У даній публікації коротко розберемо генезу (історичний розвиток) змісту статті 358 КК України починаючи з моменту викладення її в Кримінальному кодексі України (редакції 2001 року) до теперішнього часу (редакції жовтня 2023 року) та висвітлимо деякі правові позиції Верховного суду, що стосуються розгляду кримінальних справ за цією статтею.

Генеза (історичний розвиток) формування сьогоднішнього змісту ст. 358 КК України

Розглядаючи статтю 358 КК України, слід звернути увагу на досить кардинальну її трансформацію у порівнянні з першочерговою редакцією.

Так, згідно з цією першочерговою редакцією (від 05.04.2021 року) диспозиція вищезгаданої статті була наступного змісту: «Підроблення посвідчення або іншого документа, який видається чи посвідчується підприємством, установою, організацією, громадянином-підприємцем, приватним нотаріусом, аудитором чи іншою особою, яка має право видавати чи посвідчувати такі документи, і який надає права або звільняє від обов’язків, з метою використання його як підроблювачем, так і іншою особою, або збут такого документа, а також виготовлення підроблених печаток, штампів чи бланків підприємств, установ чи організацій незалежно від форми власності, а так само інших офіційних печаток, штампів чи бланків з тією самою метою або їх збут».

 У редакції станом на 01.07.2011 року Кримінального кодексу України (зміни на підставі Закону N 3207-VI від 07.04.2011 року) диспозиція статті зазнає деяких досить значних з точки зору юридичної техніки змін, а саме: предметом злочину замість звичайного документа стає офіційний документ, роз’яснення щодо поняття якого закріплюється у примітці до статті. У свою чергу відповідні зміни звузили коло дії статті 358 КК України, оскільки до цього під поняття «інший документ» міг потрапити фактично будь-який документ, в незалежності від значимості його впливу на ті чи інші суспільні відносини. Також було доповнено статтю 358 КК України частиною другою з наступним змістом: «Складання чи видача працівником юридичної особи будь-якої форми власності, який не є службовою особою, приватним підприємцем, аудитором, експертом, оцінювачем, адвокатом або іншою особою, яка здійснює професійну діяльність, пов’язану з наданням публічних послуг, завідомо підроблених офіційних документів, які посвідчують певні факти, що мають юридичне значення або надають певні права чи звільняють від обов’язків, підроблення з метою використання або збуту посвідчень, інших офіційних документів, які складені у визначеній законом формі та містять передбачені законом реквізити, а також виготовлення підроблених офіційних печаток, штампів чи бланків з метою їх збуту або їх збут чи збут завідомо підроблених офіційних документів, у тому числі особистих документів особи». Нормативне викладення цієї частини, на нашу думку, було сформовано некоректно, оскільки з дослівного трактування вбачалося, що суб’єктом злочину за даною статтею може бути виключно працівник юридичної особи, який не є службовою особою, приватним підприємцем, аудитором, експертом, оцінювачем, адвокатом або іншою особою, яка здійснює професійну діяльність, пов’язану з наданням публічних послуг. І відповідно поставало питання, а що якщо працівник юридичної особи є аудитором, то він не має нести відповідальність за складання завідомо неправдивих офіційних документів? Або, чи буде підпадати під дію цієї статті складання чи видача завідомо підроблених документів нотаріусом, який не є працівником юридичної особи?

Останні зміни статті 358 КК України відбулися на підставі закону № 1666-VIII від 06.10.2016 року, а саме: в абзаці першому частини першої слова «приватним нотаріусом, аудитором» замінено на слова «нотаріусом, державним реєстратором, суб’єктом державної реєстрації прав, особою, яка уповноважена на виконання функцій держави щодо реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, державним виконавцем, приватним виконавцем, аудитором», в абзаці першому частини другої слова «Складання чи видача працівником юридичної особи будь-якої форми власності, який не є службовою особою, приватним підприємцем, аудитором, експертом, оцінювачем, адвокатом або іншою особою, яка здійснює професійну діяльність, пов’язану з наданням публічних послуг» замінено словами «Складання чи видача працівником юридичної особи незалежно від форми власності, який не є службовою особою, складання чи видача приватним підприємцем, аудитором, експертом, оцінювачем, адвокатом, нотаріусом, державним реєстратором, суб’єктом державної реєстрації прав, особою, яка уповноважена на виконання функцій держави щодо реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, державним виконавцем, приватним виконавцем або іншою особою, яка здійснює професійну діяльність, пов’язану з наданням публічних чи адміністративних послуг». Таким чином, на нашу думку, відповідними змінами законодавець упорядкував диспозицію відповідної статті та усунув неправильне її викладення, яке створювало підґрунтя для різного (неоднакового) її тлумачення.

Аналіз правових позицій Верховного Суду, що стосуються розгляду кримінальних справ по статті 358 КК України

Обов’язковою ознакою офіційного документа як предмета злочину є належність його до документів, що складаються, видаються чи посвідчуються відповідною особою в межах її професійної чи службової компетенції.

Відповідне питання висвітлено в правовій позиції Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду згідно з Постановою від 22 листопада 2022 року в справі № 355/889/18

Фабула справи: Суд першої інстанції вироком визнав ОСОБА_1 невинуватим у пред’явленому обвинуваченні за частинами 1, 3, 4 статті 358 КК та виправдав у зв`язку з недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення.

Апеляційний суд ухвалою залишив без змін вирок суду першої інстанції.

Оцінка суду: Згідно із частиною 1 статті 358 КК предметом підробки може бути лише офіційний документ, який видається чи посвідчується підприємством, установою, організацією, громадянином-підприємцем, нотаріусом, державним реєстратором, суб’єктом державної реєстрації прав, особою, яка уповноважена на виконання функцій держави щодо реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, державним виконавцем, приватним виконавцем, аудитором чи іншою особою, яка має право видавати чи посвідчувати такі документи.

Відповідно до примітки до статей 357, 358, 366 КК офіційним може бути лише документ, що видається чи посвідчується повноважними особами органів державної влади, місцевого самоврядування, об’єднань громадян, юридичних осіб незалежно від форми власності та організаційно-правової форми, а також окремими громадянами, яким законом надано право у зв`язку з їх професійною чи службовою діяльністю складати, видавати чи посвідчувати певні види документів.

Отже, обов’язковою ознакою офіційного документа як предмета злочину є належність його до документів, що складаються, видаються чи посвідчуються відповідною особою в межах її професійної чи службової компетенції. Суд неодноразово зазначав, що невідповідність документа цьому критерію виключає визнання його офіційним.

Декларація про доходи та майновий стан осіб, які звернулися за призначенням будь-якого виду соціальної допомоги, складена громадянином, котрий не займається професійною чи службовою діяльністю, щоб вимагало складання (видання чи посвідчення) ним такого документа, та яка не видається чи посвідчується повноважними (компетентними) особами органів державної влади, місцевого самоврядування, об’єднань громадян, юридичних осіб незалежно від форми власності та організаційно-правової форми, не містить ознак офіційного документа.

Висновки: заяви на отримання грошової допомоги не є офіційними документами, оскільки вони складені виправданим у своїй особистій якості, а не як особою, що уповноважена законом їх видавати та посвідчувати, а зафіксована в них інформація не обумовлює настання юридичних наслідків. Отже, підроблення та використання цих заяв не утворюють складу злочину, передбаченого статтею 358 КК.

Щодо складу злочину, передбаченого ст. 358 КК України

Відповідне питання було висвітлено у Правовій позиції Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду згідно з Постановою від 04 червня 2019 року в справі № 466/711/15-к Кримінальна юрисдикція

Фабула справи: за вироком районного суду ОСОБА_1 визнано невинуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України, і виправдано.

Апеляційний суд ухвалою залишив вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 без змін. За цим же вироком місцевого суду ОСОБА_4 та ОСОБА_5 засуджено за ч. 2 ст. 190 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік. На підставі п. 3 ч. 1 ст. 49 цього Кодексу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності.

Апеляційний суд ухвалою скасував вирок місцевого суду щодо ОСОБА_4 та ОСОБА_5 і призначив новий розгляд у суді першої інстанції.

Місцевий суд з урахуванням сукупності досліджених у судовому засіданні доказів дійшов висновку, що обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України, не ґрунтується на матеріалах кримінального провадження та доказах (належних, допустимих, прямих чи непрямих), зібраних під час досудового й судового слідства, а тому виправдав ОСОБА_1 на підставі, передбаченій п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України, оскільки не доведено, що в діянні, в якому обвинувачується остання, є склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України (в редакції 2009 року).

Мотивація касаційної скарги: прокурор указував  на те, що всупереч вимогам п.1 ч. 3 ст. 374 КПК України мотивувальна частина вироку місцевого суду не містить мотивів, виходячи з яких, цей суд відкинув докази, зібрані в ході досудового розслідування. У свою чергу апеляційний суд, як вважав прокурор, формально зазначивши у своєму рішенні доводи, викладені в апеляційній скарзі сторони обвинувачення, на підставі невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження про наявність у діях ОСОБА_1 складу інкримінованого злочину всупереч вимогам ч. 2 ст. 419 КПК України належним чином їх не перевірив і не навів належних мотивів на їх спростування, натомість вдався до оцінки дій виправданої з точки зору цивільних правовідносин та відповідно до норм цивільного законодавства.

