Архив метки: влади

Звернення до суддів України задля припинення узурпації влади

Шановні колеги, і в першу чергу судді, напередодні Дня юриста і після прийняття та фактичної наруги над всією правовою та зокрема судовою системою в Україні, звертюсь до Вас з наступною пропозицією для відстоювання залишків Вашої незалежності та можливості приймати рішення без «керівних вказівок» з Адміністрації Президента та Вищої ради правосуддя.

Так звана «судова реформа», що наразі відбувається в Україні, фактично призводить до узурпації влади і повного знищення незалежності судової гілки влади. Саме конкурс з обрання кандидатів на посади суддів до Верховного Суду яскраво це продемонстрував.

Окрім цього, наглядним прикладом узурпації влади є дії членів Вищої ради правосуддя, обраних зі значними порушеннями українського законодавства та склад якої не відповідає вимогам Венеціанської комісії. Зокрема, це проявилось у так званій люстрації, а фактично переслідуванні суддів за політичними мотивами та бізнес-інтересами окремих її членів.

Саме дії членів Вищої ради правосуддя та їх поведінка наносять непоправну шкоду та підривають довіру до судової гілки влади.

Дійсним на цей час Законом України «Про Вищу раду правосуддя» передбачена можливість звільнення члена Вищої ради правосуддя з посади за грубе чи систематичне нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом члена Вищої ради правосуддя або виявило його невідповідність займаній посаді, допущення іншої поведінки, що підриває авторитет та суспільну довіру до правосуддя та судової влади.

За повідомленням Ради суддів України, було вирішено визначити дату продовження ХІV позачергового з’їзду суддів України після перерви – 13 листопада 2017 року о 10 год. 00 хв., у Міжнародному центрі культури та мистецтв профспілок України (м. Київ, Алея Небесної Сотні,1).

У зв‘язку з цим, для збереження незалежності судової гілки влади та відновлення довіри до неї пропоную поставити на з‘їзді для обговорення та голосування питання щодо звернення до Вищої ради правосуддя з вимогою про направлення подання до З‘їзду суддів України про звільнення членів Вищої ради правосуддя, обраних з‘їздом суддів. Це практично єдиний шанс в законний спосіб зупинити узурпацію влади.

З великою повагою,
Адвокат Кравець Р.Ю.

Адвокатская компания Кравец и Партнеры

Єдність судової практики – головна запорука довіри суспільства до судової влади

Єдність судової практики є однією з фундаментних засад здійснення судочинства. У провідних демократичних державах її утвердженню та засобами забезпечення надається пріоритетне значення.

Виникає логічне питання, яка роль єдності судової практики у правовій системі України та необхідність її забезпечення?

Ні для кого не є новиною, що завдяки єдності судової практики реалізується конституційний принцип рівності всіх громадян перед законом і судом, а вирішення аналогічних справ по різному може призвести до порушення законних очікувань осіб, які звертаються за судовим захистом.

Саме єдність судової практики найкращим чином відповідає вимогам передбачуваності, верховенству права й ефективному захисту прав людини.

Відомо, що Верховний Суд України є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції України, який забезпечує єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Звернувшись до рішень Європейського суду з прав людини, також видно, що роль найвищої судової інстанції кожної держави саме й полягає в тому, щоб вирішувати суперечності у судовій практиці.

Не потребує доказу теза, що винесені суперечливі рішення не можуть відповідати закону: адже тільки одностайна інтерпретація закону за однотипними казусами може бути правильною. Приймаючи різні суперечливі рішення з однотипних правових питань, суди діють не на законних підставах, підмінюють закон власними ідеями й волею окремих суддів.

Навпаки, у зв’язку з тим, що в правовій системі України ключову позицію посідає не судовий прецедент, а закон, однакове й послідовне його застосування всіма суддями є конче важливим.

Неозброєним оком можна помітити, що останнім часом люди втрачають довіру до суддів, та власне, до всієї судової системи України. Однією з глобальних проблем, що так підривають авторитет судочинства в Україні є суперечлива судова практика, яка свідчить про неоднорідність, а інколи й навіть протилежність винесених Верховним судом України судових рішень у справах за однакових умов.

Останнім часом вже нікого не дивують суперечливі, а часто і прямо протилежні рішення Верховного суду України, які суперечать не тільки собі, а й нормам законодавства.

Тримаючи у руках постанову Верховного суду України, в якій міститься правова позиція про необхідність застосування тих чи інших норм законодавства, особа розраховує на забезпечення її прав, шляхом правильного й однакового застосування судами законодавства у відповідності до судової практики.

