Даним законом в процесуальні кодекси України внесено значна кількість  правок. Щодо змін в КПК України правники виокремлюють найбільш значущі, які стосуються обчислення строку досудового розслідування, допуску адвоката під час обшуку, призначення експертиз та закриття кримінального провадження якщо після повідомлення особі про підозру закінчився строк досудового розслідування (п. 10 ч.1 ст. 284 КПК).

Найбільше згадок в медіа просторі з приводу даних поправок почало з’являтись після закриття гучних справ, таких як «Ротердам +», «Приватбанку» та інших. Все більше з’являлось заголовків про скасування правок, з підтекстом ніби-то саме через ці норми КПК України, особи уникають відповідальності за корупцію у найбільш гучних справах.

 В ЗМІ дедалі частіше виникають статті, що дані правки заважають працювати органам досудового розслідування. Рада громадського контролю НАБУ навіть проводила “експертне” дослідження та дійшла висновку, що «такі зміни до Кримінального процесуального кодексу вкрай негативно вплинули на досудове розслідування».

 В подальшому, Верховна Рада приймає Закон якими вносить зміни та лише частково скасовує ці поправки. З 01 січня 2024 року вступила в дію норма, якою повністю скасовано строки досудового розслідування до повідомлення особі про підозру, а правила обчислення строків застосовуються до всіх проваджень, де досудове розслідування чи розгляд не завершено до 1 січня 2024 року.

Що змінилось?

Під час дії «Правок Лозового» строки досудового розслідування обчислювались з моменту реєстрації кримінального правопорушення та становили до моменту повідомлення особі про підозру 12 місяців – у кримінальному провадженні щодо нетяжкого злочину та 18 місяців – у кримінальному провадженні щодо тяжкого або особливо тяжкого злочину. Тобто, орган досудового розслідування протягом вказаного часу мав або повідомити особі про  підозру або закрити кримінальне провадження. Але у випадку складності та неможливості закінчити досудове розслідування  протягом вказаного часу, слідчий чи прокурор міг звернутись до слідчого судді та неодноразово продовжувати строк досудового розслідування на вказаний період  (ч. 1 ст. 294 КПК)  З 01.01.2024 ця норма вже не діє, а кримінальні провадження розслідуються допоки орган досудового розслідування не вирішить інакше.

Отже, скасували судовий контроль, який до повідомлення особі про підозру продовжував строки досудового розслідування, за зверненням слідчого чи детектива. Тобто,  провадження будуть розслідуватись протягом  невизначеного строку, а суд не контролюватиме ці строки. 

Однак, залишається норма, що регулює обчислення строків досудового розслідування після повідомлення про підозру, продовження строків досудового розслідування слідчим суддею та підстава для закриття кримінального провадження у випадку закінчення такого строку (п. 10 ч.1 ст. 284 КПК).

Так, ч. 3 ст. 294 КПК передбачає, якщо з дня повідомлення особі про підозру неможливо закінчити у строк 12/18 місяців, такий строк може бути продовжений у межах строків:1) до трьох місяців – керівником окружної прокуратури, керівником обласної прокуратури або його першим заступником чи заступником, заступником Генерального прокурора; 2) до шести місяців – слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з керівником обласної прокуратури або його першим заступником чи заступником, заступниками Генерального прокурора; 3) до дванадцяти місяців – слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим із Генеральним прокурором чи його заступниками.

Саме дані норми давали підстави для закриття  гучних кримінальних справ. Але чи проблема саме в нормі, яка відома правоохоронним органам? Чи можливо орган досудового розслідування так швидко та активно здійснював досудове розслідування кримінального провадження, що дані строки спливли. Аргументи на кшталт того, що досудове розслідування неможливо закінчити у 12/18 місяців залежно від тяжкості злочину не беремо до уваги, оскільки як вже зазначалось вище суд вправі продовжувати строки досудового розслідування за зверненням правоохоронного органу та наявності відповідних підстав. Або ж у випадку проведення необхідних експертних досліджень, їх можна проводити до повідомлення особі про підозру.

Постає питання, якщо законом передбачені відповідні норми, які врегульовують питання пов’язані зі складністю кримінального провадження та необхідністю значного часу для проведення слідчих дій, можливо необхідно більше приділити увагу роботі органу досудового розслідування та процесуальному керівництву, а не скасуванні норм КПК України, які закріплюють важливі гарантії контролю.

