Архив метки: він

GDPR. Що це взагалі таке і яке відношення він має до України

GDPR — General Data Protection Regulation, у перекладі означає загальний регламент про захист даних. Це нормативно-правовий акт Європейського Союзу, який підлягає до виконання на території усіх держав-учасниць ЄС. Його було прийнято 14 квітня 2016 року, але почав він застосовуватися після дворічного перехідного періоду з моменту набрання чинності — з 25 травня 2018 року.

Основною метою GDPR є контроль за обміном персональними даними на території Європейського Союзу. Простою мовою це нові правила захисту персональних даних, прийняті Євросоюзом.

Визначення персональних даних відповідно до GDPR є достатньо широким і передбачає що персональні дані – це не лише інформація, яка прямо ідентифікує особу, а також і інформація, яка в сукупності з іншими даними може бути використана для ідентифікації особи.

Так, відповідно до офіційного визначення Європейської комісії, персональні дані — це будь-яка інформація щодо фізичної особи, не залежно від того, чи вона стосується його/її особистого, професійного чи суспільного життя. Це може бути що завгодно, зокрема: ім’я, домашня адреса, фотографія, адреса електронної пошти, банківські реквізити, повідомлення на сайтах соціальних мереж, медична інформація або IP-адреса комп’ютера.

Для розуміння предмету та цілі GDPR

Стаття 1 GDPR:

«1. Цей Регламент установлює норми щодо захисту фізичних осіб у зв’язку з опрацюванням персональних даних і норми про вільний рух персональних даних.

  1. Цей Регламент захищає фундаментальні права і свободи фізичних осіб, зокрема їхнє право на захист персональних даних.
  2. Вільний рух персональних даних у всьому Союзі не повинно бути обмежено чи заборонено із причин, пов’язаних із захистом фізичних осіб у зв’язку з опрацюванням персональних даних.»

Чому і навіщо

Явище, яке називають інформаційною революцією, триває досить давно. У країнах Євросоюзу майже кожна людина використовує кілька електронних пристроїв та з блискавичною швидкістю розповсюджує інформацію про себе. Кожна інстальована програма, кожне зроблене фото, підписка на новини, коментар чи лайк у соцмережі, навіть просто візит до сайту чи перегляд погоди – це все супроводжується розповсюдженням інформації, яка містить ознаки персональних даних.

На цьому фоні для країн Європейського союзу підвищення рівня нормативного регулювання у зазначеній сфері виглядало лише питанням часу і актуальність його зростала. GDPR, безсумнівно, є якісно новим та масштабним кроком. Ці правила покликані стати на захист інтересів усіх осіб, які знаходяться на території ЄС, що становить як мінімум 512 мільйонів людей.

Дотримуватися цих правил мають усі, хто займається збором та обробкою персональних даних цих людей.

Як це стосується українців

Немає значення на території якої країни світу розміщена компанія, якщо вона здійснює збір чи обробку інформації про осіб, які знаходяться на території Європейського Союзу – вона повинна слідувати нормам GDPR. Тобто, якщо такі особи користуються послугами компанії, яка знаходиться в Україні і внаслідок цього до компанії передається будь-яка інформація про них (ім’я, IP адреса, електронна пошта, навіть стан здоров’я чи релігійна приналежність), така інформація зберігається та використовується за правилами GDPR.

Так, це покладає додаткову відповідальність на українські компанії, а також зобов’язує їх здійснити додаткові витрати, пов’язані з імплементацією правил. Однак, є інший вихід – повністю відмовитися від отримання інформації, яка стосується громадян ЄС. Який шлях обрати – кожна компанія має можливість визначитися самостійно.

Для розуміння територіальної сфери дії GDPR

Стаття 3 GDPR:

«1. Цей Регламент застосовують до опрацювання персональних даних в контексті діяльності осідку контролера або оператора в Союзі, незалежно від того, чи відбувається власне опрацювання в межах Союзу чи ні.

  1. Цей Регламент застосовують до опрацювання персональних даних суб’єктів даних, які перебувають у Союзі, контролером або оператором, який має осідок поза межами Союзу, якщо опрацювання даних пов’язано з:

(a) постачанням товарів чи наданням послуг таким суб’єктам даних у Союзі, незалежно від того, чи вимагають оплату від таких суб’єктів даних; або

(b) моніторингом поведінки суб’єктів даних, якщо така поведінка має місце у межах Союзу.

