Архив метки: або

«Думають, що не доведеться повертати гроші. Або борг пробачать»

— На балансі банків-банкрутів перебуває приблизно 40 тисяч іпотечних кредитів фізичних осіб. Загальний борг — 68 мільярдів гривень, — каже Ольга Білай, 38 років, директор департаменту управління активами Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

— На банки «Надра» та «Дельта» припадає близько двох третин боргу. Було укладено понад 26 тисяч кредитних договорів на суму більш як 44 мільярди гривень.

У які роки брали кредити на житло? Скільки позичальників продовжують платити?

— Обслуговується 2–3 відсотки кредитів. Решта позичальників не платять. Більшість позик на купівлю нерухомості були видані до 2009 року. Майже 90 процентів — в іноземній валюті.

Фонд гарантування запропонував програму зменшення заборгованості за іпотечними кредитами. Хто зможе скористатися новими умовами?

— Розроблені фондом умови реструктуризації будуть єдині для всіх банків, що ліквідуються. Участь у програмі добровільна. Скористатися нею зможуть фізичні особи. Серед ключових переваг — переглянули черговість погашення боргу. У першу чергу позичальник платитиме основну суму кредиту — тіло. Потім — процентну ставку. Вона встановлюється на рівні 0,01 відсотка річних. В останню чергу — комісію банку. (Раніше платили навпаки: комісії, відсотки, тіло кредиту. — ГПУ). Після укладення договору про реструктуризацію позичальнику необхідно буде сплатити не менше ніж 10 відсотків від суми кредитної заборгованості.

Якщо боржник виконає всі умови програми — штрафи і нараховані раніше санкції не застосовуватимуть.

Чим це вигідно боржникам, банкам?

— Для нас важливо було знайти баланс між інтересами позичальників і банків. Переглядати валюту позики, курс, пробачати частину боргу заборонено законодавством про систему гарантування вкладів. Позичальники зможуть відновити співпрацю з банками на більш вигідних умовах, ніж передбачено в кредитному договорі. Зменшиться сума боргу. Це полегшить навантаження на сімейний бюджет. Люди, які не платили кредити, відновлять свою репутацію.

Чому боржники не платять?

— Є дві основні причини. По-перше, фінансові труднощі — втратили роботу або зменшився дохід. Друга причина — люди свідомо не платять. Чекають, що буде з банком. Думають, що не доведеться повертати гроші. Або після ліквідації фінустанови борг пробачать. На жаль, така позиція сприяє збільшенню заборгованості.

Якщо громадянин не звернеться до фонду, права вимоги за кредитом будуть продані?

— Усі кредити будуть виставлені на продаж. Позики тих, хто звернеться до фонду, — в останню чергу.

Позичальник може дізнатися, чи продають його кредит, за номером договору на нашому сайті. Крім того, фонд розсилає листи на поштові адреси, які позичальники зазначали під час укладання договору з банком. Вказується дата, час торгів та початкова ціна. Також можна подзвонити на гарячу лінію. Позичальник та поручитель за кредитом не можуть брати участі в аукціонах. Вони відбуваються в системі «Прозорро. Продажі». З 1 лютого торги проходять за голландською системою. Спочатку продають кредит за 100 відсотків балансової вартості — тіло плюс відсотки. Упродовж дня ціна покроково знижується. З осені минулого року на аукціон було виставлено близько 1800 іпотечних кредитів фізичних осіб.

Знижка може бути 80 відсотків

— На умови, що запропонував Фонд гарантування, погодяться менш як один відсоток позичальників. Бо ця програма не є обов’язковою, — ­говорить адвокат 44-річний Ростислав Кравець.

— Реструктуризація іпотеки вигідна банкам, державі. Для фізичних осіб — ні. Дія більшості кредитних договорів закінчується в 2025–2030 роках. Фонд гарантування може дати розстрочку лише на рік чи два. Позичальники за цей період не погасять заборгованість. Вигідніше зачекати, коли іпотечні кредити виставлять на аукціон. І викупити через посередника. Були випадки, коли знижка становила 70–80 відсотків суми позики.

Проблему з валютними іпотечними кредитами потрібно було вирішити ще 2009-го. Перевести їх у гривню. Тоді експерти наголошували, що держава витратила б на це майже 20 мільярдів гривень. Але керівництво Нац­банку не погодилося. Натомість витратили 200 мільярдів гривень, закрили 60 банків. Фактично зробили банкрутами половину населення. Банкрутство банків не пов’язане з боргами за іпотечними кредитами. Основна причина — не розраховуються корпоративні позичальники. Вони часто пов’язані з власниками фінустанов.

Адвокатская компания Кравец и Партнеры

​Законопроект № 7363: шулерство від президента, або Порошенко як гарант вседозволеності

Останнього часу Україна та міжнародна спільнота може спостерігати за «реформаторством» від Петра Порошенка, котре вже неприкрито демонструє насадження узурпації влади, вседозволеності та лобіювання інтересів як самого президента, так і його оточення. «Реформи» насаджують через прийняття законів, що голосуються з порушенням регламенту та під крики Парубія: «Давайте проголосуємо ще один раз, бачу: біжать, біжать».

Таким чином протягнули зміни до кодексів. Коли ж адвокат Ростислав Кравець через запит поцікавився авторами тих, хто ці кодекси писав, виявилось, що відповіді – не існує. Звісно, колективна безвідповідальність за вакханалію та захист інтересів президента та людей, до нього наближених, одна зі «СВОБОД» влади, яку її представники влади доцільним для свого власного застосування. І прикладом такої черговою вседозволеності можна вважати законопроект № 7363.

Щоб зрозуміти, що воно за новела, треба лише прочитати висновок Головного науково-експертного управління ВР 20.12.2017 на проект Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо стимулювання створення та діяльності дрібних фермерських господарств і деконцентрації повноважень у сфері земельних відносин» (реєстр. № 7363 від 06.12.2017 р.).

Мусимо наголосити, що цього разу навіть юристи ВР не витримали того свавілля, яке пропонують узаконити цим шедевром. Висновок на 27 аркушах, який рясніє такими виразами, як:

«суперечить усталеним правилам законодавчої техніки», «не відповідає змісту Конституції України», «містить ряд суперечливих за змістом норм», «у проекті відбувається підміна понять», «в майбутньому може породжувати колізії», «може призвести до певних негативних наслідків». «некоректне вживання у проекті понять», «пропозиція виглядає вразливою з точки зору відповідності конституційним приписам», «потребує більш докладного обґрунтування», «ініційовані новели не корелюються із приписом ч. 3 ст. 22 Конституції України», «необґрунтованим, з точки зору його відповідності Конституції України», «некоректного формулювання», «недоцільним з практичної точки зору».

Правовий нігілізм

Прочитавши усі 27 сторінок висновку, розумієш: від президента України через ВР бажають протягнути такі зміни, частину яких хотіли запровадити з відміною мораторію на землю. Але так як мораторій зняти не вдалося, було і вирішено подати законопроект, який влаштовуватиме тих, хто впевнений, що знає, як потрібно «правильно» розпоряджатись землею. А так як автори цього шедевру заховались за спиною президента, то стає зрозумілим, що Порошенко дав добро на повне свавілля, яке можна записати, назвавши законом.

Новела вражає запропонованими змінами. Як вказано у висновку: «пропонується внести відповідні зміни до 39 законодавчих актів, серед яких: Податковий (далі – ПК України), Земельний (далі – ЗК України), Водний (далі – ВК України), Лісовий (далі – ЛК України), Господарський (далі – ГК України), Цивільний (далі – ЦК України), Бюджетний (далі – БК України) кодекси України, Кодекс України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП), закони України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про місцеві державні адміністрації», «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», «Про оренду землі», «Про оцінку земель», «Про державний контроль за використанням та охороною земель», «Про охорону земель», «Про землеустрій», «Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність», «Про фермерське господарство», «Про регулювання містобудівної діяльності» та ін.» Тобто, як видко з самого початку, хлопчики, що ховаються за спиною президента, вирішили підійти до справи з розмахом, за правилом: гуляти так гуляти.

Проте у висновку таким нахабним законотворцям дається недвозначний натяк про їхній правовий нігілізм, а то й необізнаність у законодавчій галузі: «зміни до ПК (податкового кодексу) України не можуть поєднуватися із змінами до інших законодавчих актів в одному законодавчому акті. Аналогічне зауваження стосується і запропонованих у проекті змін до ст. 64 БК України, які на підставі ч. 5 ст. 4 названого Кодексу мають бути виділені в окремий законопроект». А далі: «розгляд різних за своєю правовою природою відносин в одному законопроекті суперечить усталеним правилам законодавчої техніки… в багатьох випадках пропонуються зміни, не викликані потребами системного вдосконалення законодавства». Але найголовніше, що фахівці Головного науково-експертного управління ВР вказали:

«частина змін, які пропонується внести до інших (ніж ПК України) законодавчих актів, не мають безпосереднього зв’язку з предметом проекту, який згідно з його назвою визначається як стимулювання створення та діяльності дрібних фермерських господарств і деконцентрація повноважень у сфері земельних відносин. Зокрема, йдеться про зміни до Закону України «Про нотаріат», які, на наш погляд, мають недостатньо виважений характер, а доцільність їх прийняття є спірною».