Правова позиція Верховного Суду: відповідно до обвинувального акта про зміну обвинувачення орган досудового слідства обвинувачував ОСОБА_1 у вчиненні підроблення офіційного документа приватним нотаріусом, який має право видавати й посвідчувати такі документи і який надає права або звільняє від обов`язків з метою використання їх іншою особою, тобто у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України, в редакції, що діяла на момент вчинення інкримінованих дій.
Склад злочину, передбаченого вказаною нормою КК України, є формальним.

Під підробленням посвідчення або іншого офіційного документа треба розуміти: 1) виготовлення фальшивого посвідчення або іншого офіційного документа, в тому числі й шляхом внесення до бланків посвідчень (документів) завідомо неправдивих відомостей; 2) внесення до справжнього посвідчення (документа) неправдивих відомостей, у тому числі внесення змін до тексту посвідчення (документа), які викривляють зміст фактів, що мають юридичну силу і посвідчуються документом.

Згідно з п. п. 260, 261 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року № 20/5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 03 березня 2004 за № 283/8882 (в редакції, що діяла на час вчинення цієї нотаріальної дії), нотаріус засвідчує справжність підпису на документах, зміст яких не суперечить закону та які не мають характеру угод і не містять у собі відомостей, що порочать честь і гідність людини. Посвідчуючи справжність підпису, нотаріус не посвідчує фактів, викладених у документі, а лише підтверджує, що підпис зроблено певною особою.

Пп. 5.4.15 наказу Міністерства юстиції України від 31 грудня 2008 року № 2368/5 «Про затвердження Правил ведення нотаріального діловодства», який набрав чинності 11 січня 2009 року, передбачено, що при посвідченні справжності підпису на документах дописки й виправлення можуть бути зроблені лише особою, котра звернулася для вчинення нотаріальної дії, із зазначенням дати і проставленням особистого підпису під дописками чи виправленнями, повторені нотаріусом у кінці посвідчувального напису.

Висновки: заява учасника ТОВ про вихід із нього відповідно до вимог чинного законодавства на момент посвідчення справжності підпису не могла містити положень або характеру договору, а тому з огляду на те, що ОСОБА_1 , закресливши в текстах заяв про вихід із числа засновників товариства слова, які не відносились до самої заяви й не суперечили їх змісту, зробила застереження, тобто фактично виправила помилку, допущену нею в цих заявах, суд дійшов висновку, що в діях останньої відсутній склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України.

Щодо критеріїв встановлення ознак офіційного документа як предмета злочину

Відповідне питання було висвітлено у Правовій позиції Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду згідно з Постановою від 16 листопада 2021 року в справі № 761/10353/15-к Кримінальна юрисдикція

Фабула справи: за вироком суду першої інстанції ОСОБА_1 засуджено: за ч. 1 ст. 190 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки; за ч. 2 ст. 190 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки; за ч. 1 ст. 358 КК України (у редакції від 21 березня 2009 року) до покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки; за ч. 2 ст. 358 КК України (у редакції від 21 березня 2009 року) до покарання у виді обмеження волі на cтрок 3 роки; за ч. 3 ст. 358 КК України(у редакції від 21 березня 2009 року) до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки.

Апеляційний суд вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 залишив без змін.

Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_1 зазначала, що в його діях відсутній склад кримінальних правопорушень, у вчиненні яких він визнаний винуватим та за які засуджений вироком суду.

Правова позиція Верховного Суду: предметом злочинів, передбачених ст.ст. 366, 358 КК України, є офіційний документ.

Згідно з приміткою до ст. 358 цього Кодексу під офіційним документом слід розуміти документи, що містять зафіксовану на будь-яких матеріальних носіях інформацію, яка підтверджує чи посвідчує певні події, явища або факти, які спричинили чи здатні спричинити наслідки правового характеру, чи може бути використана як документи – докази у правозастосовчій діяльності, що складаються, видаються чи посвідчуються повноважними (компетентними) особами органів державної влади, місцевого самоврядування, об’єднань громадян, юридичних осіб незалежно від форми власності та організаційно-правової форми, а також окремими громадянами, у тому числі самозайнятими особами, яким законом надано право у зв`язку з їх професійною чи службовою діяльністю складати, видавати чи посвідчувати певні види документів, що складені з дотриманням визначених законом форм та містять передбачені законом реквізити.

Висновки: під час встановлення ознак офіційного документа як предмета злочину слід керуватися такими критеріями: документ має бути складено, видано чи посвідчено відповідною особою в межах її компетенції за визначеною законом формою та з належними реквізитами; зафіксована в такому документі інформація повинна мати юридично значущий характер – підтверджені чи засвідчені нею конкретні події, явища або факти мають спричиняти чи бути здатними спричинити наслідки правового характеру у вигляді виникнення (реалізації), зміни або припинення певних прав та/або обов`язків.

Щодо визначення частково заповненого типового бланка додаткової угоди до договору про оренду землі як офіційного документа

Відповідне питання було висвітлено у Правовій позиції Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду згідно з Постановою від 22 серпня 2019 року в справі № 701/1114/16-к Кримінальна юрисдикція

Фабула справи: за вироком суду першої інстанції ОСОБА_2 засуджено за ч. 4 ст. 358 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 40 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у сумі 680 грн у дохід держави.

Відповідно до ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України ОСОБА_2 звільнено від покарання за ч. 4 ст. 358 КК України у зв`язку із закінченням строків давності.

Апеляційний суд вирок місцевого суду щодо останньої скасував, а кримінальне провадження закрив на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з відсутністю в діянні ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України.

Мотивація касаційної скарги: потерпілий зазначав, що факт підписання додаткової угоди до договору оренди землі ОСОБА_2 підтверджується висновком експерта і не заперечується останньою. Стверджував, що завдяки фальсифікації підпису ОСОБА_2 у додатковій угоді настали такі правові наслідки, як дооформлення додаткової угоди у присутності ОСОБА_2, передача угоди на державну реєстрацію, сплата орендної плати у збільшеному розмірі, тому в діях ОСОБА_2 є склад злочину, передбачений ч. 4 ст. 358 КК України.

Правова позиція Верховного Суду: згідно з приміткою до ст. 358 КК України під офіційним документом у ст.ст. 357 і 366 КК України слід розуміти документи, що містять зафіксовану на будь-яких матеріальних носіях інформацію, яка підтверджує чи посвідчує певні події, явища або факти, які спричинили чи здатні спричинити наслідки правового характеру, чи може бути використана як документи – докази у правозастосовній діяльності, що складаються, видаються чи посвідчуються повноважними (компетентними) особами органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, юридичних осіб незалежно від форми власності та організаційно-правової форми, а також окремими громадянами, у тому числі самозайнятими особами, яким законом надано право у зв`язку з їх професійною чи службовою діяльністю складати, видавати чи посвідчувати певні види документів, що складені з дотриманням визначених законом форм та містять передбачені законом реквізити.

Висновки: типовий бланк додаткової угоди до договору оренди землі з частково надрукованим текстом, який підписала ОСОБА_2 і який був переданий представнику ТОВ «Кищенці», не містив необхідних реквізитів і не був підписаний іншою стороною – орендарем, а тому на той момент не був офіційним документом, оскільки не породжував жодних правових наслідків.

Щодо відсутності ознак офіційного документа, передбаченого ст. 358 КК України

Відповідне питання було висвітлено у Правовій позиції Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду згідно з Постановою від 30 березня 2021 року в справі № 742/2207/17 Кримінальна юрисдикція

Фабула справи: На підставі вироку суду першої інстанції ОСОБА_1 засуджено за частиною 1 статті 358 КК до покарання у виді штрафу в розмірі 1530 грн, за частиною 4 статті 358 КК – до покарання у виді штрафу в розмірі 850 грн. На підставі частини 1 статті 70 КК суд призначив йому остаточне покарання у виді штрафу в розмірі 1530 грн і на підставі частини 5 статті 74 КК звільнив від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності.

Апеляційний суд ухвалою залишив вирок без змін.

Мотивація касаційної скарги: Згідно із частиною 1 статті 358 КК предметом підробки може бути лише офіційний документ, який видається чи посвідчується підприємством, установою, організацією, громадянином-підприємцем, нотаріусом, державним реєстратором, суб’єктом державної реєстрації прав, особою, яка уповноважена на виконання функцій держави щодо реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, державним виконавцем, приватним виконавцем, аудитором чи іншою особою, яка має право видавати чи посвідчувати такі документи.

Відповідно до примітки до статей 357, 358, 366 КК офіційним може бути лише документ, що видається чи посвідчується повноважними особами органів державної влади, місцевого самоврядування, об’єднань громадян, юридичних осіб незалежно від форми власності та організаційно-правової форми, а також окремими громадянами, яким законом надано право у зв`язку з їх професійною чи службовою діяльністю складати, видавати чи посвідчувати певні види документів.

Отже, обов’язковою ознакою офіційного документа як предмета злочину є належність його до документів, що складаються, видаються чи посвідчуються відповідною особою в межах її професійної чи службової компетенції. Суд неодноразово зазначав, що невідповідність документа цьому критерію виключає визнання його офіційним.