Тобто, фактично прийнятий закон частково скасовує поправки щодо строків досудового розслідування, в частині скасовує судовий контроль, фактично даючи зелене світло правоохоронному органу щодо термінів розслідування,  але чинною залишає, на мою думку, найважливішу частину статті, а саме продовження строків досудового розслідування слідчим суддею, оскільки прокурор це сторона обвинувачення та не здійснює такого контролю як суд, та можливість закриття кримінального провадження, якщо строки все ж пропущено.           

Ірина Коваленко

Адвокат, керівник кримінальної практики АО “Кравець і партнери”

+380-44-229-6950

АО «Кравець І Партнери»

Набуття статусу потерпілого та його роль в кримінальному провадженні.

Частина 1 ст. 55 КПК України встановлює, що потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди.

Пунктом 25 ч. 1 с. 3 КПК України потерпілого віднесено до учасників кримінального провадження. Крім того, п. 19 ч. 1 с. 3 КПК України вказує, що у випадках, установлених цим Кодексом, потерпілий, його представник та законний представник може виступати стороною кримінального провадження — з боку обвинувачення.

3вертаю увагу, що дане виключення стосується кримінальних проваджень у формі приватного обвинувачення, які можуть бути розпочатими слідчим, прокурором лише на підставі заяви потерпілого (ст. 477 КПК України). Так, у випадку, коли прокурор відмовився від підтримання державного обвинувачення в суді, а потерпілий погодився на подальше підтримання обвинувачення, останній набуває всіх прав сторони обвинувачення під час судового розгляду (ч. 4 ст. 340 КПК України). В інших випадках потерпілий згадується окремо від сторін кримінального провадження, тобто не належить до них.

Статусу потерпілого особа може набути шляхом подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого.

Варто зауважити, що чинний КПК України визначає, що права і обов’язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого. Тобто особа, набуває цього статусу автоматично, їй вручається пам’ятка про процесуальні права та обов’язки потерпілого, водночас жодних інших процесуальних документів при цьому слідчим чи прокурором не виноситься.

Тетяна Бибка

Водночас, на практиці досить часто трапляється так, що слідчий або прокурор відмовляється визнавати за особою статус потерпілого у певному кримінальному провадженні, посилаючись на недоведеність обставин визначених ч. 1 ст. 55 КПК України. В такому випадку він зобов’язаний винести постанову про відмову у визнанні особи потерпілим, яка може бути оскаржена шляхом подання відповідної скарги слідчому судді.

А тому рекомендую, для закріплення статуту як потерпілого в кримінальному провадженні вимагати вручити вам пам’ятку про процесуальні права та обов’язки потерпілого, а у разі відмови — надати процесуальний документ, яким буде оформлена така відмова, що надасть можливість оскаржити її в суді.

Чому ж так важливо отримати статус потерпілого?

Статус особи у кримінальному провадженні, закріплює за нею певний обсяг прав та обов’язків. В даному випадку статус потерпілого дає право не лише відшкодувати шкоду завдану протиправним діянням, а й можливість впливати та контролювати хід досудового розслідування.

Право потерпілого подавати та збирати докази.

Загальний перелік прав потерпілого визначено ч. 1 ст. 56 КПК України. Так, поряд з іншими правами, потеплілий має право подавати докази слідчому, прокурору, слідчому судді, суду. Разом з цим, під час досудового розслідування потерпілий має право, в тому числі, подавати докази на підтвердження своєї заяви.

Разом з цим, ч. 1 ст. 93 КПК України визначає, право потерпілого збирати докази у порядку, передбаченому цим Кодексом.

Так, ч. 3 ст. 93 КПК України, встановлює, що потерпілий здійснює збирання доказів шляхом витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, службових та фізичних осіб речей, копій документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій, актів перевірок; ініціювання проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних дій, а також шляхом здійснення інших дій, які здатні забезпечити подання суду належних і допустимих доказів.

Однак, на практиці реалізувати дані правомочності досить складно, оскільки сам процесуальний механізм збирання доказів потерпілим шляхом витребування та отримання речей і документів положеннями КПК України фактично не визначений.

