Гучні злочини в Україні останнього часу звертають на себе увагу явною відсутністю страху перед наслідками. У Голосіївському районі Києва 18 квітня чоловік розстріляв на вулиці випадкових перехожих, а потім взяв заручників у супермаркеті. Загинули семеро людей, а терорист був ліквідований. В Одесі 21 квітня поліція зі стріляниною затримала працівників ТЦК, які вимагали $ 30 тис. у чоловіка. В Одесі та Харкові 23 квітня силовики виявили факти вимагання грошей і тортур громадян під прикриттям мобілізації, а один з ТЦК був перетворений на катівню. Також 15 травня на Хмельниччині чоловік застрелив одного з поліцейських під час перевірки у нього документів на право керування авто. Навіть в “розбірках” між випадковими перехожими в хід йде вогнепальна зброя, як це сталося в Києві 18 травня коли жінка вистрілила в чоловіка за зауваження.

Досвід кримінальних 1990-х показує, що для стримування злочинності необхідні: жорсткий контроль над обігом зброї, можливість населення заробляти, стан самого суспільства – його пріоритети та цінності, ефективна робота правоохоронної системи. Наскільки ці аспекти сьогодні реалізуються в Україні?

Мільйони одиниць зброї та страх зубожіння

На думку голови Української асоціації власників зброї Георгія Учайкіна, в Україні найбільша цифра одиниць зброї на душу населення в Європі: 2 млн зареєстрованих одиниць зброї і 5 млн – нелегальної. Про невтішну картину з нелегальним обігом зброї говорить і статистика МВС, яку наводить видання. Якщо у 2021 році у населення вилучили 60 автоматів, у 2022 – 875, наступного року – 1027.

Наступний аспект – великі труднощі з економікою, її залежність від міжнародної допомоги. На сьогодні в Україні зруйновано багато підприємств, у тому числі енергетики та важкої промисловості. Багатомільярдна міжнародна підтримка – це в основному “умовні боргові зобов’язання” та кредити. В цілому за оцінками міжнародних організацій, на відновлення країни необхідно $ 588 мільярдів і поки не озвучено реального джерела та працюючого механізму звідки та коли надійдуть ці кошти, і чи є гарантії що гроші будуть надані в повному обсязі.

Тим часом важка економічна ситуація створює у громадян побоювання за майбутнє. Зростання цін, безробіття, невиплата зарплат і пенсій – за даними соціологів асоціюється у людей зі страхом голоду. Ще у 2020 році фахівці Інституту соціології НАН України провели дослідження, де на запитання “як ви вважаєте, чого люди зараз бояться найбільше?” – 35% респондентів відповіли, що голоду. До речі, в 2000 році цей показник становив 71,8%. Відзначимо, що страх не мати можливості прогодувати себе і близьких є потужним фактором до скоєння злочинів.

Партнер адвокатської компанії “Кравець та партнери” адвокат Ростислав Кравець вважає, що українській владі вже зараз потрібно дбати про підготовку робочих місць щоб після завершення війни не було складнощів з працевлаштуванням як для цивільних осіб, так і для ветеранів, сотні тисяч яких згодом будуть звільнені зі збройних сил.

“Потрібно готуватися комплексно і заздалегідь, щоб не сталася ситуація, яку побоюються громадяни, що з’явиться величезна кількість безробітних, як кажуть наші правоохоронні органи, з великою кількістю незареєстрованої зброї на руках”, – розповів він RegioNews.

Де зароблятимуть ветерани після війни?

Про складну ситуацію з працевлаштуванням в майбутньому говорять і самі ветерани. Адже після завершення військових дій високі виплати військовим (фронтові) припиняться. Відповідно стане питання: як люди будуть отримувати гроші і як буде функціонувати економіка? “Сьогодні нас підтримують. Але якщо це зупиняється, то тоді як? Куди ви підете на роботу? В агро? Так у нас проблема з логістикою, все знищено. Щоб вийти на колишні масштаби потрібно рік – два. Куди підуть люди?” – поділився думкою у відеоінтерв’ю один з військових.