Висновки: авансовий звіт, про який йдеться у цій справі, є документом, який особа складає і надає від себе особисто, а не як особа, якій державою делеговані повноваження видавати або посвідчувати офіційні документи. Таким чином, звіт про використання коштів, виданих на відрядження, не містить ознак документа, передбаченого статтею 358 КК.

Віталій Мазій

адвокат Адвокатського об’єднання «Кравець і партнери»

+380-44-229-6950

АО «Кравець І Партнери»

Конституційний Суд України (КСУ) 5 липня визнав неконституційним накладення санкцій за контрабанду, які прописані в частині 1 статті 483 Митного кодексу України. Ця норма дозволяє конфіскувати товар і накладає штраф у розмірі 100% від вартості товару на його власника.

Скаргу до КСУ подали три громадянина України: Анатолій Душенькевич, Андрій Франко та Ірина Ярош. Вони вважають, що ця норма порушує принцип індивідуальної юридичної відповідальності з урахуванням характеру протиправного діяння, вини та характеристики винної особи.

Простіше кажучи, Кодекс визначає чіткий, єдино можливий вид і розмір покарання. Не враховуються в такому разі ні обставини самого порушення, ні мотиви, ні майновий стан винного, і все це порушує принцип справедливого покарання. Судді КСУ своїм рішенням підтвердили — норми статті 483 суперечать концепціям демократичного суспільства, заснованого на верховенстві права.

Чи послідує далі скасування цієї статті, незрозуміло. А нового правового механізму регулювання контрабандного товару натомість не придумали.

Як правильно покарати контрабандистів — поради юристів

Українські суди розглядають велику кількість судових справ від митниці про невідповідність товарних груп. Йдеться про код українського класифікатора товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТ ЗЕД).

“Товар належить до одного коду або групи УКТ ЗЕД, а митники вважають, що до іншого. І обирають звісно ж той, за який ви заплатите більший податок. Що випливає зі статті 483? Правильно, ви везете контрабанду. Наслідки цього — стовідсоткова конфіскація і штраф. Ще й відберуть транспортний засіб”, — каже Фокусу адвокат Ростислав Кравець.

Але транспорт у якому провозять товар необов’язково належить контрабандисту. У сфері зовнішньої торгівлі працюють експедиторські фірми та посередники.

“Фура везе товар. Водієві все одно, який вантаж і за якою класифікацією він проходить. Як йому замитнили так він і везе. А стаття 483 Митного кодексу визначає покарання для особи, яка взагалі не причетна до контрабанди. До чого тут експедитор зі своїм транспортним засобом, який у нього вилучають? Зараз [після рішення КСУ] водії просто перестануть давати хабарі — забрали товар і все, контрабандисти постраждали. Непричетних до процесу перестануть вплутувати в чужі проблеми”, — зауважив юрист.

Кравець переконаний у неправильному колективному підході до відповідальності за контрабанду. Вирішувати питання, за його оцінкою, треба конфіскацією майна і штрафом саме для власника товару.

Корупційна змова із судами: ціна товару впливає на хід справи

Митний адвокат Ольга Ніколаєнко визнає, що статтю 483 можна трактувати досить широко. За нею складали протоколи за різними обставинами.

“Протокол складали, якщо на митному огляді виявили маркування, що не відповідає заявленому в декларації. Санкція в розмірі 100% штрафу від вартості та конфіскація товару — неадекватна. По суті йдеться про подвійний штраф, що не відповідає принципам демократичного суспільства”, — говорить Фокусу юрист.

Після рішення КСУ потрібно дивитися, які пропозиції надійдуть законодавцям — прибрати штрафи, або віддати на розгляд цю статтю митниці. Справи про конфіскацію розглядав районний суд за місцезнаходженням митниці. А штрафи віддавалися на розгляд начальнику митниці, пояснила Ніколаєнко.

Окреме питання — справедливий підхід суддів до справ про контрабанду. За словами експерта з митних питань центру соціально-економічних досліджень CASE Україна Андрія Саварца статистика останніх 15 років незмінна. Рішення у митних справах у судах часто залежать від суми товарів, що провозяться.

“Якщо сума вилучених предметів перевищує певний поріг, імовірність того, що суд не побачить порушень — майже 90%. Що дорожча справа, то вища ймовірність відсутності правопорушень. Тут можна говорити про корупційну змову”, — пояснює аналітик Фокусу.

Саварець наводить цікаву статистику центру CASE Україна. За весь 2022 рік суд у 80% випадків виносив рішення про винуватість і подальший штраф та конфіскацію товарів за контрабанду. Але в закритих справах вартість товарів становила 670 тисяч гривень, а там, де контрабандиста карали — 350 тисяч гривень. Співвідношення — 1:2.

На думку експерта, після визнання КСУ статті 483 Митного кодексу України неконституційною, розроблятимуть нову норму, що базуватиметься на розрахунках і науковому підході.

ФОКУС

АО «Кравець І Партнери»

Наприклад, ось як Тищенко, який очолює столичний штаб «Слуги народу» оцінив свої функції в Києві (дослівна цитата): «Фактично я є представником президента в місті Києві та здійснюю контроль за розпорядженнями указів президента. Грубо кажучи, все, що президент говорить з екранів, я повинен проконтролювати – як місцева влада виконує укази президента. Усе. Чітко і зрозуміло».

Відвідування нардепами свого ресторану Тищенко пояснює так: «Мої всі розмови пов’язані безпосередньо зі штабом міста Києва, безпосередньо з отриманими фідбеками про те, що добре робиться для Києва, що погано робиться для Києва, чи розуміють кияни ту роботу, яка робиться для Києва». Фактично «слуга народу» зізнається, що в «Велюрі» існує паралельне управління столицею.

Правники, до яких звернувся «Главком» з проханнями пояснити заяви Тищенко з правової точки зору, сприймають їх, м’яко кажучи, з подивом.

«Людина дещо не розуміє, які повноваження є у народного депутата та у органів місцевого самоврядування, – каже Ростислав Кравець з адвокатської компанії «Кравець та партнери». – Його заяви щодо контролю над ними не тільки некоректні, але й провокують за собою кримінальну відповідальність. В його словах є п’ять-шість статей Кримінального кодексу (наприклад, стаття 364 «Зловживання владою або службовим становищем», стаття 368 «Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою», стаття 369-2 «Зловживання впливом», стаття 344 «Втручання у діяльність державного діяча»). За основною статтею 364, якщо такі дії спричинили тяжкі наслідки, – покарання може сягати шести років позбавлення волі.

Прокуратура чи Державне бюро розслідувань можуть відкрити на нього справу щодо дій, несумісних з діяльністю народного депутата. І мали б викликати його для дачі пояснень вже через п’ять хвилин після виходу цього інтерв’ю, але сумніваюсь, що це станеться. Завтра Тищенко просто скаже, що його неправильно зрозуміли».

В мережі вже з’явились фотожаби щодо чергового «зашквару» Тищенка. Нардепу пропонують слогани та лого його майбутньої виборчої кампанії

Екснардеп кількох скликань Юрій Ключковський, який був одним з ідеологів реформи децентралізації, також вважає, що у висловлюваннях популярного фронтмена від «Слуги народу» є ознаки кримінального правопорушення: «З таких висловлювань треба голосно сміятися, бо це повна безграмотність члена законодавчого органу, але якщо він вчиняє дії, спрямовані на це, – то ми маємо справу з кримінальним злочином. Бо тут відбувається перевищення службових повноважень. Є виборна влада, є місцеве самоврядування, є КМДА, і таких функцій, про які каже Тищенко, закони не передбачають».

Втім, політолог Володимир Фесенко вважає, що до заяв депутата-ресторатора треба ставитися поблажливіше. Бо це не більше, ніж хвастощі. «Він – голова штабу «Слуги народу» в Києві, і це його особисте трактування свого статусу. Тищенко, як і президент Зеленський, не був раніше в структурах державного управління і він бажане видає за дійсне. І яку кримінальну статтю йому можна за це приписати?», — запитує Фесенко.

Як би не було, скандальний ресторатор, який якось порівняв «формулу Штайнмайєра» з надувною лялькою, продовжує робити все, аби «Зе-команду» продовжували сприймати як збіговисько людей, які геть не «фільтрують» те, що кажуть. Але одна справа – коли не дуже пристойні речі витікають з анонімних чатів «слуг», інша ж – коли дивні уявлення про світ політики нової хвилі транслюють свідомо – в розлогому інтерв’ю.

Павло Вуєць, «Главком»

Адвокатская компания Кравец и Партнеры

Адвокатская компания Кравец и Партнеры

СУТЬ ЗМІН

ПОЛОЖЕННЯ НОВОГО ЦПК

1.    Спосіб захисту може бути визначений позивачем на власний розсуд

Стаття 5. Способи захисту, які застосовуються судом

1. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

2. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

2.    Запровадження електронного суду, подання позовних заяв, заяв по суті, доказів тощо в електронному вигляді, з обов’язковим скріпленням ЕЦП (НА СЬОГОДНІ ЩЕ НЕ ДІЄ) – ПОЧНЕ ДІЯТИ ЧЕРЕЗ 90 ДНІВ ПІСЛЯ ОПУБЛІКУВАННЯ В ГАЗЕТІ «ГОЛОС УКРАЇНИ» оголошення про створення та забезпечення функціонування цієї системи (ЄСІТС)

Стаття 14. Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система

1. У судах функціонує Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система.

