Архив метки: доверия

Объем доверия: топ-25 банков по депозитам

Кому доверяют вклады украинцы, и где хранят деньги бизнесы президента.
 
Более 779 млрд гривен доверили граждане и бизнес банковской системе. На начало августа 2016 года объем средств на счетах физлиц превышал 400 мрлд гривен, на счетах предприятий – 379 млрд гривен. На фоне массового закрытия банков и сокращения игроков финансовой системы, вопрос «кому доверить свои деньги?» становится все более острым. Forbes проанализировал, как изменился топ-25 игроков рынка депозитов, и кому сегодня доверяют свои деньги украинцы.

Для сравнения – на начало сентября 2015 года объем средств физических лиц в банках составлял более 390 млрд гривен, 293 млрд гривен из которых приходились на срочные вклады. На тот же период юридические лица доверили банкам более 321,8 млрд гривен, 110,4  млрд гривен из которых – это срочные вклады. Курс доллара на сентябрь 2015 года составлял 21,5-21,8 грн/$ , сегодняшний курс американской валюты – 26,6 грн/$ . При переводе в доллары получаем, что вклады физлиц в банки на сегодня составляют чуть больше $ 15 млрд, средства предприятий – $ 14,2 млрд. Тогда как в начале сентября 2015 года средства физлиц составляли $ 18 млрд, средства юрлиц – $ 14,9 млрд. Таким образом, в долларовом эквиваленте объем привлеченных средств на счетах банковской системы сокращается.

Вопреки этому, основной тенденцией, о которой говорят банкиры, становится снижение ставок по депозитам в банках, которые считают себя наиболее надежными игроками рынка. Например, государственный Ощадбанк только в 2016 году понижал депозитные ставки трижды, последний раз – 22 июля.

«Имея значительный запас прочности в виде ликвидных средств, банк готов и в дальнейшем поддерживать тренд на снижение процентных ставок. В долгосрочной перспективе эта взвешенная политика будет способствовать уменьшению стоимости ресурсов банка, а значит – удешевлению кредитов для клиентов», – заверили Forbes в Ощадбанке.

По информации государственного Укргазбанка, за первое полугодие 2016 года в среднем по рынку ставки по вкладам в национальной валюте снизились на 1,8-2,5%, в долларах – на 2%.

«Многие банки находятся в режиме избытка ликвидности и не сильно нуждаются в пассивах, что, конечно же, отражается на цене, которую они готовы платить за депозиты. Тенденция по снижению процентных ставок будет наблюдаться до конца года – в случае если НБУ продолжит активные мероприятия по подавлению инфляции и инфляционному таргетированию», – говорит директор департамента розницы Укргазбанка Ольга Щербина.

Аналогичную ситуацию ощутили на себе и коммерческие финучреждения. «Переизбыток ликвидности в крупных банках и снижение процентных ставок в комбинации со снижением курса обмена валют – все это привело к материальному притоку денег как в банковской системе в целом, так и в Альфа-Банке, в частности. При этом количество заемщиков, которых «не страшно» кредитовать, существенно не увеличилось. Получается, что у банков скопились ресурсы, которые они не могут утилизировать. Все это привело к дальнейшему снижению ставок по депозитам», – объясняет и.о.директора по развитию розничного бизнеса Альфа-Банка Украина Алексей Пузняк.

ТОП-25 банков по вкладам физлиц

  Средства физлиц, млрд грн из них, срочные, млрд грн
ПриватБанк 144.338 110.522
Ощадбанк 58.732 44.689
Укрэксимбанк 23.983 16.535
Райффайзен Банк Аваль 16.439 6.745
ПУМБ 14.071 9.416
Альфа Банк 13.815 11.803
УкрСоцбанк 13.02 9.5
Укргазбанк 11.198 7.898
УкрСиббанк 11.167 3.133
ОТП Банк 8.974 4.986
Сбербанк России 7.163 4.766
«Пивденный» 5.811 3.736
Проминвестбанк 5.759 3.612
Креди Агриколь Банк 5.628 3.381
Платинум Банк 5.505 5.195
ВТБ Банк 4.48 3.887
Прокредит Банк 4.11 2.739
«Кредит Днепр» 4.095 3.316
Кредобанк 3.318 2.364
А-Банк 3.208 2.939
«Восток» 2.237 1.115
Мегабанк 2.225 2.027
Диамант Банк 1.985 1.735
УниверсалБанк 1.957 1.499
ИдеяБанк 1.789 1.633

В банке «Восток», связанном с владельцем «Фоззи-Групп» Владимиром Костельманом, считают, что банковский рынок постепенно стабилизируется. «В 2016 году регулятор ослабил часть ограничений, введенных ранее – например, увеличил доступную к снятию сумму с банковских счетов на клиента в рамках одного банковского дня. Не стоит упускать также тот факт, что основное очищение банковской системы – подразумевается выведение проблемных/неплатежеспособных банков с рынка – пришлось на 2015 год, соответственно в 2016-м банковский сегмент показал себя как более стабильный», – говорят в банке «Восток». По прогнозам экспертов этого учреждения, ситуация в банковском секторе будет и далее стабилизироваться.

Еще одна тенденция – популярность коротких вкладов, возрастающая из-за общей неуверенности в ситуации на финансовом рынке и в экономике. Вкладчики предпочитают многократно пролонгировать депозиты. «С начала  2016 года на рынке депозитов можно выделить три основных тренда: увеличение депозитной массы в банках, востребованность со стороны клиентов коротких депозитных  ресурсов и снижение процентной ставки», – отмечает первый зампред ТаскомбанкаВладимир Дубей.

