Архив метки: Верховний

Верховний суд передав на розгляд Великої палати справу щодо стягнення боргу з власників банку

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вирішив передати справу стосовно стягнення з власника Надра Банку суми депозитного вкладу.

Ухвала Верховного суду у справі справа № 757/172/16-ц опублікована в Єдиному державному реєстрі судових рішень, про що повідомив старший партнер Адвокатської компанії «Кравець і партнери» Ростислав Кравець.

В ухвалі зокрема зазначено:

«У деяких наведених судових рішеннях, суд касаційної інстанції вважав, що на власників істотної участі банку та/або їх керівників може бути покладена відповідальність лише за наявності в сукупності певних умов, які разом утворюють склад цивільного правопорушення, а саме: наявність шкоди, протиправної поведінки, причинного зв’язку між поведінкою і шкодою, вини.

Разом із тим, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалах від 25 вересня 2017 року, справа 753/10904/16-ц, та від 04 жовтня 2017 року, справа № 761/25478/15-ц,  зазначив лише про той факт, що вкладнику гарантована сума вкладу виплачена і вкладник, згідно Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не позбавлений права отримати згідно із чергою решту коштів. При цьому суд касаційної інстанції взагалі не вважав за необхідне досліджувати вину власника істотної участі банку.

Крім того, спростовуючи доводи касаційної скарги щодо непорушності права власності та дотримання всіх складових принципу верховенства права  при вирішенні спорів, пов’язаних з власністю особи, Вищий господарський суд України у постанові від 07 червня 2017 року, справа №910/15296/16, вказав, що надання необґрунтованих переваг одному з кредиторів банку за рахунок стягнення заборгованості з одного з акціонерів банку, вина якого у настанні неплатоспроможності банку не доведена, свідчило б про порушення принципу  верховенства права.

У справі, яка переглядається, як на підставу доведеності вини ОСОБА_3, власника істотної участі в банку, ОСОБА_1 посилається на те, що  судовими рішеннями, ухваленими у порядку адміністративного судочинства, якими ОСОБА_7 відмовлено в задоволенні позову до Національного банку України, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору — публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра», про визнання дій та бездіяльності протиправними, стягнення моральної шкоди, встановлено, що саме власники істотної участі не вжили дієвих і своєчасних заходів з фінансової підтримки банку для приведення його діяльності у відповідність до вимог законодавства України.

Так, даним судовим рішенням  установлено, що «протягом липня 2014 року банк не дотримувався нормативу миттєвої ліквідності (Н4), значення якого не перевищувало 17,46% (нормативне значення не менше ніж 20%). Станом на 05 серпня 2014 року норматив миттєвої ліквідності (Н4) становив лише 7,37%. Банк порушував вимоги Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої постановою правління Національного банку України від 28 серпня 2011 року №368, у частині недотримання нормативу миттєвої ліквідності (Н4), починаючи з 20 березня 2014 року та не усунув це порушення».

У матеріалах справи також наявна ухвала Печерського районного суду м. Києва від 16 грудня 2015 року, у якій йдеться про кримінальне провадження, розпочате за фактом заволодіння колишніми службовими особами спільно з власниками та керівниками банку державними коштами Національного банку України в особливо великому розмірі.

Разом із тим, у постанові Правління Національного банку України від 06 лютого 2015 року «Про віднесення публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до категорій неплатоспроможних» основна причина віднесення ПАТ «КБ «Надра» до категорії неплатоспроможних зазначено — недокапіталізація банку відповідно до вимог стрес-тестування та неприведення діяльності у відповідність до вимог законодавства України.

Національний банк зазначив, що віднесення ПАТ «КБ «Надра» до категорії неплатоспроможних стало наслідком його нежиттєздатності ще з часу введення тимчасової адміністрації у 2009 році, призначення якої було викликано, зокрема, ризиковою діяльністю попереднього менеджменту на чолі з ОСОБА_8, який не забезпечив якісного управління банком та фактично довів його до банкрутства. Однак зусилля та заходи, що в подальшому вживалися менеджментом ПАТ «КБ «Надра» для покращення його діяльності та функціонування відповідно до встановлених нормативів, виявилися недостатніми в умовах фінансово-економічної кризи.