2. Позовні та інші заяви, скарги та інші передбачені законом процесуальні документи, що подаються до суду і можуть бути предметом судового розгляду, в порядку їх надходження підлягають обов’язковій реєстрації в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі в день надходження документів.

3. Визначення судді або колегії суддів (судді-доповідача) для розгляду конкретної справи здійснюється Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою у порядку, визначеному цим Кодексом (автоматизований розподіл справ).

4. Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, між учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

5. Суд направляє судові рішення, судові повістки, судові повістки – повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом та Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.

6. Адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, державні органи, органи місцевого самоврядування та суб’єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі в обов’язковому порядку. Інші особи реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі в добровільному порядку.

7. Особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд надсилає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

8. Реєстрація в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі не позбавляє права на подання документів до суду в паперовій формі.

Особи, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, можуть подати процесуальні, інші документи, вчинити інші процесуальні дії в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи з використанням власного електронного цифрового підпису, прирівняного до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Особливості використання електронного цифрового підпису в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі визначаються Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.

9. Суд проводить розгляд справи за матеріалами судової справи в електронній формі. Процесуальні та інші документи і докази у паперовій формі не пізніше трьох днів з дня їх надходження до суду переводяться в електронну форму та долучаються до матеріалів електронної судової справи в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.

У разі неможливості розгляду справи судом в електронній формі з технічних причин більше п’яти днів, що може перешкодити розгляду справи у строки, встановлені цим Кодексом, справа розглядається за матеріалами в паперовій формі, для чого всі матеріали справи невідкладно переводяться в паперову форму у порядку, встановленому Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.

10. Процесуальні та інші документи і докази в паперовій формі зберігаються в додатку до справи в суді першої інстанції та у разі необхідності можуть бути оглянуті учасниками справи чи судом першої інстанції або витребувані судом апеляційної чи касаційної інстанції після надходження до них відповідної апеляційної чи касаційної скарги.

11. Несанкціоноване втручання в роботу Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи та в автоматизований розподіл справ між суддями тягне за собою відповідальність, установлену законом.

12. Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система підлягає захисту із застосуванням комплексної системи захисту інформації з підтвердженою відповідністю.

13. Положення про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему затверджується Вищою радою правосуддя за поданням Державної судової адміністрації України та після консультацій з Радою суддів України.

3.    Змінилися правила визначення юрисдикції загальних судів (пріоритет надається предметній юрисдикції)

Стаття 19. Справи, що відносяться до юрисдикції загальних судів

3.  Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

2. Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку:

1) наказного провадження;

2) позовного провадження (загального або спрощеного);

3) окремого провадження.

4.  Запроваджено спрощене провадження, в якому, зокрема, немає підготовчого засідання;

введення Інституту малозначності справ

Стаття 19. Справи, що відносяться до юрисдикції загальних судів

5.  Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

6. Для цілей цього Кодексу малозначними справами є:

1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п’ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Стаття 274. Справи, що розглядаються в порядку спрощеного позовного провадження

1. У порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи:

1) малозначні справи;

2) що виникають з трудових відносин.

2. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

3. При вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує:

1) ціну позову;

2) значення справи для сторін;

3) обраний позивачем спосіб захисту;

4) категорію та складність справи;

5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо;

6) кількість сторін та інших учасників справи;

7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес;

8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

4. В порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах:

1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна подружжя;

2) щодо спадкування;

3) щодо приватизації державного житлового фонду;

4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12цього розділу;

5) в яких ціна позову перевищує п’ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

6) інші вимоги, об’єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.

5. Суд відмовляє у розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження або постановляє ухвалу про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, якщо після прийняття судом до розгляду заяви позивача про збільшення розміру позовних вимог або зміни предмета позову відповідна справа не може бути розглянута за правилами спрощеного позовного провадження.

Стаття 275. Строк розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження

8. Суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Стаття 278. Особливості подання заяв по суті справи у спрощеному позовному провадженні

1. Відзив подається протягом п’ятнадцяти днів із дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

2. Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач – заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.

3. Треті особи мають право подати пояснення щодо позову в строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, а щодо відзиву – протягом десяти днів із дня його отримання.

Стаття 279. Особливості розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження

1. Розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

2. Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання.

3. Підготовче засідання при розгляді справи у порядку спрощеного провадження не проводиться.

4. Перше судове засідання у справі проводиться не пізніше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. За клопотанням сторони суд може відкласти розгляд справи з метою надання додаткового часу для подання відповіді на відзив та (або) заперечення, якщо вони не подані до першого судового засідання з поважних причин.

5. Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

6. Суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов:

1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

7. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач – разом з позовом або не пізніше п’яти днів з дня отримання відзиву.

8. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи – також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

5. Новий порядок, строки подання заяви та розгляду заяви про відвід суддів

Стаття 39. Заяви про самовідводи та відводи

3. Відвід повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Самовідвід може бути заявлений не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Після спливу вказаного строку заявляти відвід (самовідвід) дозволяється лише у виняткових випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) заявнику не могло бути відомо до спливу вказаного строку, але не пізніше двох днів із дня, коли заявник дізнався про таку підставу.

Стаття 40. Порядок вирішення заявленого відводу та самовідводу

1. Питання про відвід (самовідвід) судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі.

2. Питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість.

3. Якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу, він вирішує питання про зупинення провадження у справі. У такому випадку вирішення питання про відвід судді здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 33 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід.

4. Якщо питання про відвід судді в порядку, визначеному частиною третьою цієї статті, неможливо розглянути в суді, в якому розглядається справа, то справа для вирішення питання про відвід передається до суду відповідної інстанції, найбільш територіально наближеного до цього суду.

5. Якщо на час подання заяви про відвід судді у суді здійснюють правосуддя менше трьох суддів, вирішення питання про відвід здійснюється в нарадчій кімнаті суддею, який розглядає справу чи вчиняє іншу процесуальну дію, про що виноситься ухвала. У такому разі положення частин третьої та четвертої цієї статті не застосовуються.

6. Питання про відвід судді Великої Палати розглядає Велика Палата. У розгляді Великою Палатою питання про відвід не бере участі суддя, якому такий відвід заявлено.

7. Питання про відвід судді має бути розглянуто не пізніше двох днів із дня надходження заяви про відвід судді, а у випадку розгляду заяви про відвід суддею іншого суду — не пізніше десяти днів з дня надходження заяви про відвід судді.

8. Суд вирішує питання про відвід судді без повідомлення учасників справи. За ініціативою суду питання про відвід судді може вирішуватися у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неявка учасників справи у судове засідання, в якому вирішується питання про відвід судді, не перешкоджає розгляду судом питання про відвід судді.

9. Питання про самовідвід судді вирішується в нарадчій кімнаті ухвалою суду, що розглядає справу.

10. Питання про відвід секретаря судового засідання, експерта, спеціаліста, перекладача вирішується складом суду, що розглядає справу. Суд, який розглядає заяву про відвід, заслуховує особу, якій заявлено відвід, якщо вона бажає надати пояснення, а також думку учасників справи. Неявка особи, якій заявлено відвід, у судове засідання, в якому вирішується питання про відвід, не перешкоджає розгляду судом питання про відвід.

11. За результатами вирішення заяви про відвід суд постановляє ухвалу.

Стаття 41. Наслідки відводу суду (судді)

3. Якщо після задоволення відводів (самовідводів) або за наявності підстав, зазначених у статті 37 цього Кодексу, неможливо утворити новий склад суду для розгляду справи, справа за розпорядженням голови суду передається до іншого суду, визначеного в порядку, встановленому цим Кодексом.

6. Встановлено відповідальність за введення суду в оману

Ч.4 статті 43 ЦПК за введення суду в оману щодо фактичних обставин справи винні особи несуть відповідальність, встановлену законом.

7.  Введено нову статтю про неприпустимість зловживання процесуальними правами

Стаття 44. Неприпустимість зловживання процесуальними правами

1. Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

2. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема:

1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення;

2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями;

3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер;

4) необґрунтоване або штучне об’єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою;

5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.

3. Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.

4. Суд зобов’язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.

8.  Внесено зміни до переліку процесуальних прав та обов’язків сторін

Стаття 49. Процесуальні права та обов’язки сторін

1. Сторони користуються рівними процесуальними правами.

2. Крім прав та обов’язків, визначених у статті 43 цього Кодексу:

1) позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу;

2) позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження;

3) відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом.

3. До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п’ять днів до початку першого судового засідання у справі.

4. У разі направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції зміна предмета, підстав позову не допускаються, крім випадків, визначених цією статтею.

Зміна предмета або підстав позову при новому розгляді справи допускається в строки, встановлені частиною третьою цієї статті, лише у випадку, якщо це необхідно для захисту прав позивача у зв’язку із зміною фактичних обставин справи, що сталася після закінчення підготовчого засідання, або, якщо справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, — до початку першого судового засідання при первісному розгляді справи.