  1. Цей Регламент застосовують до опрацювання персональних даних контролером, що має осідок поза межами Союзу, але в місці, де застосовується законодавство держави-члена в силу публічного міжнародного права.»
     

Відповідальність

У цьому ракурсі важливо зазначити про існування штрафних санкцій за порушення GDPR. Так, передбачається два типи штрафних санкцій:

1) за незначні порушення (розмір матеріальної відповідальності може сягати максимум 10 мільйонів євро або 2% від річного обороту компанії, в залежності від того, яка сума буде більшою);

2) за значні порушення, які пов’язані з порушенням основних принципів захисту персональних даних (розмір матеріальної відповідальності може сягати максимум 20 мільйонів євро або 4% від річного обороту компанії, в залежності від того, яка сума буде більшою).

Як бачимо, штрафні санкції за порушення GDPR є вкрай суттєвими і передбачається, що це має мотивувати компанії на імплементацію та дотримання механізму захисту персональних даних за правилами GDPR. 

Як GDPR впливають на туристів і чи можна без згоди фотографувати людей на вулиці

Свого часу правила GDPR викликали жваві дискусії серед спільноти фотографів, зокрема тих, що спеціалізуються на сюжетній фотографії. Дехто стверджував, що GDPR повністю забороняють фотографувати людей на території Європейського Союзу без їх прямої згоди на це. З часом такі дискусії поширилися і на звичайних громадян, туристів, блогерів чи просто активних користувачів соціальних мереж. При цьому, висловлювалося багато міркувань, місцями діаметрально протилежних, але чіткої та однозначної доказової бази вони не містили.

Спробуємо навести чіткість у цьому питанні. Перш за все, варто зробити ремарку, що питання захисту персональних даних є досить делікатним і при застосуванні GDPR на практиці, багато в чому думки експертів розходяться. Це пов’язано зі складнощами інтерпретації деяких понять, процесів та явищ. У зв’язку з цим по сьогоднішній день виникають різного роду роз’яснення та коментарі, які стосуються застосування GDPR на практиці. Їх обов’язково слід брати до уваги при фаховій інтерпретації конкретних положень.

Так, варто звернути увагу на офіційний коментар IDPC (Information and Data Protection Commissioner – посадова особа Єврокомісії, до повноважень якої входить вирішення питань стосовно інформації та обробки даних), який стосується саме захисту інформації при здійсненні фотографування у громадських місцях (street photography). Цей документ містить позицію, що обмеження не застосовуються коли інформація (у даному випадку — зображення) збирається фізичною особою у процесі її особистої діяльності (це корелюється з пунктом с частини 2 статті 2 GDPR). Тобто, якщо фізична особа створює фотографію, яка містить зображення іншої фізичної особи і при цьому ця фотографія створюється виключно в особистих цілях, то жорсткі вимоги про захист персональних даних не застосовуються. Однак, цей же документ містить рекомендацію отримання згоди у випадку, коли фотограф виявить бажання опублікувати таке фото або використати його в комерційних цілях.

Отже, на наш погляд, слід дійти до висновку про те, що GDPR не містить прямої заборони на опублікування фотографій незнайомих людей, при цьому існує рекомендація отримання від них згоди на публікацію таких світлин. Якщо світлини не публікуються, то згода у будь-якому разі не потрібна.

Актуальність для нас

Зараз в Україні ми маємо ситуацію, коли персональні дані збираються, використовуються та розповсюджуються практично безконтрольно. Буденними є випадки отримання постійних повідомлень рекламного характеру про послуги таксі, акції у магазинах, до яких отримувач повідомлення не має жодного стосунку, повідомлення про публічні заходи тощо. Нажаль, при виявленні незаконного отримання, використання чи розповсюдження персональних даних, часто захистити свої права в Українських реаліях  майже неможливо.

Так, в Україні з 1.01.2011 року діє Закон «Про захист персональних даних», який свого часу називали ледь не проривом у сфері захисту персональної інформації. Однак, на практиці до цього часу він не отримав достатньої регуляторної сили та не є ефективним бар’єром від правопорушень у цій сфері.

Тому, враховуючи екстериторіальну дію GDPR, можна стверджувати про додатковий вплив цих правил на якість відповідних правовідносин в Україні. Дійсно, такий вплив є опосередкованим, однак усе більше компаній досить органічно здійснюють імплементацію правил GDPR, оскільки так чи інакше це часто впливає на обсяг їх прибутку та репутацію.

