До огляду увійшла практика ОП ВС-КЦС, позиція щодо недійсності правочину вчинено з перевищенням повноважень та пайового внеску на розвиток інфраструктури, стягнення з частини додаткової винагороди та стягнення шкоди спричиненої неналежним виконанням договору перевезення й експедування.

📱Щоб дізнатись більше корисної інформації, не забудьте підписатись на канал. Слідкуйте за новинами та підтримуйте Україну💙💛.

🔸Текстовый вариант обзора со ссылками на все решения – https://antiraid.com.ua/articles/oglyad-praktyky-vs-vid-rostyslava-kravtsya-shho-opublikovana-z-10-po-16-sichnya-2026-roku/

🇺🇦✌️Важлива та перевірена інформація від адвоката ⤵️

⚡️Приєднуйтесь до каналу https://t.me/rkravetsUA

🙏Буду вдячний за ⭐️ зарядження та підтримку каналу💙💛

АО «Кравець І Партнери»

18 листопада Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку погодила випуск нових акцій КМБ на суму 2,56 млрд гривень. Раніше за збільшення статутного капіталу компанії на цю суму шляхом емісії акцій із їх подальшим викупом проголосувала Київрада. Таким чином, частка Києва в бізнесі забудовника досягне 99,87% (раніше — 80%), тобто фактично він стане повністю комунальним. 

У КМБ розробляють план реструктуризації боргів перед підрядниками, за яким кошти спрямовуватимуться не на погашення старої заборгованості, а насамперед на добудову житла.

Як повідомив голова наглядової ради «Київміськбуду» Владислав Андронов, кошти, одержані від додаткової емісії акцій, підуть виключно на відновлення будівництва.

На балансі «Київміськбуду» — 24 будмайданчики та понад 120 будинків різного ступеня готовності. Покупці квадратних метрів від КМБ чекають на новосілля вже декілька років. За словами керівника компанії Alliance Novobud Ірини Міхальової, якщо «Київміськбуд» знову почне працювати, інвестори отримають своє житло, і загалом це буде позитивним сигналом для ринку.

Проте, за оцінками власника агентства нерухомості КиївДімСервіс Андрія Романова, на завершення робіт на недобудованих об’єктах КМБ потрібно набагато більше озвучених 2,56 млрд гривень — близько 20 млрд. Тому швидкого вирішення проблеми з недобудовами, найімовірніше, не буде. Експерти також не виключають, що покупцям запропонують доплатити за вже придбані квадратні метри, адже собівартість будівництва за час простою КМС помітно зросла.

Чому КМБ припинив будувати і коли знову почне

До війни компанія «Київміськбуд» вважалася одним із найнадійніших столичних забудовників. «З’їмо цю цеглу, якщо не добудуємо хоча б один будинок» — був одним із головних рекламних слоганів компанії на той час.

Проте вже у 2022 році десятки покупців квартир у ЖК «Чарівне місто», обурюючись затримками зі здаванням об’єкта в експлуатацію, «сервірували» під офісом КМБ тарілки з цеглою, ще не здогадуючись, що чекати на новосілля їм доведеться ще дуже довго.

«Київміськбуд» практично з початку війни — у системній кризі. У 2022 році роботи на багатьох об’єктах КМБ було зупинено. А навесні 2023 року тодішній президент компанії Ігор Кушнір публічно визнав, що компанія більше не в змозі будувати.

На той момент вже висіло понад 360 млн гривень боргів інвесторів, які припинили платити за придбані на виплат квартири. Плюс по компанії вдарили спільні для будівельної галузі проблеми — війна, різкий спад попиту на житло в новобудовах, брак фінансових коштів тощо. Додали проблем і гучні корупційні скандали. За даними Bigus.Info, компанія віддавала підряди наближеним до керівництва підрядникам, а президент КМБ Ігор Кушнір, нібито, навіть зміг вивести елітну землю у столиці під власне котеджне містечко.

Втім, згодом аудит «Київміськбуду» особливих схем у роботі компанії не знайшов. Зафіксував лише стійке погіршення фінансових показників. Так, із 2019 до 2022 років чистий дохід компанії знизився на понад 40%, а операційні витрати, навпаки, зросли — з 86,6 млн гривень у 2019 році до 201,6 млн гривень у 2022 році. Тому, якщо 2019 році КМБ отримав прибуток 35,1 млн гривень, то вже у 2020-му — був у мінусі на 54,9 млн гривень.

Експерти кажуть, що проблем «Київміськбуду» додала передача недобудов збанкрутілої раніше компанії Укрбуд, роботи на яких вимагали величезних додаткових вливань.

За останні роки в КМБ змінилося керівництво, а також з’явився план щодо повернення на ринок.

Минулого року Київрада проголосувала за збільшення статутного капіталу компанії на 2,56 млрд гривень, а нещодавно на цю суму було випущено додаткові акції. У компанії раніше підраховували, що за ці гроші зможуть добудувати 6 ЖК у 2025 році, і ще чотири — у 2026 році. Але оскільки процес докапіталізації затягнувся, терміни, зважаючи на все, будуть перенесені.

На запитання — коли компанія відновить роботи на будмайданчиках і які ЖК добудовуватимуть насамперед — у «Київміськбуді» не відповіли. 

Джерело «Мінфіну» у КМБ розповіло, що до грудня цього року планується завершити процес докапіталізації. Але на деяких об’єктах високого ступеня готовності роботи вже йдуть, невдовзі може з’явитися графік відновлення робіт на всіх майданчиках.

Зазначимо, що графіки добудови об’єктів почали гуляти ринком ще минулого року. Один із них публікував у своєму телеграмі експрезидент корпорації Укрбуд Максим Микитась. У ньому — 30 ЖК (у числі перших названо «Шевченківський», «Гвардійський», «Поділ Град», «Райдужний», Freedom, «Оберіг-2» тощо).

Але не виключено, що цей графік поновлять.

Водночас на будівельному ринку вже щосили обговорюють повернення «Київміськбуду». «Компанія викликає людей на роботу та розподіляє кошти між будмайданчиками, домовляється з підрядниками», — розповів «Мінфіну» керівник однієї з компаній, що працює на ринку нерухомості.

Але, за оцінками Андрія Романова, на завершення об’єктів може знадобитися набагато більше від виділених Києвом 2,56 млрд гривень — близько 20 млрд. Де компанія візьме ці гроші?

Як повернення Київміськбуду вплине на столичний ринок новобудов

«Київміськбуд» може спробувати залучити додаткові кошти за рахунок продажу квадратних метрів у недобудованих будинках.

«У них є нереалізовані квартири, нежитлові приміщення та паркінги. Якщо люди знову повірять у перспективи компанії та почнуть купувати, ці кошти можна буде спрямувати на будівельні роботи», — пояснює Романов.

На сайті КМБ і зараз багато пропозицій для потенційних покупців. Скажімо, в ЖК «Урловський-2» можна купити квадратні метри за ціною від 49 030 гривень за квадрат, «Отрада» — за 38 060 гривень, «Італійський квартал-2» — від 49 956 гривень, «Медовий-2» — 38 058 гривень, «Абрикосовий» — від 42 000, «Академ Парк» — від 45 280 гривень тощо. У статусі об’єктів зазначено, що вони «будуються», покупцям пропонують знижку 5% за умови сплати всієї суми, і 2,5% — за умов внеску у 50%.

Але, зрозуміло, що доки будівництва заморожені, бажаючих вкласти кошти в житло від КМБ, м’яко кажучи, небагато.

Але все може змінитися, якщо компанія повернеться до активних робіт на будмайданчиках.

«Відновлення роботи КМБ — це загалом гарний сигнал для всієї первинки. Зрозуміло, що у війну все можливо — і перебої у роботах, і прильоти. Але довіри до забудовників побільшає, ніж якби „Київміськбуд“ раптом збанкрутував», — каже Романов. «Сигнал позитивний і для ринку, і для інвесторів. Але треба стежити, як далі розвиватимуться події на будмайданчиках, чи не з’являться нові затримки», — сказали в одній із великих будівельних компаній Києва.

Чи може повернення «Київміськбуду» вплинути на цінову ситуацію на первинці?

Раніше КМБ продавав житло порівняно недорого. Та й зараз пропоновані компанією ціни на нерухомість набагато нижчі за середні на ринку. За даними ЛУН, на кінець листопада середня вартість квадратного метра на первинці у Києві варіюється від 41 тисячі гривень за квадрат в економкласі до 49 тисяч у комфорт-класі, та 72 тисяч у бізнес-класі.

За останній рік в економ- та комфорт-класах цінник зріс на 3% та 7% відповідно, а у бізнес-класі — впав на 1%.

Втім, Романов вважає, що з активним відновленням робіт КМБ, найімовірніше, продаватиме нерухомість за ринковими цінами, оскільки останніми роками сильно зросла собівартість будівельних робіт.

«Дуже складна та дорога логістика, матеріали, зросли витрати на персонал через жорсткий дефіцит», — пояснив експерт.

Але різке збільшення пропозиції житла, що продається, може посилити конкуренцію між забудовниками і змусити їх пропонувати потенційним покупцям щонайменше акції та знижки.
Ризики для інвесторів

Окреме питання — що чекає на покупців, які вже вклалися в об’єкти «Київміськбуду».

«Київміськбуд» має понад 120 недобудованих будинків. Новосілля в них чекають, за оціночними даними, загалом близько 33 тисяч інвесторів (20 тисяч — покупці квартир у будинках КМБ та 13 тисяч — у будинках Укрбуду).