5. У разі подання будь-якої заяви, передбаченої пунктом 2 частини другої та частинами третьою і четвертою цієї статті, до суду подаються докази направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи. У разі неподання таких доказів суд не приймає до розгляду та повертає заявнику відповідну заяву, про що зазначає у рішенні суду.

6. Суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

7. Сторони можуть укласти мирову угоду на будь-якій стадії судового процесу.

8. Заявник та заінтересовані особи у справах окремого провадження мають права та обов’язки сторін, крім випадків, передбачених у розділі IV цього Кодексу.

9.    Адвокатська монополія

Стаття 60. Особи, які можуть бути представниками

1. Представником у суді може бути адвокат або законний представник.

2. Під час розгляду спорів, що виникають з трудових відносин, а також справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених у статті 61 цього Кодексу.

3. Органи або інших осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, представляють у суді їх посадові особи, крім випадків, коли такі органи та особи є стороною чи третьою особою у справі.

4. Одна й та сама особа може бути одночасно представником декількох позивачів або декількох відповідачів або декількох третіх осіб на одній стороні, за умови відсутності конфлікту інтересів між ними.

Стаття 62. Документи, що підтверджують повноваження представників

4. Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

Стаття 64. Повноваження представника в суді

2. Обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності або ордері.

10.               Оптимізація статусу учасників судового процесу:

Експерт з питань права та помічник судді

Стаття 73. Експерт з питань права

1. Як експерт з питань права може залучатися особа, яка має науковий ступінь та є визнаним фахівцем у галузі права. Рішення про допуск до участі в справі експерта з питань права та долучення його висновку до матеріалів справи ухвалюється судом.

2. Експерт з питань права зобов’язаний з’явитися до суду за його викликом, відповідати на поставлені судом питання, надавати роз’яснення. За відсутності заперечень учасників справи експерт з питань права може брати участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

3. Експерт з питань права має право знати мету свого виклику до суду, відмовитися від участі у судовому процесі, якщо він не володіє відповідними знаннями, а також право на оплату послуг та на компенсацію витрат, пов’язаних з викликом до суду.

Стаття 114. Зміст висновку експерта у галузі права

1. Учасники справи мають право подати до суду висновок експерта у галузі права щодо:

1) застосування аналогії закону чи аналогії права;

2) змісту норм іноземного права згідно з їх офіційним або загальноприйнятим тлумаченням, практикою застосування і доктриною у відповідній іноземній державі.

2. Висновок експерта у галузі права не може містити оцінки доказів, вказівок про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яке рішення має бути прийнято за результатами розгляду справи.

Стаття 115. Оцінка висновку експерта у галузі права судом

1. Висновок експерта у галузі права не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обов’язковим для суду.

2. Суд може посилатися в рішенні на висновок експерта у галузі права як на джерело відомостей, які в ньому містяться, та має зробити самостійні висновки щодо відповідних питань.

11.               Відтепер спеціаліст може брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції

Стаття 74. Спеціаліст

3. За відсутності заперечень учасників справи спеціаліст може брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

12.               Способи доказування доповнено електронними доказами; зобов’язано подавати докази разом з поданням позовної заяви; копії доказів відтереп необхідно надсилати іншим учасникам разом із заявою по суті справи.

Стаття 76. Докази

1. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

2. Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Стаття 100. Електронні докази

1. Електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам’яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

2. Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

3. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

4. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.

5. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Стаття 81. Обов’язок доказування і подання доказів

7. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов’язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Стаття 83. Подання доказів

2. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

8. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

9. Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

Стаття 84. Витребування доказів

4. Суд може витребувати докази також до подання позову як захід забезпечення доказів у порядку, встановленому статтями 116-118 цього Кодексу.

Стаття 85. Огляд доказів за їх місцезнаходженням

1.  Письмові, речові та електронні докази, які не можна доставити до суду, оглядаються за їх місцезнаходженням.

2.  7. У порядку, передбаченому цією статтею, суд за заявою учасника справи чи з власної ініціативи може оглянути веб-сайт (сторінку), інші місця збереження даних в мережі Інтернет з метою встановлення та фіксування їх змісту. У разі необхідності для проведення такого огляду суд може залучити спеціаліста.

13.               Змінено правила опитування учасників справи як свідків;

представник сторони, за його згодою, може бути допитаний як свідок

Стаття 92. Пояснення сторін, третіх осіб та їхніх представників

1. Сторони, треті особи та їхні представники за їхньою згодою, в тому числі за власною ініціативою, якщо інше не встановлено цим Кодексом, можуть бути допитані як свідки про відомі їм обставини, що мають значення для справи.

Стаття 93. Письмове опитування учасників справи як свідків

1. Учасник справи має право поставити в першій заяві по суті справи, що ним подається до суду, не більше десяти запитань іншому учаснику справи про обставини, що мають значення для справи.

3. Відповіді на запитання подаються до суду учасником справи — фізичною особою, керівником або іншою посадовою особою юридичної особи у формі заяви свідка не пізніш як за п’ять днів до підготовчого засідання, а у справі, що розглядається в порядку спрощеного провадження, — до першого судового засідання.

14.               Апеляційному суду надано повноваження допитувати свідків на прохання третейського суду або за заявою сторони третейського розгляду

Стаття 94. Допит свідка за заявою сторони арбітражного (третейського) розгляду

1. На прохання третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу або за заявою сторони (учасника) третейського (арбітражного) розгляду за згодою третейського суду (міжнародного комерційного арбітражу) апеляційний загальний суд за місцем проживання (перебування) свідка може допитати, в тому числі повторно, свідка про відомі йому обставини, що стосуються справи, що розглядається третейським судом (міжнародним комерційним арбітражем), згідно з визначеним третейським судом (міжнародним комерційним арбітражем) переліком питань.

15.               Внесено зміни до строків поданя доказів;

у заяві по суті при поданні копій доказів необхідно зазначати в кого знаходиться оригінал доказу

Стаття 95. Письмові докази

5. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу.

Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який заходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Стаття 177.Документи, що додаються до позовної заяви

6.  Позивач зобов’язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Стаття 178. Відзив

5. До відзиву додаються:

1) докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем.

16.               Відтепер є можливість проведення експертизи на замовлення учасника як до подання позову до суду, так і після

Стаття 106. Проведення експертизи на замовлення учасників справи

1.  Учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.

Стаття 107. Збирання матеріалів для проведення експертизи

1. Матеріали, необхідні для проведення експертизи, експерту надає суд, якщо експертиза призначена судом, або учасник справи, якщо експертиза проводиться за його замовленням.

17.               Внесено зміни до способів надіслання судових повісток

Стаття 128. Судові повістки

Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур’єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

9. Суд викликає або повідомляє свідка, експерта, перекладача, спеціаліста, а у випадках термінової необхідності, передбачених цим Кодексом, — також учасників справи телефонограмою, телеграмою, засобами факсимільного зв’язку, електронною поштою або повідомленням через інші засоби зв’язку (зокрема мобільного), які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику.

13. За наявності відповідної письмової заяви учасника справи, який не має офіційної електронної адреси, та технічної можливості, повідомлення про призначення справи до розгляду та про дату, час і місце проведення судового засідання чи проведення відповідної процесуальної дії може здійснюватися судом з використанням засобів мобільного зв’язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, шляхом надсилання такому учаснику справи текстових повідомлень із зазначенням веб-адреси відповідної ухвали в Єдиному державному реєстрі судових рішень, в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.

18.               Внесено зміни до видів судових витрат

Стаття 133. Види судових витрат

1. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи.

2. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

3. До витрат, пов’язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов’язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов’язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов’язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

19.               Вводиться Інститут попереднього визначення судових витрат та забезпеченя і попередньої оплати судових витрат

Стаття 134. Попереднє визначення суми судових витрат

1. Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв’язку із розглядом справи.

2. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

3. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

4. Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов’язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Стаття 135. Забезпечення та попередня оплата судових витрат

1. Суд може зобов’язати сторони внести на депозитний рахунок суду попередньо визначену суму судових витрат, пов’язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією, про що постановляє ухвалу (забезпечення судових витрат).

2. Суд може зобов’язати учасника справи, який заявив клопотання про виклик свідка, призначення експертизи, залучення спеціаліста, перекладача, забезпечення, витребування або огляд доказів за їх місцезнаходженням, попередньо (авансом) оплатити витрати, пов’язані з відповідною процесуальною дією.

Якщо клопотання заявили декілька учасників справи, необхідну грошову суму авансом у рівних частках сплачують відповідні учасники справи, а у випадках, коли відповідна процесуальна дія здійснюється з ініціативи суду, — сторони в рівних частках.

3. У разі невнесення у визначений судом строк коштів для забезпечення судових витрат або несплати у визначений судом строк відповідних сум авансом суд вправі відхилити клопотання про виклик свідка, призначення експертизи, залучення спеціаліста, перекладача, забезпечення, витребування або огляд доказів та ухвалити рішення на підставі інших поданих учасниками справи доказів або скасувати раніше постановлену ухвалу про виклик свідка, призначення експертизи, залучення спеціаліста, перекладача, забезпечення, витребування доказів або огляд доказів за їх місцезнаходженням.

