Про це пише АНТИРЕЙД з посиланням на СТРАНА.

“Протягом січня-травня 2023 року Міноборони та Держмитслужба здійснили спільні перевірки понад 5 тисяч фактів переміщення товарів гуманітарної допомоги близько 100 військових частин. У 653 випадках отримання такої гуманітарної допомоги не було підтверджено. Йдеться, зокрема, про пластини до броні прилади нічного бачення, тепловізори, дрони, автотранспорт та інші товари та засоби”, – йдеться в повідомленні департаменту внутрішнього аудиту Міноборони.

І не виключено, що це лише вершина айсберга, оскільки перевірки ще продовжуються.

Нагадаємо, це далеко не перший скандал із гуманітарною допомогою. Ми вже писали про історію продажу через відомі торгові мережі продуктів харчування, які, як підозрюють, зайшли в країну як гуманітарний вантаж. А у квітні цього року Бюро економічної безпеки виявило великий підпільний склад із гуманітаркою у Львівській області. Детективи БЕБ перевіряють, чому товари не були розподілені, а також вивчають факти можливого продажу гуманітарки.

“Продажу гуманітарки давно поставили на потік. Ідіть на базари та вивчіть асортимент на торгових майданчиках в інтернеті – виявите масу цікавого. Масово продаються товари з гуманітарки, зокрема, обмундирування. На деяких речах навіть є бірки “не для продажу”, – каже голова. Економічного дискусійного клубу Олег Пєндзін.

Про те, що зауважили присутність гуманітарки на ринку, нам розповіли і в профільній асоціації “Укрлегпром”.

Тобто, зважаючи на все, працює ціла схема зі збуту гуманітарної допомоги, коли товари заводять без податків і мит під виглядом гуманітарних, а потім не поставляються у військові частини, а продаються на відкритому ринку.

Крім того, один із волонтерів, з яким поспілкувалася “СТРАНА”, розповів нам, що частина товару, який завозиться як гуманітарка, в тому числі для армії, залишається на кордоні як плата за прискорення оформлення вантажу, а частину доводиться залишати на пропускних постах. по дорозі як “допомога”. Він не виключив, що згодом такі товари також потрапляють на комерційний ринок.

“Навіть на ОЛХ продаються. Їх потім купують самі ж волонтери, щоб закрити термінове замовлення військових”, – каже волонтер.

Розбиралися, куди зникає гуманітарка та хто на ній заробляє.

“Продається на базарах та в інтернеті”

За даними Міноборони, пропадає у невідомому напрямку понад 10% гуманітарних товарів, призначених для армії.

При цьому військові скаржаться на брак коштів. У The Guardian вийшла стаття про те, що солдати змушені купувати дрони та запчастини зі своєї зарплати. Видання поспілкувалося з українськими військовими, зокрема, військовослужбовцем із позивним Шведом, чий загін 1-ї української мехбригади знаходиться на Запорізькому напрямі.

“Ми платимо до 70% нашої зарплати на купівлю дронів”, – розповів журналістам Швед.

Інший військовий із позивним Спілберг каже, що на фронті дрони використовуються як бомбардувальники, а не камікадзе, “бо немає грошей постійно їх замінювати”.

“Але найдивовижніше з огляду на те значення, яке українські військові надають безпілотникам, полягає в тому, що самі солдати повинні фінансувати зусилля, тому що армія не може собі їх дозволити”, – пише The Guardian.

Українські військові також розповідали “СТРАНА” про дефіцит обмундирування, бронежилетів, дронів та ін.

Тобто в армії склалася ситуація, коли буквально кожен бронежилет на рахунку. І при цьому, якщо вірити Міноборони, великі обсяги товару просто не доїжджають на фронт.

Куди вони пропадають?

“Надходять у комерційний продаж. На базарах і в інтернеті можна знайти і обмундирування, і інші армійські товари. На деяких навіть написано, що вони не для продажу, тобто явна гуманітарка. Люди шукають спосіб заробити під час війни. Ситуація справді проблемна, і правоохоронцям є чим зайнятися”, – каже Олег Пензін.

