📱Щоб дізнатись більше корисної інформації, не забудьте підписатись на канал. Слідкуйте за новинами та підтримуйте Україну💙💛.

🇺🇦✌️Важлива та перевірена інформація від адвоката ⤵️

⚡️Приєднуйтесь до каналу https://t.me/rkravetsUA

🙏Буду вдячний за ⚡️зарядження та підтримку каналу💙💛

АО «Кравець І Партнери»

Аби не потрапити у неприємні ситуації, фахівці Адвокатського об’єднання Кравець і партнери надали відповіді на найбільш поширені питання.

Чи можна зберігати зброю у колекції?

Ст.263 КК України передбачено кримінальну відповідальність, за незаконне зберігання зброї, як вогнепальної так і холодної.

П.12.5 Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної, холодної і охолощеної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та патронів до них, а також боєприпасів до зброї, основних частин зброї та вибухових матеріалів (надалі — Інструкція) визначено, що власник зброї, що має на меті її колекціонування повинен отримати спеціальний дозвіл, який видає орган поліції.

Однак, зважаючи на п.12.2. Інструкції, така особа повинна також попередньо отримати дозвіл на придбання такої зброї (якщо це здійснюється в Україні).

Якщо придбання здійснювалося за кордоном, то попередньо необхідно отримати дозвіл на перевезення через митний кордон України зброї та бойових припасів.

Це загальні правила, що застосовуються як для вогнепальної, так і для холодної зброї.

Разом з тим, якщо вогнепальна зброя є старовинною, тобто виготовленою не пізніше 1899 року і не призначена для стрільби патронами з металевими гільзами центрального бою та кільцевого запалення, то такі дозволи не потрібні.

Чи можуть перебувати у приватній колекції експонати?

Зважаючи на Закони України «Про музеї та музейну справу», «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей», у музейному фонді України містяться культурні цінності, якими є об’єкти матеріальної та духовної культури, що мають художнє, історичне, етнографічне та наукове значення і підлягають збереженню, відтворенню, охороні  а саме:

• оригінальні художні твори живопису, графіки та скульптури, художні композиції та монтажі з будь-яких матеріалів, твори декоративно-прикладного і традиційного народного мистецтва;
• предмети, пов’язані з історичними подіями, розвитком суспільства та держави, історією науки і культури, а також такі, що стосуються життя та діяльності видатних діячів держави, політичних партій, громадських і релігійних організацій, науки, культури та мистецтва;
• предмети музейного значення, знайдені під час археологічних розкопок;
• складові частини та фрагменти архітектурних, історичних, художніх пам’яток і пам’яток монументального мистецтва;
• старовинні книги та інші видання, що становлять історичну, художню, наукову та літературну цінність, окремо чи в колекції;
• манускрипти та інкунабули, стародруки, архівні документи, включаючи кіно-, фото- і фонодокументи, окремо чи в колекції;
• унікальні та рідкісні музичні інструменти;
• різноманітні види зброї, що має художню, історичну, етнографічну та наукову цінність;
• рідкісні поштові марки, інші філателістичні матеріали, окремо чи в колекції;
• рідкісні монети, ордени, медалі, печатки та інші предмети колекціонування;
• зоологічні колекції, що становлять наукову, культурно-освітню, навчально-виховну або естетичну цінність;
• рідкісні колекції та зразки флори і фауни, мінералогії, анатомії та палеонтології.

Разом з тим, відповідно до ч.1 ст.15-1 Закону України «Про музеї та музейну справу», музейний фонд України складається з державної і недержавної частини.

До недержавної частини Музейного фонду України належать музейні предмети, музейні колекції, музейні зібрання, що зберігаються в музеях приватної форми власності, музеях підприємств, установ, організацій приватної форми власності та не віднесені або не підлягають віднесенню до державної частини Музейного фонду України, зокрема предмети музейного значення, що підлягають внесенню до недержавної частини Музейного фонду України та є власністю релігійних організацій, громадян та об’єднань громадян.

Таким чином, громадяни можуть володіти культурними цінностями музейного фонду України, якщо вони не належать до його державної частини.

Чи належать культурні цінності до державної частини музейного фонду дуже просто встановити.

Такі предмети, відповідно до п.п.1 п.1 Розділу IV Інструкції з організації обліку музейних предметів, проходять обов’язковий три етапний облік, що складається з:

перший етап (первинна реєстрація) – складання акта приймання-передавання предметів і реєстрація їх у відповідній книзі надходжень основного або науково-допоміжного фондів;

другий етап – реєстрація предметів у інвентарній книзі;

третій етап – реєстрація предметів, що містять дорогоцінні метали і дорогоцінне каміння, у спеціальній інвентарній книзі (обов’язковий для музеїв, які мають такі предмети).