Тож треба погодитись, з фахівцями, зробившими висновок, що є сумнівним те, що запропоновані зміни до закону «Про нотаріат», а також змін до ЦК та ГК України та деяких інших законодавчих актів сприятимуть вдосконаленню правового регулювання, скоріше за все, їх прийняття суттєво зашкодить громадянами та юридичними особи України у реалізації їх прав.

Подвійні повноваження. Для чого?

Юристи Головного науково-експертного управління ВР доволі детально підійшли до вивчення новели від президента і достатньо виважено виписали усі нюанси щодо порядку розпорядження землями і хто за що повинен відповідати при вирішенні цього питання. Так, у висновку вказується, що запропонований президентом законопроект у питанні повноважень у сфері розпорядження земельними ресурсами хоче запровадити підміну понять. «Фактично пропонується визнання «об’єднаних територіальних громад» елементом системи адміністративно-територіального устрою та наділення їх повноваженнями в сфері розпорядження земельними ресурсами замість районів. Однак, такий підхід, на нашу думку, не відповідає змісту ч. 1 ст. 133 Конституції України, яка не передбачає такого елементу системи адміністративно-територіального устрою України, як «об’єднані територіальні громади». «Постановка питання про надання органам місцевого самоврядування статусу суб’єктів управління землями державної власності (якщо саме це мається на увазі у приписах проекту), на наш погляд, є вкрай сумнівною з точки зору відповідності конституційним нормам. Причому у проекті навіть не йдеться про те, що зазначені повноваження закріплюються за органам місцевого самоврядування як делеговані». «Діяльність органів державної влади інституційно та функціонально відокремлена від діяльності органів місцевого самоврядування, тобто від діяльності територіальної громади, яка реалізує своє право «як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи» (ч. 3 ст. 140 Конституції України). По-друге, зазначені органи не можуть здійснювати «державний» контроль, оскільки назва такого контролю формується від органу, який його здійснює — державного органу, а не місцевого самоврядування. Останній має здійснювати самоврядний чи інший загальний контроль, тобто у проекті відбувається підміна понять».

А ще фахівці Головного науково-експертного управління ВР роз’яснюють неукам (або свідомим шкідникам), що посадові і службові особи органів державної влади не можуть призначатися органами місцевого самоврядування.

Розв’язати руки забудовникам

Найоригінальнішім та найнахабнішим та відвертим глузуванням з суспільства є пропонована норма в законопроекті від президента про покладення на Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України повноважень щодо «формування державної політики у сфері земельних відносин; координації діяльності центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної, картографічної діяльності, землеустрою та кадастру». Яке відношення ця структура може мати до земельного питання? І чи не протягують законопроект під пана Зубка, який нині обіймає посаду Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України в уряді Гройсмана?

Юристи Головного науково-експертного управління ВР доволі толерантно прокоментували те, що в народі назвали б прямим текстом: лобіювання інтересів забудовників. У Головному науково-експертному управлінні ВР вказали ж: «до основних завдань Мінрегіону належить, зокрема, забезпечення формування та реалізація державної регіональної політики, політики у сфері будівництва, містобудування… некоректним є надання центральному органу виконавчої влади, що здійснює управління у сфері містобудування шляхом планування територій на державному рівні, повноваження щодо формування державної політики у сфері земельних відносин, оскільки такі зміни можуть призвести до порушення балансу інтересів у сфері планування й забудови територій та охорони земель. Найбільш вразливими у цьому відношенні стануть землі населених пунктів, приміські, зелені зони, у використанні яких ще більше, порівняно з теперішнім станом, переважатимуть потреби забудовників, а не питання забезпечення екологічної безпеки. Вважаємо, що повноваження з формування державної політики у сфері земельних відносин, у тому числі щодо використання й охорони земель, повинні належати до відання центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища та екологічної безпеки».

То чиї інтереси через цей законопроект лобіює Петро Порошенко? Кияни вже сьогодні потерпають від любих друзів президента, яких він окрилив своєю прихильністю, а тому ці друзі знищують пам’ятки архітектури і забудовують усі ділянки, до яких дотягнуться їхні загребущі лапи.

А ще фахівці Головного науково-експертного управління ВР вказали: «вважаємо, що скасування інституту державної експертизи землевпорядної документації може призвести до певних негативних наслідків. Адже така експертиза забезпечує перевірку, аналіз та оцінку об’єктів експертизи на предмет їх відповідності вимогам законодавства, встановленим стандартам, нормам і правилам». А от хто зацікавлений у запропонованих президентом змінах, так це ті, хто поклав оком на землі задля їх неналежного використання у корисних цілях і не в інтересах громад та українців загалом.

Цікава норма: багаті ні за що не платять

Кияни пам’ятають скандал, пов’язаний з нинішнім президентом України, коли з’ясувалось, що одна з найбагатших осіб країни не платить за оренду землі підприємств, які вважає своєю власністю. А існує рішення Київської міської ради VI скликання від 2 квітня 2009 року N 141/1197 Про питання користування землею ВАТ «Завод «Ленінська кузня», згідно якого було надано пільги щодо плати за землю на період з 01.04.2009 до 01.04.2013 відкритому акціонерному товариству «Завод «Ленінська кузня» в частині коштів, що зараховуються до бюджету м. Києва, зменшивши суму земельного податку на 99 відсотків (документ). І питання щодо подібних пільг для підприємств олігархії ледь було урегульовано. Проте, Петро Олексійович, видко, звик, що усі винні йому, а він – ні за що не повинен платити, причому ані податків в країні, де став президентом, ані за оренду землі. Тож не дивно, що і пропонований законопроект № 7363 має цікаві норми, по яких також з критикою пройшлось Головне науково-експертне управління ВР.

Зокрема, у висновку вказано: «у змінах до пп. 12.3.7 п.12.3 ст. 12, п. 281.1 ст. 281 ПК України пропонується надати право органам місцевого самоврядування встановлювати індивідуальні пільгові ставки місцевих податків та зборів для окремих юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців і фізичних осіб або звільняти їх від сплати таких податків та зборів. Зокрема, це стосується пільг із податку на землю у випадках, передбачених цим Кодексом. Пропозиція щодо встановлення саме ІНДИВІДУАЛЬНИХ пільг, тобто пільг конкретним платникам податку, а не однорідним групам платників податків, що характеризуються конкретною ознакою, не узгоджується як із диспозицією даної норми, якою заборонено встановлення індивідуальних пільг, так і в цілому не відповідає принципу рівності усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації».

Отже, як видко, президентським законопроектом передбачається скасування звільнення від сплати земельного податку для певного кола фізичних осіб. Тож фахівці Головного науково-експертного управління ВР у висновку констатували: «внесена законодавча пропозиція виглядає вразливою з точки зору відповідності конституційним приписам, згідно з якими при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (ч. 3 ст. 22 Конституції України)».

Зіпсувати життя фермерам

Пропонований законопроект № 7363, який начебто і подавався задля стимулювання створення та діяльності дрібних фермерських господарств, насправді може призвести до того, що фермери перестануть працювати, або будуть змушені працювати в умовах, що більш схожі на кріпосницькі. Та хіба в сучасній Україні вперше викладають погіршення умов за покращення? У цієї влади, влади циніків та відвертих нахаб, погіршення життя громадян видається за покращення, підвищення цін на газ та електрику в угоду монополісту, як подарунок українцям, а інфляція, що призводить до зубожіння населення, як щастя для народу.

Так само і законопроект № 7363 покликаний покращити життя фермерів, як припарка для оживлення мерця. Проте і тут фахівці Головного науково-експертного управління ВР гарно пройшлись по запропонованій новелі.

Так, наприклад, у висновку вказано: «виходячи з аналізу пропонованих положень до ПК України, вважаємо, що така підтримка має скоріш декларативний характер. Зокрема, відповідно до положень нової редакції пп. 4 п. 291.4 ст. 291 ПК України пропонується надати право фізичним особам – підприємцям, які здійснюють діяльність виключно в межах фермерського господарства, зареєстрованого відповідно до Закону України «Про фермерське господарство», бути платниками єдиного податку четвертої групи, виділивши їх в окрему підгрупу. Однак, наразі фермерське господарство може бути платником податку цієї групи, зареєструвавшись відповідно до ст. 1 Закону України «Про фермерське господарство» як юридична особа. Виділення ж вказаних суб’єктів в окрему групу призведе лише до встановлення суттєвих додаткових вимог до реєстрації фермерів як платників податку четвертої групи (зокрема, здійснення господарської діяльності за місцем податкової адреси; заборона використання праці найманих осіб; обмеження площі сільськогосподарських угідь тощо), обґрунтування яких у документах, супровідних до законопроекту, відсутнє». А далі: «тобто, за змістом запропонованих положень фактично йдеться про скасування відповідних пільг з земельного податку для сільськогосподарських виробників – платників єдиного податку четвертої групи та запровадження єдиної ставки земельного податку для відповідної категорії земель у відповідній адміністративно-територіальній одиниці і відповідно диференційованих ставок єдиного податку, а не однакової ставки єдиного податку на всій території України, як це передбачено чинної нормою».

