Слід зауважити, що застосування інституту перегляду справ за нововиявленими обставинами застосовується національними судами дуже обережно, оскільки механізм перегляду справи за нововиявленими обставинами у будь-якому разі втручається у принцип «res judicata», який передбачає принцип поваги до остаточного рішення суду та неприпустимість безкінечного та необґрунтованого перегляду судового рішення у випадках, коли одна із сторін лише не погоджується з мотивами, зазначеними у судовому рішенні.

Водночас, якщо звернутись до судової практики щодо перегляду справи про притягнення до адміністративної відповідальності, то, загалом, національні суди дотримуються однієї риторики – Кодекс України про адміністративні правопорушення прямо не передбачає можливості здійснення перегляду справи про притягнення до адміністративної відповідальності, а відтак здійснення перегляду подібних справ у такому порядку не є можливим.

У зв’язку з цим, слід віднайти причини такої однозначної позиції національних суддів, що власне не потребує глибокого занурення у судову практику.

Так, на сьогодні у судовій практиці побутують дві тези, що зумовлюють такий безумовний висновок судів: правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року (провадження № 51-4998ска19) та відсутність прямої норми у КУпАП, що передбачала б застосування за аналогією закону право на перегляд рішення за нововиявленими обставинами.

Розглядаючи першу причину, а саме правовий висновок Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року (провадження № 51-4998ска19), то у ньому Судом було визначено таке, цитовано:

«…При цьому нормами КУпАП не передбачена ні можливість касаційного оскарження постанови апеляційного суду у справі про адміністративне правопорушення, а ні можливість перегляду такої постанови Верховний Судом за нововиявленими обставинами.

Так само нормами КПК не передбачено можливості перегляду за нововиявленими обставинами судових рішень у справах про адміністративні правопорушення. Більше того, за змістом ст. 463 КПК навіть у межах кримінальних проваджень заява про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами подається до суду тієї інстанції, який першим допустив помилку, а не до суду вищої інстанції…»

Тобто, якщо ж дослідити зміст зазначеного правового висновку, то у ньому жодним чином не було надано категоричного висновку щодо неможливості здійснення перегляду справи про притягнення до адміністративної відповідальності за нововиявленими обставинами, оскільки у означеній постанові Верховний Суд відмовив у відкритті провадження у першу чергу та головним чином через те, що заява надійшла до суду касаційної інстанції, а не до суду тієї інстанції, який першим допустив помилку. Іншими ж словами, особа у даному випадку звернулась до суду не у порядку перегляду справи за нововиявленими обставинами, за якого заява про перегляд подається до того суду, який першим «помилився», а у порядку перегляду справи за виключними обставинами – тоді, коли заява про перегляд за виключними подається одразу до Верховного Суду.

Таким чином, з наведеного можна дійти логічного висновку, що причиною безумовного висновку національних судів про неможливість здійснення перегляду справи про притягнення до адміністративної відповідальності зумовлена невірним трактуванням правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 15 жовтня 2019 року (провадження № 51-4998ска19).

Аналізуючи другу причину відмови суддів у розгляді заяви про перегляд справи за нововиявленими обставинами при розгляді справ про притягнення до адміністративної відповідальності – неможливість застосування аналогії закону, то у такому разі суди доходять висновку, що так як КУпАП не передбачає прямо норми, яка б дозволяла застосовувати аналогію закону при розгляді справ про притягнення до адміністративної відповідальності, то, відповідно, і застосування аналогії закону у такому разі не є можливим. На цьому ми пропонуємо зупинитись більш детально.

У даному контексті, слід почати з того, що при зверненні до суду із заявою про перегляд справи про притягнення до адміністративної відповідальності особи застосовують положення кримінального процесуального законодавства за аналогією закону, покликаючись на те, що адміністративні та кримінальні правопорушення схожі за своєю правовою природою, оскільки обидва передбачають вчиненні відповідною особою протиправного діяння на шкоду правам, свободам та суспільним інтересам, при цьому різниця між зазначеними видами правопорушення полягає в ступені суспільної шкоди, яка наноситься зазначеними видами правопорушень.

Така позиція основується на тому, що у свій час Європейський суд з прав людини у своїх прецедентних рішеннях неодноразово зазначав про подібність правової природи самих правопорушень та необхідність у застосуванні передбачених кримінально-процесуальних гарантій при розгляді справ про притягнення до адміністративної відповідальності, до прикладу «Лучанінова проти України», «Гурепко проти України», «Швидка проти України» «Надточій проти України».

