Архив метки: Судді

Протиправне звільнення судді за результатами оцінювання

Про судову реформу говориться вже давно, однак з кожним «етапом» її введення проявляються «нюанси» роботи реформаторів, що мають наслідком масові протиправні звільнення суддів за результатами оцінювання.

Так, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) встановлює, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У справі «Олександр Волков проти України» Європейським судом з прав людини вже було установлено, що Вища рада юстиції (нині – Вища рада правосуддя) за своїми ознаками може вважатися «судом», зокрема в п. 88 рішення у справі Олександр Волков проти України було зазначено таке: «…Судові ніщо не заважає назвати «судом» конкретний національний орган, який не входить до судової системи, для цілей встановлення його відповідності критеріям, викладеним у справі «Вільхо Ескелайнен та інші проти Фінляндії». Адміністративний або парламентський орган може вважатися «судом» у матеріально-правовому значені цього терміну, що призведе до можливості застосування статті 6 Конвенції до спорів державних службовців (див. рішення у справах «Аргіру ті інші проти Греції» та «Савіно та інші проти Італії»)…»

Критерії, на основі яких визначається, чи виконує держаний орган судову функцію, сформульовані і у п. 74 рішення у справі «Савіно та інші проти Італії» — ними є, зокрема, наступні: наявність організованої процедури; наявність у органу так званої «повної юрисдикції»; обов’язковість рішення.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 130 Конституції України Вища рада правосуддя ухвалює рішення про звільнення судді з посади. Аналогічна норма міститься в п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

Крім того, ч. 2 ст. 112 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» рішення про звільнення судді з посади ухвалює Вища рада правосуддя у порядку, встановленому Законом України «Про Вищу раду правосуддя».

Закон України «Про Вищу раду правосуддя» містить главу 6 розділу ІІ під назвою «Звільнення судді з посади».

На підставі рішення Вищої ради правосуддя про звільнення судді з посади відбувається видання наказу про відрахуванні судді зі штату суду, припиняється виплата суддівської винагороди.

З огляду на зазначене, Вища рада правосуддя під час вирішення питання про звільнення судді з посади відповідає ознакам «суду», оскільки наділена виключними повноваженнями приймати рішення про звільнення судді, яке породжує правові наслідки та є обов’язковим до виконання. 

В той же час, якщо Вища рада правосуддя є «судом», то відповідно вона має відповідати та дотримуватися вимог пункту 1 статті 6 Конвенції.

Так, одним з основоположних принципів пункту 1 статті 6 Конвенції є те, що суд має бути встановлений законом.

Поруч з цим в п. 24-25 рішення у справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейським судом з прав людини було встановлено таке: «…Суд повторює, що, як було раніше визначено, фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії», Комісія висловила думку, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». У пп. 107 — 109 рішення у справі «Коем та інші проти Бельгії» Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, «встановленим законом»…».

В даному випадку під час вирішення питання про звільнення судді за результатами оцінювання Вища рада правосуддя не відповідає вимогам основоположного принципу «суд, встановлений законом», виходячи з наступного.

Відповідно до пп. 4 п. 16-1 Перехідних положень Конституції України відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п’ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади. Порядок та вичерпні підстави оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання встановлюються законом.

Згідно ч. 2 ст. 112 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» рішення про звільнення судді з посади ухвалює Вища рада правосуддя у порядку, встановленому Законом України «Про Вищу раду правосуддя».

З аналізу наведених вище норм вбачається, що виключно законом, а не будь-яких іншим актом має бути визначено порядок ухвалення, підстави та порядок оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання.

Так, глава 1 розділу VII Закону України «Про судоустрій та статус суддів» містить лише перелік норм, які встановлюють підстави звільнення судді та передбачають повноваження Вищої ради правосуддя приймати рішення про звільнення судді за цими ж підставами.

Глава 6 розділу ІІ Закону України «Про Вищу раду правосуддя» містить лише норми про порядок прийняття та оскарження рішень про звільнення судді за підставами, встановленими ст. 126 Конституції України.