4. Як захід забезпечення судових витрат суд з урахуванням конкретних обставин справи має право, за клопотанням відповідача, зобов’язати позивача внести на депозитний рахунок суду грошову суму для забезпечення можливого відшкодування майбутніх витрат відповідача на професійну правничу допомогу та інших витрат, які має понести відповідач у зв’язку із розглядом справи (забезпечення витрат на професійну правничу допомогу).

Таке забезпечення судових витрат застосовується, якщо:

1) позов має ознаки завідомо безпідставного або інші ознаки зловживання правом на позов; або

2) позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування судових витрат відповідача у випадку відмови у позові.

Таке забезпечення судових витрат також може бути застосоване, якщо суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування судових витрат відповідача у випадку відмови у позові.

5. Сума забезпечення витрат на професійну правничу допомогу визначається судом з урахуванням приписів частини четвертої статті 137, частини сьомої статті 139 та частини третьої статті 141 цього Кодексу, а також їх документального обґрунтування.

6. У разі невнесення у визначений судом строк коштів для забезпечення витрат на професійну правничу допомогу суд за клопотанням відповідача має право залишити позов без розгляду.

7. У випадку задоволення позову суд ухвалює рішення про повернення внесеної суми позивачу, а у випадку відмови у позові, закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду — про відшкодування за її рахунок витрат відповідача повністю або частково, в порядку, передбаченому статтями 141, 142 цього Кодексу. Невикористана частина внесеної позивачем суми повертається позивачу не пізніше п’яти днів з дня вирішення питань, зазначених у цій частині, про що суд постановляє ухвалу.

20.               Витрати на професійну правничу допомогу

Стаття 137. Витрати на професійну правничу допомогу

1. Витрати, пов’язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

2. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов’язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

3. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

4. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

5. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

6. Обов’язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

7. Витрати фізичних осіб, пов’язані з оплатою професійної правничої допомоги при розгляді судом справ про оголошення померлою фізичної особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку, або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, несуть юридичні особи, на території яких мав місце нещасний випадок внаслідок таких надзвичайних ситуацій.

21.               Зміни у розподілі судових витрат

Стаття 141. Розподіл судових витрат між сторонами

1. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

2. Інші судові витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову — на відповідача;

2) у разі відмови в позові — на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову — на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

3. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов’язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

4. Якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.

5. Якщо сума судових витрат, заявлених до відшкодування та підтверджених відповідними доказами, є неспівмірно меншою, ніж сума, заявлена в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат (крім судового збору) повністю або частково, крім випадків, якщо така сторона доведе поважні причини зменшення цієї суми.

6. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

7. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

8. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв’язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п’яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

9. У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

10. При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов’язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов’язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

11. Суд має право накласти арешт на грошові кошти чи майно сторони, на яку судовим рішенням покладено витрати, пов’язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; у межах сум, присуджених до стягнення, в порядку, встановленому цим Кодексом для забезпечення позову.

12. Судові витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стягуються на її користь із сторони, визначеної відповідно до вимог цієї статті, залежно від того заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги.

13. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Стаття 142. Розподіл витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду

1. У разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

2. У разі укладення мирової угоди, відмови від позову, визнання позову відповідачем на стадії перегляду рішення в апеляційному чи касаційному порядку суд у відповідній ухвалі у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення скаржнику (заявнику) з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого ним при поданні відповідної апеляційної чи касаційної скарги.

3. У разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред’явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

4. Якщо сторони під час укладення мирової угоди не передбачили порядку розподілу судових витрат, кожна сторона у справі несе половину судових витрат.

5. У разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов’язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

6. У випадках, встановлених частинами третьою — п’ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п’ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв’язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини дев’ятої статті 141 цього Кодексу.

22.               Новий вид заходу процесуального примусу – штраф

Стаття 144. Види заходів процесуального примусу

1. Заходами процесуального примусу є:

1) попередження;

2) видалення із залу судового засідання;

3) тимчасове вилучення доказів для дослідження судом;

4) привід;

5) штраф.

2. Застосування до особи заходів процесуального примусу не звільняє її від виконання обов’язків, встановлених цим Кодексом.

Стаття 148. Штраф

1. Суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу у сумі до від 0,3 до трьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадках:

1) невиконання процесуальних обов’язків, зокрема ухилення від вчинення дій, покладених судом на учасника судового процесу;

2) зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству;

3) неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, або неподання таких доказів без поважних причин;

4) невиконання ухвали про забезпечення позову або доказів, ненадання копії відзиву на позов, апеляційну чи касаційну скаргу, відповіді на відзив, заперечення іншому учаснику справи у встановлений судом строк;

5) порушення заборон, встановлених частиною дев’ятою статті 203 цього Кодексу.

2. У випадку повторного чи систематичного невиконання процесуальних обов’язків, повторного чи неодноразового зловживання процесуальними правами, повторного чи систематичного неподання витребуваних судом доказів без поважних причин або без їх повідомлення, триваючого невиконання ухвали про забезпечення позову або доказів суд з урахуванням конкретних обставин стягує у дохід державного бюджету з відповідного учасника судового процесу або відповідної іншої особи штраф у сумі від одного до десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

3. У випадку невиконання процесуальних обов’язків, зловживання процесуальними правами представником учасника справи суд з урахуванням конкретних обставин справи може стягнути штраф як з учасника справи, так і з його представника.

4. Ухвалу про стягнення штрафу може бути оскаржено в апеляційному порядку до суду вищої інстанції. Оскарження такої ухвали не перешкоджає розгляду справи. Постанова суду апеляційної інстанції за результатами перегляду ухвали про накладення штрафу є остаточною і оскарженню не підлягає.

Ухвала Верховного Суду про стягнення штрафу оскарженню не підлягає.

5. Ухвала про стягнення штрафу є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Стягувачем за таким виконавчим документом є Державна судова адміністрація України.

6. Суд може скасувати постановлену ним ухвалу про стягнення штрафу, якщо особа, стосовно якої її постановлено, виправила допущене порушення та (або) надала докази поважності причин невиконання відповідних вимог суду чи своїх процесуальних обов’язків.

23.               Введення поняття зустрічного забезпеченя позову та новий порядок подання заяви про забезпеченя позову

Стаття 152. Порядок подання заяви про забезпечення позову

1. Заява про забезпечення позову подається:

1) до подання позовної заяви — за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору — якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо;

2) одночасно з пред’явленням позову — до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом;

3) після відкриття провадження у справі — до суду, у провадженні якого перебуває справа.

2. Заява про арешт морського судна подається за місцезнаходженням порту реєстрації судна або за місцезнаходженням морського порту, в якому судно знаходиться або до якого прямує, незалежно від того, чи має такий суд юрисдикцію щодо розгляду по суті справи щодо морської вимоги, яка є підставою для арешту.

3. Заява про забезпечення позову у справі, яка передана на розгляд міжнародного комерційного арбітражу, третейського суду, подається до апеляційного суду за місцезнаходженням арбітражу, третейського суду, місцезнаходженням відповідача або його майна за вибором заявника.

4. У разі подання заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви заявник повинен пред’явити позов протягом десяти днів, а у разі подання заяви про арешт морського судна — тридцяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення позову.

Стаття 154. Зустрічне забезпечення

1. Суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення).

2. Зустрічне забезпечення застосовується тільки у випадку забезпечення позову.

3. Суд зобов’язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо:

1) позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові; або

2) суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.

4. Зустрічне забезпечення, як правило, здійснюється шляхом внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі, визначеному судом. Якщо позивач з поважних причин не має можливості внести відповідну суму, зустрічне забезпечення також може бути здійснено шляхом:

1) надання гарантії банку, поруки або іншого фінансового забезпечення на визначену судом суму та від погодженої судом особи, щодо фінансової спроможності якої суд не має сумнівів;

2) вчинення інших визначених судом дій для усунення потенційних збитків та інших ризиків відповідача, пов’язаних із забезпеченням позову.

5. Розмір зустрічного забезпечення визначається судом з урахуванням обставин справи. Заходи зустрічного забезпечення позову мають бути співмірними із заходами забезпечення позову, застосованими судом, та розміром збитків, яких може зазнати відповідач у зв’язку із забезпеченням позову.

6. Питання застосування зустрічного забезпечення вирішується судом в ухвалі про забезпечення позову або в ухвалі про зустрічне забезпечення позову. Якщо клопотання про зустрічне забезпечення подане після застосування судом заходів забезпечення позову, питання зустрічного забезпечення вирішується судом протягом десяти днів після подання такого клопотання. Копія ухвали про зустрічне забезпечення направляється учасникам справи не пізніше наступного дня після її постановлення.

7. В ухвалі про забезпечення позову або про зустрічне забезпечення зазначаються розмір зустрічного забезпечення або інші дії, що повинен вчинити заявник у порядку зустрічного забезпечення.

8. Строк надання зустрічного забезпечення визначається судом та не може перевищувати десяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення позову або ухвали про зустрічне забезпечення, якщо інше не випливає зі змісту заходів зустрічного забезпечення.