ТОП-25 банков по вкладам юрлиц

  Средства юрлиц, млрд грн из них, срочные, млрд грн
ПриватБанк 40.931 15.15
Ощадбанк 61.129 14.1
Укргазбанк 26.095 10.927
Укрексимбанк 49.979 7.827
Креди Агриколь 17.688 7.385
Райффайзен Банк Аваль 25.437 6.127
Альфа-Банк 12.926 5.485
УкрСиббанк 20.256 5.094
ПУМБ 15.728 4.036
МИБ 4.519 3.495
Укрсоцбанк 10.28 3.354
Сбербанк России 6.983 2.862
Мегабанк 3.35 2.071
ОТП Банк 9.507 1.998
Прокредит Банк 4.307 1.808
Таскомбанк 2.498 1.418
ИНГ Банк 3.829 1.302
Ситибанк 17.468 1.164
ВТБ Банк 3.886 1.155
Пивденный 3.736 1.094
Кредобанк 3.338 0.831
Дойче Банк ДБУ 2.036 0.756
Проминвестбанк 3.302 0.674
Кредит Днепр 2.111 0.606
Восток 2.512 0.176

Банкиры считают, что при большинстве сценариев в банковской системе ставки по вкладам продолжат снижаться. «Что особенно важно, восстановление ресурсной базы банков происходит на фоне падения уровня депозитных ставок в гривне в среднем на 2,8% – до 17,5%, а в иностранной валюте на 2,5% – до 5,4% годовых.
До конца годы мы ожидаем, что положительная тенденция притока ресурсов должна сохраниться, депозитные ставки в национальной валюте должны снизиться не менее чем на 1%», – рассказывает начальник управления по работе с активами и пассивами банка «Платинум» Александр Борщук.

На «пороховой» бочке

Самой рисковой группой вкладчиков являются юрлица, и прежде всего – средний класс, не имеющий собственные кэптивные банки. Именно он больше всего пострадал от закрытия множества финучреждений в 2014-2016 годах, и государство до сих пор не гарантирует бизнесу никаких компенсаций при признании банка неплатежеспособным.

«Для корпоративных клиентов основным критерием выбора банка для размещения средств является в первую очередь не ставка, а репутация банка, соответствие европейским стандартам ведения бизнеса, профессиональный менеджмент и выполнение своих обязательств перед клиентами и партнерами», – говоритВладимир Дубей. 

Для сравнения – в топ-25 банков по привлеченным средствам юридических лиц входит и банк президента Петра Порошенко. Это учреждение можно назвать классическим кэптивным бизнесом, так как оно в том числе обслуживает предприятия главы государства: корпорацию «Рошен», фонд «Прайм», завод «Ленинская кузня», корпорацию «Богдан». При этом, по данным Forbes, те же «Ленинская кузня» и «Богдан» еще летом держали средства исключительно в банке своего акционера. Теперь же «Рошен» хранит часть средств в банке «Восток», принадлежавшем Владимиру Костельману.

Не исключено, что до конца года представленный выше топ-25 банков по депозитам покинут некоторые игроки. Об этом, в частности, сказала в беседе с Forbes директор департамента розничных клиентов ПАО «Кредобанк» Орыся Юзвышин, уточнив, что некоторые из них, вполне возможно, будут выведены с рынка, а это в свою очередь повлияет на расстановку сил в банковском секторе.

Руководитель юридической компании «Кравец и партнеры» Ростислав Кравец считает «рисковыми» для вкладчиков как банки с украинскими акционерами, так и банки с российскими корнями.

Напомним, многие из финучреждений, до начала АТО входивших в список лидеров по депозитам, и принадлежавших украинским бизнесменам, покинули отечественный банковский рынок –  «Форум», «Дельта», «Финансы и Кредит», «Надра», и так далее. То ли у акционеров не хватило запаса прочности, то ли – желания, так как у некоторых из них сохранись в том числе международные бизнесы. Банки же с российскими корнями в условиях АТО могут сыграть свою роль для той или иной стороны при эскалации конфликта.

«НБУ пока что не решился на вывод с рынка банков с иностранным капиталом, но все видят, что он не церемонится с украинскими банками. Это повышает риск работы с такими банками», – говорит Кравец.

МАРГАРИТА ОРМОЦАДЗЕ, ФОРБС 

Адвокатская компания Кравец и Партнеры

Банковский кризис и кризис доверия к банкам в Украине

Один из самых острых вопросов вставших сегодня перед Украиной это стабильность банковской системы и доверие к ней со стороны рядовых украинцев.

На мой взгляд, главным, если не решающим событием с которого началось фактически уничтожение банковской системы Украины, было противоправное разрешение в 2004 году потребительского валютного кредитования, которое и подорвало экономику страны.

К слову сказать, до сегодня вопрос законности валютного потребительского кредитования остается открытым. Принятое в 2010 году решение ВСУ, при помощи которого перепуганные банкиры попытались узаконить валютное кредитование, аргументировано крайне слабо. В нем подменено понятие лицензии и фактически описан совсем другой раздел Декрета Кабинета министров Украины от 1993 года регулирующий данный вопрос, чем тот на который ссылался в своем решении суд первой инстанции. Об этом свидетельствует и попытка по-тихому в дальнейшем со стороны НБУ времен Арбузова эти неточности спрятать, выдав банкам таки генеральные лицензии, как это и предусмотрено непосредственно законодательством.

Самый первый серьезный кризис в банковской сфере произошел в конце 2008 года и связан он был с резким обвалом курса гривны. При этом в Украине национальная валюта девальвировала более чем на 60%, такого обвала не было ни в одной стране.

Как ни странно, но любой банковский кризис начинается в первую очередь с невозврата депозитов финансовыми учреждениями, а не кредитов как это пытаются преподнести банки. И кризис в 2014 году это еще раз подтвердил.

Довольно анекдотичным в этом свете выглядит Всемирный день сбережений в Украине учрежденный Независимой ассоциацией банков Украины и немецким банком «KfW»совпадающий с таким праздником как Хэллоуин. Что-то в таком совпадении есть и хештег в интернете #банкизло это еще раз подчеркивает, как бы это ни было смешно.