На ОЛХ тільки по бронежилетах та захисних плитах десять оголошень про продаж.

Наприклад, плитоноска за “стандартами НАТО” пропонується за 5390 гривень. Хтось Петро, ​​який торгує на платформі з 2012 року, продає бронежилет зі знижкою – за 4 900 гривень замість 6 300 гривень. Також є тактичні костюми від 1 800 гривень, військовий літній костюм за 2 тисячі з торгом, дрони по 130-200 тисяч, приціли від 20 тисяч гривень та багато іншого. Примітно, що багатьма армійськими товарами торгують приватники, які зареєстровані на платформі вже давно займалися зовсім іншим, “мирним” товаром. Але доказів, що виставлена ​​продаж продукція – це частина тієї самої гуманітарки, яка не доходить до армії, немає.

На питання про походження товару один із продавців Петро, ​​з яким зв’язалася “СТРАНА”, сказав, що це “постачання з Європи”, але “не гуманітарка”. Саме питання, зауважимо, сильно йому не сподобалося. А на повторні дзвінки чоловік уже не відповідав.

Про те, що “чули про продаж гуманітарки на ринку”, нам сказала і керівник “Укрлегпрому” Тетяна Ізовіт.

“Але детально в цьому не розбиралися, не до цього”, – каже Ізовіт.

Зазначимо, що у продажу є не лише військові товари. На базарах можна знайти і продукти харчування, засоби гігієни імпортного походження, які не мають українського маркування. Що дозволяє експертам припустити, що реалізується саме гуманітарна допомога.

Ми запитали про походження консервів та їжі швидкого приготування, які продавав біля ринку на Оболоні мешканець Ірпеня Михайло. На упаковках написи німецькою. Банки з тунцем Михайло продавав по 30 гривень, що дешевше, ніж у середньому по ринку (ціна на такі консерви у продуктовому роздробі стартує з 50 гривень). Михайло зізнався, що продає гуманітарку, але ту, що видали особисто йому.

“Маю на це повне право, хочу – з’їм сам, хочу – продам”, – каже чоловік.

Втім, зважаючи на все, справа не лише у приватних продажах “своєї” гуманітарки.

Нещодавно в БЕБ відзвітували, що знайшли у Львівській області великий підпільний склад із гуманітаркою. На площах 1600 квадратів зберігалися продукти харчування, дитячі товари, постільна білизна, ковдри, засоби гігієни, побутова хімія, одяг. Загалом детективи виявили близько тисячі піддонів товару. Передбачається, що для того, щоб його завезти, знадобилося приблизно 60 фур, і незрозуміло, як подібні рухи могли залишитися непоміченими. Одних консервів на складі було 74 тонни, на 20 млн. гривень.

“Зараз ми з’ясовуємо, як ці товари потрапили на територію України, чому не були розподілені, та перевіряємо інформацію про можливий продаж гуманітарної допомоги”, – зазначив в.о. керівника територіального управління БЕБ у Львівській області Валерій Тацієнко.

Про великі склади із гуманітаркою на Західній Україні нам розповів волонтер Тарас.

“Я був на одному з таких складів біля Львова. Видовище жахливе: тонни простроченої їжі, бігають щури, жахлива антисанітарія. Мене туди повели вибрати, що потрібно. Але вибирати там було особливо нема з чого, багато продуктів зникли. Я так розумію, спочатку хотіли пустити цю гуманітарку на продаж, але не змогли знайти канали, їжа почала приходити в непридатність, тому згадали про волонтерів та почали роздавати все, що ще не згнило”, – розповів Тарас.

З продажем гуманітарки через відомі торговельні мережі, нагадаємо, ще минулого року був величезний скандал. Щоправда, продовження він так і не одержав.

Як гуманітарка отримує цінник

Як працює схема, за якою гуманітарний товар стає комерційним та потрапляє у продаж?

Насправді схем кілька.

