Такої думки дотримується адвокат Богуслаєва голова АО “Кравець і партнери” адвокат Ростислав Кравець. У суді допитують свідків, які не повідомляють жодних фактів щодо справи, каже юрист.

За його словами, Богуслаєва тримають під вартою вже четвертий рік безпідставно, адже не мають жодного доказу його провини. При цьому кожне судове засідання виглядає як затягування часу. Кравець продемонстрував це на прикладі однієї із останніх зустрічей у залі суду.

На засіданні від 25 листопада 2025-го нарешті допитували свідків. Ба більше, цей процес навіть документувала Моніторингова місія IAC ISHR. До суду вперше за три роки запросили окремих свідків. Один із них відверто заявив, що нічого не знає про ймовірну співпрацю АТ “Мотор Січ” із Росією після введення відповідних заборон. Господарська діяльність підприємства не входила до сфери компетенції свідка. До того ж, він не пригадує і жодних звернень від Богуслаєва щодо надання будь-якої допомоги.

“Крім того, свідок підтвердив, що у 2022 році дійсно зустрічався з обвинуваченим, однак не пам’ятає змісту розмов. Він також повідомив, що очолив палац спорту “Юність” у 2009 році, а до цього працював заступником начальника одного з цехів АТ “Мотор Січ”. Про зовнішньоторговельну діяльність підприємства йому нічого не відомо, так як це не входило до його компетенції. Також він зазначив, що про обставини даного кримінального провадження дізнався зі ЗМІ, — пише Кравець. — Логічне питання, навіщо цей свідок, якому нічого не відомо і що він може підтвердити, коли з 2009 року взагалі не мав жодного відношення ні до виробництва, ні до торгівлі? Просто тягнути час, як і з іншим свідком — водієм Богуслаєва та й багатьма іншими, які повідомляють, що навіть за їх функціональними обов’язками, вони не мають жодного відношення до обставин зазначених в обвинувальному акті”.

Водночас адвокат підкреслює, що порушуються й інші права його підзахисного. Зокрема щодо можливості задавати питання свідкам у суді. Так, прокурор у Київському апеляційному суді під час розгляду скарги на ухвалу щодо безальтернативного продовження тримання під вартою заявив, що таким чином на свідків здійснюється тиск. За словами Кравця, саме це прокуратура зробила однією із підстав для продовження строку перебування Богуслаєва за ґратами.

Крім цього під час засідання Київського апеляційного суду 15 січня 2026 прокурор зазначила, що записів допиту окремих свідків у суді немає у матеріалах справи. Це означає, що допити проводитимуться повторно, що ще більше затягне судовий процес.

“Нагадаю, головуюча у справі — Педенко Ада Михайлівна, яка після засідання 16.12.2025 пішла у відпустку і нове призначила на 09.02.2026. Раніше, при таких тривалих перервах призначали новий склад суду, який в цій справі вже третій”, — говорить Кравець.

На його думку, такими кроками судова система вкотре демонструє відверте нехтування правами людини.

У моніторинговій місії IAC ISHR, говорить захисник, вкотре звернули увагу на постійну неявку свідків сторони звинувачення до зали суду. У експертів залишаються сумніви щодо реальної потреби застосування до пенсіонера Богуслаєва саме такого запобіжного заходу, зважаючи на його вік та стан здоров’я.

“За таких умов постає питання, чи було досягнуто справедливого балансу між інтересами кримінального провадження та обов’язком держави забезпечити пропорційне, необхідне й гуманне втручання у права особи відповідно до вимог статей 3 і 5 Європейської конвенції з прав людини”, — додає Ростислав Кравець.

За його словами, наразі Вячеслав Богуслаєв перебуває у камері, де температура сягає всього близько 10 градусів за Цельсієм. Все його майно конфісковане, пенсія не виплачується, а додатково ще й стягуються податки — за майно, яке тепер належить державі.

“Суди всіх інстанцій та всіх юрисдикцій чекають одно — смерті Богуслаєва аби мати можливість уникнути відповідальності за злочини проти людяності”, — переконаний адвокат.

Джерело: news.telegraf.com.ua

АО «Кравець І Партнери»

За ігнорування повістки передбачені адміністративні штрафи та кримінальна відповідальність, включаючи обмеження волі до трьох років або позбавлення волі до п’яти років. 