В этой связи сразу напрашивается вопрос, что такое вообще банки и чем они даже теоретически гарантируют сохранность средств. Ведь как показала практика, если из любого украинского банка забрать порядка 10% депозитов физлиц, то он мгновенно становится банкротом. И это при том, что в нем находятся средства юрлиц в значительно больших объемах. Двумя словами это можно назвать — украинский парадокс. Это еще раз подтверждает, что банки в Украине состоят фактически из одного названия ну и может быть парочки офисов и нескольких никому не нужных участков земли и имущественных комплексов, отобранных у заемщиков либо сознательно переданных на баланс банка самими же акционерами, получившими под них значительные суммы средств.

Сама отчетность банков вообще ни о чем не говорит и ничего не подтверждает. С одной стороны банковские резервы, формируемые под проблемные активы, не более чем цифры взятые зачастую просто с потолка для регулирования уплаты налогов и формального соблюдения нормативов. С другой стороны НБУ постоянно в ручном режиме меняющий правила игры, когда он понимает всю глубину проблемы, не дают возможности реально проверить надежность банка.

Яркие примеры это запрет, а потом разрешение выхода на межбанк банкам с даже официально недосформированными резервами, разрешение не возвращать рефинансирование в срок и многое другое.

Но вернемся опять же к банкам и их желанию переложить все с больной головы на здоровую. Прежде всего стоит отметить, что некоторые банки знали о начале кризиса за долго до того как он пришел в Украину и с этой целью фактически прекратили гривневое кредитование еще с весны 2008 года, а с лета под видом более выгодных условий переводили ранее выданные гривневые кредиты в валютные. Ярким примером может служить Приватбанк.

Само валютное кредитование в Украине также выглядит довольно странно. Гражданам выдают средства в валюте на покупку квартир и машин в Украине за гривну. Многие банки вообще просто перечисляют гривну застройщикам и автосалонам. Отсюда вопрос, а куда эта вся валюта делась? На мой взгляд 90% валюты вернулось обратно в банки через те же обменные пункты либо вообще из банков не уходило. Таким образом, банкиры просто отмыли валюту в Украине и вывели ее обратно подорвав экономику страны за что должны понести наказание.

С началом кризиса 2008 года банки вместо того чтобы докапитализировать себя и влить дополнительный капитал решили это сделать за счет рядовых заемщиков. Большинство банков даже при нормальном обслуживании кредитов подняли процентные ставки. В целях реструктуризации кредитов предложили аннуитетную схему погашения и капитализацию процентов на тело кредита. Говоря простым языком, увеличили нагрузку на заемщиков просто на несколько порядков. Что не соответствует мировой практике. В этом свете постоянные ссылки на рекомендации МВФ выглядя очень не убедительно. Все что требует МВФ на самом деле это заставить собственников банков внести самим деньги в капитал, а не использовать бюджетные средства и кредиты выдаваемые МВФ.

До сих пор банки за редким исключением не могут предложить заемщикам реальную схему погашения задолженности и это при том, что долги они с легкостью продают, с 90% дисконтами показывая убытки и постоянно об этом публично заявляя, пытаясь не очень удачно сформировать роль жертвы. Компании же получившие эти долги со столь щедрым дисконтом очень не плохо на этом зарабатывают получая сверхприбыли и также не уплачивая с них налоги. Стоит отметить, что большинством собственников таких компаний являются кипрские оффшоры.

Решить этот вопрос может принятый Верховной радой законопроект 1558-1. Однако он так и не подан на подпись к Президенту главой Верховной рады в нарушение норм Конституции и Регламента Верховной рады. Подобное поведение первых лиц страны говорит только об одном – разворовывание банковской системы одобрено на самом высоком уровне. При этом основным аргументом не подписания указанного законопроекта было вначале якобы 100 млрд. грн. убытков банков, хотя за три месяца до этого говорили о 15 млрд. грн. А потом якобы запретом от МВФ о котором никто не слышал и который МВФ нигде так и не озвучил, понимая его полную несостоятельность.

Еще одним фактором подрывающим доверие к банкам в Украине является включение во все договора по поводу из без повода третейских оговорок для рассмотрения споров в третейских судах так или иначе подконтрольных банкам и за частую созданных при самих банковских ассоциациях. Однако после 5 лет судов ВСУ в сентябре этого года все-таки стал на сторону заемщиков и практически прикрыл эту схему.

Но это не лишило право банков возвращать задолженности через государственные суды. Такая категория дел последние 6 лет занимает лидирующее положение по количеству споров в судах хозяйственной и гражданской юрисдикции. При этом обвинение банкирами судей в предвзятости и помощи недобросовестным заемщикам в 99% случаев абсолютно не подтверждены. Кроме того наоборот, когда речь касается исполнения банками взятых на себя обязательств, то здесь банки во всю злоупотребляют своими правами. Это и обжалование по несколько раз подсудности, попытки направить на экспертизу собственные договора, рассказы об уничтожении электронной базы вкладчиков, якобы превышение полномочий руководителями отделений и банков на привлечение депозитов, оспаривание квитанций о внесении вклада и многое другое.

Могу с уверенностью сказать и отдать должное судам, что в большинстве случаев они принимают обоснованные решения и взыскивают средства с банков, хотя когда дело доходит до исполнения решений, то с банков взять уж нечего.

На мой взгляд, причиной такого состояния банковской системы является неэффективное и непрофессиональное управление со стороны регулятора. При этом вина здесь не только в спекулятивных наклонностях последнего руководителя, такая ситуация началась складываться с 2004 года.

В 2014 она достигла своего апогея и с устранением необходимости нормативно правовые акты НБУ согласовывать с Минюстом начала усугубляться с геометрической прогрессией.

НБУ с одной стороны постоянно прикрывая неплатежеспособность украинских банков, закрывая глаза на их проблемы, выдавая многомиллиардное рефинансирование с другой покрывая не возврат депозитов, создал систему полной безнаказанности и безответственности, что крайне негативно сказалось на доверии ко всей банковской системе.