Отже, якщо зброя, що міститься в колекції була придбана легально, на неї отримано необхідні дозволи, і вона не є державною частиною музейного фонду, то нею можна цілком законно володіти.

Чи можна визнати договір купівлі-продажу культурної цінності, що належить до державної частини музейного фонду, недійсним?

Відповідно до ч.2 ст.15-1 Закону України «Про музеї та музейну справу», державна частина музейного фонду є державною власністю. Отже, якщо воно перебуває у цивільному обороті, то воно скоріш за все незаконно вибуло з попереднього володіння.

Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Збут майна, завідомо для особи, що збуває таке майно було набуте у власність незаконним шляхом, як відомо суперечить актам цивільного законодавства.

Отже, договір купівлі-продажу культурної цінності, що належить до державної частини музейного фонду можна визнати недійсним.

Чи можна витребувати культурні цінності з володіння, якщо вони є предметом державної частини музейного фонду?

Статтею 29 Закону України «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей» визначено, що для запобігання придбанню незаконно вивезених з інших держав, викрадених або недобросовісно набутих культурних цінностей фізичні та юридичні особи незалежно від форми власності, які бажають набути права власності на культурні цінності, зобов’язані вживати необхідних заходів для одержання інформації про походження цих культурних цінностей.

Юридичні та фізичні особи, які здійснюють торговельну діяльність культурними цінностями, зобов’язані вести реєстр, в якому повинна міститися інформація про походження кожної культурної цінності, прізвище, ім’я і по батькові та адреса постачальника, опис культурної цінності та її вартість.

Разом з тим, зважаючи на ст.32 Закону України «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей», фізичні або юридичні особи, які володіють культурними цінностями та не знали і не повинні були знати, що ці цінності раніше були викрадені або незаконно вивезені, визнаються добросовісними набувачами культурних цінностей, і мають право на відшкодування вартості цих цінностей у цьому випадку.

Тобто, витребувати культурні цінності з володіння можна, але у випадку, якщо їх власник при набутті права власності на них не знав і не міг знати, що ці цінності раніше були викрадені або незаконно вивезені, і при цьому необхідно буде відшкодувати цьому власнику вартість цих культурних цінностей.

Сергій Гусач,  Молодший юрист АО Кравець і партнери

АО «Кравець І Партнери»

Та чи на все знайдене майно може розраховувати українець-скарбошукач?

Право власності на скарб визначається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України.

Відповідно до ст. 343 Цивільного кодексу України, скарбом є закопані у землі чи приховані іншим способом гроші, валютні цінності, інші цінні речі, власник яких невідомий або за законом втратив на них право власності. Особа, яка виявила скарб, набуває право власності на нього.

Тобто, у розумінні даної норми Цивільного кодексу України, якщо ви відкопали, скажімо горщик з українськими монетами, які перебувають в обігу на час їх виявлення, і якщо їх власник не відомий, то ви цілком законно можете на них розраховувати в повному обсязі.

Однак, у разі виявлення скарбу, що становить культурну цінність відповідно до закону, право власності на нього набуває держава (ч. 4 ст. 343 Цивільного кодексу України).

Для кращого розуміння суть культурних цінностей розкриває Закон України «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей», відповідно до якого культурні цінності – це об’єкти матеріальної та духовної культури, що мають художнє, історичне, етнографічне та наукове значення і підлягають збереженню, відтворенню та охороні відповідно до законодавства України, а саме:

• оригінальні художні твори живопису, графіки та скульптури, художні композиції та монтажі з будь-яких матеріалів, твори декоративно-прикладного і традиційного народного мистецтва;
• предмети, пов’язані з історичними подіями, розвитком суспільства та держави, історією науки і культури, а також такі, що стосуються життя та діяльності видатних діячів держави, політичних партій, громадських і релігійних організацій, науки, культури та мистецтва;
• предмети музейного значення, знайдені під час археологічних розкопок;
• складові частини та фрагменти архітектурних, історичних, художніх пам’яток і пам’яток монументального мистецтва;
• старовинні книги та інші видання, що становлять історичну, художню, наукову та літературну цінність, окремо чи в колекції;
• манускрипти та інкунабули, стародруки, архівні документи, включаючи кіно-, фото- і фонодокументи, окремо чи в колекції;
• унікальні та рідкісні музичні інструменти;
• різноманітні види зброї, що має художню, історичну, етнографічну та наукову цінність;
• рідкісні поштові марки, інші філателістичні матеріали, окремо чи в колекції;
• рідкісні монети, ордени, медалі, печатки та інші предмети колекціонування; зоологічні колекції, що становлять наукову, культурно-освітню, навчально-виховну або естетичну цінність; рідкісні колекції та зразки флори і фауни, мінералогії, анатомії та палеонтології.