Загалом, усі, хто зацікавиться запропонованим президентом погіршенням для фермерів, можуть більш детально ознайомитись з критикою цих нововведень від Головного науково-експертного управління ВР, почитавши висновок з 10 по 14 сторінки, безпосередньо подивившись його на сайті ВР.

Своїм все, народу – погіршення

Торкнулося Головне науково-експертне управління ВР і багатьох інших питань, котрі за пропозиціями президента повинні бути змінені. Так, фахівці цього управління у висновку вказують: «вважаємо, що ст. 87 ВК України слід залишити у чинній редакції, згідно з якою контроль за створенням водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також за додержанням режиму використання їх територій, здійснюється Держекоінспекцією України, і яку пропонується виключити, поклавши ці функції лише на «виконавчі комітетами сільських, селищних, міських рад».

Також Головне науково-експертне управління ВР стало на захист простих громадян, зазначивши у своєму висновку до запропонованого законопроекту, що «обласні ради як органи місцевого самоврядування несуть відповідальність за економічний і соціальний розвиток відповідних територій, управління не підтримує виключення з їх повноважень «координацію діяльності місцевих органів земельних ресурсів»; «здійснення контролю за використанням і охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства» (зміни до ст. 9 ЗК України). Це зауваження стосується також і позбавлення відповідних повноважень місцевих рад у ст. 12 цього Кодексу.

Звертаємо увагу на те, що обмеження розміру земельної ділянки, «що надається громадянину в оренду для городництва» («не може перевищувати 0,6 гектара») у змінах до ч. 2 ст. 36 ЗК України виглядають неправомірними, оскільки ні ЗК України, ні Закон України «Про оренду землі» не передбачають обмежень щодо оренди землі у цілому. Окрім того, незрозуміло, яким чином буде діяти таке обмеження до тих громадян, які вже орендують земельні ділянки для городництва площею, більшою, ніж 0,6 га».

Виписано у висновку і зауваження щодо зміни до Земельного Кодексу України щодо зменшення розмірів земельних ділянок, які безоплатно передаються громадянам із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства, з «не більше 2,0 гектара» до «не більше 1,0 гектара». Під такими пропозиціями від президента фахівці Головного науково-експертного управління ВР вказали, що ініційовані новели не корелюються із приписом ч. 3 ст. 22 Конституції України, за яким «при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод».

Розкритиковано у висновку і нову редакцію ст. 117 ЗК України. Представники управління у висновку вказують: «вважаємо недоречним виключення із земель державної власності, які не можуть передаватись в комунальну власність, земельних ділянок, «що використовуються Чорноморським флотом російської федерації на території України на підставі міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України» (чинна редакція ч. 2 цієї статті). Крім того, у новій редакції ч. 2 цієї статті слід вказати, що землі під водними об’єктами загальнодержавного значення мають бути віднесені до «земель державної власності, які не можуть передаватися у комунальну власність».

Також висунуто претензії і до нової редакції новій ст. 119 «Набуття права на земельну ділянку за давністю користування (набувальна давність)» Земельного кодексу України: «управління не підтримує виключення умов, за яких відбувається таке набуття (добросовісне, відкрите і безперервне користування земельною ділянкою та відсутність документів, які свідчили б про наявність у них прав на цю земельну ділянку). Адже нова редакція, відповідно до якої таке набуття здійснюється лише «в порядку безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами (які ними користуються понад 15 років) згідно із статтею 118 цього Кодексу у межах норм, визначених ст. 121 цього Кодексу», не дає уявлення про умови, за яких відбувається набуття права на земельну ділянку за давністю користування» — зазначено у висновку.

Не києм, то палицею

Не можливо в одному матеріалі викласти всі зауваження від Головного науково-експертного управління ВР. Усі вони кричущі та вказують на те, що законопроект від президента містить багато суперечливих за змістом норм, та норм, які в майбутньому можуть породжувати колізії.

Але зрозуміло одне: якщо законопроект подано від президента, то він в курсі, що саме викладено у цьому законопроекті, а це означає, що президент не проти порушення норм Конституції України, аби лише отримати те, що потрібно олігархату, представникам влади та тим, хто бажає накласти лапою не лише на права українців, а й на українську землю, зокрема в інтересах забудовників.

Проте є ще декілька зауважень від Головного науково-експертного управління ВР, на які варто звернути увагу.

Так, у висновку вказано: «у ч. 1 ст. 33 Закону пропонується передбачити, що державні кадастрові реєстратори матимуть доступ в онлайн-режимі до відомостей, що містяться у Державному реєстрі прав про зареєстровані речові права на земельні ділянки та їх обтяження. Фактично йдеться про повний доступ державних кадастрових реєстраторів до даних про будь-яке нерухоме майно, які містяться у Державному реєстрі прав, що, на нашу думку, збільшить ризики правопорушень, зокрема, рейдерства, у цій сфері. Це ж саме зауваження стосується змін до ст. 30 Закону України «Про Державний земельний кадастр».

Також управління звертає увагу на те, що «нова редакція частини 3 статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», в якій встановлюються виключні випадки, на які не поширюється заборона щодо передачі земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб (визначена чинною нормою «у разі відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону»), суперечить чинному законодавству та призведе до його порушення. Так, випадок «розташування на земельній ділянці будівлі (споруди), що перебуває у власності фізичної або юридичної особи» (п. 1 ч. 3 ст. 24), сприятиме легалізації самочинного будівництва та самовільному зайняттю земельної ділянки».

Підсумок

Здавалося б, навіщо від президента подавати законопроект, котрий розв’язує руки забудовникам, має суперечливі та невиважені норми, а також у якому запроваджують підміну понять? Навіщо особі, що на весь світ говорить про демократію та законність, так цинічно демонструвати через такий законопроект неповагу до суспільства, верховенства права та Конституції України? А саме на цьому законопроекті наголошують ставленики президента, отже гарантом чого є президент України? Де його функції, як гаранта Конституції, у чому вони полягають? Чи все ж він гарант деспотизму та свавілля, а також виступає гарантом схем, за якими можна і надалі займатись беззаконням?

Конфлікти і закони

Адвокатская компания Кравец и Партнеры

Не руйнувати практику, або Скільки потрібно нардепів, аби втручання в правосуддя не вважалося посяганням на незалежність Феміди

Член ВРП Микола Гусак фактично розставив крапки над «і» в черговому провадженні щодо фігурантів так званих справ майдану.

Вища рада правосуддя розглянула чергову дисциплінарну скаргу служителя Феміди, який потрапив під дію першого люстраційного закону. І, як завжди в таких випадках, суддя залишився ні з чим. Водночас законникам з Одещини пощастило більше, адже після вивчення їхньої скарги ВРП все ж визнала факт утручання в правосуддя з боку народного депутата.

Попередня перевірка

Голова Ради Ігор Бенедисюк повідомив, що представник Наталії Антонової з Голосіївського районного суду м.Києва, адвокат Ростислав Кравець подав скаргу на рішення першої дисциплінарної палати ВРП про внесення подання щодо звільнення з посади. Керівник колегіального органу нагадав, що дисциплінарну справу стосовно Н.Антонової було відкрито за постановлення ухвал про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо двох учасників масових акцій протесту.

Дисциплінарна палата дійшла висновку, що слідчий суддя Н.Антонова «не сприяла виконанню завдань кримінального провадження та забезпеченню належної охорони прав, свобод і законних інтересів підозрюваних, повного й неупередженого судового розгляду з тим, щоб особи не були піддані необґрунтованому процесуальному примусу». Крім того, порушила вимоги закону щодо контролю за додержанням прав особи в кримінальному провадженні.

«Під час попередньої перевірки матеріалів скарги встановлено, що викладені в ній доводи не спростовують висновків, покладених в основу рішення палати», — зазначив І.Бенедисюк.

Переконливий виступ

Перед тим як члени ВРП мали б усамітнитись, до них звернувся доповідач у справі Микола Гусак: «Я зіткнувся з випадком, коли позиція судді не є правомірною та законною. Двох учасників акцій протесту побили, але суддя не звернула на це уваги, обравши запобіжний захід у вигляді 60 діб тримання під вартою, при цьому не виконавши вимог ст.206 Кримінального процесуального кодексу. Сподіваюся, що ВРП залишить у силі рішення дисциплінарної палати й не руйнуватиме практики».