Последствием преступного бездействия НБУ может служить и история с Брокбизнесбанком. Судя из решения суда НБУ был прекрасно осведомлен о ситуации в банке и фактически ничего не предпринял для сохранения средств вкладчиков. В этой связи и заявление Тимонькина, одного из претендентов на пост главы НБУ после бегства Арбузова, о том, что он знал о ситуации в банке и молчал т.к. «просто там получал зарплату» ярко демонстрирует безответственность и уверенность в полной безнаказанности.

Такая ситуация привела к тому, что на сегодня найдутся единицы которые с гордостью могут сказать, что они банкиры или работают в банке. Среди простых граждан подобная профессия и род занятий начинают восприниматься крайне негативно. Подогревается такая ситуация, как поведением бывших собственников банков так и не привлечение их до сих пор к ответственности за доведение собственных финучреждений до неплатежеспособности.

Большинство бизнесов этих лиц продолжают успешно работать и развиваться. В свою же очередь, изучая отчетность последних кварталов и даже годов до введения временной администрации, абсолютно не понятно как это не мог видеть НБУ и его специалисты, а выдача рефинансирования под несуществующие залоги либо с явным завышением их стоимости вообще не укладывается в голову.

Кроме того из реестра судебных решений прекрасно видно о расследовании целого ряда уголовных производств по выведению активов того же Дельта банка и Приватбанка на миллиарды гривен.

В свою очередь в Украине с целью повышения доверия к банковской системе еще в 2011 году создан Фонд гарантирования вкладов физических лиц, который за свои махинации с вкладами и активами неплатежеспособных банков получил в народе название «Фонд грабування». И стоит отметить, что такое название вполне оправдано. Попытка еще в 2011 году ряда депутатов под предводительством перебежчика из фракцию в фракцию Полунеева ограбить украинских потребителей финансовых услуг можно констатировать, что удалась.

Был принят соответствующий Закон Украины «О системе гарантирования вкладов физических лиц» на основании, которого и действует одноименный Фонд. Однако ситуация с его антиконституционной и незаконной деятельностью на основании вышеуказанного Закона зашла так далеко, что Пленум Верховного суда Украины вынужден был обратиться в Конституционный суд Украины с вопросом о не конституционности этого Закона в целом. На моей памяти это единственный случай, чтобы Верховный суд Украины обращался с подобным обращением в Конституционный суд Украины. Это еще раз говорит о полной беззащитности средств клиентов украинских банков.

Для вкладчиков украинских банков уже привычным стала кража их депозитов, без последствий для банков, признание Фондом без каких либо оснований договоров вклада ничтожными, унижение и полное отсутствие прав. На этом фоне внесение вклада в банк, а также нахождение там средств является преступной самоуверенностью.

Заявление же главы НБУ о том, что ликвидность у оставшихся банков растет, свидетельствует о полном непонимании либо умышленном искривлении фактов. С такой логикой, закрыв еще десятков пять банков можно также гордиться ростом активов у оставшихся в «живых».

Отдельно хочется остановиться и на создании так называемых переходных банков, с созданием которых вкладчикам пытаются навязать мысль о сохранности их средств. На практике это абсолютно не так. За все время было создано всего два переходных банка из более чем 60 ликвидированных. При этом по одному из них идут судебные разбирательства. Что же касается другого, то его создание это просто насмешка над клиентами этого банка и всей так называемой системой гарантирования.

В частности, в созданный после ликвидации Терра банка банк Кристалл переданы только активы ликвидируемого банка, а все пассивы оставлены в Терра банке. При этом собственником Терра банка стала бывшая глава наблюдательного совета этого же банка.

Подобные ситуации прослеживаются и с продажей банков, в отношении которых были введены санкции, а именно Всеукраинского банка развития и Украинского бизнес банка относящихся к сфере собственности семьи Януковичей. Так до конца и не понятно, за какие средства и с какими активами эти банки то ли уже проданы, то ли будут проданы.

Видя подобное, начинаешь задумываться, а не система ли это гарантирования сохранности средств акционеров банка. Это также следует и из поведения самого Фонда ни разу, не предъявившего требования к собственникам банков о взыскании с них средств. Для справедливости стоит отметить, что был один такой иск к собственнику банка Форум, однако представители Фонда отказались предоставить доказательства и даже не явились в суд.

Кроме того открытым до сих пор является вопрос законности пребывание на своей должности и руководителя Фонда, а соответственно и всех документов подписанных им, который до августа 2015 года являлся участником одного из украинских банков, что прямо запрещено законодательством.

И на последок хочется сказать, что в сложившейся ситуации для возобновления доверия к банковской системе необходимы довольно радикальные меры и принятие полной ответственности за происходящее регулятором на себя. Примером может служить опыт Белоруссии в которой вклады физических лиц гарантируются в валюте и в полном размере не зависимо от суммы.

Хотя стоит отметить, что если читать Закон Украины «О системе гарантирования вкладов физических лиц» дословно, то и в Украине гарантируется полностью сумма вклада, но правда в гривне и думаю, суды вскоре это окончательно установят.

Ростислав Кравец
Адвокат, старший партнер
Адвокатской компании «Кравец и партнеры»

Адвокатская компания Кравец и Партнеры

«Дикая люстрация»: очищение судебной власти — восстановление доверия или месть?

Відповідно до ст. 126 Конституції України незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України; вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється.

         Бангалонські принципи поведінки суддів, схвалені резолюцією 2006/23 Економічної та Соціальної Ради ООН від 27.07.2006 року, передбачають, що один з найголовніших принципів — принцип незалежності полягає в тому, що суддя здійснює оцінку фактів відповідно до свідомого розуміння права, незалежно від стороннього впливу, спонукання, тиску, загроз, прямого чи опосередкованого втручання. Суддя дотримується незалежної позиції як по відношенню до суспільства в цілому, так і по відношенню до конкретних сторін справи.

         Ст. 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачає, що суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом.

