з цього процесу (а таких заяв до сьогодні зроблено не було), їй не варто приймати подібний документ. По-друге, інструментів для покарання колаборантів не бракує й так – існує Кримінальний кодекс із відповідними статтями, на кшталт «зрада Батьківщині» або «участь у незаконних збройних формуваннях». На цих двох обставинах акцентує експерт Національного інституту стратегічних досліджень Максим Розумний.

Він же додає, що законопроект більше схожий на політичну заяву, а не на намагання вирішити проблему. На його думку, цю ідею все одно не вдасться реалізувати, тому що «закон не має зворотної дії», тож відповідно каратимуть майбутніх колаборантів, а не колишніх. Окрім того, після його ухвалення в України можуть виникнути проблеми з міжнародними судами та західними партнерами.

Єдиний позитив цієї заяви, як на мене, може полягати в тому, що ідуть політичні торги в трикутнику «Росія – Україна – Захід», і поява агресивнішої позиції у внутрішньополітичному контексті в Україні може якоюсь мірою, якимось рикошетом підсилити українські позиції в цих переговорних процесах і допомогти нам уникнути тиску, в першу чергу, наших західних партнерів,
– відзначає Розумний.

Інші ж коментатори вказують на те, що у правовій державі до відповідальності притягує виключно суд, який має одноосібне право вирішувати, обмежувати людину в правах чи ні, й жодні президентські комісії не повинні брати участь у цьому процесі. До того ж, деякі формулювання законопроекту настільки розпливчасті, що під визначення «колабораціонізму» можна (за бажання) підігнати майже все, що завгодно.

«Самі формулювання закону настільки розмиті, що дозволять практично кожну людину притягнути до відповідальності за будь-які висловлювання, які суперечитимуть основоположній лінії висловлювань української влади. Так само, по суті, будь-які слова можна вважати такими, що грають на руку агресору або «ЛНР» та «ДНР». Тобто існує ризик, що новий законопроект може перетворитися на інструмент репресій. Законопроект дасть привід оголошувати колаборантами всіх, чия думка відрізняється від курсу правлячої партії. Цей законопроект втручається в цивільні права і несе в собі загрозу побудови тоталітарної держави», – вважає юрист Ростислав Кравець.

Але його колега Ірина Лоюк, очільниця громадської організації «Простір можливостей», яка брала участь у роботі над законопроектом, має інший погляд. Вона вказує на те, що є діяння, які не можна залишати не покараними, тим паче, що вони не завжди підпадають під санкцію статей Кримінального кодексу.

Що робити з тими, хто не скоїв якихось тяжких злочинів? Просто пробачити людей за окупаційне сприяння теж не можна, тому що це веде до відчуття безкарності. Тому, використовуючи іноземну практику, ми вирішили, що найкращим способом буде введення адміністративних обмежень. Для того, щоб захистити державність України від тих, хто проявив до неї нелояльність,
– розмірковує Лоюк в ефірі Радіо «Свобода».

«Закон уже готовий. Ми досить довго вивчали іноземну практику побудови відносин із колаборантами в інших країнах, щоб ці знання лягли в основу нашого закону (…). Ми вводимо лише адміністративні обмеження. Те, що стосується кримінальної відповідальності, залишається згідно із Кримінальним кодексом», – додає вона.

Разом із Лоюк в інтерв’ю Радіо «Свобода» свою позицію озвучив й старший науковий співробітник Національного інституту стратегічних досліджень Андрій Каракуц, який вказав на те, що на початку російської окупації Донбасу чимало людей було «отруєно пропагандою», й зараз вони «прекрасно розуміють, що в разі повернення української юрисдикції у них виникнуть проблеми. Російська пропаганда також намагається нав’язати певні міфи, що їх будуть переслідувати, садити в тюрми…».

Експерти говорять, що на початку російської окупації населення ОРДЛО було отруєно російською пропагандою, а тепер та ж пропаганда «малює» місцевим мешканцям жахи від повернення української юрисдикції

Іншими словами, у без того проблемному регіоні виникає зайва напруга, і це в умовах, що «цей конфлікт не такий простий, як Друга світова війна, коли Франція після війни могла чітко визначити, хто колаборант і хто співпрацював (з ворогом). Росія веде гібридну війну, намагаючись створити адміністрації, які нібито не підкоряються Російській Федерації (…). Саме введення терміну «колабораціонізм» дуже небезпечне, тому що ми маємо цей конфлікт як геополітичний. Той же «мінський процес», «нормандський формат» накладає на нас певні обмеження», – зазначає Каракуц.

Підсумовуючи сказане, зауважимо, що доля закону про колаборантів є доволі сумнівною. І хоча Арсен Аваков вважає, що його план щодо реінтеграції Донбасу (складовою частиною якого є й зазначений закон) може розраховувати у парламенті навіть не на звичайну, а на конституційну більшість голосів, такий сценарій видається неоднозначним. У будь-якому разі, розглядати законопроект найближчим часом не планують, адже серед актуальних документів, внесених до порядку денного, він – принаймні поки що – відсутній.

Адвокатская компания Кравец и Партнеры