Людина може отримати повістку повторно, якщо не з’явилася в ТЦК після першого виклику. Згідно з новим законом, у разі невиконання військовозобов’язаними та резервістами своїх обов’язків, до таких осіб може застосовуватися тимчасове обмеження за рішенням суду на право керування особистим транспортом.

Відповідно до законів України, усі військовозобов’язані протягом семи днів після зміни будь-яких облікових даних мають повідомляти ТЦК. Це стосується зміни місця проживання, роботи, сімейного стану тощо.

Водночас у разі невиконання військовозобов’язаним своїх обов’язків ТЦК має право звернутися до Нацполіції для адміністративного затримання та приведення людини. Якщо це неможливо здійснити, ТЦК надсилає громадянину лист з вимогою щодо виконання обов’язків.

У разі невиконання цієї вимоги протягом 10 днів, ТЦК може звернутися до суду з проханням про обмеження у праві керування автомобілем. Однак, і це обмеження не може бути застосоване, якщо кермування – це основне джерело заробітку людини або авто є необхідністю, оскільки в родині є людина з інвалідністю, – пояснюють у виданні.

Адвокат Ростислав Кравець зазначив, що щодо ігнорування повістки передбачена також адміністративна відповідальність – у вигляді штрафу, та кримінальна відповідальність за ігнорування вказівок щодо мобілізації – обмеження волі до трьох років, або позбавлення волі до п’яти років. Але треба мати на увазі, що кожен з таких випадків розглядають індивідуально та з використанням цілого комплексу заходів.

Відповідно до законодавства, штрафи для людей, які ухиляються від мобілізації, такі:

• за недотримання правил військового обліку накладається штраф у розмірі від 3 400 до 5 100 гривень;
• за порушення повторно або в особливий період сума зростає до 17 000-25 500 гривень;
• також передбачена відповідальність за порушення законодавства, що стосуються оборони та мобілізації.

Відомо, що у березні 2025 року парламент ухвалив законопроєкт, що передбачає знижку на штраф від ТЦК для військовозобов’язаних, які сплатять їх добровільно.

Останні новини про мобілізацію: що відомо?

Адвокатка пояснила, що сплата штрафу за порушення правил військового обліку не завжди знімає статус “у розшуку”. Випадки з неправомірними штрафами від ТЦК зазвичай вирішують у суді, але це може затягнутися на місяці, а за цей час можуть надіслати нові повістки.

До слова, Рада дозволила критичним підприємствам бронювати людей на 45 днів, якщо в них неналежно оформлені облікові документи.

Бронювання стосується військовозобов’язаних працівників критичних та оборонно-промислових підприємств.

Джерело: 24tv.ua

АО «Кравець І Партнери»

На жаль, Україна вже багато років залишається не привабливою для іноземних інвесторів, причиною чого стабільно залишається недовіра до судової системи (читайте: корупція та панібратство, кумівство в системі).

Щоразу при зміні влади кожен новий президент чи то партія обіцяють покласти край корупції та зробити суд дійсно незалежною гілкою влади. Втім за усі 32 роки Незалежності України, обіцянки так і залишилися обіцянками. Судова реформа Петра Порошенка по своїй суті звелася до зміни назв судів і табличок на таких судах. Вона звісно ознаменувалася і приходом деяких нових суддів, однак суттєвої зміни кадри не зазнали (хіба що переміщення суддів від одного суду до іншого).

Передвиборчі обіцянки Володимира Зеленського не були виключенням. Серед них:

1. Судова гілка влади повинна стати Владою, а не прислужником у Президента, уряду, парламенту, місцевої влади. Ми повернемо довіру і повагу до суду.

2. Не боротьба з корупцією, а перемога над нею.

За чотири роки президентства Володимиру Зеленському поки що виконати дані обіцянки не вдалося. Єдиними змінами, принесеними у систему правосуддя наразі стала ліквідація Окружного адміністративного суду м. Києва. Однак, перезавантаження судової гілки влади не відбулося, що, як наслідок, на фоні повномасштабної російсько-української війни та зміщення векторів уваги, лише посилило відчуття суддівської безкарності та вседозволеності.