Перша – це “гуманітарка навпаки”. Тобто йдеться про комерційні вантажі, які завозять до України під виглядом гуманітарної допомоги, щоб уникнути оподаткування, розповів нам голова Асоціації постачальників продуктових мереж Олексій Дорошенко.

Саме за такою схемою могли заходити партії товару, які потім випливали в торгових мережах і не доходили до армійських частин, для яких вони були призначені за документами.

Тут йдеться просто про податкову мінімізацію.

Волонтер, з яким поспілкувалася “СТРАНА”, розповів, що і зараз практикується схема ввезення комерційного товару під виглядом гуманітарки з боку псевдоволонтерів.

“Проблема в тому, що практично нереально перевіряти всі обсяги товарів, які декларуються як гуманітарні за постановою Кабміну №174. Відповідно до неї митним органам та Держприкордонслужбі доручено забезпечити невідкладну перепустку через кордон таких вантажів”, – каже наше джерело.

Друга схема – продаж гуманітарки через контролюючі структури.

Один із волонтерів, з яким нам вдалося поспілкуватися, розповів, що на кордоні вже увійшло до практики “брати десятину”.

“Тобто везеш, наприклад, 10 прицілів, один доводиться віддати, а ціна на нього може і до 200 тисяч гривень доходити. В Україну йде потік фур із гуманітаркою, тобто можна зібрати за рахунок такої “десятини” цілком комерційну партію. ​​Якщо піти” у відмову і не давати, створюють проблеми із ввезенням товару, можна цілодобово стояти, а нас на фронті чекають”, – каже волонтер.

Також він розповів, що нерідко доводиться ділитися товаром та шляхом доставки до місця призначення.

“Просять на постах, військові та поліція, нібито їм теж потрібно”, – розповідає волонтер.

Він каже, що неодноразово бачив продаж свого товару через інтернет-майданчики.

“Деякі родичі особливо заповзятливих митників раптом розпочинають бізнес на торгівлі, наприклад, військовим обмундируванням”, – каже волонтер.

При цьому волонтери потрапляють у проблемну ситуацію, адже за документами, що входять до країни, заїжджає певна партія товару, і списати його на роздачу на кордоні та постах нереально. Саме цим волонтер пояснює дані про розбіжності у цифрах завезення гуманітарки та того, що фактично отримує армія.

Окрема тема – автотранспорт, який завозиться як гуманітарка для армії. Податки з нього не платять, що після скасування нульового розмитнення для всіх зробило такий транспорт вельми привабливим для комерційного ввезення. Адже на податках можна заощадити до 30% вартості авто.

Зазначимо, що згідно з правилами ввезення гуманітарного транспорту водій, оформлюючи авто, має заповнити спеціальну декларацію, в якій вказати дані – свої, транспортного засобу, відправника та одержувача (тобто конкретну військову частину). Також декларант має зняти транспортний засіб з обліку.

Але насправді контроль за подальшими переміщеннями таких авто є вкрай слабким, визнають волонтери. Чи доїжджає машина до армії, ніхто особливо не відстежує, тим більше, що нерідко минає досить багато часу з моменту ввезення до моменту запланованої передачі військовим – авто ремонтують, переобладнують і т.д.

У результаті з’явилася схема із ввезення авто як гуманітарних, які насправді потім продаються. Але не через ринки і без переоформлення (під час якого за VIN-кодом може випливти гуманітарний статус машини), а між своїми. Особливо багато таких авто із сільської місцевості, де мінімальні ризики того, що поліцейські зупинять та проб’ють авто по базі. Крім того, “гуманітарні” авто йдуть на розбирання, каже “гонщик” Іван із Івано-Франківської області.

“Наїзд на волонтерів”

Втім, як каже Ростислав Кравець, насправді зловживання з гуманітаркою часто мають технічний характер.

