Саме цього дня російська федерація розпочала збройну воєнну кампанію проти цивілізованого світу, уособленням якого є Український Народ.

24 лютого 2022 року ввійде в історію Української державності як день всенародного єднання, братерства, взаємодопомоги, підтримки та спільної ненависті. Українці по всьому світу об’єдналися задля досягнення спільної мети – захистити свій Дім від російських окупантів та доказати всьому світу, що Україна – це не лише контури на карті Європи, а велична, незламна і нескорена країна…країна вільних і незалежних людей…країна добра і світла…країна свободи!

«Спецоперація», як називає політичне керівництво російської федерації, війну в Україні повинна була успішно закінчитись (за планами воєнного керівництва країни-агресора) через декілька днів після вступу російських військових на територію України.

Проте, не вийшло.

Українські військові – вже тридцять шостий день (на момент написання даної статті) героїчно захищають Українські міста, села, селища від навали російської орди. І кожен новий день героїчного супротиву наближає російську федерацію до поразки, адже під жорсткими санкціями світового співтовариства та в результаті величезних втрат, завданих нашими військовими, російський агресор з кожним днем втрачає можливість повноцінно продовжувати воєнні дії на території України.

Однак, незважаючи на мужню стійкість Українців, російськими окупантами вже зруйновані Маріуполь, Харків, Волноваха, Чернігів, Буча, Ірпінь, Гостомель та десятки інших населених пунктів. Через вторгнення російської федерації на територію України втрати України досягли за повідомленням прем’єр-міністра України Дениса Шмигаля понад 500 млрд дол. США. (станом на 16 березня 2022 року). Є неоціненними та безповоротними втрати рідних, близьких, родичів…

А що ж буде далі?

Далі – перемога, тільки перемога. І наразі все частіше почали лунати вислови щодо можливих виплат репарацій та відшкодування завданої російською федерацією шкоди.

В даній статті пропоную розглянути світовий досвід виплат репарацій та відшкодування завданої країною-агресором шкоди.

Саме поняття «репарації» з’явилось в міжнародному праві більш як сто років тому. За наслідками підписання Версальського мирного договору 28 червня 1919 року (був підписаний державами-переможницями у Першій світовій війні – США, Великою Британією, Французькою республікою, Королівством Італія, Японською імперією, Бельгією тощо – з одного боку, і переможеною Німеччиною — з іншого), серед інших умов Німеччина зобов’язувалась здійснювати виплати величезних сум країнам, які формували блок держав Антанти, розмір яких невдовзі визначила Міжсоюзницька Комісія з репарацій (269 млрд. золотих марок упродовж 42 років). Згодом розмір виплат було зменшено до 132 млрд. золотих марок, що на той час становило 31,4 млрд. дол. США.

Можна говорити про те, що репарації – це відшкодування переможеною державою завданих нею під час воєнних дій країні, що зазнала нападу збитків.

Реальні збитки, спричинені Першою світовою війною Європі, підрахувати було нереально, проте приблизна сума дорівнювала 33 млрд. дол. США.

Репарації, встановлені Версальським мирним договором носили різні форми, включаючи вугілля, сталь, сільськогосподарську продукцію тощо, більшою мірою через те, що грошові відшкодування такого розміру могли призвести до гіперінфляції (яка насправді сталася в повоєнній Німеччині), що було в край не вигідно для Франції та Великої Британії.

Версальський мирний договір підтвердив той факт, що Німеччина несе відповідальність за руйнування вугільних шахт на півночі Французької республіки й частині Бельгії, частині Королівства Італія. У зв’язку з цим, Французька республіка отримала у користування вугленосний басейн Німеччини Саар. Крім того, Німеччина змушена була передавати Французькій республіці, Бельгії та Королівству Італія мільйони тонн вугілля протягом 10 років.

Однак, за часів Адольфа Гітлера, Німеччина порушувала умови Версальського мирного договору. Виплати були знову відновлені в 1953 році.

Останні платежі на виконання умов Версальського мирного договору були зроблені Німеччиною в жовтні 2010 року.

За результатами Першої світової війни не тільки Німеччина зобов’язана була виплачувати репарації, а й її союзники.

Так, в результаті укладення Сен-Жерменського мирного договору 10 вересня 1919 року Австрія зобов’язувалась передати переможцям у рахунок репарацій весь торговельний і риболовецький флот.