Виступ М.Гусака фактично поставив крапку в черговій справі фігурантів так званих справ майдану. Тож не дивно, що Рада залишила в силі рішення палати.

Втім, представник Н.Антонової запевнив, що оскаржуватиме вердикт у судовому порядку.

Мандат не в поміч

Крім того, ВРП розглянула повідомлення суддів Апеляційного суду Одеської області Лариси Грищенко, Валентини Олініченко та Віталія Мандрика про втручання в їхню діяльність заступника голови Комітету Верховної Ради з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Георгія Логвинського.

Член колегіального органу Ірина Мамонтова доповіла, що 9 грудня 2016 року комітет направив листи до Генеральної прокуратури, ВРП, Вищої кваліфікаційної комісії суддів, уповноваженого ВР з прав людини та Апеляційного суду Одеської області щодо вжиття заходів індивідуального характеру з огляду на порушення прав громадянина США та Ізраїлю під час розгляду судової справи. Підписав їх Г.Логвинський. У цьому зверненні дано оцінку ухвалі Малиновського районного суду м.Одеси та викладено прохання вжити заходів реагування для усунення порушень прав і свобод особи.

Також І.Мамонтова повідомила, що одеські судді у свою чергу направили листа до ГПУ стосовно можливих неправомірних дій нардепа, пов’язаних із утручанням в їхню діяльність. Цей лист із вул. Різницької переадресували до прокуратури Одеської області, під юрисдикцію якої підпадає місце можливого вчинення кримінального правопорушення. Однак обласна прокуратура, всупереч приписам ст.214 КПК, у внесенні відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань відмовила.

Рада, ознайомившись із скаргою, визнала факт утручання нардепа в роботу суддів. Крім того, було вирішено звернутися до парламенту з проханням ужити заходів для недопущення народними обранцями дій, що можуть бути розцінені як утручання в діяльність суддів.

Одночасно колегіальний орган вирішив унести до ГПУ подання про виявлення та притягнення до встановленої законом відповідальності осіб, які допустили бездіяльність, що порушує гарантії незалежності суддів, зокрема невнесення до ЄРДР відповідних відомостей за повідомленням суддів Апеляційного суду Одеської області.

Що дозволено Юпітеру…

Схожість цих справ у тому, що в обох фігурують народні обранці. Проте звернення одного нардепа, хай і від імені комітету, у ВРП розцінюється як тиск, а ухвалення більшістю парламенту закону про люстрацію суддів (як і деяких інших актів, як-от про індивідуальну амністію) — як необхідність з огляду на «революційну доцільність» та «запити суспільства».

Така логіка здатна завести в глухий кут: колись Верховна Рада може вирішити ухвалити акт, який, наприклад, для відновлення довіри з боку світової спільноти встановить спеціальну дисциплінарну відповідальність суддів за порушення прав іноземних громадян. Або (що з розряду фантастики) — за недотримання гарантій незалежності самих суддів та незаконне притягнення їх до дисциплінарної відповідальності.

І тоді цей або новий склад ВРП, аби «не руйнувати практику», буде змушений так само погоджувати звільнення тих, кого сьогодні начебто захищає.

КОМЕНТАР ДЛЯ «ЗіБ»

Ростислав КРАВЕЦЬ, адвокат АК «Кравець і партнери»:

— Усі рішення Вищої ради правосуддя, що стосуються притягнення до дисциплінарної відповідальності та звільнення так званих суддів майдану, незаконні й будуть у подальшому оскаржені.

Наприклад, під час засідання член ВРП Микола Гусак, який був доповідачем у справі за скаргою Наталії Антонової з Голосіївського районного суду м.Києва, попросив притягнути її до дисциплінарної відповідальності, аби «не руйнувати практику». За таких обставин говорити про засади справедливості й законності, на мій погляд, недоречно й нерозумно. Це рішення буде оскаржено в судовому порядку.

Далі, що досить імовірно, будемо готувати заяву вже до Європейського суду з прав людини. Оскільки, вважаю, нині в Україні немає незалежного правосуддя. До речі, у Страсбурзі відкрито вже понад 10 проваджень стосовно рішень ВРП з аналогічних питань.

ЮРІЙ ІВАНОВ, ЗіБ

Адвокатская компания Кравец и Партнеры

Невидима робота Валерії Гонтаревої, або Чому гроші Януковича не конфіскують

Якщо Генпрокуратура не збере необхідні докази, активи Януковича в «Ощадбанку» формально вважатимуться приватною іноземною інвестицією.

Цього тижня у парламенті до розгляду готується закон про спецконфіскацію, який минулого тижня депутатам направив Кабмін. Баталії очікуються гарячі. «Батьківщина» і «Самопоміч», імовірно, виступлять проти законопроекту Мін’юсту. Радикали Олега Ляшка кажуть, що ще не визначилися: за словами глави банківського комітету Сергія Рибалка, там поки що не бачили документ, підготований урядом (його, втім, ще немає і на сайті Ради).

А тим часом прем’єр Володимир Гройсман вже заклав 1,5 млрд доларів Януковича з рахунків «Ощадбанку» до бюджету на 2017 рік. Чи не поспішив глава уряду? Чи не повторить він помилку свого попередника Арсенія Яценюка, який також запевняв, що кошти з «Ощадбанку» опиняться в бюджеті вже цього року.

Колега Гройсмана, міністр юстиції Павло Петренко, більш обережний у прогнозах. За його словами, навіть у випадку, якщо Верховна Рада зараз почне «дуже активно» працювати із законопроектом, закон може набути чинності на початку жовтня, після чого почнеться судова процедура спецконфіскації і судова тяганина може тривати роками.

«Власник може прийти до суду, назвати себе стороною процесу і судитися за це майно скільки завгодно років», – зазначив міністр.

Петренко пояснив механізм конфіскації. «Якщо не з’являється ця офшорна компанія і її представники в суді, суд у рамках окремого провадження перевіряє докази і списує гроші в бюджет. Якщо хтось з’являється і каже: «Ми – власники», тоді вони повинні довести, яким чином вони легально отримали 300 мільйонів. Як може офшорна компанія з директором на Кіпрі або з литовським двірником провести операцію і отримати легально 300 мільйонів?» – пояснив він.

Отже, не перший погляд, усе зрозуміло. Якщо закон ухвалять, то офшорні компанії, власники заарештованих в «Ощадбанку» активів будуть змушені доводити, звідки у них взялися мільйони і мільярди. Якщо не доведуть легальність – за рішенням суду кошти може бути передано до бюджету. Причому скасувати рішення української Феміди в міжнародних судах буде дуже складно: такого роду спецконфіскація – світова практика.

Але є одна проблема, про яку в уряді поки що не дуже хочуть говорити. Як пояснює секретар Комітету ВР з нацбезпеки і оборони Іван Винник, один з авторів чергового «спецконфіскаційного» законопроекту №4890 (планувалося, що документ розглянуть влітку, але цього не сталося), спецконфіскація спрямована виключно на активи осіб, «уповноважених виконувати функції держави, накопичені з невідомих джерел за період перебування на державній службі».

Простіше кажучи, конфіскувати до бюджету можна не будь-які активи, чию легальність походження не підтверджено, а лише активи чиновників, суддів і т.д.! І це логічно, бо інакше могла б постраждати половина працюючого населення країни, яка з тих чи інших причин змушена працювати в «тіньовому секторі» економіки. Як стверджують у ДФС, з дев’яти мільйонів українців, які працюють офіційно, п’ять отримують мінімальну зарплату. Зрозуміло, що переважна більшість цих людей отримують доплату «в конверті».

Як ми вже казали, урядовий варіант законопроекту офіційно досі не представлено. Та «РБК-Україна» опублікувало документ та пояснювальну записку до нього, які явно вказують на «адресність» законопроекту, тобто спрямованість проти держслужбовців-корупціонерів, а не населення.

«Законопроектом пропонується застосування інституту виключно до майна, яке виявлено під час розслідування корупційних злочинів відносно особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування», – йдеться у пояснювальній записці.

У разі подання позову до номінального власника активів прокурор має довести, що підозрюваний у кримінальній справі фактичний власник може прямо чи опосередковано розпоряджатися цими коштами. І саме в цьому причина, чому шанси конфіскувати активи Януковича в «Ощадбанку» наразі абсолютно примарні. Справа в тому, що Генпрокуратура вже два роки не може знайти докази, які б підтверджували, що офшорні компанії (власники заморожених вкладів) належать оточенню Януковича (екс-главі НБУ Сергію Арбузову). Поки що це тільки припущення. Сам Арбузов свою причетність до компаній категорично заперечує.

Нещодавно генпрокурор Юрій Луценко злітав на Кіпр, щоб попросити допомоги у тамтешньої влади. «Півтора мільярда доларів Арбузова перебувають в Україні, але ми не можемо їх забрати в бюджет, доки не дізнаємося, що офшори, за якими значаться ці гроші, не пов’язані з ним особисто», – пояснив Луценко. Генпрокурор додав, що відповідь на запит про офшорні фірми має надати міністерство юстиції Кіпру.