Про проблему працевлаштування ветеранів та неможливість платити їм високі зарплати говорять і в керівництві громад. Для військовослужбовця і його сім’ї, які звикли отримувати в місяць по 50 тис. грн, робота в комунальному підприємстві де зарплата в рази нижча, буде неприйнятним варіантом. Про це нашим журналістам розповів Олександр Кожухов – перший заступник міського голови Білопільської громади Сумської області. Але ж у багатьох населених пунктах, особливо прифронтових, може не бути навіть низькооплачуваної роботи якщо Україна не отримує зовнішньої підтримки.

Староста села Нова Гусарівка Харківської області Володимир Антонов прямо говорить, що чоловікам, які повернуться з фронту, буде важко, і вони будуть розраховувати на підтримку, інакше за що вони воювали? “І вони мають рацію. Однак ветерани зіткнуться з тим, що ми не зможемо їм дати те, що повинні”, – зазначив Володимир Антонов маючи на увазі важку ситуацію із зайнятістю в прифронтових населених пунктах. У підсумку багато ветеранів в результаті опиняться перед вибором: йти працювати на низькооплачувану роботу або використовувати бойовий досвід для незаконного заробітку. І не факт що другий варіант виберуть одиниці.

Інтерес криміналу до людей з бойовим досвідом

Тема криміналу з боку ветеранів у суспільстві зі зрозумілих причин непопулярна. Проте проблема має місце бути, про що свідчить безліч випадків як після початку антитерористичної операції в 2014 році, так і в нинішній час.

На цей рахунок цікава думка ветерана Артем Погорілого – спортсмена (має інвалідність), володаря золотої та срібної медалі на змаганнях Air Force в США, учасника по встановленню командного світового рекорду по стронгмену на міжнародному спортивному фестивалі в Мадриді. За словами Артема, в Україні мобілізувалися як добровольцями, так і не дуже, різні верстви населення серед яких і особи наближені до напівкримінальних формувань – і таких людей він знає особисто. Артем вважає, що ситуація з криміналом з боку деяких ветеранів буде, і навіть є зараз.

“Перший аспект – це невіра у владу в питаннях соціальної підтримки. І в цих умовах зрозуміла спроба криміналу скористатися безвихідністю ветерана, який має досвід, але який психологічно не готовий повернутися до цивільного життя. Чоловік повертається з фронту, а тієї роботи яку він хотів би мати – немає. Або він сам не хоче працювати, а жити за щось потрібно”, – розповів він RegioNews.

Артем зазначив, що самі ветерани під різними гаслами іноді об’єднуються в неформальні групи, які хто знає яким чином будуть далі себе позиціонувати і яку діяльність вести.

“І це буде проблемою. Поки це не в такому прояві, тому що як ніяк йде війна. Тому ми обов’язково на всіх зустрічах і заходах, коли стосується цього питання, звертаємо на це увагу”, – зазначив він.

Для вирішення проблеми, вважає Артем, ветеранів необхідно максимально соціалізувати і всіляко сприяти з працевлаштуванням. Якщо у людини є досвід володіння зброєю або управління FPV-дроном – залучати до виробництва дронів, створення зброї, інструктажу. І в цьому має бути державна підтримка. Держава робить певні кроки в цьому напрямку, але їх, вважає ветеран, недостатньо. Каже, що нерідксні випадки, коли ветерани гостро потребують роботи, але їм відмовляють.

Так сталося з жителем Миколаєва Семеном Шмельовим, який з 2022 року служив в 36 окремій бригаді морської піхоти, і внаслідок поранення отримав інвалідність III групи за станом психічного здоров’я. В інтерв’ю телеканалу “Суспільне” хлопець розповідав, що роботодавці відмовлялися брати його на роботу коли бачили його медичні документи. При цьому хлопець каже, що з радістю пішов би працювати охоронцем або вантажником, так як йому потрібно годувати дружину та двох дітей.

Серйозні прогалини в правоохоронній системі

Багато правозахисників та силовиків вважають, що найважливішим аспектом у боротьбі з криміналом є стійке функціонування державної системи, зокрема, ефективність роботи правоохоронних органів. Про це свідчить післявоєнний досвід багатьох країн, які після затяжних воєн зуміли побороти злочинність, як, до речі, було і в Україні 80 років тому. Та ж проблема зі зброєю після війни вирішувалася шляхом жорстких судових вироків. У деяких країнах, зокрема близькосхідного регіону, за здачу зброї виплачувалася винагорода. Зрештою, є практика легалізації зброї з подальшою реєстрацією в гільзотеці.

