Архив метки: «Дикая

Кравец: захват офисов «Вестей» — дикая ситуация для юристов

Национальное агентство по вопросам выявления, розыска и управления активами, полученными от коррупционных и других преступлений заявило, что в четверг, 8 февраля, получило в управление все помещения на 31-33 этажах бизнес-центра «Гулливер» в Киеве. Там, в частности, размещаются редакции газеты, сайта и радио «Вести».

Стоит напомнить, что 8 февраля представители Главной военной прокуратуры и Национальной полиции пришли в «Гулливер» и обеспечили выполнение решения Печерского суда, преодолев сопротивление неустановленных лиц, сообщается на сайте Нацагентства

Сейчас Национальное агентство по вопросам выявления, розыска и управления активами, полученными от коррупционных и других преступлений, передало указанные помещения в управление компании-управляющему, в соответствии с заключенным договором управления имуществом.

В свою очередь главный редактор «Вестей» Оксана Омельченко написала в Facebook, что силовики не пускали журналистов на работу, а также «ломали двери ломами и болгарками».

Ситуацию вокруг медиахолдинга «Вести» в эфире радиостанции Голос Столицы прокомментировал старший партнер адвокатской компании «Кравец и партнеры» Ростислав Кравец.

У яких випадках Нацагенство має залучати правоохоронців для силової передачі майна?

— Насправді тут же питання в чому? Ніхто не бачив, не давав для ЗМІ, для суспільства не публікував цю ухвалю слідчого судді, на підставі якої фактично була виконана ця передача компанії управителю з 31 по 33 поверх. Чим саме обґрунтовується це клопотання, чому саме з 31 по 33 поверх, а не всі з 1 по 33 поверх були передані, що це за компанія-управитель, тому що досить дивно взагалі виглядають всі ці повідомлення: передали якійсь компанії — компанії-управителю «Гулівера» чи компанію-управителя, яку створила окрема Національна агенція з питань управління активами. Тому виникає тут десятки запитань, кому саме передали. Я зайшов на сайт того ж Національного агентства з питань управління активами, у них також це не розписано, кому вони передали це майно і якась компанія-управитель. Що це за компанія — незрозуміло. До того ж треба розуміти всім громадянам України, що насправді в подальшому відшкодовувати всі ці забаганки діючої влади і цього агентства з питань управління, виявлення та розшуку управління активами фактично прийдеться всім платниками податків України, коли всі ці дії виявляться незаконними, тому що на сьогоднішній день не існує жодного рішення суду, яке б встановлювало, що ці приміщення чи цей бізнес-центр «Гулівер», чи будь-яке інше майно саме було отримано за якісь корупційні злочини, корупційні кошти чи кошти, здобуті злочинним шляхом.

Ви ж кажете, що ухвали ніхто не бачив. На основі чого ваша відповідь ґрунтується?

— В тому то і справа, що в ухвалі може бути написано, що слідчий суддя вважає, що достатньо було надано доказів. Однак всім потрібно розуміти: це виключно ухвала слідчого судді, тобто вироку суду, який би встановлював незаконність походження коштів, незаконність придбання цих приміщень чи якісь інші корупційні правопорушення на сьогоднішній день не існує.

Історія з «Гулівером» триває не перший рік і пов’язувалась з кількома олігархами. Восени були останні юридичні сутички, що стосувались цих трьох поверхів.

— Так, звичайно, цих трьох поверхів. Однак, знову ж таки, немає цих документів, наскільки я пам’ятаю, у ЗМІ повідомлялось, що всі ці приміщення знаходяться в заставі Ощадбанку, і взагалі ця вся будівля знаходиться в заставі Ощадбанку. Як показує довід, до цього вже Національне агентство України з питань виявлення та розшуку управління активами вже досить яскраво показало свою діяльність, коли вони виявили та вилучили автомобілі в якоїсь громадянки, яку в чомусь підозрюють, хоча, знову ж таки, вироку немає. У подальшому виявилось, що ці автомобілі знаходяться в заставі в іноземному банку, вони придбані за кредитні кошти, однак, не дивлячись на це, ця агенція активно їх продає. Взагалі досить дивна і дика ситуація для юристів і взагалі для юридичного суспільства. Тому я з чого почав, що в подальшому громадянам України, платникам податків потрібно приготуватись до того, щоб відшкодувати власникам цього майна досить значні суми після діяльності цього агентства так званого АРМА.

