Архив метки: Чи

Чи мають право пожежники вдиратися в чужі оселі?

Кожен з нас має право на недоторканість власного житла. Це право закріплено у Загальній декларації прав людини та в Конституції України.

У статті 30-й Основного закону сказано: «Не допускається проникнення до житла чи іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду». Та як бути коли в будинку сталася пожежа, а рятувальники повинні зробити все, аби не допустити загибелі людей?

Адвокатская компания Кравец и Партнеры

Комунальне тепло: хай буде чи відрізати?

«Урядовий кур’єр» зібрав думки експертів про новий порядок відключення споживачів від систем централізованого опалення та постачання гарячої води.

Учора в Україні набув чинності новий Порядок відключення споживачів від систем централізованого опалення та постачання гарячої води (наказ Мінрегіону від 26.07.2019 р. №169). У нормативно-правовому акті ще раз, але чіткіше розписано таку можливість, яку надає Закон «Про житлово-комунальні послуги».

Тобто безпосередньо процедуру такого відключення споживачі вже мають. Зазначимо, що високі тарифи на централізоване опалення та гаряче водопостачання спонукали і експертів, і пересічних українців до розмови про узаконення такої практики.

За підсумками загальних зборів

У чому полягає процедура відключення та які її особливості?

У цих правилах встановлено, що відключають споживачів від систем центрального опалення або теплопостачання за рішенням співвласників багатоквартирного будинку. А його ухвалюють за підсумками їхніх зборів, адже слід продумати, яким чином будинок, в якому не буде централізованого опалення, забезпечувати теплом у подальшому. Такими співвласниками можуть бути не лише члени ОСББ, а й інші суб’єкти об’єднань, тобто і мешканці звичайних будинків, які перебувають на балансі ЖЕКів.

Важливо, що у багатоквартирних будинках, у яких на день набуття чинності Закону «Про житлово-комунальні послуги» щонайменше половину помешкань і нежитлових приміщень було відокремлено від такого опалення, власники квартир, які приєднані до центральної подачі тепла, не зобов’язані відключати від нього своє житло. Заборонено і примусові відключення.

Рішення про таке від’єднання ухвалюватиме місцева влада чи орган місцевого самоврядування за відповідною письмовою заявою співвласників. Цим співвласникам потрібно надати до відповідних інстанцій проєкт відключення, який має відповідати всім державним будівельним нормам. А ще слід мати проєкт системи індивідуального чи автономного теплопостачання свого будинку. Тож не все так просто і не дуже дешево. Але про це згодом.

Коли всі документи надано, відключення може здійснити виконавець відповідної комунальної послуги або оператор зовнішніх інженерних мереж. Завважимо, що відключення від централізованої системи подачі тепла можливе лише у міжопалювальний період, тобто навесні або влітку.

Важливо знати й те, що всі види послуг здійснюються коштом співвласників житла та інших джерел, як зазначено в правилах, «не заборонених законом». Але ні держава, ні місцева влада відчайдухам, які хочуть жити окремо від центрального постачання тепла і знати, куди і як вносять кожну копійку на опалення, грошей на це не надає.

Держава не допоможе

Чи може держава чимось допомогти і чи дорого це коштує? Як зазначає «Урядовому кур’єру» керуючий ОСББ «Флагман» (м. Київ) Володимир Степашко, сума буде чималою: «Звісно, для середнього за розмірами багатоквартирного будинку це не вимірюється десятками мільйонів гривень, проте кілька мільйонів гривень треба на це мати. Маю на увазі всі роботи, пов’язані з демонтажем старої та монтажем нової опалювальної системи будинків. Тому зазначу, що бажання у нас перейти на локальне опалення було давно, а от гроші зібрати на це із членів ОСББ важко — люди не хочуть витрачатися».

Як бачимо, спрацьовує суто психологічний людський чинник — свої кревні віддавати не хочеться. А от на запитання кореспондента, чи може, приміром, частину таких витрат на себе взяти держава чи місцева влада, експерт зазначає, що ні.

Звісно, це великі кошти, та й робитиметься все не за рішенням влади, а за власним бажанням кожного зі співвласників будинків. Кошти ці значно більші, ніж за програмою «Теплі кредити», де держава частково брала на себе фінансове питання — до 30% усіх витрат. Тому своїм найближчим завданням Володимир Степашко вважає повне відключення від централізованої системи надання гарячої води у квартири. Справедливості заради треба сказати, що такий процес є взагалі дуже простим, і проблем з цим не виникає. Це підтвердив «Урядовому кур’єрові» експерт з питань роботи ОСББ Станіслав Драганов. За його словами, відключення від централізованого постачання гарячої води не загрожує жодними ризиками, і в більшості країн Європи (крім Східної та Скандинавії) воду вже давно нагрівають бойлерами та іншими пристроями. Інша справа — центральне опалення.

Технічних складнощів майже немає

Як технічно та юридично відбувається ця процедура? Директор аналітично-дослідницього центру «Інститут міста» Олександр Сергієнко вважає, що всі питання вирішуватиме міжвідомча комісія. Наприклад, чи можливо певний будинок повністю відрізати від центрального опалення: «Загалом із цим проблем майже не виникатиме, адже люди можуть обрати на заміну такого виду теплопостачання чи опалення, приміром, дахову котельню. І чимало прикладів уже є».

Проте Володимир Степашко вважає, що складним такий процес може бути у так званих хрущовках, де замало місця для того, щоб щось десь прилаштувати, особливо у підвалах для локальної котельні. Однак саме дахові котельні цілком можливо обладнати і в такому типі будинків.

Щодо юридичної складової питання, то, як зазначає адвокат Ростислав Кравець, місцева влада може висувати досить необґрунтовані вимоги до нових опалювальних систем у будинках, де мешканці хочуть відмовитися від центрального постачання: «Думаю, з часом і держава, і приватні структури, і мешканці таких будинків будуть зацікавлені у розробленні типових проєктів. Саме вони стануть свого роду консолідованими рішеннями, і влада зможе набагато швидше давати своє добро на встановлення альтернативних джерел вироблення та постачання тепла».