 Третій зайвий

 08 квітня 2014 року було прийнято Закон України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», яким створено спеціальний орган для здійснення тимчасового посиленого заходу — Тимчасову спеціальну комісію з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі – ТСК), який уповноважено здійснювати перевірку суддів та виносити висновки про порушення суддею присяги або притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

         Відповідно до ст. 94 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють: Вища кваліфікаційна комісія суддів України — щодо суддів місцевих та апеляційних судів; Вища рада юстиції — щодо суддів вищих спеціалізованих судів та суддів Верховного Суду України.

         В свою чергу ст. 93 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначає, що дисциплінарне провадження — це процедура розгляду звернення з метою встановлення обставин, що можуть бути підставою дисциплінарної відповідальності судді.

         Відповідно до ч. 2 ст. 116 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» факти, що свідчать про порушення суддею присяги, мають бути встановлені Вищою кваліфікаційною комісією суддів України або Вищою радою юстиції.

         Отже, спеціальний Закон України «Про судоустрій і статус суддів» містить імперативні норми про те, що дисциплінарне провадження, яке починається з розгляду заяви особи, а також встановлення фактів порушення присяги суддею може здійснюватися виключно двома органами – Вищою радою юстиції та Вищою кваліфікаційною комісією суддів.

         Однак поруч з цим, приймаючи Закон України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», законодавством було уповноважено ще один орган – ТСК здійснювати перевірку суддів.

         Відповідно до ст. 7 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» ТСК за наслідками перевірки уповноважена виносити висновок про порушення суддею присяги або визнання в діях судді наявності ознак дисциплінарного провадження.

         Тобто, ТСК фактично здійснює дисциплінарне провадження відносно суддів та встановлює факти порушення присяги суддею.

У зв’язку з цим, повноваження ТСК суперечать Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що призводить до порушення верховенства права, а зокрема до порушення одного з його принципів – правової визначеності.

Принцип визначеності означає вимогу чіткості підстав, цілей і змісту нормативних приписів, особливо тих із них, що адресовані безпосередньо громадянам. Вони повинні мати можливість передбачати правові наслідки своєї поведінки. Показовою у цьому відношенні є позиція Європейського суду з прав людини, послідовно проведена ним у декількох рішеннях, зокрема у справах «Санді Таймс проти Сполученого королівства», «Олсон проти Швеції», «Копп проти Швейцарії» та ін. Згідно з цією позицією будь-яка «норма не може вважатися «законом», якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю так, щоб громадянин самостійно або, якщо у цьому буде потреба, з професійною допомогою міг передбачати з долею вірогідності, яка може вважатися розумною в цих обставинах, наслідки, до яких можуть призвести конкретні дії».

         Таким чином, здійснення ТСК дисциплінарного провадження відносно суддів та встановлення фактів порушення присяги суддею, в той час, коли спеціальний закон передбачає такі повноваженні лише для двох органів – Вища рада юстиції та Вища кваліфікаційна комісія суддів, призводить до порушення принципу верховенства права та невиправданого втручання в професійну діяльність судді та тиску на нього.

 Потрібні винні і докази не головне

 Варто також звернути увагу на повноваження ТСК щодо встановлення порушення присяги суддею.

Питання про порушення присяги суддею неодноразово розглядалося як внутрішніми, так і міжнародними судами.

Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі «Олександр Волков проти України» вже зазначав про те, що «проте Суд визнає, що у певних сферах може бути важко формулювати закони з високою чіткістю, а певний рівень гнучкості навіть може бути бажаним, щоб дати національним судам змогу застосовувати право у світлі своєї оцінки того, які заходи необхідні за конкретних обставин кожної справи (див. рішення від 27 травня 1996 року у справі «Гудвін проти Сполученого Королівства», п. 33, Reports 1996-II). Логічним наслідком принципу загального застосування законів є те, що законодавчі акти не завжди є чітко сформульованими. Необхідність уникати надмірної жорсткості у формулюваннях та відповідати обставинам, що змінюються, означає, що багато законів неминуче мають більшою або меншою мірою нечіткі формулювання. Тлумачення та застосування таких актів залежить від практики (див. рішення у справі «Гожелік та інші проти Польщі» [ВП], заява N 44158/98, п. 64, ECHR 2004-I).

         Отже, у контексті дисциплінарного права при оцінці чіткості законодавчих актів має існувати розумний підхід, оскільки загальне формулювання actus reus таких правопорушень є питанням об’єктивної необхідності. У протилежному випадку законодавчий акт не буде всебічно охоплювати питання та вимагатиме постійного перегляду та внесення змін, щоб відповідати новим обставинам, що виникають у практиці. Отже, опис правопорушення у законодавчому акті, який ґрунтується на переліку конкретних видів поведінки, але має загальне та необмежене кількісно застосування, не забезпечує гарантії належного вирішення питання передбачуваності закону. Повинні бути визначені та вивчені інші фактори, що впливають на якість правового регулювання та адекватність юридичного захисту від свавілля.

Варто зазначити, що принцип пропорційного застосування дисциплінарних стягнень до суддів безпосередньо наводиться у пункті 5.1 Європейської Хартії про Закон «Про статус суддів» (див. пункт 78 вище), та з метою дотримання цього принципу певні держави запровадили більш деталізовану ієрархію стягнень (див. пункт 82 вище).

         Виходячи з цього, можна навіть припустити, що будь-яка провина судді, яка мала місце у будь-який момент протягом його професійної кар’єри, за бажанням могла бути розтлумачена дисциплінарним органом як достатня фактична підстава для обвинувачення у вчиненні такого дисциплінарного правопорушення, як «порушення присяги», та призвести до звільнення його з посади.»

         Варто наголосити на тому, що нові законодавчі акти України на даний момент не усунули проблем в Україні, які були зафіксовані в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Олександр Волков проти України», навпаки закони 2014 – 2015 років внесли ще більше плутанини та безумовно спричинили порушення правової визначеності, що має наслідком необмежений тиск на суддів.