Вказані три поверхи «Гулівера» були арештовані у відповідності з рішенням Печерського райсуду в кримінальному провадженні від 14 серпня 2017 року. Власником приміщення являється «Юнісон груп».

— Звичайно, є власник приміщення «Юнісон груп», є арешт на це майно, однак ми прекрасно розуміємо: арешт на це майно — це не заборона використовувати це майно, за заборона виключно відчужувати це майно. А на сьогоднішній день, хто за це майно буде сплачувати? Ви ж розумієте, що таке три поверхи і скільки коштів треба сплатити за утримання цього майна і за оренду? Ми прекрасно розуміємо, що все одно відповідальність буде покладатись на державу і на платників податків. Тому такі зухвалі дії і намагання якимось чином вплинути.

Поясніть, коли майно передається до АРМА, яка потім передає його комусь, в такому разі платники податків не сплачують за це? Якщо передає, то це гроші тієї компанії, якій передають?

— Ні, тому що кошти, які надходять від цього майна, так званого корупційного майна, здобутого злочинним шляхом, вони повинні поступати до бюджету, а ця компанія з управління активами, якщо вона обрана на відповідних тендерах, вона отримує якусь свою невеличку комісійну винагороду за це управління. Основні кошти надходять до бюджету.

Воно ж передало іншій компанії, і тепер компанія фактично — власник?

— Ви розумієте, наскільки це виглядає абсурдно? Тобто приходять, відбирають майно, передають якійсь комерційній структурі, ця комерційна структура на цьому починає заробляти,і ніхто ні за що не несе відповідальності. Такого не буває. Тому насправді всі ці договори треба побачити, у пана Янчука з’ясувати, кому саме, якій кампанії з управління передано це майно, хто саме буде сплачувати орендну плату за це, хто саме буде відшкодовувати шкоду за зламані двері, знищення приміщень, обладнання, вилучення цього обладнання? Хто за це буде нести відповідальність? Я вважаю, що за це повинно нести відповідальність АРМА і ця військова геройська прокуратура.

Голос Столицы

Адвокатская компания Кравец и Партнеры

«Дикая люстрация»: очищение судебной власти — восстановление доверия или месть?

Відповідно до ст. 126 Конституції України незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України; вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється.

         Бангалонські принципи поведінки суддів, схвалені резолюцією 2006/23 Економічної та Соціальної Ради ООН від 27.07.2006 року, передбачають, що один з найголовніших принципів — принцип незалежності полягає в тому, що суддя здійснює оцінку фактів відповідно до свідомого розуміння права, незалежно від стороннього впливу, спонукання, тиску, загроз, прямого чи опосередкованого втручання. Суддя дотримується незалежної позиції як по відношенню до суспільства в цілому, так і по відношенню до конкретних сторін справи.

         Ст. 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачає, що суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом.

 Третій зайвий

 08 квітня 2014 року було прийнято Закон України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», яким створено спеціальний орган для здійснення тимчасового посиленого заходу — Тимчасову спеціальну комісію з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі – ТСК), який уповноважено здійснювати перевірку суддів та виносити висновки про порушення суддею присяги або притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

         Відповідно до ст. 94 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють: Вища кваліфікаційна комісія суддів України — щодо суддів місцевих та апеляційних судів; Вища рада юстиції — щодо суддів вищих спеціалізованих судів та суддів Верховного Суду України.

