І, мовляв, нічого з цим неможливо вдіяти — за кілька років ця купка ніким не обраних людей без будь-яких знань, управлінського досвіду та ознак совісті захопила найсоковитіші галузі економіки, медіа та судову владу. 

З цього приводу хочу зазначити, що, по-перше, до дідуся Сороса галасливе плем’я «соросят» має досить опосередковане відношення: їм усе одно, де харчуватися, хоча більшість із них дійсно опановувала шахрайське ремесло саме на розкраданнях грантів Міжнародного фонду «Відродження» (звісно, за сприяння керівництва цього фонду: обізнані люди навіть називають розмір цього сприяння — 20%). А по-друге, якщо системно займатися вихованням «соросят», то результат перевершує найоптимістичніші очікування. Головне — знайти, у який спосіб вдарити їх по кишені, бо єдине, що може зупинити їхню злочинну діяльність, — це перспектива втрати нетрудових доходів.

Як приклад можу навести виховний процес, який я здійснюю стосовно адвокатеси Марини Гаврилюк, яку колишній солдат 207-го окремого батальйону ТрО Шабунін найняв для захисту колишнього командира цього батальйону Юшка.

Зараз Шабуніна та Юшка судять у Печерському районному суді Києва: Шабуніна — за шахрайство та ухилення від військової служби, а Юшка — за зловживання службовим становищем і сприяння Шабуніну в ухиленні від військової служби (справа № 757/53663/25-к). Зловживання комбата полягало в тому, що Юшко постійно видавав накази про фіктивні відрядження солдата Шабуніна до НАЗК та інших «цивільних» установ, завдяки чому Шабунін обов’язків військової служби не виконував, у військовій частині взагалі не з’являвся, натомість проживав удома та займався підприємницькою діяльністю. Що, втім, не заважало Юшку виплачувати Шабуніну не тільки грошове забезпечення солдата (23 тис. грн на місяць), а й додаткову винагороду за виконання бойових/спеціальних завдань (30 тис. грн на місяць) і навіть продати… перепрошую, подарувати Шабуніну довідку ф. № 6 про безпосередню участь у бойових діях.

Як тільки 20 лютого 2025 року Юшку було повідомлено про підозру, Шабунін, розуміючи, що подальша його доля залежить від показань екскомбата, найняв Юшку адвокатесу Гаврилюк, головне завдання якої — стежити за тим, щоби Юшко не пішов на угоду з прокурором.

Але просто займатися адвокатською роботою Гаврилюк здалося замало, й вона вирішила підробляти ще й «чорним піаром»: як тільки вступила в справу, стала розміщувати на сторінці свого адвокатського об’єднання дописи про те, що заявники в кримінальному провадженні — тобто я та адвокат Ростислав Кравець, який представляв мої інтереси, доки я перебував на фронті, — є її «запойними колегами», яких «купили» і які тепер «відпрацьовують політичну волю».

Цю срань про мене та мого адвоката Гаврилюк написала — ще раз підкреслюю: написала на офіційній сторінці свого адвокатського об’єднання — 8 березня 2025 року, а 2 квітня 2025 року розмістила на «Українській правді» опус про те, що я є людиною Медведчука, яку найняли для боротьби з Шабуніним, а також стала перераховувати справи, які адвокат Кравець веде в інтересах своїх клієнтів і які адвокатесі Гаврилюк, бачте, не подобаються, та розповідати про адвоката Кравця наклепи, які ще в 2020 році були спростовані судом.

Довелося мені з’їздити на пошту в Краматорськ (на той час я ще перебував на військовій службі — на Торецькому напрямку) і відправити дисциплінарну скаргу з приводу недостойної поведінки адвокатеси Гаврилюк. Скарга потрапила до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Сумської області. І ось тут для Гаврилюк почалося найцікавіше — після того, як їй не вдалося через посередника домовитися зі мною, вона стала домовлятися з головою КДКА Світланою Кондратенко. А домовлятися з головою обласної КДКА — це завжди дорого, бо за подібні витівки адвокатів зазвичай позбавляють свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Але зрештою Гаврилюк вдалося «вирішити питання»: КДКА Сумської області відмовилася розглядати мою скаргу й повернула її до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури на тій підставі, що пані Кондратенко має дуже багато роботи. Здивована ВКДКА направила мою скаргу в Суми повторно. Тоді КДКА Сумської області виготовила рішення про відмову у відкритті дисциплінарної справи щодо Гаврилюк (уявляєте, у яку суму це обійшлося Марині Вадимівні?). Я оскаржив це рішення, й ВКДКА 23 січня 2026 року порушила дисциплінарну справу стосовно Гаврилюк та направила мою скаргу в Суми для розгляду по суті.