Підтвердженням вищевказаного стало затримання у травні 2023 року на отриманні хабаря в три мільйони доларів Голови Верховного суду Всеволода Князєва за прийняте на користь бізнесмена-олігарха Костянтина Жеваго рішення.

Таку інформацію як медіа, так і громадянське суспільство і міжнародні партнери сприйняли неоднозначно: з одного боку, це просто удар “нижче поясу” по і без того не бездоганній репутації судової гілки влади. З іншого боку, ситуація з затриманням Всеволода Князєва оцінюється позитивно, адже як ніщо яскраво свідчить, що Україна готова до боротьби з корупцією на найвищому державному рівні, і навіть очільник однієї з незалежних гілок влади не є виключенням.

Чи стало затримання Голови Верховного Суду “холодним душем” для інших суддів, чи стали вони все ж свідомими за наслідки своїх не зовсім справедливих рішень та дійсно незалежними? Чи спостерігається тенденція до законних та прогнозованих судових рішень, прийнятих у відповідності до усталених висновків Верховного Суду щодо застосування норми права? Чи готова Україна з розпростертими обіймами зустрічати інвесторів?

Недаремно прозорість судової системи є одним з факторів, що визначає інвестиційну привабливість країни, адже лише у випадку здійснення правосуддя незалежними та кваліфікованими суддями, сторони можуть розраховувати на прогнозоване та справедливе судове рішення, тобто на законний захист власного бізнесу, власності та інвестицій від неправомірних посягань.

Вочевидь, для бізнесу та інвестицій саме це і є ключовим показником – прогнозованість судового рішення. Адже на відміну від цивільного процесу, за господарським процесом, в який у випадку спорів вступають юридичні особи, судитися – це не дешеве задоволення (починаючи вже з розміру сплаченого судового збору та закінчуючи вартістю послуг кваліфікованих адвокатів і збором доказової бази).

А тому, перш ніж наважитися на інвестування у бізнес, придбання власності, а в подальшому, і на можливі немалі витрати у випадку виникнення якогось спору, важливо розуміти, чи зможе інвестор захисти свої вкладення в судовому порядку, чи це лише призведе для нього до додаткових витрат без будь-якої передбачуваності щодо можливого результату спорів.

За більш як двадцятирічну адвокатську кар’єру та досвід представництва інтересів клієнтів (як фізичних, так і юридичних осіб) в усіх судових інстанціях мені пощастило наочно спостерігати за усіма реформами та змінами.

Хоч як би мені не хотілося сказати інше, на жаль, ні війна, ні затримання Всеволода Князєва не призвели до змін в судовій системі, а усі судові реформи та процесуальні зміни, наскільки б не були вони позитивні, розбиваються об людський фактор, а саме – безпосередній склад суддів, які розглядають кожну конкретну судову справу та їх слідування або ні імперативним нормам закону, а також сформованим Верховним Судом висновкам щодо застосування норми права, які дуже часто ґрунтуються не на нормах Закону, а на власному сприйнятті Закону особами, що випадково потрапили до суду, дуже часто, навіть без судової практики до цього.

Аби не бути голослівним, розповім про одну з крайніх судових справ, що розглядалася в Касаційному господарському суді.

У жовтні 2021 року колишній народний депутат від Партії регіонів звернувся до Господарського суду Вінницької області з позовом про витребування контрольного пакету акцій одного з вінницьких підприємств, які були продані ще у 2014 році за договором, який цей екс-народний депутат нібито не підписував.

Тут я не даремно акцентуюся на тому, що мова йде про договір, що був укладений ще у 2014 році, а позивач звернувся з позовом лише через шість років після його укладення, адже навіть кожен починаючий юрист знає про трирічний строк позовної давності для звернення до суду за захистом свого права, пропуск якого є самостійною підставою для відмови у позові, але до цього ми ще повернемося, давайте усе по черзі.

Отже, Господарським судом Вінницької області було прийнято рішення на користь цього депутата. Суд апеляційної інстанції, скасував рішення суду першої інстанції та відмовив в задоволенні позову екс-регіонала. Втім, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду постанову суду апеляційної інстанції скасував та залишив в силі рішення місцевого господарського суду.

В касаційному господарському суді справу № 902/1076/21 слухали судді Бакуліна С.В., Студенець В.І. і Кібенко О.Р. Рішення було прийнято двома суддями: Бакуліною С.В. та Студенцем В.І., суддя Кібенко О.Р. висловила окрему думку.