         Особливу увагу слід звернути на висновки ТСК, якими встановлювався факт порушення суддею присяги.

         Аналізуючи вже винесені висновки ТСК, можна дійти таких узагальнень, що в основному визнавалося порушення присяги на тій підставі, що суддями не обиралися більш м’які запобіжні заходи (хоч це є дискреційним повноваженням судді), з власної ініціативи не запитувалися інші докази, не висловлювалась недовіра до письмових доказів, поданих представниками правоохоронних органів тощо, одночасно ігноруючи той факт, що рішення суддів не визнані у встановленому порядку неправосудними.

         В даній ситуації ТСК не враховує вже напрацьовану судову практику щодо розгляду справ, пов’язаних з порушенням присягу суддею.

Для того, щоб порушення судді могло бути кваліфіковано, визначено як порушення присяги, воно повинно бути більш тяжким, більш суттєвим, ніж порушення законодавства, яке може бути підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. При прийнятті рішення про наявність у діях судді ознак порушення присяги у зв’язку з порушенням ним законодавства при розгляді справ повинно бути обґрунтовано, чому встановлені порушення не можуть бути визначені як дисциплінарний проступок, у чому полягає їх особлива тяжкість, а також встановлено умисність порушення законодавства, настання тяжких наслідків, які мали місце унаслідок допущеного порушення тощо (витяг з постанови ВАСУ від 27 квітня 2011 р., справа № К-19960/08).

«Аналізуючи висновки Вищої ради юстиції відносно перевірки кримінальних справ, розглянутих під головуванням судді, і допущених ним порушень норм матеріального та процесуального права, судова колегія погоджується з наявністю таких порушень. Це встановлено рішеннями суду апеляційної інстанції, якими було скасовано судові рішення, постановлені суддею. Однак колегія суддів вважає, що допущені суддею порушення закону при розгляді справ не свідчать про порушення присяги судді, а їх наслідки не є тяжкими і незворотними (витяг з постанови ВАСУ від 20 жовтня 2010 р., справа № П-183/10).

З наведених вище правових позицій суддів ВАСУ видно, що важливими кваліфікуючими ознаками при прийнятті рішення про внесення подання про звільнення судді з посади за порушення присяги (ініціювання притягнення судді до відповідальності), крім порушення ним вимог законодавства, повинні бути також: по-перше, доведені факти умисних дій судді або його несумлінності; по-друге, встановлено настання незворотних наслідків, які мали місце унаслідок допущеного порушення; по-третє, враховано тяжкість правопорушення, тобто порушення повинно бути більш тяжким, більш суттєвим, ніж просте порушення законодавства; по-четверте, міститься обґрунтування, в чому є необхідність застосування саме інституту порушення присяги, а не дисциплінарної відповідальності; по-п’яте, враховано позицію судів апеляційної чи касаційної інстанції, які переглядали відповідні рішення судді, однак жодна з цих вимог не дотримується ТСК, що свідчить про безумовний тиск на суддів та втручання в їх професій       ну діяльність.

 Дика люстрація

 З огляду на це варто зазначити, що ст. 376 Кримінального кодексу України передбачає, що втручання в будь-якій формі в діяльність судді з метою перешкодити виконанню ним службових обов’язків або добитися винесення неправосудного рішення є кримінальним правопорушенням.

         Перевірки ТСК є нічим іншим як втручанням в діяльність судді з метою перешкодити виконанню ним службових обов’язків, оскільки його висновки є необґрунтованими та винесеними на підставі суперечливих законодавчих актів.

         Вважаємо за доцільне звернути увагу на деякі рішення Європейського суду з прав людини, прийняті в схожих справах, пов’язаних з проведенням процедури люстрації.

В справі Мойчічкі проти Польщі (заява №52443/07, 14.06.2011 року) суд вже розглянув питання про люстрацію в справі Турек проти Словаччини, Адамсонс проти Латвії. В справі Адамсонс Суд підкреслив, що якщо держава застосовує люстраційні заходи, вони повинні бути сумісним з Конвенцією. По-перше, закон про люстрацію повинен буди чітким та таким, що б особа могла передбачити наслідки та співставити своє становище «відповідно до закону» в розумінні Конвенції. По-друге, люстрація не повинна використовуватися виключно для відплати або помсти, а покарання винних має бути обмежене сферою кримінального права. По-третє, якщо внутрішнє законодавство дозволяє обмеження прав, гарантованих Конвенцією, то воно повинно бути точним, щоб визначити індивідуальну відповідальність кожної людини за допущені порушення, але в той час повинно містити і достатні процесуальні гарантії для такої особи. Національні органи влади повинні мати на увазі, що люстраційні заходи за своєю природою є тимчасовими і що об’єктивна необхідність обмеження прав особистості в результаті застосування люстрації зменшується з часом.

Варто звернути увагу й на окрему думку суддів Європейського суду з прав людини Гарліскі, Жікута, Поалелунгі, висловлену у справі Петренко проти Молдови (заява №20928/05, 30.03.2010 року), де вказано: «дика люстрація» відбувається поза правовою базою для дискредитації зацікавлених осіб, як правило, призначається для політиків чи інших громадських діячів. Щоб уникнути подібних випадків люстрації в результаті особистої чи політичної помсти, Рада Європи Парламентська Асамблея прийняла Інструкції Ради Європи про люстраційні закони. Згідно керівним принципам, люстрація «повинна бути сумісна з принципами демократичної держави, яка перебуває під владою закону», зокрема мають бути дотримані такі критерії: вина повинна бути доведена в кожному окремому випадку; право на захист, презумпція невинуватості та право на оскарження до суду мають бути гарантовані.

Отже, враховуючи практику Європейського суду з прав людини, та ситуацію, що склалась слід зробити висновок про те, що здійснення перевірки судді має відбуватися об’єктивно, згідно закону, в тлумаченні даного словосполучення Європейським судом з прав людини, з дотриманням правової визначеності і без перетворення даної перевірки в помсту.