Слід відверто визнати, що приведення діяльності будь-якої української організації у відповідність до правил GDPR навряд чи може мати на меті уникнення від суттєвої відповідальності, про яку зазначено вище, оскільки механізм притягнення до відповідальності та застосування штрафних санкцій навіть на території ЄС є досить неоднозначним. Однак, імплементація правил GDPR матиме позитивний вплив на діяльність організації, хоч і передбачає здійснення деяких витрат. У цьому ракурсі найкраща порада – власними силами або силами зовнішніх експертів здійснити комплексний аналіз діяльності компанії і привести її у відповідність до GDPR. Зрештою, європейське законодавство у якійсь мірі давно є вказівником напрямку для розвитку українського.

Цікаво знати

Закон України «Про захист персональних даних» було прийнято Верховною Радою України та підписано президентом В.Ф. Януковичем 1 червня 2010 року, однак, відповідно до його перехідних положень, він набрав чинності  1.01.2011 року.

Текст Закону прописано за зразком Директиви ЄС №95/46/EC, яка діяла до прийняття GDPR і була прийнята у далекому 1995 році. Це свідчить про низький рівень актуальності українського законодавства у сфері захисту персональних даних.

І на останок. Як захистити свої права в Україні

Відповідно до чинного законодавства України, контроль за додержанням законодавства про захист персональних даних у межах повноважень, передбачених законом, здійснюють Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (далі — Уповноважений) та суди. При цьому, постраждалий може звернутися одночасно і до суду і до Уповноваженого, законодавство цього не забороняє. Але варто розуміти, що Уповноважений з великою долею ймовірності зупинить вже розпочатий розгляд звернення, у випадку, якщо йому стане відомо що питання, яке є предметом розгляду скарги, розглядається в суді.

Уповноважений з власної ініціативи або у разі надходження до нього письмової скарги, має можливість проводити перевірку додержання законодавства про захист персональних даних. Про результатами такої перевірки Уповноважений обов’язково повідомляє заявника. Зокрема, він повідомляє про те, чи було виявлено порушення та яких заходів було вжито. Це регламентовано Порядком здійснення Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини контролю за додержанням законодавства про захист персональних даних, прийнятим у 2014 році.

Якщо внаслідок проведення перевірки буде встановлено факт порушення законодавства у сфері захисту персональних даних, то на відповідальних осіб може бути покладено штраф у розмірі від ста до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 1 700 до 34 000 гривень). А у разі виявлення під час перевірки ознак кримінального правопорушення Уповноважений зобов’язаний направити необхідні матеріали до правоохоронних органів.

При цьому, у будь-якому разі, особа, права якої були порушені, не отримає жодної компенсації. Компенсацію можна отримати лише після звернення до суду, за відповідним його рішенням. Таким чином, у більшості випадків найкращим алгоритмом дій вбачається звернення до Уповноваженого з метою встановлення факту правопорушення для подальшого звернення до суду з метою отримання матеріальної компенсації.

**********************

Корисне

Текст GDPR (англійська):

https://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/?uri=uriserv:OJ.L_.2016.119.01.0001.01.ENG

Текст GDPR (українська). 25 квітня 2018 р. затверджено офіційний український переклад:

https://www.kmu.gov.ua/storage/app/media/uploaded-files/es-2016679.pdf

Сергій Бабенко

Адвокат, Адвокатське об’єднання Кравець і партнери

Адвокатская компания Кравец и Партнеры

Журнал «Шо» можуть зняти з продажу у Львові та області через те, що він російськомовний. Це законно?

12 жовтня головний редактор «Шо» Олександр Кабанов написав у Facebook, що отримав лист від дистрибʼютора з попередженням — журнал більше не може продаватися у Львівській області. За місяць до цього Львівська облрада прийняла рішення про мораторій на «російськомовний культурний продукт». Під нього і потрапив журнал. Кореспондент theБабеля Тома Балаєва поговорила з оглядачем «Шо», ініціатором рішення Львівської облради і юристом та зʼясувала ситуацію.