Чи стануть тепер приклади відмови цілими будинками від централізованого опалення масовими?

Ростислав Кравець впевнений, що саме так і буде. Адже, на його думку, люди вже не мають змоги сплачувати надто високі тарифи за опалення і залюбки переходитимуть на локальні джерела.

Про вмотивовані тарифи

А от фахівець ринку Андрій Гусельников не впевнений у цьому: «Можливо, в ОСББ набагато легше люди висловлюватимуть такі бажання. Та й там нечасто вони збираються гуртом з якогось питання. А ви спробуйте зібрати людей, будинок яких обслуговує ЖЕК! Нічого з цього не вийде. Якщо і доведеться зібрати, то чимало з власників квартир не захочуть переходити на локальне опалення. Наші люди в цих питаннях досить пасивні».

Колишній голова Київської міськдержадміністрації Іван Салій зазначив «Урядовому кур’єру»: «Треба просто встановлювати чесні й вмотивовані тарифи на центральне опалення. Навіщо нав’язувати цей складний і дорогий процес відмов від нього?»

Отже, те, що влада нарешті спромоглася нормативно-правовими документами прояснити питання відмови від централізованого опалення, дуже добре. Але проблема ця має і психологічне, і фінансове підґрунтя. Тепер нехай кожна будинкова громада вирішує її на свій розсуд.

Проте, як вважають фахівці, навіть з точки зору значної економії для людей, міст і держави, перехід на локальне опалення видається дуже вигідним. Адже під час транспортування тепла на відстань між котельнею та будинком до 6 кілометрів його втрата становить 30—40%. І ці чималі втрати теплопідприємства, звісно, кладуть на плечі споживачів у вигляді багатозначних цифр у щомісячних платіжках.

Олег Громов, УК

Адвокатская компания Кравец и Партнеры

Чи варто в Україні відкривати ринок землі?// Ростислав Кравець та Андрій Мартин

У цьому випуску про таке:

— Чи варто відкривати ринок землі саме зараз?
— Які є підводні камені у реформі нового уряду?
— Чи зможуть іноземці, які будуть мати українське громадянство, купувати українські землі?
— Як можна оцінити ті законопроекти, які на даний момент перебувають у Раді?
— Чи вигідна Україні земельна реформа?

Адвокатская компания Кравец и Партнеры

Світло чи тінь: про новий Порядок підвищення кваліфікації адвокатів

З 01.07.2019 р. почали діяти нові правила підвищення кваліфікації адвокатів. Адвокатам та їхнім помічникам потрібно звітувати про підвищення кваліфікації перед своїми регіональними радами адвокатів за формою, передбаченою за раніше чинним Порядком. Про це повідомляє Вища школа адвокатури НААУ.

Коментарі

Кравець 2

Ростислав Кравець, адвокат, керуючий партнер «Кравець та партнери»

«Тепер адвокати зобов’язані щороку платити НААУ за 7 годин порожніх і в більшості випадків непотрібних семінарів.

При цьому НААУ ще збиратиме кошти з тих, хто хоче читати семінари.

Все це не підвищення рівня знань, а банальне вимагання коштів на утримання непотрібного і вічно стурбованого Міністерства адвокатури».

savva

Савва Кузьменко, директор Вищої школи адвокатури Національної асоціації адвокатів України

«Всі критикують новий Порядок підвищення кваліфікації адвокатів. З особливою завзятістю його критикують лобісти інтересів сторонніх організаторів підвищення кваліфікації, оскільки він позбавив їх можливості наживатися на адвокатах, а віддав перевагу на проведення заходів з підвищення кваліфікації адвокатів саме органам адвокатського самоврядування. Друга група тих, хто критикує, — це юристи, які тільки увійшли у професію та одразу почали критикувати необхідність підвищення кваліфікації, в тому числі проходження тестування за результатом кожного заходу. Варто зазначити, що наявність критики — це чудова можливість проінформувати адвоката, що нововведення у підвищенні кваліфікації адвокатів не такі «страшні, як їх малюють».

Переваги Нового порядку саме для адвоката: відсутність необхідності збирати сертифікати та подавати щорічну звітність у свою регіональну раду; єдиний сайт, на якому розміщуються абсолютно всі заходи по всій Україні, а якщо заходу немає на сайті, то це означає, що він неакредитований, а отже, бали за нього не зараховуються; вчасне інформування адвоката про кількість балів, які потрібно набрати до кінця року; підвищені вимоги до проведення та організації кожного заходу з підвищення кваліфікації; ведеться автоматичний облік залікових балів; реєстрація на захід після аутентифікації відбувається в один клік; кожен захід з підвищення кваліфікації акредитується Експертною радою НААУ; тестування відбувається онлайн у зручний для адвоката час; адвокат вільний у виборі видів підвищення кваліфікації; вільний вибір заходів як на платній, так і на безоплатній основі.

Ми отримали запрошення від Британської адвокатури для презентації нової системи підвищення кваліфікації восени, оскільки це унікальна система для усього світу, а поки до осені ми працюватимемо з нашими адвокатами, щоб почути кожен голос».

оксана адвокат

Оксана Бондаренко, практикуючий адвокат

«Як зазначає Національна асоціація адвокатів України, з 01.07.2019 р. набула чинності нова редакція Порядку підвищення кваліфікації адвокатів України. Кожному адвокату НААУ направила повідомлення на адресу електронної пошти, яка міститься в Єдиному державному реєстрі адвокатів України, в якому зазначено про зміни в порядку реєстрації на заходи щодо підвищення кваліфікації адвокатами, а також що анонси всіх сертифікованих Експертною радою НААУ заходів з підвищення кваліфікації адвокатів розміщуватимуться на єдиному веб-ресурсі Центру акредитації Вищої школи адвокатури.