Тим часом юрист Ростислав Кравець називає дії генпрокурора піаром. «Краще було б підготувати документи, що підтверджують незаконність походження вказаних коштів та переказ їх на рахунки, підконтрольні Арбузову. А також надати документи, які б пояснювали, чому виникли такі підозри. У разі, якщо таку інформацію не буде надано, кіпрська сторона може не розкрити бенефіціарів, а також не відкрити кримінальне провадження», – вважає адвокат.

Такої ж думки дотримується й екс-міністр закордонних справ Костянтин Грищенко. За його словами, європейці, як правило, надають правову допомогу, якщо йдеться про відмивання корупційних доходів. Але в даному випадку відповідь кіпріотів може бути й негативною. Крім того, власники компаній можуть бути підставними людьми. Що тоді?

За словами юристів-міжнародників, якщо Генпрокуратура не проведе розслідування і не надасть доказів, активи Януковича в «Ощадбанку» формально вважатимуться приватною іноземною інвестицією у цінні папери Мінфіну. Прокуратура повинна буде обґрунтувати, чому власники цих активів – бенефіціари кіпрських компаній – є лише номінальними, а не фактичними власниками. Інакше за такою ж схемою можна буде бездоказово конфіскувати активи будь-якого іноземного інвестора, що одразу могло б спровокувати паніку серед власників українських цінних паперів.

Цікаво, що першою про «абсолютно законне інвестування в Україну» заговорила два місяці тому глава Національного банку Валерія Гонтарева. Минулого тижня «від імені інвестбанкірів» цю позицію обґрунтував керуючий групою британських інвестиційних фондів East Prospect Fund і European Litigation Fund Володимир Бобильов. Експерт опублікував на сайті «Цензор» свій перший і єдиний блог, в якому розповів про невинуватість фінансового брокера (компанії ICU Валерії Гонтаревої), котрий брав участь у придбанні ОВДП для офшорних компаній Арбузова у 2013 році. Ніхто не намагається стверджувати, що автор готував свій текст з подачі Нацбанку. Проте не можна заперечити той факт, що тезисно стаття Бобильова є відображенням позиції Валерії Гонтаревої.

Експерт звертає увагу на те, що якби щодо арбузівських компаній-нерезидентів та їхніх бенефіціарів були підозри у відмиванні грошей, то «їхні рахунки було б заблоковано іноземним банком або контролюючими організаціями країн, в яких їх було відкрито, ще в момент спроби переказу коштів в Україну». Бобильов акцентує увагу, що до нерезидентів, яких Генпрокуратура чомусь пов’язує з Арбузовим, з точки зору міжнародного права не було претензій не тільки в 2013 році, а й сьогодні.

«Чи є згадані компанії-нерезиденти в списках FATF зараз? Чи є судове рішення, яке доводить, що ці нерезиденти пов’язані з оточенням Януковича? Наскільки я розумію, цих компаній і зараз у списках FATF немає. Як немає і судових рішень щодо членів «сім’ї», – пояснює експерт.

У підсумку Володимир Бобильов робить висновок про необґрунтованість претензій на адресу «сімейних» фінансистів, які «роблять дуже складну і часом невидиму роботу із залучення капіталу до країни».

Цікаво, але інвестбанкір, який став на захист Гонтаревої, не звернув уваги на один факт. У 2014 році Генпрокуратура попросила у суду дозволу на арешт рахунків численних нібито арбузівських компаній через те, що ці фірми «можуть бути пов’язані з легалізацією (відмиванням) незаконно отриманих доходів». Про це прямо сказано в рішенні Печерського суду, датованому 24 червня 2014 року. Цей документ – єдине, що стримує кіпрських власників ОВДП від того, щоб зняти свої кошти з рахунків в «Ощадбанку». Але якщо інвестбанкіри, які «співчувають» Гонтаревій, зуміють оскаржити факт відмивання коштів, то тоді вже ніщо не завадить замороженим активам знову опинитися на Кіпрі.

Ростислав Кравець вважає, що свідчення учасників «схем» з грошима Януковича могли б кардинально розв’язати проблему. «Але, я думаю, вона (Гонтарева) ніколи не дасть такі свідчення. Адже вони були б підставою для притягнення її до кримінальної відповідальності», – наголосив юрист. Тому, хоч як дивно, але зараз інтереси власників $ 1,5 млрд, арештованих в «Ощадбанку», і Валерії Гонтаревої збігаються: обидві сторони зацікавлені в тому, щоб формально дії кіпріотів і далі вважатися законними. В іншому випадку господарі фірм втратять свої півтора мільярда, а Гонтарева зазнає репутаційних втрат, і не лише їх…

Але як у такому разі конфіскувати активи? З доказів у Генпрокуратури є лише історія дворічної давнини про 117 млн грн, які Арбузов нібито розікрав на своєму банківському телебаченні. Причому ця історія так і не дійшла до суду.

Як уряд планує вирулювати з цього становища – загадка. Показовою тут є історія з латвійськими $ 50 млн, які нібито також належали Арбузову і були конфісковані до бюджету балтійської країни. Україна намагається забрати ці гроші. А тим часом Арбузов, за його словами, вже має офіційну довідку, що вкладів у латвійських банках у нього… немає. Чи вдасться українській делегації переконати латвійських партнерів у протилежному?

Поки що зрозуміло лише одне. Без Гонтаревої у Луценка не буде доказів про зв’язок активів в «Ощадбанку» з Арбузовим. Без доведеного зв’язку ці кошти просто не підпадуть під закон про спецконфіскацію. Кого зроблять крайнім у цій ситуації – залишається лише здогадуватися.

Інна Михайлівська, для «Главкома»

Адвокатская компания Кравец и Партнеры

Е-декларування: другий раз у перший клас, або Небезпечні експерименти для України

Нарешті замайорів на обрії черговий антикорупційний рубікон, до якого довго й виснажливо тягнулися реформаторські кола України і Європи.

Адже перше вересня 2016 – офіційно анонсований день чергового запуску системи електронного декларування. Саме від цієї дати й має розпочатися зворотній відлік до найвизначнішої події незалежної України – надання країнами Євросоюзу безвізового статусу. Окрім того, запуск е-декларування, як очікують розробники системи, має суттєво полегшити контроль матеріальних статків держслужбовців з боку державних органів та громадськості. Масштаб проекту торкає інтереси всіх без виключення громадян України. Та, попри створення аури антикорупційної прозорості навколо події, на перший дотик виявилося надто багато темних плям і каламутних схем, що потребували подальшого дослідження й відкритої дискусії. Взявшись прояснювати ситуацію та дедалі занурюючись у тему, я наштовхнувся на суцільний морок, факти маніпулювання, сувору секретність навколо практично всіх аспектів проекту, починаючи від постановки задачі і «публічного» тендеру, завершуючи введенням системи в експлуатацію. Про все це – в даній статті детальніше…

З чого все почалося?

Для тих, хто не слідкував за розвитком подій, варто наголосити, що спроба старту вищезгаданого е-декларування робиться не вперше. Так, два тижні тому, 15.08.16, після відкритого тестового запуску сайту portal.nazk.gov.ua експертне середовище ІТ-фахівців виявило чисельні нарікання на якість побудови системи, попри те, що громадська антикорупційна спільнота до того анонсувала 100% готовність і надійність програмного продукту. Наслідком фальстарту стало критичне посилення тиску на українську владу з боку громадськості та європейського політикуму на межі міжнародного скандалу, і зрештою – епічне перенесення запуску е-декларування на день, коли першокласники йдуть до школи. З тією різницею, що наш «першокласник» вдруге на місяць складає той самий вступний іспит…

Відмотуючи у хронологічному порядку всі події стосовно впровадження е-декларування, у мене як дослідника, стали виникати запитання: що ж дійсно відбулося, хто за це відповідає і як бути далі? Інформація, яку вдалося зібрати, не мала б ніякої цінності, якби не консультативна допомога ІТ-експертів, котрі розповіли, як насправді має проходити процес впровадження програмних продуктів, від А до Я. Порівнявши промислові стандарти з тим, що зроблено в цій історії, я вирішив зробити підсумкову публікацію, а також підвести попередні висновки.

Отже, повернемося до самого початку.

Ідея електронного урядування виникла в 2014. Того ж року, в жовтні, внаслідок прийняття Верховною Радою пакету антикорупційних законів, повинні були утворитися нові державні органи: Національне антикорупційне бюро України (НАБУ) та Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК). Закон України «Про запобігання корупції», в статті 47 визначив способи обліку та оприлюднення декларацій державних службовців. А саме, Законом визначено, що подані через сайт НАЗК декларації включаються до Єдиного державного реєстру, який має контролювати Національне агентство.

Варто зазначити, що з цього моменту й розпочинаються різні тлумачення, а місцями й – маніпулювання суспільною думкою. Зверніть увагу: в тексті закону не існує жодного посилання на «систему електронного декларування».