Журнал «Шо» більше не може продаватися у Львівській області через те, що виходить частково російською мовою. Лист із таким попередженням та посиланням на рішення Львівської облради отримав від дистриб’ютора видання у Львівській області його головний редактор Олександр Кабанов. «На території Львівської області буде заборонено публічне використання російськомовного культурного продукту в будь-якій формі, у тому числі і періодичних видань. … Прийняття цього рішення призведе до того, що ми будемо змушені припинити постачання російськомовних видань для мереж, які ми обслуговуємо», — написано в листі. Там же зазначено, що заборона буде діяти у Львівській області «до припинення окупації українських територій».

Кабанов у пості на Facebook додав: «Постачальник просто транслює те, що від нього вимагають офіційні органи, і претензій до нього немає ніяких».

Літературний і культурний оглядач журналу «Шо» Юрій Володарський в коментарі theБабелю повідомив, що поки неясно, що буде далі з розповсюдженням журналу у Львівській області. «Незрозуміло, підкорятися чи ні рішенням Львівської облради. Але на всяк випадок обережні люди, які не хочуть сваритися з владою, зокрема дистриб’ютор, виконують це рішення. Можливо, знайдеться інший постачальник, сміливіший. А можливо, «Шо» перестане продаватися у Львові та області», — сказав Володарський.

За його словами, видавати українську версію редакція буде зобов’язана після того, як набере чинності прийнятий нещодавно у першому читанні закон 5670-д «Про забезпечення функціонування української мови як державної». Закон передбачає, що у всіх російськомовних ЗМІ має з’явитися «дзеркало» українською мовою. «Але цей закон набуде чинності через рік з невеликим — після того, як його приймуть у другому читанні, підпише президент і опублікує офіційне друковане видання», — каже Володарський. Мова про закриття «Шо», за його словами, зараз не йде. «Природно, друк української версії вимагатиме додаткових витрат. Що при цьому зміниться — якість паперу, гонорари авторам, тираж — поки незрозуміло», — додав оглядач.

Ініціатор проекту рішення Львівської облради — депутат від «Свободи» Руслан Кошулинський. Ідея виникла після звернень ветеранів АТО. «Учасники московсько-української війни повертаються додому і чують у кафе і ресторанах російський шансон і попсу, яка звучала з тієї сторони на війні. Мій товариш, який був у полоні, розповідав, що його жорстоко катували під московський шансон. Як йому чути цю музику у Львові?» — каже Кошулинський. За його словами, через прохання ветеранів вимкнути російську музику в кафе і ресторанах міста не раз відбувалися бійки, навіть з використанням травматичної зброї.

«Коли [ветерани АТО] зверталися до правоохоронців, ті відповідали, що в Україні немає жодного документа на рівні закону, указу Президента чи постанови Кабміну, який регулював би такі речі. Тому ми прийняли це рішення, і за нього проголосували всі фракції», — сказав депутат. Він додав, що «якщо будь-яка юридична особа [наприклад, журнал «Шо»] не згодна з рішенням, може подати позов до суду і оскаржити його».

Старший партнер адвокатської компанії «Кравець та партнери» Ростислав Кравець стверджує, що рішення Львівської облради суперечить Конституції України. У кількох статтях йдеться, що в країні гарантується вільне використання російської та інших мов національних меншин, а цензура заборонена. За словами Кравця, позов до Львівського окружного адміністративного суду може подати або редакція журналу «Шо», або прокуратура — з метою захисту норм Конституції. «Швидше за все, такий позов буде задоволений», — говорить Кравець.

Тома Балаєва, theБабель

Адвокатская компания Кравец и Партнеры

Якщо лікар не може принести користі, нехай він не шкодить

Як свідчить латинське прислів’я: «Errare humanum est» — «Кожній людині властиво помилятися», і, на жаль, лікарі не є виключенням в даному випадку. На жаль, тому що, саме їм ми довіряємо наше життя та здоров’я, і ці помилки можуть дорого нам коштувати.

Лікар — це фахівець із повною вищою медичною освітою, який в установленому законом порядку постійно займається підтримкою або відновленням людського здоров’я, через запобігання (профілактика), розпізнавання (діагностика) та лікування захворювань і травм. Це можливо завдяки ґрунтовним знанням з анатомії, фізіології, хвороб і лікування, науки медицини, його досвіду та практики. Проте, яким би досвідченим та кваліфікованим лікар не був, помилки все одно трапляються у практиці майже кожного медичного працівника. Питання полягає лише в тому, що стає причиною таких дефектів, які наслідки вони за собою тягнуть, що в свою чергу дає можливість встановити чи виходить кожна конкретна ситуація за межі медицини, імплементуючись в правове поле, що дозволяє говорити про притягнення особи – медичного працівника до відповідальності.