У повідомленні вказано про нововведення, а саме кожному адвокату, який відвідав захід з підвищення кваліфікації, після його проведення обов’язково повинен пройти тестування за результатами прослуханого матеріалу, після успішного проходження якого на електронну адресу надійде повідомлення про отримання балів.

Також на сайті НААУ був опублікований План-графік проведення семінарів, тренінгів та практикумів з підвищення кваліфікації адвокатів на 2019 р., більшість з яких є платними, а вартість є об’єктивно зависокою. Якщо враховувати, що кожен адвокат щорічно сплачує внески до НААУ та РАУ (в якій адвокат перебуває на обліку) у відповідному співвідношенні 30% і 70%, то вартість платних заходів має бути нижчою.

Яким чином і на підставі якого нормативно-правового акту має відбуватися тестування та його оцінювання — для адвокатів залишається під питанням. Кому і що дає це тестування, окрім витрачання на нього часу адвокатами? Адже щоб стати адвокатом, тобто отримати свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, особа складає кваліфікаційний іспит, відповідно до вимог профільного Закону.

Кожен практикуючий адвокат намагається підвищувати свій професійний рівень і кваліфікацію, відвідуючи різні навчальні заходи (семінари, тренінги, професійні дискусійні заходи), при цьому обираючи для себе особисто, які теми для нього є актуальними й цікавими, важливими в напрямку його діяльності. Про професійний рівень мають говорити виграні справи, якісно надані послуги, а не тестування, яке по факту нікому нічого не дасть.

На мою думку, заходи з підвищення кваліфікації необхідно проводити та їх потрібно відвідувати, обираючи самостійно актуальність у професійній діяльності за обраним напрямком теми заходу, але дещо знизити ціни на платні заходи та скасувати тестування, не забираючи дорогоцінний час в адвокатів».

IMG-4271

Ілона Милостива, юрист EQUITY

«З 01.07.2019 р. набирає чинності новий порядок підвищення кваліфікації адвокатів, що викликав багато запитань та суперечок серед адвокатської спільноти. Порядок передбачає обов’язок адвокатів та їхніх помічників системно підвищувати свою кваліфікацію шляхом відвідування акредитованих навчальних заходів та науково-публіцистичної діяльності. При цьому до адвокатів, які не підвищують свій професійний рівень, будуть застосовуватися дисциплінарні заходи.

Адвокатська спільнота розгортає пекельні дискусії навколо нового порядку. Незважаючи на логічний супротив адвокатів до покладення на них нових вимог та обов’язків, система покликана покращити умови для професійного росту, потребує розуміння та уваги.

Новий порядок більш вимогливий до молодих спеціалістів. Юристи, які набули статусу адвоката, в перший рік зобов’язані пройти модульну програму «Молодий адвокат». Також адвокати, які отримали свідоцтво в перші три роки, зобов’язані підвищувати свою кваліфікацію на рівні 16 балів на рік. Досвідченим спеціалістам достатньо буде отримати 10 балів на рік. Слід зазначити, що 1 бал прирівнюється до 1 години навчання.

При цьому 50% річного обсягу балів можна отримати шляхом участі в акредитованих заходах в Україні, а інші 50% балів — шляхом написання наукових публікацій як в Україні, так і за кордоном. Окрім того, обов’язкові дві години на рік адвокати мають вивчати адвокатську етику та стандарти професійної діяльності. Достатньо зручною є можливість самостійно обирати форму та місце підвищення кваліфікації, що може проходити дистанційно у формі вебінарів.

Також адвокату зараховуються залікові бали, отримані на міжнародних заходах, визнаних організацією-підписантом Меморандуму ССВЕ «Про взаємне визнання транскордонного підвищення кваліфікації адвокатів». Таким чином, адвокати мають можливість отримати не лише бали, але і якісні професійні знання та досвід від колег з міжнародної спільноти.

Варто зазначити, що новий порядок звільняє адвокатів від обов’язку постійно звітувати про підвищення кваліфікації, а нараховані за участь у заходах бали будуть зберігатися в електронному вигляді та вноситися автоматично до Єдиного реєстру адвокатів України.

Якщо адвокат не отримає необхідної кількості балів, Вища школа адвокатури зобов’язана проінформувати Раду адвокатів регіону та Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури регіону про порушення ним порядку та внести відповідні дані про адвоката до Реєстру. В майбутньому під час розгляду дисциплінарних справ щодо такого адвоката дані з Реєстру будуть враховуватися не на його користь.

Таким чином, новий порядок підвищення кваліфікації адвокатів сприяє покращенню професійного рівня адвокатів, розвитку конкуренції та інтеграції до міжнародних стандартів якості адвокатури. Подальше впровадження цієї системи потребує часу та терпіння, але остаточний результат вартий зусиль.

Важко в навчанні, легко в бою!».

Ян белоголовый

Ян Білоголовий, адвокат

«Як зазначено на сайті НААУ, з 01.07.2019 р. набуває чинності нова редакція Порядку підвищення кваліфікації адвокатів. Оскільки Порядок відсутній у вільному доступі, а деякі повідомлення в мережі Facebook та на сторінці Вищої школи адвокатури НААУ викликають подив, хотілося б звернути увагу на наступне.

Відтепер анонси всіх сертифікованих Експертною радою НААУ заходів з підвищення кваліфікації адвокатів розміщуються на одному веб-ресурсі — у Центрі акредитації Вищої школи адвокатури. Зазначається, що після заходу обов’язково потрібно буде пройти тестування за результатами прослуханого матеріалу, яке надійде на електронну пошту.

Після успішного проходження тестів надійде повідомлення про отримання балів.

