Архив метки: актуальні

Оскарження рішень митних органів. Актуальні питання

Важливим складовим елементом забезпечення прав і свобод людини і громадянина є право на оскарження рішень дій чи бездіяльності посадових осіб органів державної влади. Митне право є значною за обсягом і досить суперечливою галуззю права. Так, в залежності від конкретного виду рішення митного органу, а також в залежності від попередніх дій, які були вчинені у зв’язку з прийняттям рішення, його оскарження необхідно здійснювати за одним з трьох порядків, що значно ускладнює фактичну реалізацію права на оскарження рішень уповноважених посадових осіб митних органів та потребує підвищеної уваги від тих хто дане право бажає реалізувати.

Першим порядком в якому може бути оскаржено рішення посадових осіб митного органу є так звана процедура адміністративного оскарження, тобто оскарження рішення суб’єкта владних повноважень до органу вищого рівня.

Для митних постів органом вищого рівня являються митниці, структурними підрозділами яких є ці митні пости,  щодо митниць, спеціалізованих митних органів, митних організацій органом вищого рівня є центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (Державна фіскальна служба України).

Нормативно правовою базою, що визначає вимоги до оформлення, строків подачі, порядку та строків розгляду скарг на рішення митних органів є Глава 4 Розділу 1 Митного кодексу України, стаття 56 Податкового кодексу України (в частині оскарження податкових повідомлень рішень), а також Наказ Міністерства фінансів України від 21.10.2015  № 916 Про затвердження Порядку оформлення і подання скарг платниками податків та їх розгляду контролюючими органами.

Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору.

Реалізувати право на адміністративне оскарження може кожна особа, якщо вважає, що цими рішеннями, діями або бездіяльністю порушено її права, свободи чи інтереси.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Митного кодексу України, вимоги до форми та змісту скарг громадян, строки їх подання, порядок і строки їх розгляду, а також відповідальність за протиправні дії, пов’язані з поданням та розглядом скарг, визначаються Законом України «Про звернення громадян».

Однак слід мати на увазі, що відповідно до вже згаданого раніше Порядку оформлення і подання скарг платниками податків та їх розгляду контролюючими органами, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 21.10.2015  № 916 (далі Порядок), а саме відповідно до п. 2 Розділу І вказаного Порядку, ним визначено процедуру оскарження платниками податків податкових повідомлень-рішень або інших рішень контролюючих органів (далі — рішення) під час адміністративного оскарження. Що в сукупності з п. 2 Розділу ІІ цитованого Порядку,  яким визначається зокрема можливість оскарження рішень митниць до ДФС України, свідчить про те що саме вказаний порядок буде застосовуватись контролюючими органами при розгляді скарг на рішення митних органів.

Так, відповідно до Порядку, строк звернення зі скаргою в рамках процедури адміністративного оскарження становить 10 календарних днів з дня отримання скаржником копії відповідного рішення. Вказаний строк може бути поновленим за письмовим клопотанням скаржника у випадку якщо він, у межах строків звернення, перебував за межами України, перебував у плаванні на морських суднах за кордоном України у складі команди (екіпажу) таких суден, перебував у місцях позбавлення волі за вироком суду, мав обмежену свободу пересування у зв’язку з ув’язненням чи полоном на території інших держав або внаслідок інших обставин непереборної сили, підтверджених документально, був визнаний за рішенням суду безвісно відсутнім або перебував у розшуку у випадках, передбачених законом.