         В свою чергу ст. 93 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначає, що дисциплінарне провадження — це процедура розгляду звернення з метою встановлення обставин, що можуть бути підставою дисциплінарної відповідальності судді.

         Відповідно до ч. 2 ст. 116 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» факти, що свідчать про порушення суддею присяги, мають бути встановлені Вищою кваліфікаційною комісією суддів України або Вищою радою юстиції.

         Отже, спеціальний Закон України «Про судоустрій і статус суддів» містить імперативні норми про те, що дисциплінарне провадження, яке починається з розгляду заяви особи, а також встановлення фактів порушення присяги суддею може здійснюватися виключно двома органами – Вищою радою юстиції та Вищою кваліфікаційною комісією суддів.

         Однак поруч з цим, приймаючи Закон України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», законодавством було уповноважено ще один орган – ТСК здійснювати перевірку суддів.

         Відповідно до ст. 7 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» ТСК за наслідками перевірки уповноважена виносити висновок про порушення суддею присяги або визнання в діях судді наявності ознак дисциплінарного провадження.

         Тобто, ТСК фактично здійснює дисциплінарне провадження відносно суддів та встановлює факти порушення присяги суддею.

У зв’язку з цим, повноваження ТСК суперечать Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що призводить до порушення верховенства права, а зокрема до порушення одного з його принципів – правової визначеності.

Принцип визначеності означає вимогу чіткості підстав, цілей і змісту нормативних приписів, особливо тих із них, що адресовані безпосередньо громадянам. Вони повинні мати можливість передбачати правові наслідки своєї поведінки. Показовою у цьому відношенні є позиція Європейського суду з прав людини, послідовно проведена ним у декількох рішеннях, зокрема у справах «Санді Таймс проти Сполученого королівства», «Олсон проти Швеції», «Копп проти Швейцарії» та ін. Згідно з цією позицією будь-яка «норма не може вважатися «законом», якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю так, щоб громадянин самостійно або, якщо у цьому буде потреба, з професійною допомогою міг передбачати з долею вірогідності, яка може вважатися розумною в цих обставинах, наслідки, до яких можуть призвести конкретні дії».

         Таким чином, здійснення ТСК дисциплінарного провадження відносно суддів та встановлення фактів порушення присяги суддею, в той час, коли спеціальний закон передбачає такі повноваженні лише для двох органів – Вища рада юстиції та Вища кваліфікаційна комісія суддів, призводить до порушення принципу верховенства права та невиправданого втручання в професійну діяльність судді та тиску на нього.

 Потрібні винні і докази не головне

 Варто також звернути увагу на повноваження ТСК щодо встановлення порушення присяги суддею.

Питання про порушення присяги суддею неодноразово розглядалося як внутрішніми, так і міжнародними судами.

Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі «Олександр Волков проти України» вже зазначав про те, що «проте Суд визнає, що у певних сферах може бути важко формулювати закони з високою чіткістю, а певний рівень гнучкості навіть може бути бажаним, щоб дати національним судам змогу застосовувати право у світлі своєї оцінки того, які заходи необхідні за конкретних обставин кожної справи (див. рішення від 27 травня 1996 року у справі «Гудвін проти Сполученого Королівства», п. 33, Reports 1996-II). Логічним наслідком принципу загального застосування законів є те, що законодавчі акти не завжди є чітко сформульованими. Необхідність уникати надмірної жорсткості у формулюваннях та відповідати обставинам, що змінюються, означає, що багато законів неминуче мають більшою або меншою мірою нечіткі формулювання. Тлумачення та застосування таких актів залежить від практики (див. рішення у справі «Гожелік та інші проти Польщі» [ВП], заява N 44158/98, п. 64, ECHR 2004-I).