Частина заходів, як зазначається, буде безкоштовною, а інша — платною. Зрозуміло, що особа, яка сплатила за такий захід чималі кошти, не зможе отримати свої бали без проходження тестування. До того ж для проходження тестування потрібно буде ще витратити додатковий час, якого у працюючих адвокатів не так багато.

Цікавим моментом є види підвищення кваліфікації. Незрозуміло, чому не враховується самостійне навчання, участь у судових справах, в яких створюється нова судова практика; відвідування міжнародних заходів; видання книжок, написання монографій; публікація статей у фахових виданнях; отримання вченого звання тощо.

Для порівняння, Порядок підвищення кваліфікації нотаріусів, консультантів державних нотаріальних контор, державних нотаріальних архівів, помічників приватних нотаріусів передбачає, що самостійне навчання (самоосвіта) як вид підвищення кваліфікації може здійснюватися, зокрема, шляхом публікацій науково-практичних статей з питань нотаріату у фахових друкованих виданнях та електронних фахових виданнях в Україні; участі в семінарах, організованих шляхом проведення дистанційного навчання, вебінарів тощо; участі в роботі постійно діючих комісій та робочих груп Нотаріальної палати України; участі в міжнародних семінарах, симпозіумах, науково-практичних конференціях з питань нотаріату; навчання з метою здобуття наукових ступенів за професійно спрямованими напрямками підготовки у сфері нотаріату. При підвищенні кваліфікації за цим видом можуть надаватися підтверджувальні документи (зокрема, копії опублікованих науково-практичних статей, дипломів, сертифікатів, довідок тощо).

Також не зовсім зрозуміло, що дає адвокатом (які гарантії) акредитація того чи іншого оператора підвищення кваліфікаціїв НААУ, а також чому не можна підвищувати кваліфікацію в інших навчальних закладах чи організаціях, які проводять такі заходи. Як зазначалося раніше, з метою підвищення кваліфікації адвокати повинні отримувати щорічно 10 балів, а ті, що отримали свідоцтво нещодавно, — 16 балів на рік впродовж перших 3-х років.

Проте особливістю підвищення кваліфікації є те, що слухачі вже володіють певними знаннями та практичними навичками виконання своєї роботи, можуть критично ставитися до навчального матеріалу. Деяким категоріям фахівців, які є загальновизнаними «гуру» в адвокатських колах, взагалі недоцільно проходити підвищення кваліфікації на рівні з іншими, враховуючи особливості їхньої діяльності (участь у судових процесах ЄСПЛ, робота в комітетах, комісіях з розробки нормативно-правових актів, заняття науковою діяльністю та ін.). Вважаю, що такі особи повинні бути виключенні з переліку тих, хто має проходити підвищення кваліфікації за професійними програмами або за програмами тематичних короткострокових семінарів.

Кожен адвокат розуміє, що клієнт не прийде за допомогою до будь-кого, а лише до того, хто матиме відповідний фах, досвід та кваліфікацію. Отже, перед тим, як приймати новий порядок підвищення кваліфікації адвокатів, НААУ доцільно було б обговорити його проект публічно в адвокатських колах».

Юридична Газета

Адвокатская компания Кравец и Партнеры

Чи впливає Конституційний суд на владу?

Адвокат Ростислав Кравець розповів, чому Парламент втратив авторитет над врегулюванням проблем, які існують між Конституцією та законодавчими актами в Україні та аргументував це, як виключно піар з боку народних депутатів! То ж що приховують політичні можновладці насправді, та який прогноз в експерта щодо рішення Конституційного суду?

Адвокатская компания Кравец и Партнеры

Вкладників стало менше чи навпаки?

НБУ заявляє, що торік кількість клієнтів фінустанов скоротилася на 11 відсотків, банки спростовують це.

Деякі видання останнім часом пишуть, що українські банки масово закривають рахунки клієнтів. Приміром, начебто лише в Ощадбанку облікова кількість клієнтів за минулий рік зменшилася на 3,63 мільйона осіб (21,5%) — з 16,88 до 13,25 мільйона. У ПриватБанку було закрито 1,05 мільйона (4,6%) рахунків. Так відбувається й в інших фінустановах. Про це начебто свідчать статистичні дані Нацбанку України.

ЗМІ обговорюють іншу тему: начебто активно зменшується кількість клієнтів українських фінансових установ.

Чи це так? І якщо так, то з чим пов’язано закриття рахунків? Невже в банках меншає кількість клієнтів? «Урядовий кур’єр» провів своє власне розслідування.

Обурені керівники

«Статистика, на яку посилаються «деякі видання», стосується кількості рахунків, а не клієнтів. Відповідно до законодавства, банки щороку здійснюють ревізію й закривають неактивні рахунки клієнтів. Якщо певний клієнт мав у банку чотири рахунки, але останні три роки не користувався трьома з них, то їх закриють, але особа не перестала бути клієнтом. У закритті неактивних рахунків немає жодного драматизму чи сенсації — ця рутинна робота дає змогу банкам не засмічувати свої автоматизовані системи зайвими даними й ефективніше використовувати наявні потужності», — зазначила у відповіді виконавчий директор Незалежної асоціації банків України (НАБУ) Олена Коробкова.

Самі фінансові установи також обурені інформацією, яка останнім часом поширюється, і спростовують її. В Ощадбанку наполягають, що щорічно згідно із законодавством банк закриває рахунки, за якими не було руху коштів протягом трьох років. Щоквартально дані про кількість клієнтів банку, як і інші показники діяльності всіх держбанків, публікують на сайті Міністерства фінансів.

«Наголошуємо, що Ощадбанк закрив 3,63 мільйона саме неактивних рахунків. Це жодним чином не впливає на показники діяльності установи. Клієнтська база, зокрема фізичних осіб, становить на 1 січня 2019 року 6,8 мільйона осіб, про що свідчить офіційна статистика, і її скорочення на 3,63 мільйона неможливе», — відповіли у цьому державному банку.