Щодо вимог до оформлення скарги, то вона повинна містити прізвище, ім’я, по батькові, найменування (для юридичних осіб), податкову адресу платника податків, який подає скаргу, найменування контролюючого органу, реквізити оскаржуваного рішення, підстави, за якими оскаржується рішення, обставини справи, які, на думку заявника, встановлені контролюючим органом неправильно чи не встановлені взагалі, обґрунтування незгоди платника податків із рішенням контролюючого органу з посиланням на норми законодавства, вимоги та клопотання платника податків, який подає скаргу, відомості щодо повідомлення контролюючого органу, рішення якого оскаржується, про подання скарги до контролюючого органу вищого рівня, відомості про оскарження рішення контролюючого органу до суду, адресу, на яку слід надіслати рішення, прийняте за результатами розгляду скарги, перелік документів, які додаються до скарги. Скарга підписується особисто платником податків, який її подає, або його представником, уповноваженим на підписання скарги. Якщо скарга підписується представником платника податків, до неї долучається оригінал або належним чином завірена копія документа, який засвідчує повноваження такого представника відповідно до законодавства.

Контролюючий орган має право повернути скаргу без розгляду у випадку якщо: її не підписано особою, яка подала скаргу, чи її представником або до скарги не додано належним чином оформлених та завірених документів, які підтверджують повноваження представника на її підписання, скаргу подано з пропуском строку, крім випадків наявності підстав для його поновлення, про які мова йшла вище, скарга надійшла до контролюючого органу, який не уповноважений її розглядати, до прийняття рішення по скарзі від платника податків, який її подав, надійшла заява про її відкликання (відмову від скарги) повністю чи частково, платник податків оскаржив до суду рішення контролюючого органу, платником податків до контролюючого органу раніше було подано скаргу з цього самого питання.

Закон не визначає процесуальні вимоги до рішення контролюючого органу про залишення скарги без розгляду, обмежуючись лише вказанням, що таке рішення повинно бути письмовим і повинно містити відомості про причини його прийняття.

За загальним правилом, розгляд скарг, поданих в порядку адміністративного оскарження здійснюється у закритому засіданні. Скаржник може заявити про намір брати участь у розгляді матеріалів скарги. Розгляд скарги у відкритому судовому засіданні здійснюється у випадку задоволення контролюючим органом відповідного письмового клопотання, поданого разом зі скаргою у формі, визначеній Порядком. У відкритому засіданні з розгляду скарги, крім скаржника та (або) його представника беруть участь також повноважених представників центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, уповноважених представників центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну регуляторну політику, уповноваженого представника Ради бізнес-омбудсмена, представників засобів масової інформації. Неприбуття належним чином повідомлених (за три дні до дати розгляду) учасників розгляду не є перешкодою для розгляду скарги. Клопотання про розгляд скарги у відкритому засіданні розглядається протягом 10 днів. Контролюючий орган не має права відмовити в задоволенні клопотання платника податків про розгляд матеріалів скарги у відкритому засіданні, за виключенням випадків, коли в клопотанні скаржника відсутні відомості, передбачені цим Порядком та/або в матеріалах справи наявні відомості, що становлять державну таємницю.

Що стосується строків розгляду скарг, то вони розглядаються протягом двадцяти календарних днів, що настають за днем отримання скарги. Керівник контролюючого органу (заступник керівника або інша уповноважена посадова особа) може прийняти рішення про продовження строку розгляду скарги понад двадцятиденний строк, але не більше шістдесяти календарних днів, та письмово повідомити про це платника податків до закінчення 20 денного строку. Якщо вмотивоване рішення за скаргою не надсилається скаржнику протягом двадцятиденного строку або протягом строку, продовженого за рішенням керівника контролюючого органу (заступника керівника або іншої уповноваженої посадової особи), така скарга вважається повністю задоволеною на користь скаржника з дня, що настає за останнім днем зазначених строків.

Скарга вважається також повністю задоволеною на користь скаржника, якщо рішення керівника контролюючого органу (заступника керівника або іншої уповноваженої посадової особи) про продовження строків її розгляду не було надіслано скаржнику до закінчення двадцятиденного строку.  

За результатами розгляду скарги контролюючий орган приймає рішення, яке повинне бути вмотивованим, тобто повинне містити конкретні посилання на норми Податкового кодексу України та інші нормативно-правові акти, на яких воно ґрунтується, з урахуванням матеріалів скарги, а також позицію органу по суті вимог чи заперечень скаржника.