Однак, викликає здивування та обурення, коли суд ухвалюючи рішення, застосовує зовсім іншу правову позицію, яка в тих самих правовідносинах та за таких самих умов, висловлена зовсім протилежно. Тобто, особа розуміє, що вона зовсім не забезпечена гарантованим їй правом на судовий захист, вона не може спрогнозувати судове рішення, яке не буде змінюватися в залежності від юрисдикції, регіону чи інших чинників.

Слід уяснити, що одним із ключових елементів принципу верховенства права є те, що право стоїть вище за розсуд осіб, які застосовують правові норми. Цей принцип порушується, якщо два різні суди чи судді інтерпретують одне й те саме положення закону прямо протилежним чином. Це означає, що, як мінімум, в одному із цих випадків суд діяв не відповідно до закону і принципу верховенства права.

Суперечливі судові рішення порушують також і положення Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Європейський суд з прав людини, зокрема, у рішенні «Брумереску проти Румунії» визначив, що принцип правової визначеності є одним із фундаментальних аспектів верховенства права. Для того, щоб судове тлумачення відповідало вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод необхідно, щоб судові рішення були розумно передбачуваними.

Яким чином, громадянин може розумно передбачувати судові рішення та виправдати свої очікування від судової влади та, зокрема суддів за наявності судової практики, яка не є єдиною та не приведена у відповідність.

Окрім того, дуже важливою проблемою сьогодення є присутність корупційної складової у судовій системі. Такі твердження не є голослівними та підтверджуються численними вироками судів про притягнення суддів до кримінальної відповідальності за отримання неправомірної вигоди з боку учасника судового процесу, за вирішення справи на його користь. Не заперечуючи та не приховуючи цього, законотворці щодалі дужче намагаються відшукати та впровадити засоби, механізми для подолання цього явища.

Тож варто поглянути на необхідність єдності судової практики з цього боку, а саме як інструменту для мінімізації корупційної складової у судовій системі. У даному випадку єдність судової практики саме і є одним із таких інструментів. Якщо судова практика є усталеною, однаковою, зрозумілою і відомою широкому загалу, то недобросовісний суддя не має можливості «маневрувати» у хитросплетіннях законодавства та ухвалювати якесь інше рішення, ніж те, що відповідає усталеній судовій практиці в державі.

І на останок, дуже важливу роль єдність судової практики посідає у дотриманні суддів розумних строків розгляду справи.

По-перше, за допомогою усталеної судової практики судді легше та швидше зможуть ухвалювати рішення, просто привівши у відповідність застосувавши норми права до застосованих у судовій практиці, яка наголошуємо, буде єдиною і обов’язковою для всіх.

По-друге, якщо в державі складається усталена судова практика, забезпечується її єдність, то особи, маючи намір звернутися з відповідної заявою до суду можуть прогнозувати, яким буде судове рішення, тож відпаде необхідність у більшості звернень до суду або оскарження таких рішень до судів вищої ланки, що значно зменшить навантаження на судову систему та зведе нанівець випадки безпідставного затягування судового розгляду та порушення, цим самим, гарантованих прав учасників судового процесу.

Підсумовуючи важливість забезпечення єдності судової практики зазначу, що єдність судової практики є запорукою довіри громадян до судової влади, якщо суди у одних і тих самих правовідносини застосовуватимуть одні і ті самі норми законодавства, не інтерпретуючи їх на власний розсуд. Завдяки забезпеченню єдності судової практики реалізується конституційний принцип рівності всіх громадян перед законом і судом, гарантуватиметься стабільність правопорядку, об’єктивність та прогнозованість правосуддя. Окрім того, саме єдність практики призведе до скорочення строків розгляду судових справ та мінімізації корупційних проявів у судовій системі. Тому, на мою думку конче необхідним є внесення змін до законодавства, шляхом заборони формування судами неоднакових підходів до застосування законів, що забезпечить єдність судової практики як головну запоруку довіри суспільства до судової гілки влади.

Катерина Дробязко
Юрист Адвокатської компанії Кравець і партнери

Адвокатская компания Кравец и Партнеры

Єдність судової практики – головна запорука довіри суспільства до судової влади

Єдність судової практики є однією з фундаментних засад здійснення судочинства. У провідних демократичних державах її утвердженню та засобами забезпечення надається пріоритетне значення.

Виникає логічне питання, яка роль єдності судової практики у правовій системі України та необхідність її забезпечення?