“У багатьох випадках йдеться не про махінації з гуманітаркою, а з різними технічними моментами. Наприклад, коли військові частини отримують партію товару, але не ставлять його на баланс. Деякі просто не знають, як це правильно зробити, іншим не до цього. Але на передовий товари військового призначення довго не живуть, наприклад, ті ж авто знищуються під час бойових дій, якщо машина знищена до того, як її встигли поставити на баланс, то зрозуміло, що її вже ніхто й не ставить. за документами, хоча була доставлена ​​на фронт”, – зазначив Кравець,

За його словами, “відкриття” Міноборони з гуманітарки може стати приводом для “чергового наїзду на волонтерів”.

Останнім часом триває тиск на активістів, які працюють на армію. Нещодавно податківці заявили, що з карток, на які йдуть перерахування благодійних внесків, потрібно сплачувати податки – 18% ПДФО та 1,5% військового збору (якщо волонтери не зареєстровані у спеціальному реєстр. – Ред. ).І тільки після того, як піднялася хвиля обурень у суспільстві, Мінфін пішов назад, заявивши, що “всі неправильно зрозуміли”. Думаю, що і заяви від Міноборони можуть бути спробою очорнити волонтерів”, – зазначив Кравець.

АО «Кравець І Партнери»

Проте, незважаючи ані на стрімке зростання чисельності користувачів Інтернет-ЗМІ, ані на їх роль у формуванні суспільної думки, законодавство України про інформацію, ЗМІ, журналістську діяльність і т.д., на жаль, не встигає “йти в ногу з часом” за інформаційними технологіями. Попри декілька невдалих спроб хоч якось врегулювати це питання на законодавчому рівні, жодних результатів ця нормотворча діяльність, по суті, не дала. Очевидно, що ніхто і не поспішає ввести діяльність інтернет-ЗМІ в правове русло. Адже це змусило б учасників інтернет-простору брати на себе відповідальність за зміст поширюваної ними інформації, перевіряти її перед поширенням та оприлюдненням, відшкодовувати заподіяні збитки внаслідок поширення недостовірної інформації тощо.

Відсутністю належного нормативно-правового регулювання в Україні діяльності як самих інтернет-ресурсів, що розповсюджують відповідний контент, так і діяльності журналістів/авторів/блогерів, які публікуються на цих сайтах, призводить до численних зловживань недобросовісних користувачів та до порушень особистих немайнових прав фізичних та юридичних осіб.

Опираючись на практичний досвід надання правничої допомоги у справах про захист честі, гідності та ділової репутації як фізичних, так і юридичних осіб, фахівці Адвокатського об’єднання “Кравець та партнери” напрацювали алгоритм дій, які необхідно вчинити для належної підготовки до судового процесу в таких справах.

Отже, з метою ефективного відновлення порушених прав особи внаслідок розповсюдження щодо неї компромату в мережі Інтернет, необхідно насамперед:

1. З`ясувати, чи може бути предметом судової оцінки компрометуюча інформація, поширена про особу

Так, відповідно до ч. 1,2 ст. 30 Закону України “Про інформацію” ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних думок та суджень. Верховний Суд під час розгляду справ про захист гідності, честі та ділової репутації уже сформував досить усталену судову практику з приводу того, що:

“- відповідно до статті 277 ЦК України предметом судового захисту не можуть бути оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які як вираження суб’єктивної думки і поглядів відповідача не можна перевірити щодо їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці ЄСПЛ при тлумаченні положень статті 10 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.07.1986 року в справі “Лінгенс проти Австрії”);

– вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з’ясовувати, чи є вона фактичним твердженням чи оціночним судженням» (див., наприклад, постанову Верховного Суду від 10.04.2019 року у справі №98/4136/15-ц).

Отже, судовому захисту у таких справах можуть підлягати лишень твердження про факти. Критика, суб`єктивна оцінка, вживання різного роду емоційно забарвлених мовних зворотів та стилістичних прийомів можуть вказувати на те, що в поширеній інформації йдеться не про конкретні події чи факти, а виражається чиясь точка зору, яку неможливо перевірити на правдивість та спростувати.