Рішення за результатами розгляду скарги може бути оскарженим до органу ДФС вищого рівня. У випадку прийняття рішення ДФС України, воно може бути оскаржено виключно в судовому порядку.

Другим, різновидом процедури адміністративного оскарження являється оскарження рішень митних органів у вигляді постанов про порушення митних правил.

Основною особливістю адміністративного оскарження постанов у справі про порушення митних правил є те, що вказаний вид рішень митних органів відноситься до категорії рішень у справах про адміністративні правопорушення, що в свою чергу означає, що великою мірою процес їх оскарження регулюється Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Так, на відміну від інших рішень митних органів, строк на оскарження постанов про порушення митних правил обраховується не з моменту отримання відповідного рішення, а з моменту його винесення, хоча і складає 10 днів.

Разом з тим, вказаний строк може бути поновленим органом, що буде розглядати скаргу за наявності поважних причин, при чому законодавчого переліку причин, що є поважними не містить, що в свою чергу означає, що рішення про поважність конкретної причини пропуску строків приймає посадова особа, що розглядає скаргу на власний розсуд.

Іншою особливістю оскарження постанов у справах про порушення митних правил є те, що єдиним органом митниці, уповноваженим на їх винесення є конкретна митниця, а отже оскаржити в адміністративному порядку дану постанову можливо виключно до ДФС України.

Що ж стосується строків розгляду скарг на постанову про порушення митних правил, то стаття 532 КУпАП, вказує, що такі строки встановлюються законом. Відповідно такі строки встановлюються Законом України «Про звернення громадян», і відповідно до ст. 20 вказаного Закону дорівнюють одному місяцю з дня надходження, однак можуть бути продовженими керівником органу, що розглядає скаргу або його заступником до 45 днів з обов’язковим письмовим повідомленням заявника.

Для прийняття рішення про скасування постанови про порушення митних правил, орган, що розглядає скаргу повинен встановити одну з наступних обставин: відсутність у діях особи, яка притягується до відповідальності, ознак порушення митних правил,  необ’єктивність або неповнота провадження у справі або необ’єктивність її розгляду, невідповідність викладених у постанові висновків фактичним обставинам справи, винесення постанови неправомочною особою, безпідставне недопущення до участі в розгляді справи особи, притягнутої до відповідальності, або її представника, а також інше обмеження прав учасників провадження у справі про порушення митних правил та її розгляду, неправильна або неповна кваліфікація вчиненого правопорушення, накладення стягнення, не передбаченого Митним Кодексом України, наявність інших передбачених законом обставин.

За результатами розгляду скарги на постанову про порушення митних правил, уповноваженим органом може бути прийняте одне з чотирьох рішень, а саме: про залишення постанови без змін, а скарги — без задоволення, про скасування постанови і надіслання справи на новий розгляд, про скасування постанови та закриття справи, про зміну виду адміністративного стягнення в межах відповідальності, передбаченої за відповідне порушення митних правил, з тим, однак, щоб це стягнення не було посилено.

Окрім різних видів адміністративного оскарження, рішення митних органів можна оскаржити до суду, в порядку адміністративного судочинства.

Рішення митних органів, відповідно до ст. 122 КАС України може бути оскаржене в порядку адміністративного судочинства протягом 6 місяців з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Разом з цим, у випадку оскарження постанов у справах про порушення митних правил, цей строк складає 10 днів та обчислюється з ухвалення відповідної постанови.

Однак, слід відмітити, що у випадку використання процедури адміністративного оскарження, яка є одним з різновидів досудового порядку вирішення спору, відповідно до ч. 4 ст. 122 КАС України, строк звернення до суду зі скаргою (позовом) встановлюється тривалістю у три місяці, і обчислюється такий строк з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення суб’єкта владних повноважень. Якщо рішення за результатами розгляду скарги позивача на рішення суб’єкта владних повноважень не було прийнято та (або) вручено суб’єктом владних повноважень позивачу у строки, встановлені законом, то для звернення до адміністративного суду встановлюється шестимісячний строк, який обчислюється з дня звернення позивача до суб’єкта владних повноважень із відповідною скаргою на рішення, дії або бездіяльність суб’єкта владних повноважень.

