Архив метки: головна

Захист від домашнього насильства чи головна біль поліції?

Вирішив ознайомиться з тим, що викликало стільки жартів у зв’язку з внесенням змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України з метою реалізації положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами.

І якось навіть складно повірити що таке можливо.

Звернемось до першоджерела, що набере чинності с 11.01.2019.

Що найбільше привернуло увагу, по черзі:

Стаття 91-1. Обмежувальні заходи, що застосовуються до осіб, які вчинили домашнє насильство

1) заборона перебувати в місці спільного проживання з особою, яка постраждала від домашнього насильства;

Стаття 126-1. Домашнє насильство

Домашнє насильство, тобто умисне систематичне вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах, що призводить до фізичних або психологічних страждань, розладів здоров’я, втрати працездатності, емоційної залежності або погіршення якості життя потерпілої особи.

Стаття 151-2. Примушування до шлюбу

1. Примушування особи до вступу в шлюб або до продовження примусово укладеного шлюбу, або до вступу у співжиття без укладання шлюбу, або до продовження такого співжиття, або спонукання з цією метою особи до переміщення на територію іншої держави, ніж та, в якій вона проживає.

Стаття 152. Зґвалтування

1. Вчинення дій сексуального характеру, пов’язаних із вагінальним, анальним або оральним проникненням в тіло іншої особи з використанням геніталій або будь-якого іншого предмета, без добровільної згоди потерпілої особи (зґвалтування).

Примітка: Згода вважається добровільною, якщо вона є результатом вільного волевиявлення особи, з урахуванням супутніх обставин.

Стаття 153. Сексуальне насильство

1. Вчинення будь-яких насильницьких дій сексуального характеру, не пов’язаних із проникненням в тіло іншої особи, без добровільної згоди потерпілої особи (сексуальне насильство).

Таким чином:

1. Будь-яку особу можна позбавити користування майном що їй належить.

2. За не надання коштів, наприклад на новий телефон, чи відмови у купівлі нового автомобіля, що призводить до психічних страждань, можливо опинитись за ґратами на 2 роки.

3. При вступі в інтимні стосунки, як зі знайомою особою, так і з незнайомою особою потрібно отримати письмову згоду до кожного такого вступу в інтимні стосунки.

4. Не зовсім зрозуміло що мається на увазі під діями сексуального характеру. Наприклад, брехня по телебаченню керівника уряду, це сексуальне насилля чи ні. На мій погляд сексуальне. Таким чином будь-якого чиновника можливо також притягнути до відповідальності за те що, м`яко кажучи, робить вагітним мозок. Та і депутатів також.

Резонанс

Адвокатская компания Кравец и Партнеры

Єдність судової практики – головна запорука довіри суспільства до судової влади

Єдність судової практики є однією з фундаментних засад здійснення судочинства. У провідних демократичних державах її утвердженню та засобами забезпечення надається пріоритетне значення.

Виникає логічне питання, яка роль єдності судової практики у правовій системі України та необхідність її забезпечення?

Ні для кого не є новиною, що завдяки єдності судової практики реалізується конституційний принцип рівності всіх громадян перед законом і судом, а вирішення аналогічних справ по різному може призвести до порушення законних очікувань осіб, які звертаються за судовим захистом.

Саме єдність судової практики найкращим чином відповідає вимогам передбачуваності, верховенству права й ефективному захисту прав людини.

Відомо, що Верховний Суд України є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції України, який забезпечує єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Звернувшись до рішень Європейського суду з прав людини, також видно, що роль найвищої судової інстанції кожної держави саме й полягає в тому, щоб вирішувати суперечності у судовій практиці.

Не потребує доказу теза, що винесені суперечливі рішення не можуть відповідати закону: адже тільки одностайна інтерпретація закону за однотипними казусами може бути правильною. Приймаючи різні суперечливі рішення з однотипних правових питань, суди діють не на законних підставах, підмінюють закон власними ідеями й волею окремих суддів.

Навпаки, у зв’язку з тим, що в правовій системі України ключову позицію посідає не судовий прецедент, а закон, однакове й послідовне його застосування всіма суддями є конче важливим.

Неозброєним оком можна помітити, що останнім часом люди втрачають довіру до суддів, та власне, до всієї судової системи України. Однією з глобальних проблем, що так підривають авторитет судочинства в Україні є суперечлива судова практика, яка свідчить про неоднорідність, а інколи й навіть протилежність винесених Верховним судом України судових рішень у справах за однакових умов.

Останнім часом вже нікого не дивують суперечливі, а часто і прямо протилежні рішення Верховного суду України, які суперечать не тільки собі, а й нормам законодавства.

Тримаючи у руках постанову Верховного суду України, в якій міститься правова позиція про необхідність застосування тих чи інших норм законодавства, особа розраховує на забезпечення її прав, шляхом правильного й однакового застосування судами законодавства у відповідності до судової практики.