Так само вважають і в Укрсоцбанку. У фінустанові впевнені, що йдеться про скорочення кількості клієнтських рахунків за рахунок їх закриття в межах чинного законодавства. Зрозуміло, що банки користуються цим правом, щоб скоротити поточні витрати на супроводження неактивних рахунків.

Наприкінці 2016 року Укрсоцбанк увійшов до складу міжнародної банківської групи ABH Holdings S.A., до якої належить Альфа-Банк Україна. На початку 2017-го група ухвалила рішення про консолідацію банківських активів в Україні на базі Альфа-Банку Україна, що має сприяти створенню найбільшого приватного банку в нашій країні.

«Тому 2018 року клієнтам Укрсоцбанку запропонували вигідні та зручні умови міграції на обслуговування до Альфа-Банку Україна. Понад 70% клієнтів скористалися пропозицією й перейшли на його обслуговування. Станом на 1 січня 2019 року майже 180 тисяч клієнтів обслуговують в Укрсоцбанку, проте ми плануємо зберегти довірчі взаємини з ними і перевести їх більшість частину на обслуговування до Альфа-Банку Україна», — ідеться в офіційній відповіді цієї фінустанови.

Начебто статистики малувато

У НАБУ запевняють, що статистика, яку оприлюднює НБУ, не містить вичерпної інформації про кількість клієнтів банків у динаміці. На сайті регулятора в розділі «Платіжні системи та розрахунки. Інформаційні матеріали» є підрозділ «Кількість клієнтів банків та відкритих клієнтами рахунків». Тут розміщено інформацію про кількість клієнтів банків станом лише на 1 січня 2019 року (56,7 мільйона клієнтів, 94,3 мільйона рахунків). І більше нічого.

«Проте динаміку кількості клієнтів оцінити можна. На сайті НБУ є статистика щодо кількості клієнтів платіжних систем, відповідно до якої за 2018 рік кількість держателів платіжних карток збільшилася з 41,7 до 42,3 мільйона (на 1,4%). При цьому кількість активних карток (за якими були операції протягом останніх трьох місяців) зросла з 34,9 до 36,9 мільйона (на 6%)», — зазначають у НАБУ. Там додають, що на сайті Міністерства фінансів України є дані про діяльність державних банків, які свідчать про зростання кількості активних клієнтів (і фізичних, і юридичних осіб). В асоціації вважають, що загальна тенденція — кількість рахунків зменшується (закриваються неактивні), а кількість клієнтів збільшується.

Регулятор має власну думку

Усе це правда. Правда й те, що Нацбанк надіслав «Урядовому кур’єру» іншу інформацію, яка, щиро кажучи, приголомшила: «У цілому за 2018 рік у банках зменшилася кількість клієнтів — фізичних осіб на 11%, водночас спостерігається тенденція до збільшення кількості клієнтів — фізичних осіб-підприємців (на 18%). Також спостерігається позитивна тенденція щодо приросту кількості рахунків, відкритих суб’єктами господарювання — їх кількість за 2018 рік зросла на 14%, із них поточні рахунки зросли на 12%, а вкладні рахунки — на 25%».

Перша фраза ключова: кількість клієнтів банків із числа фізичних осіб зменшується доволі відчутно.

За словами юриста Ростислава Кравця, банки завжди маніпулюють цифрами: «Звісно, певна частина клієнтів тих фінустанов, які останніми роками було ліквідовано, переходять до банків, які нині існують, але кількість клієнтів зменшується. Стають дедалі меншими й суми депозитів і фізичних, і юридичних осіб, зменшуються залишки на рахунках підприємств. Ситуація зовсім інша, ніж та, яку нам подають банки».

Із ним погоджується голова правління Всеукраїнської асоціації «Фінансова грамота України» Михайло Стрельніков. За його словами, Нацбанк добре знає кількість клієнтів фінустанов щодня: «Трапляються дивні речі. Нещодавно я ознайомлювався з рейтингом 50 найкращих банків України. Там крім державних і великих приватних, на перших щаблях стоять такі банки, яких зовсім не знаю. А я пропрацював у банківській системі понад 20 років. Що коїться, скажу: чимало наших клієнтів не користуються послугами банків і давно вже закрили там свої рахунки. Люди почали довіряти приватним позикам різних позабанківських структур».

«Урядовий кур’єр» попросив банки прокоментувати цифру істотного зменшення кількості їхніх клієнтів. В Ощадбанку відповіли, що у них цей показник лише зростає. Згідно з надісланим графіком, якщо на 1 жовтня 2018 року цій фінустанові довірили свої кошти та відкрили рахунки 6,72 мільйона клієнтів серед фізичних осіб, то на 1 січня 2019-го їх було майже 6,8 мільйона. На 1 січня 2018 року Ощадбанк мав лише 6,4 мільйона активних клієнтів з числа населення.

Отже, ніхто з банкірів не може нічого сказати про зменшення кількості клієнтів, хоч воно триває. Як це відбуватиметься надалі й чи закріпиться цей негативний тренд, поки що сказати важко.

Олег Громов, УК

Адвокатская компания Кравец и Партнеры

Безкарна підробка доказів патрульною поліцією, чи будуть суди продовжувати закривати на це очі?

З часів розгляду «майданівських справ» постала глобальна проблема щодо здійснення контролю за повноваженнями суб’єктів владних повноважень, які причетні до оформлення матеріалів з порушень правил дорожнього руху (рапорти невідомого походження та сумнівного змісту, протоколи, складені без участі особи тощо).

Всі ці проблеми «підриву довіри» та неналежність таких матеріалів як доказів у справах були публічно визнані Вищою радою правосуддя, не одного суддю було звільнено з посади через умисні порушення таких суб’єктів владних повноважень, які без належних на те повноважень, без учасників дорожнього руху «творили докази» та надавали їх для розгляду, однак такі суб’єкти владних повноважень, незважаючи на те, що були фактично встановлені факти їх протиправної поведінки, не були притягнуті до відповідальності. Ті ж методи роботи подеколи застосовуються і новою патрульною поліцією.