Строк звернення до суду зі скаргою може бути поновлено судом за наявності відповідного клопотання та у випадку, якщо причини пропуску вказаного суду були визнані відповідним складом суду поважними.

Що стосується підсудності скарг на рішення митних органів, то за загальним правилом, згідно з ст. 25 КАС України, вони подаються до адміністративного суду, юрисдикція якого поширюється на зареєстроване місцезнаходження відповідача чи позивача, за вибором останнього. У випадку відсутності у позивача зареєстрованого місцезнаходження, скарга подається до адміністративного суду за зареєстрованим місцезнаходженням відповідача.

Однак слід мати на увазі, що якщо оскаржується постанова у справі про порушення митних правил, то скарга на вказане рішення, хоча і розглядається за правилами КАС України, однак подається до суду загальної юрисдикції, як адміністративного суду першої інстанції.

Вимоги до оформлення апеляційної скарги (позовної заяви), а також до документів, які повинні бути до неї долучені містяться у ст. 160, ст. 161 КАС України. У випадку невідповідності апеляційної скарги (позовної заяви) цим вимогам, остання, протягом 5 днів з дня надходження, може бути залишена без руху з визначенням строку для усунення зазначених у відповідній ухвалі недоліків, при чому вказаний строк не може перевищувати 10 днів з дня отримання відповідної ухвали.

Слід відмітити, що за подання апеляційної скарги (позовної заяви) на рішення митного органу необхідно сплатити судовий збір, ставка якого визначена у Законі України «Про судовий збір». Однак, як зазначено у рішенні Касаційного адміністративного суду від 15.03.2018 року у справі
№ 461/4269/17, у справах про оскарження постанов у справах про порушення митних правил у розумінні положень статей 487, 529 Митного кодексу України, статей 287, 288 КпАП, статей 2, 3, 4 Закону № 3674-VI позивач звільняється від сплати судового збору.

З приводу строків розгляду скарг на рішення митних органів в порядку адміністративного судочинства, то такі скарги, за загальним правилом, повинні бути розглянуті протягом  90 днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках, коли суд продовжує строки підготовчого провадження у справах, цей строк може сягнути 120 днів.

Разом з тим, для оскарження постанов у справах про порушення митних правил такий строк становить 10 днів з дня відкриття провадження у справі.

За результатами розгляду скарг на рішення митних органів по суті, адміністративний суд ухвалює рішення, яке в свою чергу також може бути оскарженим в апеляційному порядку.

Резюме.  Рішення митного органу, в залежності від його виду, а також конкретних обставин справи може бути оскаржено у порядку адміністративного оскарження, у порядку адміністративного оскарження постанов у справах про порушення митних правил, а також в порядку адміністративного судочинства. Не залежно від обраної процедури оскарження надзвичайно важливим для ефективного захисту є дотримання строків оскарження, а також, для оскарження в порядку адміністративного судочинства рішень митних органів, окрім постанов про порушення митних правил, правильний розрахунок судового збору, що підлягає сплаті. Також слід мати на увазі, що процес оскарження рішення митного органу – процедура тривала, що в залежності від конкретної ситуації, може бути як корисним так і шкідливим.

Тетяна Савченко

Юрист, Адвокатської компанії Кравец і партнери

Адвокатская компания Кравец и Партнеры

Морське право: основні поняття та актуальні проблеми

Історично та геополітично Україна є морською державою, вона має вихід до Чорного і Азовського морів та відповідну інфраструктуру. Відповідним чином, зросла кількість спорів, що виникають із зовнішньоекономічних і, зокрема, морегосподарських контрактів.