Ураховуючи, що положенням частини шостої статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» не урегульовано питання, у який саме спосіб має бути доведена вина власника істотної участі в банку у віднесенні банку до категорії неплатоспроможних та зважаючи на те, що суди касаційної інстанції при вирішенні аналогічних справ доходять різних висновків, які впливають на єдність судової практики, колегія суддів вважає, що вирішення цього правового питання, з урахуванням наведених вище правових висновків судів касаційної інстанції у подібних правовідносинах, містить виключну правову проблему для забезпечення сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

При цьому однакове застосування закону забезпечує загальнообов’язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдине застосування законів поліпшує громадське прийняття справедливості та правосуддя, а також довіру  до відправлення правосуддя.

Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень, особливо судами вищих інстанцій, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.

А, отже, правовою проблемою є загальне визначення підстав, меж, принципів відповідальності власника істотної участі в банку, зокрема, відповідальності за бездіяльність та її наслідки (частина четверта статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність») або дії та їх наслідки (частина п’ята статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність»), тягар доведення вини тощо.«

АНТИРЕЙД

Адвокатская компания Кравец и Партнеры

Верховний Суд дозволив державному банку не повертати вкладникові депозит

Нещодавно ВСУ задовольнив позов Львівського обласного управління «Ощадбанку» про визнання банківського договору нікчемним (справа№ 6-109цс17). Основний аргумент — депозитний договір та квитанція про внесення коштів оформлені з помилкою, пише Експрес.

— 5 червня 2013 року між особою та «Ощадбанком» було укладено договір банківського вкладу, — розповідає Ростислав Кравець, старший партнер адвокатської компанії. — Згідно з ним, людина зобов’язалася внести на депозитний рахунок 22 500 євро на 13 місяців. Cво’ю чергою банк зобов’язався повернути депозит 5 липня 2014 року з виплатою 6,5% річних. Але у зазначений строк вкладник не зміг отримати свій депозитний вклад і подав до суду. Своєю чергою державний банк подав зустрічний позов про визнання банківського договору нікчемним.

— Чому? Які аргументи наводив банк?

— «Ощадбанк» посилався на те, що депозитний договір та квитанція не відповідають затвердженим нормативам як «Ощадбанку», так і НБУ. Тобто банк переконував, що зазначений вклад він не приймав і той не обліковувався.

— Чому банк відхрестився від вкладу? Які претензії висували до документів?

— На жаль, про подробиці цієї справи, зокрема, чому саме договір та квитанція не відповідали затвердженим банком вимогам, у рішенні ВСУ не йдеться. Лише сказано — не типовий. Найімовірніше, працівники відділення цього державного банку займалися шахрайством. І, щоб не повертати гроші, — а це досить солідна сума, — державний банк дав задню. Мовляв, якщо квитанція та договір не відповідають нормативам, значить, і грошей не було. Фактично особа втратила свої кошти.

— Може, депозиту справді не було?

— У постанові ВСУ чітко написано, що «під час розгляду справи суди встановили, що 5 червня 2013 року між ОСОБА_1 та АТ «Ощадбанк» укладено договір банківського вкладу», а «5 червня 2013 року ОСОБА_1 внесла кошти в сумі 22 500 євро на рахунок, відкритий у цьому ж банку». Більше того, 8 липня, 6 серпня, 4 вересня, 9 жовтня, 12 листопада та 9 грудня 2013 вона отримувала відсотки за депозитним вкладом.

— Чи будуть тепер банки оперувати цим рішенням ВСУ і за найменшої описки відмовлятимуться повертати людям вкладені кошти?