         Отже, у контексті дисциплінарного права при оцінці чіткості законодавчих актів має існувати розумний підхід, оскільки загальне формулювання actus reus таких правопорушень є питанням об’єктивної необхідності. У протилежному випадку законодавчий акт не буде всебічно охоплювати питання та вимагатиме постійного перегляду та внесення змін, щоб відповідати новим обставинам, що виникають у практиці. Отже, опис правопорушення у законодавчому акті, який ґрунтується на переліку конкретних видів поведінки, але має загальне та необмежене кількісно застосування, не забезпечує гарантії належного вирішення питання передбачуваності закону. Повинні бути визначені та вивчені інші фактори, що впливають на якість правового регулювання та адекватність юридичного захисту від свавілля.

Варто зазначити, що принцип пропорційного застосування дисциплінарних стягнень до суддів безпосередньо наводиться у пункті 5.1 Європейської Хартії про Закон «Про статус суддів» (див. пункт 78 вище), та з метою дотримання цього принципу певні держави запровадили більш деталізовану ієрархію стягнень (див. пункт 82 вище).

         Виходячи з цього, можна навіть припустити, що будь-яка провина судді, яка мала місце у будь-який момент протягом його професійної кар’єри, за бажанням могла бути розтлумачена дисциплінарним органом як достатня фактична підстава для обвинувачення у вчиненні такого дисциплінарного правопорушення, як «порушення присяги», та призвести до звільнення його з посади.»

         Варто наголосити на тому, що нові законодавчі акти України на даний момент не усунули проблем в Україні, які були зафіксовані в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Олександр Волков проти України», навпаки закони 2014 – 2015 років внесли ще більше плутанини та безумовно спричинили порушення правової визначеності, що має наслідком необмежений тиск на суддів.

         Особливу увагу слід звернути на висновки ТСК, якими встановлювався факт порушення суддею присяги.

         Аналізуючи вже винесені висновки ТСК, можна дійти таких узагальнень, що в основному визнавалося порушення присяги на тій підставі, що суддями не обиралися більш м’які запобіжні заходи (хоч це є дискреційним повноваженням судді), з власної ініціативи не запитувалися інші докази, не висловлювалась недовіра до письмових доказів, поданих представниками правоохоронних органів тощо, одночасно ігноруючи той факт, що рішення суддів не визнані у встановленому порядку неправосудними.

         В даній ситуації ТСК не враховує вже напрацьовану судову практику щодо розгляду справ, пов’язаних з порушенням присягу суддею.

Для того, щоб порушення судді могло бути кваліфіковано, визначено як порушення присяги, воно повинно бути більш тяжким, більш суттєвим, ніж порушення законодавства, яке може бути підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. При прийнятті рішення про наявність у діях судді ознак порушення присяги у зв’язку з порушенням ним законодавства при розгляді справ повинно бути обґрунтовано, чому встановлені порушення не можуть бути визначені як дисциплінарний проступок, у чому полягає їх особлива тяжкість, а також встановлено умисність порушення законодавства, настання тяжких наслідків, які мали місце унаслідок допущеного порушення тощо (витяг з постанови ВАСУ від 27 квітня 2011 р., справа № К-19960/08).

«Аналізуючи висновки Вищої ради юстиції відносно перевірки кримінальних справ, розглянутих під головуванням судді, і допущених ним порушень норм матеріального та процесуального права, судова колегія погоджується з наявністю таких порушень. Це встановлено рішеннями суду апеляційної інстанції, якими було скасовано судові рішення, постановлені суддею. Однак колегія суддів вважає, що допущені суддею порушення закону при розгляді справ не свідчать про порушення присяги судді, а їх наслідки не є тяжкими і незворотними (витяг з постанови ВАСУ від 20 жовтня 2010 р., справа № П-183/10).