Старший партнер адвокатської компанії «Кравець і партнери», Ростислав Кравець, підтверджує мій попередній висновок: «Правильніше було б говорити не про електронне декларування, а про централізацію подання декларацій та розміщенні їх в електронній формі. Це викладено в статтях 45 та 47 Закону.

Ст. 45. п1: Особи, зазначені у пункті 1, підпункті «а» пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, зобов’язані щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі — декларація), за минулий рік за формою, що визначається Національним агентством… Ст. 47. п1: Доступ до Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, на офіційному веб-сайті Національного агентства надається шляхом можливості перегляду, копіювання та роздруковування інформації, а також у вигляді набору даних (електронного документа), організованого у форматі, що дозволяє його автоматизоване оброблення електронними засобами (машинозчитування) з метою повторного використання.»

Тобто, Закон, як бачимо, напряму не визначає ані форми подання, ані назви способу введення декларованих даних, ані моделі обліку та обробки декларацій.

Сюрпризи, приховані в Технічному завданні на е-декларування

То ж звідки взялася вимога Євросоюзу до автоматизованої захищеної системи електронних декларацій, якщо ми діємо у рамках українського законодавства?

Відповідь на це запитання можна знайти на сайті Програми Розвитку ООН(ПРООН) в технічному завданні на розробку цієї системи.

edeklaraciya1

Як бачимо, ПРООН обґрунтовує доцільність відмови від паперових носіїв тим, що це буде ефективніше. І тут нема з чим сперечатися. Та неправдива інформація про те, що Закон зобов’язує створити саме «систему електронного декларування» вже викликає сумніви принаймні щодо компетентності розробників ТЗ. Саме тому і виникло питання: хто ж опрацьовував ТЗ на систему і які ще сюрпризи в ньому приховані?

Опитування фахівців ІТ галузі та пошук у відкритих джерелах не дали жодного результату. Хто конкретно розробляв технічне завдання державного рівня, які експертизи воно пройшло, які висновки по якості документу, достеменно не відомо. Єдина згадка про розробника ТЗ зустрічається у статті сайту ain.ua під назвою «ПР ООН ищет IT-компанию, которая создаст систему онлайн-деклараций для всех украинских чиновников«. В матеріалі згадується Дмитро Чаплінський як технічний спеціаліст, котрий брав участь у створенні ТЗ під егідою Всесвітнього Банку. Подальший пошук інформації про рівень компетенції Дмитра та його портфоліо проектів вивів на проект Дениса Бігуса «Канцелярська сотня», де він вперше і позиціонувався в публічній площині. Примітно, що в ІТ-середовищі про нього ніхто з опитаних «мастодонтів» вітчизняного ринку не чув, хоча він отримав статус радника Світового банку і увійшов у міжвідомчу групу з впровадження Єдиного державного реєстру, котра супроводжує проект е-декларування. Дмитро Чаплінський має свій персональний блог на bihus.info. В його описовій частині наводиться чи то креативна довідкова інформація про автора, чи зашифроване послання інопланетянам, цитую: «блаблабла пітон блаблабла реєстр блаблабла 600 гривень».

edeklaraciya2

Подальший пошук інформації про активність і компетенції радника Світового банку до 2015 року виводить на факт, що він мав на фейсбуці інші ім’я та прізвище, а саме – Анатолій Черненко. Аби переконатися в цьому, можна перейти за лінком

edeklaraciya3

Зазнавши повне фіаско в справі пошуку розробників ТЗ, беруся аналізувати його зміст. Для цього мені знадобляться досвідчені фахівці з програмування та інформаційної безпеки. Звертаюся до них із запитаннями про якість постановки задачі.

«Насамперед зверніть увагу на наявність у ТЗ конкретних вимог до функцій захисту (послуг безпеки) та до гарантій. А саме, в завданні мають бути описані критерії конфіденційності, цілісності, доступності, у відповідності до вимог НОРМАТИВНИХ ДОКУМЕНТІВ СИСТЕМИ ТЕХНІЧНОГО ЗАХИСТУ ІНФОРМАЦІЇ, а також профіль захищеності майбутньої системи. Якщо цього в ТЗ немає, але написано загальними фразами, що система має бути захищена, це перша ознака низької якості документу. І водночас – серйозний привід турбуватися про подальшу долю проекту,» – радить директор по захисту інформації компанії Global Intecraty Дмитро Дніпровський.

Детальне дослідження мною ТЗ на предмет вищевказаних критеріїв підтвердило мої сумніви у належній якості документу ПРООН. Посилання на державні стандарти дійсно відсутнє. Тим не менше, у якості вимог Технічного Завдання щодо кібербезпеки знайдені наступні рядки: «Постачальник повинен перевірити систему електронного декларування на захищеність за списком вразливостей OWASP Top 10 vulnerabilities 2013.» Що ж розповість гугл про загадковий OWASP, який ПРООН бере за стандарт? Намагаючись осилити нову, незнану досі термінологію, знаходжу довідку з Вікіпедії: «Open Web Application Security Project (OWASP) – відкритий проект забезпечення безпеки веб-додатків. Фонд OWASP це благодійна організація, що надає підтримку і здійснює управління проектами та інфраструктурою OWASP.»

Олексій Шевело, SoftServe Senior Python Developer, висловлює свою думку стосовно вимог ПРООН: «OWASP, на який посилається ПРООН – це відкритий проект забезпечення безпеки веб-додатків, якщо перекладати дослівно. По суті – співтовариство людей, які вирішили акумулювати і видавати загальні рекомендації стосовно веб-додатків. Те, що видає OWASP, може бути частиною вимог, але ніяк не підмінювати собою внутрішнє законодавство країни-користувача системи. Це обов’язковий, але зовсім не достатній рівень захисту для таких систем. В ТЗ дійсно є посилання на топ-десятку вразливостей від «OWASP». Але перші ж дні тестування системи виявили порушення з боку Міранди (розробника програми декларування) саме цих рекомендацій. OWASP має 10 позицій, позначених А1-А10. А в кожному з цих пунктів є підпункти. Так в A2 (Broken Authentication and Session Management) порушені підпункти 5 та 6, в A5 (Security Misconfiguration) – підпункти 2, 3, 4. A10 по суті весь порушено! До речі, я вже описував про це в коментарях на фейсбуці досить детально.»

Юрій Сивицький, член наглядової ради Inteсracy Group, який понад 20 років реалізує складні ІТ-проекти в Україні та Європі, підтверджує вищенаведене та доповнює: «Окрім того, що уповноважені представники держави (майбутнього користувача системи) зобов’язані брати участь у розробці ТЗ, всі вимоги мають посилатися на українські стандарти, а не лише на рейтинги таких спільнот, як OWASP. До того ж, в складі групи розробників ТЗ має бути обов’язково присутній представник Держспецзв’язку, адже саме цій організації приймати роботи, порівнюючи кінцевий результат з завданням. Поясню на простому прикладі. Коли вам дарують авто, то ви, як користувач (кінцевий бенефіціар), відповідаєте за технічний стан власної машини на дорозі. Тож вам, а не дарувальнику доведеться відповідати у суді в разі ДТП. Ось чому до складу робочої групи при конструюванні ТЗ обов’язково має входити й профільний юрист від держави. А в нашій ситуації державу змушують прийняти «троянського коня, не дивлячись йому у зуби». Це безвідповідально і непрофесійно, ба більше – потенційно загрожує державі чисельними позовами від користувачів, які можуть постраждати внаслідок некоректної роботи системи.»

Хто і як переміг на тендері?

Як відомо з відкритих джерел, ПРООН впроваджує спільно з урядом Данії проект «Прозорість та доброчесність публічного сектору в Україні», з бюджетом 3 254 973 доларів США. Частина грошей, які пожертвувала Данія на реформи в Україні, вже використана на розробку системи електронного врядування та супровідні заходи (йдеться про 97 тис. долл). З цього моменту прозорість процедур і мета використання датських коштів завершується та розпочинається багатосерійна мильна опера під назвою «Як приховати публічну інформацію»…

Прикладів достатньо. Взяти хоча би тендер на розробку системи е-декларування. Доти ПРООН тримала ім’я переможця в секреті, аж допоки публічний скандал стосовно зриву першого запуска системи не виплеснувся в соціальні мережі. Перші згадки про ТОВ «Міранда» – розробника програми – спливли саме в публічних заявах Державної служби спецзв’язку, на котру були покладені функції атестації системи. Так, 12 серпня 2016 року адміністрація Держспецзв’язку оприлюднила офіційний звіт про результати державної експертизи КСЗІ. Згідно висновків державної установи на атестацію передано розроблене Мірандою програмне забезпечення системи електронного декларування України у обсязі тільки трьох результатів з п’яти, визначених договором (це орієнтовно 60% передбаченого обсягу робіт, які мали завершитися у повному обсязі ще 30 червня 2016 року).