Однак в таких випадках всеодно особа не позбавлена інструментів правового захисту. Вона може застосувати інший механізм захисту, коли мова йде про оціночні негативні судження, які шкодять честі, гідності та діловій репутації особи, проте не стосуються конкретних фактів, а саме:

– вимагати право на відповідь, та надати власну оцінку в тому ж ЗМІ, де вона була розповсюджена (ч. 1 ст. 277 ЦК);

– якщо ж оціночні судження висловлені в грубій, образливій формі – претендувати на компенсацію заподіяної їй моральної шкоди (п. 19 постанови Пленуму ВСУ № 1 від 27.02.2009 року “Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи”).

2. Обрати найбільш ефективний спосіб захисту та перевірити строки позовної давності

Важливу роль у означеній категорії справ відіграє правильно обраний спосіб захисту порушеного права та, відповідно, належним чином сформульований предмет позовних вимог, що збільшує в таких випадках шанси на перемогу та отримання рішення на користь особи. Вибір способу захисту особистого немайнового права, зокрема права на повагу до гідності та честі, права на недоторканність ділової репутації, належить позивачеві.

Законодавець передбачає декілька таких способів захисту прав, а саме шляхом вимоги:

– визнати інформацію, яка порочить честь, гідність та ділову репутацію особи, недостовірною;

– спростувати таку інформацію;

– вилучити недостовірну інформацію з першоджерела (в т.ч. Інтернет-посилання);

– відшкодувати моральну шкоду, заподіяну внаслідок розповсюдження компромату про особу.

Варто звернути увагу на те, що слід бути особливо уважними при обранні такого способу захисту, як вимога спростувати недостовірну інформацію. Адже для цієї вимоги застосовується спеціальний (скорочений) термін позовної давності – 1 рік з моменту розміщення цих відомостей у ЗМІ або від дня, коли особа довідалася/могла довідатися про ці відомості (пп. 2 ч. 2 ст. 258 ЦК України).

З цього приводу зазначимо також, що:

– по-перше, навіть якщо недостовірна інформація знаходиться протягом тривалого часу у відкритому доступі в мережі Інтернет, тим не менш законодавство України не покладає на жодну особу обов’язку щодня здійснювати моніторинг всіх видів друкованих, теле-, радіо-, медійних засобів масової інформації та соціальних мереж, або ж всіх публікацій в мережі Інтернет, та вишукувати дані, які стосуються її особи та можуть зачіпати честь, гідність або ж ділову репутацію. За замовчуванням такого обов`язку здійснювати перевірку всіх можливих джерел розповсюдження недостовірної інформації законодавством не передбачено;

– по-друге, застосування наслідків спливу строків позовної давності судом можливе тільки за умови, якщо:

1) було порушено право особи та є підстави для задоволення позову;

2) якщо про це заявляє сторона спору в будь-якій формі до ухвалення судом рішення по суті спору;

3) якщо не було поважних причин пропуску строку давності звернення до суду з цим позовом (див., н-д, постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).

Таким чином, особі, яка хоче захистити свою честь, гідність та ділову репутацію шляхом зобов`язання в судовому порядку спростувати таку інформацію, слід звертатись до суду своєчасно, щоб не пропустити строк.

У разі, якщо існують побоювання, що скорочений строк давності щодо вимог про спростування інформації згідно з в пп. 2 ч. 2 ст. 258 ЦК України, сплив, то позивач не позбавлений права обрати декілька альтернативних способів захисту, з перерахованих нами вище.

Відповідно до пп. 1 ч. 1 ст. 268 ЦК України давність на вимоги, що випливають із порушення особистих немайнових прав (крім випадків, встановлених законом), не поширюється. А такі позовні вимоги, як відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок публікації недостовірної негативної інформації про особу, або ж вимога вилучити компрометуючий матеріал із сайту, або ж визнати таку інформацію недостовірною якраз і належать до вимог, які випливають з порушення права на захист честі, гідності та ділової репутації особи, тобто з порушення її особистих немайнових прав.