 Міжнародні стандарти не діють

 Зважаючи на те, що заходи перевірки суддів, які вчиняються ТСК, здійснюються саме з метою інтеграції європейських та міжнародних стандартів правосуддя, то з метою дотримання принципу незалежності суддів та запобігання випадкам втручання в їх професійну діяльність варто вказати на наступні міжнародно-правові акти.

Аналіз наведених нижче норм дозволяє зробити узагальнення вимог, які ставляться до держав аби зберегти незалежність суддів та належне функціонування судової системи в країні.

  1. Заборона втручання у здійснення професійних обов’язків.

В додатку до рекомендацій CM/REC (2010)12 Комітету міністрів державам-членам стосовно суддів: незалежність, ефективність та обов’язки від 17.11.2010 р. в розділі «Відповідальність і дисциплінарні провадження» передбачено, що тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубою недбалості

         Отже, для того, щоб притягнути суддю до відповідальності за діяння, пов’язані із здійснення ним своїх професійних обов’язків перш за все треба довести та мати належні докази злочинного наміру чи грубої недбалості судді, що згідно законодавства України має бути установлено в рамках кримінального провадження.

Монреальська універсальна декларація про незалежність правосуддя від 1983 року в розділі «Незалежність» встановлює, що виконавчі органи не мають повноважень закривати або призупиняти діяльність судів, жодний нормативний акт законодавчої чи виконавчої влади не можуть бути спробою зворотнім порядком змінити конкретні рішення суду, а також змінювати склад суду з метою впливу на прийняття рішень цим судом.

Закон України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» це фактично той законодавчий акт, який дозволив ще одному органу, окрім Вищої ради юстиції, впливати на зміну складу суду, оскільки ТСК наділено повноваженнями робити висновки про порушення суддею присяги, що згідно Конституції України є підставою для звільнення судді з посади, що безумовно є невиправданим впливом на діяльність не тільки того суду, в якому працював суддя, а судової системи загалом, що повністю руйнує будь-які подальші можливості установлення принципу незалежності суддів.

  1. Збереження професійної таємниці.

Основні принципи незалежності судових органів, схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року в розділі «Професійна таємниця та імунітет» передбачають, що судді зобов’язані зберігати професійну таємницю щодо своєї роботи та конфіденційної інформації, отриманої в ході виконання ними своїх обов’язків, за винятком відкритих судових розглядів, і їх не можна примушувати давати свідчення з таких питань.

Вже проведені засідання ТСК слугують безспірним доказом того, що судді змушені давати свідчення саме з питань здійснення ними своїх професійних обов’язків під час розгляду ними справ. Крім того, члени ТСК мають необережність задавати суддям навідні питання, чим змушують останніх ніби виправдовуватися за прийняті рішенні, які у визначеному законодавством порядку не були визнані неправосудними, чим принижують честі і гідність судді та підривають довіру громадян до судового корпусу загалом.

В додатку до рекомендацій CM/REC (2010)12 Комітету міністрів державам-членам стосовно суддів: незалежність, ефективність та обов’язки від 17.11.2010 р. передбачено, що ніхто не має права вилучати справу у судді без поважних причин; рішення про це повинен приймати орган судової влади на основі об’єктивних, попередньо встановлених критеріїв та за прозорою процедурою.

Закон України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» надав право членам ТСК, які не відносяться до судової влади, витребовувати будь-які інформацію від судових та правоохоронних органів, однак поруч з цим законом не визначено ні об’єктивно встановлених критерії для цього, ні власне прозорої процедури вилучення справи в тому числі, що свідчить про необмежене коло повноважень ТСК, які дають можливість для здійснення тиску на суддю.

  1. Забезпечення рівних прав.

В додатку до рекомендацій CM/REC (2010)12 Комітету міністрів державам-членам стосовно суддів: незалежність, ефективність та обов’язки від 17.11.2010 р. в розділі «Відповідальність і дисциплінарні провадження» передбачено, що, коли суддя не виконує суддівські функції, він може бути притягнутий до відповідальності згідно із цивільним, кримінальним, адміністративним правом, як і всі інші громадяни.

Перевірки ТСК неодноразово демонстрували нівелювання принципом рівності по відношенню до суддів. На жаль, не береться до уваги той факт, що судді в першу чергу є людьми здоров’я, честь і гідність яких є теж найбільшою соціальною цінністю держави, що гарантується Конституцією України.

Не враховуються ті фактори, що законодавством України передбачено кримінальну відповідальність за винесення неправосудного рішення і преш ніж робити висновки про порушення суддею присяги під час прийняття рішення варто отримати обвинувальний вирок щодо винесення неправосудного рішення, бо всі інші висновки, без процесуального встановлення обставин, є нічим іншим як суб’єктивною думкою, здійсненою під впливом політичної ситуації в країні.

  1. Забезпечення справедливості та об’єктивності.

Основні принципи незалежності судових органів, схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року в розділі «Покарання, усунення від посади і звільнення» передбачають, що звинувачення або скарга, що надійшли на суддю в ході виконання ним своїх судових та професійних обов’язків, повинні бути невідкладно і безсторонньо розглянуті згідно з відповідною процедурою, суддя має право на відповідь і справедливий розгляд.

Монреальська універсальна декларація про незалежність правосуддя від 1983 року в розділі «Дисциплінарне покарання та звільнення з посади судді» встановлює, що при розгляді дисциплінарної справи повинно гарантуватися справедливе ставлення до судді та можливість висловитися в повній мірі.

Відповідно до п. 6.7.3. Регламенту ТСК учасник засідання з дозволу головуючого виступає та надає пояснення по суті питання, яке розглядається, тобто суддя може надати свої пояснення лише з дозволу ТСК, що вже говорить про порушення як об’єктивності, так і справедливості.