— Висновок ВСУ неприємний для всіх вкладників банку. Якщо банк зазначить, що форма депозитного договору, за якою звертається вкладник до суду, не відповідає тій формі, що затверджена банком, то він має право не повертати жодної копійки такому вкладникові. Як показує досвід, більшість квитанцій, які видаються банківськими установами, не відповідають типовим формам. Тобто до всіх квитанцій можна мати претензії. Це небачене поле для шахрайства. Бо жодних зобов’язань щодо розміщення типових форм депозитних договорів, типових форм квитанцій у відділеннях банків, ознайомлення з ними вкладників, в інструкціях Нацбанку не міститься.

— Який договір та квитанція, на думку банку та суду, вважа.ться правильно оформленими?

— Форма вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на депозитний рахунок підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом. Зокрема, такий документ повинен містити: найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції, а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, та відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку.

— Що порадите вкладникам?

— Перш, ніж покласти свій депозит у банк, вимагати ознайомлення із типовим договором та типовою квитанцією. Бо, навіть якщо ви й отримаєте виписку з банку, що ваш депозит там, у подальшому банк може відхреститися від неї, якщо договір чи квитанція не типові.

Леся ЯСИНЧУК, Експрес онлайн

Адвокатская компания Кравец и Партнеры

Перезавантаження — в Україні запрацював новий Верховний Суд (відео)

Гості в студії — Ростислав Кравець, адвокат,

Володимир Пилипенко, представник України у Венеціанській комісії (2013-2017),

Анастасія Красносільська, юрист Центру протидії корупції.

Телеканал ZIK

Адвокатская компания Кравец и Партнеры

Верховний Суд визнав, що Фонд гарантування вкладiв фiзичних осiб нахабно обiкрав вкладникiв «Надра Банку»

Це рiшення ВСУ — безпрецедентне. Суд пiдтвердив, що на момент лiквiдацiї «Надра Банку» Фонд гарантування вкладiв фiзичних осiб перерахував вкладниковi валютний депозит за значно нижчим курсом, тому змушений буде доплатити позивачевi, пише газета «Експрес».

У сотень iнших вкладникiв, якi свого часу довiрили банку власнi заощадження в доларах, також з’явилася надiя на справедливий перерахунок.

Про деталi цiєї гучної справи розповiдають генеральний директор компанiї «Гранд Iншур» Андрiй Степаненко та адвокат Ростислав Кравець.

— Нагадайте, будь ласка, предмет позову.

Р. Кравець: — У липнi 2014 року особа поклала на депозит у «Надра Банк» 2 тисячi доларiв на три мiсяцi пiд 12,5% рiчних. Пiсля закiнчення строку дiї договору вкладник звернувся до банку з вимогою про виплату депозиту.

20 жовтня сума вкладу (2 тисячi доларiв iз процентами в розмiрi $ 54,32) була перерахована на поточний банкiвський рахунок позивача. Однак у подальшому кошти виплачували частинами — з 20 жовтня 2014 року до 6 сiчня 2015-го. Банк обгрунтовував це тим, що немає належної до видачi суми готiвки. За вказаний перiод людинi виплатили лише 578 доларiв.

Iз 6 лютого в «Надра Банку» запровадили тимчасову адмiнiстрацiю. А 24 квiтня 2015-го позивачевi виплатили вiдшкодування в розмiрi 26 тисяч 573 гривень, що в еквiвалентi за курсом НБУ становило 1 148,87 долара США. Вкладник вирiшив, що ФГВФО йому недоплатив.

— Чому?

Р. Кравець: — По-перше, ФГВФО не нарахував та не виплатив вкладниковi процентiв за користування вкладом та 3% рiчних за несвоєчасне повернення депозиту за перiод вiд 20 жовтня 2014-го до 5 лютого 2015 року. Хоч ця норма передбачена в статтi 625 Цивiльного кодексу України.

По-друге, того дня, коли в «Надра Банку» була запроваджена тимчасова адмiнiстрацiя, тобто 6 лютого, до 14-ї години дiяв офiцiйний курс — 17,99 гривнi за долар, опiсля — 23,13 гривнi за долар. Фонд гарантування вкладiв перерахував вкладниковi депозит за курсом, що дiяв до обiду, тобто по 17,99.