Тож, позиція Європейського суду з прав людини в частині поширення гарантій кримінального-процесуального законодавства станом на сьогодні є однозначно,  актуальною та необхідною.

Якщо ж розглядати можливість застосування положень кримінального процесуального законодавства за аналогією закону в частині перегляду справи про адміністративне правопорушення за нововиявленими обставинами, то слід зауважити на тому, що власне здійснення перегляду справи за нововиявленими обставинами є однією з гарантій кримінального процесуального законодавства.

Наведене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 11-1270/11, однак, право особи на оскарження спрямоване насамперед на реалізацію гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий суд. Забезпечення такого права є однією з важливих гарантій ухвалення правосудного рішення у кримінальному провадженні.

Подібне за своєю суттю було зазначено і у рішенні Конституційного Суду України від 10 квітня 2024 року № 5-р(ІI)/2024, в якій Суд зазначив, що додержання принципу остаточності судового рішення (res judicata) не має наслідком існування категоричної заборони на перегляд за нововиявленими обставинами судових рішень, ухвалених унаслідок неврахування судом доказів, що мають істотне значення, оскільки завданням кримінального провадження є не лише те, щоби кожного, хто вчинив кримінальне правопорушення, було притягнуто до відповідальності, а також те, щоби жодного невинуватого не було піддано необґрунтованому процесуальному примусу, звинувачено або засуджено.

Таким чином, з наведеного вбачається, що інститут перегляду справи за нововиявленими обставинами не є суто технічною процедурою, а виступає додатковою гарантією забезпечення законності та правосудності судового рішення і механізмом захисту прав і законних інтересів щоб кожного, хто вчинив адміністративне або кримінальне правопорушення, не було піддано необґрунтованому покаранню, щоб його вина була доведена згідно стандарту доказування «поза розумним сумнівом», а також щоб притягнення осіб до відповідальності відбувалось у відповідності до належної правової процедури. Відсутність ж у положеннях КУпАП прямо норми, яка передбачає право на перегляд справи за нововиявленими обставинами не дає підстав безумовно та однозначно стверджувати про неможливість здійснення такого перегляду в цілому.

Більш того, слід зауважити і на тому, Європейський суд з прав людини поряд із прирівнюванням адміністративної відповідальності до кримінальної, встановив і випадки, за наявності яких гарантії, передбачені кримінально-процесуальним законодавством, поширюються при розгляді справ про адміністративне правопорушення.

Даному факту послужило прийняття Європейським судом з прав людини рішення у справі «Енгель та інші проти Нідерландів», за якими можна характеризувати правопорушення як кримінальне і застосувати відповідні наслідки, в тому числі і гарантії кримінального-процесуального законодавства, яких є три: першим критерієм є правова кваліфікація правопорушення відповідно до національного права, другим – сам характер правопорушення, а третім – ступінь суворості покарання, яке може бути застосоване до винної особи. При цьому, другий і третій критерії носять альтернативний характер, тобто такий при якому їх обов’язкове врахування у сукупності не вимагається. Водночас, однак, це не виключає застосування кумулятивного підходу, коли окремий аналіз кожного критерію не дозволяє зробити однозначний висновок про існування кримінального обвинувачення.

Загалом, на підставі першого критерію досить важко встановити можливість/неможливість застосування кримінально-процесуальних гарантій при розгляді справ про притягнення до адміністративної відповідальності, оскільки логічно, що національне законодавство кваліфікує суспільно шкідливі діяння як адміністративні, а тому тут доречним є встановлення наявності другого та третього критеріїв Енгеля.

За загальним правилом, у випадку, якщо певний акт носія публічної влади, вчинений у безпосередньому зв`язку з певним кримінальним діянням, не містить елементу покарання як такого, суд не визнає факту кримінального обвинувачення. Якщо ж елемент покарання наявний, а передбачені санкції є достатньо суворими, скоєне правопорушення має природу кримінального злочину.