З наведених вище правових позицій суддів ВАСУ видно, що важливими кваліфікуючими ознаками при прийнятті рішення про внесення подання про звільнення судді з посади за порушення присяги (ініціювання притягнення судді до відповідальності), крім порушення ним вимог законодавства, повинні бути також: по-перше, доведені факти умисних дій судді або його несумлінності; по-друге, встановлено настання незворотних наслідків, які мали місце унаслідок допущеного порушення; по-третє, враховано тяжкість правопорушення, тобто порушення повинно бути більш тяжким, більш суттєвим, ніж просте порушення законодавства; по-четверте, міститься обґрунтування, в чому є необхідність застосування саме інституту порушення присяги, а не дисциплінарної відповідальності; по-п’яте, враховано позицію судів апеляційної чи касаційної інстанції, які переглядали відповідні рішення судді, однак жодна з цих вимог не дотримується ТСК, що свідчить про безумовний тиск на суддів та втручання в їх професій       ну діяльність.

 Дика люстрація

 З огляду на це варто зазначити, що ст. 376 Кримінального кодексу України передбачає, що втручання в будь-якій формі в діяльність судді з метою перешкодити виконанню ним службових обов’язків або добитися винесення неправосудного рішення є кримінальним правопорушенням.

         Перевірки ТСК є нічим іншим як втручанням в діяльність судді з метою перешкодити виконанню ним службових обов’язків, оскільки його висновки є необґрунтованими та винесеними на підставі суперечливих законодавчих актів.

         Вважаємо за доцільне звернути увагу на деякі рішення Європейського суду з прав людини, прийняті в схожих справах, пов’язаних з проведенням процедури люстрації.

В справі Мойчічкі проти Польщі (заява №52443/07, 14.06.2011 року) суд вже розглянув питання про люстрацію в справі Турек проти Словаччини, Адамсонс проти Латвії. В справі Адамсонс Суд підкреслив, що якщо держава застосовує люстраційні заходи, вони повинні бути сумісним з Конвенцією. По-перше, закон про люстрацію повинен буди чітким та таким, що б особа могла передбачити наслідки та співставити своє становище «відповідно до закону» в розумінні Конвенції. По-друге, люстрація не повинна використовуватися виключно для відплати або помсти, а покарання винних має бути обмежене сферою кримінального права. По-третє, якщо внутрішнє законодавство дозволяє обмеження прав, гарантованих Конвенцією, то воно повинно бути точним, щоб визначити індивідуальну відповідальність кожної людини за допущені порушення, але в той час повинно містити і достатні процесуальні гарантії для такої особи. Національні органи влади повинні мати на увазі, що люстраційні заходи за своєю природою є тимчасовими і що об’єктивна необхідність обмеження прав особистості в результаті застосування люстрації зменшується з часом.

Варто звернути увагу й на окрему думку суддів Європейського суду з прав людини Гарліскі, Жікута, Поалелунгі, висловлену у справі Петренко проти Молдови (заява №20928/05, 30.03.2010 року), де вказано: «дика люстрація» відбувається поза правовою базою для дискредитації зацікавлених осіб, як правило, призначається для політиків чи інших громадських діячів. Щоб уникнути подібних випадків люстрації в результаті особистої чи політичної помсти, Рада Європи Парламентська Асамблея прийняла Інструкції Ради Європи про люстраційні закони. Згідно керівним принципам, люстрація «повинна бути сумісна з принципами демократичної держави, яка перебуває під владою закону», зокрема мають бути дотримані такі критерії: вина повинна бути доведена в кожному окремому випадку; право на захист, презумпція невинуватості та право на оскарження до суду мають бути гарантовані.

Отже, враховуючи практику Європейського суду з прав людини, та ситуацію, що склалась слід зробити висновок про те, що здійснення перевірки судді має відбуватися об’єктивно, згідно закону, в тлумаченні даного словосполучення Європейським судом з прав людини, з дотриманням правової визначеності і без перетворення даної перевірки в помсту.

 Міжнародні стандарти не діють

 Зважаючи на те, що заходи перевірки суддів, які вчиняються ТСК, здійснюються саме з метою інтеграції європейських та міжнародних стандартів правосуддя, то з метою дотримання принципу незалежності суддів та запобігання випадкам втручання в їх професійну діяльність варто вказати на наступні міжнародно-правові акти.