Разом з тим, навіть після зміни Кодексу адміністративного судочинства особа позбавлена можливості захиститися від протиправних дій працівників патрульної поліції, оскільки прецедентна практика говорить про те, що «творіння доказів» навіть, якщо це є єдиною підставою для порушення справи, не може бути самостійним предметом спору, а такі докази мають визнаватися недопустимими у справах про адміністративне правопорушення.

На цьому моменті варто наголосити — визнання недопустимим доказом у справі про притягнення до адміністративної відповідальності не має наслідком визнання протиправними дій працівника патрульної поліції, який, умисно перевищуючи свої повноваження, «створив докази», що стали підставою для порушення справи про притягнення до адміністративної відповідальності.

Статтею 20 КАС визначено розмежування предметної юрисдикції адміністративних судів.

У пункті 1 частини 1 статті 20 КАС передбачено, що місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.

Відповідно до частини третьої статті 27 КАС, яка визначає виключну підсудність, підсудність окремих категорій адміністративних справ визначається цим Кодексом.

Так, особливості позовного провадження в окремих категоріях адміністративних справ встановлюються Главою 11 Розділу II КАС.

Провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності віднесені даним Кодексом до окремих категорій термінових адміністративних справ (стаття 286 §2 Розділу II КАС).

Частиною 1 статті 286 КАС передбачено, що адміністративна справа з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності вирішується місцевими загальними судами як адміністративними судами.

Анна Мартиненко

Тобто, норми чинного КАС передбачають право особи на оскарження не лише рішення у формі постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, а, в тому числі, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.

В даному випадку, суди допускають обмежене тлумачення, несумісне з основоположними правами, коли стверджують про можливість оскарження лише рішення (постанови про притягнення до адміністративної відповідальності), оскільки в такому випадку КАС передбачав би лише можливість оскарження рішення.

Дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності, згідно з КАС становлять самостійний склад порушень прав людини і можуть бути встановлені виключно в адміністративній справі, а не в справі про притягнення до адміністративної відповідальності.

Кодекс України про адміністративні правопорушення містить окремий розділ «Провадження у справах про адміністративне правопорушення», де містяться глави щодо протоколу про адміністративне правопорушення та постанови про притягнення до адміністративної відповідальності.

З огляду на викладене вище вбачається, що поняття «справа про притягнення до адміністративної відповідальності» не є тотожним поняттю «постанова про притягнення до адміністративної відповідальності», тому, звертаючись з позовом про визнання протиправними дій суб’єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності, особа не обмежена можливістю оскарження лише дій, які пов’язані з винесенням постанови про притягнення до адміністративної відповідальності.

Згідно зі ст. 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов’язаний з’ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з’ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Тобто, у справах про адміністративне правопорушення суд лише з’ясовує факт наявності чи відсутності адміністративного правопорушення та вирішує питання застосування санкції, питання щодо протиправності поведінки суб’єкта владних повноважень, який «творив докази» справи суд не вирішує.

Ростислав Кравець

Крім того, стаття 284 Кодексу України про адміністративні правопорушення містить виключний перелік постанов, які можуть бути винесені судом під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, серед яких постанови:

1) про накладення адміністративного стягнення;

2) про застосування заходів впливу, передбачених статтею 24-1 цього Кодексу;

3) про закриття справи.

Тобто, норми Кодексу України про адміністративні правопорушення не надають суду повноважень вирішувати питання про правомірність дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.

В той же час, ст. 245 КАС передбачає, що при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання дій суб’єкта владних повноважень протиправними, інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Тобто, повноваження щодо визнання протиправними дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності надані суду саме нормами Кодексу адміністративного судочинства України, тому особі має бути забезпечено саме доступ до суду, що застосовує норми Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на те, що норми КоАП не надають суду повноважень вирішувати питання про правомірність дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності, однак такі повноваження надані суду нормами КАС, то право на доступ до суду як ефективного способу захисту його прав має бути наданий саме судом, що наділений повноваженнями вирішувати питання про правомірність дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності, тобто адміністративним судом.

У даному випадку між особою та суб’єктом владних повноважень існує юридичний спір щодо правомірності дій суб’єкта владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності, що породили негативні наслідки у вигляді ініціювання на підставі «творчих доказів» справи про притягнення до адміністративної відповідальності.

Особа звертається до суду за захистом належного їй суб’єктивного права не зазнавати протиправного ініціювання провадження про притягнення до адміністративної відповідальності без достатніх на те підстав.

Відносини щодо ініціювання провадження про притягнення до адміністративної відповідальності, а саме «творення доказів», в тому числі, складення протоколу про адміністративне правопорушення та його направлення до суду є підставою для відкриття та розгляду провадження про притягнення до адміністративної відповідальності, врегульовано законом, а тому вони є правовими.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.

Конституційним Судом України в рішенні від 25.11.1997 №6-зп сформульовано правову позицію, за якою удосконалення законодавства в контексті статті 55 Конституції України має бути поступовою тенденцією, спрямованою на розширення судового захисту прав і свобод людини, зокрема судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень.

Реалізація права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб’єктів має відповідати також вимозі стосовно доступності правосуддя, про що зазначено у міжнародних правових документах — Загальній декларації прав людини (стаття 8), Міжнародному пакті про громадянські і політичні права (стаття 14), Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини(стаття 6), Декларації основних принципів правосуддя для жертв злочинів та зловживання владою, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 29 листопада 1985 року (пункт 4).