Ні для кого не є новиною, що завдяки єдності судової практики реалізується конституційний принцип рівності всіх громадян перед законом і судом, а вирішення аналогічних справ по різному може призвести до порушення законних очікувань осіб, які звертаються за судовим захистом.

Саме єдність судової практики найкращим чином відповідає вимогам передбачуваності, верховенству права й ефективному захисту прав людини.

Відомо, що Верховний Суд України є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції України, який забезпечує єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Звернувшись до рішень Європейського суду з прав людини, також видно, що роль найвищої судової інстанції кожної держави саме й полягає в тому, щоб вирішувати суперечності у судовій практиці.

Не потребує доказу теза, що винесені суперечливі рішення не можуть відповідати закону: адже тільки одностайна інтерпретація закону за однотипними казусами може бути правильною. Приймаючи різні суперечливі рішення з однотипних правових питань, суди діють не на законних підставах, підмінюють закон власними ідеями й волею окремих суддів.

Навпаки, у зв’язку з тим, що в правовій системі України ключову позицію посідає не судовий прецедент, а закон, однакове й послідовне його застосування всіма суддями є конче важливим.

Неозброєним оком можна помітити, що останнім часом люди втрачають довіру до суддів, та власне, до всієї судової системи України. Однією з глобальних проблем, що так підривають авторитет судочинства в Україні є суперечлива судова практика, яка свідчить про неоднорідність, а інколи й навіть протилежність винесених Верховним судом України судових рішень у справах за однакових умов.

Останнім часом вже нікого не дивують суперечливі, а часто і прямо протилежні рішення Верховного суду України, які суперечать не тільки собі, а й нормам законодавства.

Тримаючи у руках постанову Верховного суду України, в якій міститься правова позиція про необхідність застосування тих чи інших норм законодавства, особа розраховує на забезпечення її прав, шляхом правильного й однакового застосування судами законодавства у відповідності до судової практики.

Однак, викликає здивування та обурення, коли суд ухвалюючи рішення, застосовує зовсім іншу правову позицію, яка в тих самих правовідносинах та за таких самих умов, висловлена зовсім протилежно. Тобто, особа розуміє, що вона зовсім не забезпечена гарантованим їй правом на судовий захист, вона не може спрогнозувати судове рішення, яке не буде змінюватися в залежності від юрисдикції, регіону чи інших чинників.

Слід уяснити, що одним із ключових елементів принципу верховенства права є те, що право стоїть вище за розсуд осіб, які застосовують правові норми. Цей принцип порушується, якщо два різні суди чи судді інтерпретують одне й те саме положення закону прямо протилежним чином. Це означає, що, як мінімум, в одному із цих випадків суд діяв не відповідно до закону і принципу верховенства права.

Суперечливі судові рішення порушують також і положення Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Європейський суд з прав людини, зокрема, у рішенні «Брумереску проти Румунії» визначив, що принцип правової визначеності є одним із фундаментальних аспектів верховенства права. Для того, щоб судове тлумачення відповідало вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод необхідно, щоб судові рішення були розумно передбачуваними.

Яким чином, громадянин може розумно передбачувати судові рішення та виправдати свої очікування від судової влади та, зокрема суддів за наявності судової практики, яка не є єдиною та не приведена у відповідність.

Окрім того, дуже важливою проблемою сьогодення є присутність корупційної складової у судовій системі. Такі твердження не є голослівними та підтверджуються численними вироками судів про притягнення суддів до кримінальної відповідальності за отримання неправомірної вигоди з боку учасника судового процесу, за вирішення справи на його користь. Не заперечуючи та не приховуючи цього, законотворці щодалі дужче намагаються відшукати та впровадити засоби, механізми для подолання цього явища.

Тож варто поглянути на необхідність єдності судової практики з цього боку, а саме як інструменту для мінімізації корупційної складової у судовій системі. У даному випадку єдність судової практики саме і є одним із таких інструментів. Якщо судова практика є усталеною, однаковою, зрозумілою і відомою широкому загалу, то недобросовісний суддя не має можливості «маневрувати» у хитросплетіннях законодавства та ухвалювати якесь інше рішення, ніж те, що відповідає усталеній судовій практиці в державі.

І на останок, дуже важливу роль єдність судової практики посідає у дотриманні суддів розумних строків розгляду справи.

По-перше, за допомогою усталеної судової практики судді легше та швидше зможуть ухвалювати рішення, просто привівши у відповідність застосувавши норми права до застосованих у судовій практиці, яка наголошуємо, буде єдиною і обов’язковою для всіх.