Аналіз наведених нижче норм дозволяє зробити узагальнення вимог, які ставляться до держав аби зберегти незалежність суддів та належне функціонування судової системи в країні.

  1. Заборона втручання у здійснення професійних обов’язків.

В додатку до рекомендацій CM/REC (2010)12 Комітету міністрів державам-членам стосовно суддів: незалежність, ефективність та обов’язки від 17.11.2010 р. в розділі «Відповідальність і дисциплінарні провадження» передбачено, що тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубою недбалості

         Отже, для того, щоб притягнути суддю до відповідальності за діяння, пов’язані із здійснення ним своїх професійних обов’язків перш за все треба довести та мати належні докази злочинного наміру чи грубої недбалості судді, що згідно законодавства України має бути установлено в рамках кримінального провадження.

Монреальська універсальна декларація про незалежність правосуддя від 1983 року в розділі «Незалежність» встановлює, що виконавчі органи не мають повноважень закривати або призупиняти діяльність судів, жодний нормативний акт законодавчої чи виконавчої влади не можуть бути спробою зворотнім порядком змінити конкретні рішення суду, а також змінювати склад суду з метою впливу на прийняття рішень цим судом.

Закон України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» це фактично той законодавчий акт, який дозволив ще одному органу, окрім Вищої ради юстиції, впливати на зміну складу суду, оскільки ТСК наділено повноваженнями робити висновки про порушення суддею присяги, що згідно Конституції України є підставою для звільнення судді з посади, що безумовно є невиправданим впливом на діяльність не тільки того суду, в якому працював суддя, а судової системи загалом, що повністю руйнує будь-які подальші можливості установлення принципу незалежності суддів.

  1. Збереження професійної таємниці.

Основні принципи незалежності судових органів, схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року в розділі «Професійна таємниця та імунітет» передбачають, що судді зобов’язані зберігати професійну таємницю щодо своєї роботи та конфіденційної інформації, отриманої в ході виконання ними своїх обов’язків, за винятком відкритих судових розглядів, і їх не можна примушувати давати свідчення з таких питань.

Вже проведені засідання ТСК слугують безспірним доказом того, що судді змушені давати свідчення саме з питань здійснення ними своїх професійних обов’язків під час розгляду ними справ. Крім того, члени ТСК мають необережність задавати суддям навідні питання, чим змушують останніх ніби виправдовуватися за прийняті рішенні, які у визначеному законодавством порядку не були визнані неправосудними, чим принижують честі і гідність судді та підривають довіру громадян до судового корпусу загалом.

В додатку до рекомендацій CM/REC (2010)12 Комітету міністрів державам-членам стосовно суддів: незалежність, ефективність та обов’язки від 17.11.2010 р. передбачено, що ніхто не має права вилучати справу у судді без поважних причин; рішення про це повинен приймати орган судової влади на основі об’єктивних, попередньо встановлених критеріїв та за прозорою процедурою.

Закон України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» надав право членам ТСК, які не відносяться до судової влади, витребовувати будь-які інформацію від судових та правоохоронних органів, однак поруч з цим законом не визначено ні об’єктивно встановлених критерії для цього, ні власне прозорої процедури вилучення справи в тому числі, що свідчить про необмежене коло повноважень ТСК, які дають можливість для здійснення тиску на суддю.

  1. Забезпечення рівних прав.

В додатку до рекомендацій CM/REC (2010)12 Комітету міністрів державам-членам стосовно суддів: незалежність, ефективність та обов’язки від 17.11.2010 р. в розділі «Відповідальність і дисциплінарні провадження» передбачено, що, коли суддя не виконує суддівські функції, він може бути притягнутий до відповідальності згідно із цивільним, кримінальним, адміністративним правом, як і всі інші громадяни.