27 листопада 1919 року у Неї-сюр-Сен (поблизу Парижа) між Болгарією, яка зазнала поразки в Першій світовій війні та державами-переможницями – членами блоку Антанти та їхніми союзниками був підписаний Нейїський мирний договір, за яким Болгарія зобов’язана була виплачувати впродовж 37 років репарації на суму 2,25 млрд. золотих франків. Після Другої світової війни Нейїський мирний договір повністю втратив чинність.

За результатами укладеного 04 червня 1920 року між союзними державами Антанти у Першій світовій війні та Королівством Угорщина Тріанонського мирного договору Угорщина зобов’язана була виплатити репарації переможцям загальною сумою 200 млн. золотих крон.

Севрський мирний договір був підписаний 10 серпня 1920 року у Севрі (поблизу Парижа) султанським урядом Османської імперії й союзними державами — переможницями в Першій світовій війні. Проте, його підписання викликало величезне обурення турецького народу. У 1923 році у м. Лозанні Севрський мирний договір був скасований й підписано між Великою Британією, Французькою республікою, Королівством Італія, Японською імперією, Королівством Греція, Королівством Румунія, Королівством Сербів, Хорватів і Словенців, з одного боку, і Туреччиною — з іншого, новий Лозаннський мирний договір, за яким Туреччина погодилась виплатити країнам-переможцям частину зовнішнього боргу вже неіснуючої Османської імперії. Остаточно за цими зобов’язаннями розрахувалися в 1954 році.

Виплата репарацій була передбачена і за результатами Другої світової війни. Так, на Ялтинській та на Потсдамській конференціях в 1945 роках були визначені форми й розміри репарацій, які повинна була виплатити Німеччина країнам-переможцям. Згідно з домовленостями Німеччина зобов’язувалась виплатити репарації у розмірі 20 млрд. дол. США. Передбачалось вивезення в рахунок репарацій устаткування, промислових виробів, продукції сільського господарства та інших цінностей.

На Потсдамській конференції в 1945 році була досягнута наступна домовленість – репараційні претензії СРСР будуть задоволені шляхом вилучення зі східної зони Німеччини і за рахунок німецьких активів у Болгарії, Фінляндії, Угорщині, Румунії та Східній Австрії; претензії США, Великої Британії та інших країн, що мали право на репарації, будуть задоволені із західних зон; репараційні претензії Польщі СРСР задовольнить зі своєї частки; деяку долю репараційних платежів СРСР додатково мав отримати з західних зон Німеччини.

Згідно з оприлюдненими в 1990-ті роки даними Головного трофейного управління, в СРСР з Німеччини було вивезено близько 400 тис. залізничних вагонів, в тому числі 72 тис. вагонів будівельних матеріалів, 2885 заводів, 96 електростанцій, 340 тис. верстатів, 200 тис. електродвигунів, 1 млн. 335 тис. голів худоби, 2,3 млн тонн зерна, мільйон тонн картоплі та овочів, по півмільйона тонн жиру та цукру, 20 млн літрів спирту, 16 тонн тютюну.

У мешканців радянської зони окупації Німеччини офіційно конфіскували 60 тис. роялів, 460 тис. радіоприймачів, 190 тис. килимів, 940 тис. предметів меблів, 265 тис. настінних і наручних годинників, які здебільшого були розподілені за невелику плату між радянськими номенклатурними чинами та старшими офіцерами. В документах трофейного відомства рахується також 1,2 млн чоловічих і жіночих пальт, 1 млн головних уборів і 186 вагонів вина.

Стягнення репарацій з Німецької Демократичної Республіки було припинено з 01 січня 1954 року.

10 лютого 1947 року в Парижі союзниками по антигітлерівській коаліції підписано договір з Італією, Болгарією, Угорщиною, Румунією і Фінляндією, серед ключових умов було також і вирішено питання щодо виплат репарацій.

Найбільші репарації (360 млн. доларів) були накладені на Італію, яка зобов’язана була виплатити їх Югославії (третина загальної суми), Греції, СРСР, Ефіопії та Албанії; 300 млн. доларів Фінляндія мала виплатити Радянському Союзу у вигляді поставок товарів, а Угорщина — СРСР, Чехословаччині та Югославії, і Румунія — СРСР; найменші репарації припали на Болгарію, котра зобов’язувалась виплатити 70 млн Греції і Югославії.

08 вересня 1951 року у Сан-Франциско 48 країн-союзниць підписали з Японією мирний договір, що визначав серед іншого виплату репарацій державам-переможцям, розмір яких не був встановлений і мав вирішуватися у двосторонніх відносинах Японії із тими державами, яким була нанесена шкода.