Однак, викликає здивування та обурення, коли суд ухвалюючи рішення, застосовує зовсім іншу правову позицію, яка в тих самих правовідносинах та за таких самих умов, висловлена зовсім протилежно. Тобто, особа розуміє, що вона зовсім не забезпечена гарантованим їй правом на судовий захист, вона не може спрогнозувати судове рішення, яке не буде змінюватися в залежності від юрисдикції, регіону чи інших чинників.

Слід уяснити, що одним із ключових елементів принципу верховенства права є те, що право стоїть вище за розсуд осіб, які застосовують правові норми. Цей принцип порушується, якщо два різні суди чи судді інтерпретують одне й те саме положення закону прямо протилежним чином. Це означає, що, як мінімум, в одному із цих випадків суд діяв не відповідно до закону і принципу верховенства права.

Суперечливі судові рішення порушують також і положення Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Європейський суд з прав людини, зокрема, у рішенні «Брумереску проти Румунії» визначив, що принцип правової визначеності є одним із фундаментальних аспектів верховенства права. Для того, щоб судове тлумачення відповідало вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод необхідно, щоб судові рішення були розумно передбачуваними.

Яким чином, громадянин може розумно передбачувати судові рішення та виправдати свої очікування від судової влади та, зокрема суддів за наявності судової практики, яка не є єдиною та не приведена у відповідність.

Окрім того, дуже важливою проблемою сьогодення є присутність корупційної складової у судовій системі. Такі твердження не є голослівними та підтверджуються численними вироками судів про притягнення суддів до кримінальної відповідальності за отримання неправомірної вигоди з боку учасника судового процесу, за вирішення справи на його користь. Не заперечуючи та не приховуючи цього, законотворці щодалі дужче намагаються відшукати та впровадити засоби, механізми для подолання цього явища.

Тож варто поглянути на необхідність єдності судової практики з цього боку, а саме як інструменту для мінімізації корупційної складової у судовій системі. У даному випадку єдність судової практики саме і є одним із таких інструментів. Якщо судова практика є усталеною, однаковою, зрозумілою і відомою широкому загалу, то недобросовісний суддя не має можливості «маневрувати» у хитросплетіннях законодавства та ухвалювати якесь інше рішення, ніж те, що відповідає усталеній судовій практиці в державі.

І на останок, дуже важливу роль єдність судової практики посідає у дотриманні суддів розумних строків розгляду справи.

По-перше, за допомогою усталеної судової практики судді легше та швидше зможуть ухвалювати рішення, просто привівши у відповідність застосувавши норми права до застосованих у судовій практиці, яка наголошуємо, буде єдиною і обов’язковою для всіх.

По-друге, якщо в державі складається усталена судова практика, забезпечується її єдність, то особи, маючи намір звернутися з відповідної заявою до суду можуть прогнозувати, яким буде судове рішення, тож відпаде необхідність у більшості звернень до суду або оскарження таких рішень до судів вищої ланки, що значно зменшить навантаження на судову систему та зведе нанівець випадки безпідставного затягування судового розгляду та порушення, цим самим, гарантованих прав учасників судового процесу.

Підсумовуючи важливість забезпечення єдності судової практики зазначу, що єдність судової практики є запорукою довіри громадян до судової влади, якщо суди у одних і тих самих правовідносини застосовуватимуть одні і ті самі норми законодавства, не інтерпретуючи їх на власний розсуд. Завдяки забезпеченню єдності судової практики реалізується конституційний принцип рівності всіх громадян перед законом і судом, гарантуватиметься стабільність правопорядку, об’єктивність та прогнозованість правосуддя. Окрім того, саме єдність практики призведе до скорочення строків розгляду судових справ та мінімізації корупційних проявів у судовій системі. Тому, на мою думку конче необхідним є внесення змін до законодавства, шляхом заборони формування судами неоднакових підходів до застосування законів, що забезпечить єдність судової практики як головну запоруку довіри суспільства до судової гілки влади.

Катерина Дробязко
Юрист Адвокатської компанії Кравець і партнери

Адвокатская компания Кравец и Партнеры

Єдність судової практики – головна запорука довіри суспільства до судової влади

Єдність судової практики є однією з фундаментних засад здійснення судочинства. У провідних демократичних державах її утвердженню та засобами забезпечення надається пріоритетне значення.

Виникає логічне питання, яка роль єдності судової практики у правовій системі України та необхідність її забезпечення?

Ні для кого не є новиною, що завдяки єдності судової практики реалізується конституційний принцип рівності всіх громадян перед законом і судом, а вирішення аналогічних справ по різному може призвести до порушення законних очікувань осіб, які звертаються за судовим захистом.

Саме єдність судової практики найкращим чином відповідає вимогам передбачуваності, верховенству права й ефективному захисту прав людини.

Відомо, що Верховний Суд України є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції України, який забезпечує єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Звернувшись до рішень Європейського суду з прав людини, також видно, що роль найвищої судової інстанції кожної держави саме й полягає в тому, щоб вирішувати суперечності у судовій практиці.

Не потребує доказу теза, що винесені суперечливі рішення не можуть відповідати закону: адже тільки одностайна інтерпретація закону за однотипними казусами може бути правильною. Приймаючи різні суперечливі рішення з однотипних правових питань, суди діють не на законних підставах, підмінюють закон власними ідеями й волею окремих суддів.

