Целібат Верховного суду

В одному із судових рішень якось було вказано, що відбір до Верховного Суду – це відбір найкращих серед найкращих, мабуть, додатковим критерієм відбору було ще й почуття гумору.

У суворих буднях адвоката, отримавши чергове рішення по клієнту свої висновки суд підкріпив правовою позицією Великої Палати Верховного Суду у справі №800/186/17.

Дана справа була досить важливою для суспільства і держави, адже стосувалася застосування люстраційних заходів до членів ВРЮ 2010-2014 років, тому суд намагався дати повне обґрунтування.

Так, серед мотивів постанови було вказано наступне: «…Велика Палата Верховного Суду також вважає, що суд першої інстанції правильно не врахував доводи адміністративного позову щодо необхідності застосування до спірних правовідносин практики Європейського суду з прав людини у справах «Турек проти Словаччини» від 14 лютого 2006 року, «Матиєк проти Польщі» від 24 квітня 2007 року, «Бобек проти Польщі» від 17 липня 2007 року та «Любох проти Польщі» від 15 січня 2008 року.

У цих справах йшла мова про застосування люстрації як одного із заходів з ліквідації спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем, а обмеження прав заявників здійснювалося як наслідок їх зв’язку з органами державної безпеки колишніх комуністичних республік. Відтак, обставини цих справ, що розглядалися Європейським судом з прав людини, та справи № 800/186/17, в якій позивач не подав заяву відповідно до Закону № 1682-VII та не працював в органах державної безпеки, є суттєво відмінними…»

Нагадаємо, що в справах Матиєк проти Польщі, Турек проти Словаччини, Адамсонс проти Латвії ЄСПЛ було зроблено висновки, що якщо держава застосовує люстраційні заходи, вони повинні бути сумісним з Конвенцією.

По-перше, закон про люстрацію повинен буди чітким та таким, щоб особа могла передбачити наслідки та співставити своє становище «відповідно до закону» в розумінні Конвенції.

По-друге, люстрація не повинна використовуватися виключно для відплати або помсти, а покарання винних має бути обмежене сферою кримінального права.

По-третє, якщо внутрішнє законодавство дозволяє обмеження прав, гарантованих Конвенцією, то воно повинно бути точним, щоб визначити індивідуальну відповідальність кожної людини за допущені порушення, але в той час повинно містити і достатні процесуальні гарантії для такої особи. Національні органи влади повинні мати на увазі, що люстраційні заходи за своєю природою є тимчасовими і що об’єктивна необхідність обмеження прав особистості в результаті застосування люстрації зменшується з часом.

Звертаємо увагу, що Велика Палата, не зважаючи на те, що висновки ЄСПЛ стосувалися правил здійснення люстрації, вказала, що дані висновки ЄСПЛ не можуть бути застосовані, бо справи є суттєво відмінними, а саме – справи ЄСПЛ стосувалися комуністичних тоталітарних систем.

У той же час, Велика Палата вказала, що мають бути застосовані інші висновки ЄСПЛ, зокрема: «…Право на доступ до публічної служби не є абсолютним. Про це неодноразово зазначав у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини. У разі, коли є конфлікт декількох прав, кожне з яких гарантоване Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі — Конвенція), варто зважити всі інтереси, що поставлені на карту. У разі якщо держава зобов’язана однаково забезпечувати права, гарантовані Конвенцією і між якими існує конфлікт, та якщо захист одного права призведе до втручання в інше право, саме держава покликана обрати адекватний засіб для того, щоби відповідне втручання у право було пропорційним і таким, що переслідує легітимну мету. Втручання може вважатись необхідним у демократичному суспільстві для досягнення легітимної мети, якщо воно відповідає невідкладній соціальній потребі і здійснені національними органами засоби є відповідними та достатніми (див. mutatis mutandis п. 123, 124 рішення у справі «Фернандес Мартінес проти Іспанії» від 12 червня 2014 року)…».

На сайті судових рішень ЄСПЛ справу Фернандес Мартінес проти Іспанії можна знайти навіть в українському перекладі OSCE Ukraine.

Ще раз наголошуємо на тому, що Велика Палата відмовила в застосуванні висновків ЄСПЛ у справах Матиєк проти Польщі, Турек проти Словаччини, Адамсонс проти Латвії, бо обставини справи були іншими.