На мою думку, в даній справі постанова Верховного Суду є резонансною, оскільки в ній Верховний Суд порушив пряму норму закону та вийшов за межі повноважень, наданих суду касаційної інстанції, а також проігнорував обов’язкові до застосування висновки Великої палати Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

Отже, далі вже більш предметно до тексту постанови Верховного Суду поясню, чому на мою думку це судове рішення є прикладом відсутності об’єктивного та усестороннього, справедливого судового розгляду.

Ну, по-перше, суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. А це значить, що через ст. 300 Господарського процесуального кодексу України він не має права здійснювати оцінку доказів, а лише перевіряє правильність застосування норми права.

Попри це, в мотивувальній частині своєї постанови Верховний Суд здійснив переоцінку двох єдиних наданих екс-депутатом доказів на підтвердження того, що він договір у 2014 році не підписував, які суд апеляційної інстанції визнав неналежними доказами.

Так, Верховний Суд на підставі табеля обліку відпрацьованого робочого часу екс-депутата, за яким він, як народний депутат, відпрацював восьмигодинний робочий день (без зазначення місця виконання роботи) встановив, що екс-депутат протягом усієї доби не знаходився у м. Вінниця в день підписання договору.

Це при тому, що в день укладення спірного договору, коли екс-депутат регіонал нібито був у Верховній Раді України, ні пленарних засідань, ні засідань комітету з питань будівництва, містобудування та житлово-комунального господарства та регіональної політики ВРУ, членом якого був позивач, не було. Цю інформацію вкрай легко перевірити просто з веб.сайту Верховної Ради України. Екс-депутат в цей день міг, наприклад, проводити роботу з виборцями на місцевості у м. Вінниця, де у нього була приймальня, як народного депутата. Але знову ж таки, у Верховного суду немає повноважень це досліджувати, звичайно, якщо йому не надали документів, які значно більше важать, ніж норми Закону.

Другим доказом, переоцінку якого здійснив Верховний Суд, є показання свідків. Так, в абзаці 2 пункту 5.29. постанови судом касаційної інстанції на підставі показів свідків – працівників депозитарної установи, встановлено факт винесення відповідачем та третьою особою документів з депозитарної установи.

В той час, як сама депозитарна установа в силу закону несе відповідальність за збереження як акцій, так і документів, та відповідно до Положення про провадження депозитарної діяльності повинен був бути складений акт спеціально створеної комісії за фактом втрати документів, або хоча б звернення до правоохоронних органів. При цьому судді Касаційного господарського суду переоцінюють покази свідків, які через ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, не можуть бути належними доказами втрати документів.

Однак незаконність прийнятого Верховним Судом рішення проявляється не лише в тому, що він здійснив оцінку доказів, а й в тому, що він проігнорував сталі раніше сформовані правові позиції Верховного Суду, щодо застосування норми права та прийняв протилежне ним рішення.

Так, попри сформовану практику, суд визнав неукладеним фактично виконаний правочин.

Спірний договір купівлі-продажу цінних паперів, який екс-депутат вважає не підписаним, а касаційний суд вважає неукладеним, фактично є виконаним депозитарною установою, яка не тільки укладала цей правочин як повірений покупця за довіреністю, але й здійснила зарахування цінних паперів на рахунок покупця в цінних паперах, з відображенням у реєстрі депозитарної установи. Відомості про цю операцію було тоді ж висвітлено у відкритих джерелах – на SMIDA, сайті, що є у відкритому доступі та відповідальність за достовірність відомостей з якого несе Комісія з цінних паперів. Крім того, після набуття акцій, новий власник повноцінно ними розпоряджався, зокрема, як акціонер брав участь в загальних зборах підприємства, приймав значущі для підприємства дії, затверджував результати діяльності товариства тощо.

Однак у цій справі вказану правову позицію, від якої не відступала Велика Палата, вирішили просто проігнорувати судді касаційної інстанції. А дії щодо виконання правочину описали лише скупою фразою “можливо депозитарною установою було вчинено порушення”.

Як взагалі в рішенні Верховного Суду може бути застосовано слово “можливо”? Відколи стало допустимим ґрунтувати рішення на припущеннях? Якщо якийсь із фактів залишається не повністю дослідженим чи не встановленим, то хіба це не підстава для передачі справи на новий розгляд?