Стаття 3 Конституції України визначає: людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Це положення покладено в основу всіх відносин, що регулюються нормативно – правовими актами, як на міжнародному, так і на національному рівні. Дане правило є основоположним для лікарів, завданням яких є зберегти це життя та здоров’я.

Історичний екскурс щодо поняття «лікарська помилка»

Лікарська професія є однією з найдавніших, і очевидним є те, що виникнення поняття «лікарська помилка» збігається в часі з появою даного виду занять.

Про відповідальність лікарів за невдале лікування пацієнтів згадується ще в стародавніх джерелах права, таких як Закони Хамурапі, Законах ХІІ таблиць Стародавнього Рима. Так, наприклад, в Законах Хамурапі зазначалося: «Якщо лікар робить кому-небудь важку операцію мідним ножем і заподіює йому смерть, знімає кому-небудь більмо й позбавляє його ока, то необхідно відітнути йому руки».

В епоху античності, відповідальність лікарів за помилки стала менш небезпечною для їхнього життя. Хоча, деякі норми тогочасних джерел права і містили положення щодо смертної кари чи калічення, все ж таки більша частина покарань була саме у формі штрафів.

В період Середньовіччя лікарів в основному позбавляли медичної практики за дефекти у лікуванні, проте не виключенням були і випадки спалювання на вогнищі.

З приходом просвітницьких часів все частіше поставало питання про необхідність правової регламентації відповідальності медичних працівників за помилки в професійній діяльності, що завдало шкоду пацієнту.

На теренах сучасної України та Росії термін «лікарська помилка» вперше вжив лікар Пирогов М.І. Він звертав увагу на необхідність детального аналізу причин медичних помилок, а також запропонував їх класифікацію в залежності від етапу медичного процесу: діагностичні, тактичні, технічні, деонтологічні тощо.

Слід звернути особливу увагу на те, що визначення поняття «лікарська помилка» національне законодавство не містить. Незважаючи на те, що дане явище часто згадуюється і в науковій і в навчальній літературі, не рідкими є випадки, коли різні автори під одним і тим же терміном розуміють різні поняття.

Для прикладу наведемо визначення даного поняття, що міститься в Юридичній енциклопедії за редакцією Шемшученко Ю.С. — лікарська помилка — хибні висновки і дії лікаря при встановленні діагнозу захворювання, визначенні тактики і методики його лікування.

Визначення і закріплення даного поняття є необхідним з метою надання можливості регламентації наслідків таких помилок. На думку більшості вчених у даній галузі лікарська помилка так чи інакше нерозривно пов’язана з дефектами надання медичної допомоги.

Найбільш поширеним визначенням поняття «лікарська помилка» є наступне: лікарська помилка — дефект надання медичної допомоги, що пов’язаний з неправильними діями медичного персоналу, який характеризується добросовісною помилкою за відсутності ознак умисного або необережного злочину. З цього визначення випливає, що лікарська помилка виникає при добросовісному відношенні медика до своїх обов’язків, коли немає причин говорити про наявність ознак складу злочину. Проте, як вже говорилося, існують і інші визначення.

Також актуальним є розгляд поняття «лікарська помилка» у більш широкому розумінні – «медична помилка», оскільки такі помилки досить часто трапляються і в роботі, як старшого, так і молодшого медичного персоналу.

Суб’єктивний чи об’єктивний фактор?

Медики в своїй більшості схильні пов’язувати лікарські помилки зі складністю людського організму і неконтрольованістю патології, на яку впливає лікування. Такі твердження відкидають саму можливість відповідальності лікаря за помилку, оскільки вона розглядається як явище, що аж ніяк не може залежати від особи, яка проводить лікування.

В свою чергу протилежною є думка представників іншої групи, до якої входять здебільшого юристи та деякі науковці – медики. Вони стверджують, що помилки лікарів завжди супроводжуються таким елементом як вина, а отже, відповідальність повинна наступати у будь-якому випадку. Проте, єдиного підходу щодо кваліфікації дій особи при лікарській помилці — винне чи необережне діяння – навіть серед прихильників даного табору немає.