Тепер адвокат Гаврилюк знову домовляється з Кондратенко — щоби затягнути строк розгляду дисциплінарної справи хоча б до середини квітня 2026 року, коли спливе рік з моменту вчинення дисциплінарного проступку й справу можна буде закрити «за строками». А це, між іншим, значно дорожче, ніж просто відмовити у відкритті дисциплінарної справи. Можна лише уявити, яких збитків уже зазнала Гаврилюк від того, що взяла в Шабуніна підряд обпльовувати мене в інтернеті.

Але це тільки початок.

Річ у тім, що безграмотна Гаврилюк, яка, будучи киянкою, отримала своє адвокатське свідоцтво в Полтаві (хто в курсі, той розуміє, про що мова — лейтенант Баканов також, до речі, став адвокатом за допомогою Ради адвокатів Полтавської області), ще й додумалася торік направити до Шевченківського районного управління поліції Києва заяву про злочин, вчинений старшим сержантом ЗСУ Володимиром Бойком. Мовляв, цей Бойко В. М., перебуваючи на фронті, звернувся з дисциплінарною скаргою стосовно адвокатеси Гаврилюк М. В., яка публічно поливала Бойка В. М. брудом, і, таким чином, Бойко В. М. вчинив злочин, передбачений ст. 397 КК України — «втручання в діяльність захисника».

Зрозуміло, що в поліції ані розглядати, ані, тим більше, якось реагувати на цю заяву не стали. Але тепер я направлю запит у поліцію, попрошу для ознайомлення цю заяву й почну методично знайомити мадам Гаврилюк із диспозицією ст. 383 КК України — «завідомо неправдиве повідомлення про злочин». Думаю, їй ще довго доведеться носити гроші, щоби уникнути кримінальної відповідальності.

А ви кажете, що на «соросятських» нікчем немає управи. Є. Треба тільки системно працювати.

Для гурманів повідомляю, що в моєму телеграм-каналі одним PDF-файлом опубліковано рішення Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури про порушення дисциплінарної справи стосовно адвоката Марини Гаврилюк, яку Шабунін найняв для захисту підполковника Юшка.

Джерело: bastion.tv

АО «Кравець І Партнери»

Немає жодних проблем у ратифікації Стамбульської конвенції – тим більше у тому вигляді, в якому це зробила Рада

Ростислав Кравець, адвокат, голова профспілки Українська незалежна фундація юристів, голова АТ “Кравець і партнери” вважає, що раніше щодо цієї конвенції у нас створювали видимість дебатів у громадському полі. Причому часто – партіями та організаціями, які, як показав час, є проросійськими.

“Не бачу жодних проблем у ратифікації Стамбульської конвенції – тим більше у тому вигляді, в якому це зробила Рада. З певними обмеженнями. Із вказівкою на те, що Україна не змінюватиме Конституцію під цю конвенцію, як і переписуватиме під неї сімейний кодекс. Тобто врахували моменти, яких дехто побоювався, а саме – узаконення одностатевих шлюбів, якихось властивих Україні взаємовідносин між чоловіками, жінками”, – пояснює Ростислав Кравець.

Він акцентує, що ця конвенція досі не ратифікована низкою країн Європи. І навіть Туреччина, яка в березні 2012-го ратифікувала її першою (нагадаю, що відкрито конвенцію для підписання було з 11 травня 2011 року в Стамбулі) першою ж із неї і вийшло 2021-го.

“Об’єктивно – ратифікація цієї конвенції була предметом політичних торгів усередині України, ніж якимось істотним інструментом, який міг би вплинути на гендерну, сімейну політику в нашій країні”, – резюмує експерт.