Однак, ні в Конституції України, ні в Законі «Про судоустрій і статус суддів», ні в Законі України «Про Вищу раду правосуддя», ні в жодному іншому законі не передбачено порядку ухвалення рішення про звільнення судді за результатами оцінювання.

В той же час відсутність законодавчо визначеного порядку прийняття рішення про звільнення судді за результатами оцінювання виключає можливість діяти згідно із законом та відповідно мати закон, який би чітко встановлював «суд» та питання його компетенції під час вирішення даної категорії справ.

Варто зазначити, що тільки 02.10.2018 року не закон, а Регламент Вищої ради правосуддя було доповнено пунктом 17.4-1, який передбачив порядок розгляду питання про звільнення судді з підстав пп. 4 п. 16-1 Конституції України.

В той же час, в Регламенті Вищої ради правосуддя відсутнє положення, яке б визначало види рішень, які можуть бути прийняті, а також порядок та вичерпні підстави оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання, про що є пряма вимога в пп. 4 п. 16-1 Конституції України.

Таким чином, на даний час, Вища рада правосуддя не відповідає вимогам основоположного принципу «суд, встановлений законом», з огляду на це й рішення прийняті Вищою радою правосуддя в таких умовах не відповідатимуть вимогам закону та становитимуть пряме порушення основоположних прав, визначених пунктом 1 статті 6 Конвенції.

Слід зазначити, що за звичай, такі «дрібниці», на жаль, рідко коли беруться до уваги Вищою радою правосуддя чи національними судами, однак Європейський суд з прав людини не виключено зацікавиться вивченням питання «суду, встановленого законом», тому чи варто мовчати…

АННА МАРТИНЕНКО, АДВОКАТ, РОСТИСЛАВ КРАВЕЦЬ, АДВОКАТ, СТАРШИЙ ПАРТНЕР, АДВОКАТСЬКА КОМПАНІЯ «КРАВЕЦЬ І ПАРТНЕРИ»

Закон і Бізнес

Адвокатская компания Кравец и Партнеры

Адвокатський майдан: українські юристи стали на захист судді, котра відпустила Саакашвілі

Десятки адвокатів і громадських діячів збирають підписи на підтримку екс-судді Лариси Цокол
підписи на підтримку судді Лариси Цокол. Її минулого тижня відсторонили від роботи та рекомендували звільнити.

«Адвокатським майдан» — так охрестили цей документ в інтернеті. «Закликаємо всіх членів Вищої ради правосуддя, суддівського самоврядування не допустити звільнення Лариси Цокол», — ідеться в ньому. Десятки людей виступили у підтримку судді Печерського суду. Адвокат Андрій Федур – один із тих, хто став на сторону судді. Каже, чи не вперше на його пам’яті служительку підтримує така кількість його коллег. «Зараз, коли почалася ця тема з Цокол, я щось не чув негативних відгуків про цю суддю. А це суддя Печерського суду», — наголошує юрист.

Ларису Цокол минулого тижня відсторонили від роботи і рекомендували звільнити. Цю пропозицію ще має розглянути Вища Рада правосуддя. Юристи ж певні, підстав карати суддю, ще й так суворо — немає, і вбачають у цьому тиск на служительку Феміди.

Суддя Цокол розглядала не одну гучну справу – Олексія Пукача, Сергія Власенка та Геннадія Корбана. Однак більшість її знає за судом у справі Міхеіла Саакашвілі. Суддя не задовольнила клопотання прокурорів про домашній арешт політика та відпустила його, а вже за півтора тижні скарги на суддю почала розглядати  дисциплінарна палата та Вища рада правосуддя. 18 жовтня Ларису Цокол відсторонили з причини трьох скарг від колишнього заступника міністра юстиції, приватної особи та підприємця. У всіх трьох випадках рішення судді Цокол скасувала апеляція.