Час від часу інвестори дають про себе знати мітингами під офісом КМБ і «атаками» міської влади. Одна з таких акцій відбулася, наприклад, у вересні 2025 року під стінами КМДА.

Відновлення роботи на будмайданчиках теоретично дозволяє людям розраховувати на введення в експлуатацію їхніх будинків хоча б у найближчому майбутньому. Втім, не виключено, що щодо об’єктів низького ступеня готовності процес очікування новосілля може розтягнутися ще на декілька років.

Експерти також не виключають, що людям можуть запропонувати доплатити за житло. Адже на момент його придбання (а в багатьох випадках договори укладалися ще до війни) цінова ситуація на ринку була зовсім іншою.

Як пояснив «Мінфіну» голова адвокатського об’єднання «Кравець та партнери» адвокат Ростислав Кравець, ризики «доплат» залежать від умов конкретних договорів.

«Але дуже часто у договорах справді прописують можливість доплати з боку інвестора за ціною, запропонованою забудовником. Якщо людина відмовляється платити, їй можуть повернути вже вкладені кошти через 180 днів після повторного продажу такого житла.

Зрозуміло, що для людей такі умови є дуже невигідними і до того ж порушують законодавство про захист прав споживачів. Якщо інвестори, з яких вимагають додаткових сум, звернуться до суду, то їхні шанси відстояти свої права є дуже високими”, — каже Кравець.

Джерело: minfin.com.ua

АО «Кравець І Партнери»

У той час, коли Україна продовжує голосно декларувати боротьбу з корупцією, одна з найбільш резонансних підозр року – проти бізнесмена Тимура Міндіча – стрімко перетворюється на демонстрацію того, якими тендітними можуть бути інституції, коли вони стикаються з великим масивом даних, політичною вагою та слабкою юридичною конструкцією. 

Упродовж тижня країна жила новинами про “злочинну організацію”, “відмиті сотні мільйонів доларів” та спецоперацію, яку, за словами антикорупціонерів, готували не один рік. Але коли текст підозри опинився у відкритому доступі, реальність виявилася куди менш героїчною й набагато більш незручною.

Документ, який мав би стати демонстративним ударом по корупції найвищого рівня, натомість приголомшив правничу спільноту, і не лише географічними ляпами на кшталт Женеви, “перенесеної” в Австрію. Для юристів ця деталь стала не анекдотом, а символом усього тону підозри: неточного, суперечливого й вражаюче недбалого.

І йдеться зовсім не про бажання захистити Міндіча. Навпаки, фахівці попереджають: із такими матеріалами він, найімовірніше, уникне будь-якого покарання не тому, що невинний, а тому, що антикорупційні органи знову виходять у бій із порожніми руками. Окрім аудіозаписів, які навряд чи витримають судовий контроль, у слідства, схоже, нічого немає. І саме це, а не підозрюваний, стає головною проблемою.

“Юридичний нігілізм”: реакція правової спільноти

Юристи, які проаналізували підозру, вживають формулювання, що рідко звучать у публічному просторі.

“Абсолютний юридичний нігілізм”, – пише адвокат Юрій Сухов, додаючи, що документ не містить ключових елементів складу злочину. Інші фахівці називають підозру “фантазією, вільною від будь-яких доказів”, та зазначають, що жодного первинного злочину, який би пояснював походження “брудних коштів”, слідство не показало.

Проблема, яка може обвалити справу: невідомо, що саме вкрали

У підозрі немає статті 191 – розтрати державних коштів. Це означає, що слідство на цьому етапі не може довести, що бодай долар був украдений з державних структур, зокрема з “Енергоатому”. Шум про “100 мільйонів” виявився інформаційною хвилею, яка не закріплена в тексті підозри. Оскільки там мова лише про 311 млн грн або приблизно 6 млн доларів, походження яких не встановлено, але які слідство пропонує вважати “злочинними”.

Підозра, зібрана з підслуханих розмов

Ключові “докази” – це розмови, записані у квартирі в центрі Києва, яку детективи назвали “офісом злочинної організації”. На думку критиків, це виглядає більше як атмосфера детективного роману, ніж справжнє розслідування.

“Цікаво, але по тексту підозри мова йде виключно про якесь переміщення коштів, але джерела цих коштів не зазначаються. Тому, що само вони цій групі без джерел і без самих коштів будуть в суді доводити, взагалі не зрозуміло”, – аналізує юрист, адвокат Ростислав Кравець.

А ще бізнесмен виїхав за кордон у день підготовки підозри, попри постійне спостереження НАБУ. Як йому це вдалося – питання, яке нині обговорюють голосніше, ніж зміст кримінальних статей. В державній прикордонній службі заявили, що команди затримати Міндича на кордоні від НАБУ не надходило.

Занадто маленькі цифри для занадто великого вибуху

Мабуть, найнеприємніший для влади висновок зробив журналіст Влад Сидоренко: залізобетонну політичну вертикаль президента Зеленського похитнула справа у 6 мільйонів доларів, причому з надзвичайно туманними підставами.

Справа, яка може розсипатися ще до суду

Якщо НАБУ не доведе джерело походження коштів, бюро може втратити підслідність, а справа, що вже встигла стати політичним землетрусом, може зникнути, не дійшовши до суду або залишитися без вироку – як це 10 років відбувається зі справою екс-нардепа Миколи Мартиненко. Ще 10 років тому його звинуватили у фінансових махінаціях на тому ж самому “Енергоатомі”. Що також свідчить про те, що десять років роботи антикорупціонрів довкола “Енергоатому” жодним чином не зупинило корупційні схеми на стратегічному державному підприємстві.

На сьогодні експерти погоджуються в одному: підозра Міндичу стала маркером системної проблеми в антикорупційній вертикалі. Справи, які повинні зміцнювати довіру суспільства, натомість демонструють тріщини у фундаменті.

І саме ці тріщини, а не “злочинна організація” з підозри, стали головною загрозою для держави, зокрема і на міжнародній арені.

Цим вакуумом довіри вже користуються міжнародні гравці, які просувають ідею “швидкого завершення війни” шляхом політичного компромісу з Кремлем. Тепер, коли українська влада виглядає ослабленою, тиск зростає. Від Зеленського вимагають відставки його ключової людини, зокрема і в міжнародних переговорах – Андрія Єрмака.

Закулісні дискусії в європейських столицях та за океаном невпинно повертаються до питання: чи може президент Зеленський дозволити собі відмовити, якщо союзники скажуть: “час сідати за стіл”, навіть якщо цей стіл накритий на чужих умовах?

Під виглядом “мирного врегулювання” Київ дедалі настирливіше схиляють до формули, яка передбачає фактичну втрату частини територій і різке скорочення армії – умови, що десятиліттями визначатимуть безпеку країни.

У західних столицях це подають як “раціональний компроміс”. У такій атмосфері крихка, юридично сумнівна справа проти Міндича стає не просто внутрішньою помилкою. Вона перетворюється на інструмент – небажаний, але ефективний – у руках тих, хто хоче показати світові: Україна нестабільна, влада похитнулася, і момент тиску настав.

Для країни, що воює за власне існування, цей сигнал не менш небезпечний, ніж будь-яка військова загроза. Бо коли союзники починають сумніватися – ворог, навпаки, починає діяти.

Джерело: unn.ua

АО «Кравець І Партнери»

За його словами, позови подали не випадкові люди, а сини продавчині — Олександр та Дмитро Марушкевічі, один із яких працює в поліції. Про це волонтер розповів на своїй сторінці у Фейсбук.

Йдеться про дім у місті Сколе Львівської області, який Гліб разом з батьками купив у грудні 2022 року. Після оформлення всі документи були дійсними, а право власності було офіційно зареєстроване, каже чоловік.

Будинок волонтер придбав після того, як його родина втратила все в окупованій Антонівці під Херсоном. Щоб забезпечити дахом батьків, дружину й дітей, він вліз у борги. І ось тепер просить про розголос, через те, що у нього дім намагаються відібрати.

Хто намагається відібрати дім

За словами волонтера, позов подали два брати — сини попередньої власниці будинку Любові Марушкевич. Старший син Олександр Марушкевич працює начальником відділу організації діяльності ізоляторів тимчасового тримання та моніторингу дій із затриманими ГУНП у Львівській області.

Молодший син Дмитро також подав позов до суду, причому окремо від брата. Згідно з декларацією у Єдиному державному реєстрі декларацій чоловік з таким ім’ям та прізвищем працює у Територіальному управлінні Служби судової охорони у Львівській області — ймовірно, це саме той Дмитро, про якого розповідає Мих.

Деталі купівлі будинку

У 2012 році обидва сини офіційно відмовилися від спадщини на користь матері після смерті батька. Дмитро навіть підписав нотаріальну згоду на продаж дому та пообіцяв виписатися з нього. Мати Любов під час підписання договору благала не виписувати молодшого сина, пояснюючи це небажанням ставати на облік у ТЦК.

Судова тяганина

Як розповідає волонтер, через рік після продажу сини подали позови до суду. Справи за дивним збігом потрапили на розгляд до одного й того ж судді Андрія Брони.

Суддя наклав арешт на будинок та призначив психологічну експертизу, щоб визначити, чи у 2012 році сини “усвідомлювали, що відмовляються від спадщини”. Експертиза триває вже понад півроку замість 90 днів, як мало б бути за законом.

Крім того, за словами самого волонтера, “у справу втягнули людину, яка не має жодного стосунку до родини, але стала заручником чужих конфліктів”. Кого саме має на увазі Мих, зараз невідомо, але “Телеграф” досліджує справу і повідомить додатково про віднайдені деталі.