ВСУ дiйшов висновку, що вкладниковi справдi неправильно нарахували депозитнi кошти. Адже курс 17,99 гривнi до долара був встановлений напередоднi, 5 лютого, про що свiдчать данi Системи пiдтвердження угод на мiжбанкiвському валютному ринку. А поточного робочого дня, коли в банку була запроваджена тимчасова адмiнiстрацiя, НБУ встановив саме курс 23,13 гривнi за долар.

Нагадаю, що ФГВФО виплачує компенсацiю вкладiв лише в нацiональнiй валютi та на суму не бiльше 200 тисяч гривень. Валютнi депозити — долари i євро — перераховують у гривнi за курсом на день запровадження в банку тимчасової адмiнiстрацiї.

— Скiльки вкладниковi недоплатили через такi курсовi хитрощi?

Р. Кравець: — 341,44 долара США, з яких: 327,45 долара — це сума вкладу та проценти за договором (7573 гривнi) та 13,99 долара — 3% рiчних за прострочення повернення вкладу (323 гривнi).

А. Степаненко: — ФГВФО давно домовився з НБУ щодо встановлення грабiжницьких, тобто занижених курсiв iноземної валюти, коли йому треба виконувати свої зобов’язання перед вкладниками. Зрозумiло для чого — щоб зменшувати виплати. У цiй справi вiн недоплачував людям по 5 гривень за долар.

— Чи багато валютних вкладникiв «Надра Банку» постраждали через такi курсовi манiпуляцiї ФГВФО та НБУ?

Р. Кравець: — Тисячi. Йдеться про мiльйони гривень, якi Фонд гарантування вкладiв фiзичних осiб цинiчно недоплатив людям. Пiсля цього рiшення суду ФГВФО мав би автоматично зробити перерахунок усiм доларовим вкладникам «Надра Банку». Але вiн уже повiдомив, що вiдреагує тiльки на це конкретне рiшення ВСУ i що автоматичного перерахунку не буде. ФГВФО намагатиметься вiдправляти всiх вкладникiв до суду.

— Чи можуть тепер iншi вкладники звертатися до суду з такими заявами?

Р. Кравець: — Для того щоби повернути недоплаченi грошi, вкладникам «Надра Банку» варто об’єднуватися i подавати груповi позови до уповноваженої особи — лiквiдатора банку. I обов’язково писати заяви у правоохороннi органи на шахрайськi дiї ФГВФО.

— Якi в них шанси на успiх?

А. Степаненко: — Україна не є правовою державою, ВСУ постiйно змiнює свої правовi позицiї, як флюгер. До того ж суди нижчих iнстанцiй не завжди прислуховуються до правових позицiй ВСУ. Але, як то кажуть, великий шлях починається з першого кроку…

Леся ЯСИНЧУК, Експрес онлайн

Адвокатская компания Кравец и Партнеры

Верховний Суд ухвалив ганебний правовий висновок, який обурив громадськість

Громадян не звільнено від сплати судового збору при зверненні до апеляційної інстанції. Такий правовий висновок ухвалив ВСУ в жовтні, розглянувши дві справи, пише Експрес. І це зачіпає інтереси кожного з нас!

— Остання справа (№6-916цс17) від 11 жовтня стосувалася особи, яка на підставі закону «Про захист прав споживачів» захищала свої права, — розповідає адвокат Ростислав Кравець. — Якщо докладніше, то в березні 2016-го УкрСиббанк звернувся до суду з позовом до особи про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту. Особа подала зустрічний позов, доводячи відсутність заборгованості перед ним, та скаргу до Апеляційного суду Черкаської області, але її було відхилено через несплату судового боргу (мова про 2299 гривень). Особа не погодилася з таким рішенням і подала заяву до Верховного Суду, який дійшов абсурдного висновку.

— Якого саме?

— Ще у 2015 році пан Яценюк тихо провів у парламенті зміни до Закону України «Про судовий збір», значно збільшивши розміри цього збору під приводом того, що це потрібно для МВФ, для отримання кредитів. Але там досить некоректно виписано норми щодо звільнення осіб від сплати цього збору та надання певних пільг.