Конституційний Суд України у рішенні від 23.05.2001 №6-рп/2001 зазначив, що право на судовий захист належить до основних, невідчужуваних прав і свобод людини і громадянина та відповідно до частини другої статті 64 Конституції України не може бути обмежене навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану (абзац четвертий пункту 3 мотивувальної частини), а недосконалість інституту судового контролю за досудовим слідством не може бути перепоною для оскарження актів, дій чи бездіяльності посадових осіб органів державної влади (абзац шостий підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини).

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 25.12.1997 №9-зпчастина перша статті 55 Конституції України містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов’язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип доступу до правосуддя.

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі — ЄСПЛ) розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

ЄСПЛ у своїх рішеннях, здійснюючи тлумачення положень Конвенції, указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі «Ашінгдейн проти Великої Британії» (Ashingdane v. the. United Kingdom)).

У рішенні від 28 лютого 2008 року у справі «Церква села Сосулівка проти України» (Tserkva Sela Sosulivka v. Ukraine) (заява N 37878/02) ЄСПЛ зазначив, що заявник мав доступ до судів різної юрисдикції, проте жодний з них не розглянув по суті його скарги, оскільки суди вважали, що вони не мають юрисдикції розглядати такі питання, незважаючи на те, що процедурні вимоги прийнятності було дотримано. У цьому випадку ЄСПЛ дійшов висновку, що така відмова прирівнюється до відмови у здійсненні правосуддя, що порушує саму суть права заявника на доступ до суду, яке гарантується пунктом 1 статті 6 Конвенції. Рішення від 17 січня 2013 року у справі «Мосендз проти України»(заява N 52013/08), в якому ЄСПЛ визнав, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого статтею 13 Конвенції, через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами (§ 116, 119, 122-125). Рішення від 21 грудня 2017 року у справі «Шестопалова проти України» (заява N 55339/07), у якому ЄСПЛ дійшов висновку, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз’яснення щодо юрисдикції, відповідно до якої позов заявниці мав розглядатися у судах України

У рішенні від 22 грудня 2009 року у справі «Безімянная проти Росії» (Bezymyannaya v. Russia) (заява N 21851/03) ЄСПЛ констатував порушення «самої суті права заявника на доступ до суду», а отже, порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, яка є частиною національного законодавства України, вказавши, що «заявниця опинилася у замкнутому колі, у ситуації, коли внутрішньодержавні суди вказували один на одного і відмовлялись розглядати її справу, зважаючи на нібито обмеження своїх судових повноважень. Внутрішньодержавні суди фактично залишили заявницю у судовому вакуумі без будь-якої вини з її сторони».

В нинішній ситуації, на жаль, національними судами поступово створюється аналогічний судовий вакуум для осіб, які зазнали переслідування у справі про притягнення до адміністративної відповідальності через протиправні дії патрульної поліції, де при цьому постраждала особа позбавлена захисту, а винна особа нагороджена безкарністю.

Кожен в силах змінити світ на краще… І кожен суддя, навіть будучи в колегії, має право на власну думку, а Україна — не країна прецедентного права, і у світі, створеному нами, жити нам: сьогодні в ролі постраждалої особа, а завтра…

Анна Мартиненко

Адвокат Адвокатської компанії “Кравець і партнери”

Ростислав Кравець

Адвокат, старший партнер Адвокатської компанії “Кравець і партнери”

Подготовлено специально для Платформы ЛІГА:ЗАКОН

Адвокатская компания Кравец и Партнеры

Законопроект про мобінг: захист працівника чи шантаж роботодавця?

В українців з’явиться більше законних підстав йти до суду. Оскільки у Верховній Раді зареєстрували законопроект про протидії мобінгу. Правозахисники кажуть, що цей закон виглядає логічним продовженням політики боротьби із порушеннями прав людини.

Утім законопроект викликає захоплення далеко не у всіх експертів. Адвокат Ростислав Кравець каже, що з одного боку закон планує захист працівника, а з іншого дає привід для зловживань і ставить під удар роботодавця.

Адвокатская компания Кравец и Партнеры

Аваков проти Порошенка. Чи відбудеться переворот у судовій системі напередодні виборів?

Атака на ВККС може поставити під сумнів усі призначення до Антикорупційного та Верховного судів.

Сьогодні, 18 березня завершується строк подачі документів для участі у конкурсі з відбору кандидата у Вищу кваліфікаційну комісію суддів за квотою уповноваженого з прав людини. Ця, здавалося б, рутинна процедура може мати серйозні наслідки як для долі керівництва нинішнього складу ВККС, так і для всієї судової системи, що зараз формується цією комісією. Зокрема, це стосується призначень до Антикорупційного та Верховного судів. Справа в законодавчій колізії, яка заводить в тупик – у членів ВККС чи то чотирирічний, чи то шестирічний термін повноважень.

У лютому цього року в Окружний адміністративний суд Києва надійшли позови від екс-заступника міністра юстиції Володимира Богатиря, в яких він просить суд зобов’язати уповноваженого Верховної Ради з прав людини Людмилу Денісову та голову Державної судової адміністрації України Зеновія Холоднюка призначити за своєю квотою на вакантні посади членів ВККС. А Раду адвокатів України – оголосити проведення з’їзду для здійснення відповідного призначення до комісії. Також позивач просить визнати протиправною бездіяльність Денісової, Холоднюка та Ради адвокатів, бо такі призначення, на його думку, вони мали зробити ще у грудні 2018-го.

Згідно з законом «Про судоустрій і статус суддів», до складу ВККС обираються (призначаються) 16 членів:

8 — з’їздом суддів;
2 — з’їздом представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ;
2 — з’їздом адвокатів;
2 — уповноваженим Верховної Ради з прав людини;
2 — головою Державної судової адміністрації.