Незважаючи на два вищезазначені діаметрально протилежні підходи до розкриття суті поняття «лікарська помилка», істину треба шукати десь між ними.

Важливим є те, що лікарська помилка завжди зумовлена суб’єктивними чи об’єктивними факторами. Саме від того, який фактор був присутнім і залежить настання відповідальності особи. Більш того, ці дві групи факторів можна покласти в основу класифікації медичних помилок.

Суб’єктивними факторами лікарських помилок є: недостатній досвід медичного працівника; недостатнє обстеження хворого; неправильна інтерпретація лабораторних та інструментальних досліджень; недооцінка або переоцінка результатів консультацій інших фахівців тощо.

Вважається, що частіше всього лікарські помилки виникають внаслідок недостатнього рівня знань та малого досвіду лікарів, неможливості глибоко та всебічно дослідити важко хворого з причини його стану або обмеженої кількості часу.

Помилки, викликані суб’єктивним факторами, це помилки, яких припускаються лікарі, які необґрунтовано відступають від медичних стандартів, діють необережно, самовпевнено чи допускають необґрунтований ризик при недостатності досвіду чи знань.

До об’єктивних факторів можна віднести, зокрема,

• недосконалість медичної науки на даному етапі її розвитку,

• несприятливі умов або обставин здійснення медичного втручання,

• об’єктивні труднощі діагностики деяких захворювань,

• атиповий розвиток захворювання, індивідуальні аномалії анатомічної будови тіла чи функціонування організму пацієнта,

• алергічні реакції, які неможливо було передбачити при стандартному медичному втручанні (діагностуванні чи лікуванні).

Для прикладу можна навести випадок, коли пацієнтка померла при змазуванні ясен анастетиком перед видаленням зуба. Будь-яких хворобливих змін, якими можна було б пояснити цю смерть, при дослідженні трупа пацієнтки не виявлено. При хімічному дослідженні препарату, який протягом того ж дня застосовувався щодо інших пацієнтів, сторонніх домішок не встановлено.

Тобто, суб’єктивними будуть фактори, які пов’язані з особою та діями (бездіяльністю) медичного працівника, а об’єктивними — всі інші, які заважали йому надати належну медичну допомогу. Отже, другий тип медичних помилок не залежить від особи медичного працівника.

Проводячи аналіз факторів, які призводять до виникнення лікарських помилок, можна дійти до наступного висновку: присутність будь-якого суб’єктивного фактору передбачає наявність вини медичного працівника. Необхідно зробити наголос, що вина у даному випадку є у формі необережності, оскільки наявність умислу автоматично переводить діяння в ряд злочинів.

Відповідальність

Жоден лікар не застрахований від помилок у своїй практиці. Як вже зазначалося, за наявності суб’єктивного фактору у діянні медик може нести юридичну відповідальність.

Якщо шкода заподіяна працівником клініки, то пацієнт може використовувати кілька можливостей для захисту своїх порушених прав шляхом подання позовної заяви:

• проти конкретної фізичної особи (лікаря), з боку якого, на його думку, мало місце нанесення шкоди – кримінальна справа

• проти клініки – цивільна та кримінальна справа

• проти обох, залучаючи клініку в якості співвідповідача – цивільна та кримінальна справа

На практиці багато позовів подаються проти установ охорони здоров’я. Відповідальність медичного закладу базується на обов’язку надавати медичну допомогу пацієнтам та обов’язку нести солідарну відповідальність за необережні дії своїх співробітників.

Так, ч. 1 ст. 1172 Цивільного кодексу України передбачено відшкодування юридичною або фізичною особою шкоди, завданої їхнім працівником чи іншою особою, а саме: юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов’язків.

Хотілося б наголосити, що лікарська помилка тягне за собою кримінальну відповідальність у випадку наявності вини особи та причинно – наслідкового зв’язку між діями лікаря та наслідками, що потягли смерть чи ушкодження здоров’я пацієнта.

Тобто, дії медичного працівника в конкретному випадку були об’єктивно неправильними, що знаходяться в суперечності з загальновизнаними і загальноприйнятими правилами медицини. При цьому, медичний працівник в силу отриманої освіти та займаної посади повинен був усвідомлювати, що дії його є неправильними і тому можуть заподіяти шкоду хворому. Ці об’єктивно неправильні дії сприяли настанню несприятливих наслідків — смерті хворого або заподіяння істотної шкоди його здоров’ю.