Верховний Суд, щоб зменшити навантаження на судову систему, по-своєму трактував цей закон. У правовому висновку він зазначив, що у Законі «Про судовий збір» чітко не йдеться про те, що споживачів повністю звільнено від сплати судового збору. Тому ухвалив висновок: це стосується тільки суду першої інстанції. А за апеляційну скаргу, касаційну, за перегляд рішень у Верховному Суді потрібно сплачувати відповідний судовий збір, який вираховують як відсоток суми, сплаченої в першій інстанції.

— Про які розміру збору йдеться?

— У тому-то й річ, що в першій інстанції споживач нічого не платить. Відповідно до статті 4 Закону «Про судовий збір» його стягують у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Ставки судового збору за подання до суду апеляційної та касаційної скарг, заяви про перегляд судових рішень у Верховному Суді України становлять, відповідно, 110, 120, 130 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви. Але, нагадаю, в нашому випадку за подання саме позовної заяви до суду першої інстанції не було сплачено жодної копійки. Тобто якщо нуль помножити на нуль, то й буде нуль.

Як визначатимуть суму збору — не відомо. Вважаю, що це рішення ВСУ суперечить ряду директив ЄС, якими передбачено відповідні права споживача.

На мою думку, Верховний Суд ще раз підтвердив свою цілковиту некомпетентність. Матимемо ситуацію, коли в суди тепер надходитимуть численні скарги на рішення, що вимагатимуть сплати судового збору. Довіра до судової гілки влади буде ще більше підірвана.

Зауважу, що в більшості країн ЄС судового збору не сплачують, коли йдеться про справи, де споживачі захищають свої права. Таким рішенням ВСУ підштовхує наших громадян до того, щоб вирішувати спори в позасудовому порядку. Бо коли людина не має можливості законнним способом вирішити спір, то вона, вибачте, просто прийде і наб’є комусь писок. Судді Верховного Суду, які висловили таку правову позицію, підлягають звільненню, а не переведенню до нового ВСУ, який тепер намагаються створити.

Леся ЯСИНЧУК, Експрес онлайн

Адвокатская компания Кравец и Партнеры

Верховний Суд і закон. Свавілля без меж

Вже декілька років поспіль країна перебуває в очікуванні створення найбільш взірцевого і самого доброчесного суду за всю історію існування України – Верховного Суду.

Так, з моменту прийняття чергового Закону України «Про судоустрій та статус суддів» №1402-VIIІ від 02.06.2016 року, що набрав чинності 30.09.2016 року, реформатори розпочали процес із створення нового Верховного Суду та проведення добору суддів до нього.

Численна кількість недоліків та зухвалих випадків маніпулювання недописаними положеннями про проведення конкурсу, які розпочалися ще на етапі вирішення питання про подальший допуск кандидатів на підставі сумарної кількості отриманих балів за іспит, що поставило в нерівні умови кандидатів, яких було відсіяно після складання тестів, а продовжилося в подальшому на етапі оцінювання доброчесності, де на підставі висновку недооргану – Громадської ради доброчесності, то в складі 4, то в пленарному складі ВККС України вершило долю доброчесних, судячи з їх рішень, за правилами гри в «Чапаєва», не зупинило ні реформаторів, ні гранітоїдів.

09 листопада 2017 року країну сколихнула новина про внесення даних до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про створення органу державної влади – Верховного Суду за кодом №41721784 з місцезнаходженням: м. Київ, вул. П. Орлика, 8.

 VSU_reestraciya

Варто відразу звернути увагу, що в розділі дані про розпорядчий акт, на підставі якого створено юридичну особу відомості відсутні.

В той же час, відповідно до ст. 19 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» №1402-VIIІ від 02.06.2016 року суд утворюється і ліквідовується законом. Проект закону про утворення чи ліквідацію суду вносить до Верховної Ради України Президент України після консультацій з Вищою радою правосуддя.