Але наскільки влада в Україні здатна контролювати ситуацію за допомогою правоохоронної та судової системи? Ще до повномасштабної війни аналітики відзначали зростання недовіри до ряду силових структур, в першу чергу до Національної поліції. У судах, залежно від спеціалізації та інстанції, нестача суддів на сьогодні становить від 20% до 60%, а то й більше. В результаті кадровий дефіцит негативно впливає на оперативність і якість розгляду справ, а також на кількість невирішених спорів.

Про слабкість державного контролю говорить таке явище як – наявність приватних армій, які ще до війни сформували для себе представники великого бізнесу і місцеві владні еліти. Подібні силові угруповання легалізувалися як охоронні компанії, громадські організації, всілякі комунальні “варти”. Деякі з “кишенькових армій” до повномасштабної війни активно використовувалися в якості тиску на бізнес при рейдерських захопленнях. Відповідно до статистики яку наводить моніторинговий сервіс Опендатабот, з 2015 по 2020 рік кількість рейдерських атак в Україні зросла майже втричі: з 290 до 849.

Діяли угруповання часто у відкриту серед білого дня. На поле під час збирання врожаю приїжджали озброєні люди і забирали урожай та техніку. Таке сталося в селі Плисків Вінницької області де були затримані 16 озброєних чоловіків, які намагалися заволодіти урожаєм місцевого сільгосппідприємства. В автомобілях рейдерів було виявлено зброю та наркотики. У селі Велика Димерка Київської області поліцейський спецназ затримав 70 озброєних осіб з технікою, які почали відбирати зібраний урожай.

Питання: якщо подібні угруповання не боялися діяти відкрито до війни, що завадить їх розквіту в післявоєнній Україні у разі якщо міжнародна фінансова підтримка на відновлення країни не надійде вчасно і в необхідному обсязі? І чи зможе влада утримати ситуацію під контролем? В цілому, сам факт наявності в державі приватних армій – це результат ослаблення центральної влади, підвищення впливу олігархів та інших “феодалів” на місцях, що в підсумку веде до дроблення системи.

Поза сумнівом, для відновлення держави і стримування криміногенної обстановки в допустимих рамках ключовим є зовнішня міжнародна підтримка. Однак потрібно розглядати і найгірший варіант. Ситуація в світі нестабільна, і не факт що сьогоднішні союзники України в повній мірі виконають раніше озвучені наміри підтримки. Тому державі в плані відновлення слід активно спиратися на власні ресурси – визначити сильні економічні сторони і навколо цього вибудовувати інфраструктуру і організовувати виробництво з урахуванням передового досвіду мікроелектроніки. Але найважливіше – це створення сприятливого “клімату” для розвитку. Мова про контроль за дотриманням законності в усіх сферах, а також організація соціальної підтримки та економіки насамперед у національних інтересах з акцентом на розвиток та покращення якості життя власних громадян. Подібні підходи в результаті перешкодять деградації і криміналу та створять потужний поштовх у відновленні і розвитку країни.

Джерело: regionews.ua

АО «Кравець І Партнери»

Однак законом не вказано в якому порядку має бути оскаржена оцінка і судова практика з цього питання не є сталою. В Єдиному державному реєстрі судових рішень є і такі рішення, які винесені за результатом розгляду скарги на виконавця, і такі, які винесені за результатом розгляду позовної заяви до суб’єкта оціночної діяльності.

З одного боку можна зробити висновок про те, що права позивача порушені були суб’єктом оціночної діяльності, тому саме до нього потрібно позиватись. Крім винесення постанови про призначення суб’єкта оціночної діяльності, виконавець в процесі визначення оцінки ніякої участі не приймає. При подачі таких позовних заяв позивачі посилались на Постанову пленуму Вищого адміністративного суду №3 від 13.12.2010 року, в якій зазначалось, що оцінка є результатом діяльності оцінювача, а не державного виконавця, а тому позов про оскарження оцінки слід пред’являти до оцінювача.