Юристи підтверджують, що формально це дійсно є підставою для розгляду справи про відповідність. «Рішення правомірне. Але як воно співвідноситься з іншими членами цього суду – інше питання», — каже адвокат Денис Ярославський. «На деяких суддях лежить більше 170 скарг. Ці скарги не розглянуті. І вони працюють», — пояснює його колега Сергій Войченко. «Це схоже на упереджене ставлення першої дисциплінарної палати. І коли це рішення буде переглянуто Вищою радою правосуддя – то його скасують», — упевнений інший адвокат Ростислав Кравець.

Колишній голова Вищої ради юстиції Олександр Лавринович переконаний, що скарги тягнуть максимум на догану, але ніяк не звільнення. «Три об’єднані скарги. Всі переважно стосуються підприємницьких спорів. Ну, як на мене, є багато питань по суті, в чому взагалі обвинувачують суддю», — каже він.

ТСН спробувала дізнатися у доповідача у справі Лариси Цокол Олександра Маловацького, чому саме звільнення домагаються її опоненти. Однак той від коментарів відмовився, бо ще  взимку ТСН повідомила про розслідування «Радіо Свобода», в якому йшлося про імовірну причетність родини Маловацького до покупки газових родовищ за заниженими цінами і зв’язок із президентом. Маловацький переконаний, що тоді його позицію висвітлили  недостатньо.

У Вищій раді правосуддя будь-яке політичне підґрунтя чи заангажованість відкидають. Сама ж Лариса Цокол своє відсторонення не коментує, бо не хоче впливати на рішення коллег. «Я хотів би розраховувати на те, що суддя Цокол не буде звільнена. Я хочу розраховувати, що там є достатньо людей думаючих», — вважає Федур. Але навіть якщо рішення ухвалять не на користь судді, припускають захисники, то вона цілком зможе оскаржити його – і не лише в українських судах, а й в Європейському з прав людини.

Олександр Романюк, ТСН

Адвокатская компания Кравец и Партнеры

Вічні судді України

На жаль всі реформи, що відбуваються в Україні не можуть пишатися, а ні результатом, ані самим процесом. Так сталось і з судовою реформою.

Люстрація, залякування суддів, зменшення гарантій незалежності, узурпація впливу на суд з боку Президента України через повністю підконтрольну Вищу раду правосуддя стали результатом судової реформи й позбавленням громадян права на судовий захист.

Одним з яскравих прикладів недолугості реформаторів і всіляких грантожерів та експертів стала ситуація з відсутністю законодавчої підстави припинення повноваження судді.

Відповідно до ст. 119 переробленого експертами Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (надалі – Закон) встановлена єдина підстава для припинення повноважень судді, а саме:

«Повноваження судді припиняються виключно з підстав, визначених частиною сьомою статті 126 Конституції України.»

Всі пам‘ятають як купувались голоси депутатів та навіть пан Насіров перебуваючи вже на посаді голови Державної фіскальної служби України приїхав в статусі народного депутата та голосував за зміни до Конституції України в частині правосуддя.

В результаті таких «продуманих» змін Україна отримала досить сумнівну Конституцію, однак, що стосується саме питання припинення повноважень суддів, то експерти забулись включити в цю саму частину сьому питання стосовно ліквідації та об`єднання судів. Тобто з моменту ліквідації суду і до моменту створення та переведення суддя отримує невизначений статус.

В результаті ми отримали ст. 126 Конституції України в наступній редакції:

«Стаття 126. Незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється.

Без згоди Вищої ради правосуддя суддю не може бути затримано або утримувано під вартою чи арештом до винесення обвинувального вироку судом, за винятком затримання судді під час або відразу ж після вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.

Суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку.

Суддя обіймає посаду безстроково.

Підставами для звільнення судді є:

1) неспроможність виконувати повноваження за станом здоров’я;

2) порушення суддею вимог щодо несумісності;

3) вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді;

4) подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням;

5) незгода на переведення до іншого суду у разі ліквідації чи реорганізації суду, в якому суддя обіймає посаду;

6) порушення обов’язку підтвердити законність джерела походження майна.