Ну і останній, не менш кричущий факт порушення в описаній справі – це цілковите ігнорування Верховним Судом строків позовної давності.

Існує сформована позиція як ЄСПЛ, так і Великої Палати Верховного Суду, відповідно до якої строк позовної давності обчислюється не просто з моменту, коли особа дізналася про порушене право, а з моменту, коли вона могла дізнатися про таке порушене право.

Нагадую, що мова йде про правочин, укладений у 2014 році щодо відчуження контрольного пакету акцій 51%!!!

Контрольний пакет акцій товариства – це не просто якесь рухоме чи нерухоме майно, яке особа придбала і дійсно протягом багатьох років може не використовувати та не цікавитися його станом.

Без участі акціонера з контрольним пакетом акцій в управлінні, товариство просто б припинило свою роботу, адже на загальних зборах саме голос контрольного акціонера є вирішальним, а тому жодне рішення не було б прийнятим, як щодо укладення значного правочину, так і щодо обрання членів виконавчого органу, затвердження результатів діяльності товариства за рік тощо.

Крім того, на відміну від звичайного товариства з обмеженою відповідальністю, діяльність акціонерних товариств досить регламентована, по-перше, інформація про усі значущі дії акціонерного товариства відображаються на сайті SMIDA, тримачем якого є Національна комісія з цінних паперів і фондового ринку, по-друге, акціонерне товариство зобов’язане проводити загальні збори акціонерів щонайменше один раз на рік, про що, знову ж таки, міститься інформація на сайті SMIDA.

Якщо екс-депутат дійсно не знав про відчуження його акцій, то вже у 2015 році він, як досить успішний бізнесмен, мав би поцікавитися, чому його, як головного акціонера, не викликають на збори, хіба що вже на той час він добре знав, що не є таким акціонером, однак суд касаційної інстанції не надав оцінку вимогам про застосування строку позовної давності взагалі.

Ну і, увага, “вишенька на торті”: екс-депутат є суб’єктом декларування і ТРИЧІ у 2014, 2015 та 2016 році задекларував, що у нього відсутні акції. Але судді, яким про це відомо, такі обставини вирішили проігнорувати.

Тут я все ж таки хотів би зупинитися на кричущості допущених судом порушень. Судді Бакуліна С.В. (раніше входила до складу Великої палати, судді якої замішані в отриманні хабарів) та Студенець В.І. не просто не застосували свої ж правові висновки, вони, проігнорували зроблені заяви про застосування позовної давності та не застосували її.

Зауважу, що ч.1 ст.6 Конвенції гарантує справедливий і публічний розгляд справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом. Тому не вирішення питання про можливість застосування позовної давності свідчить про порушення права на справедливий суд, закріпленого у ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як наслідок, судді позбавили відповідачів гарантованого права на судовий захист, адже у випадку застосування позовної давності, у позові екс-депутата було б відмовлено, з цієї підстави, не говорячи вже й про інші.

В даній ситуації до суддів Бакуліної С.В, та Студенця В.І. виникає чимало запитань, зокрема, що змусило їх проігнорувати власні сталі правові висновки, а також висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду та практику ЄСПЛ щодо застосування строків позовної давності для забезпечення правової визначеності, які ж агрументи їх змусили переступити через Закон та здоровий глузд.

Підсумовуючи описане, на прикладі лише цієї однієї справи, яка була на розгляді у Верховному Суді вже після затримання Князєва, на жаль, в незалежність та об’єктивність суддів Верховного Суду вірити не доводиться. Я вважаю, що ця справа ілюструє реалії українського бізнесу чи інвестування: ти вкладаєш душу, час, кошти в розвиток своєї справи, ти бачиш плоди своєї праці, адже бізнес процвітає, але ти не можеш бути впевненим, що в один день ти прокинешся, а всього цього у тебе не буде. І ти це можеш втрати навіть після шести років своєї праці, не через війну чи ракетні удари, а через сумнівні висновки та внутрішнє переконання, що не ґрунтуються на Законі, а також ігнорування сталих позицій Верховного Суду щодо застосування норми права, та, як наслідок, не прогнозованість судового рішення.