Так, справа «Фернандес Мартінес проти Іспанії», яку Велика Палата вважала більш схожою з обставинами справи, стосувалася священика, який подав до Ватикану клопотання про звільнення від обов’язку целібату.

Священик не отримав жодної відповіді. Наступного року він уклав цивільний шлюб. У них з дружиною, із якою він досі перебуває у шлюбі, народилось п’ятеро дітей. Сторони не надали жодної інформації стосовно його статусу священика, який не отримав диспензу. «Рескриптом» від 20 серпня 1997 року Папа задовольнив клопотання про диспензу від целібату, яке заявник подав тринадцятьма роками раніше, зазначаючи, що заявник звільняється від целібату і втрачає духовний «сан». Він втрачав права, пов’язані з цим «саном», а також священицькі відзнаки і функції (латиною dignitates et officia ecclesiastica). Він більше не мав зобов’язань, пов’язаних з духовним «саном». У рескрипті також зазначалось, що заявнику забороняється викладати католицьку релігію у державних установах, якщо тільки місцевий єпископ не вирішить інакше щодо шкіл нижчого ступеню (in institutis autem studiorum gradus inferioris), «відповідно до його власного зваженого рішення [prudenti iudicio] і за умови, що не буде скандалу [remoto scandalo]». Заявнику було повідомлено про рескрипт 15 вересня 1997 року. 29 вересня 1997 року діоцезія Картагени надіслала до міністерства освіти письмовий меморандум щодо припинення священиком роботи вчителем у школі, де він працював. 9 жовтня 1997 року міністерство повідомило священику про припинення з ним трудового договору починаючи вересня 1997 року.

У даній ситуації риторичним залишається питання — чим справа про відсторонення священика від посади викладача з підстав позбавлення його сану через зняття целібату є більш схожою до обставин справи, ніж справи про застосування люстраційних заходів до осіб комуністичного тоталітарного режиму.

Звертаємо увагу, що Велика Палата, посилаючи на справу «Фернандес Мартінес проти Іспанії» вказала, що вона застосовується mutatis mutandis.

Мutatis mutandis – латинський вислів, який в перекладі означає із заміною того, що підлягає заміні; з урахуванням відповідних розбіжностей, що виникають за певних обставин, з відповідними змінами.

Більш широко mutatis mutandis застосовується в міжнародному праві приблизно як звичаєве право.

Даний принцип mutatis mutandis використовується і ЄСПЛ для того, щоб звернути увагу на розбіжності у ситуаціях, що є предметом справи і що є предметом справи у рішенні, на яке посилається суд, при цьому висновки суду в обох ситуаціях можна вважати аналогійними.

У даному ж випадку Велика Палата застосовуючи mutatis mutandis справу «Фернандес Мартінес проти Іспанії», не вказує на те, з яких підстав мають місце різні ситуації, однак висновки в них є аналогічними.

Так, Велика Палата, у своєму скороченому та дещо власне інтерпретованому варіанті вказує на п. п. 123, 124 рішення у справі «Фернандес Мартінес проти Іспанії».

 

 

Як видно висновки Великої Палати, та ЄСПЛ, м’яко кажучи, дещо відрізняються, адже, по-перше, у справі «Фернандес Мартінес проти Іспанії» взагалі не йде мова про «публічну службу», по-друге, Велика Палата не вказує на конкуренцію двох конвенційних прав, які належать особі, а не державі, по-третє, виправдана мета втручання в право, лише та, яка визначена п. 2 ст. 8 Конвенції (якщо говорити про професійну діяльність), а не та, яка на примху законодавця, визначена в національному праві.Так от, почуття гумору – це добре, але не в тих випадках, коли це стосується долі людей і не в тих випадках, коли мова йде про судові рішення.

Постійне цитування практики ЄСПЛ вже стало своєрідною модою. Однак, на нашу думку, такий підхід є невиправданим, та досить сумнівним. Суд повинен, в першу чергу, використовувати національне законодавство, а не намагатись прикрити “політичні” рішення за допомогою практики ЄСПЛ, переносячі в свої судові рішення заперечення державних органів, що відверто порушують конвенційні та конституційні права.

Анна Мартиненко, адвокат, Адвокатської компанії “Кравець і партнери”

Ростислав Кравець, адвокат, старший партнер Адвокатської компанії “Кравець і партнери”

   

Для Резонанс

Адвокатская компания Кравец и Партнеры