Станом на 10.11.2017 року згідно офіційного сайту Верховної Ради України не зареєстровано жодного законопроекту про утворення Верховного Суду:

VRU_utvorennyVSU

Крім того, відповідно до ст. 147 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» №1402-VIIІ від 02.06.2016 року для здійснення дій щодо реєстрації новоутвореного суду як юридичної особи та представництва такого суду як органу державної влади у зносинах з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами Державна судова адміністрація України приймає рішення про призначення тимчасово виконуючого обов’язки керівника апарату новоутвореного суду.

На офіційному сайт Державної судової адміністрації станом на 10.11.2017 року будь-яка інформація з приводу прийняття рішення про призначення тимчасово виконуючого обов’язки керівника апарату новоутвореного суду відсутня.

DSA_VSU_news

Отже, цілком очевидно, що новий Верховний Суд і закон – це несумісні речі і, мабуть, доброчесні судді даного органу мали б відмовитися від роботи в установі, яка створена не на підставі закону, адже статус доброчесного суддя повинен підтримувати протягом усього періоду, а не лише на етапі відбору на посаду. Однак це стане відомо лише в найближчому майбутньому.

Щодо ж роботи створеного в такому порядку суду слід зазначити, що будь-яке рішення, яке буде ним прийняте відразу буде незаконним, а державу Україну можна буде з легкістю притягнути до відповідальності в Європейському суді з прав людини.

Практикою Європейського суду з прав людини встановлено, що у контексті принципу верховенства права, важливої частини Конвенції, Суд розглядає «суд» як такий, що завжди має бути заснований на законних підставах, оскільки у протилежному випадку, він не буде володіти легітимністю, що є необхідною ознакою для розгляду справ у демократичному суспільстві (Lavents v. Latvia §81). Фраза «заснований на законних підставах» означає не лише законні підстави для існування «суду», а також відповідність суду специфічним правилам, що регламентують його діяльність (Sokurenko and Strygun v. Ukraine §24). «Закон» у значенні статті 6 § 1, таким чином, включає не лише законодавство стосовно заснування і компетенції судових органів, а також будь-яке інше положення національного законодавства, яке, у разі його порушення, спричинило б незаконну участь одного чи більше суддів у розгляді справи (DMD Group, A.S. v. Slovakia §59). Завданням принципу «заснованості на законних підставах » у статті 6 § 1 є забезпечення незалежності судової системи від дискреційного права представника виконавчої влади і її регулювання законами уряду (Savino and Others v. Italy §94).

Судячи з усіх обставин і фактів, що мають місце під час проведення судової реформи в Україні її завданням є саме абсолютний розвал судової влади з метою узурпації влади та процвітання свавілля, необмеженого відповідальністю. І чим довше це замовчувати, тим міцніше затягнеться ярмо, зірвати яке буде ще важче ніж заявити зараз про свої права на створення суду згідно з законом.

Про узурпацію влади в країні свідчить і ініціативи щодо обрання губернаторів виключно Президентом України, а також відібрання у колективів судів права на обрання голів цих судів. Говорити про непрофесіоналізм і некомпетентність осіб що саме таким чином реформують державну владу в Україні вже дуже легковажно, а не помічати це, на мій погляд, є вже злочином.

Адвокат Адвокатської компанії Кравець і партнери

Анна Мартиненко

Адвокат, старший партнер Адвокатської компанії Кравець і партнери

Ростислав Кравець

 

Адвокатская компания Кравец и Партнеры

Верховний суд відправив покупців недобудованих квартир до пекла

Верховний Суд України розбив всі сподівання інвесторів-фізосіб, які вклали свої гроші в будівництво квартир чи будинків, але так їх і не отримали. Один за одним на світ з‘являються так звані правові позиції вищої Феміди щодо попередніх договорів купівлі-продажу житла, які заключають люди із компаніями-забудовниками. Остання з них датована 18 листопада 2015 року. Рішення суду стосується справи, в якій одне з ТОВ, продає квартиру, а особа-інвестор купує майнові права на об’єкт нерухомості — складову та невід’ємну частину об’єкта капітального будівництва у вигляді цієї квартири.