У даному розрізі слід зауважити на тому, що як визначено у ст. 23 КУпАП, адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

Отже, адміністративне стягнення, яке передбачене у адміністративних правопорушеннях у будь-якому випадку має на меті перш за все покарання особи, що притягується до адміністративної відповідальності, за вчинене ним діяння, яке спрямоване на порушення прав, свобод, та інтересів або конкретно-визначеної особи, або суспільства в цілому, тобто, адміністративні стягнення за своєю правовою природою мають каральний характер. При цьому, наявність у адміністративних стягненнях функції карального характеру, прямо зумовлюють і виникнення у них такої функції як виховна (стимулююча), яка в цей же час є похідною від каральної, а не рівнозначною чи, тим більше, основною.

Тож, саме на підставі другого та третього критеріїв Енгеля вбачається за можливе встановити чи було у справі про адміністративні правопорушення особі, яка притягується до адміністративної відповідальності, висунуте «кримінальне обвинувачення», що у кінцевому результаті дозволить встановити наявність/відсутність підстав для застосування гарантій, передбачених кримінально-процесуальним законодавством, у справах про притягнення до адміністративної відповідальності, а не на підставі наявності/відсутності чіткої норми у КУпАП, яка передбачає право на перегляд справи про адміністративне правопорушення за нововиявленими обставинами.

Менше з тим, вважаємо за необхідне зазначити і про те, що застосування національними судами критеріїв Енгеля при встановленні можливості застосування кримінально-процесуальних гарантій є радше додатковою аргументацією (якою на жаль досить часто нехтують), а не основним чинником який відіграє роль при вирішенні питання поширення тих чи інших гарантій, передбачених кримінально-процесуальним законодавством, при розгляді справ про адміністративне правопорушення, адже вкотре наголошуємо, що прямої заборони у КУпАП щодо перегляду справи про притягнення до адміністративної відповідальності не має, в той час як відсутність чітко врегламентованого процесу перегляду за нововиявленими у КУпАП не може бути безумовною підставою для ствердження про неможливість здійснення такої процедури в цілому.

Попри це, слід наголосити, що подекуди можна віднайди у реєстрі судових рішень декілька прикладів, коли національні суди все ж переглянули справу про адміністративне правопорушення за нововиявленими обставинами, але прикрим є те, що відсоток таких рішень напрочуд малий у порівнянні з відсотком судових рішень про повернення заяви про перегляд справи про адміністративне правопорушення за нововиявленими обставинами.

Резюмуючи, питання перегляду справ про притягнення до адміністративної відповідальності за нововиявленими обставинами потребує переосмислення з боку національних судів, оскільки адміністративна та кримінальна відповідальності є подібними за своєю правовою природою, а при притягненні особи до адміністративної відповідальності є потреба у застосуванні повного спектру гарантій для забезпечення відправлення належного правосуддя. Відсутність у КУпАП прямої норми про право на перегляд справи за нововиявленими обставинами не дає підстави безумовно стверджувати про неможливість застосування такої екстраординарної процедури, оскільки це не є суто технічною процедурою, а додатковою гарантією, щоб кожний, хто вчинив адміністративне  правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був необґрунтовано покараний, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожної особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, була застосована належна правова процедура.

Марія Країло

Юрист Адвокатського об’єднання «Кравець і партнери»

АО «Кравець І Партнери»

Поліція Львівщини веде провадження за ознаками злочину, передбаченого частиною 1 статті 332 Кримінального кодексу України – «незаконне переправлення осіб через державний кордон України». Йдеться, за його словами, про організацію, керівництво або сприяння таким діям.

До неї вже в понеділок додалась частина 2 статті 342 Кримінального кодексу України, у якій йдеться про «опір працівникові правоохоронного органу». Як заявили у Держприкордонслужбі (ДПСУ), на місці інциденту «невідомі зчинили бійку з представниками Нацполіції і прикордонниками та сприяли незаконному порушенню державного кордону групою осіб, у тому числі народним депутатам». Під час інциденту 11 бійців Національної поліції та 5 ДПСУ отримали тілесні ушкодження.

Протоколи про адміністративне правопорушення під час перетину кордону в пункті пропуску «Шегині» вже склали щодо шести учасників прориву, загалом підозрюють 60 людей у незаконному перетині кордону, заявили у Держприкордонслужбі.

Так чи інакше, а організаторів «прориву» за участю колишнього голови Одеської ОДА Міхеїла Саакашвілі прикордонної охорони на пункті пропуску «Шегині» притягнуть до кримінальної відповідальності, заявив генеральний прокурор Юрій Луценко.