Війна розставила все на свої місця: “русский мир” зазнав краху, а Україна стала ближчою до Європейського Союзу

На думку Петра Бурковського, аналітика Фонду “Демократичні ініціативи” імені Ілька Кучеріва, тема ратифікації Стамбульської конвенції – це яскравий приклад того, як зазнала поразки російська пропаганда.

“У попередні роки саме з Росії йшов потік дезінформації про те, що внаслідок ратифікації цього документа Україну захоплять гейпаради та феміністки, а традиційні цінності зникнуть. Війна розставила все на свої місця: “російський світ” зазнав краху, а Україна стала ближчою до Європейського Союзу”, – наголошує аналітик.

Петро Бурковський акцентує, що справжньою метою Конвенції Ради Європи є запобігання насильству проти жінок, зокрема підтримуваного релігійними чи традиційними уявленнями про різну природу жінки та чоловіка.

Найпоширеніша маніпуляція – ратифікація Стамбульської конвенції автоматично відкриває шлях до легалізації одностатевих шлюбів

Керівник політико-правових програм в Українському центрі у суспільному розвиткові Ігор Рейтерович пояснює:

“Раніше в Україні були питання щодо ратифікації цієї конвенції з боку багатьох організацій, насамперед релігійних. Так Всеукраїнська рада церков та релігійних організацій, у серпні 2020-го зверталася до керівництва країни із закликом відмовитися від ратифікації Стамбульської конвенції через поняття “гендер”, яке, на думку авторів документа, означає не біологічну стать, а самоідентифікацію людини. Але тут треба розуміти, що Україна – світська держава. І прийняття подібних рішень, що стосуються права і свободи людини, не повинно узгоджуватися з представниками релігійних організацій. Їхня думка можуть взяти до уваги. Але не більше”.

Не варто забувати, продовжує експерт, що ратифікація цієї конвенції – це важлива, бажана, хоч і не обов’язкова умова для набуття Україною статусу кандидата у члени ЄС.

“Справді, більшість держав Євросоюзу ратифікували Стамбульську конвенцію. Але не всі. Що показово, серед відмовників – ті члени ЄС, у яких спостерігаються певні проблеми з верховенством права, свободою слова, трудовими відносинами, захистом прав та свобод громадян. Наприклад, Болгарія, Румунія, Угорщина. Та сама Польща конвенцію ратифікувала, але зараз веде розмову про вихід із неї”, – зазначає Ігор Рейтерович.

За його словами, коли та чи інша держава ратифікує Стамбульську конвенцію, то має вносити певні зміни до чинного законодавства. У тому числі – до трудового. Наприклад, щодо неприпустимості обмежень прав представників сексуальних меншин прийому працювати і перебувати на даній роботі.

“Але на подібне готові далеко не всі країни навіть у ЄС. У результаті деякі, ратифікувавши конвенцію, не довели тих чи інших її моментів до реалізації на практиці”, – наголошує експерт.

Він зазначає, що навколо цього документа багато маніпуляцій. Найпоширеніша – що ратифікація автоматично відкриває дорогу до легалізації одностатевих шлюбів.

“Хоча це не так, – запевняє Ігор Рейтерович. – Що, втім, не заважає деяким громадянам країн, котрі ратифікували конвенцію, висувати державі певні претензії. І тут справді є протиріччя. Тому що певні положення конвенції (наприклад, кожен може сам визначати для себе “гендер”) не узгоджуються із законодавством, де прописано, що шлюб є союзом між чоловіком і жінкою. Але, наголошую, насамперед ця конвенція – про захист права і свободи людини і громадянина, про неприпустимість їх переслідування за деякими специфічними ознаками”.

Експерт закликає зрозуміти – якщо ми хочемо інтегруватися до ЄС, то доведеться вносити багато змін до чинного законодавства. Ну а ратифікація цієї конвенції просто дозволяє заявити, що ми виконали певну умову. Реалізації ж тих чи інших положень практично може розтягнутися на роки. Чому приклад – низка країн самого ЄС.

“Резюмуючи. Ратифікація – крок правильний. Він добрий для іміджу України як демократичної держави, як наше позиціонування себе як європейської держави. І буде певним бонусом напередодні ухвалення рішення щодо надання нам статусу кандидата у члени ЄС”, – наголошує Ігор Рейтерович.

КОМЕНТАРІ

АО «Кравец и Партнеры»