Хто такий Гліб Мих

Волонтер з перших днів повномасштабної війни постачав та ремонтував автівки для ЗСУ, доправляв дрони й електроніку на передову. Він евакуйовував людей з-під обстрілів і всіляко підтримував мешканців Антонівки. За його словами, на волонтерство він витрачав 70% коштів з особистого бюджету.

Водночас, в місті Сколе, де живе родина волонтера, 15 серпня 2023 року була зареєстрована Благодійна організація “БФ ВІВА АЗОВ” (код ЄДРПОУ 45200088). Її засновником та уповноваженою особою є Вікторія Мих. Ймовірно, жінка родичка Гліба Миха — можливо, дружина. До слова, зв”язку із бригадою НГУ “Азов” і назвою благодійного фонту “Телеграф” не знайшов.

У своїх відео волонтер періодично оголошує збори для ЗСУ та закликає переказувати донати на банку фонду. Крім того, волонтер на своїй сторінці у Фейсбук звітує про витрачені кошти.

Зараз Гліб Мих хворіє на злоякісну лімфому 4 стадії, але продовжує волонтерити.

“Телеграф” спробував зв’язатися з волонтером через соцмережі. Ми поставили Глібу Миху кілька уточнюючих запитань стосовно справи щодо судової тяганини з братами Марушкевичами. Проте на цей час відповіді ще не отримали.

Що кажуть експерти

Адвокат Ростислав Кравець у коментарі “Телеграфу” сказав, що у подібну ситуацію може потрапити будь-хто. “Об’єктивно у таку халепу може потрапити будь хто і будь коли. У нас також є такі справи, на жаль”, — зазначив він.

За словами юриста, арешт майна в таких випадках є звичайною практикою. “Я вважаю, що в цій ситуації перебільшений вплив суду на цю історію, бо суд був зобов’язаний накласти арешт, якщо розглядається такий позов щодо незаконності продажі майна”, — пояснив Кравець.

Експерт наголошує, що у цій справі є всі підстави для застосування строків позовної давності. “З огляду на те, що ще з 2012 року особа знала, що вона відмовилася від спадщини і тільки зараз у 2022 році було продано це майно, то є всі підстави для застосування строків позовної давності”, — зауважив адвокат.

Підсумовуючи Ростислав Кравець сказав: “Я думаю, що йому не варто хвилюватися, не дивлячись на те, які хто посади займає і в яких органах державної влади вони працюють. Шансів на задоволення такого позову дуже небагато”.

Джерело: news.telegraf.com.ua

АО «Кравець І Партнери»

В Міноборони вже відповіли, що в ТЦК працює 36 тисяч осіб, з яких майже 7 тисяч – цивільні та близько 3 тисяч – жінки. Про що говорить ця дискусія – це більше схоже на хайп чи справді може бути прийнято рішення по ліквідації ТЦК? Чи зможуть їх замінити рекрутингові центри? Видання “Коментарі” з цими питаннями звернулося до експертів.

ТЦК, як структура, себе дискредитувала Політолог, кандидат політичних наук Денис Гороховський так прокоментував ситуацію:

“Питання роботи ТКЦ та СП є одним з найбільш дискусійних в українському суспільстві. С одного боку, усі розуміють про необхідність ротації на фронті та, відповідно, мобілізації. З іншого – ми буквально щодня бачимо новини про мільйонні незаконні статки керівників ТЦК, отримані за надання можливості військовозобов’язаним уникнути мобілізації, бусифікацію, яка порушує базові права людини тощо”.

Експерт підкреслює, важливо розуміти, що дії ТЦК кидають тінь на усіх захисників України. Безліч військових скаржаться на те, що цивільні почали інакше на них реагувати, побоюватися, уникати контакту. Хоча ми всі пам’ятаємо, що ще у 2022 році військові були, мабуть, найшановнішою верствою населення. Тепер же в них бачать не захисників, а працівників ТЦК.

“Відповідно ТЦК, як структура, себе дискредитувала. Потрібен, умовно кажучи, ребрендинг. Це, звичайно, не збільшить кількість добровольців, але це покращить ситуацію з відношенням до військових у суспільстві, адже вони як ніхто заслуговують на повагу”, – зазначив Денис Гороховський.

Щодо створення бригад з них, то, наголошує експерт, це питання суто військове, тому коментувати ініціативу з погляду воєнної раціональності, було б не коректно.

“Але ж, з погляду, досвіду того ж самого ТЦК, які мобілізують буквально усіх, хто до них потрапляє, переконаний, що значна кількість з 36 тисяч осіб, які там працюють, зможуть посилити ряди українських захисників. Тим більше, що серед них є люди, які мають відповідну освіту, звання та досвід роботи в армійських структурах. Звичайно ж, потрібно, в першу чергу, керуватися принципом здорового глузду, тому що важливо змінити принцип мобілізації, а не просто змінити назву установи, яка за неї відповідає”, – підсумував Денис Гороховський.

Працівників ТЦК варто направити на посилення ЗСУ Голова профспілки Українська незалежна фундація юристів, голова АТ “Кравець та партнери”, адвокат Ростислав Кравець зауважив, що стосується дискусії щодо направлення працівників ТЦК до Збройних сил України, то в даному випадку вона, наголосив експерт, демонструє повну професійну необізнаність двох сторін цього безглуздого спору.

“З одного боку, ТЦК намагається маніпулювати цифрами, намагається маніпулювати, як працівник Полтавського ТЦК, щодо наявності там більшості цивільних осіб, хоча ми бачимо всі, що особи знаходяться у військовій формі, а на якій тоді підставі вони її носять незрозуміло. Тому що це є фактично адміністративним правопорушенням – незаконне носіння військової форми. Тому об’єктивно ми розуміємо, що вони є військовослужбовцями.

Звичайно, більшість з них є військовослужбовцями так званих рот охорон територіальних центрів комплектування. Тому, якщо дивитись саме на роти охорон ТЦК, то потрібно від цього і відштовхуватись – скільки осіб там потрібно чи можна охорону ТЦК передати органам Національної поліції, як це в свій час відбулось з судами. А потім створити якусь там спеціальну службу.

Думаю, що на сьогоднішній день органи Національної поліції зможуть ефективно охороняти, а ті особи, які знаходяться в ротах охорони і мають, відповідно, бойовий досвід можуть ефективно використовуватись вже у Збройних силах України при виконанні конкретних бойових завдань, а не, на мій погляд, перевищенням своїх повноважень”, – зазначив експерт. Він додає, на сьогоднішній день те, що ми бачимо на вулицях і щоденно в соціальних мережах у виконанні військовослужбовців – це прямо протирічить нормам Конституції України, а саме 17-й статті, де прямо заборонено використання Збройних сил України й інших озброєних формувань для обмеження прав і свобод громадян України.

“Тому ці захоплення, так звана “бусифікація” — це пряме порушення норм Конституції і, в тому числі, звичайно Кримінального Кодексу в частині перевищення службових повноважень. З огляду на ці обставини звичайно, як це 30 років й здійснювалось, співробітники ТЦК – це, в більшості своїй, повинні бути цивільні особи і їх завдання – фактично налагодити і вести належним чином військовий облік, а не хапати і не шукати військовозобов’язаних осіб. Це завдання зовсім інших органів.

В першу чергу Національної поліції, в разі, якщо особа ухиляється від військової служби. Тому, якщо до цього питання підійти професійно, то, звичайно, всі військовозобов’язані особи і військовослужбовці, які зараз знаходяться в ТЦК чи підпорядковуються ТЦК чи знаходяться в так званих ротах охорон ТЦК, можуть бути направлені до Збройних сил України, щоби їх підсилити”, – говорить адвокат.

Тим більше, продовжує Ростислав Кравець, ЗСУ не завадять фахівці, які мають бойовий досвід. Жодної шкоди роботі ТЦК це не завдасть. “Що стосується ТЦК, то, звичайно, саме розформування чи перейменування їх нічого доброго не дасть. Це абсолютно безглузда ідея. Краще просто направити ті ресурси, які хочуть виділити на перейменування чи розформування ТЦК, на належну організацією роботи з військового обліку і мобілізації.

Без застосування “бусифікації” і без перевищення службових повноважень. Що, на мій погляд, дасть значно більший ефект, ніж намагання постійно проводити реформи, про що я неодноразово звертав вже увагу, з єдиною метою – не нести відповідальність за наслідки своїх дій. Тому що завжди можна сховатися за реформами у відповідь на питання: чому, все ж, не працює система? А так, я вважаю, що потрібно просто дійсно направити військових на проходження служби і посилення Збройних сил України. І належним чином організувати роботу цивільних, які там залишаться. А лише перейменування ТЦК чи щось інше нічого доброго не дасть, окрім витрат держбюджету і, знову ж таки, уникнення відповідальності за свою повну професійну нездатність належним чином виконувати свої обов’язки”, – підсумував співрозмовник порталу “Коментарі”.

Джерело: comments.ua

АО «Кравець І Партнери»

🔸Проект Закону №10313 від 04.12.2023 Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист – https://itd.rada.gov.ua/billInfo/Bills/Card/43329

🇺🇦✌️Важлива та перевірена інформація від адвоката ⤵️

⚡️Приєднуйтесь до каналу https://t.me/rkravetsUA

АО «Кравець І Партнери»

Значна кількість експертів, фахівців, філологів, журналістів, політиків тощо уже неодноразово висловлювали свою точку зору за і проти ухвалення нового правопису.