Особлива культурна цінність предметів визначається в кожному конкретному випадку на підставі експертного висновку.

Тобто, якщо ви відкопали річ, яку можна віднести до вищезазначеного переліку, то вам необхідно поділитися нею з державою.

Відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 343 Цивільного кодексу України, особа, яка виявила такий скарб, має право на одержання від держави винагороди у розмірі до двадцяти відсотків від його вартості на момент виявлення, якщо вона негайно повідомила Національній поліції або органові місцевого самоврядування про скарб і передала його відповідному державному органові або органові місцевого самоврядування.

Отже, як тільки відкопали дорогоцінні монети – набравшись терпіння, мужності та виділяючи достатньо часу, відразу прямуйте до уповноважених органів за своєю компенсацією.

Хоч, чинним законодавством не встановлено чіткої процедури передачі знайденого скарбу уповноваженим органам, не встановлено також від кого скарбошукачі мають право отримати компенсацію (одне зрозуміло, що це відбувається за рахунок відповідного бюджету), який строк виплати компенсації, проте особа, що знайшла скарб цілком законно може розраховувати на винагороду у розмірі 20% від вартості скарбу, встановленої на підставі оцінки відповідних експертних комісій з питань повернення культурних цінностей, створених Мінкультури.

Та, навіть незважаючи на недосконалість правового регулювання питань, що стосуються набуття права власності на скарб, законодавець все ж таки подбав про відповідальність за незаконне привласнення особою знайденого чи такого, що випадково опинилося у неї, чужого майна або скарбу, які мають особливу історичну, наукову, художню чи культурну цінність. Статтею 193 Кримінального кодексу України встановлена кримінальна відповідальність за такі дії у вигляді штрафу від ста до ста п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот сорока годин, або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців.

Отже, якщо ви не бажаєте бути притягнутим до кримінальної відповідальності, то, у разі виявлення скарбу, що має культурну цінність (зокрема, горщика з монетами), обов’язково звертайтесь до Національної поліції або органу місцевого самоврядування та вимагайте виплату винагороди. При цьому, бажано отримати від вказаних органів документ, що підтверджує здачу вами скарбу, що має культурну цінність та отримання Національною поліцією або органом місцевого самоврядування вказаної цінної речі з обов’язковим зазначенням кількісної та якісної характеристики предмету, дати здачі/отримання.

Сергій Пушок

Адвокат АО «Кравець і партнери» для газети «Итоги недели»

Адвокатская компания Кравец и Партнеры

Вища рада правосуддя розглянула чергову дисциплінарну скаргу служителя Феміди, який потрапив під дію першого люстраційного закону. І, як завжди в таких випадках, суддя залишився ні з чим. Водночас законникам з Одещини пощастило більше, адже після вивчення їхньої скарги ВРП все ж визнала факт утручання в правосуддя з боку народного депутата.

Попередня перевірка

Голова Ради Ігор Бенедисюк повідомив, що представник Наталії Антонової з Голосіївського районного суду м.Києва, адвокат Ростислав Кравець подав скаргу на рішення першої дисциплінарної палати ВРП про внесення подання щодо звільнення з посади. Керівник колегіального органу нагадав, що дисциплінарну справу стосовно Н.Антонової було відкрито за постановлення ухвал про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо двох учасників масових акцій протесту.

Дисциплінарна палата дійшла висновку, що слідчий суддя Н.Антонова «не сприяла виконанню завдань кримінального провадження та забезпеченню належної охорони прав, свобод і законних інтересів підозрюваних, повного й неупередженого судового розгляду з тим, щоб особи не були піддані необґрунтованому процесуальному примусу». Крім того, порушила вимоги закону щодо контролю за додержанням прав особи в кримінальному провадженні.

«Під час попередньої перевірки матеріалів скарги встановлено, що викладені в ній доводи не спростовують висновків, покладених в основу рішення палати», — зазначив І.Бенедисюк.