Перевірки ТСК неодноразово демонстрували нівелювання принципом рівності по відношенню до суддів. На жаль, не береться до уваги той факт, що судді в першу чергу є людьми здоров’я, честь і гідність яких є теж найбільшою соціальною цінністю держави, що гарантується Конституцією України.

Не враховуються ті фактори, що законодавством України передбачено кримінальну відповідальність за винесення неправосудного рішення і преш ніж робити висновки про порушення суддею присяги під час прийняття рішення варто отримати обвинувальний вирок щодо винесення неправосудного рішення, бо всі інші висновки, без процесуального встановлення обставин, є нічим іншим як суб’єктивною думкою, здійсненою під впливом політичної ситуації в країні.

  1. Забезпечення справедливості та об’єктивності.

Основні принципи незалежності судових органів, схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року в розділі «Покарання, усунення від посади і звільнення» передбачають, що звинувачення або скарга, що надійшли на суддю в ході виконання ним своїх судових та професійних обов’язків, повинні бути невідкладно і безсторонньо розглянуті згідно з відповідною процедурою, суддя має право на відповідь і справедливий розгляд.

Монреальська універсальна декларація про незалежність правосуддя від 1983 року в розділі «Дисциплінарне покарання та звільнення з посади судді» встановлює, що при розгляді дисциплінарної справи повинно гарантуватися справедливе ставлення до судді та можливість висловитися в повній мірі.

Відповідно до п. 6.7.3. Регламенту ТСК учасник засідання з дозволу головуючого виступає та надає пояснення по суті питання, яке розглядається, тобто суддя може надати свої пояснення лише з дозволу ТСК, що вже говорить про порушення як об’єктивності, так і справедливості.

Крім того, вже проведені засідання ТСК неодноразово демонстрували упереджене ставлення комісії до суддів, що проявлялося в:

  • обмеженні часу на виступ;
  • задаванні навідних питань;
  • у справах з автомайданівцями, члени ТСК ставлять в вину суддям ту обставину, що останні не з’ясовували правомірність дій службовців ДПС щодо надання розпорядження про зупинку транспортного засобу (в той час коли оскарження дій органів державної влади має розглядатися в рамках адміністративного провадження, а не провадження у справах про адміністративне правопорушення), в тих же справах по автомайданівцям не беруться до уваги ті докази, що жодних акцій протесту на вулиці, де вчинялося адміністративне правопорушення, не було, що особа на момент винесення постанови про адміністративне правопорушення заперечувала своє відношення до автомайдану;
  • у справах про застосування запобіжних заходів зовсім не береться до уваги той факт, що затримані могли бути як учасниками акцій протесту, так і спеціально найнятими провокаторами, які у випадку їх не затримання могли б завдати непоправної шкоди, крім того, деякі із затриманих не заперечували той факт, що нищили майно та жбурляли запальні суміші, а на їх тілі та одязі навіть були залишені сліди тощо.

Дані факти свідчать про те, що ТСК не спроможна бути незалежним та неупередженим органом, що здійснює перевірку суддів, а діє виключно під впливом політичного настрою, що є прямим втручанням у здійснення правосуддя та діяльність суддів.

  1. Конфіденційність.

Основні принципи незалежності судових органів, схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року в розділі «Покарання, усунення від посади і звільнення» передбачають, що розгляд скарги на суддю має проводитися конфіденційно, якщо суддя не звертається з проханням про інше.

Монреальська універсальна декларація про незалежність правосуддя від 1983 року в розділі «Дисциплінарне покарання та звільнення з посади судді» встановлює, що За винятком слухань перед законодавчим органом, слухання з дисциплінарних питань та питань усунення судді з посади здійснюються у закритому режимі.

В коментарях до даних міжнародних актів було дано пояснення, що конфіденційність даних справ необхідна для того аби забезпечити довіру народу до судової влади.