Морське право України – це система нормативно-правових актів у сфері використання Світового океану і морського дна, прийнятих або ратифікованих державою. Система морського права України має складну ієрархічну структуру, обумовлену компетенцією державних органів в прийнятті нормативних актів. Одним з основних національних нормативних актів України у сфері морського права, є Кодекс торговельного мореплавства України від 23.05.1995 року. Систему морського законодавства України формують також міжнародні морські конвенції і договори, згоду на обов’язковість яких дала Верховна Рада України.

Правове регулювання морських перевезень

Основна маса перевезень припадає саме на морський транспорт, і вона рік у рік зростає. Перевага даного виду транспорту полягає у його дешевизні, а також у можливості перевозити різноманітний вантаж. Міжнародні морські перевезення пов’язані з перевезенням вантажів, пасажирів та їх багажу між двома різними країнами та перетинанням кордону. Морський транспорт стає все більш перспективним видом транспорту для економіки України. Довга берегова лінія, практично незамерзаючі моря є сприятливими умовами для цього. Та все ж експерти виділяють і ряд проблем: значний моральний та фізичний знос суден та портового устаткування, відсутність достатньої кількості суден великої тоннажності і т. д.

Більша частина правових питань виникає саме під час морських перевезень, що пояснюється великою кількістю відносин, а також різним характером джерел правового регулювання – норми міжнародного права, норми національного законодавства, морські звичаї тощо. Досить часто законодавство країн навіть немає спеціальних колізійних норм для регулювання морських перевезень, а тому ці питання визначаються в основному судовою практикою.

На практиці суди під час вирішення питання щодо застосування колізійної норми використовують такі прив’язки: закон прапора, закон місця призначення вантажу, особистий закон перевізника, а інколи цей закон обирають самі сторони.

Національність судна означає його належність до певної держави. Підтверджується національність судна його реєстрацією в судовому реєстрі та видачею відповідних документів. Зовнішнім проявом національності є прапор. Відповідно до Конвенції ООН з морського права від 1982 року – судно має тільки одну національність держави, під прапором якої воно має право ходити.

Частинами 1-2 ст. 26 Кодексу торговельного мореплавства України(далі – Кодекс) визначається: українські судна, технічний нагляд за якими здійснюють класифікаційні товариства, підлягають реєстрації у Державному судновому реєстрі України. Українські судна, що не підлягають реєстрації у Державному судновому реєстрі України, реєструються у Судновій книзі України.

Основним нормативним актом національного законодавства, що регулює галузь морських перевезень, є вищезазначений Кодекс, статті 131 та 132 якого визначають два види морських перевезень — каботажні: перевезення між портами України здійснюються суднами, що плавають під державним прапором України, а також суднами, що плавають під іноземним прапором за умови одержання на це дозволу центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту; та міжнародні перевезення: перевезення між портами України й іноземними портами можуть здійснюватися як суднами, що плавають під прапором України, так і за умови взаємності суднами, що плавають під іноземним прапором.

Перевезення вантажів здійснюється на підставі договору морського перевезення вантажу, за яким перевізник або фрахтівник зобов’язується перевезти доручений йому відправником вантаж із порту відправлення в порт призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачу), а відправник або фрахтувальник зобов’язується сплатити за перевезення встановлену плату (фрахт) – ч. 1 ст. 133 Кодексу.

Фрахтувальником і фрахтівником визнаються особи, що уклали між собою договір фрахтування судна (чартер).

Договір морського перевезення вантажу повинен бути укладений у письмовій формі.

Документами, що підтверджують наявність і зміст договору морського перевезення вантажу, є:

1) рейсовий чартер — якщо договір передбачає умову надання для перевезення всього судна, його частини або окремих суднових приміщень;

2) коносамент — якщо договір не передбачає умови, зазначеної в пункті 1 цієї статті;

3) інші письмові докази.