Постанова Кабінету Міністрів України від 22.05.2019 року № 437 «Питання українського правопису» (далі також – постанова КМУ № 437) стала предметом судового розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Так, все таки, що не так з новим Українським правописом? Чи мав право Кабінет Міністрів України ухвалювати таке рішення в силу своїх повноважень? На підставі яких норм законодавства України?

На ці та деякі інші запитання саме з точки зору права та закону ми спробуємо дати відповідь у цій публікації.

Отже, 28 січня 2021 року Окружний адміністративний суд м. Києва розглянув справу № 640/9824/19 за позовом керівника Громадської організації «Правова держава» та ще однієї фізичної особи, які, в подальшому, були об’єднані в одне адміністративне провадження, та визнав протиправною та нечинною цю постанову КМУ № 437.

Основним мотивом для прийняття судом першої інстанції такого рішення слугувало те, що Кабмін вийшов за межі своїх повноважень, затверджуючи новий Український правопис, оскільки:

– статті 2 та 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» не містять положень, які наділяли б Кабінет Міністрів України повноваженнями схвалювати, затверджувати або у будь-який інший спосіб впливати на Український правопис;

– забезпечення Кабміном всебічного розвитку та функціонування державної мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України не є тотожним наданню повноваження щодо визначення того, якою має бути українська мова (зокрема, схвалення та/або затвердження Українського правопису);

– Указ Президента України від 31.05.2018 року № 156/2018 «Про невідкладні заходи щодо зміцнення державного статусу української мови та сприяння створенню єдиного культурного простору України» також не передбачав такого повноваження для КМУ, як схвалення та/або затвердження Українського правопису;

– з 28.02.2018 року Кабмін уже не був наділений повноваженнями, передбаченими ч. 4 ст. 6 Закону України «Про засади державної мовної політики», в той час як Постанова № 437 була прийнята 22.05.2019 року, тобто вже після втрати цим Законом чинності.

І все, здавалося б, логічно, чітко та зрозуміло. Але.

В подальшому це рішення було переглянуто в апеляційному порядку. 24.05.2021 року з’явився текст постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.05.2021 року у цій справі, яким рішення суду першої інстанції було скасовано, а в задоволенні позову – відмовлено (за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/97042410) .

Ознайомившись з повним текстом цього рішення, в його мотивувальній частині нічого, окрім скопійованого тексту з апеляційних скарг Кабміну та Міністерства освіти і науки України, віднайдено не було.

Ключова ідея рішення апеляційного суду полягала в тому, що суд першої інстанції невірно протлумачив норми Закону України «Про Кабінет Міністрів України», внаслідок чого дійшов помилкового висновку про відсутність повноважень у КМУ щодо схвалення нової редакції Українського правопису, розробленої Українською національною комісією з питань правопису та схваленою Міністерством освіти і науки України та Національною академією наук України.

З цього приводу хочемо звернути увагу на таке.

Було два Закони:

1) Закон України від 03.07.2012 року № 5029-VI «Про засади державної мовної політики» (умовно назвемо його «попередній закон») та

2) Закон України від 25.04.2019 року № 2704-VIII «Про забезпечення функціонування української мови як державної» («новий закон», який діє станом на сьогодні).

Попередній закон передбачав таке: норми української мови встановлюються у словниках української мови та в українському правописі. Порядок затвердження словників української мови і довідників з українського правопису як загальнообов’язкових довідкових посібників при використанні української мови, а також порядок офіційного видання цих довідників визначаються Кабінетом Міністрів України (ч. 4 ст. 6 цього Закону).

Отже таке повноваження Кабінету Міністрів дійсно було передбачено попереднім Законом.

Однак, рішенням Конституційного Суду України від 28.02.2018 року № 2-р/2018 у справі № 1-1/2018 цей Закон було визнано неконституційним. Тобто він, разом з нормою, яка дозволяла Кабміну розробляти порядок затвердження Українського правопису, втратив чинність ще з 28.02.2018 року.

Натомість новий Закон України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» було прийнято лишень 25.04.2019 року, а вступив він у дію 16.07.2019 року. У статтях 44-47 нового Закону чітко визначено суб’єкта затвердження Українського правопису, і це – не Кабмін, а Національна комісія зі стандартів державної мови, яка напрацьовує (з урахуванням пропозицій та висновків Інституту української мови НАН України, інших наукових та освітніх установ) і затверджує стандарти державної мови, та, зокрема, правопис української мови та зміни до нього. Така Комісія є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом та самостійною юридичною особою.

Натомість, що у цій ситуації, з юридичної точки зору, робить Кабмін?

Чітко усвідомлюючи той факт, що:

1) попередній Закон України «Про засади державної мовної політики», який давав права Кабміну у сфері затвердження правопису, ще з 28.02.2018 року втратив чинність через його неконституційність;

2) уже прийнято новий Закон України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» від 25.04.2019 року;

3) цей, новий Закон скоро вступить в дію з 16.07.2019 року, –

у часовому проміжку між прийняттям нового Закону та набранням ним чинності 22.05.2019 року приймає власну Постанову № 437, якою схвалює (а якщо не вдаватись в гру слів – фактично затверджує) пропозицію Міністерства освіти і науки та НАН України щодо схвалення Українського правопису в новій редакції, розробленій Українською національною комісією з питань правопису.

Що собою представляє Українська національна комісія з питань правопису станом на 22.05.2019 року, коли уже достеменно відомо, що для цих питань новим Законом передбачено спеціальний орган – Національна комісія зі стандартів державної мови, не зрозуміло.

Таким чином, ігноруючи результати правової експертизи до проекту Постанови № 437, за якими Міністерство юстиції висловило свої застереження про те, що законами України відповідних повноважень Уряду на затвердження нового правопису не передбачено, Кабмін ухвалює новий правопис за обставин, коли з 28.02.2018 року по 16.07.2019 рік не існувало жодного діючого закону, який би уповноважував його на такі дії.

Апеляційний суд, скасовуючи цілком логічне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції про незаконність нового Українського правопису, послався на … історію та Вікіпедію для того, щоб хоч якось обґрунтувати своє рішення:

«- доречним, на переконання суду, є зауважити, що на підтвердження повноважень Уряду щодо прийняття спірної Постанови (до запровадження змін у законодавстві, що регулює мовні питання) свідчить також історія.

– Так, за даними Вікіпедії, 21.09.1920 року Рада Народних Комісарів УСРР ухвалила декрет про українську мову. Українську мову запроваджено як предмет у школах і введено до вживання в державних закладах та установах. 06.09.1928 року нарком освіти М. Скрипник затвердив «Український правопис», тобто надав йому статус обов`язкового. Правопис надруковано 1929 року, відтоді всі школи й видавництва УРСР зобов`язані були його дотримуватися. Надалі 03.05.1933 року Колегія НКО прийняла і затвердила ухвалу комісії НКО для перегляду роботи на мовному фронті «Про зміну окремих пунктів офіційного Українського правопису». У 1946 році постановою Ради Міністрів Радянського Союзу затверджено український правопис, наближений до російського. Також 14.11.1989 року було затверджено «Український правопис 1989 року (п`яту редакцію правопису 1933 р.)».

– Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо відсутності повноважень у Кабінету Міністрів України на прийняття оскаржуваної Постанови».

Очевидно, коли немає інших юридичних аргументів, завжди можна здійснити посилання на історію СРСР, Вікіпедію та інші, не менш екзотичні джерела не правового регулювання, які тим, не менше, відіграють вирішальну роль для суду.

Жоден із аргументів, якими Громадська організація «Правова держава» заперечувала в судовому засіданні проти апеляційних скарг КМУ та МОН України, суд не врахував та навіть не відобразив їх у своєму судовому рішенні, не кажучи вже про надання їм будь-якої правової оцінки.

Звісно ж таке рішення, в подальшому, буде предметом касаційного оскарження, оскільки мотиви його ухвалення явно не свідчать про справедливу та безсторонню, з точки зору права і закону, оцінку аргументів учасників провадження судом.

Автор: Аліна Сидор, юрист Адвокатського об’єднання «Кравець та партнери»

АО «Кравец и Партнеры»

Основним нормативно-правовим актом, що регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів, є прийнятий 12 травня 1991 року Закон України «Про захист прав споживачів».

Норми чинного законодавства на перший погляд є чіткими та зрозумілими рівно до тих пір, поки не постане питання захисту порушеного права в суді, тут особлива увага вже приділяється судовій практиці з того чи іншого питання, адже практикуючі юристи та адвокати досить часто зустрічають у своїй діяльність різного роду процесуальні «нюанси».

ЗУ «Про захист прав споживачів» чітко визначає:

• Захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом.

Частина 5 статті 28 Цивільного Процесуального Кодексу України (далі – ЦПК України) визначає, що позови про захист прав споживачів можуть пред’являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.

Тобто зрозуміло, що споживач має, так би мовити, привілею з питання вибору підсудності.

Далі, стаття 8 Закону України «Про захист прав споживачів» нібито чітко та послідовно визначає послідовність дій споживача у разі придбання ним товару неналежної якості, однак судова практика тут йшла у розріз і була не однозначною.

Частина 3 статті 8 ЗУ «Про захист прав споживачів» вимоги споживача, пред’являються на вибір споживача продавцеві за місцем купівлі товару, виробникові або підприємству, що задовольняє ці вимоги за місцезнаходженням споживача.

Таким чином бачимо, що Законодавець наділяє споживача правом самостійно обрати до кого він буде пред’являти свої вимоги.