Отже, репарації – це повне або часткове відшкодування переможеною державою завданих нею збитків іншій або іншим державам у грошовій чи іншій формах. Виплата репарацій передбачається в мирному договорі після закінчення війни.

Світовий досвід виплат репарацій показує, що країна, яка розпочинає війну в кінцевому результаті її закінчує переможеною. І за зруйновані житлові будинки, дитячі садки, школи, пологові будинки, адміністративні будівлі, техніку, мости, дороги, цілі міста…життя людей – необхідно платити.

Проте рашистського фюрера історія нічому не навчила. Кремлівський голова вирішив скорити Український народ, однак прорахувався.

Ми на своїй землі! Ми – українці! Ми переможемо!

Слава Україні!

Адвокат Сергій Пушок АО Кравець і партнери

АО «Кравец и Партнеры»

В світлі цього набуло надзвичайного значення стале і постійне забезпечення енергетичної потреби без завдання шкоди навколишньому природному середовищу. Помітною тенденцією розвитку світової енергетики стало суттєве збільшення частки електроенергії, що виробляється з використанням альтернативних (відновлювальних) джерел енергії.

Альтернативна енергетика – це об’єднання різних способів отримання енергії, в основу яких закладено використання сомовідновлювальних джерел. Вона не так розвинена, як традиційна енергетика, однак, поступове виснаження запасів корисних копалин призведе до неминучого переходу людства до використання альтернативної енергії.

Існує ряд видів альтернативної енергетики:

· сонячна енергетика;

· вітроенергетика;

· гідроенергетика;

· геотермальна енергетика;

· біоенергетика;

· грозова енергетика;

· воднева енергетика;

· космічна енергетика.

Коротко охарактеризуємо кожну з них.

В основу сонячної енергетики закладено використання енергії сонця і перетворення її в електроенергію і тепло. Вітроенергетика, використовуючи вітрові установки і вітрові електростанції, перетворює кінетичну енергію вітру в електроенергію. Гідроенергетика – це перетворення енергії води в електроенергію. Геотермальна енергетика використовує тепло земних надр. Вона ділиться на гідротермальну енергетику, в принцип якої закладено використання гарячих ґрунтових вод, і петротермальну енергетику, яка використовує глибинне тепло планети. Біоенергетика дозволяє з біопалива різного виду отримувати енергію і тепло. Грозова енергетика відноситься також до джерел енергії, які самооновлюються. Суть її полягає в перехопленні і перенаправленні в електромережу блискавки. Воднева енергетика використовує водень як найпоширеніший елемент на Землі, для акумулювання і транспортування енергії. Космічна енергетика використовує енергію Сонця. Потім ця енергія перетворюється в електричну, а електростанції розташовуються або на навколоземній орбіті, або на Місяці.

З усіх існуючих видів альтернативної енергетики найбільш розвинутими є сонячна, вітро — і гідроенергетика.

Підвищення інвестиційної привабливості (інструменти стимулювання)

Слід зазначити, що генеруючі об’єкти на основі використання відновлювальної енергетики більш капіталомісткі, ніж традиційні, тому потрібні значні інвестиції для забезпечення їхнього нормального функціонування. При цьому великі капітальні витрати компенсуються значно більше низькими експлуатаційними витратами через відсутність витрат на паливо протягом життєвого циклу проекту. У цій ситуації надзвичайно важлива роль перспективно вивірених, ефективних і прозорих заходів державної підтримки, що вводяться передовими країнами з метою залучення приватних інвестицій у галузь відновлюваної енергетики. Проте успішний досвід багатьох країн показує, що впровадження заходів державної підтримки для стимулювання інвестицій у галузь відновлюваної енергетики не тільки сприяє вирішенню вищезгаданих глобальних проблем зміни клімату та енергетичної безпеки, а й приводить до істотних еколого-економічних результатів.

Позитивна динаміка розвитку альтернативної енергетики підтверджується прогнозом Міжнародного енергетичного агентства, яким передбачено в 2030 р. зростання світового попиту на використання альтернативних джерел енергії для опалювання на 7 %. Інвестиції у відновлювані джерела енергії до 2030 р. становитимуть 5,5 трлн. дол. США, або майже 50% усіх інвестицій в енергетичну промисловість.