По-друге, якщо в державі складається усталена судова практика, забезпечується її єдність, то особи, маючи намір звернутися з відповідної заявою до суду можуть прогнозувати, яким буде судове рішення, тож відпаде необхідність у більшості звернень до суду або оскарження таких рішень до судів вищої ланки, що значно зменшить навантаження на судову систему та зведе нанівець випадки безпідставного затягування судового розгляду та порушення, цим самим, гарантованих прав учасників судового процесу.

Підсумовуючи важливість забезпечення єдності судової практики зазначу, що єдність судової практики є запорукою довіри громадян до судової влади, якщо суди у одних і тих самих правовідносини застосовуватимуть одні і ті самі норми законодавства, не інтерпретуючи їх на власний розсуд. Завдяки забезпеченню єдності судової практики реалізується конституційний принцип рівності всіх громадян перед законом і судом, гарантуватиметься стабільність правопорядку, об’єктивність та прогнозованість правосуддя. Окрім того, саме єдність практики призведе до скорочення строків розгляду судових справ та мінімізації корупційних проявів у судовій системі. Тому, на мою думку конче необхідним є внесення змін до законодавства, шляхом заборони формування судами неоднакових підходів до застосування законів, що забезпечить єдність судової практики як головну запоруку довіри суспільства до судової гілки влади.

Катерина Дробязко
Юрист Адвокатської компанії Кравець і партнери

Адвокатская компания Кравец и Партнеры

Кому із влади невигідні антиросійські санкції: Україна ввела обмеження лише проти 1% активів російських банків

Проти трьох найбільших банків, які разом володіють в Україні активами на 150 мільярдів гривень, санкції не ввели.

Україна не ввела санкції проти «Сбєрбанку Росії» Україна оприлюднила перелік антиросійських санкцій. Виглядає він приблизно так: мертві бойовики, російські чиновники, які чхати хотіли на Україну, та кілька іноземних журналістів, які чимось не догодили українській владі.

Про це йдеться в сюжеті програми «Гроші» на «1+1».

Під час анексії Криму росіяни вправно покрали й українське державне майно. Найбільш відомий кейс – із вишками для підводного буріння, так званими «вишками Бойка», за які бюджет сплатив майже півмільярда доларів. Здавалося, а що заважає українській владі відібрати щось і у держави Росія? Наприклад, три російські банки – «Промінвест», ВТБ та «Сбєрбанк», які разом володіють на території України активами в розмірі 150 млрд грн.

150 мільярдів грошей Кремля могли б опинитися в заручниках української влади. Але, як виявилося, голова Нацбанку Валерія Гонтарева дуже не хоче націоналізації цих активів. Передусім через те, що в неї з росіянами, як і в її «патрона», – бізнес.

Як не дивно, але чимала кількість російських банкірів досі заробляють в Україні. Санкційний список мав би виправити це недбальство. Чи то заради галочки, чи то просто не помітили, але у список потрапили всього-на-всього 30 маловідомих російських банків, в яких тимчасово заблокують активи. «Агроінвестиційний комерційний банк», «Банк Москви», «Байкал-Банк», «Комерційний банк «Бізнес для бізнеса», «Комерційний банк «Верхньоволзький». І решта назв, які українцям мало про що говорять.

«У цьому списку є «Банк Москви», який також представлений в Україні. Однак немає банку ВТБ, який фактично є власником цього «Банку Москви». Також немає «Сбєрбанку Росії», – говорить експерт банківської галузі Ростислав Кравець.

І це далеко не всі фінансові заклади, роботу яких антиросійські санкції, за логікою, мали б заборонити.

«Україна здійснила певні кроки в бік фінансових санкцій проти певних банків. Це, можна сказати, ну, один відсоток від того потенціалу, який вона могла», – говорить фінансовий експерт Олексій Кущ.

Україна могла задіяти ще один фінансово-санкційний важіль – членство в організації FATF. Вона бореться з відмиванням грошей.

«Якщо говорити про Крим, наприклад, або про окуповані території Донеччини та Луганщини, то всі фінансові транзакції на цих територіях Україна могла б заблокувати саме через систему FATF», – зазначає фінансовий експерт Олексій Кущ.

І якщо бути об’єктивним, то до санкційного списку мали б потрапити й ті компанії, що ведуть подвійну гру: роблять бізнес в Україні, а разом із тим сплачують податки в країні-агресорі.

 

ТСН

Адвокатская компания Кравец и Партнеры