З іншого боку, так як оцінка була проведена за ініціативою виконавця і призначення такої оцінки є саме його процесуальною дією, а дії виконавця оскаржуються в порядку подачі скарги в суд, то потрібно подавати саме таку скаргу.

Позовні заяви подавались і в суд загальної юрисдикції, і в адміністративний суд (оскільки відповідач, як орган державної виконавчої служби, є суб’єктом владних повноважень, а спір пов’язаний з примусовим виконанням рішення, що свідчить про публічно-правовий характер спірних правовідносин).

Ще більшої плутанини вносить в це питання Велика Палата Верховного Суду (ВП ВС), яка робить висновок про те, що звіт про оцінку взагалі не оскаржується в суді.

Однак, якщо проаналізувати всі постанови Великої Палати з даного питання, то можна зробити цілком конкретні висновки про те, як потрібно діяти. Принаймні до того часу, поки ВП ВС знову не винесе інший правовий висновок з даного питання.

Найбільш суперечливою постановою ВП ВС є постанова від 13 березня 2018 року по справі №914/881/17, щодо якої троє суддів висловили окрему думку (до речі, дуже аргументовану, з посиланнями на 5 рішень з практики ЄСПЛ, які стосуються доступу до правосуддя).

Позов в даній справі обґрунтовано тим, що оскаржуваний звіт про оцінку майна порушує права позивача, є незаконним і прийнятим з порушенням вимог Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» та частини 2 статті 20 Господарського кодексу України, оскільки оцінене майно належить позивачу на праві приватної власності, доступ відповідача до такого майна власник не забезпечував та проведення його оцінки не замовляв; крім того дата складення самого звіту не збігається з датою проведення оцінки майна, що, на думку позивача є підставами для визнання цього звіту про оцінку майна недійсним. За твердженням позивача, звіт порушує його права, оскільки об’єкт оцінки належить позивачу, то звіт є втручанням у його господарську діяльність.

В цій справі всі три інстанції дійшли до одного висновку – що провадження у справі підлягає припиненню.

Зокрема, ВП ВС вказала, що за змістом статей 12, 33 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» звіт про оцінку майна не створює жодних правових наслідків для учасників правовідносин з оцінки майна, а лише відображає та підтверджує зроблені суб’єктом оціночної діяльності — суб’єктом господарювання висновки та його дії стосовно реалізації своєї практичної діяльності з визначених питань, що унеможливлює здійснення судового розгляду справ у спорах про визнання такого звіту недійсним.

І все це при тому, що стаття 33 вказаного вище закону прямо передбачає, що спори, пов’язані з оцінкою майна, майнових прав, вирішуються в судовому порядку…

Протягом року, поки не було винесено протилежну правову позицію, юристи оскаржували оцінку на власний страх і ризик. Поки ВП ВС не було винесено постанови від 20 березня 2019 року по справі №821/197/18/4440/16.

Найважливіший висновок цієї постанови в тому, що на думку Великої Палати Верховного Суду, визначення вартості майна боржника є процесуальною дією державного виконавця (незалежно від того, яка конкретно особа — сам державний виконавець чи залучений ним суб’єкт оціночної діяльності, здійснювала відповідні дії) щодо примусового виконання на підставі виконавчих документів. Отже, оскаржити оцінку майна можливо в порядку оскарження рішень та дій виконавців.

Однак ця правова позиція також цікава і висновком про підсудність.

Позов було мотивовано тим, що відповідачем — суб’єктом оціночної діяльності протиправно, всупереч вимогам законодавства та із заниженням реальної вартості здійснено оцінку нерухомого майна позивача, а замовником оцінки майна — ДВС — протиправно передано нерухоме майно за такою вартістю на примусові торги.

По даній справі суд першої інстанції відмовив у відкритті провадження, суд апеляційної інстанції змінив ухвалу, доповнивши її резолютивну частину роз’ясненням щодо можливості звернення позивача до суду в порядку цивільного судочинства.

Верховний суд направив справу для продовження розгляду до Херсонського окружного адміністративного суду і не погодився з висновком про необхідність розгляду цієї справи в порядку цивільного судочинства.