Через зростаючу важливість відновлюваних джерел енергії в глобальному масштабі виникає все більша необхідність підтримки цієї галузі з боку держав. У міжнародній практиці вже сформувались певні інструменти для підтримки та стимулювання відновлювальної електроенергетики. Розглянемо їх детальніше.

1. Спеціальні тарифи на електроенергію з відновлюваних джерел, або «зелені» тарифи.

Зелений тариф (в англійській мові зазвичай використовується термін Feed-in tariff) — економічний механізм, спрямований на заохочення генерації електроенергії відновлюваною енергетикою. Застосування зеленого тарифу зазвичай включає використання наступних інструментів: гарантований доступ до енергомережі; довгострокові контракти на придбання електроенергії; встановлення відносно високих закупівельних цін, які враховують вартість відновлюваних джерел енергії.

Регіональні або національні енергопостачальники зазвичай зобов’язані купувати електроенергію, вироблену з відновлюваних джерел. У багатьох країнах гарантується придбання електроенергії, що отримується з поновлюваних джерел енергії в рамках довгострокових (15-25 років) контрактів. Як показує практика, основним мінусом впровадження «зелених» тарифів є підвищення цін на електроенергію для кінцевих споживачів або необхідність значного фінансування цього сектору з державного бюджету. Проте «зелені» тарифи діють у більшості країн ЄС, Китаї, Індії, Таїланді.

2. Квотування (квоти на виробництво (споживання) електроенергії від відновлювальних джерел енергії та штрафні санкції за невиконання встановлених зобов’язань.

Дана система діє в Нідерландах, Великобританії, Бельгії, Швеції, Японії. Сутність такого інструменту полягає в тому, що регулятор встановлює певну мінімальну частку «зеленої» електроенергії, яка має бути в загальній структурі електроенергії. При цьому регулятор накладає зобов’язання з використання «зеленої» електроенергії на виробників, роздрібних продавців та споживачів шляхом встановлення відповідних квот. Система таких квот часто поєднується з використанням Торгових сертифікатів на електроенергію з відновлювальних джерел. За такого механізму фінансова підтримка виробників з боку держави зазвичай забезпечується за рахунок штрафних платежів, які сторони сплачують у разі недотримання правил ринку.

3. Пільгове оподаткування.

Інструмент податкових пільг набув значного поширення в США. Податкові пільги на інвестиції (інвестиційний податковий кредит) установлюються залежно від типу обладнання.

Також, слід зазначити, що існують й інші інструменти стимулювання впровадження «зелених» технологій, які використовуються у міжнародній практиці:

– фінансування, впровадження та подальша експлуатація проектів з виробництва альтернативної енергетики державою. Практикується в Бразилії, Китаї;

– публічні конкурсні торги, або тендери, за яких проект фінансується державою, але впроваджується та в подальшому експлуатується переможцями відповідних тендерів. Практикується в Єгипті, Марокко.

Важливою гарантією інвестування в альтернативну електроенергетику є PowerPurchaseAgreement (з англ. «договір купівлі електроенергії», далі — PPA). PPA в розумінні країн Євросоюзу, США, деяких країн Азії – це особливий довгостроковий договір купівлі-продажу електроенергії, в якому передбачені умови постачання електричної енергії на майбутнє (обсяги, ціна, відповідальність тощо). Перевага цього інструменту полягає в тому, що вже на початкових стадіях інвестиційного проекту, тобто до фактичного завершення будівництва об’єкта електроенергетики, проект може бути забезпечений договірними відносинами з майбутнім покупцем. У свою чергу, це гарантія для інвестора, що його продукція буде викуплена.

Позитивний досвід

Сьогодні більшість розвинених держав світу демонструють позитивне практичне застосування джерел альтернативної енергетики, а також способи стимулювання на використання «зеленої» енергії. При цьому, часто такі способи є досить нестандартними. Для прикладу наведемо деякі з них.

Так, Париж вже кілька років поспіль веде активну екологічну політику. Торкнулися новації і Ейфелевої вежі, що є візитівкою не лише Парижу, а й усієї Франції.

Легендарна конструкція була побудована в кінці ХІХ ст. За час свого існування вона вже кілька разів піддавалася реконструкції. Масштабний проект оновлення вежі взяв собі за мету не просто оновити башту, але й водночас перетворити її в найпопулярніший об’єкт енергозбереження. Вздовж нижнього майданчика, на висоті в 120 м, а точніше на другому рівні ресторану, були облаштовані нові вітряні турбіни. Метою такої новації є втілення ідеї зробити найбільш знакові пам’ятки Парижу найбільш екологічними об’єктами у місті.