Умисне скоєння злочину у сфері медицини зустрічається не так часто. В переважній більшості випадків правопорушення медичними працівниками вчиняються з необережності (діяння, вчинене з необережності чи недбалості).

При встановленні того, чи мала місце недбалість, суди дотримуються тих же визначень, які вони використовують при розгляді будь-яких інших цивільних позовів або кримінальних справ. Головне питання, на який потрібно відповісти судді — чи мало місце неналежне виконання лікарем свої обов’язків? Іншими словами, чи було лікування, застосоване лікарем, нижче того стандарту лікування, який встановлено законом, і, отже, чи можна говорити про наявність цивільно-правового порушення або кримінально караного діяння.

З аналізу судової практики видно, що більша частка позовів по так званим «медичним справам» завершується відмовою у позові пацієнта або його родичів.

Проте, для прикладу можна привести рішення Городоцького районного суду Львівської області, яким було задоволено позов пацієнтки щодо відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої неналежним виконанням професійних обов’язків медичними працівниками акушерсько-гінекологічного відділення Городоцької ЦРЛ, що призвело до смерті дитини під час прийняття пологів у породіллі. Суд постановив стягнути з Комунального закладу Городоцької центральної районної лікарні на користь позивача 303 грн. 16 коп. матеріальної та 30 000 грн. моральної (немайнової) шкоди, а всього 30303 грн. 16 коп.

Необхідність змін

Підсумовуючи вищевикладене хотілося б додати про необхідність проведення великого обсягу роботи в даній сфері, починаючи із закріплення в законодавстві поняття «лікарська помилка» або у більш ширшому його значенні — «медична помилка». Це дозволить усунути всі суперечності щодо визначення даного поняття, виключить ряд випадків, які взагалі не можуть призвести до настання відповідальності лікаря, а з іншого боку – не дозволить її уникнути винній особі.

Як би там не було, необхідно говорити про зміни у всіх ланках системи охорони здоров’я. Мета, на мою думку, повинна полягати не в концентрації на покаранні конкретного медичного працівника, а на проведенні масштабних реформ, які б мінімізували фактори виникнення лікарських помилок.

Досить влучними у цьому контексті є рекомендації, викладені у Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Биржиковський проти Польщі». У ньому зазначено, що помилки, до яких спричинилися медичні працівники, треба швидко з’ясовувати, ця інформація має невідкладно бути поширена серед персоналу медичної установи, аби не допустити повторення негативного досвіду в майбутньому, а відтак, гарантувати пацієнтам надання якісніших послуг.

Яна Бабенко
Юрист, Адвокатської компанії Кравець і партнери для Юридичної газети

Адвокатская компания Кравец и Партнеры

«Даєш картку офіціанту, а він робить собі копію»

— Ми вже пройшли етап, коли щоб украсти гроші з банківської картки, треба було мати саму картку й пін-код. Зараз багато людей купують товари в інтернеті. З’являється все більше технологій, за допомогою яких можуть спустошити картку, — говорить юрист Ростислав Кравець.

А якщо людина не користується інтернетом?

— То викрадуть гроші іншим шляхом. У банкоматі може бути вірус чи спеціальна накладка на карткоприймачі, що зчитує дані. З моєї картки, наприклад, викрали дивним чином 2 тисячі гривень. Нікому її не давав, пін-код не говорив. Користувався банкоматом у своєму будинку. Прийшло повідомлення на телефон, що хтось в Індонезії зняв мої гроші.

Де можуть викрасти гроші?

— У ресторані, наприклад. Даєш картку офіціанту, а він іде й робить собі копію. Потім знімає всі гроші. Таке практикують із картками з магнітною стрічкою. Працівники банків самі зберігають реквізити карток, а потім спорожнюють їх.

Що зміниться після рішення Верховного Суду?

— Нарешті служба безпеки банків не лише труситиме позичальників, а й займатиметься безпекою. Думаю, ­фінустанови йтимуть на хитрощі, аби відмежуватися від відповідальності. Можуть поручити відшкодування збитків страховим компаніям, які збанкрутіли. Або в договорах писатимуть дрібним шрифтом, що відповідальність за збереження грошей несе власник картки.

Володимир МУКАН, Газета.уа

Адвокатская компания Кравец и Партнеры