Повноваження судді припиняються у разі:

1) досягнення суддею шістдесяти п’яти років;

2) припинення громадянства України або набуття суддею громадянства іншої держави;

3) набрання законної сили рішенням суду про визнання судді безвісно відсутнім або оголошення померлим, визнання недієздатним або обмежено дієздатним;

4) смерті судді;

5) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо судді за вчинення ним злочину.

Держава забезпечує особисту безпеку судді та членів його сім’ї.»

Однак нема жодних підстав для припинення повноважень суддів у зв`язку з об`єднанням та фактичною ліквідацією судів, наприклад, як це сталось з Вищими спеціалізованими судами. Хоча саме з цього часу судді припиняють здійснювати правосуддя та позбавляються права на грошове утримання у вигляді посадового окладу.

Наразі Президент дуже поспішаючи хоче ліквідувати більшість судів в Україні. Навіть страшно уявити наслідки цієї афери. І до речі, так звані доброчесні члени Вищої ради правосуддя, мабуть, з закритими очима надали згоду на об’єднання та ліквідацію понад ста суддів всього два дні вивчаючи пропозицію Президента. Це ще одне підтвердження «незалежності» Вищої ради правосуддя, яка перетворилась на Вищу зраду правосуддя і зрадила народові України якому вона до речі й не присягала.

Це все що потрібно знати про «фахівців», крикливих грантожерів, всіляких активістах-романтиках що змінюють Конституцію України та законодавство, задля узурпації влади Президентом України та його оточенням.

Ростислав Кравець

Адвокат, старший партнер

Адвокатської компанії Кравець і партнери

Адвокатская компания Кравец и Партнеры

Судова реформа: 9-відсоткові судді та річна відстрочка конкурсу для неперевірених

Суддя Верховного Суду чи не найбільша мрія правника і вершина кар’єрної сходинки. Якою ціною може датися така посада та як це вплине на «справедливе» правосуддя стане видно зовсім скоро.

В червні 2016 року було прийнято чергову судову реформу, де після ручної «зачистки» суддівського корпусу має відбутися повне перезавантаження, в тому числі, і Верховного Суду.

Ініціаторами та розробниками таких інновацій наголошувалося на тому, що після змін до складу Верховного Суду буде відібрано професіоналів своєї справи, адже кожному доведеться пройти безпощадний відбір, і нарешті Верховний Суд запрацює на повну силу і кожен зможе захистити свої права.

І так, почнемо з обіцянки «запрацює». Після розмови з однією високоповажною людиною, яка не на словах знає, що таке здійснювати правосуддя, стало цікаво більш детально розглянути питання, хто, як та коли зможе стати суддею Верховного Суду.

Відповідно до ст. ч. 1 ст. 38 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» суддею Верховного Суду може бути особа, яка відповідає вимогам до кандидатів на посаду судді, за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердила здатність здійснювати правосуддя у Верховному Суді.

Таким чином, для того, щоб стати суддею Верховного Суду необхідно відповідати вимогам та пройти кваліфікаційне оцінювання.

Згідно зі ст. 85 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» кваліфікаційне оцінювання складається за таких етапів, як: іспит, дослідження досьє та співбесіда.

В той же час, ч. 1 ст. 78 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» передбачає, що кваліфікаційний іспит є атестуванням особи, яка пройшла спеціальну підготовку і виявила намір бути рекомендованою для призначення на посаду судді.

Тобто, до іспиту може бути допущена особа, яка у відповідності до ст. 77 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» пройшла 12-місячну спеціальну підготовку у Національній школі суддів України.

Отже, кандидатом на посаду судді Верховного Суду може претендувати лише та особа, яка вже пройшла річну спеціальну підготовку. Риторичним буде запитання — як багато осіб, станом на період, коли відбуваються прийом заявок, матиме свідоцтва про проходження спеціальної підготовки, яка необхідна для складення кваліфікаційного оцінювання.