Правовідносини між перевізником і одержувачем вантажу визначаються коносаментом. Умови договору морського перевезення, не викладені в коносаменті, обов’язкові для одержувача, якщо в коносаменті зроблено посилання на документ, в якому вони викладені. Коносамент виконує такі функції: засвідчує факт прийняття перевізником вантажу до перевезення; є товаророзпорядчим документом; виконує роль договору міжнародного морського перевезення.

Окрему групу перевезень складають перевезення пасажирів та їх вантажу, що здійснюється за договором морського перевезення пасажирів, за яким перевізник зобов’язується перевезти пасажира і його каютний багаж у пункт призначення, а в разі здачі пасажиром багажу — також доставити багаж у пункт призначення і видати його уповноваженій на отримання багажу особі; пасажир повинен сплатити встановлену плату за проїзд, а при здачі багажу — і плату за провезення багажу (ч. 1 ст. 184 Кодексу).

Перевезення охоплює час перебування пасажира та його каютного багажу на судні, час посадки на судно і висадки, а також доставки пасажира водним шляхом з берега на судно і назад, якщо плата за доставку входить у вартість квитка або якщо судно, що використовується для цього допоміжного перевезення було надано перевізником.

Перевезення іншого багажу, який не є каютним багажем, охоплює час із моменту прийняття його перевізником, службовцем або агентом перевізника на березі або на борту судна до моменту його видачі перевізником, службовцем або агентом перевізника.

Особливістю виконання даного виду договору є те, що під час міжнародного морського перевезення пасажир зобов’язаний мати належним чином оформлені документи для в’їзду до держави прямування, транзиту та пред’явити їх перевізнику на його вимогу.

Окремо слід зазначити, що останнім часом все більшого поширення набуває круїзне обслуговування, яке передбачає перетворення морських суден на плавучі готелі, що включає разом із заходами у порти і проведення берегових екскурсій та розваг. Згідно ч. 1 ст. 195 Кодексу: за договором морського круїзу одна сторона — організатор круїзу зобов’язується здійснити колективну морську подорож (круїз) за певною програмою і надати учасникові круїзу всі пов’язані з цим послуги (морське перевезення, харчування, побутове та екскурсійне обслуговування тощо), а інша сторона — учасник круїзу зобов’язується сплатити за це встановлену плату. Документом, що підтверджує наявність договору морського круїзу, є іменна путівка або інший прирівняний до неї документ, виданий організатором круїзу.

Робота в морі: правові аспекти

Конвенція про трудові договори моряків №22 від 1926 року визначає: термін «моряк» означає будь-яку особу, яка працює на борту будь-якого судна і записана до суднової ролі. Під цей термін не підпадають капітани, штурмани, кадети й курсанти на навчальних суднах і учні за договорами про навчання, рядовий склад військово-морського флоту та інші особи, які перебувають на постійній урядовій службі.

Питання укладання трудових договорів з моряками має низку відмінних ознак від працевлаштування інших працівників. Умови праці моряків відрізняються необхідністю виконувати роботу за кордоном або на суднах під іноземним прапором.

Згідно ст. 48 Кодексу: правове становище екіпажу судна, що плаває під прапором України, а також відносини між членами екіпажу, які беруть участь в експлуатації цього судна, між членами екіпажу цього судна і судновласником визначаються чинним законодавством України.

Стаття 54 Кодексу конкретизує вищезазначене положення: порядок прийняття на роботу осіб суднового екіпажу, їх права і обов’язки, умови роботи на судні та оплати праці, соціально-побутового обслуговування в морі і в порту, а також порядок і підстави звільнення регулюються законодавством України, цим Кодексом, статутами служби на морських і риболовних суднах, генеральними та галузевими тарифними угодами, колективними і трудовими договорами (контрактами).