Інший позивач – колишній суддя Вищого адміністративного суду Ігор Штульман – вимагає визнати відсутність повноважень трьох членів комісії через закінчення чотирирічного терміну їх здійснення – у голови ВККС Сергія Козьякова (з 24 жовтня 2018 р.), його заступника Станіслава Щотки (з 5 грудня 2018 р.) та Тетяни Весельської (з 19 грудня 2018 р.). Щотка та Весельська входять до квоти відповідно голови ДСАУ та омбудсмена, Козьякова свого часу було призначено наказом міністра юстиції, але зараз це право передано Раді адвокатів. Крім цього, позивач просить визнати протиправними посадові дії членів ВККС з відповідних дат. Виглядає так, що оголошенням конкурсу 4 березня Людмила Денісова фактично погодилась з тим, що термін дієздатності члена ВККС складає чотири роки, в той час як вищезгадана трійця впевнена, що шість, і продовжує працювати.

Можна так, а можна сяк

Таке різночитання з’явилося після прийняття законів №192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 р. та №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 р. Половина нинішнього складу ВККС обрана ще в 2014 р. за процедурою, передбаченою старим законом №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 р. За цей час профільний закон змінювався двічі, зокрема, «термін придатності» для членів комісії скоротився до чотирьох років без права залишитись на другу каденцію. Проте «старожили» посилаються на те, що в прикінцевих та перехідних положеннях закону №1402-VIII зазначено, що члени ВККС, обрані чи призначені на посади до набрання чинності цим актом, виконують свої повноваження до закінчення строку, на який їх обрано чи призначено. За такою логікою – раз в 2014 році за старим законом їх було обрано на шість років, відповідно повноваження спливають в 2020 році.

Але існує й протилежна точка зору. В прикінцевих та перехідних положеннях іншого згаданого діючого закону №192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 р. йдеться про те, що з дня набрання ним чинності стартують чотирирічні повноваження тільки у тих членів ВККС, яких призначив з’їзд суддів. У всіх інших чотирирічний термін рахується з моменту призначення. Коротко кажучи, чотири роки – і все тут. Тож в двох законах містяться абсолютно полярні норми, які дають привід для різних інтерпретацій.

Цікаво, що два засідання суду з приводу незаконності повноважень Козьякова та Щотки призначені саме на 18 березня – той самий день, коли завершиться термін подачі заяв на конкурс, оголошений Денисовою. Позивач у цих справах – колишній суддя Вищого адміністративного суду Ігор Штульман, який подавався на конкурс до Верховного суду, але не пройшов сито ВККС і тепер добивається визнання нелегітимним її частини на чолі з керівництвом. Його інтереси в суді представляє відомий адвокат Ростислав Кравець.

«Я був здивований, що Денісова таки оголосила конкурс, – зізнається він. – Хоч це мало що означає – в законі не сказано, коли саме треба проводити конкурси. Умовно кажучи, можна хоч зараз оголосити конкурс, хто займе місце діючого члена через рік чи два. Але мені здається, що Денисова якраз підтримує нашу позицію про чотирирічний термін членів ВККС».

Адвокат Ростислав Кравець, який супроводжує позови до ВККС, допускає нові конкурси у Верховний та Антикорупційний суди
Кравець нагадує, що 29 березня завершуються чотирирічні повноваження ще у п’яти членів комісії, і на цей випадок у нього теж вже є готові позови. На думку юриста, якщо суд прийме його зі Штульманом сторону, конкурси у Верховний та Антикорупційний суди, кваліфікаційне оцінювання, рекомендації про призначення чи звільнення суддів, що виходили зі стін комісії після зазначених дат, будуть вважатись неправомочними і їх доведеться проводити заново. До якого правового хаосу це може призвести, можна тільки уявити.

Гра під вибори?

Один зі «спірних» членів комісії Станіслав Щотка звертає увагу, що питання щодо терміну повноважень за бажання можна було підняти ще в жовтні чи в грудні минулого року. Саме тоді пройшло чотири роки з призначення цієї трійки. «Але різні джерела чомусь підіймають його саме зараз, коли добігли фіналу конкурси до Антикорупційного і Верховного судів», – натякає Щотка на те, що ця тема розкручується не так просто.

При цьому конкретної причини, через яку омбудсмен раптом вирішила провести конкурс, в оголошенні не вказано. Сама Денісова в розмові з «Главкомом» розпливчато послалася на законодавство та свою юридичну службу і уточнила, що не спілкувалася з членом ВККС, пані Весельською, яку, за ідеєю, хоче замінити по квоті омбудсмена.

Омбудсмен Людмила Денісова вважається близькою до голови МВС Арсена Авакова, у якого свої інтереси на цих виборах
У цій історії, дійсно, простежується завуальована політична складова. Денісова вважається близькою до міністра внутрішніх справ Арсена Авакова, який відкрито ворогує з діючим президентом та, за чутками, зробив ставку на президентських виборах на Юлію Тимошенко. Своїм включенням в гру з плутаниною в термінах омбудсмен може надати зайвих балів тим, хто доводить, що нинішній склад ВККС нелегітимний. Голова комісії Сергій Козьяков вважається близьким до Адміністрації президента, і, на думку багатьох незалежних спостерігачів, формує суддівський корпус під ретельним наглядом Банкової. Таким чином, Петро Порошенко, навіть якщо втратить президентську посаду, планує зберігати вплив через вибудовану під себе судову систему. Визнання ж всіх останніх рішень комісії незаконними через втрату повноважень її членами цю гру ламає. Тож на виборчі баталії накладуться ще й судові битви.

Павло Вуєць, «Главком»

Адвокатская компания Кравец и Партнеры

Подолання корупції — чи буде ефективною боротьба у 2019 році

Корупція в Україні: чи будуть ефективні антикорупційні органи у 2019 році?

Гості:

Анастасія Красносільська — експерт ЦПК,

Ростислав Кравець — адвокат,

Микола Голомша — перший заступник Генпрокурора у 2014 році

Адвокатская компания Кравец и Партнеры