Публічність даних справ призводить до того, що довіра підривається не лише до судових органів, а й до органів, які формують суди, призначають на посади суддів, здійснюють нагляд за їх діяльністю.

Крім того, відкритий розгляд даних справ шкодить діловій репутації судді та перешкоджає останньому нормально здійснювати свої посадові обов’язки під час здійснення такої перевірки, що безумовно має негативний вплив на ефективність судової системи.

  1. Розгляд справи компетентним органом.

Монреальська універсальна декларація про незалежність правосуддя від 1983 року в розділі «Дисциплінарне покарання та звільнення з посади судді» передбачає, що розгляд спав про звільнення з посади або дисциплінарне покарання судді відбувається судом або радою, що переважно складається з суддів та обирається ними.

Європейська хартія про закон «Про статус суддів» від 10.07.1998 року в розділі «Відповідальність» встановлює, що у випадку невиконання суддею одного із своїх обов’язків, чітко визначених законом, він може підлягати санкції лише на підставі рішення за пропозицією, рекомендацією або згодою комітету або органу, принаймні половина складу якого обрані судді.

Ст. 4 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» передбачає, що до складу ТСК входить 15 чоловік з них лише 5 членів обираються пленумом ВСУ з кола суддів у відставці.

Тобто, законом передбачено лише 1 складу ТСК обраних з числа суддів. По факту, діючих членів ТСК з кола суддів є лише 2 осіб, що становить 1 від чинного складу ТСК.

Дані факти свідчать про ущемлення прав суддів та втручання в їх незалежність, що здійснюється шляхом проведення перевірок органом, який сформовано не за компетентною ознакою, а за прихильністю до тої чи іншої громадської позиції, що має наслідком упередженість та необ’єктивність.

  1. Пропорційність санкцій.

Європейська хартія про закон «Про статус суддів» від 10.07.1998 року в розділі «Відповідальність» передбачає, що шкала застосовуваних санкцій має бути визначена суддівським законом, а застосування цих санкцій має підлягати принципу пропорційності.

В додатку до рекомендацій CM/REC (2010)12 Комітету міністрів державам-членам стосовно суддів: незалежність, ефективність та обов’язки від 17.11.2010 року в розділі «Відповідальність і дисциплінарні провадження» також встановлено, що дисциплінарні санкції мають бути пропорційними.

         З письмових висновків ТСК не можливо побачити чому в одних випадках вбачається порушення присяги, а в інших дисциплінарне правопорушення.

         У зв’язку з цим не відомо як саме членами ТСК розраховується та дотримується принцип пропорційності.

         Відсутність таких роз’яснень ставить під сумнів правильність висновків та виправданість втручання в діяльність судді.

         Таким чином, аналіз наведених вище міжнародних стандартів та принципів судочинства, в тому числі і щодо здійснення перевірок суддів, надає можливість дійти до висновку, що оскільки жоден з цих принципів не дотримано під час здійснення перевірок ТСК, то така діяльність є нічим іншим як втручанням в незалежність суддів з метою впливу на судову владу в цілому.

 На останок варто зазначити, що невжиття відповідних заходів і подальше допущення здійснення перевірок органами, сформованими під впливом і на виконання політичних та мінливих громадських настроїв, без чітко окресленої та прозорої процедури, матиме наслідком подальшу спокусу органів державної влади втручатися в діяльність суддів з будь-яких інших підстав – сьогодні за події в період з листопада 2013 року по лютий 2014 року, а завтра – через те, що хтось став на заваді політичній волі, тому суспільство та юридична спільнота має об’єктивно врахувати як вже наявні факти, так і прогнозовані наслідки, бо дана ситуації може торкнутися кожного громадянина в Україні.

Юрист Адвокатської компанії Кравець і партнери

Анна Мартиненко

Старший партнер

Адвокатської компанії Кравець і партнери

Ростислав Кравець

для ЮРЛИГИ

Адвокатская компания Кравец и Партнеры