Тому якщо ж у процесі підготовки до судового провадження виникне необхідність відкоригувати предмет позовних вимог або їх розмір, то в такому разі доцільно збільшити обсяг позовних вимог до початку розгляду справи по суті. Реалізовуючи право на коригування обсягу або розміру позовних вимог, передбачене в ст. 49 ЦПК України, слід враховувати, що: “під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру” (див, наприклад, постанову Верховного Суду від 09.07.2020 року у справі № 922/404/19).Водночас, “позовна вимога про відшкодування моральної шкоди є майновою вимогою, якщо Позивач її визначив у грошовому вимірі” (див., зокрема, правові висновки, сформульовані Верховним Судом у постанові від 28.11.2018 року у справі № 761/11472/15-ц).

Насамкінець не слід забувати про те, що згідно з ч. 2 ст. 6 Закону України “Про судовий збір” в такому разі необхідно буде доплатити судовий збір та надати підтвердження направлення копій відповідних заяв учасникам справи для того, щоб такі заяви в порядку ст. 49 ЦПК України були прийняті судом до розгляду.

3. Правильно встановити відповідача у справі

Перед тим, як звертатись до суду, саме позивачу необхідно належним чином довести, що недостовірна інформація поширена саме цим відповідачем, зазначеним у його позові. Належним відповідачем у разі поширення компромату про особу в мережі Інтернет є автор публікації та власник веб-сайту, особи яких позивач повинен установити, а якщо автор невідомий/неможливо його встановити, тоді відповідачем буде лише власник веб-сайту (п. 12 постанови Пленуму ВСУ № 1 від 27.02.2009 року). Проте вже на цьому етапі особа, чиї права порушені шляхом поширення про неї компромату в мережі Інтернет, на практиці може зіткнутися із серйозними труднощами.

Так, відповідно до ч. 11 ст. 52-1 Закону України “Про авторське право та суміжні права” власники веб-сайтів та постачальники послуг хостингу зобов’язані розміщувати у вільному доступі на власних веб-сайтах та (або) в публічних базах даних записів про доменні імена (WHOIS) достовірну інформацію про себе.

Однак дуже часто відомості про реєстранта доменного імені/ власника веб-сайту на ресурсах WHOIS – приховані, а відкриті лишень дані про реєстратора. Також інформація про власників веб-сайтів та контактних осіб, яка вказана на таких сайтах, може бути некоректною або відверто неправдивою (із вказівкою неіснуючих юридичних осіб, наприклад, що можна перевірити у відповідних державних реєстрах). Зрештою, найбільш ускладненим є пошук власника веб-сайта, який адмініструється компаніями з-за кордону.

Приховування такої інформації виправдовують законодавством про захист персональних даних не тільки в Україні, але й за кордоном. Отож слід з’ясувати, що робити в таких випадках, коли контактні дані на сайті відсутні або ж вони є неправдивими, а інформація про власника веб-сайту прихована та в загальнодоступних базах на зразок WHOIS, відсутня.

По-перше, необхідно звернутись з адвокатським запитом із вимогами надати інформацію про власника веб-сайту за тими контактами (в електронній та письмовій формах), які указані на самому веб-сайті, де опублікована недостовірна інформація.

По-друге, слід долучити витяг з ресурсу WHOIS з тією інформацією, яка, принаймні, зазначена на цьому сайті і є доступною.

По-третє, Пленум Верховного Суду України у п. 12 вищезгаданої нами постанови Пленуму ВСУ № 1 від 27.02.2009 року зазначив, що дані про власника веб-сайту можуть бути витребувані відповідно до положень ЦПК України в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет.

Слід зазначити, що адміністрування адресного простору мережі Інтернет у домені.UA здійснюється недержавною організацією, функції якого здійснює об’єднання підприємств “Український мережевий інформаційний центр” (ч.3 ст. 56 Закону України “Про телекомунікації”, Розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.07.03 № 447-р “Про адміністрування домену .UA”).

Однак ОП “Український мережевий інформаційний центр” зазначає, що воно акредитувало Центр компетенції для надання послуг з видачі довідок та звітів з відповідними відомостями. А тому згідно зі статутом об`єднання, не може надавати послуги третім особам у разі, якщо для цього акредитована інша організація.