Отримавши відомості про здачу будинку в експлуатацію, інвестор звернувся до компанії-забудовника з вимогою про виконання умов договору та виготовлення технічної документації на квартиру, однак жодної відповіді від відповідача не отримав. Інвестор трактував це як невиконання будкомпанією умов договору та невизнання його права власності на квартиру і звернувся до суду. Останньою інстанцією, яка б могла його захистити був Верховний Суд, який постановив: його позов проти компанії-забудовника не задовольняти.

Позиція Феміди була такою: «Враховуючи те, що товариство проінвестувало будівництво спірної квартири раніше ніж позивачка уклала договір купівлі-продажу майнових прав, то відповідно до статті 7 Закону України «Про інвестиційну діяльність» саме товариство має право володіти, користуватися й розпоряджатися об’єктами та результатами інвестицій».

Слід додати, що подібна справа розглядалася у Верховному Суді України і 2 вересня цього року, де також фізособа-інвестор будівництва залишилася ні з чим.

Опубліковані правові позиції Верховного Суду роблять ринок первинної нерухомості ще більш ризикованим, ніж раніше. Згідно з ними, українські забудовники, які звели багатоквартирні помешкання за кошти пересічних людей, не зобов’язані передавати останнім готові квартири, якщо з фізособами-інвесторами (тобто звичайними людьми) підписаний не основний, а лише попередній договір на купівлю-продаж житла. Треба зазначити, що наразі саме такі попередні документи пересічні фізособи-інвестори і підписують на початкових етапах будівництва з компаніями-забудовниками. Таке трактування суду взагалі розв’язує руки для будівельних компаній, які і раніше «кидали» людей, прихоплюючи кошти і не завершуючи будівництва.

Справа в тому, як пояснює юрист Тетяна Монтян, основний договір, про який говорить Верховний суд, не можна укладати на етапі «кран-котлован-паркан» (саме в цей момент люди в основному і купують не саме житло, а права на нього, буквально — «повітря»). «Тому що відсутній предмет угоди. Тобто по факту ще немає будинку, а отже немає і квартири. Таким чином і продавати нічого, й купувати. Отже, наївний та довірливий покупець «повітря» повністю залежить від конкретного забудовника: захоче останній — передасть покупцеві квартиру у власність, належно оформивши правовстановлюючі документи. А не захоче — не передасть», — зазначає правник.

Такої ж думки й юрист Ростислав Кравець. Він узагалі передбачає незавидну долю для ринку первинної нерухомості країни, який повинен найближчим часом саме через таке трактування ВСУ просто «лягти». Дійсно, відтепер, якщо уважно вчитуватись в ухвалу вищої Феміди, саме вона фактично узаконила «кидалово» наших компаній-забудовників і люди вже з «благословення» Верховного суду України залишатимуться і без грошей, і без квартир. На питання, чи багато таких випадків, коли компанії-забудовники потім «відмовляються» від своїх інвесторів-фізосіб, юрист відповідає, що їх небагато-немало, а сотні по всій Україні. Просто, враховуючи нашу суцільну фінансово-правову безграмотність, чимало інвесторів взагалі складають руки і нічого не роблять.

Правда, приміром, як вважає голова ради Ріелторської палати України Віктор Несін, будь-яке таке трактування Верховного суду при розгляді конкретної справи ніколи в нашій країні не мало продовження в інших подібних ситуаціях. «У нас просто немає так званого прецедентного права, яке приміром, існує у США та багатьох країнах Заходу. Тому всі подібні ухвали стосуються лише окремих випадків, і не більше», — зазначає він.

Проте інші юристи спростовують таку думку. Так, Ростислав Кравець каже, що до позиції ВСУ завжди прислуховуються судді, коли приймають якесь певне рішення щодо подібних справ. «Вони просто не в змозі ігнорувати такі документи і, в кінцевому випадку страждати почнуть пересічні інвестори, а компанії-забудовники наживатися на цьому», — додає він.