Що ж відбувається на практиці.

Як приклад розглянемо постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду по справі №199/6062/15-ц від 24 липня 2019 року, де предметом розгляду було усунення недоліків товару або заміну неякісного товару на новий.

Позивач зазначав, що придбав мобільний телефон, який припинив працювати. Він звернувся до сервісного центру з вимогою про гарантійне обслуговування мобільного телефону, проте йому було відмовлено у проведенні гарантійного ремонту, а також проведенні експертизи продукції. Крім того, у примусовому порядку та без його згоди телефон було оформлено на оплатний ремонт, який був визначений у два дні, проте до теперішнього часу телефон йому не повернуто, чим порушенні його права як споживача послуг.

У даній справі цікавою є позиція апеляційного суду, який, на мою думку, здійснив поверхневий розгляд справи, що призвело до помилкової відмови у задоволені позову з підстави начебто неналежного відповідача по справі.

Оскільки у даній справі також наявне неналежне сервісне обслуговування то і Відповідачем по даній справі було обрано сам сервісний центр та офіційний представник виробника в Україні, в той чай, як позиція суду стосувалась того, що відповідач є неналежним, адже ним є не магазин, де останній придбав свій гаджет.

«Враховуючи те, що споживач має право вибору, до кого пред’являти вимогу, висновок апеляційного суду про те, що позов пред’явлено до неналежного відповідача є неправильним.

Крім того, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що вимоги до сервісного центру, по суті, стосувалися того, що вона прийняла на ремонт телефон і не повертає його, тобто не стосувався прав, які має споживач, згідно зі статтею 8 Закону України «Про захист прав споживачів».

Колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції не вирішив спір по суті, не виконав вказівки суду касаційної інстанції, а самоусунувся від вирішення спору.

У зв`язку з наведеним оскаржуване рішення апеляційного суду не можна вважати законним й обґрунтованим.»

Отже, на прикладі даної справи бачимо, «різноманітні» підходи суду, що вирішення справи і трактування, здавалося б, очевидних норм чинного законодавства.

• Споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов’язані з порушенням їх прав.

Так би мовити «битва» норми чинного законодавства щодо звільнення споживачів від сплати судового збору та судова практика, що це стосується споживачів лише при зверненні до суду першої інстанції, була тривалою та неодноразово змінювалась.

У 2017 році Верховний Суд України у постановах від 06.09.17 у справі № 6-185цс17 та від 11.10.17 у справі № 6-916цс17 приходить до висновків, що споживач, право якого порушене і який у зв’язку з цим подає позов, відповідно до статті 22 Закону України від 12.05.1991 № 1023-XII «Про захист прав споживачів», звільняється від сплати судового збору за подання саме позовної заяви до суду першої інстанції, та має обов’язок щодо сплати судового збору при вчинені відповідних дій у всіх інших судових інстанціях та у Верховному Суді України.

Такі висновки викликали масу обурення зі сторони практиків та теоретиків.

21 березня 2018 року Велика Палата Верховного Суду відступила від установленої практики Верховного Суду України та зазначила, що порушені права можуть захищатись як у суді першої інстанції (при пред’явленні позову), так і на наступних стадіях цивільного процесу.

Саме з завдяки постанові Великої Палати Верховного Суду по справі №761/24881/16-ц від 21 березня 2018 року, було змінено установлено судову практику та звільнено споживачів від обов’язку сплачувати судовий збір на всіх стадіях цивільного процесу. 

• При задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відносини щодо відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), регулюються Законом України «Про захист прав споживачів».

Захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом. При задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди (частини перша, друга статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Досить довго судова практика сформована з данного питання була наступною: «Відповідно до положень статей 4, 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі мають право на відшкодування моральної шкоди тільки в разі її заподіяння небезпечною для життя і здоров’я людей продукцією у випадках, передбачених законом.»

Саме такої практики притримувались суди, розглядаючи справи за позовами споживачів на захист своїх прав в частині стягнення моральної шкоди, незважаючи на внесені зміни у 2011 році до Закону, судова практика лишалась незмінною.

Постановою Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду по справі №490/8831/15-ц від 26.09.2018 року стягнувши з відповідача 1 500 грн на відшкодування моральної шкоди, Верховний Суд наголосив, що відповідно до п. 5 ч. 1  споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону.

І хоч вищевказана постанова Верховного Суду не містить чіткого висновку про відступлення від вже раніше складеної судової практики, однак, її підтримує у Верховний Суд у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10.04.2019 року по справі №360/723/16-ц, який визнав, що порушення прав споживача призвели до необхідності застосування додаткових зусиль для організації свого побуту та професійної діяльності, тобто була завдана моральна шкода у вигляді душевних страждань у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї, що дає їй право на відшкодування такої шкоди та додатково у своїх висновках підкреслив, що Верховний Суд у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відсутність підстав для відступу від правової позиції, висловленої у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2018 року у справі № 490/8831/15-ц.

Додатково заслуговує на увагу постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 року по справі №331/5054/15-ц, де суд встановив, що нездійснення передачі товару та не повернення його сплаченої вартості /попередньої оплати є підставою для стягнення таких коштів з урахуванням індексу інфляції та 3% річних.

Дана справа є цікавою в розумінні того, що між позивачем та ТОВ «Ельдорадо» існували господарсько-правові відносини вже більше трьох років, а сам позивач є фізичною особо-підприємцем.

Однак, судами було встановлено, що Позивач придбав товар як споживач, а не на виконання договору укладеного між сторонами, де останній виcтупав як фізична особа-підприємець.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що наявність статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи-підприємця така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах (див. висновки, сформульовані у постановах від 14 березня 2018 року у справі № 2-7615/10, від 5 червня 2018 року по справі №522/7909/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 216/181/16-ц).

Відносини щодо захисту прав позивача передбачають більш просте підтвердження самих правовідносин – не потрібні навіть первинні документи – достатньо фіскального чеку, квитанцій тощо (Постанова ВП ВС від 15.05.2019 року по справі №331/5054/15-ц):

43. У пункті 7 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що договір — це усний чи письмовий правочин між споживачем і продавцем (виконавцем) про якість, терміни, ціну та інші умови, за яких реалізується продукція. Підтвердження вчинення усного правочину оформляється квитанцією, товарним чи касовим чеком, квитком, талоном або іншими документами.

44. Суди першої й апеляційної інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи фіскальних чеків та інших документів встановили, що у сторін виникли зобов`язальні правовідносини: позивач оплатив вартість товару готівкою, а відповідач товар позивачеві не передав.

45. Суди оцінили електронні накладні відповідача на внутрішнє переміщення товарів, вказавши, що ці документи не відповідають вимогам законодавства щодо форми їх складення, оскільки у них відсутня інформація, передбачена у наказі Міністерства статистики України від 21 червня 1996 року № 1193 «Про затвердження типових форм первинних облікових документів з обліку сировини та матеріалів». Зазначені накладні про переміщення товарів із основного складу на проміжний склад (кросс-док), а далі з проміжного складу (кросс-доку) на склад магазинів не підтвердили факт передання товару позивачеві. Суди встановили відсутність первинних документів, на підставі яких цей факт можна би було встановити.

Вбачається, що захист прав споживачів має ряд тонкощів, які вимагають чіткої стратегії та тактики захисту, адже навіть чітко визначені норми чинного законодавства неодноразово були піддані різним підходам їх трактування, що відображено у судовій практиці.

Карина Василевська

адвокат, Адвокатське об`єднання Кравець і партнери для Юрист&Закон

АО «Кравец и Партнеры»

Для того, щоб знати як себе вести у випадку, коли зупинила поліція з порушення карантину, в першу чергу необхідно знати які заходи карантину передбачені законодавством та на коло яких осіб вони поширюються.

Так, згідно вказаних вище постанов заборонено зокрема для пересічних громадян до 24 квітня 2020 року:

• перебування в громадських місцях без вдягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема респіратора або захисної маски, у тому числі виготовлених самостійно;
• переміщення групою осіб у кількості більше ніж дві особи, крім випадків службової необхідності та супроводження осіб, які не досягли 14 років, батьками, усиновлювачами, опікунами, піклувальниками, прийомними батьками, батьками-вихователями, іншими особами відповідно до закону або повнолітніми родичами дитини;
• відвідування парків, скверів, зон відпочинку, лісопаркових та прибережних зон, крім вигулу домашніх тварин однією особою та в разі службової необхідності;
• відвідування спортивних та дитячих майданчиків;
• перебувати на вулицях без документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство чи її спеціальний статус;
• самовільно залишати місця обсервації (ізоляції).

Відповідно до ст. 255 КУпАП органи внутрішніх справ (Національна поліція) віднесено до органів, які мають право скласти адміністративний протокол про вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ст. 44-3 КУпАП — порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами.

Перш ніж проводити правовий аналіз слід зазначити, що дотримання правил карантину – це не лише питання Вашого особистого права чи інтересу, це, в тому числі, забезпечення прав інших на безпечне середовище, однак якщо Національна поліція налаштована до Вас агресивно та порушує етичні правила поведінки, то Вам можуть стати в нагоді наступні поради.

Перш за все, Вам треба зафіксувати поведінку працівників Національної поліції, наприклад, за допомогою підручних гаджетів. Забігаючи наперед – під запис повідомте точний час та дату початку перебігу подій.