Наостанок зауважимо, що Центр компетенції є комерційною організацією, яка надає інформацію про власника веб-сайту/реєстранта доменного імені на платній основі відповідно до свого Порядку.

Крім цього, згідно з усталеною практикою у сфері реєстрації і користування доменними іменами у мережі Інтернет, власником веб-сайту може бути інша особа, аніж реєстрант доменного імені, яким адресується такий веб-сайт. Ним може бути отримувач послуг хостингу та/або володілець облікового запису, що використовується для розміщення веб-сайту в мережі Інтернет. Тому на практиці особа реєстранта доменного імені, отримувача послуг хостингу та володільця облікового запису може як співпадати, так і не співпадати, а відносини між цими суб’єктами, врегульовані на договірних засадах.

Таким чином ми бачимо, що роз`яснення Пленуму ВСУ щодо способу встановлення власника веб-сайту в п. 12 постанови Пленуму ВСУ № 1 від 27.02.2009 року є не лише застарілими, але, по суті, неефективними для застосування. Адже тягар фінансових витрат, пов`язаних з отриманням цих доказів, покладається на позивача, який зможе повернути ці кошти лише в разі виграшу у справі та розподілу судових витрат на його користь.

Хоч такі довідки Центру компетенції є належним та допустимим доказом встановлення відповідача у справах про захист честі та гідності від компромату, розповсюдженого в Інтернеті, що вже було підтверджено Верховним Судом (див., наприклад, постанову від 26 лютого 2020 року у справі № 742/3812/18), вони також не завжди містять необхідні відомості у зв`язку з їх прихованістю.

По-четверте, зазначимо, що нерідко в контактних даних веб-сайту вказано, що адміністрування цим сайтом здійснюється з території іноземної держави. Така реєстрація зачасту здійснюється якраз з метою приховання та значного ускладнення процесу пошуку та встановлення реальних осіб, які причетні до діяльності відповідного інтернет-ресурсу.

В той же час, в практиці адвокатського об’єднання “Кравець та партнери” є досвід звернення з адвокатськими запитами до відповідних контролюючих органів деяких іноземних держав, зокрема, до Роскомнагляду Російської Федерації. Такі запити були розглянуті по суті згідно з Конвенцією про правову допомогу і правові відносини в цивільних, сімейних та кримінальних справах.

Отже, особа, яка бажає захистити свою репутацію від компромату, поширеного щодо неї в мережі Інтернет, повинна надати до суду відповідні докази на підтвердження того, що вона вжила всіх можливих заходів для того, щоб встановити належного відповідача у такій категорії справ. Невжиття ж цих заходів може призвести до того, що суд своєю ухвалою вправі буде відмовити у витребуванні/забезпеченні доказів (зокрема, за невиконання вимог пп.4 ч. 2 ст. 84 ЦПК України).

В судовій практиці зустрічаються випадки, коли суди відмовляють у розгляді заяв за правилами окремого провадження, якщо особа, наприклад, не вжила достатніх заходів для встановлення належного відповідача – власника веб-сайту, проте намагається встановити факт недостовірності поширеної інформації та спростувати її з посиланням на те, що така особа невідома (абз. 3 ч. 4 ст. 277 ЦК України).

Таким чином, з урахуванням розвитку судової практики в України у справах про захист честі, гідності та ділової репутації фізичних та юридичних осіб, а також за відсутності належного нормативно-правового регулювання діяльності інтернет-ЗМІ, найбільш ефективним у таких випадках буде звернення за правничою допомогою до професійних фахівців, які допоможуть вибудувати стратегію захисту, захистити порушені особисті немайнові права особи та отримати грошову компенсацію за ті моральні страждання, яких особа зазнала внаслідок приниження її честі, гідності та компрометування її ділової репутації.

Автор публікації: Аліна Сидор, юрист Адвокатського об’єднання «Кравець та партнери»

Для ПРОТОКОЛ

АО «Кравец и Партнеры»