В той же час представництво Євросоюзу розповсюдило політичну заяву, в якій звинуватило державу Україна в зриві проекту: «Твердження про те, що невдала видача технічного сертифікату вчасно спричинена технічними недоліками, є протилежним до публічних заяв, зроблених ПРООН та іншими надійними експертами. Вони чітко підкреслюють: система повністю відповідає міжнародним стандартам та вже зараз може бути використана для збору та публікації декларацій в абсолютно законний спосіб.»

Однак, попри чисельні прохання озвучити імена «надійних експертів», з боку ПРООН та представництва Євросоюзу досі триває мовчання. Де-факто, прізвища фахівців, на яких посилаються європейські установи, засекречені так само, як і звіт ПРООНівскі підсумки тендеру.

Повертаючись до компанії-переможця тендеру ПРООН, варто відзначити, що ТОВ «Міранда» набула впізнання лише внаслідок вищезгаданого міжнародного скандалу. Про інші досягнення «Міранди» пошуковик Google майже нічого не знає, окрім того, що ця компанія програла тендер на оснащення кабінету математики в Мукачевській РДА, має доісторичний примітивний сайт http://miranda.net.ua рівня початкової шкільної підготовки. Окремої уваги заслуговує приховування низки розділів корпоративного сайту перед тендером ПРООН та штучне збільшення історії компанії на 8 років. Як бачимо, прихований розділ «про компанію» посилається на 2001-й рік заснування (в нього можна потрапити лише через цей лінк), а відкритий для публіки та тендерної комісії ПРООН – на 1993.

edeklaraciya4

Також містер GOOGLE допоміг виявити зв’язок між відомим вже розробником ТЗ на е-декларування Дмитром Чаплінським та майбутнім переможцем тендеру – ТОВ «Міранда». Річ в тім, що ці імена спливають у звіті від 1 липня 2015 року про діяльність спільних робочих груп з підготовки Закону України «Про здійснення державних закупівель». За логікою подій виходить, що консультант (за сумісництвом розробник ТЗ) проекту е-декларування і переможець тісно співпрацювали до тендеру. Як говорять в Одесі, шах і мат!

Після оприлюднення мною в соцмережі цих суперечностей, хвиля резонансу докотилася й до ТОВ «Айкюжн» – одного з учасників того самого тендеру. Надіслані від цієї фірми документи про підставу її зняття тендерною комісією ПРООН з перегонів змусять переглянути весь професійний досвід навіть найдосвідченіших ІТ-фахівців. Згідно офіційного листа ПРООН, «Айкюжн» вибула зі змагання по рекомендації Майкрософт через ураження вірусом архіву з тендерною пропозицією.

edeklaraciya5

Чи варто згадувати, що скарга в ПРООН щодо проведення процедури закупівлі ЗНП UKR/2015/097 від 9/29/2015 лишилася без відповіді? Чи потрібно офіційно звертатися в Microsoft, аби пересвідчитися у абсурдності ситуації? Чи доцільно комплексно перевірити український підрозділ ПРООН на предмет непрозорості, ангажованості, порушення міжнародних стандартів? Це — риторичні питання.

Що відбулося та як бути далі?

Викладені факти без зайвих сумнівів вказують на наявність серйозних проблем, що приховані в корені процесів впровадження ІТ-продуктів. І робити глобальні висновки лише за матеріалами цієї сумної історії було би передчасно.

Власне, про масштаби українського ІТ-лиха і причини системних негативних тенденцій розповідає Владислав Бовсуновський, співголова PR-комітету асоціації IT Ukraine, в публікації «Зрив е-декларування: хто винуватий та що робити?» на Цензор.нет. Автор виділяє системні проблеми. Серед них: підміна технологічних вимог політичною доцільністю, тотальна непрозорість закупівель з боку грантових організацій, які використовують у схемах держзакупівель в обхід тендерів, згубне нехтування неурядовими організаціями сертифікації з боку Держспецзв’язку, низька якість технічних завдань на розробку софту. Серед всіх виявлених проблем Владислав надає найбільшу вагу саме непрозорості, наводячи приклади з вітчизняної практики. Співголова PR-комітету IT Ukraine обґрунтовує необхідність співпраці з Держзв’язком від початку створення ТЗ, завершуючи стадіями впровадження системи.

В. Бовсуновський обурюється тим, що камені внаслідок зриву е-декларування несправедливо полетіли в Україну. «Гроші виділялися урядом Данії, тендер проводила організація ПРООН. Учасники тендеру засекречені, процес проходження тендеру засекречений, імена експертів, які сказали, що система повністю готова до експлуатації, також зберігаються в таємниці. Тендера (і навіть конкурсу) держструктури не проводили, техзавдання з боку держави не складалося. А відповідальним назвали саме керівництво країни, хоча воно не брало ніякої участі в процесі. Якщо через цю причину нам відмовлять у безвізовому режимі, то, виходить, що постраждають всі українці, хоча до процесу були причетні лише міжнародні організації та їх афілійовані особи, а також реципієнти грантів – громадські організації,» – констатує Владислав.

Автор підводить підсумки, згадуючи сумнозвісне дискредитоване грантовими організаціями е-декларування: «На даному етапі потрібно закінчувати всі процедури, оголосивши на публіку (і міжнародній спільноті), що система працює і введена в експлуатацію. Й відразу ж почати нову розробку, вибравши підрядника на тендер, який потрібно провести дуже оперативно. До кінця року, якщо підрядник і всі задіяні держструктури будуть працювати синхронно, розробку можна завершити, а декларації, які будуть подані в системі, розробленої Мірандою, просто перенести в нову, захищену систему. За документами (і щоб було менше питань) це можна оформити як модернізацію існуючої. А тепер – про глобальне. Практику розробки і впровадження державних інформаційних систем за гранти пора припиняти. Раз і назавжди. Замовником і бенефіціаром може бути тільки держава і ніхто інший. А вибір виконавця повинен відбуватися тільки через передбачені законодавством тендерні процедури, в умовах яких закладено умова захисту інформації згідно з чинним законодавством.»

Напевно, ця повчальна історія увійде у підручники менеджменту, збагативши розділ «як не можна керувати ґрантовими програмами».

Вважаю, навіть такої кількості фактів достатньо, аби європейські антикорупційні інституції (наприклад, OLAF – свого роду «НАБУ» від Євросоюзу) здійснили відповідне розслідування стосовно розтрати датських грошей і розставили всі крапки над «і». Адже огидно спостерігати, як професійна непридатність бере верх над експертним рівнем та досвідом, морок – над прозорістю, брехня – над правдою, змова – над прозорим конкурсом, а гучні політичні гасла цинічно прикривають тиху безвідповідальність, дискредитуючи високі цінності, за які кращі сини України досі віддають свої життя.

P.S. Сьогодні, 31.08.2016, був присутнім на брифінгу Держспецзв’язку стосовно надання системі електронного декларування Атестату відповідності КСЗІ Єдиного державного реєстру електронних декларацій. Аби не переповідати восьмихвилинну промову голови установи Леоніда Євдоченка, просто залишу тут посилання на повний текст його заяви. А для тих, хто стомився від такої кількості букв, просто висловлю стисло сутність оприлюдненої інформації: ТОВ «Міранда» передала державі на атестацію непридатний для користування продукт разом з несправним обладнанням. І чисельні недоліки системи довелося самотужки усувати фахівцями Держспецзв’язку в екстреному режимі, а отже систему таки буде введено в експлуатацію вчасно, 1 вересня. Ну і пару слів про справедливість. Міранду – ганебно вигнано зі світлою перспективою юридичної відповідальності за скоєне. На інших учасників «розпилу» датських грошей також чекають веселі часи.

Виталий Манько, SITE.UA

Адвокатская компания Кравец и Партнеры

Горе з розуму або як розумні слова втрачають свій сенс в податкових новелах

«Можна змусити людину не робити поганого, але не можна змусити її робити хорошого…». Приймаючи новий Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» (далі – Закон) нібито нічого явно поганого й не зробили, але й хорошого нічого не привнесли.

Читаючи зміни до ст. 14 Податкового кодексу України, неочікувано для себе починаєш розуміти, що деякі правила написання та побудови речення, які тобі розтлумачували ще за шкільних часів, втрачають будь-який зміст та логіку, коли мова йде про деякі законодавчо визначені поняття, наведені в Законі, що стосуються ст. 14 Податкового кодексу України (далі – ПКУ).

П. 5 Закону містить досить багато нових понять та інших нововведень до понятійного апарату законодавчої бази України, але на скільки вдалих можна буде зробити висновки, проаналізувавши хоча б частину з них, наведену нижче.