Що це було з точки зору права?

До Міхеїла Саакашвілі щодо перетину кордону, найімовірніше, може застосовуватись адміністративна відповідальність, коментує експерт громадської організації LEAD Office Владислав Власюк. Вона передбачена статтею 204-1 Кодексу України про адмінпорушення – «незаконне перетинання або спроба незаконного перетинання державного кордону України». Йдеться про штраф від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або адміністративний арешт на строк до п’ятнадцяти діб.

До 2004 року за це була передбачена кримінальна відповідальність, проте відповідну статтю, детально прописану, виключили з закону, говорить юрист.

А перспективи озвученої правоохоронцями статті 332 Кримінального кодексу України досить мізерні, адже довести її складно, говорить Власюк. Спершу потрібно було ідентифікувати і покарати осіб, які незаконно перетнули кордон. Потім довести, що були ті, хто все організував, підбурював натовп, підштовхував до порушення закону. І потім уже карати організаторів такої змови, каже він.

Депутати, які приїхали на підтримку Саакашвілі і брали участь у «прориві», не можуть проходити за цією статтею Кримінального кодексу – недоторканність. І до того ж, за цим законом, людина не може одночасно виступати в двох іпостасях – і перетинати кордон, і організовувати такий перетин, додає юрист.

А це робить статтю надто морочливою для доведення:

«Ну, я не бачу перспективи для статті 332 – «незаконне переправлення осіб через державний кордон України». Тобто, це може бути адміністративна відповідальність», – коментує Власюк.

Так чи інакше, прості громадяни, які сприяли «акції» Саакашвілі, мають більше шансів відбути покарання, згідно із законом, аніж ті, хто «заварив цю кашу», додає Владислав Власюк.

«Це така об’ємна робота. Тому що було дуже багато правопорушників. Ну, якщо постараються, то когось притягнуть до відповідальності», – додав експерт.

Саакашвілі може навіть не сплатити штрафу

А от адвокат, старший партнер адвокатської компанії «Кравець і партнери» Ростислав Кравець припускає, що Міхеїл Саакашвілі може уникнути навіть адміністративної відповідальності.

«У зв’язку з тим, що безпосередньо самою статтею передбачено, що якщо особа звернеться до компетентних (українських – ред.) органів, що він є біженець, що йому потрібна правова допомога, то в такому випадку законодавством встановлено виключення щодо притягнення до адміністративної відповідальності. Тоді особа не буде притягнута. Як відомо, адвокат пана Саакашвілі звернувся з відповідною заявою», – каже Кравець.

На якій статті би не зосередились правоохоронці: чи то адміністративне порушення за перетин кордону, чи кримінальне за організацію, доля справи залежатиме від політичної волі «згори», каже адвокат.

«У разі, якщо воля буде, провину доведуть. І тих депутатів теж: звернуться із поданнями про зняття з них недоторканності. Проте, з огляду на те, що зараз відбувається у країні, я дуже сумніваюсь, що когось притягатимуть до кримінальної відповідальності», – каже він.

Кримінальна справа, яку порушили щодо організації незаконного перетину кордону, цілком ймовірно, буде з часом просто закритою, резюмує Кравець.

Тим часом колишній голова Одеської ОДА Міхеїл Саакашвілі у Львові заявляє, що у його подальших планах – «захист людей», які перебували у «Шегині».

«Вони знущалися над людьми цілий день. І реально люди на це зреагували, зреагували на свавілля. Я думаю, це – якраз приклад того, що не треба себе так з людьми поводити», – сказав він у відповідь на запитання кореспондента Радіо Свобода.

Що відбулось на кордоні?

Міхеїл Саакашвілі 10 вересня потрапив на територію України, не пройшовши прикордонного контролю. Перед цим поблизу пункту пропуску «Шегині» виник стихійний мітинг, стався «прорив» кордону силовиків на пункті пропуску. Детальніше про це у Живому блозі Радіо Свобода.

Саакашвілі у липні указом президента України втратив українське громадянство. Чинність його закордонного паспорта громадянина України після втрати громадянства скасована. У Державній прикордонній службі попереджали, що в разі спроби проїхати з таким документом він мав бути вилучений, а сам Саакашвілі депортований з України.

Радіо Свобода

Адвокатская компания Кравец и Партнеры