9. Особа, за заявою якої застосовані заходи забезпечення позову із застосуванням зустрічного забезпечення, протягом визначеного судом строку має надати суду документи, що підтверджують надання зустрічного забезпечення.

10. Якщо особа, за заявою якої застосовані заходи забезпечення позову, не виконує вимоги суду щодо зустрічного забезпечення у визначений судом строк, суд скасовує ухвалу про забезпечення позову та про зустрічне забезпечення.

11. Ухвала про зустрічне забезпечення може бути оскаржена разом із ухвалою про забезпечення позову або окремо.

24.               Стягнення судового збору за поданя заяви про видачу судового наказу; змінено строки для поданя заяви про скасування судового наказу

Стаття 164.Судовий збір за подання заяви про видачу судового наказу

1. За подання заяви про видачу судового наказу справляється судовий збір у розмірі, встановленому законом.

2. У разі відмови у видачі судового наказу або в разі скасування судового наказу внесена сума судового збору стягувачу не повертається. У разі пред’явлення стягувачем позову до боржника у порядку позовного провадження сума судового збору, сплаченого за подання заяви про видачу судового наказу, зараховується до суми судового збору, встановленої за подання позовної заяви.

Стаття 170. Форма і зміст заяви про скасування судового наказу та строки її подання

1. Боржник має право протягом п’ятнадцяти днів з дня вручення копії судового наказу та доданих до неї документів подати заяву про його скасування до суду, який його видав, крім випадків видачі судового наказу відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 161 цього Кодексу. Заява про скасування судового наказу може також бути подана органами та особами, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

25.               Внесено зміни до процесуальних документів, які подаються до суду учасниками процесу

Стаття 174. Види та зміст заяв по суті справи

1. При розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.

2. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

26.               Зміни до змісту позовної заяви

Стаття 175. Позовна заява

2.      Позовна заява повинна містити:

6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов’язковий досудовий порядок урегулювання спору;

7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися;

8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви;

9) попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв’язку із розглядом справи;

10) підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

Стаття 177. Документи, що додаються до позовної заяви

3.  У разі необхідності до позовної заяви додаються клопотання та заяви позивача про звільнення (відстрочення, зменшення) від сплати судового збору, про призначення експертизи, витребування доказів тощо.

5. Позивач зобов’язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

27.               Копії усіх процесуальних документів, крім позовної заяви, надсилаються обов”язково іншим учасникам процесу, а строки на відзив, відповідь на відзив, заперечення та поясненя третьої особи визначаються судом

Стаття 178. Відзив

4.            Копія відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи повинна бути надіслана (надана) одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду.

Стаття 179. Відповідь на відзив

4.Відповідь на відзив подається в строк, встановлений судом. Суд має встановити такий строк подання відповіді на відзив, який дозволить позивачу підготувати свої міркування, аргументи та відповідні докази, іншим учасникам справи — отримати відповідь на відзив завчасно до початку розгляду справи по суті, а відповідачу — надати учасникам справи заперечення завчасно до початку розгляду справи по суті.

Стаття 180. Заперечення

4.Заперечення подається в строк, встановлений судом. Суд має встановити такий строк подання заперечення, який дозволить іншим учасникам справи отримати заперечення завчасно до початку розгляду справи по суті.

Стаття 181. Пояснення третьої особи щодо позову або відзиву

4. Пояснення третьої особи подаються в строк, встановлений судом. Суд має встановити такий строк, який дозволить третій особі підготувати свої міркування, аргументи та відповідні докази та надати пояснення до позову або відзиву, а іншим учасникам справи — отримати відповідь на такі пояснення завчасно до початку розгляду справи по суті.

28.               Внесено зміни до форми та змісту письмової заяви, клопотання та запереченя

Стаття 183. Загальні вимоги до форми та змісту письмової заяви, клопотання, заперечення

3. Учасник справи має право додати до письмової заяви, клопотання проект ухвали, постановити яку він просить суд.

29.               Введення підготовчого провадження

Стаття 189. Завдання та строк підготовчого провадження

1. Завданнями підготовчого провадження є:

1) остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу;

2) з’ясування заперечень проти позовних вимог;

3) визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів;

4) вирішення відводів;

5) визначення порядку розгляду справи;

6) вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.

2. Підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання.

3. Підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду.

Стаття 196. Мета і строк проведення підготовчого засідання

1. Для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання.

2. Дата і час підготовчого засідання призначаються суддею з урахуванням обставин справи і необхідності вчинення відповідних процесуальних дій. Підготовче засідання має бути розпочате не пізніше ніж через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі.

30.               Врегулювання спору за допомогою судді

Стаття 201. Підстави проведення врегулювання спору за участю судді

1. Врегулювання спору за участю судді проводиться за згодою сторін до початку розгляду справи по суті.

2. Проведення врегулювання спору за участю судді не допускається у разі, якщо у справу вступила третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.

Стаття 202. Порядок призначення врегулювання спору за участю судді

1. Про проведення процедури врегулювання спору за участю судді суд постановляє ухвалу, якою одночасно зупиняє провадження у справі.

2. У випадку недосягнення сторонами мирного врегулювання спору за наслідками проведення врегулювання спору повторне проведення врегулювання спору за участю судді не допускається.

Стаття 205. Строк проведення врегулювання спору за участю судді

1. Врегулювання спору за участю судді проводиться протягом розумного строку, але не більше тридцяти днів з дня постановлення ухвали про його проведення.

2. Строк проведення врегулювання спору за участю судді продовженню не підлягає.

31.               Змінилися строки розгляду справи по суті

Стаття 210. Строки розгляду справи по суті

1. Суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, а у випадку продовження строку підготовчого провадження — не пізніше наступного дня з дня закінчення такого строку.

2. Суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

32.                       Відсутня стаття про обов’язкове перенесення справи в разі першої неявки сторін в судове засідання.

Стаття 223. Наслідки неявки в судове засідання учасника справи

1. Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

2. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав:

1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання;

2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними;

3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи;

4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження;

5) якщо суд визнає потрібним, щоб сторона, яка подала заяву про розгляд справи за її відсутності, дала особисті пояснення. Викликати позивача або відповідача для особистих пояснень можна і тоді, коли в справі беруть участь їх представники.

3. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі:

1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки;

2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки;

3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з’явилася особа, яку він представляє, або інший її представник;

4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з’явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов’язковою.

4. У разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

5. У разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез’явлення не перешкоджає вирішенню спору.

6. Наслідки, визначені частинами третьою — п’ятою цієї статті, настають і в разі, якщо учасник справи (його представник) залишить залу судового засідання.

7. У разі розгляду справи за відсутності позивача або відповідача суддя-доповідач оголошує стислий зміст позовної заяви або відзиву відповідно.

8. У разі відкладення розгляду справи суд повинен допитати свідків, які з’явилися. Тільки у виняткових випадках за ухвалою суду свідки не допитуються і викликаються знову.

9. Про відкладення розгляду справи постановляється ухвала.

33.               Змінено види судових рішень

Стаття 258. Види судових рішень

3. Розгляд справи по суті судом першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

4. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку закінчується прийняттям постанови.

34.               Нове положення, що стосується змісту рішення суду

Стаття 265. Зміст рішення суду

13. У разі визнання судом недійсним кредитного договору, в якому виконання зобов’язання позичальника забезпечено заставою майна, а також у разі визнання недійсним договору застави, яким забезпечується виконання позичальником своїх зобов’язань за кредитним договором, суд накладає на таке майно арешт. Такий арешт може бути скасовано з підстав, передбачених законом.

35.               Змінено строки для подання апеляції та касації та нові правила для подання апеляції; розширено та уточнено зміст апеляційної скарги; встановлено умови, за яких розгляд справ судом апеляційної інстанції проводиться без повідомлення учасників справи.

Доповнено повноваженя суду апеляційної інстанції визнати нечинним рішення суду першої інстанції та скасувати свою постанову (повністю або частково)

Стаття 354. Строк на апеляційне оскарження

1. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду — протягом п’ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Стаття 355. Порядок подання апеляційної скарги

1. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Стаття 388. Суд касаційної інстанції

1. Судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Стаття 390.Строк на касаційне оскарження

1. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Стаття 356. Форма і зміст апеляційної скарги

1. Апеляційна скарга подається у письмовій формі.

2. В апеляційній скарзі мають бути зазначені:

1) найменування суду, до якого подається скарга;

2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові) (для фізичних осіб) особи, яка подає апеляційну скаргу, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб — громадян України, номери засобів зв’язку та електронної пошти, офіційна електронна адреса, за наявності;

3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові) (для фізичних осіб) інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб);

4) рішення або ухвала, що оскаржуються;

5) в чому полягає незаконність і (або) необґрунтованість рішення або ухвали (неповнота встановлення обставин, які мають значення для справи, та (або) неправильність установлення обставин, які мають значення для справи, внаслідок необґрунтованої відмови у прийнятті доказів, неправильного їх дослідження чи оцінки, неподання доказів з поважних причин та (або) неправильне визначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин тощо);

6) нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції;

7) клопотання особи, яка подала скаргу;

8) дата отримання копії судового рішення суду першої інстанції, що оскаржується;

9) перелік документів та інших матеріалів, що додаються.