Переконливий виступ

Перед тим як члени ВРП мали б усамітнитись, до них звернувся доповідач у справі Микола Гусак: «Я зіткнувся з випадком, коли позиція судді не є правомірною та законною. Двох учасників акцій протесту побили, але суддя не звернула на це уваги, обравши запобіжний захід у вигляді 60 діб тримання під вартою, при цьому не виконавши вимог ст.206 Кримінального процесуального кодексу. Сподіваюся, що ВРП залишить у силі рішення дисциплінарної палати й не руйнуватиме практики».

Виступ М.Гусака фактично поставив крапку в черговій справі фігурантів так званих справ майдану. Тож не дивно, що Рада залишила в силі рішення палати.

Втім, представник Н.Антонової запевнив, що оскаржуватиме вердикт у судовому порядку.

Мандат не в поміч

Крім того, ВРП розглянула повідомлення суддів Апеляційного суду Одеської області Лариси Грищенко, Валентини Олініченко та Віталія Мандрика про втручання в їхню діяльність заступника голови Комітету Верховної Ради з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Георгія Логвинського.

Член колегіального органу Ірина Мамонтова доповіла, що 9 грудня 2016 року комітет направив листи до Генеральної прокуратури, ВРП, Вищої кваліфікаційної комісії суддів, уповноваженого ВР з прав людини та Апеляційного суду Одеської області щодо вжиття заходів індивідуального характеру з огляду на порушення прав громадянина США та Ізраїлю під час розгляду судової справи. Підписав їх Г.Логвинський. У цьому зверненні дано оцінку ухвалі Малиновського районного суду м.Одеси та викладено прохання вжити заходів реагування для усунення порушень прав і свобод особи.

Також І.Мамонтова повідомила, що одеські судді у свою чергу направили листа до ГПУ стосовно можливих неправомірних дій нардепа, пов’язаних із утручанням в їхню діяльність. Цей лист із вул. Різницької переадресували до прокуратури Одеської області, під юрисдикцію якої підпадає місце можливого вчинення кримінального правопорушення. Однак обласна прокуратура, всупереч приписам ст.214 КПК, у внесенні відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань відмовила.

Рада, ознайомившись із скаргою, визнала факт утручання нардепа в роботу суддів. Крім того, було вирішено звернутися до парламенту з проханням ужити заходів для недопущення народними обранцями дій, що можуть бути розцінені як утручання в діяльність суддів.

Одночасно колегіальний орган вирішив унести до ГПУ подання про виявлення та притягнення до встановленої законом відповідальності осіб, які допустили бездіяльність, що порушує гарантії незалежності суддів, зокрема невнесення до ЄРДР відповідних відомостей за повідомленням суддів Апеляційного суду Одеської області.

Що дозволено Юпітеру…

Схожість цих справ у тому, що в обох фігурують народні обранці. Проте звернення одного нардепа, хай і від імені комітету, у ВРП розцінюється як тиск, а ухвалення більшістю парламенту закону про люстрацію суддів (як і деяких інших актів, як-от про індивідуальну амністію) — як необхідність з огляду на «революційну доцільність» та «запити суспільства».

Така логіка здатна завести в глухий кут: колись Верховна Рада може вирішити ухвалити акт, який, наприклад, для відновлення довіри з боку світової спільноти встановить спеціальну дисциплінарну відповідальність суддів за порушення прав іноземних громадян. Або (що з розряду фантастики) — за недотримання гарантій незалежності самих суддів та незаконне притягнення їх до дисциплінарної відповідальності.

І тоді цей або новий склад ВРП, аби «не руйнувати практику», буде змушений так само погоджувати звільнення тих, кого сьогодні начебто захищає.

КОМЕНТАР ДЛЯ «ЗіБ»

Ростислав КРАВЕЦЬ, адвокат АК «Кравець і партнери»:

— Усі рішення Вищої ради правосуддя, що стосуються притягнення до дисциплінарної відповідальності та звільнення так званих суддів майдану, незаконні й будуть у подальшому оскаржені.

Наприклад, під час засідання член ВРП Микола Гусак, який був доповідачем у справі за скаргою Наталії Антонової з Голосіївського районного суду м.Києва, попросив притягнути її до дисциплінарної відповідальності, аби «не руйнувати практику». За таких обставин говорити про засади справедливості й законності, на мій погляд, недоречно й нерозумно. Це рішення буде оскаржено в судовому порядку.

Далі, що досить імовірно, будемо готувати заяву вже до Європейського суду з прав людини. Оскільки, вважаю, нині в Україні немає незалежного правосуддя. До речі, у Страсбурзі відкрито вже понад 10 проваджень стосовно рішень ВРП з аналогічних питань.

ЮРІЙ ІВАНОВ, ЗіБ

Адвокатская компания Кравец и Партнеры