В свою чергу: відносини, зазначені у частині першій статті 48 Кодексу, що виникають на судні, яке знаходиться в територіальному морі та внутрішніх водах України і плаває під прапором іншої держави, регулюються законодавством держави, під прапором якої плаває судно, договорами між судновласником і членами екіпажу судна, якщо інше не передбачено міжнародним договором України (ч. 2 ст. 48 Кодексу).

Звичайно працевлаштування моряків для праці за кордоном, у тому числі й в Україні, здійснюється через спеціалізовані агентства, що йменуються крюїнговими. Саме на цій фактично початковій стадії виникнення правовідносин між судновласником і моряком, у межах юрисдикції України, можливо максимально забезпечити захист прав моряка. Дані агенства діють відповідно до Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з посередництва у працевлаштуванні за кордоном, затверджених Постановою Кабінетів Міністрів України від 16.12.2015 року.

Норми численних міжнародно-правових актів і резолюцій Міжнародної організації праці регламентують умови праці на борту морських суден, у тому числі в частині вимог до побутових і житлових приміщень, боротьби з шумами і вібрацією, а також із забезпечення членів екіпажу продовольством. У зв’язку з нестандартними умовами праці моряки наділяються не тільки правами, що мають всі інші категорії працівників (наприклад, право на відпочинок, право на участь у профспілках тощо), але і правами, що жодна інша категорія працівників мати не може. Наприклад, право на репатріацію (право на повернення додому, у випадках, передбачених відповідними правовими нормами).

Важливо зазначити, що з метою покращення рівня якості судноплавства та підвищення рівня захисту трудових прав працівників водного транспорту, необхідним кроком для України є ратифікація Конвенції про працю в морському судноплавстві 2006 р. Порівняно з Конвенцією про трудові договори моряків №22, що є чинною в Україні, Конвенція про працю в морському судноплавстві є досконалішою в частині регулювання трудових договорів. Так, вона містить пряму вимогу до держав-членів щодо того, щоб усі моряки, які працюють на судах, що плавають під їх прапором, мали підписаний трудовий договір. Судновласник і моряк, які є сторонами трудового договору, повинні обов’язково мати копії укладеного між ними трудового договору; кожному моряку вручається документ, що містить відомості про його службу на борту судна. Конвенція охоплює, наскільки можливо, всі сучасні норми існуючих міжнародних конвенцій та рекомендацій про працю в морському судноплавстві, а також основні принципи, що містяться в інших міжнародних конвенціях про працю, з метою забезпечення гідних умов праці та життя для усіх моряків.

Морські перевезення потребують підвищення рівня безпеки

Оскільки ризики, які виникають у морському судноплавстві, можуть призвести до великих збитків, то питання забезпечення безпеки морських перевезень сьогодні є однією з основних проблем мореплавства. Морське страхування – один із найдавніших видів страхування зі своїми багатовіковими традиціями. Вітчизняний ринок страхування морських ризиків знаходиться зараз на етапі становлення, що пов’язане з особливостями історичного розвитку страхової справи в Україні.

Згідно ст. 239 Кодексу, за договором морського страхування страховик зобов’язується за обумовлену плату (страхову премію) у разі настання передбачених у договорі небезпечностей або випадковостей, яких зазнає об’єкт страхування (страхового випадку), відшкодувати страхувальнику або іншій особі, на користь якої укладено договір, понесені збитки.

Об’єктом морського страхування може бути будь-який пов’язаний з мореплавством майновий інтерес, як-то: судно, у тому числі і таке, що будується, вантаж, фрахт, плата за проїзд, орендна плата, очікуваний від вантажу прибуток і вимоги, що забезпечуються судном, вантажем і фрахтом, заробітна плата, інші види винагороди капітана, інших осіб суднового екіпажу, цивільна відповідальність судновласника і перевізника, а також ризик, взятий на себе страховиком (перестрахування). Об’єкт страхування повинен бути вказаний у договорі морського страхування.