Чи може приміром, той же інвестор-фізособа, колись «відбити» свої кревні, які він вклав у будівництво, якщо будкомпанія через суд вирішить не передавати йому квартиру (тобто не підписувати з ним остаточних документів на право володіння нею)? За словами Тетяни Монтян, теоретично це можливо, але, якщо забудовник буде чесним. Якщо ж останній не повертатиме коштів, то у принципі, фізособі треба судитися зі своїм забудовником. «При цьому рішення на свою користь інвестор у більшості випадків хіба що може повісити на цвяшок — на стадії його виконання забудовник давно вже буде банкрутом. І з нього нічого буде взяти, крім жменьки піску з будівництва», — додає Монтян.

Що ж в такому випадку треба робити? Яку заміну наразі взагалі можна знайти цим досить небезпечним попереднім договорам купівлі-продажу житла (тобто фактично повітря)? За словами Віктора Несіна, ними можуть стати так звані незалежні фонди фінансування будівництва (ФФБ), проте не «кишенькові» при компаніях-забудовниках, як це є наразі, а саме автономні. Начебто тоді люди контролюватимуть будкомпанії і зможуть зробити все можливе задля того, щоб вони їх не кинули.

Проте, приміром, Ростислав Кравець зазначає, що будь-які «конструкції» цих ФФБ не будуть ефективними і не гарантуватимуть фізособам, які вклали свої кошти в будівництво, результату. Він впевнений в тому, що треба взагалі змінювати законодавство, додаючи до нього безпечні форми «спілкування» пересічних потенційних покупців житла та компаній-забудовників.

Одним з цих документів (проте він лише непрямо стосується цього питання, однак є дуже корисним для контролю за будкомпаніями), який наразі зареєстровано у Верховній Раді України, за словами керуючого партнера АТ «Арцингер» Тимура Бондарева, є законопроект №2459а. «Ним передбачено заборону видачі дозвільних документів на будівництво за відсутності документів, які підтверджують наявність коштів, необхідних для завершення виконання кошторису об’єкту. Ініціативу було неоднозначно сприйнято гравцями ринку, однак, як на мене, запровадження такого «природнього відбору» забудовників ще на стадії видачі дозвільних документів дозволить дещо зменшити ризик виникнення неплатоспроможності такої компанії і, як результат, — недобудови об’єкта», — наголошує він.

Що думають з цього приводу самі компанії-забудовники або фізичні особи, які займаються будівництвом (останнім це наше законодавство дозволяє)? Слід сказати, що навіть такі гіганти будівельного ринку, як, приміром, «Київміськбуд» відмовилися коментувати ситуацію. Знайшовся «сміливець» з регіонів. Генеральний директор концерну «Поділля» (Вінниця) Тимофій Гіренко вважає, що, дійсно, попередній договір купівлі-продажу житла не є нормальним документом. «Проте наші юристи даремно критикують ФФБ. Якщо забудовник має непогану репутацію і створює такий фонд, залучаючи туди свої активи, то нічого поганого в такому я не бачу. Тут вже фізичні особи-інвестори, дійсно нічим не ризикують. Взагалі, я вважаю, щоб не було таких прикрих випадків, коли компанія «кидає» свого клієнта висмоктавши з нього кошти, треба ретельно перевіряти її на платоспроможність ще до того, як їй відповідні органи надали всі дозвільні документи — і на будівництво, і на землю», — вважає він. За словами Гіренка, це просто смішно і дико, коли в статутному фонді компанії-забудовника 10 тисяч гривень. Звісно, що і довіряти кошти такій фірмі є дуже ризикованою справою. Треба визнати, що і 1 мільйон у статутному фонді — також не є такою великою для будівельного бізнесу.

Та у підсумку Гіренко вважає, що інвестори самі повинні відповідати за свої вчинки — тобто у них є право обирати. У цьому процесі ціна має бути лише одним із аргументів за ту чи іншу компанію.

Ігор Гонта, «Главком»

Адвокатская компания Кравец и Партнеры