У випадку, якщо Вам кажуть про необхідність отримання згоди на відеозйомку, то відповідно до ст. 21 ЗУ «Про інформацію» до інформації з обмеженим доступом не можуть бути віднесені такі відомості: про незаконні дії органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб. Крім того, ст. 307 ЦК України передбачає, що згода особи на знімання її на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку припускається, якщо зйомки проводяться відкрито на вулиці, на зборах, конференціях, мітингах та інших заходах публічного характеру.

Наступним кроком має бути перевірка того чи дійсно перед Вами представник Національної поліції.

Згідно ст. 18 ЗУ «Про Національну поліцію» звертаючись до особи, або у разі звернення особи до поліцейського, поліцейський зобов’язаний назвати своє прізвище, посаду, спеціальне звання та пред’явити на її вимогу службове посвідчення, надавши можливість ознайомитися з викладеною в ньому інформацією, не випускаючи його з рук.

Варто звернути увагу, що службове посвідчення поліцейський зобов’язаний пред’явити тільки на вимогу, тому не забувайте це вимагати.

Далі слід пересвідчитися чи вимоги працівника Національної поліції не виходять за межі його повноважень та чи не буде в подальшому зауважень до протоколу. В той же час, це все стосуватиметься правових питань, і якщо особа не має достатнього досвіду чи не володіє відповідною інформацією, то вона має чітко про це повідомити працівникам поліції та заявити, що бажаєте згідно ст. 59 Конституції України користуватися професійною правничою допомогою. Навіть, якщо Вам відмолять, а в цьому, на жаль, є велика вірогідність, бо як правило поліція забезпечує участь адвоката тільки в тих випадках, де його участь є обов’язково, однак відмову в реалізації права на правничу допомогу можна буде використати на Вашу користь під час розгляду провадження про адміністративне правопорушення.

Отже, які повноваження мають працівники поліції.

Відповідно до ст. 32 ЗУ «Про Національну поліцію» поліцейський має право вимагати в особи пред’явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, однак таке право у поліцейського виникає виключно при наявності таких умов: якщо особа володіє зовнішніми ознаками, схожими на зовнішні ознаки особи, яка перебуває в розшуку, або безвісно зниклої особи; якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення; якщо особа перебуває на території чи об’єкті із спеціальним режимом або в місці здійснення спеціального поліцейського контролю; якщо в особи є зброя, боєприпаси, наркотичні засоби та інші речі, обіг яких обмежений або заборонений, або для зберігання, використання чи перевезення яких потрібен дозвіл, якщо встановити такі права іншим чином неможливо; якщо особа перебуває в місці вчинення правопорушення або дорожньо-транспортної пригоди, іншої надзвичайної події; якщо зовнішні ознаки особи чи транспортного засобу або дії особи дають достатні підстави вважати, що особа причетна до вчинення правопорушення, транспортний засіб може бути знаряддям чи об’єктом вчинення правопорушення.

Тобто, в даному випадку перш ніж пред’явити документи Ви маєте право попросити роз’яснити Вам, по-перше, з яких підстав у Вас вимагають документи, адже ст. 32 ЗУ «Про Національну поліцію» передбачено аж 6 таких підстав, по-друге, якщо Вам скажуть, що з існує достатньо підстав вважати, що Ви вчинили або має намір вчинити правопорушення, то попросіть пояснити про яке саме правопорушення йдеться, якщо у відповідь Вам повідомлять – за ст. 44-3 КУпАП, то попросіть уточнити за які саме дії.

Відповідно до ст. 33 ЗУ «Про Національну поліцію» поліцейський може опитати особу, якщо існує достатньо підстав вважати, що вона володіє інформацією, необхідною для виконання поліцейських повноважень. Для опитування поліцейський може запросити особу до поліцейського приміщення. Надання особою інформації є добровільним. Особа може відмовитися від надання інформації. Проведення опитування неповнолітніх допускається тільки за участю батьків (одного з них), іншого законного представника або педагога. Перед проведенням опитування особи поліцейський роз’яснює їй підстави та мету застосування поліцейського заходу, якщо це не перешкодить виконанню поліцією повноважень, покладених на неї цим Законом.

Згідно ст. 31 ЗУ «Про Національну поліцію» поліція може застосувати такий превентивний захід як поверхнева перевірка.

Відповідно до ст. 34 ЗУ «Про Національну поліцію» поверхнева перевірка як превентивний поліцейський захід є здійсненням візуального огляду особи, проведенням по поверхні вбрання особи рукою, спеціальним приладом або засобом, візуальним оглядом речі або транспортного засобу. Поліцейський для здійснення поверхневої перевірки особи може зупиняти осіб та/або оглядати їх, якщо існує достатньо підстав вважати, що особа має при собі річ, обіг якої заборонено чи обмежено або яка становить загрозу життю чи здоров’ю такої особи або інших осіб. Поверхнева перевірка здійснюється поліцейським відповідної статі. У невідкладних випадках поверхневу перевірку може здійснити будь-який поліцейський лише з використанням спеціального приладу або засобу.

В даному випадку, слід звернути увагу на те, що повноваження у працівника поліції на проведення поверхневої перевірки виникають виключно у випадку наявності у Вас речі, яка є забороненою або несе загрозу, при цьому Ви самі як живий організм не є річчю, оскільки згідно ст. 179 ЦК України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов’язки. Поруч з цим карантинне законодавство не містить переліку речей, які несуть загрозу життю чи здоров’ю. У зв’язку з цим Вам варто поцікавитися наявність яких саме речей у Вас потребує проведення поверхневого огляду, зазначивши про цьому, що у випадку її наявності у Вас можливо Ви надасте її добровільно.

В той же час з аналізу ст. 34 ЗУ «Про національну поліцію», можна дійти висновку, що у випадку, якщо Вас зупинили та вважають, що Ви вчинили адміністративне правопорушення, передбачене ст. 44-3 КУпАП, то поверхневий огляд не є допустимим, оскільки відсутні речі, обіг яких заборонено або які несуть загрозу.

Серед іншого варто звернути увагу на те, що ст. 264 КУпАП також передбачає право органів Національної поліції на проведення особистого огляду та огляду речей.

На відміну від ЗУ «Про Національну поліцію» та передбаченого ним поверхневого огляду, КУпАП не передбачає ні визначення що є «особистим оглядом», ні власне чітких умов його застосування.

З огляду на те, що фактично проведення поверхневого огляду при вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 44-3 КУпАП не допускається, то власне може мати місце особистий огляд згідно КУпАП, однак при цьому слід пам’ятати про наступне.

Відповідно до ст. 264 КУпАП особистий огляд може провадитись уповноваженою на те особою однієї статі з оглядуваним і в присутності двох понятих тієї ж статі. Про особистий огляд, огляд речей складається протокол або про це робиться відповідний запис у протоколі про адміністративне правопорушення або в протоколі про адміністративне затримання.

Тобто, за даних обставин вимагайте, щоб Вам чітко повідомити яка процесуальна дія має місце – поверхневий огляд чи особистий огляд, і вже з огляду на вид такої процесуальної дії слідкуйте за правилами її виконання.

Відповідно до ст. 37 ЗУ «Про Національну поліцію» поліція уповноважена затримувати особу на підставах, у порядку та на строки, визначені Конституцією України, Кримінальним процесуальним кодексом України та Кодексом України про адміністративні правопорушення, а також іншими законами України.

З огляду на те, що мова йде про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 44-3 КУпАП, то відповідно і затримання буде розглянуто з точки зору КУпАП.

Згідно ст. 262 КУпАП адміністративне затримання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, може провадитися лише органами (посадовими особами), уповноваженими на те законами України. Адміністративне затримання провадиться органами внутрішніх справ (Національною поліцією) виключно в таких випадках: при вчиненні дрібного хуліганства, вчиненні насильства в сім’ї, порушення порядку організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій, при поширюванні неправдивих чуток, вчиненні злісної непокори законному розпорядженню чи вимозі поліцейського, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, а також військовослужбовця чи образи їх, публічних закликів до невиконання вимог поліцейського, при прояві неповаги до суду, вчиненні незаконного доступу до інформації в автоматизованих системах, порушення правил про валютні операції, правил обігу наркотичних засобів або психотропних речовин, незаконного продажу товарів або інших предметів, дрібної спекуляції, торгівлі з рук у невстановлених місцях, при розпиванні спиртних напоїв у громадських місцях чи появі у громадських місцях у п’яному вигляді, що ображає людську гідність і громадську мораль, у випадках, коли є підстави вважати, що особа займається проституцією, при порушенні правил дорожнього руху, правил полювання, рибальства і охорони рибних запасів та інших порушень законодавства про охорону і використання тваринного світу, при порушенні правил перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні і транзитного проїзду через територію України, а також в інших випадках, прямо передбачених законами України.

Тобто, знову ж таки право на адміністративне затримання працівниками поліції виключно за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 44-3 КУпАП не передбачено, однак будьте обережні оскільки таке затримання може відбутися за злісну непокору законній вимозі поліцейського чи його образу.

Якщо ж працівники поліції вирішили застосувати адміністративне затримання, то Вас варто пам’ятати наступне.

По-перше, відповідно до ст. 29 Конституції України кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз’яснено його права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правничою допомогою захисника. Про арешт або затримання людини має бути негайно повідомлено родичів заарештованого чи затриманого.

По-друге, відповідно до ст. 261 КУпАП про адміністративне затримання складається протокол, в якому зазначаються: дата і місце його складення; посада, прізвище, ім’я та по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу затриманого; час і мотиви затримання. Протокол підписується посадовою особою, яка його склала, і затриманим. У разі відмовлення затриманого від підписання протоколу в ньому робиться запис про це.