Тому, ми лише можемо констатувати, що небезпричинна недовіра до судової системи досі залишається одним з ключових факторів, що негативно впливають на інвестиційний клімат в Україні. На прикладі Всеволода Князєва ми можемо спостерігати певні позитивні зміни, втім, для того, щоб такі зміни були відчутними, повинна відбутися суттєва чистка кадрів в системі правосуддя, а не поодинока.

Апостроф

АО «Кравець І Партнери»

Рекомендація обов’язкового штибу

В новітню українську історію вже ввійшли ТСК (Тимчасова спеціальна комісія з перевірки суддів судів загальної юрисдикції) та ГРД (Громадська рада доброчесності). Цілком імовірно, що в підручниках їхню діяльність назвуть проривом і небаченим для України дивом у відновленні довіри до судової влади, однак кожна медаль має два боки.

У цьому випадку зворотним боком є захист прав та інтересів кандидатів у судді й самих суддів. Адже, набуваючи свого статусу, ці особи не позбавляються конвенційних та основоположних прав, таких як право на судовий захист, належний процес та врешті-решт верховенство права, до якого ми так прагнемо.

Водночас, починаючи з 2014 року, коли вперше з’явилися висновки ТСК і ГРД, стало зрозуміло, що ці суб’єкти наділені необмежними дискреційними повноваженнями. При цьому їхній статус залишався невизначеним, бо вони не є ні органом державної влади, ні юридичною особою, ні громадською організацією. Хоча їхні рішення мають так званий рекомендаційний характер, однак вони є обов’язковими до розгляду та впливають на професійну кар’єру суддів чи кандидатів.

Поєднання невизначеного статусу та рекомендаційного характеру рішення має наслідком відсутність ефективного юридичного захисту від порушень, що можуть бути допущені таким органом. Не виключено, що аналогічна ситуація складеться і з діяльністю ГРМЕ.

Ні статусу, ні місцезнаходження

Діяльність та статус ГРМЕ визначено аж двома статтями закону «Про Вищий антикорупційний суд» — стст.8 та 9. Так, згідно із ст.9 закону рада утворюється Вищою кваліфікаційною комісією суддів, її члени призначаються також нею, достроково повноваження члена ГРМЕ, знову ж таки, припиняє ВККС. Тобто, саме від комісії фактично залежить існування ради та її склад, що вже ставить під сумнів незалежну та неупереджену співпрацю цих двох суб’єктів.

При цьому закон не встановлює, яким чином утворюється рада, на сайті ВККС не опубліковано рішення про заснування ГРМЕ. Отже, неможливо визначити ні строку її діяльності, ні бодай якогось статусу. Навіть місцезнаходження ні ВККС, ні ГРМЕ (на своєму сайті, який недавно було створено) не вказують.

Відсутність місцезнаходження виключає можливість офіційного надання документів ГРМЕ. Електронна адреса, вказана на сайті ради, має сумнівний характер, оскільки у жодному документі не зазначено, кому вона належить, тобто не можна встановити, з ким вестиметься листування за цією адресою.

Самі собі нормотворці

Крім того, законом не визначено форми діяльності ГРМЕ, порядку ухвалення рішення тощо. Зауважимо, що закон не наділив раду правом регулювати ці питання, як і не закріпив за нею право приймати регламент, положення тощо.

Разом з тим на сайті ГРМЕ можна побачити такі документи, як «Критерії оцінки», затверджені протоколом ГРМЕ від 28.12.2018, та «Регламент ГРМЕ», затверджений рішенням ГРМЕ від 4.01.2019.

Проте ці документи не відповідають закону, бо жодних повноважень щодо прийняття подібних актів ГРМЕ не має. Це свідчить про сумніви в доброчесності та бездоганній репутації членів ради, які розпочали свою діяльність з перевищення повноважень та ігнорування норм національного законодавства.

В цьому розрізі особливо актуальною буде практика Європейського суду з прав людини щодо тлумачення поняття «якість закону». Зокрема того, що чинні положення національного законодавства потрібно формулювати так, аби вони були доступними для розуміння, чіткими і передбачуваними у практичному застосуванні.

До того ж, жоден нормативно-правовий акт не звільняє ГРМЕ від обов’язку дотримуватися національного законодавства та діяти на його підставі.