3. Апеляційна скарга підписується особою, яка її подає, або представником такої особи.

4. До апеляційної скарги додаються:

1) довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника, якщо апеляційна скарга подана представником і ці документи раніше не подавалися;

2) копії скарги та доданих письмових матеріалів відповідно до кількості учасників справи;

3) документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону;

4) докази, що підтверджують дату отримання копії оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції (за наявності).

5. Якщо апеляційна скарга подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення від сплати судового збору.

Стаття 359. Відкриття апеляційного провадження

1. Про відкриття апеляційного провадження у справі суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу.

2. Питання про відкриття апеляційного провадження у справі вирішується не пізніше п’яти днів з дня надходження апеляційної скарги або заяви про усунення недоліків, поданої у порядку, передбаченому статтею 357 цього Кодексу.

Стаття 364. Доповнення, зміна або відкликання апеляційної скарги або відмова від неї

У разі доповнення чи зміни апеляційної скарги особа, яка подала апеляційну скаргу, повинна подати докази надсилання копій відповідних доповнень чи змін до апеляційної скарги іншим учасникам справи, в іншому випадку суд не враховує такі доповнення чи зміни.

Стаття 368. Порядок розгляду справи судом апеляційної інстанції

1. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Стаття 369. Особливості розгляду в апеляційному порядку окремих категорій справ

1.  Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Стаття 371. Строк розгляду апеляційної скарги

1.  Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів із дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження, а апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції — протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

Стаття 374. Повноваження суду апеляційної інстанції

3) визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково у передбачених цим Кодексом випадках і закрити провадження у справі у відповідній частині.

8) у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених в пунктах 1-7 частини першої цієї статті.

Стаття 376. Підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення

3. Порушення норм процесуального права є обов’язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо:

1) справу розглянуто неповноважним складом суду;

2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими;

3) справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов’язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою;

4) суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов’язки осіб, що не були залучені до участі у справі;

5) судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у рішенні;

6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу;

7) суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

4. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

36.               Змінено порядок розгляду справ судом касаційної інстанції

Стаття 403. Підстави для передачі справи на розгляд палати, об’єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду

1. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї ж палати або у складі такої палати.

2. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об’єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об’єднаної палати.

3. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об’єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об’єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об’єднаної палати) іншого касаційного суду.

4. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об’єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об’єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.

5. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

6. Справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб’єктної юрисдикції.

Стаття 404. Порядок передачі справи на розгляд палати, об’єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду

1. Питання про передачу справи на розгляд палати, об’єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.

2. Питання про передачу справи на розгляд палати, об’єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується більшістю від складу суду, що розглядає справу.

3. Питання про передачу справи на розгляд палати, об’єднаної палати або Великої Палати може бути вирішене до прийняття постанови судом касаційної інстанції.

4. Про передачу справи на розгляд палати, об’єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій — четвертій статті 403 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п’ятій або шостій статті 403 цього Кодексу.

5. Суддя, не згодний із рішенням про передачу (відмову у передачі) справи на розгляд палати, об’єднаної палати або Великої Палати, письмово викладає свою окрему думку в ухвалі про передачу справи на розгляд палати, об’єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду або в постанові, прийнятій за результатами касаційного розгляду.

6. Якщо Велика Палата дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об’єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об’єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.

7. Після передачі справи на розгляд палати, об’єднаної палати або Великої Палати визначений у ній суддя-доповідач у разі необхідності звертається до відповідних фахівців Науково-консультативної ради при Верховному Суді стосовно підготовки наукового висновку щодо застосування норми права, питання щодо якого стало підставою для передачі справи на розгляд Великої Палати, крім випадків, коли висновок щодо застосування цієї норми у подібних правовідносинах був раніше отриманий Верховним Судом.

Стаття 392. Форма і зміст касаційної скарги

4. До касаційної скарги додаються:

1) копії скарги та доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи;

2) докази, що підтверджують дату отримання копії оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції, — за наявності;

3) документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Стаття 398. Доповнення, зміна або відкликання касаційної скарги або відмова від неї

У разі доповнення чи зміни касаційної скарги особа, яка подала касаційну скаргу, повинна подати докази надсилання копій відповідних доповнень чи змін до касаційної скарги іншим учасникам справи; в іншому випадку суд не враховує такі доповнення чи зміни.

37.               Внесено зміни до перегляду рішень за нововиявленими обставинами

Стаття 423. Підстави перегляду

4.Не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами:

1) переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи;

2) докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом.

5. При перегляді судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд не може виходити за межі тих вимог, які були предметом розгляду при ухваленні судового рішення, яке переглядається, розглядати інші вимоги або інші підстави позову.

Стаття 426. Форма і зміст заяви

3. До заяви додаються:

1) копії заяви відповідно до кількості учасників справи;

2) документ про сплату судового збору;

3) докази, що підтверджують наявність нововиявлених або виключних обставин;

4) документ, що підтверджує повноваження представника особи, яка подає заяву, — якщо заява підписана таким представником;

5) клопотання особи про витребування копії рішення міжнародної судової установи, юрисдикція якої визнана Україною, в органу, відповідального за координацію виконання рішень міжнародної судової установи, якщо її немає у розпорядженні особи, яка подала заяву, — у разі подання заяви про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 2 частини третьої статті 423 цього Кодексу;

6) у разі пропуску строку на подання заяви — клопотання про його поновлення.

За подання і розгляд заяви з підстави, встановленої пунктом 2 частини третьої статті 423 цього Кодексу, судовий збір не сплачується.

Стаття 427. Відкриття провадження за нововиявленими або виключними обставинами

2. Протягом п’яти днів після надходження заяви до суду суддя (суддя-доповідач) перевіряє її відповідність вимогам статті 426 цього Кодексу і вирішує питання про відкриття провадження за нововиявленими або виключними обставинами.

38.               Функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих документів (НА СЬОГОДНІ ЩЕ НЕ ДІЄ)

Стаття 431. Звернення судових рішень до виконання

3. Виконавчий лист, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, — ухвала суду є виконавчими документами. Виконавчий лист, судовий наказ, ухвала мають відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом.

4. Протягом п’яти днів після набрання судовим рішенням законної сили виконавчий документ, зазначений в частині третій цієї статті, вноситься до Єдиного державного реєстру виконавчих документів, а його копія (текст), що містить інформацію про веб-адресу такого документа у Єдиному державному реєстрі виконавчих документів, надсилається стягувачу на його офіційну електронну адресу, або, у разі її відсутності, рекомендованим чи цінним листом.

8. Якщо судом вживалися заходи забезпечення позову, суд вносить до Єдиного державного реєстру виконавчих документів наявні у суді документи, що підтверджують виконання відповідної ухвали суду.

9. Положення про Єдиний державний реєстр виконавчих документів затверджується спільним нормативно-правовим актом Міністерства юстиції України та Державної судової адміністрації України.

39.               Зміни щодо провадження у справах про оскарженя рішень третейських судів та оспорювання рішень міжнародних комерційних арбітражів

Стаття 454. Оскарження рішення третейського суду, оспорювання рішення міжнародного комерційного арбітражу

2. Рішення міжнародного комерційного арбітражу може бути оспорено в порядку, передбаченому цим розділом, якщо місце арбітражу знаходиться на території України.

3. Заява про скасування рішення третейського суду подається до апеляційного суду за місцем розгляду справи третейським судом.

4. Заява про скасування рішення міжнародного комерційного арбітражу подається до апеляційного загального суду за місцезнаходженням арбітражу.

5. Заява про скасування рішення третейського суду подається протягом дев’яноста днів:

1) стороною, третьою особою в справі, розглянутій третейським судом, — з дня прийняття рішення третейським судом;

2) особами, які не брали участі у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їхні права та обов’язки, — з дня, коли вони дізналися або могли дізнатися про прийняття рішення третейським судом.

6. Заява про скасування рішення міжнародного комерційного арбітражу не може бути подана після закінчення трьох місяців, рахуючи з дня, коли сторона, що заявляє це клопотання, отримала арбітражне рішення, а у разі подання такою стороною клопотання до міжнародного комерційного арбітражу про виправлення або роз’яснення рішення чи ухвалення додаткового рішення, — з дня винесення міжнародним комерційним арбітражем рішення з цього прохання.

Стаття 455. Форма і зміст заяви про скасування рішення третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу

5.            У випадку подання заяви про скасування рішення третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу в електронній формі документи, зазначені в пунктах 1, 2 частини четвертої цієї статті, можуть подаватися в копіях, проте заявник повинен надати такі документи до суду до початку судового розгляду вказаної заяви. У разі неподання вказаних документів заява повертається, про що судом постановляється відповідна ухвала.

ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Установити, що зміни до цього Кодексу вводяться в дію з урахуванням таких особливостей:

4) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу;

9) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу;

13) судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу;

14) судові рішення, ухвалені судами апеляційної інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в касаційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу;

15) до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи:

15.5) апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду;

Таблиця підготовлена Адвокатська компанія «Кравець і партнери»

Адвокатская компания Кравец и Партнеры