По-третє, відповідно до ст. 263 КУпАП адміністративне затримання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, може тривати не більш як три години. При цьому згідно ст. 37 ЗУ «Про Національну поліцію» відлік часу утримання затриманої фізичної особи в спеціально відведених для цього приміщеннях рахується з моменту її фактичного затримання. Саме в цій ситуації Вам стане в нагоді Ваше повідомлення під запис, коли саме розпочалися події, адже Ваше обмеження пересування відбулося саме в момент Вашої зупинки працівниками поліції.

Окрім зазначених вище превентивних заходів відповідно до ст. 42 ЗУ «Про Національну поліцію» поліція також має право під час виконання повноважень, визначених цим Законом, застосовувати такі заходи примусу: фізичний вплив (сила); застосування спеціальних засобів; застосування вогнепальної зброї.

Як показує практика, найчастіше застосовуються такі заходи примусу як фізичний вплив, тому саме про ці випадки буде йти мова надалі.

Так, ст. 43 ЗУ «Про Національну поліцію» визначено порядок застосування заходів примусу, зокрема: поліцейський зобов’язаний заздалегідь попередити особу про застосування фізичної сили, спеціальних засобів і вогнепальної зброї і надати їй достатньо часу для виконання законної вимоги поліцейського; поліцейські зобов’язані надавати невідкладну медичну допомогу особам, які постраждали в результаті застосування заходів примусу; заборонено застосування фізичної сили, спеціальних засобів і вогнепальної зброї до жінок з явними ознаками вагітності, малолітніх осіб, осіб з явними ознаками обмежених можливостей або старості, крім випадків учинення ними збройного чи групового нападу, учинення збройного опору поліцейському, що загрожує життю і здоров’ю інших осіб або поліцейських, якщо відбити такий напад або опір іншими способами і засобами неможливо.

Відповідно до ст. 44 ЗУ «Про Національну поліцію» поліцейський може застосовувати фізичну силу, у тому числі спеціальні прийоми боротьби (рукопашного бою), для забезпечення особистої безпеки або/та безпеки інших осіб, припинення правопорушення, затримання особи, яка вчинила правопорушення, якщо застосування інших поліцейських заходів не забезпечує виконання поліцейським повноважень, покладених на нього законом. Поліцейський зобов’язаний письмово повідомити свого керівника, а той зобов’язаний повідомити прокурора про завдання особі тілесних ушкоджень унаслідок застосування фізичної сили.

Отже, фактично поліція може застосувати фізичну силу до осіб, які вчинили адміністративне правопорушення, передбачене ст. 44-3 КУпАП, особливо, якщо має місце триваюче правопорушення таке наприклад як перебування на вулиці без засобів особистого захисту або якщо ситуація призвела до необхідності здійснення затримання.

У випадку, якщо відбулося застосування сили – обов’язково вимагайте надання невідкладної медичної допомоги, оскільки необхідно зафіксувати і факт і тяжкість нанесених тілесних ушкоджень, бо відсутність цих документів призведе до безкарності тих поліцейських, які зловживають такими своїми повноваженнями, на жаль, в недалекому минулому вся країна в цьому пересвідчилась.

Серед іншого вважаємо за необхідне надати пораду, про яку не напишуть в жодному нормативному акті, — збережіть свої сили і здоров’я та не сперечайтеся поліцейськими щодо нераціональності обмеження Ваших прав карантинним законодавством, але вимагайте дотримання Ваших прав при вчиненні будь-яких процесуальних дій відносно Вас.

На жаль, у нашій країні, з точки зору власних оціночних суджень, поки склалося так, що переважна більшість поліцейських бачать лише завчені свої прав та сліпо не бачать застережень щодо їх умов реалізації, а тим більше не хочуть ні бачити, ні чути про права громадян, тому збережіть свої сили та здоров’я для суду та притягнення поліцейських до відповідальності за перевищення своїх повноважень, хоч це й не легка справа, але вода камінь точить.

І на завершення — знайте свої права, відстоюйте їх в рамках раціонального, бережіть своє здоров’я та змінюйте світ на краще!

Автор статті: Анна Мартиненко

Адвокат, АО Кравець і партнери для Протокол

Адвокатская компания Кравец и Партнеры

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону — адвокат — фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Серед професійних обов’язків адвоката є: підвищувати свій професійний рівень; виконувати рішення органів адвокатського самоврядування (п. п. 7, 8 ч. 1 ст. 21 Закону).

Підвищення професійного рівня адвоката є підвищенням кваліфікації адвоката. Підвищення кваліфікації здійснюється відповідно до порядку, який затверджується рішенням Ради адвокатів України. Так, рішенням РАУ №20 від 14 лютого 2019 року було затверджено «Порядок підвищення кваліфікації адвокатів України (нова редакція) (далі – «Порядок»). В подальшому до даного Порядку вносилися зміни, наразі, діє «Порядок підвищення кваліфікації адвокатів України (нова редакція)», затверджений рішенням №111 від 20 вересня 2019 року Ради адвокатів України. У даній статті будемо використовувати положення саме даного Порядку від 20.09.2019 р.

Згідно Порядку виділяється два суб’єкта, які здійснюють підвищення кваліфікації адвокатів: оператори підвищення кваліфікації та адміністратор процесу підвищення кваліфікації адвокатів.

При цьому, адміністратором процесу підвищення кваліфікації адвокатів в Україні є Вища школа адвокатури НААУ (п. 6 Порядку). Операторами процесу підвищення кваліфікації адвокатів в Україні є всі органи адвокатського самоврядування згідно Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», у тому числі Національна асоціація адвокатів України, а також Вища школа адвокатури Національної асоціації адвокатів України. Організації, що бажають стати операторами підвищення кваліфікації адвокатів в Україні підлягають акредитації Експертною радою НААУ, в передбаченому нею Порядку, як сторонні оператори (п. 7 Порядку).

Отже, можна виділити операторів підвищення кваліфікації, які потребують акредитації (сторонні оператори) та операторів, які не потребують акредитації  Експертною радою НААУ, в передбаченому нею Порядку, якими згідно Порядку є: Вища школа адвокатури НААУ, Національна асоціація адвокатів України, ради адвокатів регіону (здійснюють підвищення кваліфікації адвокатів у своєму регіоні), кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адвокатури (здійснюють підвищення кваліфікації адвокатів у своєму регіоні), Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури.

Окремими операторами слід виділити: Координаційний центр з надання правової допомоги, Регіональні центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги (здійснюють підвищення кваліфікації адвокатів, які залучені для надання безоплатної вторинної правової допомоги). Дані Центри мають «спрощений» порядок акредитації  — подають для акредитації виключно заяву Центрів про акредитацію та документи про їх державну реєстрацію (створення) Центрів.

З переліком акредитованих операторів можна ознайомитися на сайті Центру акредитації Вищої школи адвокатури НААУ.

Види підвищення кваліфікації

Видами підвищення кваліфікації згідно п. 15 Порядку є:

• навчання або викладання за професійними програмами підвищення кваліфікації адвокатів у вищих навчальних закладах ІІІ та IV рівня акредитації, якщо вони є акредитованими операторами підвищення кваліфікації адвокатів. Кількість залікових балів в межах акредитації;
• участь у міжнародних, всеукраїнських та регіональних наукових, науково практичних та науково-методологічних конференціях, семінарах, круглих столах, тренінгах, програмах тощо, які організовані та проводяться операторами підвищення кваліфікації адвокатів в Україні та за кордоном. Кількість залікових балів в межах акредитації;
• участь у будь-яких акредитованих заходах з підвищення кваліфікації адвокатів (в тому числі в форматі онлайн), які організовані операторами підвищення кваліфікації адвокатів після проходження тестування (за наявності) на онлайн-платформі адміністратора з підвищення кваліфікації адвокатів ВША НААУ. Кількість залікових балів в межах акредитації;
• виступ у якості сертифікованого лектора з доповіддю, презентацією або науковим повідомленням на міжнародних, всеукраїнських та регіональних науково-практичних та науково-методологічних конференціях, семінарах, круглих столах, майстер-класах, тренінгах тощо. Застосовується подвоєна кількість балів в рамках акредитованого заходу;
• наукові або науково-практичні статті, які пройшли рецензування Вченою радою Вищої школи адвокатури НААУ, 5000 знаків дорівнює одному заліковому балу;
• видання монографій, підручників, посібників (у тому числі у співавторстві) 1 видання — 12 залікових балів;
• здобуття наукового ступеня доктора філософії в галузі права при здійсненні адвокатської діяльності — 30 залікових балів;
• здобуття наукового ступеня доктора наук в галузі права (або доктора права в разі отримання ступеня за кордоном) при здійсненні адвокатської діяльності — 45 залікових балів;
• робота в органах адвокатського самоврядування (в тому числі на виборних позиціях без оформлення трудових відносин згідно Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») — 2 залікових бали на рік;
• участь в роботі секцій та комітетів (голова та заступники голови комітету, секції НААУ — 10 балів на рік; член ради комітету, секції НААУ – 5 балів на рік);
• інша діяльність, визначена Експертною радою НААУ.

Слід відзначити, що порівняно з Порядком в редакції 14.02.2019 року, чинний Порядок містить більш розширений перелік видів підвищення кваліфікації, крім того, в даній редакції Порядку вже міститься посилання на кількість балів, які отримує адвокат в залежності від обраного виду підвищення кваліфікації, який був відсутній в попередній редакції.