У разі прийняття рішень з посиланнями на регламент ГРМЕ чи критерії оцінки можна говорити про порушення принципу законності та провести аналогію із застосуванням принципу «плодів отруєного дерева». Адже протиправна поведінка не може породжувати жодних правових наслідків, окрім відповідальності.

Висновки за межами компетенції

Частиною 4 ст.8 закону про ВАКС визначено межі компетенції ГРМЕ, зокрема щодо сприяння у встановленні законності джерел походження майна, відповідності рівня життя кандидата або членів його сім’ї задекларованим доходам, відповідності способу життя кандидата його статусу, наявності знань та практичних навичок для розгляду справ, віднесених до підсудності цього суду.

Втім, закон не містить застереження про те, що поняття «законність джерел походження майна», «відповідність рівня життя кандидата або членів його сім’ї задекларованим доходам», «відповідність способу життя кандидата його статусу» мають автономне значення та не кореспондуються і чинним законодавством.

Водночас аналіз закону «Про запобігання корупції» та низка рішень Верховного Суду свідчать, що виключно НАЗК є єдиним компетентним органом, який може встановлювати факти неправильності заповнення декларацій, зазначення неповної чи неправдивої інформації в них, невідповідності рівня життя доходам, незаконності збагачення тощо. І тільки на підставі документів НАЗК інші органи можуть вживати відповідних заходів.

У цьому випадку подібні законодавчі формулювання є єдиним стримувальним чинником від виходу за межі дискреційних повноважень і саме від їх дотримання залежить, чи не буде процедура відбору свавільною.

Критерії з припущеннями

Критерії оцінки, затверджені ГРМЕ, не відповідають згаданим законодавчим обмеженням. Ось кілька прикладів.

Пункт b, показник 1: поняття «член сім’ї» необхідно застосовувати широко. Закон про ВАКС не пов’язує це поняття винятково з його значенням, передбаченим законом «Про запобігання корупції». З огляду на це воно може охоплювати не лише когось із подружжя і осіб, які живуть разом з кандидатом і пов’язані з ним/нею спільним побутом, як це встановлено ст.1 закону «Про запобігання корупції», але й інших родичів та близьких осіб незалежно від того, чи вони проживають разом.

Пункт d, показник 1: дохід, що не був задекларований в органах державної влади згідно з вимогами відповідного законодавства (наприклад, податкового чи антикорупційного) або був задекларований, проте став інструментом чи результатом незаконної або незадекларованої діяльності, не вважається законним.

Пункт f, показник 1: показниками незаконності походження доходу є з-поміж іншого засоби фінансування за рахунок закордонного доходу; подарунки, спадок, подібні несподівано отримані надходження або позики; сумнівний дохід від недостатньо задокументованого чи закритого бізнесу або від продажу майна.

Подібні вимоги до кандидатів у судді не передбачені жодним чинним нормативно-правовим актом. Про їх існування немає навіть натяку ні в законі про ВАКС, ні в законі «Про судоустрій і статус суддів». Крім того, ці вимоги з’явилися вже в процесі проведення конкурсу, що не відповідає принципам передбачуваності та чіткості, не узгоджується із законодавством України та є прямим перевищенням повноважень.

Ручний режим відбору

Згідно з п.11 (b) Монреальської універсальної декларації про незалежність правосуддя 1983 року не існує єдиного правильного способу обрання суддів; єдиною вимогою є те, що спосіб обрання повинен гарантувати, що призначення суддів не здійснюється з нечесних мотивів.

І це ставить під сумнів чесність мотивів призначення суддів до ВАКС. Це швидше схоже на ручний режим відбору, забезпечений неякісним законом та необмеженими дискреційними повноваженнями суб’єкта з невизначеним статусом.

Демонстрацією високого рівня практичних навичок та умінь, а також здатності бути незалежним і відстоювати свою позицію буде заявлення кандидатами на посади суддів відводів особам, які не дотримуються національного законодавства та не забезпечують неупередженого відбору з чесних мотивів. Адже іншого шансу заявити про свої права чи захистити їх не буде.

Кожному під силу змінити світ на краще…

Анна Мартиненко, Адвокат АК «Кравець і Партнери»,

Ростислав Кравець, Старший Партнер АК «Кравець і Партнери» для Закон і Бізнес

Адвокатская компания Кравец и Партнеры