Устаткування вже виробляє достатню кількість електроенергії, необхідної для живлення першого поверху торгового майданчику вежі, а це близько 10 тис. кВт у рік, і незабаром досягне необхідної модернізації.

Енергозберігаючі світлодіодні вогні вежі живляться від енергії, акумульованої з сонячних панелей. Інженери планують використовувати сонячні батареї і для нагріву води для потреб ресторану, що знаходиться у споруді. За прогнозами експертів, фото-панелі самотужки забезпечать потреби башти в гарячій воді на 50%. 30 млн євро інвестуватиме компанія «Société d’Exploitation de la Tour Eiffel». Варто визнати, що це перший значний проект реконструкції вежі за останнє тридцятиліття.

Уже в найближчі місяці Ейфелева вежа може стати гігантським за розмірами генератором людської енергії. Французькі вчені планують встановити біля підніжжя вежі спеціальну техніку, яка працюватиме на основі принципів акумулювання енергії людських тіл під час їх руху. Як відомо, відвідування найбільш відомої споруди Франції – обов’язковий пункт програми більшості туристів зі всього світу. Професор знаменитого університету Сорбонни придумав спосіб використання енергії цієї значної кількості людей в благих цілях.

Прямо біля підніжжя Ейфелевої вежі з’явиться ігрове містечко для дорослих і дітей. У планах автора проекту – облаштування танцювальних майданчиків. Уся майбутня техніка, облаштована в містечку, буде спрямована на максимальне акумулювання енергії людей під час здійснення ними різних рухів. Розробник незвичайного проекту розраховує отримати енергію для потреб вежі, яку потенційно зможуть зробити люди, розважаючись в містечку.

Ще одним позитивним прикладом є Японія, яка почала широко використовувати авто на альтернативних видах палива. Поглянувши на карту зарядних станцій Японії, можна побачити безліч станцій швидкої зарядки CHAdeMO DC, які покривають кожну важливу трасу з півночі на південь і зі сходу на захід. Це стало можливим почасти завдяки державним ініціативам, спрямованих на підтримку електрокарів, частково завдяки національному, а не регіонального підходу до розвитку інфраструктури зарядних станцій. Крім електрокарів все більшу популярність в Японії набирають автомобілі на водневому двигуні. Країна активно інвестує в технологію паливних елементів і в інфраструктуру водневих заправок в рамках національної програми сприяння «Водневе суспільство». При цьому, як планує уряд країни, паливо з нульовим рівнем викидів у майбутньому зможе нести ще й додаткову функцію – крім електромобілів на паливних осередках, воно зможе живити також і житлові будинки.

В свою чергу, у Німеччині було схвалено програму, що має на меті підтримку розвитку електричної автотехніки. Завдяки ній покупці електричних авто, зможуть отримати доплату у розмірі 4 тис. євро. У випадку з гібридними автомобілями типу plug – in доплата буде нижча і складе 3 тис. євро.

Максимальна ціна авто не може бути більше 60 тис. євро. У програму вже вступили фірми Daimler, VW також BMW, але з доплатою буде можна купити також електричні авто зарубіжних виробників.

Програма підтримки електричних авто в Німеччині передбачає крім того податкові пільги на етапі експлуатації електричних автомобілів.

Як бачимо, позитивних прикладів ефективного використання альтернативної енергії є досить багато і з кожним роком вони все зростають. Людство вже дійшло до того етапу свого існування, коли не можна ігнорувати незворотні зміни клімату та виснаження природних ресурсів планети. У зв’язку з цим, першочерговим завданням всіх країн світу є забезпечення відповідних механізмів для подальшого впровадження вищезазначених технологій в життя.

Альтернативна енергетика останнім часом стала не тільки найбільш швидкозростаючою галуззю в світовій енергетиці, а й показником економічного зростання багатьох країн. Вже можна говорити про позитивні результати в тих країнах, уряди яких проводили в різних формах політику і практичні заходи щодо її розвитку та підтримки. Україна ж зі свого боку повинна обов’язково враховувати накопичений великий досвід використання різних механізмів державної підтримки використання відновлювальних джерел енергії у рамках вироблення державної політики в цій галузі.

Яна Бабенко
Юрист, Адвокатська компанія Кравец і партнери

Адвокатская компания Кравец и Партнеры