За правилами статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а рішення, дії чи бездіяльність виконавця щодо виконання рішень інших органів можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду.

На підставі цієї статті ВП ВС дійшла висновку, що під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні брати за основу суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Оскільки в цьому випадку оцінка майна здійснена в процесі виконання виконавчого напису нотаріуса, то в силу вимог частини другої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» така оцінка може бути оскаржена сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Відповідачем у такому випадку має бути орган державної виконавчої служби, а суб’єкт оціночної діяльності може бути залучений як третя особа.

В подальшому зі схожим висновком було винесено ще дві постанови ВП ВС.

Постанова ВП ВС від 12 червня 2019 року у справі №308/12150/16-ц містить наступні узагальнюючі висновки:

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов’язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Відповідно до статті 383 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання скарги до суду) сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Згідно з частиною другою статті 384 цього Кодексу скарга подається до суду, який видав виконавчий документ.

Отже, право на звернення зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця пов’язане з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами ЦПК України.

Порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, вчинених на виконання судових рішень, ухвалених у порядку цивільного судочинства, передбачено у ЦПК України, у таких випадках виключається адміністративна юрисдикція.

На думку Великої Палати Верховного Суду, визначення вартості майна боржника є процесуальною дією державного виконавця (незалежно від того, яка конкретно особа — сам державний виконавець чи залучений ним суб’єкт оціночної діяльності — здійснювала відповідні дії) щодо примусового виконання рішень відповідних органів, уповноважених осіб та суду. Тому оскаржити оцінку майна можливо в порядку оскарження рішень та дій виконавців.

Оскільки в цьому випадку оцінка майна здійснена в процесі виконання рішень Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області про стягнення заборгованості та про звернення стягнення на предмет іпотеки, то в силу вимог Закону України «Про виконавче провадження» така оцінка може бути оскаржена сторонами, іншими учасниками та особами до суду у порядку цивільного судочинства.

Вказана правова позиція має також важливий висновок щодо строку оскарження оцінки.

Статтею 384 ЦПК України та статтею 58 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено 10-денний строк на оскарження оцінки майна з моменту отримання повідомлення про результати рецензування (а редакції на момент виникнення правовідносин).

Суд зазначає, що з огляду на вказані норми закону та встановлені обставини справи суд попередньої інстанції зробив обґрунтований висновок, що з моменту отримання результатів рецензування скаржник на десятий день оскаржив їх у судовому порядку.

Таке оскарження було здійснено не відповідно до порядку, визначеного ЦПК України (в порядку позовного провадження), про що її повідомлено ухвалою суду від 08 листопада 2016 року.

Після отримання ухвали суду скаржник без зволікань звернувся до суду з указаною скаргою.

Зважаючи на вказане, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, зробив обґрунтований висновок, що строк звернення до суду пропущено з поважних причин, тому він підлягає поновленню.

Отже, як бачимо, строк було пропущено через відсутність єдиної судової практики та роз’яснень щодо того, в якому порядку необхідно оскаржувати оцінку. Добре, що хоч строк оскарження судом було поновлено, як свідчить судова практика, цей строк суд міг би й не поновити.

Щодо підсудності даної категорії справ та щодо порядку оскарження пізніше аналогічний висновок було сформульовано і в Постанові ВП ВС від 02 жовтня 2019 року по справі №346/79/17.

Зокрема, було зазначено, що юрисдикція спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби залежить від типу виконавчого документа, на підставі якого було відкрите виконавче провадження, а також суб’єктів їх видання.

В чому ж різниця для суб’єкта оскарження звіту про оцінку майна? Яка для нього практична відмінність процедури розгляду судами позовної заяви та скарги?

Перш за все, для скарги процесуальним законодавством встановлено значно більш скорочені строки судового розгляду. Це могло б бути великою перевагою, якби якість процесуальних норм щодо строків розгляду скарги не нівелювалась практикою застосування цих норм. На жаль, на даний час суди фактично нічого не розглядають у розумні строки чи в строки, які визначені законодавством.

У більшості випадків оцінку оскаржують для того щоб зупинити реалізацію майна. Стаття 57 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що оскарження в судовому порядку результатів визначення вартості чи оцінки майна не зупиняє передачі майна на реалізацію, крім випадків зупинення передачі майна на реалізацію судом.