Договори морського страхування із страхувальниками-резидентами та договори обов’язкового страхування пасажирів від нещасних випадків, що виникають під час морського перевезення, укладаються страховиками, які визнані такими відповідно до законодавства України, одержали в установленому порядку ліцензії на здійснення цього виду страхування і є членами Морського страхового бюро.

Окремо слід відмітити, що національний ринок страхування морських суден наразі зіштовхнувся з низкою проблем, зокрема, незадовільний технічний стан на внутрішньому водному транспорті України, що потребує відповідних фінансових вливань. Ще однією проблемою є те, що страхові компанії, які не мають достатнього досвіду та фахівців, шляхом демпінгу залучають страхувальників, але в разі настання страхової події виплата страхового відшкодування проводиться не в повному обсязі або взагалі не проводиться, що підриває довіру до страхового ринку в цілому. У зв’язку з цим постає необхідність у підготовці професіональних фахівців, які проводять морське страхування.

Арешт суден як забезпечення морських вимог

Станом на сьогодні спеціальними нормами, які регулюють порядок арешту суден на території України, є Міжнародна конвенція з уніфікації деяких правил щодо накладення арешту на морські судна, 1952 р. (далі – Конвенція) та Глава 4 «Арешт суден» Кодексу. Правила обох нормативних актів передбачають можливість здійснення арешту судна виключно для цілей забезпечення морських вимог.

Частина 2 ст. 42 Кодексу визначає, що арешт судна означає будь-яке затримання судна або обмеження в його пересуванні, що здійснюються для забезпечення морських вимог, зазначених у статті 42 цього Кодексу, під час перебування судна в морському порту України. Судно може бути арештоване чи звільнене з-під арешту тільки за рішенням суду, господарського суду або голови Морської арбітражної комісії.

Перелік морських вимог, у випадку наявності яких можливий арешт судна визначаються ч. 1 ст. 1 Конвенції та ч. 1 ст. 42 Кодексу. Особливу увагу слід звернути на те, що суди при розгляді відповідної категорії справ, посилаючись одночасно і на норми Конвенції, і на норми Кодексу, не беруть до уваги, що переліки морських вимог, наведених у них, суттєво відрізняються. Відносно однаковими є посилання обох нормативних актів на вимоги, які виникають на підставі: позбавлення життя або ушкодження здоров’я судном або у зв’язку з його експлуатацією; договорів використання або фрахтування судна; договорів перевезення вантажу; втрат чи пошкодження вантажу, в тому числі багажу  загальної аварії; буксирування; лоцманського проведення; будування, ремонту та переобладнання судна; докових зборів; дисбурсменських витрат; права власності на судно; спорів між співвласниками щодо експлуатації судна, тощо; застави судна

В окремих пунктах результати порівняння показують, що різниця в тексті викладення норми міняє межі її розповсюдження. Наприклад, п. а) ч. 1 ст. 1 Конвенції посилається на вимогу щодо «збитків, завданих будь-яким судном у результаті зіткнення або в інший спосіб». В той час, як п. 1 ст. 42 Кодексу є більш ширшим, оскільки охоплює «заподіяння шкоди в результаті втрати або пошкодження майна у зв’язку з експлуатацією судна». Крім того, Кодекс передбачає окремі вимоги, не зазначені в Конвенції. Зокрема, вимоги, пов’язані з «заподіянням шкоди навколишньому природному середовищу».

Окремо слід зазначити, що в Україні немає єдиної усталеної судової практики з питань арешту суден. Проблема застосування відповідних спеціальних норм залишається неврегульованою, тому потребує додаткових роз’яснень на законодавчому рівні.

Висновок

Таким чином, питання правового врегулювання відносин, які виникають у сфері морського транспорту є досить актуальним для України і, як видно з вищезазначеного, потребує проведення ряду необхідних дій як щодо вдосконалення інфраструктури транспорту, так і прийняття (ратифікації) відповідних нормативно – правових актів.

Яна Бабенко, юрист

Адвокатская компания Кравец и Партнеры