Крім того, аналізуючи положення чинного законодавства, можна прийти до висновку, що потерпілий може реалізувати своє право на збирання речей і документів, також шляхом витребування та отримання інформації у порядку визначеному законами України «Про звернення громадян», «Про доступ до публічної інформації», а також у випадку залучення адвоката як свого представника – у порядку встановленому законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Водночас, зі змісту ч.ч. 1,2 ст. 100 КПК України вбачається, що речові докази можуть бути надані стороні кримінального провадження добровільно. Тобто потерпілий реалізовує власне волевиявлення щодо передання стороні обвинувачення певних речей або документів (матеріальних об’єктів, які встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин), що, на його думку, мають значення для даного кримінального провадження. Однак, надаючи докази, потерпілий має враховувати такі поняття як належність та допустимість доказів.

Так, належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів. Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.

При цьому якщо належністю доказів нібито все розуміло, то щодо допустимості необхідно врахувати наступні умови: докази мають бути одержані із належного процесуального джерела, належним суб`єктом, у належному процесуальному порядку та належно оформленні.

3 огляду на викладене, можна підсумувати, що потерпілий повинен надати речі і документи, які підтверджують факти та обставини викладені ним в заяві про вчинення кримінального правопорушення або заяві про залучення до провадження як потерпілого та щодо яких не виникатиме сумнівів у їх допустимості. Такими доказами в першу чергу є речі та документи, якими володіє або на законних підставах розпоряджається потерпілий. Наприклад, договори, в яких потеплілий є стороною, квитанції на його ім’я, медична документація, яка зберігається у потерпілого тощо.

Подавати докази краще в якості додатків до заяви про вчинення кримінального правопорушення або заяви про залучення до провадження як потерпілого, а також шляхом подачі окремого клопотання про доручення доказів.

Разом з цим, долучені до матеріалів кримінального провадження речі та документи, для можливості їх використання в якості доказів в подальшому, мають бути визнані слідчим чи прокурором речовими доказами на підставі відповідної постанови.

А тому після надання доказів, попросіть у слідчого ознайомитись з постановою про визнання речовими доказами речей та документів, які були вами надані. 

Ініціювання проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних дій як дієвий механізм збирання доказів потерпілим.

Як уже вказувалось раніше потерпілий може здійснювати збирання доказів шляхом ініціювання проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних дій (ч. 3 ст. 93 КПК України).

Ініціювання потерпілим проведення слідчих (розшукових) дій здійснюється шляхом подання слідчому, прокурору відповідних клопотань, які розглядаються ними в строк не більше трьох днів з моменту подання і задовольняються за наявності відповідних підстав (ст. 220 КПК України).

Варто зауважити, що положення КПК України не містять обмежень щодо слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних дій, які можуть бути ініційовані потерпілим.

Про те, перш ніж подати клопотання про ініціювання тої чи іншої слідчої (розшукової) чи процесуальної дії необхідно визначити чи буде проведення такої дії доцільним у певному кримінальному провадженні та встановити порядок її проведення.

Так, наприклад проведення допиту та призначення експертизи здійснюються слідчим чи прокурором самостійно, водночас як тимчасовий доступ до речей і документів та обшук здійснюється на підставі ухвали слідчого судді.

Тобто, в деяких випадках потерпілий може вернутися до слідчого, прокурора з клопотанням про проведення слідчої (розшукової) чи процесуальної дії, а в інших — в своєму клопотанні лише ініціювати питання щодо підготовки та подачі слідчим клопотання до слідчого судді.

Про результати розгляду клопотання повідомляється особа, яка заявила клопотання. Про повну або часткову відмову в задоволенні клопотання виноситься вмотивована постанова, копія якої вручається особі, яка заявила клопотання, а у разі неможливості вручення з об’єктивних причин — надсилається їй.

Постанова слідчого, прокурора про відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій може бути оскаржена слідчому судді.

На останок, вважаю за необхідне підсумувати, що в першу чергу потерпілий зацікавлений в позитивних результатах здійснення досудового розслідування, для досягнення яких останній має використовувати всі права надані йому кримінальним процесуальним законодавством. Водночас, враховуючи специфічність процесу, для ефективної реалізації цих прав краще вернутись за професійною правовою допомогою до адвоката.

Тетяна Бибка

Адвокат, Адвокатського об’єднання «Кравець і партнери»

Адвокатская компания Кравец и Партнеры