В якому порядку суд має виносити ухвалу про зупинення передачі майна – законом не передбачено. Так само, як і не передбачено права чи обов’язку суду зупинити виконавче провадження до закінчення розгляду скарги.

В цьому є основна відмінність позову та скарги для сторони виконавчого провадження, яка оскаржує оцінку. При подачі позову чітко передбачена можливість винесення судами ухвали в порядку забезпечення позову. При розгляді скарги такої можливості не передбачено.

Іноді при розгляді скарг суди задовольняють клопотання про зупинення виконавчого провадження посилаючись на норми про забезпечення позову, однак це не зовсім правильно. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ в постанові пленуму від №6 від 07.02.2014 вказав, що суди розглядаючи скарги на дії виконавців не вправі вжити заходів забезпечення скарги (аналогічно забезпеченню позову) шляхом зупинення виконавчого провадження, зупинення дії оскаржуваного рішення тощо.

Однак, слід розуміти, що все-таки суди не позбавлені можливості зупиняти виконавче провадження на час розгляду скарги чи зупиняти передачу майна на реалізацію. В тій же постанові пленуму, яка була згадана вище, далі зазначається: … разом із тим до завершення розгляду скарги при наявності для цього підстав суд може зупинити стягнення на підставі виконавчого листа (пункт 4 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року).

В новій редакції Закону України «Про виконавче провадження» дана підстава зупинення виконавчого провадження передбачена ч.2 ст. 34, відповідно до якої виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа.

Враховуючи строки розгляду судом скарг на дії державних та приватних виконавців, зупинення виконавчого провадження судом на час розгляду такої скарги є необхідним та дуже важливим заходом, спрямованим у першу чергу на безперешкодне виконання винесеного рішення, якщо воно буде ухвалено на користь скаржника.

При розгляді судами скарг є ще один нюанс, на який варто звернути увагу, а саме – те, що суди на даний час досить часто залишають скаргу без руху на тій підставі, що вона не відповідає вимогам до позовної заяви. Такі ухвали обґрунтовуються застосуванням принципу «аналогії закону», який передбачений частиною 9 статті 10 ЦПК, очевидно, при цьому суд спотворює цей принцип, оскільки зі змісту статті видно, що він стосується аналогії норм матеріального, а не процесуального права.

Також дивує в даному випадку вибірковість застосування такого принципу, оскільки при застосуванні до скарги заходів забезпечення позову принцип «аналогії закону» не застосовується, а при вирішенні питання щодо вимог і форми, яким має відповідати скарга цей принцип застосовується. На жаль, при цьому суди нехтують правом скаржника на доступ до правосуддя.

Надмірний формалізм – одна з найбільших проблем судової системи в Україні. Періодичні повернення справи на новий розгляд через власне трактування підсудності Верховним Судом не сприяють захисту прав сторін спору та реалізації їхнього права на доступ до суду. Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що при застосуванні судами норми права важливішим є зміст а не форма цієї норми.

У зв’язку з цим залишається сподіватись, що наступна правова позиція Великої Палати Верховного суду буде містити висновок про те, що в особи, яка звертається до суду за захистом свого права і просить визнати недійсним звіт з оцінки майна в межах виконавчого провадження, є свобода вибору способу такого захисту. Якщо ця особа подає позов до суб’єкта оціночної діяльності – то суди зобов’язані розглядати такий позов, а якщо подається скарга на виконавця – то суди зобов’язані розглянути таку скаргу. І не створювати штучні перешкоди в доступу до правосуддя.

Посилання на використані постанови ВП ВС:

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року по справі №914/881/17: http://reyestr.court.gov.ua/Review/72819699

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року по справі №821/197/18/4440/16: http://reyestr.court.gov.ua/Review/81013816

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року по справі №308/12150/16-ц: http://reyestr.court.gov.ua/Review/82637252

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року по справі №346/79/17: http://reyestr.court.gov.ua/Review/84788876

Адвокат, керівник відділу

по роботі з фізичними особами АО «Кравець і Партнери»

Бабенко Юрій

Адвокатская компания Кравец и Партнеры