Крім того, вже проведені засідання ТСК неодноразово демонстрували упереджене ставлення комісії до суддів, що проявлялося в:

  • обмеженні часу на виступ;
  • задаванні навідних питань;
  • у справах з автомайданівцями, члени ТСК ставлять в вину суддям ту обставину, що останні не з’ясовували правомірність дій службовців ДПС щодо надання розпорядження про зупинку транспортного засобу (в той час коли оскарження дій органів державної влади має розглядатися в рамках адміністративного провадження, а не провадження у справах про адміністративне правопорушення), в тих же справах по автомайданівцям не беруться до уваги ті докази, що жодних акцій протесту на вулиці, де вчинялося адміністративне правопорушення, не було, що особа на момент винесення постанови про адміністративне правопорушення заперечувала своє відношення до автомайдану;
  • у справах про застосування запобіжних заходів зовсім не береться до уваги той факт, що затримані могли бути як учасниками акцій протесту, так і спеціально найнятими провокаторами, які у випадку їх не затримання могли б завдати непоправної шкоди, крім того, деякі із затриманих не заперечували той факт, що нищили майно та жбурляли запальні суміші, а на їх тілі та одязі навіть були залишені сліди тощо.

Дані факти свідчать про те, що ТСК не спроможна бути незалежним та неупередженим органом, що здійснює перевірку суддів, а діє виключно під впливом політичного настрою, що є прямим втручанням у здійснення правосуддя та діяльність суддів.

  1. Конфіденційність.

Основні принципи незалежності судових органів, схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року в розділі «Покарання, усунення від посади і звільнення» передбачають, що розгляд скарги на суддю має проводитися конфіденційно, якщо суддя не звертається з проханням про інше.

Монреальська універсальна декларація про незалежність правосуддя від 1983 року в розділі «Дисциплінарне покарання та звільнення з посади судді» встановлює, що За винятком слухань перед законодавчим органом, слухання з дисциплінарних питань та питань усунення судді з посади здійснюються у закритому режимі.

В коментарях до даних міжнародних актів було дано пояснення, що конфіденційність даних справ необхідна для того аби забезпечити довіру народу до судової влади.

Публічність даних справ призводить до того, що довіра підривається не лише до судових органів, а й до органів, які формують суди, призначають на посади суддів, здійснюють нагляд за їх діяльністю.

Крім того, відкритий розгляд даних справ шкодить діловій репутації судді та перешкоджає останньому нормально здійснювати свої посадові обов’язки під час здійснення такої перевірки, що безумовно має негативний вплив на ефективність судової системи.

  1. Розгляд справи компетентним органом.

Монреальська універсальна декларація про незалежність правосуддя від 1983 року в розділі «Дисциплінарне покарання та звільнення з посади судді» передбачає, що розгляд спав про звільнення з посади або дисциплінарне покарання судді відбувається судом або радою, що переважно складається з суддів та обирається ними.

Європейська хартія про закон «Про статус суддів» від 10.07.1998 року в розділі «Відповідальність» встановлює, що у випадку невиконання суддею одного із своїх обов’язків, чітко визначених законом, він може підлягати санкції лише на підставі рішення за пропозицією, рекомендацією або згодою комітету або органу, принаймні половина складу якого обрані судді.

Ст. 4 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» передбачає, що до складу ТСК входить 15 чоловік з них лише 5 членів обираються пленумом ВСУ з кола суддів у відставці.

Тобто, законом передбачено лише 1 складу ТСК обраних з числа суддів. По факту, діючих членів ТСК з кола суддів є лише 2 осіб, що становить 1 від чинного складу ТСК.

Дані факти свідчать про ущемлення прав суддів та втручання в їх незалежність, що здійснюється шляхом проведення перевірок органом, який сформовано не за компетентною ознакою, а за прихильністю до тої чи іншої громадської позиції, що має наслідком упередженість та необ’єктивність.

  1. Пропорційність санкцій.

Європейська хартія про закон «Про статус суддів» від 10.07.1998 року в розділі «Відповідальність» передбачає, що шкала застосовуваних санкцій має бути визначена суддівським законом, а застосування цих санкцій має підлягати принципу пропорційності.

В додатку до рекомендацій CM/REC (2010)12 Комітету міністрів державам-членам стосовно суддів: незалежність, ефективність та обов’язки від 17.11.2010 року в розділі «Відповідальність і дисциплінарні провадження» також встановлено, що дисциплінарні санкції мають бути пропорційними.

         З письмових висновків ТСК не можливо побачити чому в одних випадках вбачається порушення присяги, а в інших дисциплінарне правопорушення.

         У зв’язку з цим не відомо як саме членами ТСК розраховується та дотримується принцип пропорційності.

         Відсутність таких роз’яснень ставить під сумнів правильність висновків та виправданість втручання в діяльність судді.

         Таким чином, аналіз наведених вище міжнародних стандартів та принципів судочинства, в тому числі і щодо здійснення перевірок суддів, надає можливість дійти до висновку, що оскільки жоден з цих принципів не дотримано під час здійснення перевірок ТСК, то така діяльність є нічим іншим як втручанням в незалежність суддів з метою впливу на судову владу в цілому.

 На останок варто зазначити, що невжиття відповідних заходів і подальше допущення здійснення перевірок органами, сформованими під впливом і на виконання політичних та мінливих громадських настроїв, без чітко окресленої та прозорої процедури, матиме наслідком подальшу спокусу органів державної влади втручатися в діяльність суддів з будь-яких інших підстав – сьогодні за події в період з листопада 2013 року по лютий 2014 року, а завтра – через те, що хтось став на заваді політичній волі, тому суспільство та юридична спільнота має об’єктивно врахувати як вже наявні факти, так і прогнозовані наслідки, бо дана ситуації може торкнутися кожного громадянина в Україні.

Юрист Адвокатської компанії Кравець і партнери

Анна Мартиненко

Старший партнер

Адвокатської компанії Кравець і партнери

Ростислав Кравець

для ЮРЛИГИ

Адвокатская компания Кравец и Партнеры