Як швидко «запрацює» Верховний Суд черговий раз залежить від того, як швидко можновладці та недолугі реформатори-популісти з всіляких громадських організацій, що фінансуються за рахунок іноземних урядів, та «професори» з Конституційної комісії при Президентові України разом з правничим блоком самої Адміністрації Президента зорієнтуються виправити недолуге законодавство та яким коштом це обійдеться для державного бюджету. А головне — як зробити, щоб це не виглядало як підробка та не допустити визнати свою повну некомпетентність у проведені судової реформи.

Далі варто більш прискіпливо подивитися на обіцянку «відібрати професіоналів» до Верховного Суду.

03 листопада 2016 року ВККС України було прийнято Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення (далі – Положення).

Цим Положенням передбачено, яку кількість балів може набрати суддя та вартість цих балів за кожним з критеріїв:

5. Оцінювання критеріїв:

5.1. Критерії компетентності:

5.1.1. Професійна компетентність (за показниками, отриманими під час іспиту) — 300 балів, з яких:

5.1.1.1. Рівень знань у сфері права, у тому числі рівень практичних навичок та умінь у правозастосуванні — 90 балів.

5.1.1.2. Уміння та навички проведення судових засідань та ухвалення судових рішень — 120 балів.

5.1.1.3. Ефективність здійснення суддею правосуддя або фахова діяльність для кандидата на посаду судді — 80 балів.

5.1.1.4. Діяльність щодо підвищення фахового рівня — 10 балів.

5.1.2. Особиста компетентність — 100 балів.

5.1.3. Соціальна компетентність — 100 балів.

5.2. Критерій професійної етики — 250 балів, з яких:

5.2.1. Морально-психологічні якості — 100 балів.

5.2.2. Інші показники — 150 балів.

Цей критерій оцінюється у 0 балів за наявності доказів невідповідності судді (кандидата на посаду судді) вимогам професійної етики.

5.3. Критерій доброчесності — 250 балів, з яких:

5.3.1. Інтегративність — 100 балів.

5.3.2. Інші показники — 150 балів.

Цей критерій оцінюється у 0 балів за наявності доказів невідповідності судді (кандидата на посаду судді) вимогам до доброчесності.

Тільки 9% від загальної оцінки займає рівень знань у сфері права, у тому числі рівень практичних навичок та умінь у правозастосуванні.

Постає логічне запитання — так про який відбір йде мова. Дивлячись на сьогоднішню ситуацію «торгів за крісло», виникає думка про відбір не скільки якісний, як особистісний з метою фільтрації «вірних» кадрів.

Цікавою буде й позиція Конституційного Суду України щодо вирішення питання про те чи необхідно нинішній суддям Верховного Суду України проходити кваліфікаційне оцінювання аби залишитися при посаді, адже одні з останніх рішень Верховного Суду України наводять на думку, що підготовку до «відбору» «справедливі» кадри вже розпочали.

Наприклад, Верховний Суд України нещодавно прийшов до висновку у постанові від 02 листопада 2016 року №6-2161цс16 що воля територіальної громади як власника майна може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади. Таким чином, у разі скасування з якихось причин рішення місцевої влади про приватизацію чи продаж майна його можливо без будь-яких обмежень у часі витребувати з незаконного володіння у добросовісного набувача.

Таким чином, ВСУ «неупереджено» відкрив можливість до нескінченної реприватизації.

Ще одне цікаве правозастування було здійснено Верховним судом в адміністративній справі від 01 листопада 2016 року, зокрема:

«Аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку, що у разі оскарження суддею місцевого чи апеляційного суду до ВРЮ рішення ВККС про притягнення його до дисциплінарної відповідальності він не вправі оскаржити це ж саме рішення ще й до суду. У такому випадку до адміністративного суду може бути оскаржене лише рішення ВРЮ, прийняте за наслідками розгляду скарги на рішення ВККС…суд мав з’ясувати, але не з’ясував, чи належним способом захисту є пред’явлення позову про визнання незаконним рішення ВРЮ, прийнятого за наслідками розгляду скарги на рішення ВККС, якщо на час розгляду справи у суді цим органом вже прийнято інше рішення, на підставі якого Президент України має право звільнити суддю з посади».