Навпаки, у зв’язку з тим, що в правовій системі України ключову позицію посідає не судовий прецедент, а закон, однакове й послідовне його застосування всіма суддями є конче важливим.

Неозброєним оком можна помітити, що останнім часом люди втрачають довіру до суддів, та власне, до всієї судової системи України. Однією з глобальних проблем, що так підривають авторитет судочинства в Україні є суперечлива судова практика, яка свідчить про неоднорідність, а інколи й навіть протилежність винесених Верховним судом України судових рішень у справах за однакових умов.

Останнім часом вже нікого не дивують суперечливі, а часто і прямо протилежні рішення Верховного суду України, які суперечать не тільки собі, а й нормам законодавства.

Тримаючи у руках постанову Верховного суду України, в якій міститься правова позиція про необхідність застосування тих чи інших норм законодавства, особа розраховує на забезпечення її прав, шляхом правильного й однакового застосування судами законодавства у відповідності до судової практики.

Однак, викликає здивування та обурення, коли суд ухвалюючи рішення, застосовує зовсім іншу правову позицію, яка в тих самих правовідносинах та за таких самих умов, висловлена зовсім протилежно. Тобто, особа розуміє, що вона зовсім не забезпечена гарантованим їй правом на судовий захист, вона не може спрогнозувати судове рішення, яке не буде змінюватися в залежності від юрисдикції, регіону чи інших чинників.

Слід уяснити, що одним із ключових елементів принципу верховенства права є те, що право стоїть вище за розсуд осіб, які застосовують правові норми. Цей принцип порушується, якщо два різні суди чи судді інтерпретують одне й те саме положення закону прямо протилежним чином. Це означає, що, як мінімум, в одному із цих випадків суд діяв не відповідно до закону і принципу верховенства права.

Суперечливі судові рішення порушують також і положення Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Європейський суд з прав людини, зокрема, у рішенні «Брумереску проти Румунії» визначив, що принцип правової визначеності є одним із фундаментальних аспектів верховенства права. Для того, щоб судове тлумачення відповідало вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод необхідно, щоб судові рішення були розумно передбачуваними.

Яким чином, громадянин може розумно передбачувати судові рішення та виправдати свої очікування від судової влади та, зокрема суддів за наявності судової практики, яка не є єдиною та не приведена у відповідність.

Окрім того, дуже важливою проблемою сьогодення є присутність корупційної складової у судовій системі. Такі твердження не є голослівними та підтверджуються численними вироками судів про притягнення суддів до кримінальної відповідальності за отримання неправомірної вигоди з боку учасника судового процесу, за вирішення справи на його користь. Не заперечуючи та не приховуючи цього, законотворці щодалі дужче намагаються відшукати та впровадити засоби, механізми для подолання цього явища.

Тож варто поглянути на необхідність єдності судової практики з цього боку, а саме як інструменту для мінімізації корупційної складової у судовій системі. У даному випадку єдність судової практики саме і є одним із таких інструментів. Якщо судова практика є усталеною, однаковою, зрозумілою і відомою широкому загалу, то недобросовісний суддя не має можливості «маневрувати» у хитросплетіннях законодавства та ухвалювати якесь інше рішення, ніж те, що відповідає усталеній судовій практиці в державі.

І на останок, дуже важливу роль єдність судової практики посідає у дотриманні суддів розумних строків розгляду справи.

По-перше, за допомогою усталеної судової практики судді легше та швидше зможуть ухвалювати рішення, просто привівши у відповідність застосувавши норми права до застосованих у судовій практиці, яка наголошуємо, буде єдиною і обов’язковою для всіх.

По-друге, якщо в державі складається усталена судова практика, забезпечується її єдність, то особи, маючи намір звернутися з відповідної заявою до суду можуть прогнозувати, яким буде судове рішення, тож відпаде необхідність у більшості звернень до суду або оскарження таких рішень до судів вищої ланки, що значно зменшить навантаження на судову систему та зведе нанівець випадки безпідставного затягування судового розгляду та порушення, цим самим, гарантованих прав учасників судового процесу.

Підсумовуючи важливість забезпечення єдності судової практики зазначу, що єдність судової практики є запорукою довіри громадян до судової влади, якщо суди у одних і тих самих правовідносини застосовуватимуть одні і ті самі норми законодавства, не інтерпретуючи їх на власний розсуд. Завдяки забезпеченню єдності судової практики реалізується конституційний принцип рівності всіх громадян перед законом і судом, гарантуватиметься стабільність правопорядку, об’єктивність та прогнозованість правосуддя. Окрім того, саме єдність практики призведе до скорочення строків розгляду судових справ та мінімізації корупційних проявів у судовій системі. Тому, на мою думку конче необхідним є внесення змін до законодавства, шляхом заборони формування судами неоднакових підходів до застосування законів, що забезпечить єдність судової практики як головну запоруку довіри суспільства до судової гілки влади.

Катерина Дробязко
Юрист Адвокатської компанії Кравець і партнери

Адвокатская компания Кравец и Партнеры