П. 14.1.11. ПКУ безнадійна заборгованість — заборгованість, що відповідає одній з таких ознак:

г) заборгованість фізичних осіб, прощена кредитором, за винятком заборгованості осіб, пов’язаних з таким кредитором, та осіб, що перебувають (перебували) з таким кредитором у трудових відносинах протягом останніх трьох років з моменту прощення;

Яскравий приклад того, коли маленькі слова можуть змінювати не лише речення, а й навіть долі людей, очевидно, що замість прийменника «з» мав би бути прийменник «до», тоді б конструкція попереднього словосполучення «протягом останніх трьох років» узгоджувалась зі змістом норми загалом. Така «незначна» помилка може мати наслідком не один судовий спір щодо того як дійсно рахувати та застосовувати трирічний строк перебування в трудових відносинах з кредитором.

П. 14.1.52-1. ПКУ договір добровільного медичного страхування — договір страхування, який передбачає страхову виплату, що здійснюється закладам охорони здоров’я у разі настання страхового випадку, пов’язаного із хворобою застрахованої особи або нещасним випадком. Такий договір має також передбачати мінімальний строк його дії один рік та повернення страхових платежів виключно страхувальнику при достроковому розірванні договору.

Вагітність – хвороба чи може нещасний випадок? В Україні зафіксовані випадки вагітності жінки в 1 рік? Очевидно, що в рамках податкової реформи жінки не зможуть добровільно застрахувати себе під час вагітності, явно не бралися до уваги норми міжнародного та національного права про заборону дискримінації за ознакою статі.

Насторожує також й імперативна вимога щодо мінімального строго договору саме добровільного страхування. «Добровільно» малося б означати, за загальноприйнятою логікою, з доброї волі, тобто за власним бажанням та на тих умовах, які відповідають волі особи, а не волі законодавця.

Загалом вмістити в два речення всю характеристику інституту добровільного медичного страхування, який ще перебуває в процесі формування, досить ризиковано і може мати наслідком гальмування його подальшого розвитку та удосконалення.

П. 14.1.52-2. ПКУ договір страхування додаткової пенсії — це договір страхування, який передбачає обов’язок страховика щодо здійснення страхової виплати (виплат) та/або виплат у вигляді ануїтету в разі досягнення застрахованою особою пенсійного віку, визначеного за заявою застрахованої особи у договорі страхування відповідно до законодавства з урахуванням того, що такий пенсійний вік не може бути меншим більше ніж на 10 років від пенсійного віку, який надає право на пенсію за загальнообов’язковим державним пенсійним страхуванням. Дострокове припинення договору до досягнення застрахованою особою зазначеного в договорі пенсійного віку неможливе, крім випадків: наявності медично підтвердженого критичного стану здоров’я (онкозахворювання, інсульт тощо) або встановлення застрахованій особі інвалідності І або ІІ групи; виїзду страхувальника та/або застрахованої особи на постійне проживання за межі України; смерті застрахованої особи. Вигодонабувачем за таким договором може бути лише застрахована особа або спадкоємці відповідно до законодавства. Особливості зміни страховика за договором страхування додаткової пенсії встановлюються відповідно до закону.

Пенсіонери певних професій як то, наприклад, вчителі, медичні працівники тощо мають право на пенсію за вислугою років, тобто, якщо вони мають визначений Законом України «Про пенсійне забезпечення» трудовий стаж за своєю спеціальністю, отже фактично їх пенсійний вік не може бути чітко визначеним і залежить виключно від тривалості індивідуальної трудової діяльності, як наслідок ця категорія осіб позбавлена можливості укласти договір страхування додаткової пенсії, оскільки неможливо визначити дату початку здійснення страхових виплат. На підтвердження цієї думки слугує й те словосполучення, що відлік здійснюється «від пенсійного віку, який надає право на пенсію за загальнообов’язковим державним пенсійним страхуванням», однак, як зазначалося раніше, пенсія за вислугою років визначається Законом України «Про пенсійне забезпечення», а не Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Заборона ж дострокового припинення договору страхування додаткової пенсії взагалі суперечить будь-яким принципам добровільності укладення договору та рівності сторін. За таких обставин особа, що повинна буде вносити страхові платежі, аби потім отримувати страхові виплати фактично потрапляє в боргові зобов’язання і ніяк не зможе їх припинити за власною волею.

Підстави, які нібито надають можливість достроково припинити договір страхування додаткової пенсії також досить сумнівні. Зокрема, критичний стан здоров’я досить суб’єктивне поняття і чіткого переліку хвороб не передбачає, що дає можливість для безмежного зловживання.

А дозвіл достроково припинити договір у випадку смерті особи взагалі виглядає дико в цивілізованому суспільстві, хто ж в такому випадку підпише додаткову угоду чи повідомить про дострокове припинення договору?

Таким чином, благородний інститут страхування додаткових пенсій, який має на меті забезпечення особи в похилому віці, коли вона вже припинить свою активну трудову діяльність, перетворюється в своєрідну боргову повинність.

П. 14.1.129.1. ПКУ будівлі, віднесені до житлового фонду, поділяються на такі типи:

а) житловий будинок — будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання. Житлові будинки поділяються на житлові будинки садибного типу та житлові будинки квартирного типу різної поверховості. Житловий будинок садибного типу — житловий будинок, розташований на окремій земельній ділянці, який складається із житлових та допоміжних (нежитлових) приміщень;

б) прибудова до житлового будинку — частина будинку, розташована поза контуром його капітальних зовнішніх стін, і яка має з основною частиною будинку одну (або більше) спільну капітальну стіну;

в) квартира — ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання;

г) котедж — одно-, півтораповерховий будинок невеликої житлової площі для постійного чи тимчасового проживання з присадибною ділянкою.

Ще один приклад того як надмірна кількість розумних слів згрупованих для формулювання єдиного поняття призводить лише до проблем, а не до полегшення життя.

Вирізняючи два типи житлових будинків, законодавець дає визначення лише одному типу – житловому будинку садибного типу, а житлові будинки квартирного типу різної поверховості так і залишаються загадкою Закону. Поруч з цим визначення житловому будинку садибного типу сформульоване таким чином, що під нього можуть попасти і житлові будинки квартирного типу різної поверховості, оскільки вони теж розташовуються на земельній ділянці і складають з житлових і допоміжних приміщень. Логічно виникає питання – в чому ж різниця і для чого цей поділ?

Досить цікавим є момент щодо прибудови до житлового будинку, як окремий об’єкт нерухомості жоден інший закон його не визнає, відповідно його правовий статус є невизначеним, однак з незрозумілих причин в податковому законодавстві це житловий фонд. Слід зауважити, що це єдиний об’єкт, до якого не поставлено вимогу щодо проживання, тобто фактично навіть залитий фундамент, який сполучений хоча б з однією стіною будинку вже є житловим фондом.

Так само незрозумілим є необхідність введення такого нового законодавчо визначеного поняття як «котедж» яке його призначення та вплив на систему оподаткування також невідомі. Крім того, використання у його визначення такого словосполучення як «невелика житлова площа» матиме наслідком неодноразові зловживання, оскільки будь-які оціночні поняття можуть тлумачення на користь будь-кого, залежно від переслідуваного інтересу.

П 14.1.129.3. ПКУ дачний будинок — житловий будинок для використання протягом року з метою позаміського відпочинку.

Непослідовність та внутрішня суперечність визначень прослідковується в Законі буквально в кожному абзаці, що підтверджується вказаним вище, зокрема пп. а. п.14.1.129.1. передбачає, що житлові будинки поділяються всього на два типи: житлові будинки садибного типу та житлові будинки квартирного типу різної поверховості, однак вже п. 14.1.12.3. вказує, що й дачний будинок є житловим.

Ще одним «дивом» нового понятійного апарату в ст. 14 ПКУ є п. 14.1.129-1. ПКУ об’єкти нежитлової нерухомості — будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють:

а) будівлі готельні — готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку;

б) будівлі офісні — будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей;

в) будівлі торговельні — торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування;

г) гаражі — гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки;

ґ) будівлі промислові та склади;

д) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки);

е) господарські (присадибні) будівлі — допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо;

є) інші будівлі.

Знову ж таки маємо ситуацію з абсолютною плутаниною, коли з незрозумілих причин заклади громадського харчування розкидані в різні розділи, визначення поняття «будівлі офісні» містить словосполучення, які відомі, мабуть, тільки особі, яка писала це визначення, а будівлі для публічних виступів це виявляється казино та ігорні будинки, а не різноманітні концертні та актові зали, як того вимагає здоровий глузд.

І всі ці спостереження та обурення виникають вже після прочитання тільки перших десяти сторінок Закону, що вже говорити про решту, які взагалі містять кардинальні норми щодо податкової реформи. А ще мимоволі виникає думка як, читаючи вже такий початок, можна було допустити законопроект до його прийняття, невже голос обурення та хоробрість висловити власну думку мають виключно звичайні прості люди, які не претендуючи на високі чини та посади, готові боротися за гідне майбутнє.

Анна Мартиненко
Юрист, Адвокатська компанія «Кравець і Партнери» для Юрлиги

Адвокатская компания Кравец и Партнеры