В даному випадку ВСУ не лише «справедливо» створив практику обмеженого доступу до правосуддя, а й «добросовісно» скасував судове рішення, яке не підлягало оскарженню у ВСУ згідно з КАСУ.

Отакий він – «безпощадний» відбір до Верховного Суду, який ще на старті гарантує допуск професіоналів з 9% рівнем знань (в кращому випадку), але, які точно знатимуть як застосувати «справедливість та доброчесність» у зв’язку з резонанстністю справи під час здійснення правосуддя.

Головний висновок, який наразі можливо зробити, це те, що проведення конкурсу за наявною нормативною базою призведе до появи у результаті судової реформи 9 відсоткових суддів з сумнівними правами для здійснення правосуддя. Ну і дякувати за все це українці можуть громадським діячам, що фінансуються за рахунок іноземних урядів та «професурі», яка перевіряла та лобіювала таку безглузду реформу, після якої довіра до судової гілки влади зникне реально, а не міфічно, як намагались два роки нав’язати цю думку суспільству.

Адвокат АК Кравець і партнери Анна Мартиненко

Адвокат АК Кравець і партнери Ростислав Кравець

 

Адвокатская компания Кравец и Партнеры

Судді – заручники

Останнім часом в Україні беруть в заручники не тільки військових, які захищають країну від загарбників та окупантів, волонтерів, журналістів, але й суддів. Наслідки цих дій відчувають на собі не тільки особи взяті в заручники, а й вся країна.

Якщо в першому випадку цим займаються терористи та злочинні угрупування, то в другому цим зайнялась Вища рада юстиції, відповідальна за формування незалежного, високопрофесійного суддівського корпусу, здатного кваліфіковано, сумлінно та неупереджено здійснювати правосуддя на професійній основі.

На жаль, саме з сьогоднішнім складом порівняння Вищої ради юстиції з терористичним угрупуванням стало доречним. Дії цього органу, що взяв у заручники весь суддівський корпус України нічим не відрізняються від дій терористів, які беручи заручників намагаються отримати певні матеріальні блага або досягти певної політичної мети у протиправний спосіб.

На сьогодні Вища рада юстиції, на мій погляд, будь-якими способами допомагає діючій владі побудувати тоталітарну країну, а найголовніше — повністю підкорити собі судову гілку влади, зробивши її повністю підконтрольною та слухняною, що виконуватиме будь-які примхи та вказівки, які надходять з владних кабінетів. Не дивлячись на те, що виконання таких «завдань» суперечать діючому законодавству та нормам Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

До речі, саме ця обставина стала однією з причин, чому в Україні відбулась революція гідності і на яку постійно в своїх виступах посилаються члени і голова Вищої ради юстиції, обґрунтовуючи свої «рішучі» дії з очищення суддівського корпусу. Але, насправді, мета цього зовсім інша, звинувачуючи суддів, які виконували свої обов’язки, у порушенні присяги і. приймаючи різні рішення за однаковими обставинами справи, Вища рада юстиції демонструє свою владу і можливості безкарно нехтувати законами.

Дивним виглядає, той факт, коли два уповноважені органи на здійснення дисциплінарних проваджень щодо суддів – Вища рада юстиції та Вища кваліфікаційна комісія суддів України по-різному застосовують одні й ті ж норми, що регулюють строк притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності.

Наприклад, Вища кваліфікаційна комісія суддів України припиняє розгляд дисциплінарної справи у випадку, коли сплинув річний строк притягнення судді до відповідальності про, що зазначається як в самих рішеннях, так і в повідомленнях на офіційному сайті Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

В той, же час Вища рада юстиції демонструє «гнучке» чи то навіть «ручне» вирішення питання зі строками відповідальності судді.

В одних випадках у своїх рішеннях Вища рада юстиції зазначає, що має застосуватися трирічний строк відповідальності, адже на їх думку встановлення трирічного строку відповідальності є таким, що пом’якшує або скасовує відповідальність особи (рішення Вищої ради юстиції №1202/0/15-15).