Проблемні питання порядку підвищення кваліфікації адвокатів

Аналізуючи положення Порядку підвищення кваліфікації адвокатів України можна виділити ряд питань, які є проблемними та створюють необґрунтований вплив на права адвокатів, зокрема, їх незалежність. Так, згідно ч. 1 ст. 4 Закону, адвокатська діяльність здійснюється на принципах верховенства права, законності, незалежності, конфіденційності та уникнення конфлікту інтересів.

Основні проблеми, які, на мою думку, потребують особливої уваги, є наступні.

1. Щодо захисту персональних даних адвокатів.

У п. 33 Порядку, зокрема, вказується, у Вищій школі адвокатури за наказом директора створюється Центр акредитації ВША НААУ. Центр акредитації ВША не є юридичною особою, а є структурним підрозділом Вищої школи адвокатури НААУ. Центр акредитації ВША НААУ адмініструє процес підвищення кваліфікації адвокатів через відповідну централізовану онлайн-платформу, до якої підключаються оператори з підвищення кваліфікації адвокатів.

Алгоритм одержання балів для підвищення кваліфікації виглядає наступним чином:

— спочатку адвокату необхідно зареєструватися на сайті Центру акредитації ВША НААУ у розділі «Головна»/«Реєстрація». Для реєстрації необхідно ввести прізвище, ім’я, по-батькові адвоката, e-mail, телефон. За даними ЄРАУ створюється особистий кабінет, за допомогою якого здійснюється реєстрація на заходи з підвищення кваліфікації;

— обрання заходу, який бажає відвідати адвокат, зі списку та реєстрація на нього;

— після успішної реєстрації на захід, на електронну адресу надходить QR-код, який необхідно показати (у друкованому або електронному вигляді) під час реєстрації безпосередньо на заході при вході та виході;

— після закінчення заходу необхідно пройти тестування за результатами прослуханого матеріалу. Посилання на тест також має надійти на електронну адресу;

— після успішного проходження тестів надходить повідомлення про нарахування балів. Нараховані бали відображаються у особистому кабінеті.

Також, на сайті Вищої школи адвокатури розміщена інформація щодо заходів підвищення кваліфікації, на які можна записатися заповнивши онлайн-форму, де також за «Крок 2 (Замовлення)» необхідно вказати прізвище, ім’я, по-батькові особи, стать, e-mail, телефон.

Тобто, при реєстрації на заходи підвищення кваліфікації адвокати вказують свої персональні дані.

При цьому, 14.11.2019 р. на сайті НААУ з’явилася інформація, що: «4 листопада 2019 року Вища школа адвокатури отримала від Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Припис №20-20 про усунення порушень вимог законодавства у сфері захисту персональних даних, ніби то виявлених під час перевірки.»

Сама НААУ вказує на незгоду з «незаконною перевіркою Вищої школи адвокатури здійсненою уповноваженим омбудсмена» та про оскарження до суду результатів даної перевірки.

При цьому, в мережі Інтернет щодо цього питання також міститься наступна інформація: «Прес-служба офісу омбудсмана повідомили, що виявлено грубе порушення прав суб’єктів персональних даних з боку Вищої школи адвокатури Національної асоціації адвокатів України.

Співробітники Департаменту у сфері захисту персональних даних Секретаріату Уповноваженого ВР з прав людини здійснили позапланову виїзну перевірку дотримання прав і свобод людини і громадянина у сфері захисту персональних даних Вищою школою адвокатури Національної асоціації адвокатів України.

…Фактично, створена ситуація за якої персональні дані адвокатів, помічників адвокатів, стажистів адвокатів, а також інших осіб — користувачів освітніх послуг Вищої школи адвокатури, без їх відома та згоди передаються іноземним суб’єктам, які здійснюють свою діяльність на території Німеччини та Російської Федерації».

Тобто, наразі питання захищеності персональних даних адвокатів при підвищенні ними кваліфікації залишається відкритим.

2. Щодо співвідношення платних та безоплатних заходів підвищення кваліфікації.

На сайті Центру акредитації ВША НАУУ міститься перелік акредитованих заходів з підвищення кваліфікації адвокатів. Дані заходи поділяються на платні та безоплатні. При цьому, станом на 25.11.2019 р. кількість безоплатних заходів значно менша, ніж платних: 13 та 60 відповідно, тобто, різниця є суттєвою. Аналізуючи вартість платних заходів наявних станом на 25.11.2019 р. на сайті НААУ можна побачити, що ціни варіюються від 199 грн (149 при ранній реєстрації) з можливістю отримання в середньому 1, 2 залікових бали до 3499 грн (1 999 грн при ранній реєстрації) за дводенний курс та можливість отримання 12 балів.

В той же час, необхідно зазначити, що згідно Порядку адвокати, які набули статусу адвоката більш як три роки зобов’язані підвищувати кваліфікацію на рівні 10 годин на рік (10 балів відповідно). Адвокати, які набули статусу адвоката протягом перших трьох років – зобов’язані підвищити свій професійних рівень на 48 годин, з яких не менше 16 годин – щороку.

Відповідно, слід сказати, що з урахуванням чисельності адвокатів в Україні та невеликою кількістю безоплатних заходів, не всі адвокати, мають змогу брати участь в платних заходах. Особливо це стосується так званих адвокатів «початківців», які тільки набули даного статусу, але разом з тим кількість щорічних балів у них є вищою, ніж у досвідчених адвокатів.

3. Щодо вибору заходів підвищення кваліфікації

З одного боку, п. 27 Порядку передбачається, що адвокати мають право вільно обирати види підвищення кваліфікації, брати участь у будь-яких заходах з підвищення кваліфікації адвокатів, що проводяться операторами підвищення кваліфікації незалежно від регіону його проведення за умови їх реєстрації на такий захід оператором, що його проводить.

Проте, п. 23 Порядку встановлює: не менше 50% залікових балів з підвищення кваліфікації повинні бути отримані адвокатом під час заходів організованих операторами підвищення кваліфікації адвокатів в Україні.

Тобто, так званий «вільний» вибір адвоката заходів підвищення кваліфікації обмежується вказівкою на обов’язковість обрання половини саме заходів організованих операторами підвищення кваліфікації адвокатів в Україні.

4. Щодо умов акредитації сторонніх операторів підвищення кваліфікації

Відповідно до п. 37 Порядку, акредитація сторонніх операторів надається строком на один рік. Щорічний внесок за акредитацію сторонніх операторів з підвищення кваліфікації складає 50 мінімальних заробітних плат станом на 01 січня кожного року в якому така плата вноситься. Внесок підлягає сплаті на рахунок Вищої школи адвокатури НААУ. Рішення про зміну щорічного внеску за акредитацію сторонніх операторів з підвищення кваліфікації може прийматись Головою НААУ, у тому числі за поданням Директора Вищої школи адвокатури НААУ.

Станом на 01.01.2019 року розмір мінімальної заробітної плати в Україні становить 4173 грн. Отже, на сьогодні розмір щорічного внеску для акредитації сторонніх операторів складає 208 650,00 грн. Крім того, п. 38 Порядку передбачено також адміністративний внесок для сторонніх операторів — за опрацювання та облік залікових балів та видачу відповідних сертифікатів, з розрахунку 1 (один) відсоток від розміру мінімальної заробітної плати станом на 01 січня кожного року, в якому відбувається видача сертифікатів за кожен заліковий бал, тобто, на сьогодні це 41,73 грн за кожен заліковий бал.

Таким чином, очевидно, що такі суми не всі бажаючі можуть собі дозволити, відповідно, кількість сторонніх операторів на даний час є досить низькою. Згідно переліку акредитованих операторів на сайті Центру акредитації Вищої школи адвокатури НААУ можна виділити 4 організації, які відповідно до Порядку потребують акредитації та повинні сплачувати внески.

Такі умови щодо акредитації, передбачені Порядком значно звужують коло потенційних сторонніх операторів, що в свою чергу призводить до звуження варіантів заходів підвищення кваліфікації.

5. Щодо якості поданої інформації

Заходи підвищення кваліфікації представлені у вигляді семінарів, лекцій, курсів. Інколи можна почути від адвокатів, що деякі лекції є сугубо теоретичними, містять мало практичного аспекту, що є більш цікавим та ґрунтовнішим для підвищення професійного рівня адвокатів, які вже мають вище юридичну освіту, склали кваліфікаційний іспит, деякі особи також пройшли стажування, що також включало в себе теоретичний курс та відвідування лекцій, семінарів. Таким чином, якщо особа на сьогодні отримала свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, отже, вона вже має відповідний рівень теоретичний знань і для підвищення якості своєї практичної діяльності бажає отримувати доступ до найновішої правозастосовної практики, обміну досвіду з колегами.

Всі вищезазначені проблеми, на мою думку, створюють негативний вплив на одну з основоположних гарантій діяльності адвоката як незалежність. Підвищення професійного рівня адвокатів все ж таки має базуватися не на «примусових» формальних положеннях, а на заохоченні до отримання нових знань та навичок, постійного пошуку нових шляхів удосконалення себе та свого професійного рівня. Надання можливості не просто отримувати інформацію в односторонньому порядку, а в довільній формі вести дискурс, обмінюватися власним досвідом, отримувати конкретні «живі» приклади, задачі та шукати шляхи їх вирішення. Створення таких умов має на меті спонукання адвокатів відвідувати заходи не просто за необхідності, обов’язку набрання необхідної кількості балів, а для здобуття нової інформації.

Яна Бабенко, адвокат, Адвокатське об’єднання «Кравець і партнери»

Адвокатская компания Кравец и Партнеры