Поруч з цим, наприклад, у рішеннях Вищої ради юстиції №439/0/15-15, №445/0/15-15 та 444/0/15-15 констатовано той факт, що все ж таки трирічний строк відповідальності не має зворотної дії в часі так, як установлений після вчинення проступку, що став підставою для початку дисциплінарного провадження щодо судді.

Про те, що дії і слова Вищої ради юстиції розходяться залежно від зручності моменту може свідчити те, що в серпні 2015 року І. Бенедисюк (Голова Вищої ради юстиції), даючи інтерв’ю виданню «Закон і Бізнес», повідомив, що Вища рада юстиція відмовлятиме у відкритті дисциплінарного провадження у зв’язку з пропуском річного строку притягнення до відповідальності.

Такі подвійні стандарти прослідковуються досить часто в практиці Вищої ради юстиції і стосуються не лише строків притягнення до відповідальності, а й, наприклад, практики розгляду заяв суддів про звільнення з посади судді у відставку за наявності скарг на такого суддю або практики Вищої ради юстиції щодо ігнорування основоположних норм про заборону подвійної відповідальності, яка включає заборону подвійного здійснення провадження з одного й того питання.

На заваді цієї ганебної практики і вибіркового застосування норм права став Вищий адміністративний суд України. Однак деякі судді, на мою думку, у зв’язку з тим що стали заручниками Вищої ради юстиції не можуть приймати обґрунтовані і законі рішення.

Для прикладу можна навести поведінку колегії суддів Вищого адміністративного суду України, які 22 та 25 березня 2016 року у справах №800/482/15 та №800/511/15, розглядаючи клопотання Вищої ради юстиції (відповідач по справі) винесли, ухвали про зупинення провадження у справі, не зважаючи на те, що в порушення ст. 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справ вже було прострочено на місяць.

Не виключено, що дана колегія суддів могла стати заручниками Вищої ради юстиції, адже проти них наявні скарги, які нещодавно перебували чи перебувають на розгляді у Вищій раді юстиції (зокрема, 31 березня 2016 року), тому ця обставина могла стати причиною для того, щоб всупереч вимогам процесуальних норм задовольнити клопотання Вищої ради юстиції.

Аналогічна ситуація виникає і по відношенню до адміністративної палати Верховного Суду України, адже саме до її компетенції входить перегляд рішень Вищого адміністративного суду України у справах, де відповідачем є Вища рада юстиції.

Вже неодноразово, Венеціанська комісія звертала увагу на недоліки українського законодавства з даного приводу та зазначала про те, що перевірка суддів, які розглядають справи щодо Вищої ради юстиції, не може здійснюватися Вищою радою юстиції. Європейський суд з прав людини у справі Олександр Волков проти України також наголошував на тому, що в такому випадку суд не відповідає критеріям неупередженості та безсторонності, відповідно у сторін виникають обґрунтовані сумніви щодо суддів, які здійснюють розгляд справи.

«Особливе» ставлення Вищої ради юстиції щодо застосування норм права лише в черговий раз підтверджує порушення присяги членами Вищої ради юстиції та відсутність доброчесності під час розгляду справ щодо суддів. А також, подальшого використання своїх повноважень при взаємовідносинах із цими ж суддями, але вже в площині здійснення правосуддя, де відповідачем є Вища рада юстиції чи зачеплені її інтереси або інтереси її членів .

Звільнити заручників в даній ситуації зможуть лише самі заручники, які відстоюючи свою позицію, керуючись виключно нормами права, не дозволять будь-яким іншим органам чи посадовим особам втручатися в їх діяльність. Надзвичайно важливим фактором при цьому буде монолітна єдність, адже боротьба за свободу і незалежність буде не з легких.

Адвокати Ростислав Кравець та Анна Мартиненко
Адвокатська компанія «Кравець і партнери»

Адвокатская компания Кравец и Партнеры